Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Формування уяви у період дошкільного дитинства

Кафедра теорії та методики

виховання і психічного розвитку

особистості

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.

1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології.

1.2 Психологічні умови розвитку уяви.

1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

Висновки до першого розділу.

Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

2.1 Стан проблеми у сучасному дитячому садку.

2.2 Програма проведення експериментального дослідження.

2.3 Результати дослідно – експериментальної роботи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

ВСТУП

Соціально – економічні перетворення в суспільстві диктують необхідність формування творчої активної особистості зі здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. Перші творчі прояви з'являються на етапі дошкільного дитинства. Саме тому розвиток творчої особистості дошкільника – одне з приоритетних завдань дошкільної освітньої установи, а навчально – виховний процес повинен бути орієнтований на стимулювання творчості і формування творчої активної дитини.

В Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено, що одним із завдань дошкільної освіти є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду [1, с. 7] .

Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля педагогів і психологів на розвиток творчого потенціалу дитини, що має свої особливості у дошкільному дитинстві[2, с. 5] .

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» визначає як основні завдання: збагачення практичного і теоретичного досвіду дитини; надання їй можливості до самовизначення, вияву творчої ініціативи; уміння здійснювати самостійні вибори, приймати рішення; підтримувати намагання робити по – своєму, відходити від зразка, шаблону; створювати сприятливі умови для становлення креативності як базової якості особистості старшого дошкільника [4, с. 246].

Невід'ємним компонентом будь – якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому є уява, яка виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але й є умовою творчого їх перетворення, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально – виховної діяльності. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь – яка дитяча продуктивна діяльність набуває цілеспрямованого характеру.

Уява бере безпосередню участь у виникнені передбачень і припущень, коли розв`язується будь – яке завдання. Г. Костюк наголошував на важливій ролі уяви в розвитку здатності дитини розуміння того, що вона сприймає: щоб побачити ціле, розкрити у ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання[11, с. 3] .

Провідну роль в дослідженні цього процесу займають роботи Виготського Л. С., Давидова В. У., Рубінштейна С. Л., Ельконіна Д. Б., Крутецького В. А., Кестлера А., Ігнатьєва Е. І., Дьяченко О. М., Кравцової О. Є., Сапогової О. Є., Новлянської З. Н. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви.

Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь – якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і стало причиною для обрання теми нашого дослідження: «Формування уяви у період дошкільного дитинства».

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити можливості різних видів діяльності щодо розвитку уяви в дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

2. Дослідити психологічні механізми уяви.

3. Визначити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

4. Розробити програму проведення експериментального дослідження.

5. Експериментально перевірити можливості різних видів діяльності щодо формування уяви в дітей дошкільного віку

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичний аналіз наукової літератури; вивчення передового педагогічного досвіду, спостереження, вивчення дитячих робіт, експеримент (констатуючий, формуючий).

Дослідно – експериментальна робота проводилася в Долинському ДНЗ № 3 «Колобок» на базі старшої «А» та старшої «Б» груп упродовж ІІ півріччя 2012/13 навчального року.

Дане курсове дослідження в своїй структурі має вступ, основну частину, яка складається з двох розділів, що в своїй сукупності представляють теоретичний та експериментальний аналіз проблеми, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.

Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення в психології.

Уява – це дуже важлива сторона в житті дитини. За допомогою уяви народжуються нові образи та ідеї для ігор. Уява також допомагає виявити творчість в прикладному вигляді. Спираючись на свої фантазії, дитина малює або ліпить щось нове. Через уяву діти вирішують для себе багато питань, проживають ситуації, подолати які їм складно. Гра фантазії також допомагає уявити сюжет, коли вихователь чи мама читають казку.

Уява має величезне значення для розвитку дитини. Старші діти не просто фантазують, вони створюють свою мрію, а саме через мрію людина отримує сенс життя, прагнення до досягнення висот і стає щасливою, приходячи до бажаних результатів. Не варто забувати, що всі великі досягнення в самому початку були ні чим іншим, як фантазією, образом у думках людини. Тому слід приділити достатньо уваги для розвитку уяви дитини, адже згодом воно може вплинути на долю і щастя маленького громадянина.

Уява – це властива тільки людині можливість створення нових образів шляхом переробки попереднього досвіду. Уява є вищою психічною функцією і відображає діяльність. Основна її задача – представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви в нас формується образ ніколи не існуючого або не існуючого в даний момент об'єкта, ситуації, умов. Уява забезпечує пізнання коли невизначеність ситуації досить велика. Уява – особливий механізм, діяльність якого розкриває можливості самовираження, постійно живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Проблема уяви належить до маловивчених в психології, хоча інтерес до всіх з нею пов'язаних питань помітно зростає. Найпоширенішим є визначення уяви як форми творчої діяльності, що полягає в переробці у внутрішньому плані свідомості відображених раніше реальних зв'язків і відношень об'єктів та явищ дійсності [11, с. 4-7].

Виготський Л. С. характеризуючи уяву, зазначав, що вона не повторює окремі враження наявного досвіду, а будує з них різні нові сполуки.[5, с. 75].

«Уява, - пише Крутецький В. А., - це створення образів таких предметів і явищ, які ніколи не сприймалися людиною раніше. Але уява, як то кажуть; ні "з чого творити не може". Вона завжди будується на перетвореному, переробленому матеріалі минулих сприйнять» [13, с. 130].

«Всякий винахід, - говорить А. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою – спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень.» [20, с. 52].

«Уява, - пише Натадзе Р. Г., - це аналітико – синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент. Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія, віддзеркалення, яке відбувається в конкретно – образній формі, як результат операції образами [15, с.10].

Рубінштейн С. Л. відмічав, що уява пов'язана з нашою здатністю і необхідністю творити нове, що це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Всяка уява породжує щось нове, змінює, перетворює те, що нам дано в сприйнятті. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виражатися в тому, що людина, виходячи зі знань і спираючись на досвід, уявить, тобто створить собі картину того, чого насправді сама ніколи не бачила. Уява може, передбачаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагалі не було. Уява може вчинити і такий відліт від дійсності, який створює фантастичну картину, що яскраво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку вона в якійсь мірі відбиває цю дійсність [19, с. 320].

Процес перетворення наявних образів дійсності у нові образи уяви не є чисто довільною їх зміною. Основний механізм роботи уяви лежить в особливостях її образів і є можливим завдяки таким їхнім характеристикам, як гнучкість і динамічність[20, с. 263]. Цей механізм уяви знаходить своє вираження в типових способах і прийомах перетворення дійсності. Найбільш уживаними із них є:

• аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень;

• гіперболізація - збільшення характеристик об'єкта, зміна кількості частин предмета;

• літота – зменшення характеристик об'єкта;

• підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної властивості;

• схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план;

• типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах;

• комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації;

• алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні;

• метафоризація, побудова метафор;

• символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви; розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо)[17, с. 320](Додаток A).

Уява є однією з фундаментальних характеристик особистості. По – перше, уява тісно пов'язана з такими пізнавальними процесами, як сприйняття, пам'ять і мислення, а також з емоційними процесами. По – друге, в перетворюючій діяльності уяви позначаються мотиви і цілі особистості, її потреби та інтереси, почуття і бажання. «Уява, таким чином, не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності» - говорить Рубінштейн С. Л. [19, с. 298] Проте різні види та рівні спрямованості особистості не тільки виявляються в уяві, але й породжують різні види уяви.

Виділення різних видів або рівнів уяви визначаєть в першу чергу тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих його етапах, процес уяви має мимовільний, несвідомий, хаотичний характер. Однак вищі форми уяви пов'язані вже зі свідомим, активним ставленням людини до процесу формування образів. Отже, розрізняють мимовільну (пасивну) і довільну (активну) уяву.

У нижчих, мимовільних формах, уява виявляється у створенні нових образів під впливом малосвідомих або несвідомих потреб, потягів, установок. Вона здійснюється без певного наміру з боку людини, при ослабленні свідомого контролю за перебігом своїх уявлень. При такому вигляді уяви, образи швидше самостійно трансформуються, ніж формуються. Цей процес уяви протікає зазвичай на нижчих рівнях свідомості, в сноведіннях, в дрімотному стані, в мріях, в стані «бездумного» відпочинку. При цьому образи виникають мимоволі, замінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи нерідко найфантастичніші і незвичайні форми.

У вищих, довільних формах уяви, відбувається дійсне, свідоме, навмисне формування і перетворення образів, відповідно до поставлених людиною цілей. Вона здійснюється за допомогою вольових зусиль. При такому виді уяви, людина, як правило, усвідомлює мотиви перетворюючої діяльності, розуміючи заради чого вона продукує образи. Найбільш яскраво довільна уява проявляється в ігровій діяльності, а також у трудовій [20, с. 285].

Розрізняють також відтворюючу і творчу уяву. У ході відтворюючої уяви, так само як і при всіх видах цього процесу, формуються нові образи, але вони є новими для цієї людини, тобто суб'єктивно нові, тоді, як об'єктивно, предмети, що відповідають наявним образам, вже існують у загальнолюдській культурі. Цей процес полягає в тому, що людина уявляє, відтворює те, що сама вона не сприймала, проте чула або читала. Подібне відтворення образів може відбуватися на підставі словесного опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем, карт, креслень, уявних і матеріальних моделей. Такий вид уяви є основою передачі загальнолюдського досвіду. Творча ж уява полягає в самостійному створенні об'єктивно нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Такий вид уяви знаходить застосування як у мистецтві, так і в науці. Різновидами творчої уяви є ті специфічні види уяви, які є результатом різних видів творчої діяльності. Так розрізняють конструктивну, художню, технічню, музичну та інші види уявим у відповідності з тими специфічними видами творчої діяльності, результатом розвитку якої вони є [20, с. 290].

Залежно від характеру тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продуктуються уявою. Абстрактна уява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані [19, с. 315].

Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов’язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльністю в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб’єкта [20, с. 293] (Додаток B).

Людина, як суб’єкт діяльності, практично ніколи не перебуває в бездіяльності: якщо вона не виконує зовнішню діяльність, то вже обов’язково буде виконувати внутрішню, психічну діяльність. Навіть якщо на данний момент на людину не діють ніякі подразники, її головний мозок продовжує функціонувати, оперучи образами, де і розгортаються в повній мірі діяльність уяви.

Уява виконує ряд специфічних функцій абсолютно різної природи, однак пов’язаних з тією функцією уяви, яку ми називаємо основною. Ці функції уяви найбільш повно описані Виготським Л. С.

«Перша функція імагінатівної поведінки може бути названа послідовною... Все, що ми знаємо з минулого в нашому досвіді, ми пізнаємо за допомогою уяви» [6, с. 184] Отже, перша функція уяви – пізнавальна. Іншими словами, щоб зрозуміти будь-який процес або явище, що ніколи раніше не зустрічалися людині, необхідно враховувати особливості уяви, а саме – вибудувати його опис так, щоб, по-перше, всі елементи якими ми описуємо становили справжню сутність явища, а по-друге, щоб ці елементи мали місце в реальному досвіді людини – в образах пам’яті, сприйняття, або мислення. Така функція уяви нерозривно пов’язана з розумовими процесами.

«Іншу функцію уяви слід назвати емоційною, вона полягаєв тому, що будь-яка рішуче емоція має своє певне, не тільки зовнішнє, але і внутрішнє вираження, і, отже, фантазія (Виготський Л. С. ототожнює поняття фантазії і уяви) є тим апаратом, який безпосередньо здійснює роботу наших емоцій»[6, с. 186]. Отже, друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. Іноді, тільки за допомогою уяви людина здатна зняти напруженість, що виникла в результаті незадоволення певних потреб. Це є специфічною формою сублімації.

Нарешті, Виготський Л. С. виділяє третю функцію уяви, яка полягає в організації таких форм середовища, які дозволяють людині розвивати свої природні здібності. У дитячому віці ця функція виступає найбільш яскраво, а основною такою формою середовища є гра. «....назвемо її (функцію) виховною, призначення і сенс якої – організувати повсякденну поведінку дитини в таких формах, щоб вона могла вправлятися і розвиватися для майбутнього» [6, с. 186].

Крім тих функцій, що були виділені Виготським Л.С., можна зазначити ще декілька функцій уяви.

Одна з них зв'язана з участю уяви в керуванні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, пам’яттю, увагою та мовленням. За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність.

Інша функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здатності виконувати їх в розумі, маніполюючи образами.

Ще одна функція уяви – планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх результату [14, с. 153] (Додаток C).

Уява людини залежить від багатьох чинників: віку, розумового розвитку і особливостей розвитку ( присутність якого небудь порушення психо-фізичного розвитку), інивідуальни особливостей особистості (стійкості, усвідомленості і спрямованості мотивів; цінних структур образу «Я»; особливостей комунікацій; ступені самореалізації і оцінки власної діяльності; рис характеру і темпераменту).

Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь – якої роботи, вона «бачить» мету своєї діяльності.

Отже, уява належить до вищих пізнавальних процесів, вона є необхідною стороною будь – якої людської діяльності, породжується потребами, що виникають в житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

2. Психологічні умови розвитку уяви.

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Відміність рис асоціативної та бісоціативної дії

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до- і позасвідомими процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; вигідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
повторення	новизна
консервативність	деструктивність - творчість

Отже, уява, оскільки її психологічним механізмом визнано бісоціацію, безумовно повинна мати підсвідомі компоненти, вона завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв'язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансуює на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності і конструктивності; тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами - інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою). Мова здебільшого пов'язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуіції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Співставлення уяви та деяких інших психічних процесів

Психічний процес	Психологічний механізм	Характер продуктів
Процеси пам'яті. Уявлення	Асоціація	Репродуктивні психічні процеси
Уява	Бісоціація	Продуктивні (творчі) психічні процеси
Інтуїція	Інсайт (осяяння)
Мислення	Опосередкування

Отже, психологічним механізмом уяви є бісоціація [7, с. 244].

1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, волею, почуттями тощо [16, с. 243].

Т. Рібо вказує на безпосередній зв'язок уяви з пізнанням реальності. Він виділяє основні стадії розвитку уяви дитини: на першій - дитина може перетворювати сприймані предмети, тобто в одному предметі він бачить інший; на другій - уява дитини виявляється в одухотворенні іграшок; на третій - уява знаходить віддзеркалення в ігрових перевтіленнях; на четвертій - дитина комбінує образи, тобто починає формуватися власне художня творчість. Основний механізм уяви, на думку Рібо, складається з двох операцій: дисоціації, тобто розділення рядів станів свідомості, і асоціації - їх об'єднання [ 18, с. 213].

М. Уотсон, вивчаючи розвиток уяви у дошкільників, виділяє чотири рівні переходу від повного панування фантазії у внутрішньому світі дитини до відмежування уяви від світу реальності. На першому рівні у дитини відсутня межа між фантазією і реальністю. На другому - вона між ними намічається. На третьому - стає чіткою. А на четвертому - відбувається відділення фантазії від реальності. Цей рівень дозволяє дитині усвідомити, в якій з сфер він знаходиться.

У вітчизняній психології уява виступає як віддзеркалення навколишньої дійсності, будучи соціальним за своєю природою, і активно розвивається саме в дошкільному віці. Так, Виготський Л.С. писав, що уява пов'язана з реальністю, і указує на різні форми зв'язку уяви з реальністю. Перша форма полягає в тому, що будь-який образ уяви будується з елементів дійсності і минулого досвіду людини. Другою формою є зв'язок між продуктом уяви і явищем дійсності. Третя форма характеризує зв'язок з емоціями. І, нарешті, четверта форма зв'язку уяви з дійсністю полягає в тому, що продукт уяви може не відповідати реально існуючому предмету, але, знайшовши матеріальне втілення, починає реально існувати в світі і впливати на інші речі.

У дошкільному віці уява дитини характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності. Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з реальними; нестійкість; надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви; недостатня узагальненість образів уяви; репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.