Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут післядипломної освіти
«Формування та розвиток рис характеру
у дітей різного віку»
Курсова робота
Виконавець:
студент 2-го курсу
Науковий керівник:
кандидат психологічних
наук, доцент
Київ-2014
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ І. Поняття про характер і інші сторони психіки особистості……....... 5
1.1 Поняття про характер…………………………
1.2 Взаємозв’язок характеру і темпераменту………………………………… 6
1.3 Провідні риси характеру…………………
1.4 Типове й індивідуальне в характері…………………………………….... 11
Розділ ІІ. Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку……. 13
2.1 Фактори формування характеру……
2.2 Психологія періоду немовляти. Новонародженість. Розвиток характеру у дітей від народження до трьох років………………………………………… 14
2.3. Особливості формування
2.4 Розвиток характеру у дітей молодшого шкільного віку (6-11 років)…. 23
2.5 Формування характеру у дітей середнього та старшого шкільного віку.. 27
2.6 Формування характеру дітей старшого шкільного віку (15-18 років)…. 30
Розділ ІІІ. Методичний інструментарій
дослідження рис характеру особистості
та діагностика психічного розвитку підлітка
за методикою Р. Б. Кеттела……………………………………………………………
3.1 Особистісний опитувальник для дітей від 8 до 12 років (CPQ)………… 34
3.2 Особистісний опитувальник для підлітків від 12 до 16 років (HSPQ)…. 35
3.3 Переробка і інтерпретація отриманих даних. Висновки………………… 37
Висновок…………………………………………………………
Бібліографія………………………………………………
Вступ
Сучасний стан цивілізаційного розвитку висуває нові вимоги у системі виховання й освіти підростаючого покоління. І це цілком природно, адже процес виховання характеру людини не може бути стереотипним для всіх часів. Річ у тім, що мірою розвитку суспільства, переходу його від одного якісного стану до іншого змінюється й людина: її риси характеру, моральність і світогляд, інтелектуальні показники та інші особистісні параметри.
Отже, є всі підстави стверджувати, що нинішнє суспільство ХХІ століття в цілому і виховну сферу, зокрема, не задовольняє той науковий рівень, на якому розв’язуються сучасні проблеми виховання і розвитку духовно досконалої особистості. Суттєвої модернізації у цьому зв’язку мають зазнати виховні цілі, зміст, задачі і способи їх реалізації, тобто нові підходи і методи формування та розвитку рис характеру у дітей різного віку.
Напрям такої пошукової роботи має задаватися фундаментальною соціокультурною вимогою і повернути стосунки між дітьми і батьками, дітьми і педагогами, вихователями, психологами до витоків Любові, Прийняття, Розуміння – тієї духовної першооснови, без якої не може утверджуватися Людина. Особистісно орієнтоване формування і виховання таких рис характеру, що ставить за мету розвиток вищих моральних і духовних цінностей особистості, має зважати, з одного боку, на диференційований аспект розвитку дитини і специфіку, а з другого – на культурно нормативні характеристики розвитку дитини у кожному віковому періоді.
Логіка цих нових методів формування і розвитку рис характеру у дітей передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості, її всебічну творчу самореалізацію, закладену генетично, і свідомо підкоректовану вихователями і батьками. Зрозуміло, що основний тягар у розв’язанні цієї фундаментальної проблеми лягає на психологічну і педагогічну науки, а також педагогічну генетику, яка в останні роки відкриває неосяжні горизонти в психопедагогіці.
Видатний генетик В. П. Ефраїмсон писав, що для епохи науково технічного прогресу необхідна нова педагогіка. «Науково технічна революція не може не супроводжуватися Революцією Педагогіки. Треба розуміти НТР не тільки як революцію в техніці, а насамперед як революцію в педагогіці» (Ефраїмсон, 2003р).
Між тим «викладачі-природознавці спостерігають в освітній царині безліч фактів, що свідчать про неврахування природних, біологічних нахилів учнів…» (Аносов, 2004р).
У процесах формування і розвитку рис характеру дітей різного віку необхідно мати на увазі встановлений генетиками факт, що кожна дитина – унікальність, яка формується в результаті реалізації генотипу в процесі індивідуального розвитку при взаємодії з факторами середовища.
Розділ І. Поняття про характер і інші сторони психіки особистості
1.1 Поняття про характер
В складному психічному житті особистості визначне місце займають ті риси, які в сукупності і взаємодії, взаємозв’язку називаються характером.
Характер відіграє важливу роль у житті і діяльності людини. Говорячи про людей, ми вказуємо, що одна людина має хороший характер, а інша ‒ поганий, що в однієї людини характер сильний, а в іншої ‒ слабкий, що є особистості з твердим характером, а є й з м’яким.
Тоді який же зміст ми вкладаємо в поняття «характер»?
Слово «характер» грецького походження (лат. печать або чеканка), що означає сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, яка формується і визначається в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи способи поведінки. Спочатку воно охоплювало сукупність всіх тих ознак, які відрізняють одну людину від інших. Охарактеризовувати людину ‒ означало виділити ті істотні риси, в яких виявляється її індивідуальна своєрідність. Пізніше в поняття характер стали включати не всі істотні риси людини, а лише ті, що характеризують властивий їй спосіб дій, спосіб поведінки в суспільстві, тобто не лише те, що вона робить, а й те, як вона робить.
Особливо важливе значення для формування характеру людей мають відмінності в нервовій системі, з якими вони народжуються. За І. П. Павловим, люди народжуються з різними типами нервових систем, які і є природною основою для розвитку характерів, але самі по собі характерів людей вони ще не визначають. Характер кожної людини формується індивідуально в процесі її розвитку, її взаємин із зовнішнім світом, навчання і виховання. Це наче сплав із вродженого типу нервової системи (генотипу) і тих нових нервових зв’язків, умовних рефлексів, які виробляються в процесі життя (фенотип).
Вроджені особливості нервової системи людини, звичайно, впливають на процес вироблення нею нових нервових зв’язків. Вони позначаються на швидкості, з якою ці зв’язки утворюються, на їх більшій чи меншій стійкості, проте провідну роль в утворенні цих зв’язків відіграють зовнішні впливи на людину. Вони визначають характер і зміст зв’язків, їх різноманітність і поєднання у певні системи. На думку академіка І. П. Павлова, лише за певних умов життя, при певному режимі у людини виробляються ті системи нових нервових зв’язків, ті динамічні стереотипи, які лежать в основі всієї поведінки і діяльності людини. Вони лежать і в основі формування її характеру.
Характер – це сукупність сталих психічних індивідуальних особливостей особистості, які виявляються у діяльності і спілкуванні, визначаючи поведінку. Характер включає волю й самооцінку і виявляється в особливостях поведінки та у ставленні до довкілля і самого себе. Характер є стрижнем особистості. Природною основою характеру є темперамент. На формування характеру і розвиток його рис впливають соціальні умови, виховання та самовиховання.
1.2 Взаємозв’язок характеру і темпераменту
Характер людини тісно пов'язаний з усіма сторонами її психічного життя. Насамперед це тісний зв'язок характеру з темпераментом.
Так, кожна особистість неповторна, але це не означає, що в неї не може бути рис, притаманних багатьом людям. Такі риси називаються типовими. Люди поділяються на певні типи, незалежно від свого віку, здоров’я, розуму, здібностей, багатства, суспільного становища та ін., і називаються такі типи темпераментами.
Темперамент – це генетично-типологічна характеристика людини, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу психічних процесів. Це загальна характеристика особистості, що накладає відбиток на всі сторони її психічного життя та діяльності.
Темперамент зумовлюється типом нервової системи. Цей тип характеризується певними особливостями основних нервових процесів. Такими основними процесами є збудження і гальмування.
У різних людей характеристика цих процесів різна і відрізняється між собою:
- за силою;
- за рухливістю;
- за врівноваженістю.
Сила нервового процесу – це насамперед здатність нервової системи без зривів переносити сильні подразники. Це здатність нервової системи до тривалої інтенсивної роботи, тобто працездатності.
Рухливість збудження і гальмування є складним процесом. Це швидкість, з якою відбуваються нервові процеси і реакції, а отже і психічні процеси. Тобто, можна сказати, що рухливість – це швидкість, з якою ми реагуємо на зовнішні подразники. Це швидкість нашого сприймання, наших рухів, нашого мислення.
Врівноваженістю нервових процесів називається їхнє співвідношення між собою за силою. Скажімо, в однієї людини переважає збудження, в іншої – гальмування, а є і такі, в яких обидва ці процеси перебувають у приблизній рівновазі.
У Павловській лабораторії було встановлено такі чотири типи вищої нервової діяльності:
1. Сильний врівноважений рухливий (жвавий) – сангвінік.
2. Сильний неврівноважений (нестримний) – холерик.
3. Сильний врівноважений
4. Слабкий (гальмівний) – меланхолік.
Цю класифікацію приписують давньогрецькому лікареві Гіппократу, але в його творах знаходимо опис лише деяких з цих темпераментів. Ця чотиритипова схема темпераменту описана Галеном, а створена, вірогідно, колективним античним генієм.
У наш час доведено, що в основі кожного типу нервової системи лежить відповідний тип обміну речовин, певна біохімічна індивідуальність. Тому можна сказати, що дещо наївна антична гіпотеза про те, що темпераменти породжуються тим чи іншим співвідношенням основних рідин тіла і саме припущення, в ті далекі часи, про наявність хіміко-гуморальної основи темпераменту було плідним.
Тут не можна не зазначити ще однієї обставини. Досить поширеною в наш час є думка, що чистих типів темпераменту майже немає, що більшість з них є змішаними. З огляду на це чотиритипова теорія темпераментів або ж взагалі ставиться під сумнів, або ж вважається схематичною, тобто в житті ці чотири типи без ліку варіюють, іншими словами, кожен темперамент виступає зовсім не обов’язково у класичному вигляді. В житті є безліч варіацій сангвініків та інших темпераментів. Деякі з них наближаються до сусідніх типів. Скажімо, можлива варіація сангвініка, у якого нервові процеси хоч загалом і врівноважені, але збудження дещо переважає над гальмуванням, тому такий сангвінік у деяких своїх рисах може нагадувати холерика або він може бути не достатньо рухливим і уподібнюватися флегматику. Так само варіюють й інші типи.
З вище сказаного можна зробити наступний висновок. Темперамент людей безпосередньо залежить від типу їх нервових систем, які відзначаються силою, рівновагою та рухливістю процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль головного мозку. Коли ці процеси у нервовій системі людини сильні, врівноважені і рухливі, то за своїм темпераментом вона є сангвінік, коли ці процеси сильні, врівноважені, але мало рухливі, інертні, вона – флегматик, коли сильні, але не врівноважені, вона – холерик. Слабкі процеси збудження та гальмування дають тип меланхоліка. Загальне визначення темпераменту за підручником «Психологія» за ред. Г. С. Костюка: «Темперамент – це індивідуальні особливості людини, що виявляються в певні її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності».
Темперамент особистості, в якому виявляється тип її нервової системи, становить собою динамічну сторону її характеру. Він визначає такі характерологічні особливості людини як врівноваженість або неврівноваженість її поведінки, рухливість або інертність, підвищений або знижений тонус активності людини, легкість чи складність пристосування до нових умов, нових обов’язків і т.д., але, впливаючи на характер людини, темперамент сам змінюється під впливом тих чи інших рис характеру. Соціальні настанови, моральні поняття, звички і навики людини можуть або посилювати деякі риси темпераменту, наприклад, підносити життєвий тонус людини, або знижувати чи маскувати їх. Наприклад, вихована дисциплінованість зменшує неврівноваженість, невитриманість холерика, а систематичні фізкультурні вправи роблять рухливішим флегматика.
Формуючи і розвиваючи у людини позитивні риси характеру, людина дістає змогу володіти своїм темпераментом, стримувати небажані його прояви, якщо вони розходяться з вимогами до своєї поведінки. А.П.Чехов у листі до О. Л. Кніппер-Чехової писав: «Ти пишеш, що заздриш моєму характерові. Мушу сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, гарячковий (Чехов говорить, звичайно, про темперамент). Але я звик стримувати себе, тому що розпускати себе порядній людині не пасує. Раніше я виробляв чорт зна що».
1.3 Провідні риси характеру
Знаючи характер, можна передбачити вчинки і поведінку людини. Риси характеру складають властивості особистості. Говорячи про характер людини, ми маємо на увазі такі її риси як сумлінне чи не сумлінне виконання своїх обов’язків, чуйне чи байдуже ставлення до людей, принциповість чи безпринципність, мужність чи боягузтво, скромність чи пихатість, правдивість чи брехливість і т. д.
Всі ці риси є складовими характеру людини. Різноманітні риси характеру людини можна поділити – структурувати за їхніми властивостями.
Структура та властивості характеру:
1. Поділ рис характеру відбувається на основі їх морально-психологічної природи:
- моральні;
- вольові;
- емоційні;
- інтелектуальні.
2. До складу характеру входять риси особистості в діяльності:
- ті властивості особистості, які визначають вчинки при виборі мети діяльності;
- ті риси, які визначають, яким чином (дозволеним чи не дозволеним) буде досягнута ця мета;
- інструментальні – ті риси, які пов’язані з темпераментом.
3. Також риси характеру
- ті риси, що виражають ставлення до інших людей;
- риси характеру, що виражають
ставлення особистості до
-ставлення до різних видів трудової діяльності (обов’язковість, наполегливість…);
- ставлення людини до речей (наприклад, акуратність чи неакуратність, накопичення…);
- ставлення людини до природи.
1.4 Типове й індивідуальне в характері
В характері особистості слід розрізняти типові й індивідуальні риси. Типовими для даної людини є такі риси характеру, які властиві і багатьом іншим людям, які живуть в конкретному суспільстві, країні, історичній епосі. Вони виникають внаслідок дії на людей однакових обставин життя.
Проте загальні умови життя людей можуть по-різному виявлятись в кожному конкретному випадку, бо існують відмінності в побуті окремих сімей, у формах сімейного виховання, в трудовому, культурному, духовному середовищі, що так чи інакше позначається на формуванні і розвитку рис характеру особистості. Ці відмінності в життєвих обставинах кожної особистості зумовлюють індивідуальні особливості її нахилів, інтересів, потреб, смаків, почуттів і розуму, її характеру в цілому.
Типові й індивідуальні риси характеру особистості існують у тісному зв’язку, вони взаємопроникають стосовно один одного, борються між собою, в результаті чого і утворюється характер кожної конкретної особистості.
Характер людини – явище суперечливе. В характері окремої людини можуть поєднуватися такі риси як вдумливість, критичність і разом з тим нерішучість, висока активність, ініціативність і одночасно індивідуалізм, працьовитість і самосхвалення, наполегливість і егоїзм і т. д.
Одні риси в таких комбінаціях є провідними, інші – менш виражені, ще інші – ледве помітні. Індивідуальність людини визначають провідні риси її характеру. Так, якщо провідними в характері людини є її вольові риси, то про неї кажуть, що вона має «міцний» чи «твердий» характер. Якщо людина має невиразні вольові риси, то її характеризують як «м’яку» або «слабку» особистість. Буває, що провідними рисами характеру людини є не вольові, а інтелектуальні (розумові) риси, такі як розсудливість, вдумливість, критичність, самокритичність або емоційні риси, такі як почуття відповідальності, скромність, власна гідність, пихатість, самолюбство і т. д. або моральні риси, такі як чесність, порядність, справедливість і ін.
Не менш тісно характер людини пов'язаний з її почуттями. В почуттях виявляються найтонші особливості психічного складу, характеру людини. К.Д. Ушинський вказував, що в багатьох випадках «ніщо, ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виявляють так ясно і вірно нас самих і наше ставлення до світу як наші почуття: у них чути характер не окремої думки, не окремого рішення, а всього змісту душі нашої і її складу».
Рисами характеру особистості за певних умов її життя, навчання і виховання стають такі її почуття як почуття відповідальності, колективізму, патріотизму, товаришування і дружби, обов’язку, власної гідності і інші. Піднесеність почуттів, ентузіазм у діяльності, пристрасність або байдужість, постійне невдоволення – це не просто почуття, а і риси характеру людини. Знаючи їх, ми можемо, до певної міри, передбачити, як людина поводитиме себе і діятиме при тих чи інших обставинах.
Отже, відповідно психічним процесам, які відбуваються, маємо:
Когнітивний – інтелектуальні (розумові) риси;
Емоційний – емоційні риси;
Поведінка – вольові і моральні риси.
Отже, в характері людини поєднуються пізнавальні (інтелектуальні), емоційні, вольові і моральні її якості. Вони виявляються не окремо, а в певній системі, у взаємозв’язку. Тому, щоб розпізнати характер людини, треба виявити провідні його риси і розглянути їх у певній сукупності.
«Коли ви уявите поодинокі риси зовсім окремо, то, звичайно, ви характер у людини не визначите, а треба взяти систему рис і в цій системі розібрати, які риси виступають на перший план, які ледве-ледве виявляються, затираються і т. д.» (І. П. Павлов).
Розділ ІІ. Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку
2.1 Фактори формування характеру
Формування характеру – це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об’єктивних і спеціально створених для особистості умов. На формування характеру найістотніше впливають загальні фактори становлення особистості.
1. Біологічна основа.
2. Соціальне середовище.
3. Активність самої особистості.
Особливо важливе значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна умова самопізнання та самореалізації особистості.
Біологічна основа – це спеціальний вплив, вияв нервової системи, природжені особливості, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляють тип темпераменту. Впливають також і вроджені задатки дитини, які створюють умови для схильностей.
Соціальне середовище з перших днів життя починає впливати на природжені типи нервової системи дитини і передусім виявляється через виховний вплив родини та умов проживання в ній дитини. Склад сім’ї, традиції та мікроклімат, ставлення до дитини зумовлюють формування рис її характеру. Однак сім’я є частиною суспільства в цілому, тому трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, протиставляються даній історичній епосі, в якій живе дитина, появі нових ідеалів і цінностей, зумовлених розвитком суспільства. Отже, через соціум у дитини виробляються як типові риси національного характеру, так і специфічні риси для певного контексту розвитку країни.
Серед чинників, які здійснюють організований вплив соціуму на формування характеру дитини, особлива роль належить вихованню. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні, так і негативні риси.
Сенситивними періодами для становлення характеру вважається вік від 2-3 років до 9-10 років, коли відбувається процес активної соціалізації у ході спілкування з дорослими і ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для впливу ззовні, з готовністю сприймають зовнішні впливи, наслідуючи всім і всьому. Дорослі люди мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчинку і дії, що створює сприятливі умови для засвоєння і закріплення необхідної форми поведінки.
Першими в характері дитини формуються такі риси як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїзм, згрубілість, байдужість до людей. Існують дані про те, що формування цих рис починається в перші місяці життя і визначається тим, як мати обходиться з дитиною.
2.2 Психологія періоду
немовляти. Новонародженість. Розвиток
характеру у дітей від
Дитина, з’явившись на світ, сповіщує про це оточуючим своїм криком. Це перший критичний період розвитку дитини – період новонародженості. Психоаналітики говорять, що це перша травма, яку переживає дитина, але вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми.
Не драматизуючи дану подію, все ж варто зазначити, що процес народження – тяжкий, переломний, критичний момент у житті кожної дитини.
Дуже важливо, щоб дитина була бажаною, тому що негативний вплив дефіциту спілкування і любові у віці немовляти має вплив на все наступне психічне життя дитини, зокрема і на початок формування характеру особистості. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини «основу довіри» або недовіри у ставленні до зовнішнього світу. Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до самої дитини, на думку дослідників, обтяжить вирішення всіх вікових завдань, які будуть виникати перед дитиною протягом наступних етапів розвитку і формування характеру.
Дослідження сім’ї як основної ланки, в якій починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини. У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення немовляти, які в майбутньому стають базальними підвалинами для формування основних рис характеру особистості.
Період немовляти складається з двох періодів:
І період – до 5-6 місяців.
ІІ період – від 5-6 місяців до 12 місяців.
Перший період характеризується тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередженість, кругові рухи, спілкування. У 4 місяці з’являється реакція на новизну ( за М. П. Денісовою), яка за своєю природою є сенсорною реакцією і полягає у довготривалому утриманні погляді на новому предметі. Дитина не просто бачить, але вже дивиться: активно реагує, супроводжує голосовою реакцією. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання, крик.
Д.Б.Єльконін говорив, що людина дуже давно придумала програмне навчання для дітей першого року життя. Це – іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками – це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці. Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже у домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це «вимагаючий спосіб» - вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза для відповіді. За ним виникає «прохальний спосіб» - тут крик менш настійливий, з’являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5-6 місяців з’являється «обмінюючий спосіб» спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об’єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні.
У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як наголошував Д.Єльконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи «МИ», тепер не мама веде дитину, а дитина веде маму, куди хоче. Ходьба – перше із основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Другим новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Афективна реакція на чергове «не можна» або «ні» можуть досягати значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б’ють по ній руками, тупають ногами. Частіше всього, поява сильних афектів у дитини пов’язана з певним стилем виховання в сім’ї, насправді, це і є той початок формування і розвитку рис характеру дитини. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра – ні в якому разі.
Отже, щоб дитина в цей
кризовий період свого
2.3. Особливості формування
характеру у дітей
Розвинутий характер може бути лише в дорослої, цілком сформованої людини. Формування характеру відбувається протягом всього дитинства. Передшкільний і дошкільний вік є дуже відповідальним у формуванні і розвитку рис характеру. В цьому віці закладаються основні риси характеру людини. У ці роки у дітей при правильному вихованні створюються умови для формування таких рис характеру, як колективізм, чесність, любов до праці, правдивість, ввічливість, акуратність, стриманість, дисциплінованість, сміливість і інші.