Формування у молодших школярів вміння вчитися
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Хмельницька
гуманітарно-педагогічна
Карвацька
Інна Болеславівна
Формування
у молодших школярів
вміння вчитися
Курсова робота
на здобуття осітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст"
за спеціальністю
5.0101.02 "Початкове навчання"
Керівник:
Чернюк Світлана
Володимирівна,
магістр,
викладач кафедри
шкільної педагогіки
та психології
Хмельницький - 2011
2
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1 Формування вміння вчитися як дидактична проблема
1.1 Історичний
аспект проблеми………………………………………
1.2 Теоретичні
засади вміння вчитися як
Розділ 2 Елементи технології навчання молодших школярів вміння вчитися
2.1 Методика формування основних видів загальнонавчальних вмінь……………18
2.2 Використання
спеціальних завдань за
Висновки
………………………………………..………………….……………
Список
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...…..…………………………………....
ДОДАТКИ
Додаток А……………………………………………………………………………
Додаток Б……………………………………………………………………………
3
Вступ
Освіта – важлива сфера життя суспільства та кожної особистості зокрема, адже лише людина, що володіє ґрунтовними знаннями, уміє їх застосовувати на практиці, може реалізувати себе у житті, і лише освічені, розумні люди можуть забезпечити розвиток держави.
Спрощення способів та розробка доступних засобів пошуку інформації ставить перед нами запитання: чи доцільно розглядати школу, вчителя, як основний шлях отримання знань, адже сучасне інформаційне суспільство вимагає від школи не просто передачі знань, умінь та навичок, а й формування компетентної у всіх сферах життя особистості, яка вміє самостійно працювати, активно і творчо впливати на дійсність, приймати відповідальні рішення, гнучко пристосовуватись до нових обставин і подій.
Для цього сучасний вчитель повинен ставити перед собою перспективну мету: підготувати дитину не до окремого уроку, а до самостійного життя, тобто виявити творчий потенціал учнів, створити умови для розвитку особистості, яка здатна сформулювати власну думку і вміти довести її, знаходити аргументи, підтвердження, нові підходи до вирішення проблеми, вміти знаходити та відбирати необхідну інформацію, яка, врешті, здатна займатися самоосвітою.
Проте оцінюючи рівень самостійності школяра, учитель, зазвичай, констатує вміння дитини самостійно розв'язати задачу, відповісти на запитання, опрацювати матеріал за підручником. І лише частина вчителів знає, чи зможе учень самостійно проаналізувати свій шлях до вирішення завдання, усвідомити труднощі пошуку відповіді, чи сформулює нове запитання. Також і учні схильні оцінювати свою навчальну працю здебільшого за результатами. А підвищення результативності цієї праці багато в чому залежить від аналізу, оцінювання й корекції самого процесу пізнавальної діяльності. Через це необхідно озброїти учнів методикою самостійної навчальної діяльності, що є основою вміння вчитися, як важливою складовою моделі сучасної людини.
4
Проблема формування вміння вчитися у школярів є досить актуальною в наш час. Про це, зокрема, вказується у державних документах про освіту. Наприклад, у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") та Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст. зазначено про важливість перетворення освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини та виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя. А це у свою чергу не можливо без формування в учнів загальноосвітніх навичок.
Державний стандарт початкової загальної освіти передбачає всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися. Це відображається далі у висвітленні завдань певних освітніх галузей ("Мови і література", "Математика"). Зокрема в освітній галузі "Мови та література" зазначається, що формування загальнонавчальних, організаційних, загальнопізнавальних, загальномовленнєвих та контрольно-оцінних вмінь та навичок передбачає уміння організовувати свою навчальну діяльність, виконувати мислительні операції такі, як: спостереження, аналіз мовних явищ, порівняння, узагальнення, вміння доводити власну думку, володіти всіма видами мовленнєвої діяльності, здійснювати перевірку та самоперевірку усних висловлювань і письмових робіт, оцінювати результати навчальної діяльності. А одним із основних завдань компоненту "Літературне читання" є формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книг, умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань [7, с. 2]. Усе це є невід'ємними компонентами комплексного уміння вчитися.
Завдання, визначені Державним стандартом початкової загальної освіти, конкретизовані у Програмі для середньої загальноосвітньої школи 1-4 клас, де розроблений чіткий перелік загальнонавчальних умінь та навичок, які мають бути сформовані у кожному класі відповідно. В Програмі зазначається: "У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння організаційними, логікомовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями і навичками, формування особистого досвіду
5
культури поведінки в соціальному та природному оточені, співпраці у різних видах діяльності" [25, с. 7].
Наказ Міністерства освіти і науки "Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи" називає одним із структурних елементів оцінювання навчальних досягнень учнів компетенції саморозвитку та самоосвіти, що передбачає оволодіння вмінням і готовністю самостійно навчатись [18, с. 22]. У процесі засвоєння і рефлексії учня, освітня компетенція перетворюється у компетентність, яка не зводиться тільки до знань, окремих умінь і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.
Проблемою формування вміння вчитися займалися педагоги-класики (Й. Песталоцці, А. Дістерверг, К. Ушинський, В. Сухомлинський) та науковці сьогодення (О. Савченко, Т. Завгородня, В. Буряк, Н. Бухлова, О. Бугрій, Л. Покотиленко, О. Чорноус, Н. Ілюхіна).
Отже,
питання формування у молодших школярів
вміння вчитися є одним із актуальних
проблем дидактики і його вивчення є вкрай
важливим для вчителя початкової школи.
Все це зумовило вибір теми курсової роботи
"Формування у молодших школярів вміння
вчитися".
6
Розділ 1
Формування
вміння вчитися як
дидактична проблема
1.1 Історичний аспект проблеми
Питання формування вміння вчитися виникло не сьогодні. Воно й раніше турбувало науковців та педагогів усіх країн світу, що знайшло відображення у в їхніх теоретичних доробках та педагогічній практиці.
Так, наприклад, головною метою навчання відомий швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці вважав пробудження розуму дитини до активної діяльності, розвиток її пізнавальних здібностей, формування в неї вміння логічно мислити і коротко висловлювати словами суть засвоєних понять, формування вміння порівнювати предмети, виявляти спільні та відмінні ознаки, їх співвідношення [21, с. 371].
Педагог визначив певні закони, яким підпорядковується розвиток людського розуму, які, на нашу думку, необхідно враховувати у формуванні вміння вчитися, а також можна трансформувати їх у конкретні правила і поради учням щодо їх самостійної навчальної діяльності. До них належать:
1.
Навчись спочатку
2.
Всі схожі за змістом предмети
впорядковуй в своїй
3.
Враження від важливих
4.
Вважай всі дії фізичної
7
5. Результати здобуття знань і формування вмінь, які стали фізичною необхідністю, завдяки багатству і різноманіттю діючих на людину явищ природи і сфери їх взаємодії, носять на собі відбиток свободи і самостійності [21, с. 123-124].
Німецький педагог Адольф Дістерверг щодо формування в учнів загальнонавчальних уміннь давав учителям такі поради: "Збуджуй розум до учіння за допомогою одного і того ж предмета, по можливості різнобічно, а саме: пов'язуй знання з уміннями, змушуй його (учня) вправлятись до тих пір, поки вивчене не стане здобутком підсвідомої течії його думок. Привчай учня працювати!" [15, с. 194].
Питання формування вміння вчитися вважав однією з важливих проблем навчання видатний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський. Він звернувся до вчителів із закликом: "Готувати уми! Сіяти ідеї!.. Ось наше призначення… Збудімо вимоги, вкажімо розумну мету, відкриймо засоби, розбурхаймо енергію – діла з'являться самі" [15, с. 388]. К.Д. Ушинський переконливо доводив, що з самого початку навчання з учнями необхідно проводити бесіди, які б могли розвивати їхній розум, волю, серце, слово. Для цього треба мати на увазі постійно дві мети: формальну та реальну. І саме формальна мета передбачає розвиток розумових здібностей учня, його спостережливості, пам'яті, уяви, фантазії і розуму. Педагог зазначає, що важливо не лише передати учневі ті чи інші знання, а й розвинути в нього бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові знання не тільки з книжок, а й з навколишніх предметів, з життєвих подій, з історії власної його душі. Ця здатність має лишитися в учня й тоді, коли вчитель його залишить.
Далі К. Д. Ушинський наголошує, що саме ця розумова сила, яка дістає звідусіль корисну поживу, дає людині можливість вчитися все життя. Таким чином, педагог доводить важливість проблеми формування в учня здатності вчитися, яке, на його думку, і становить одне з найголовніших завдань будь-якого шкільного навчання.
К. Д. Ушинський вимагав від вчителів вчити учнів наполегливо працювати, самостійно здобувати знання, тобто формувати вміння вчитися.
8
К. Д.Ушинський звертає нашу увагу на методику формування цієї здібності, наголошуючи: "Ця розумова сила дається учневі тим, що вчитель показує йому предмет, який може збудити діяльність тих чи інших його розумових здібностей, і спрямовує цю діяльність, допомагаючи їй, де потрібно, і лишаючи її діяти там, де вона може діяти сама. Отже, пропонуючи учням той чи інший предмет, учитель дає їм можливість самим спостерігати предмет, висловлювати свої спостереження; уявляти, відтворювати і пригадувати те, що вони спостерігали, й робити, нарешті, із своїх спостережень правильні висновки" [35, с. 359]. Педагог вказує на важливість залучення зору, мобілізації слуху, м'язів рук, дотику, нюху, смаку та розумових здібностей як на необхідну умову оволодіння зазначеного вміння [35, с. 391].
Особливого значення проблема формування вміння вчитися набула в міжвоєнну добу. Увага до цього питання пояснювалася динамічним характером виховання, необхідністю нової організації самостійної праці учнів у школі, що було викликано зміною взаємовідносин учителя і учня в процесі навчання, коли учень почав займати активну, діяльну позицію. Тому тогочасна дидактика почала звертати більше уваги на підготовку учня до раціонального самонавчання, самоосвіти та самовиховання. Основним постулатом розв'язання цієї проблеми у тогочасній педагогіці стало гасло: "Навчити учня, як він має вчитися". Саме у невмінні учнів відповідно організувати шкільну і домашню працю українські педагоги і практики вбачали одну з причин значної витрати часу і сил учнів, а також малоефективності результатів їхньої навчальної діяльності.
Адже, як зазначав Г. Терлецький: "Коли хто не вміє панувати над своїми
відомостями і їх у даному моменті використати, то хотяй би він мав і найширшу ерудицію, так все буде вона для нього чимсь мертвим, або що гірше, непридатним баластом, що тільки придушує умові сили і здержує їх розвиток" [10, с. 51-52].
Проблемою формування вміння вчитися займався також видатний український педагог В.О.Сухомлинський, який зазначав, що головне завдання вчителя початкових класів полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися. Це вміння педагог розглядає як інструмент, без якого учень стає невстигаючим, нездібним.
9
В.О.Сухомлинський визначав, що уміння вчитися включає в себе здатність спостерігати явища навколишньої дійсності, думати і висловлювати свої думки про те, що бачиш, робиш, думаєш, спостерігаєш, читаєш, пишеш [33, с.408].
Сухомлинський звернув увагу вчителів на те, що вміння вчитися конкретизується через:
1. Уміння спостерігати явища навколишньої дійсності.
2. Уміння думати (співставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле).
3. Уміння висловлювати думки про те, що бачить, спостерігає, робить учень.
4. Уміння швидко, виразно, свідомо читати.
5. Уміння швидко, правильно писати.
6. Уміння виділяти логічно закінчені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок та взаємозалежність між ними.
7. Уміння знаходити книгу з питань, які цікавлять учня.
8. Уміння знаходити в книзі матеріал, який цікавить учня.
9. Уміння робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання.
10. Уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь.
11. Уміння читати текст і одночасно слухати інструкції вчителя щодо роботи над текстом, логічно складовими частинами.
12. Уміння написати твір – розповісти про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає тощо [33, с.567].
Але,
щоб сформувати будь-яке вміння насамперед
необхідно бажання дитини. Саме тому В.О.
Сухомлинський зазначає: "Щоб дитина
була палко зацікавлена в навчанні, їй
необхідне багате, різноманітне, приваблююче
інтелектуальне життя. Ми повинні постійно
дбати про те, щоб зі вступом до школи думка
дитини не була втиснута в рамки класної
дошки й сторінки букваря; щоб стіни класу
не відмежували її від різноманітності
світу, в таємницях якого — невичерпні
джерела думки, творчості" [34, с.427].
10
На думку В. О. Сухомлинського, саме своєчасно і міцно сформоване вміння вчитися дає можливість розвинути пізнавальну активність учня, стає основою культури інтелектуальної праці.
В сучасній педагогіці питанням формування вміння вчитися займаються такі науковця, як: О. Савченко, Т. Завгородня, В. Буряк, Н. Бухлова, О. Бугрій, Л. Покотиленко, О. Чорноус. Вони пропонують цікаві підходи до визначення суті вміння вчитися, дослідження методів, способів, прийомів формування цього вміння у молодших школярів.
Отже,
дослідженням вміння вчитися займались
відомі педагоги-класики, новатори. Вони
визначили суть даного вміння, вказували
на його значення, запропонували свої
підходи до його формування.
1.2 Теоретичні засади вміння вчитися як ключової компетентності учня.
У наказі Міністерства освіти і науки "Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи" визначено три види компетентностей, які характеризують результати навчання на засадах компетентного підходу: ключові, міжпредметні і предметні. І саме до ключових компетентностей відносять уміння вчитися, як комплексне поняття, яке передбачає формування системи загальнонавчальних умінь і навичок.
У питанні формування вміння вчитися треба торкнутись двох важливих аспектів: процесу учіння та методики формування уміння. Учіння є складовою цілісного процесу навчання. Це цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння умінь і навичок. У ширшому значенні – це оволодіння соціальним досвідом із метою його використання в практиці життя [39, с. 231]. Як стверджує
В.Ягупов, сутність учіння полягає не стільки в оволодінні певних знань, умінь та навичок, скільки у оволодінні методикою учіння, вмінні вчитися, формуванні ефективних методик самоосвіти [39, с. 214]. Саме тому він відносить до результатів дидактичного процесу і вміння вчитися, потребу самостійно набувати та постійно поповнювати свої знання, вдосконалювати практичні та інтелектуальні вміння та
11
навички [39, с. 235]. Ефективність процесу учіння залежить від чіткої постановки мети, що стимулює учня до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності, від мотивації, соціальної та морально-психологічної готовності до
навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності та від самостійності й
активності учнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженості на опануванні професійної майстерності [39, с. 213]. Формування вміння вчитися безпосередньо залежить від ефективності останнього чинника, але воно, безумовно пов'язане з усіма іншими, адже, якщо учні не вмітимуть ставити перед собою адекватні завдання і їхня діяльність не буде правильно мотивована, то формування комплексного вміння вчитися не відбудеться.
Вміння вчитися, як і кожне вміння є здатністю робити що-небудь, яка зумовлена набутими знаннями та досвідом. Часто вміння визначають як знання в дії. Уміння вчитися належить до інтелектуальних умінь (здатність слухати, читати, розуміти, висловлювати свої думки, планувати роботу, вирішувати розумові завдання тощо). При роботі над формуванням вміння вчитися необхідно враховувати, що його якість залежить від змісту навчального матеріалу, індивідуально-психологічних особливостей педагогічної майстерності вчителя і навчально-матеріальної бази тощо.
Існують різні підходи щодо визначення поняття "вміння вчитися".
Н. Мойсеюк визначає поняття "уміння вчитися" як одну із ключових компетентностей школярів, що передбачає вміння учня самостійно визначати мету навчально-пізнавальної діяльності або свідомо приймати учителеву, планувати, програмувати свою діяльність, організовувати свою працю для досягнення мети, відбирати або знаходити потрібні знання, способи для розв'язання задачі, виконувати в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції, усвідомлювати свою діяльність і практично її вдосконалювати, має уміння й навички самоконтролю та самооцінки [17, с. 193].
Н. Ілюхіна зазначаєщо загальнонавчальні вміння за своїми функціями можна розподілити на дві групи.
12
До першої входять уміння, які є компонентами навчальної діяльності. Це, зокрема, вміння визначити мету, навчальне завдання, виконувати його, контролювати, корегувати, оцінювати свою діяльність та її результат. Друга група – це вміння читати, писати, рахувати, виконувати логічні операції, працювати з підручником та іншими книгами, від яких залежить ефективність навчальної діяльності школярів [23, с. 60].
М. Фіцула називає такі навчальні уміння, як: уміння читати, слухати, усно формулювати і викладати свої думки, уміння писати, працювати з книжкою, спеціальні уміння та уміння культури розумової праці. Усі вони є складовими компонентами синтетичного вміння вчитися [36, с. 266].
О. Савченко розробила широку класифікацію умінь, що стосуються вміння вчитися. До них вона відносить навчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-інтелектуальні, творчі, контрольно-оцінні, рефлексивні.
Зокрема, навчально-організаційні вміння та навички:
- розуміти мету діяльності, визначену вчителем;
- самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення;
- розуміти цінність часу та вміти його розподіляти і контролювати;
- здатність працювати в різному темпі; планувати послідовність виконання завдання; організовувати робоче місце;
- зосереджувати увагу на одному об'єкті навчальної діяльності;
- розподіляти увагу між різними об'єктами навчальної діяльності;
- змінювати план діяльності в зв'язку зі зміною умов її виконання;
- складати алгоритм розв'язування навчальних задач;
- працювати у взаємодії (у парі, малій групі);
- прогнозувати результат діяльності;
- докладати зусилля для його досягнення.
Навчально-інформаційні вміння та навички:
- швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;
- самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;
13
- користуватися інформаційно-комунікативними технологіями, каталогами, різноманітною довідковою літературою, складати бібліографію;
- працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами;
- складати план, тези виступів, доповідей, творчих робіт;
- знати й застосовувати прийоми швидкого читання;
- використовувати прийоми розуміння тексту (структурування, постановка пізнавальних запитань, "діалог" з автором тощо);
- працювати самостійно з підручником (розуміти будову книжки і призначення всіх елементів апарату орієнтування в текстах розділів, тем, параграфів; будувати процес самонавчання за певним завданням);
- знати і вдаватися до прийомів смислового групування матеріалу;
- вміти впорядковувати та відтворювати інформацію (план, алгоритм, таблиця, схема, класифікація, стислий переказ тощо);
- вміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності;
- досконало застосовувати загальномовленнєві вміння й навички: зосереджено слухати та опрацьовувати матеріал; виділяти смислові елементи висловлювань; формулювати запитання проблемно-пошукового типу; запитувати й вибірково відтворювати матеріал з елементами логічного опрацювання;
- зв'язно, послідовно, доказово відповідати; здійснювати опис, пояснення, відтворення інформації, сприйнятої з паперових і електронних носіїв;
- ущільнювати й розгортати інформацію залежно від мети діяльності; вести діалог, брати участь у дискусії.
Навчально-інтелектуальні вміння та навички:
- аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх істотні та неістотні ознаки: типові та одиничні;
- різнобічно аналізувати один об'єкт;
- порівнювати (зіставляти, протиставляти, здійснювати повне порівняння);
- встановлювати тотожність, аналогію;
14
- виділяти головні ознаки, об'єкти, якості;
- виділяти головне в головне в явищах, процесах, діяльності;
- визначати та пояснювати сутність поняття;
- формулювати висновок-узагальнення;
- здійснювати тематичне, між тематичне та між предметне узагальнення;
- абстрагувати і конкретизувати означення, загальні висновки тощо;
- визначати межі дії засвоєних понять, способів тощо;
- встановлювати та пояснювати причинно-наслідкові зв'язки;
- доводити, спростовувати судження;
- висловлювати аргументовані критичні судження й думки;
- вилучати зайве за різними ознаками;
- групувати й класифікувати за певними ознаками;
- брати участь у проектній діяльності;
- самостійно вести спостереження за різними предметними об'єктами, навчальними діями та процесами;
- володіти культурою спостереження (планування спостережень, визначення способів кодування інформації, узагальнення результатів);
- знати і застосовувати методику експерименту (послідовне формування прийомів, що відповідають особливостям предметного змісту;
- виділяти характерні ознаки (дії, етапи) експерименту як методу дослідження, як методу наукового пізнання);
- володіти на достатньому рівні практичними загальнонавчальними вміннями (вимірювальними, обчислювальними, графічними, конструктивними тощо);
- знати і застосовувати прийоми довільної уваги та запам'ятовування.
Творчі вміння:
- виявляти пізнавальну трудність і формулювати її як задачу, проблему, пізнавальне запитання;
- встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;