Формування та діяльність УПА
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА
з історії держави та права України
на тему:
ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УПА
Студента 3 курсу Г групи
напряму підготовки
6.030401 «Правознавство»
Завади Артура Олеговича
Керівник доцент кафедри ДПД, к.ю.н.,
Рибалко В.А.
Національна шкала ________________
Кількість балів: ____ Оцінка: ECTS___
м. Донецьк – 2012 рік
ЗАТВЕРДЖЕНО:
к.ю.н., доц. Рибалко В.А.
« » _______________ 2012 р.
Курсове завдання
Завади Артура Олеговича, студента 3 курсу, групи Г
заочного відділення,
спеціальності «Правознавство»
1. Тема роботи: Формування та діяльність УПА.
2. Мета роботи: визначити місце та роль УПА в українській державній правовій історії.
3. Термін здачі
роботи науковому керівникові
для підготовки відгуку: 25.01.
4. Робота виконується для: Кафедри теорії та історії держави та права.
5. Теоретичне завдання: аналіз наукової літератури і нормативних джерел стосовно теми, аргументація своєї позиції щодо місця та ролі УПА в українській державній правовій історії.
6. Результати роботи: розглянуто процес формування військ УПА, охарактеризована діяльність військ УПА під керування різних ватажків. Визначена роль та місце УПА в українській державній правовій історії.
7. Область застосування результатів роботи: навчальний процес з дисципліни «Історія держави та права України», науково-дослідна робота.
8. Завдання вручене студенту: _________________2012 р.
ЗАТВЕРДЖЕНО:
Науковий керівник
« » _________________ 2012 р.
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
виконання курсової роботи
Завади Артура Олеговича, студента 3 курсу, групи Г,
заочного відділення, спеціальності «Правознавство»
на тему: «Формування та діяльність УПА»
№ |
Види робіт |
План |
Факт |
1. |
Підбір наукової літератури і законодавства з теми дослідження |
жовтень 2012 |
|
2. |
Підготовка першого розділу роботи і передача науковому керівнику на перевірку |
листопад 2012 |
|
3. |
Підготовка другого і третього розділів роботи і передача науковому керівнику на перевірку |
листопад 2012 |
|
4. |
Підготовка остаточного |
грудень 2012 |
|
5. |
Оформлення і передача роботи на кафедру для перевірки науковим керівником |
22.12.2012 |
Студент
Р Е Ф Е Р А Т
Курсова робота 31 с., використано джерел 25.
КЛЮЧОВІ СЛОВА – український націоналізм, ОУН, УПА, національний визвольний рух, антикомуністична політика, Степан Бандера, Тарас Бульба-Боровець, Роман Шухевич, українська державність.
ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ – Українська Повстанчеська Армія.
ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ – формування та діяльність УПА.
МЕТА РОБОТИ – визначити місце та роль УПА в українській державній прововій історії.
РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ – визначені місце та роль УПА в українській державній правовій історії, наведені історичні факти щодо діяльності УПА, які аргументовано доказують приналежність УПА до профашистських угруповань.
ОБЛАСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ – навчальний процес з дисципліни «Історія держави та права України», науково-дослідна робота.
Аннотация
Завада А.О. Формирование и деятельность УПА. Курсовая работа. Кафедра государственно–правовых дисциплин ДонНУ. Донецк, 2012.
В работе исследованы этапы формирования и деятельность войск УПА, изучены принципы действия ее руководства. Определены место и роль войск УПА в украинской правовой истории.
Summary
Zavada A.O. the Forming and activity of UIA. Term paper. Department state – legal disciplines. DONNU. Doneck, 2012.
The forming stages and activity of troops of UIA are in-process investigational, principles of action of its guidance are studied. A place and role of troops of UNA is certain in Ukrainian legal history.
ЗМІСТ
Вступ |
|
1. Формування віськ УПА. |
|
1.1 Засновник
УПА – «отаман Тарас Бульба- |
|
1.2 Створення УПА – як поштовх до створення незалежної держави. |
|
1.2.1 Визначення місця УПА в українській державній правовій історії. |
|
1.2.2 Визначення ролі УПА в українській державній правовій історії. |
|
2. Діяльність військ УПА. |
|
2.1 Війська УПА під керівництвом Клима Савура. |
|
2.2 Війська УПА під керівництвом ярого антикомуніста Романа Шухевича. |
|
2.3 Післявоєнний терор. |
|
Висновки |
|
Список використаних джерел |
|
ВСТУП
Мета роботи – визначити місце та роль Українську Повстанську Армію (УПА) в українській історії. Зазвичай про УПА починають говорити або з неприхованим пафосом, або з неприхованою ненавистю. У кожному разі починають говорити епічно. Необхідно адекватно оцінити місце та роль УПА.
Прихільники кажуть, що УПА була створена за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади та Радянської влади. Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німеччини і Московського більшовизму.
УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана.
Все керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. УПА вела христову війну в ім'я віри, правди, справедливості з диявольським більшовизмом, котрий потопив в крові тисяч священослужителів мільйони вірних християн. Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишилася в пам'яті народу і сприяла остаточному розвалу соціалізму, краху комуністичних і соціалістичних ідей в світі [29].
Якщо притримуватися такої думки, то не слід забувати, що для радянського народу «бендеровці» були ворогами тому , що знищували їх героїв – людей, які визволили Радянський союз від німецьких окупантів. А те що всі репресії, що проводив Сталін були під грифом «Секретно» простий народ не знав. Для них все, що робив їх «вождь» було вірним і справедливим. Та про його жахливі злочини проти людей стає відомо тільки зараз. Але він залишиться «великим вождем великого народу», бо він зробив з Радянського союзу – велику державу, що займала вагоме місце в світі. Тому надання їм статусу «Ветерана Вітчизняної війни» - це образа.
Якщо розглядати точку зору противників УПА, то в літературі йдеться про те, що реабіліючи ОУН-УПА, ми тим самим признаємо їхню національну політику. В документі "Вказівки на перші дні організації державного життя" було визначено: "Національні меншини поділяються на: а) приязні нам... б) ворожі нам москалі, поляки, жиди... а) мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот на їх батьківщину; б) винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т. д. Напр., т. зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду... Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Наша влада повинна бути страшна для її противників. Терор для чужинців-ворогів і своїх зрадників" (Арх. спр. №376, т. 6, с. 294-302). В брошюрі ОУН "Нація як спеціес" визначалося: "Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради" (Арх. спр. №76, т. 6, с. 1-8).
Закінчення війни ОУН зустріла під лозунгом, що був видвинутий Романом Шухевичем: "Домагатися, щоб ні одне сіло не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, що усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина - нічого страшного в цьому немає" (Чайковський А., Невідома війна, К., 1994, с. 224).
Окрема і останніми роками сильно затушована глава в історії українського націоналізму - співпраця в післявоєнні роки з розвідслужбами США і Великобританії. Якщо націоналістичне підпілля змогло протриматися після капітуляції фашистської Німеччини до середини 50-х років, то лише тому, що його узяли на вміст західні розвідки, подпітивая у вчорашніх гітлерівських посібників надію на переростання "холодної війни" в третю світову.
Американців в їх прагненні використовувати націоналістів в боротьбі проти нашої країни не зупинило навіть те, що перед початком Другої світової ті займалися в Америці шпигунством на користь нацистської Німеччини. Американські автори Майкл Сайерс і Альберт Канн в книзі "Таємна війна проти Америки" пишуть, що члени "Організації державного відродження України" займалися не лише шпигунством на користь Німеччини, але і збором грошових коштів на потреби ОУН шляхом незаконного обкладення податками емігрантів-українців, а солідніші суми отримували від родичів викрадених ними американців, в разі відмови знищували їх [22].
1. Формування військ УПА.
1.1 Засновник УПА – «отаман Тарас Бульба-Боровець».
Більшість людей вважають Нестора Івановича Махно – засновником руху УПА. Та ніхто не згадує про Тараса Бульбу-Боровця, якого історики називають «піонером української партизанської боротьби»; власне, він таким і був. І, взагалі, з нього почалася історія УПА.
Боровець, який узяв собі псевдо «Тарас Бульба», за одними джерелами — насправді звався Максимом, за іншими — Василем, а може, й Тарасом. Народився у 1908 році в селі Бистричі на Костопільщині (нині це Березнівський район Рівненської області) у малоземельній родині, в якій було дев’ятеро дітей. Вимушений з юних літ працювати на каменоломні, він, попри все, цікавився політикою. Зазначимо, що у 1920-х роках Боровець хитався у своїх політичних симпатіях між комуністами і українськими самостійниками. Проте відомості про реалії в Радянському Союзі допомогли йому зробити вибір і позбутися прокомуністичних ілюзій.
Боровець заснував підпільну організацію Українське Національне Відродження. Його переслідувала польська влада. У 1932 році Боровець через сотника армії УНР В.Раєвського знайомиться з полковником армії УНР І. Литвиненком. Той працював у розвідувальному відділі військового штабу УНР в екзилі. Очевидно, за завданням розвідки УНР Боровець нелегально переходив на територію СРСР на початку 1930-х років.
У 1934—1935 роках Боровець був в’язнем польського концтабору у Березі Картузькій. Після звільнення організував власний кам’яний кар’єр у селі Корпилівка. Керував кар’єром, а політики не полишав, проводячи нелегальну роботу, що мала на меті створення незалежної Української держави. Нічого не змінилося для Боровця і з появою у вересні 1939-го «братів зі Сходу», себто комуністичної влади.
Наприкінці 1939 року Боровець нелегально приїздить до Варшави, де активно співпрацює з Державним центром УНР в екзилі й отримує завдання готувати повстання на території України з метою встановлення української влади у момент початку війни третіх держав проти СРСР. Це збігалося з внутрішніми переконаннями Боровця. Він не сумнівався, що нацистський світовий «новий порядок» і комуністичні амбіції щодо завоювання світу тотожні. Розуміючи, що війна ось-ось перекинеться на Схід, Боровець вирішує випередити події.
Він перетинає кордон, щоб розпочати роботу з організації підпілля, здатного діяти партизанськими методами, на Поліссі і Волині. Влітку 1941-го, на початку нацистсько-радянської війни, Боровець, який отримав псевдоним «отаман Тарас Бульба», сформував і очолив партизанські відділи «Поліської Січі» в місті Олевську. Стратегію цих відділів він визначав так: «Ми не знали, яку політику поведуть німці в Україні, від якої залежатиме наша тактика. Ясно було, що під час модерної блискавичної війни Україна буде переходити з рук до рук то одного, то другого окупанта. Політичної чи військової порожнечі, подібної до тієї, яка була в 1917 році над Україною, напевно не буде. Я був у цьому певний і докладав усіх сил це переконання ширити серед своїх колег та серед народу. Звідси й випливала проектована на майбутнє наша тактика: бити постійно того, хто постійно б’є нас. Допомагати тому, хто воює проти того, що б’є нас, навіть і тоді, коли він — наш явний ворог. Маневрувати так, щоб обом окупантам нанести якнайбільше втрат».
Спочатку відділи «Поліської Січі» боролися проти відступаючої Червоної армії та радянської адміністрації. Згідно з первісним задумом, такі «окружні Січі» мали формуватися в усіх реґіонах України, проте нестача кадрів та складні геополітичні умови не дозволили реалізувати задум.
У перші місяці німецької окупації Боровець діяв легально, але з грудня 1941-го, через конфлікт із німецькою окупаційною адміністрацією, перейшов у підпілля. Впродовж 1942 року на базі «Поліської Січі» він створив повстанське з’єднання, яке назвав Українською Повстанською Армією. Ще раз процитую Боровця, який (як, до речі, і Нестор Махно) встиг написати спогади: «Революційні ідеали Української Народньої Республіки, що їх винесли з собою та сіяли по цілому світі гнані ворогом з центральних земель України палкі патріоти, знайшли пригожий ґрунт у поліських багнах та лісах. На голих скелях і в трясовині ці ідеали виросли в національно-державний чин у формі Української Повстанської Армії. Ось де треба шукати генези УПА об’єктивному історикові нашої бурхливої доби. В національному ренесансі цілої Поліської Округи, починаючи від ідейно-політичних основ, а не від того, щоб «здобувати» Полісся для своєї партії тоді, коли воно було вже здобуте німецькою зброєю для партії Гітлера. Командно-провідний склад УПА дали колишні вояки армії УНР, а людський матеріял — Поліська Округа та Волинь».
Підсумовуючи,слід зауважити, що Бульба-Боровець не був бандерівцем, себто не був націоналістичним «більшовиком». До того ж він маневрував, як справжній партизан. У 1942—1943 роках активно контактував із представниками мельниківської фракції ОУН. У серпні-вересні 1942-го вів переговори з командуванням радянських партизанів про спільні бойові дії. Проте домовитися про єдину політичну платформу для боротьби з гітлерівцями не вдалося. На зламі 1942—1943 років Боровець намагався нав’язати контакти з командуванням польської Армії Крайової (АК) для залагодження дедалі гострішого українсько-польського конфлікту. Нарешті, він намагався скоординувати зусилля інших оунівських збройних формувань, що фатально вплинуло на його долю.
Попри те, вже восени 1942 року перші оунівські відділи почали оперувати в околицях міста Сарни. У грудні 1942-го і в лютому 1943 року їхня діяльність перекинулась у район Костопіль — Людвипіль — Березне. З першої половини березня 1943 року захопила територію південніше Рівного — Дубна — Звягеля. У другій половині березня і в квітні того самого 1943-го ця діяльність поширилася на всі західні та південні райони Волинської, Рівненської, північні райони Тернопільської та Кам’янець-Подільської областей.
Усе це супроводжувалося досить драматичними колізіями. Військові структури почали формуватися незалежно від політичного забарвлення. І бандерівці, і мельниківці, і отаман Тарас Бульба-Боровець, який, як ми побачили, досягнув значних успіхів у формуванні військових відділів, діяли на власний розсуд. Проте невдовзі почалися переговори всіх трьох сил про об’єднання зусиль.
Висновком є те, що підроділи Тараса Бульби-Боровця були справжніми націоналістами, що вели боротьбу за незалежність українського народу від загарбників. В їх закликах радянські та фашистські завойовники мали однаковий статус – статус ворога.
Нажаль, діяльність справжніх партизанів-націоналістів була зупинена з насильницьким об’єднанням відділів Боровця з бандерівцями.
19 серпня у селі Черниця Корецького району Рівненської області головні сили Боровця було оточено. Крім кількох командирів, у полон потрапила його дружина Ганна Опочинська, яку після тортур знищили. Боровця у грудні 1943-го заарештувало у Варшаві гестапо й ув’язнило в концтабір Закзенгаузен. Приєднали до УПА і мельниківців із їхніми військовими структурами. Додали до них підрозділи Фронту української революції та «вільних козаків». До всього цього, буквально за одну ніч в УПА влилося до п’яти тисяч українців, котрі раніше служили в поліції [22].
1.2 Створення УПА – як поштовх до створення незалежної держави
1.2.1 Визначення місця УПА в українській державній правовій історії
УПА була формуванням, яке, по великому рахункові, не було потрібне нікому. Ні нацистам, ні комуністам, хоча всі вони з нею контактували. УПА була потрібна, кому була і є потрібна незалежна Україна. Так, мабуть, її не можна вважати безгрішною структурою, і люди в ній воювали різні. А хіба реальна, а не припудрена байками Радянська Армія була ідеальною, і ангели в ній служили? Та й, взагалі, не треба порівнювати державно-військове формування, яке могло мільйонами мобілізовувати своїх громадян і класти їх на полях битв з бездержавною силою, яка кинула виклик тоталітарним потугам у власного ім'я держави.
1.2.2 Визначення ролі УПА в українській державній правовій історії
Не була УПА й не могла бути ні армією, ні збройною формацією народу. Це був збройний загін одної фашистської партії – ОУН-Б. Армії, як відомо, створюються урядами суверенних або офіційно визнаних держав. Україна ж у період утвору УПА була окупована фашистською Німеччиною. УПА не мала своєї форми. Її воїни носили німецькі, польські, радянські мундири або ходили в цивільному одязі.
Бандерівську УПА не визнавали впливові політичні сили українського суспільства. Не говорячи вже в негативному відношенні співгромадян з радянської України, терористичні методи бандерівців засудили мельниковци, прихильники Бульби-Боровца, президента українського уряду в еміграції К. Левицького тощо.
Не можна її оцінювати їх у якості якогось прояву «національно-визвольного руху», тому що основним методом поповнення куренів і загонів УПА була мобілізація. За відмову вступати в УПА не тільки вбивали призовника, але, нерідко, і членів його родини. Мобілізованого, як правило, закріплювали кров'ю. Для цього йому звичайно наказували вбити єврея, поляка або, чимсь провиненого перед бандитами і їх керівниками, українця.
2. Діяльність військ УПА
2.1 Війська УПА під керівництвом Клима Савура
З квітня 1943 року бандерівські збройні формування починають носити запозичену в Тараса Бульби-Боровця назву — Українська Повстанська Армія. До середини літа 1943 року було практично завершено роботу над створенням Головної команди, Головного військового штабу, командування та штабів груп, структуруванням тилу (або, як його називали, запілля). Як відомо, раніше в публікаціях, а у виступах лівих політиків — досі, скорочення ОУН-УПА широко вживалося без розрізнення. Тим часом, за твердженням українського дослідника Юрія Киричука, в УПА налічувалося лише приблизно 50% членів ОУН (Б). Решта стрільців і старшини були людьми інших політичних поглядів та переконань, хоча УПА діяла під постійним і невсипущим контролем бандерівського керівництва.
Тепер цю потужну структуру очолював Дмитро Клячківський, він же «Клим Савур», він же «Охрім». Народився Клячківський 1911 року у місті Збаражі на Тернопільщині, в сім’ї заможного банківського службовця. Закінчив юридичний факультет Львівського університету, служив у польській армії, працював у кооперативних закладах Галичини, став активістом українського молодіжного спортивно-патріотичного руху, а згодом — членом ОУН. Його переслідувала польська влада, а з початком «радянізації» Західної України — й НКВД. Одначе він тримався мужньо, і жодного разу причетність Клячківського до націоналістичного підпілля довести не вдалося. Проте, на відміну від поляків, комуністи засудили його у січні 1941 року до розстрілу. Розстріл замінили десятьма роками позбавлення волі. Скориставшись хаосом перших тижнів війни, Дмитро Клячківський утік із Бердичівської в’язниці й незабаром став обласним провідником ОУН(Б) у Львові. З 1942 року під псевдонімом «Охрім» він очолив Провід ОУН на «Північно-західних українських землях» (Волинь і Полісся) й серйозно займався розбудовою перших відділів УПА.
«Клима Савура» партизаном уже не назвеш. Це був направду військовик, жорсткий, вольовий, нещадний, який мало піддавався емоціям. Дбаючи про те, щоб УПА перетворилася на справжню силу, яка б спиралася на підтримку населення, він запроваджує сувору дисциплінарну та військово-правову практику. Наприклад, 15 травня 1943 року «Клим Савура» видав розпорядження, яким встановлювалася «найвища кара військового часу — смерть» за такі вчинки, як співпраця з ворогом, саботаж і диверсії проти УПА, шпигунство, вбивства, дезертирство з армії або з «місця праці в запільній мережі», за крадіжки військового та особистого майна, збройні пограбування тощо.
Особливу увагу приділяв «Клим Савур» розвідці та діяльності Служби безпеки (СБ), шефом якої був сам. Побудову і завдання спеціальних органів визначала «Інструкція розвідчої та контррозвідчої служби». Робота розвідувальних підрозділів штабів та формувань різних рівнів спиралася на розгалужену агентурно-інформаційну мережу серед населення, яка здобувала відомості про сили і плани радянських партизанів, німців, польських націоналістичних збройних угруповань.
Із польським «фактором» ім’я Клячківського має особливий зв’язок. Стверджують, що це саме він (усупереч думці Проводу ОУН) віддав наказ, який започаткував трагічний польсько-український міжетнічний конфлікт 1942—1944 років (включно з кривавими подіями на Волині у 1943 році). Самого наказу досі, правда, не віднайдено, але його наслідки цілком реальні. У безжальному обопільному протистоянні поляки втратили до 40 тис., а українці — до 16 тисяч осіб.
27 січня 1944-го, з огляду на необхідність об’єднання керівництва повстанським рухом і ОУН, Клячківський передав свою посаду Роману Шухевичу, залишаючись командиром УПА-«Північ» [22].
2.2 Війська УПА під
керівництвом ярого антикомуніс
Про Романа Шухевича писали багато оунівських авторів, праці яких не підтверджені документально, а лише являються уявним літописом діяльності ОУН-УПА.
Мабуть, найбільш відомим
з цих «праць» є: стаття Степана
Бандери «Командир – провідник»
Принципом дослідження проблеми автором можна вважати безмірне звеличення особи Р.Шухевіча, відхід від серйозної полеміки з опонентами, відсутність яких-небудь спроб досліджувати архівні матеріали і праці найбільш відомих учених, що не належать до табору ОУН. Мабуть, це не випадково, оскільки подібні підходи, по-перше, взагалі характерні для оунівських псевдоісториків, а, по-друге, вірити таким оунівським діячам як Василь Кук і Петро Дужій будь-який обізнаний читач навряд чи стане, оскільки в своєму попередньому житті ці люди навіть не намагалися дотримати ідейну, моральну і наукову доброчесність.
Згідно даним з книги П.Дужого (приводимо майже дослівно), народився нинішній кумир галіцийськой еліти 30.06.1907 років в Львові, загинув 5.03.1950 років в селі Белогорща поблизу Львова. Син судді повіту. Дружина – Н.Березінськая була сестрою бойовика з терористичної групи Р. Шухевіча Юрія Березінського, загиблого 30.11.1932 р. під час нападу з метою пограбування на поштове відділення Містечка.
Практично всі автори
праць і публікацій про