Формування власного капіталу банками України

З М І С  Т

Вступ

Актуальність  теми. Банки як фінансові посередники забезпечують поєднання інтересів суб’єктів господарювання та дрібних інвесторів з контрагентами, що шукають вільних інвестиційних ресурсів на фінансовому ринку країни. У цих умовах зростає роль банків із мобілізації вільних ресурсів і їх надання іншим учасникам ринку, що відчувають у них тимчасову потребу.

Від зростання ресурсного потенціалу банків значно залежать сприятливий  інвестиційний клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове  співтовариство. Зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків є однією з передумов пожвавлення інвестиційної активності та виходу економіки з кризи. Трансформація соціально-економічної моделі нашого суспільства неможлива без широкомасштабних вкладень у реальний сектор економіки. Разом з тим банківська система не може здійснювати інвестиції у великих обсягах, не володіючи відповідними ресурсами. Тому проблема підвищення інвестиційної активності економіки та проблема формування міцної ресурсної бази банків взаємозв’язані.

Банківський капітал є основою діяльності банку, забезпечує стабільне його функціонування, розвиток, отримання прибутку. Обсяги, структура та адекватність капіталу є об’єктом уваги з боку інвесторів, потенційних клієнтів, конкурентів банку. Таким чином, питання залучення і нарощування капіталу банків є актуальними і важливими в розвитку будь-якої банківської системи.

Необхідність забезпечення достатності капіталу банку зумовлює об’єктивну потребу в осмисленні його сутності як економічної категорії, оскільки теоретичне обґрунтування значною мірою впливає на ефективність його формування та використання в практичній діяльності банків.

Дослідженням сутності капіталу банку присвячено багато наукових робіт вітчизняних і зарубіжних науковців, серед яких: В. В. Коваленко, К. Ф. Черкашина, М. Д. Алексеєнко, В. І. Міщенко, В. В. Крилова, В. С. Стельмах, В. Л. Кротюк, А. Ю. Сімановський, О. І. Лаврушин, В. М. Усоскін, Дж. Сінкі (мол.), П. Роуз, М. Тіссет, Ф. Трусард, але розширення масштабів банківської діяльності, зростання ролі банків у фінансовому секторі України, урізноманітнення видів ризиків та ускладнення управління ними виявляють актуальність подальших досліджень у цьому напрямі.

Метою курсової роботи є всебічне вивчення порядку формування власного капіталу системи українських банків.

Для досягнення поставленої  мети в курсовій роботі визначені  та розглянуті наступні основні питання:

- визначити теоретичні засади функціонування власного капіталу банку;

- розглянути порядок формування основних складових власного капіталу банку;

- проаналізувати механізм формування власного капіталу банків.

Предметом дослідження в курсовій роботі є механізм формування власного капіталу банків.

Об’єктом дослідження – є капітал банку, його структура та принципи формування.

Інформаційною базою дослідження є статистичні дані діяльності системи українських банків, основні показники банківської галузі, наукові статті та посібники провідних українських вчених.

Методичною  основою дослідження є методи аналізу та синтезу, метод системно-структурний, евристичні, економіко-статистичні, переходу від абстрактного до конкретного, прикладні методи оперативного аналізу.

1. Теоретичні засади функціонування власного капіталу банку

1.1. Економічна  сутність власного капіталу банку

Економічний розвиток будь-якої країни залежить не лише від рівня розвитку сучасних технологій і техніки, а значною мірою визначається ступенем розвитку банківської системи. Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал, який працює.

Власний капітал комерційного банку становить основу для його діяльності, є важливим джерелом фінансових ресурсів та слугує необхідною умовою підтримки довіри клієнтів до банку, його фінансової стійкості й здатності виконувати свої зобов’язання.

Власний капітал банку – це грошові  кошти, внесені акціонерами і засновниками банку, з метою забезпечення його економічної самостійності й фінансової стійкості протягом усього періоду його діяльності.

Згідно із Законом  України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку — це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань [1]. Виходячи із вищенаведеного трактування та у відповідності до міжнародних стандартів, математичною формулою капіталу в обліку є:

Капітал = Активи — Зобов'язання.   (1.1)

Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банків [2] та регулюється нормативними документами, які регулюють процес капіталоутворення та розподілу, зокрема Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв і відділень (постанова НБУ № 375 від 31.01.2001 р.) та Інструкцією про регулювання діяльності банку (постанова № 368, від 28.08.2001 р.).

Власний капітал банку займає незначну частку в загальному обсязі ресурсів банку – до 10%, що зумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, яка здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику.

Сутність банківського капіталу виявляється через його функції.

Класично виділяють  три функції капіталу банку: оперативна функція; захисна функція; регулююча функція [20, ст. 32].

Водночас капітал банку  у процесі організації банківської  діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій, тобто максимізацію прибутку, саме тому основна мета управління капіталом полягає в залученні й підтримці достатнього розміру капіталу для забезпечення розширення діяльності та захисту від ризиків [7, ст. 78].

Власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три основні дуже важливі функції:

1) захисна – це функція,  яка полягає у страхуванні  вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у разі його ліквідації або банкрутства;

2) оперативна – це  функція, що передбачає можливість використання власного капіталу в період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власних ресурсів профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3) регулююча – це  функція, яка визначає розміри  капіталу банку при встановленні економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ і визначенні особливостей функціонування банку.

1.2. Структура власного  капіталу банку

Глибшому усвідомленню поняття  «банківський капітал» сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу.

Питання класифікації банківського капіталу є дискусійним і недостатньо  висвітленим в економічній літературі. Використовується один чи кілька критеріїв, переважно виокремлюються власний  та залучений капітал. Такий підхід істотно обмежує можливості пізнання сутності, закономірностей формування та функціонування банківського капіталу.

Склад власного капіталу банку проілюстровано на рисунку 1.1.

Визначають наступні види банківського капіталу[27]:

1. Звичайний акціонерний капітал. Його вартість виміряється по номінальній вартості звичайних акцій, які були випущені банком, доход по яким є змінним і залежить від рішення ради директорів банку.

2. Привілейований акціонерний капітал, який вимірюється по номінальній вартості будь-яких випущених акцій, по яких обіцяна виплата фіксованої ставки доходу (ставки дивіденду); привілейовані акції можуть бути як безстроковими, так і з обмеженим строком погашення.

3. Надлишок, який представляє собою різницю між ціною, яку акціонери платять за кожну акцію, і номінальною вартістю акції.

4. Нерозподілений прибуток, який представляє собою чистий прибуток, який був залишений банком на інвестиційні цілі, а не виплачений як дивіденди.

5. Резерви, які є засобами, залишеними на непередбачені витрати, такі, як виплата стягнених у судовому порядку засобів; а також резерви, що використовуються для виплати дивідендів, які ще не оголошені, і як засіб для майбутнього вилучення з обігу акцій або для погашення зобов'язань.

Рис.1.1. Склад власного капіталу банку [17, с. 132]

6. Субординовані зобов'язання, які представляють собою довгостроковий позиковий капітал, вкладений зовнішніми інвесторами, зобов'язання банку перед якими є по важливості другими в порівнянні з його зобов'язаннями стосовно вкладників, але першими в порівнянні із зобов'язаннями перед акціонерами.

7. Неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній банку, за рахунок якого банк має частку в підприємствах інших галузей.

8. Цінні папери, які погашаються за рахунок продажі акцій, є борговими зобов'язаннями; їхнє погашення може вироблятися тільки за допомогою продажу акцій.

Рис. 1.2. Система класифікації капіталу банку [20, с. 112]

Пайовий власний капітал  формується початково за рахунок  внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Залежно від джерел та порядку формування власний капітал комерційного банку поділяється на такі основні частини: статутний капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Поділ власного капіталу банку залежно від порядку утворення [5, с. 86]

Статутний капітал банку  – це вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Резервний капітал –  це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб і покриття збитків. Резервний капітал, на відміну від статутного капіталу, формується у процесі подальшої діяльності комерційного банку.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал і в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.

Для обчислення економічних  нормативів використовують поняття регулятивного капіталу банку як одного з найважливіших показників діяльності, основним призначення якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, котрі банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності.

Відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України про порядок регулювання банківської діяльності регулятивний капітал складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений  зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності);

в) дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

г) емісійні різниці, що є  сумою перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

д) резервні фонди, що створюються  згідно із законами України;

е) загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини  входять до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

– відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;

– призначення резервів та фондів і рух коштів по цих  резервах та фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

– фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їхнього використання для покриття збитків;

– будь-яке покриття збитків  за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітного фінансового року відповідно до статті 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» сума збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитлові будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

г) результат поточного року (прибуток), зменшений на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їхнього нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком України);

ґ) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, що входять до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди;

д) нерозподілений прибуток минулих років;

ж) прибуток звітного року, що очікує на затвердження.

Національний банк України  має право визначати своєю  постановою інші статті балансу банку для внесення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого внесення. Додатковий капітал не може бути більшим від 100 відсотків основного капіталу.

2. Порядок формування основних складових власного капіталу банку

2.1. Фактори  впливу на власний капітал  банку

Банківська діяльність, як і будь-яка діяльність економічних  суб’єктів, містить багато небезпек. Однак, на відміну від інших видів діяльності, саме діяльність банків залишається найбільш регульованою в Україні. Метою регулювання є захист інтересів вкладників та стабільність банківської системи загалом, оскільки саме вона є важливим інструментом впливу на економічні процеси в країні.

Державне регулювання  виявляється у встановленні фінансових нормативів та відрахувань до резервних фондів, у політиці регламентації мінімального розміру статутного капіталу в момент утворення банку. Нормативи виконують функцію оцінювання захищеності від певного ризику [11, с. 115].

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від  таких факторів:

- рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

- специфіки клієнтури (за значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників);

- характеру активних операцій (наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу).

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету.

Основними елементами власного капіталу є статутний капітал, резервний капітал (фонд), спеціальні фонди, нерозподілений прибуток та субординовний борг.

2.2. Особливості формування статутного капіталу банку

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим 120 мільйонів гривень.

Національний банк України має право встановити для окремих банків, залежно від їхньої спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку.

Статутний капітал банку  формується відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність», законодавства України та установчих документів банку. Формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» протягом строку його дії. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал банку  не має формуватися з непідтверджених  джерел.

Банк має право збільшувати  статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

Водночас банк не має  права без згоди Національного  банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня. Регулятивний капітал банку не може бути меншим від статутного капіталу. При цьому, ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії. Статутний капітал може формуватися лише за рахунок власних коштів учасників банку.

Для формування статутного капіталу банку у формі акціонерного товариства випускаються акції двох видів:

- звичайні акції, власники яких можуть брати участь в управлінні банку й поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Власники звичайних акцій не одержують дивіденди у разі, коли банк не отримує прибуток, але ж і збитки не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, якщо банк отримує прибуток, то дохід може бути значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками звичайних акцій. У разі ліквідації банку їм нічого не гарантується;

- привілейовані акції, які дають право на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежать від отриманого прибутку, власники привілейованих акцій не беруть участь в управлінні комерційним банком. У разі ліквідації банку власники привілейованих акцій мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій.

Перший випуск акцій  банку має повністю складатися зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняються від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури – підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцем цінних паперів і знизити ризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Для реєстрації випуску  акцій банк-емітент складає проспект емісії.

Проспект емісії –  це документ, в якому визначаються відомості про випуск і розміщення цінних паперів. Цей проспект готується засновниками банку (при першій емісії) та правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк і його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути завірений незалежною аудиторською фірмою.

Банк має право збільшувати  статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. Банк не може без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня.

Банки здійснюють емісію власних акцій  та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські товариства й цінні папери з урахуванням особливостей – банкам забороняється випуск акцій на пред’явника, і наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбавати власні акції або паї з подальшим письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод.

Банкам не дозволяється придбання  власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.

Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10% і більше від загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку. Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андерайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо або опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. Для отримання такого дозволу заявник повинен надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Національний банк України приймає  рішення про задоволення чи відмову в задоволенні прохання про надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі у банку в місячний строк з дня отримання всієї необхідної інформації.

Відмова у дозволі на придбання  чи збільшення істотної участі у банку надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.

Національний банк України не дає  дозволу на придбання чи збільшення істотної участі у разі, якщо:

Національний банк України  має право заборонити юридичній або фізичній особі набувати або збільшувати істотну участь у банку, у разі якщо:

 1) подано неповний пакет документів, документи містять недостовірну інформацію або не відповідають вимогам законів України чи нормативно-правових актів Національного банку України;

 2) ділова репутація особи, а для юридичної особи і членів її виконавчого органу та/або наглядової ради, власників істотної участі у ній та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння та/або контроль істотної участі у банку, не відповідає вимогам щодо її бездоганності, установленим Національним банком України;

 3) фінансовий стан юридичної особи та/або майновий стан фізичної особи та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку, не відповідають вимогам, установленим Національним банком України;

 4) особа не має власних коштів для набуття або збільшення істотної участі у банку;

 5) набуття або збільшення особою істотної участі у банку загрожуватиме інтересам вкладників та інших кредиторів банку або суперечитиме антимонопольному законодавству України;

 6) структура власності юридичної особи не відповідає вимогам щодо її прозорості, встановленим Національним банком України.

Якщо особа володіє  істотною участю у банку чи збільшує свою участь без одержання письмового дозволу Національного банку України, то останній має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю або частково користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв) та брати участь будь-яким чином в управлінні справами банку.

У разі встановлення заборони користуватися правом голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) право брати участь у голосуванні передається довіреній особі, яка призначається Національним банком України за поданням банку. Довірена особа зобов’язана при голосуванні діяти в інтересах кваліфікованого та зваженого управління банком.

Рішення загальних зборів учасників, прийняті з використанням права голосу придбаних акцій (паїв), щодо якого встановлена тимчасова заборона його використання, не мають юридичної сили.

2.3. Порядок формування інших складових власного капіталу банку

Банки, а також власники істотної участі зобов’язані підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу й сумою зважених до ризику активів – адекватності капіталу. Від банків вимагається підтримувати їхній регулятивний капітал на рівні, що становить не менше, ніж 10% зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше, ніж 15%, протягом наступних 12 місяців – не менше, ніж 12%.

Національний банк України  має також право встановлювати  мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

Порядок обчислення нормативу  адекватності капіталу банку і мінімальний розмір регулятивного капіталу банку визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

У тому разі, коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня нижче від встановленого Національним банком України, банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного банку України план заходів щодо порядку й строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.