Державний комітет статистики України

   ДЕРЖАВНА  АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ  
 
 
 
 
 

   Кафедра фінансів   
 
 
 

   КУРСОВА РОБОТА

   з дисципліни «ФІНАНСИ» 

   на  тему: «Формування та розвиток ринку фінансових послуг в Україні»     
 
 
 

   Студента 

   Книжник І.В.

   Курс ІІІ Группа 09.04/3

   Спеціальність «Фінанси та кредит»

   Науковий  керівник

   Момутюк Л.Є.    
 
 
 
 
 
 

   Київ  ДАСОА 2011

Розділ  І. Теоретичні засади ринку фінансових послуг(РФП)

1. Сутність  та значення РФП.

         Розвиток світових фінансових  ринків доводить, що ринок фінансових послуг відіграє провідну роль у забезпеченні економічного зростання, виступаючи механізмом акумуляції та перерозподілу вільних фінансових ресурсів. Сучасна ринкова економіка характеризується складною системою господарювання, в якій тісно взаємодіють суб’єкти господарювання та фінансово-кредитні інститути. На сьогодні одним із основних складових цього полісистемного утворення є ринки фінансових послуг.

           Об'єктивною передумовою функціонування  ринку фінансових, послуг є необхідність  посередництва у взаємовідносинах між економічними агентами з приводу перерозподілу фінансових ресурсів. Кошти можуть бути в наявності в одних суб'єктів господарювання, а інвестиційні потреби виникають в інших. Ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів [13].

       За економічною сутністю ринок фінансових послуг — сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на послуги, пов'язані зі здійсненням операцій із фінансовими активами. Сутнісні ознаки ринку фінансових послуг відображають його спорідненість із фінансовим ринком.

  На ринку фінансових послуг фінансові посередники здійснюють професійну діяльність з фінансовими активами, яка визначається потребою спрямовувати рух грошових коштів від заощадників до позичальників, забезпечуючи при цьому прийнятний рівень дохідності, ризику та ліквідності.

   Ринок фінансових послуг об'єднує різноманітні форми мобілізації, акумулювання та переміщення грошових коштів із вільного обігу в сферу інвестиційного використання за участю фінансових посередників.

   Отже, основними ознаками ринку фінансових послуг є такі:

1) ринок фінансових  послуг постає як сфера взаємодії  фінансових посередників із клієнтами;

2) обслуговування  клієнтів відбувається в процесі здійснення операцій із фінансовими активами;

3) ринок фінансових  послуг має характер організованого  ринку на основі укладання  відповідних угод або продажу  цінних паперів.

          Ринок фінансових послуг постає як сфера діяльності учасників ринку фінансових послуг. Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" учасниками ринку фінансових послуг є суб'єкти підприємницької діяльності, які мають право здійснювати діяльність із надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

         Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.[15]

           Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансові послуги — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.[3]

     Отже, визначають три головні ознаки будь-якої фінансової послуги, а саме:

1) операції здійснюються  на користь третіх осіб, тобто мають посередницький характер;

2) предметом  операції є фінансові активи;

3) мета операції  — одержання прибутку або збереження  реальної вартості фінансового  активу.

            Отже, послуга — результат виконання відповідних операцій з фінансовими активами, спрямованих на задоволення індивідуальних фінансових потреб клієнтів. Періодичність операцій у процесі надання послуг мав суттєве значення, оскільки діяльність із надання фінансових послуг є підприємницькою діяльністю і має здійснюватися систематично, на постійній основі та з метою отримання прибутку[15]

     В Законі України «Про фінансові послуги  та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

   Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск  платіжних документів, платіжних  карток, дорожніх чеків та/або  їх обслуговування, кліринг, інші  форми забезпечення розрахунків; 

2) довірче  управління фінансовими активами;

3) діяльність  з обміну валют; 

4) залучення  фінансових активів із зобов'язанням  щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий  лізинг;

6) надання  коштів у позику, в тому числі  і на умовах фінансового кредиту; 

7) надання  гарантій та поручительств;

8) переказ  грошей;

9) послуги  у сфері страхування та накопичувального  пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг; 

12) інші  операції, які відповідають критеріям,  визначеним у пункті 5 частини  першої статті 1 цього Закону. [3]

          Метою утворення та функціонування  ринку фінансових послуг є  акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

      Механізм  функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

      Функції ринку фінансових послуг майже ті ж самі, що і функції фінансів взагалі:

• акумулююча (накопичувальна), що тісно пов’язана з функцією грошей як засобу накопичення;
• розподільча та перерозподільча, що витікає з функції грошей як засобу обігу та платежу;
• оціночно-контрольна, що витікає з функції грошей як міри вартості товарів;
• стимулююча, щодо прискорення обігу грошового, реального та суспільного капіталу у цілому.

       Вищеназвані функції ринок фінансових послуг здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

       Забезпечуючи  мобілізацію, розподіл і ефективне  використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб'єктів, ринок фінансових послуг сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.[15] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.2 Структура РФП

       Сегментація ринку фінансових послуг, на якому  діють фінансові посередники, котрі  суттєво відрізняються за характером діяльності, може здійснюватися за різними ознаками.

      Залежно від спрямованості діяльності фінансових посередників ринок фінансових послуг може бути представлений як ринок фінансових послуг банків і небанківських установ.[див. Дод 1]

         До небанківських кредитних установ  належать кредитні спілки, факторингові  та лізингові компанії, ломбарди.

         До небанківських фінансових  установ належать страхові компанії; інститути спільного інвестування; установи накопичувального пенсійного  забезпечення; компанії з довірчого  управління, компанії з управління  майном при фінансуванні будівництва житла, торгівці цінними паперами та ін.

       Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися  за видами фінансових активів, які є  об'єктом купівлі-продажу і використання котрих визначає характер договірних відносин. З огляду на це можна виокремити послуги, які надають фінансові посередники на кредитному, страховому, валютному ринках, на ринку грошей, цінних паперів.

       На  ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів  зі строком обертання до одного року, платіжні послуги, послуги з обслуговування руху обігових коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб. Суб'єктами грошового ринку є Національний банк, банківські установи, підприємства та населення.

       На  кредитному ринку здійснюються послуги  з кредитування, у тому числі під  заставу майна або майнових прав, фінансово-кредитної підтримки суб'єктів  господарювання та населення; обслуговування кредитних ліній та кредитних програм, послуги з іпотечного кредитування, ломбардні послуги, факторингові та лізингові послуги. Основними фінансовими посередниками на ринку кредитних послуг є банки, кредитні спілки, ломбарди, факторингові та лізингові компанії.

         Розрізняють наступні ринки, які  є структурними елементами ринку  фінансових послуг залежно від  фінансових установ та інститутів, що надають ті чи інші фінансові  послуги:

• Ринок банківських послуг.
• Ринок фінансових послуг кредитних спілок.
• Ринок фінансових послуг ломбардів.
•    Фінансові послуги в системі гарантування вкладів.
• Фінансові послуги на валютному ринку
• Ринок фінансових послуг з лізингу.
• Фінансові послуги з перейняття ризику страховими компаніями.
•   Ринок фінансових послуг недержавних пенсійних фондів.
• Фінансові послуги у сфері будівництва та операцій з нерухомістю
• Венчурний бізнес спрямований на розвиток інноваційного процесу, що має соціально-економічну або комерційну ефективність і втілюється у вигляді нового або вдосконаленого продукту
• Фінансові послуги міжнародних фінансових організацій та установ.
• Ринок фінансових послуг професійних учасників фондового ринку.
• Інвестиційні послуги інститутів спільного інвестування.
• Ринок допоміжних та супутніх послуг у сфері фінансової діяльності.[15]

1.3.Нормативно  правове регулювання  РФП. 

          Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України[1], Господарським кодексом України[2] та законами України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"[3], "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[4], "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"[5], "Про цінні папери та фондовий ринок"[6], "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"[7] , "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"[8] , «Про банки і банківську діяльність»[9] та іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

     Державне  регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринку банківських послуг — НБУ; щодо ринків цінних паперів та їх похідних — ДКЦПФР; щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг – Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі — Держфінпослуг).

     Держфінпослуг є центральним спеціально уповноваженим  органом виконавчої влади у сфері  регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

     Основні завдання Держфінпослуг у межах  її повноважень такі:

     1) проведення єдиної та ефективної  державної політики у сфері  надання фінансових послуг;

     2) розроблення і реалізація стратегії  розвитку ринків фінансових послуг;

     3) здійснення державного регулювання  та нагляду за наданням фінансових  послуг і додержанням законодавства у цій сфері;

     4) захист прав споживачів фінансових  послуг шляхом застосування заходів  впливу з метою запобігання  порушенням законодавства на  ринках фінансових послуг та  їх припинення;

     5) узагальнення практики застосування  законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

     6) запровадження міжнародних правил  розвитку ринків фінансових послуг;

     7) сприяння інтеграції в європейський  та світовий ринки фінансових  послуг.[16]

     Державна  комісія з цінних паперів та фондового ринку, як державний колегіальний орган,  забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні, а також здійснення правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, захист інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням на фондовому ринку, координація діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.

       Відповідно до покладеної місії, діяльність Комісії спрямована на всебічне сприяння розвитку українського ринку цінних паперів як одного з найважливіших сегментів вітчизняної економіки.

     Основними завданнями Державної комісії з  цінних  паперів  та фондового  ринку є:

• Формування та забезпечення  реалізації  єдиної  державної політики  щодо  розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в  Україні,  сприяння  адаптації  національного  ринку цінних паперів до міжнародних стандартів.
• Координація діяльності   державних   органів   з   питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
• Здійснення державного регулювання та контролю за  випуском і обігом  цінних  паперів та  їх  похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування.    
• Захист  прав  інвесторів  шляхом застосування заходів з запобігання і припинення порушень законодавства  на  ринку  цінних паперів,  застосування  санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.
• Сприяння  розвитку  ринку цінних паперів.
• Узагальнення практики застосування законодавства України з питань  випуску  та  обігу  цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо їх вдосконалення.[17]

     Відповідно  до Конституції України основною функцією Національного банку є  забезпечення стабільності грошової одиниці України.

   На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно  до розроблених Радою Національного  банку України Основних засад  грошово-кредитної політики визначає  та проводить грошово-кредитну  політику;

2) монопольно  здійснює емісію національної  валюти України та організує  її обіг;

3) виступає  кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює  для банків правила проведення  банківських операцій, бухгалтерського  обліку і звітності, захисту  інформації, коштів та майна;

5) організовує  створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає  систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає  напрями розвитку сучасних електронних  банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює  банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний  реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний  реєстр ідентифікаційних номерів  емітентів платіжних карток внутрішньодержавних  платіжних систем;

11) здійснює  сертифікацію аудиторів, які проводитимуть  аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає  платіжний баланс, здійснює його  аналіз та прогнозування;

13) представляє  інтереси України в центральних  банках інших держав, міжнародних  банках та інших кредитних  установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює  відповідно до визначених спеціальним  законом повноважень валютне  регулювання, визначає порядок  здійснення операцій в іноземній  валюті, організовує і здійснює  валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує  накопичення та зберігання золотовалютних  резервів та здійснення операцій  з ними та банківськими металами;

16) аналізує  стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує  інкасацію та перевезення банкнот  і монет та інших цінностей,  видає ліцензії на право інкасації  та перевезення банкнот і монет  та інших цінностей;

18) реалізує  державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь  у підготовці кадрів для банківської  системи України;

20) визначає  особливості функціонування банківської  системи України в разі введення  воєнного стану чи особливого  періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить  у встановленому порядку пропозиції  щодо законодавчого врегулювання  питань, спрямованих на виконання  функцій Національного банку  України;

22) здійснює  методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює  інші функції у фінансово-кредитній  сфері в межах своєї компетенції,  визначеної законом;

     24) за спрощеною процедурою здійснює  довгострокове рефінансування комерційних банків під заставу іпотечних кредитів, наданих цими банками населенню на інвестування будівництва житла в розмірі не менше ніж 80 відсотків номінальної вартості пулу іпотечних кредитів, наданого у забезпечення відповідним банкам.[18] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  ІІ. Аналіз функціонування ринку фінансових послуг в Україні. 

2.1.Бнківські послуги на РФП України. 

      Становлення незалежної банківської системи  в Україні бере свій початок від 20 березня 1991 р., з часу прийняття  Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон заклав основи для створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк України - юридично і реально центральний  банк нашої держави. Відповідно до цього Закону, в нашій країні були закладені підвалини класичної дворівневої банківської системи. За роки незалежності Укрвїни проведена величезна робота по становленню грошово-кредитної національної системи. Створена дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України і системи комерційних банків. Введена в обіг національна грошова одиниця - гривня, побудована власна база для друкування паперових грошей і карбування монет, введена в експлуатацію система електронних розрахунків,запрваджена заснована на міжнародних стандартах система бухгалтерського обліку в банках, створенні валютний ринок і ринок ціних паперів.[13]

      Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру  банківської системи, економічні, організаційні   і   правові    засади    створення,    діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

       Банк  -  юридична особа, яка  на підставі банківської ліцензії  має  виключне право надавати  банківські послуги, відомості  про яку внесені  до  Державного  реєстру  банків.

       Банківська діяльність - залучення у  вклади  грошових  коштів фізичних  і  юридичних  осіб  та  розміщення зазначених коштів від свого імені,  на власних умовах та на власний ризик,  відкриття  і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.[9]

     Для розкриття специфіки потреб, які  задовольняються шляхом надання  банківських послуг, здійснимо класифікацію їх за такими напрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним  клієнтам, різновиди цих послуг.

     Це  можна відобразити з допомогою  таблиці 2.1 

Таблиця 2.1 Загальна класифікація банківських послуг