Формування та реалізація дивідендно політики акціонерного товариства

Державний вищий  навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного  банку України" Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Управління фінансами акціонерних товариств"

назва дисципліни

на тему «Формування та реалізація дивідендно політики акціонерного

товариства»

тема курсової роботи

Виконав: студент _денної_ форми навчання

(денної, заочної)

5 курсу _МФ-12_ групи Мартиненко Ольги В'ячеславівни

(прізвище, ім'я,  по батькові)

Перевірив: доцент

(науковий ступінь,  посада)

Сюркало Б.І.

(прізвище, ім'я,  по батькові)

Суми  - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП  3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА  5

1. Сутність, роль та значення дивідендної політики акціонерного товариства  5
2. Теорії та типи дивідендної політики акціонерного товариства. . . . 10
3. Етапи формування дивідендної політики акціонерного товариства  15

РОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ ВАТ «СУМСЬКЕ МАШИНОБУДІВНЕ НАУКОВО- ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ ІМ. М.В.ФРУНЗЕ»  20

1. Загальна характеристика фінансово-господарського стану ВАТ «Сумське машинобудївне науково-виробниче об'єднання

їм. М.В.Фрунзе»  20

2. Аналіз процесу формування та розподілу прибутку ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання

їм. М.В.Фрунзе»  24

3. Оцінка дивідендної політики ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання їм. М.В.Фрунзе»  28

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА  30

ВИСНОВКИ  34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  36

ДОДАТКИ  39

ВСТУП

Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від багатьох чинників. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має бути розподілено на дві основні частини: фонд виплати - винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або у формі процентів на пайові внески; фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власники та фінансові менеджери. Дивідендна політика - найважливіша ознака, за якою акціонерні товариства вирізняють із поміж інших підприємств. Саме за розподілом результатів господарської діяльності виявляються особливості корпоративних відносин, що полягають в їхньому колективному характері.

Формування дивідендної політики підприємства є одним із найбільш складних завдань фінансового менеджменту  в сучасних умовах. Необхідність його вирішення пов'язана із задоволенням вимог фінансової стратегії щодо підвищення ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формування власних фінансових ресурсів та деяких інших аспектів фінансової діяльності підприємства. Вищезазначені проблеми визначають актуальність обраної теми дослідження.

Об'єктом дослідження є система відносин, які виникають при формуванні та реалізації дивідендної політики.

Предметом даного дослідження є  процеси формуванням та реалізації дивідендної політики акціонерного товариства.

Метою написання курсової роботи є  проведення аналізу формування та реалізації дивідендної політики на відкритому акціонерному товаристві «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе» (далі ПАТ).

Задачами курсової роботи є: визначити сутність, роль та значення дивідендної політики в системі корпоративного управління; дослідити теорії та типи дивідендної політики, ознайомитись з їхніми особливостями; розглянути основні етапи процесу формування дивідендної політики підприємства; висвітлити загальну фінансово-господарську характеристику обраного акціонерного товариства; проаналізувати процеси формування та розподілу чистого прибутку, на основі проведеного аналізу дати оцінку дивідендної політики ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе»; виявити можливі шляхи оптимізації дивідендної політики.

При виконанні курсової роботи були використані коефіцієнтний, аналітичний та графічний методи дослідження.

Серед джерел можна виокремити: нормативно-правову базу, праці вітчизняних  та зарубіжних науковців.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

1.1. Роль та значення дивідендної політики в діяльності акціонерного товариства

На сучасному етапі  економічних перетворень однією з актуальних задач економічного розвитку є вдосконалення корпоративних  відносин та формування ефективної моделі корпоративного управління. Для України актуальність цього питання набуває особливого значення, тому що корпоративний сектор формує основу сучасної ринкової економіки та визначає її конкурентоспроможність, а ефективність функціонування цього сектора є однією з найвпливовіших складових сучасного стану розвитку економіки. Отже, пошук та запровадження ефективної моделі корпоративного управління з урахуванням особливостей національної економіки безпосередньо впливає на процеси концентрації капіталу та визначає ефективність його функціонування.

Дивідендна політика відіграє значну роль у функціонуванні акціонерного товариства або корпорації. Вона займає провідне місце в реалізації фінансової стратегії підприємства, впливає  на рівень добробуту інвесторів (власників  капіталу підприємства), на формування та використання фінансових ресурсів, темпи виробничого та фінансового розвитку підприємства, на вартість капіталу, на фінансову стійкість і ринкову вартість підприємства (впливаючи на ціну акцій).

Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення [9].

Теоретичним питанням розроблення  основних принципів та засад формування дивідендної політики приділяло уваги багато науковців, серед яких Бланк І. О., Клоченок Л. В., Лігоненко Л. О., Пігуль Н. Г.,

Суторміна В. М., Терещенко О. О., Юрчук Н. В [9,20]. та інші. Варто відмітити також, що на сьогоднішній день є достатньо відпрацьованим нормативно-правове забезпечення реалізації дивідендної політики в акціонерних товариствах.

Значимість досліджень у сфері дивідендної політики в сучасній умовах Україні пояснюється  також таким фактором, як щорічне  збільшення кількості господарських  товариств даної форми організації  бізнесу, адже саме ця політика підприємства відокремлює акціонерні товариства від усіх інших суб'єктів господарювання на ринку. Кількість акціонерних товариств в Україні становить близько 30 тис. Ними виробляється майже 75% валового внутрішнього продукту країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України.

Питання розробки дивідендної  політики мають як наукове, так і  практичне значення. Реалізація акціонерами  права на отримання доходів від  володіння корпоративними правами здійснюється шляхом отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Таким правом наділені акціонери, які є власниками простих та привілейованих акцій товариства на початок строку виплати дивідендів.

П(С)БО 15 «Дохід» дає інше визначення: «Дивіденди - частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства» [14]. Тобто з точки зору акціонера дивіденд є його доходом, а для підприємства - це частина чистого прибутку, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно кількості акцій, що знаходяться в їх розпорядженні, та яка свідчить про успішність фінансово- господарської діяльності. При цьому акціонери можуть отримувати доходи по акціях у вигляді дивідендів або збільшення ринкової вартості акцій (емісійного доходу).

Слід зазначити, що рішення  в галузі дивідендної політики впливають  на ряд ключових параметрів фінансово-господарської  діяльності підприємства, а саме:

• величину самофінансування (чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій);
• структуру капіталу (якщо приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість);

ціну залучення фінансових ресурсів (при збільшенні власного капіталу за рахунок тезаврованого  прибутку покращується фінансова стійкість  підприємства, а отже, і рівень кредитоспроможності, що дає підстави звертатися до фінансово- кредитних установ з проханням про зниження відсоткової ставки на кредитні ресурси);

ринковий курс корпоративних прав (у світовій практиці поширена думка, що збільшення виплат дивідендів призводить до зростання ринкового курсу акцій);

• ліквідність та ряд інших показників [12].

При розробленні дивідендної  політики акціонерні товариства повинні  враховувати свої інвестиційні потреби  та доцільність реінвестування частини  прибутку (дивідендів) на розвиток бізнесу, можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел, а також діючу законодавчу та нормативно-правову базу [6]. Окремі нововведення були запроваджені Законом України «Про акціонерні товариства. Доцільно також враховувати Принципи корпоративного управління України, які у 2003 році були ухвалені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів [19]. Дане право за своїм характером належить до категорії потенційних. Реалізувати своє право власники простих акцій можуть лише за наявності джерела для виплати дивідендів. В Законі України «Про акціонерні товариства» чітко зазначено перелік джерел для виплати дивідендів, а саме - виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства [16].

Законом «Про господарські товариства» встановлено, що статут акціонерного товариства обов'язково повинен містити положення про визначення строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), а саме - один раз на рік за підсумками календарного року [17].

Також згідно чинного законодавства  товариство здійснює виплату дивідендів виключно грошовими коштами. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства

Прийняття загальними зборами рішення про виплату дивіденду означає, що дивіденд оголошений - з цього моменту в акціонерів виникає право вимагати від акціонерного товариства виплати дивідендів.

Чинним законодавством встановлено обмеження щодо прийняття  рішення та виплати дивідендів у наступних випадках:

звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано  у встановленому законодавством порядку (тобто якщо не повністю здійснено  внески у статутний капітал);

власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу та резервного капіталу; - товариство має зобов'язання про викуп власних акцій від акціонерів, які мають право вимагати такого викупу;

- поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю [16].

Розмір дивідендів визначається виключно загальними зборами акціонерів в залежності від річних результатів діяльності акціонерного товариства та лише після затвердження річних результатів діяльності такого акціонерного товариства.

Таким чином, плановий розмір дивідендів є орієнтовним і може бути змінений на річному засіданні загальних зборів акціонерів в залежності від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства, наявності вищенаведених обмежень, інших обставин шляхом прийняття загальними зборами акціонерів рішення про нарахування та сплату частини прибутку (дивідендів) у розмірі більшому або меншому, ніж плановий розмір, що передбачався попередніми рішеннями зборів.

Отже, можемо зробити висновок про важливість дивідендної політики як ознаки, за якою акціонерні товариства вирізняють із поміж інших форм організації бізнесу. Саме в розподілом результатів господарської діяльності виявляються особливості корпоративних відносин, що заключаються в їхньому колективному характері.

У сучасних умовах динамічного  розвитку фінансового ринку України і становлення власної моделі корпоративного управління значущість дивідендної політики зростає. Вона впливає на структуру джерел фінансування, інвестиційну привабливість корпорації, поточний курс акцій і вартість бізнесу в цілому. Дивідендна політика становиться складовою загальної стратегії розвитку корпорації, насамперед, її фінансової стратегії, в процесі ефективної реалізації прав власності, вагомим елементом корпоративної культури.

1.2. Теорії та типи дивідендної політики акціонерного товариства

Принциповим питанням, яке стоїть в основі теоретичних досліджень, присвячених дивідендній політиці, є питання взаємозв'язку між напрямом використання чистого прибутку та вартістю підприємства. Слід зазначити, що єдиної думки серед науковців з цього приводу не існує. Найбільш відомими теоріями дивідендної політики є теорія Міллера та Модільяні, теорія Гордона та Літнера, теорія податкових переваг, теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів та сигнальна теорія.

У розвитку теорії дивідендної політики значна роль належить концепції Ф. Модільяні  та М. Міллера. Згідно цієї гіпотези, вартість капіталу не залежить від його структури, і відповідно, можна зробити роблять  висновок про те, що рішення підприємства про нові інвестиції не зумовлене політикою, яку проводить підприємство стосовно дивідендів. Вартість підприємства визначається грошовими потоками, одержаними в результаті інвестицій. Якщо частину прибутку підприємство не розподілило у вигляді дивідендів, а інвестувало у нові проекти, то в майбутньому прибуток підприємства збільшиться. Зміцнення економічного становища фірми призведе до того, що її акції на фінансовому ринку котируватимуться за високою ціною. Таким чином, цей майбутній прибуток збільшує вартість звичайних акцій і відповідно капітал акціонерів [ 9].

Згідно з теорією переваги дивідендів її автори - М. Гордон, Д. Лінтнер та Є. Брігхем - стверджують, що кожна одиниця  поточного доходу (виплаченого у  формі дивідендів) через те, що вона «очищена від ризику» коштує завжди більше, ніж дохід, відкладений на майбутнє, оскільки той пов'язаний з притаманним йому ризиком [1]. Виходячи із цієї теорії максимізація дивідендних виплат має перевагу над капіталізацією прибутку. Однак противники цієї теорії стверджують, що у більшості випадків отриманий у формі дивідендів дохід все одно реінвестується потім в акції власної чи аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї чи іншої дивідендної політики.

Концепції дивідендної  політики ускладнюються з введенням  в них податкової політики. Відповідно до цього інвестори зацікавлені  у максимізації своїх доходів  після відрахування податків. Тому, якщо податки на приріст капіталу нижчі за особистий прибутковий податок, то корпорація могла, б успішно проводити політику тезаврації прибутку. Це означало б, що весь прибуток спрямовується на інвестиції в активи і резервні фонди, тобто не розподіляється, а акціонери не одержують дивідендів. Таке становище спричинило б зростання інвестицій з наступним збільшенням прибутку корпорації, що. у свою чергу, зумовило б підвищення ринкової вартості її акцій. Приріст вартості капіталу в акціонерів оподатковувався б за нижчими ставками, ніж дивіденди, якби корпорація їх сплачувала [25].

Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається за критерієм мінімізації  податкових виплат на поточні і наступні доходи власників. А оскільки оподаткування  поточних доходів у формі отриманих  дивідендів завжди вище, ніж наступних (з урахуванням вартості грошей залежно від часу, податкових пільг на прибуток, що капіталізуються тощо), дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно, й максимізацію капіталізації прибутку, з тим, щоб забезпечити найбільший податковий захист сукупного доходу власників [1]. Однак такий підхід до дивідендної політики не задовольняє чисельних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів, які постійно потребують поточних надходжень у формі дивідендних виплат.

Згідно з теорією відповідності  дивідендної політики складу акціонерів («теорією клієнтури») компанія повинна  проводити таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості  акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів («клієнтура» акціонерної компанії) віддає перевагу поточному доходу, то дивідендна політика повинна виходити із переважного спрямування прибутку на поточне споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх наступних доходів, то дивідендна політика повинна виходити із переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу. Та частина акціонерів, яка з дивідендною політикою не погоджується, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, в результаті чого склад «клієнтури» стає одноріднішим.

Сигнальна теорія дивідендів («теорія сигналізування») ґрунтується  на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисного елемента використовують розмір виплачених на неї дивідендів. Таким чином, зростання рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і котирувальної ринкової вартості акцій, що при їхній реалізації забезпечує акціонерам додатковий прибуток. Крім цього, виплата високих дивідендів «сигналізує» проте, що компанія перебуває на підйомі і очікує суттєвого зростання прибутку у наступному періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою «прозорливістю» фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій [25].

Практичне використання названих теорій дало можливість виробити три підходи до формування дивідендної політики - консервативний, помірний (компромісний) та агресивний. Кожному із цих підходів відповідає окремий тип дивідендної політики (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Типи дивідендної політики

Так, відповідно залишкова політика дивідендних  виплат передбачає, що фонд виплати  дивідендів формується після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних  фінансових ресурсів, які забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, збільшення його фінансової стійкості. Недоліком же є нестабільність розмірів дивідендних виплат, повна непередбачуваність сформованих розмірів їх у поточному періоді і навіть відмова від їхніх виплат у період високих інвестиційних можливостей. Останнє негативно впливає на формування рівня ринкової ціни акцій.

Політика стабільного  розміру дивідендних виплат передбачає виплату незмінної суми їх протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коригується на рівень інфляції). Перевагою цієї політики є її надійність, яка створює почуття впевненості у акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин, визначає стабільність котирування акцій на фондовому ринку. Недоліком же є слабкий зв'язок цієї політики з фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди небажаної кон'юнктури і низького обсягу сформованого прибутку інвестиційна діяльність може звестися до нуля. Для того щоб уникнути таких негативних наслідків, стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється, як правило, на відносно низькому рівні. Це і визначає тип дивідендної політики як консервативний, що мінімізує ризик зниження фінансової стійкості підприємства через недостатній темп приросту власного капіталу [19].

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (політика «екстра-дивідендів») багатьма сприймається як найврівноваженіша. Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства. Вона дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика найефективніша на підприємствах з нестабільним за динамікою розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що при досить тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їхня ринкова вартість.

Політика стабільного  рівня дивідендів передбачає встановлення довготривалого нормативного коефіцієнта  дивідендних виплат відносно суми прибутку. Перевагою цієї політики є її простота формування і тісний зв'язок з сформованим прибутком. Водночас вона має основний недолік - нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, що визначається нестабільністю сформованого прибутку. Така нестабільність викликає різкі перепади у ринковій вартості акцій в окремі періоди, що перешкоджає максимізації ринкової вартості підприємства у процесі реалізації такої політики. Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не приваблює, звичайно, інвесторів (акціонерів), які прагнуть уникнути ризику. Тільки компанії із стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики цього типу: якщо розмір прибутку суттєво змінюється за динамікою, ця політика може призвести до банкрутства [25].

Політика постійного зростання  розміру дивідендів передбачає стабільне  зростання рівня дивідендних  виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається зазвичай за твердо встановленим відсотком приросту до їхнього розміру у попередньому періоді. Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії і формування позитивного її іміджу серед потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком же є її негнучкість, постійне зростання фінансової напруги, якщо темп зростання коефіцієнта дивідендних виплат зростає (якщо фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку). У таких випадках інвестиційна активність підприємства скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються. Тому проведення такої дивідендної політики можуть собі дозволити лише реально процвітаючі акціонерні компанії. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, вона є шляхом до банкрутства [19].

Слід зазначити, що остаточного підтвердження на практиці переваг тієї чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності підприємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо. Саме тому фінансовий менеджер повинен проаналізувати всю сукупність факторів дивідендної політики і виробити найоптимальнішу для конкретного підприємства дивідендну стратегію.

1.3. Основні етапи організації дивідендної політики акціонерного товариства

Основною метою розробки ефективної дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і  майбутнім його зростанням, яка максимізує ринкову вартість підприємства і  забезпечує його стратегічний розвиток.

Основна складність полягає у поєднанні  двох протилежних мотивацій: прагнення  акціонерів отримувати максимально  високі дивіденди на звичайні акції, що забезпечить їхню високу ціну на фінансовому ринку, полегшити доступ підприємства до зовнішніх фінансових джерел з мінімальними витратами їхнього залучення [9]. Для вирішення цієї суперечності потрібно чітко усвідомлювати послідовність здійснення заходів щодо формування та реалізації дивідендної політики. Дивідендна політика акціонерного товариства формується за такими основними етапами (рис. 1.1).

Першим та найважливішим етапом формування дивідендної політики є  вивчення і оцінка факторів, які  її визначають. У практиці фінансового  менеджменту ці фактори прийнято розділяти на чотири групи:

фактори, які характеризують інвестиційні можливості підприємства:

Рисунок 1.1 - Послідовність формування дивідендної політики акціонерного товариства

1. стадія життєвого  циклу компанії (на початкових етапах життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше коштів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);
2. необхідність розширення акціонерною компанією своїх діяльності з метою розширеного відтворення основних фондів та нематеріальних активів необхідність у капіталізації прибутку зростає;
3. ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності (окремі підготовлені проекти потребують прискореної реалізації для ефективної їхньої експлуатації при сприятливій кон'юнктурі ринку, що обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів в ці періоди).

фактори, які характеризують можливості формування фінансових

ресурсів з альтернативних джерел:

1. достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;
2. вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;
3. вартість залучення додаткового позичкового капіталу;
4. доступність кредитів на фінансовому ринку;
5. рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, який визначається його поточним фінансовим станом.