Формування власного капыталу акцыонерних товариств
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
Розділ 1.Теоретичні аспекти вивчення структури капіталу акціонерного товариства
1.1. Складові капіталу підприємства..................
1.2. Особливості формування капіталу акціонерного товариства................... 10
1.3. Критерії та показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою....................
Розділ 2. Аналіз структури капіталу ВАТ "Укрiмпекс"
2.1. Загальна характеристика підприємства..................
2.2. Аналіз структури капіталу ВАТ "Укрiмпекс"...................
Розділ 3. Шляхи оптимізації структури капіталу підприємства..................
Висновки......................
Список використаної літератури....................
Актуальність дослідження питань оптимізації структури капіталу акціонерних компаній обумовлюється тим, що на даний час в Україні спостерігається тенденція збільшення залучених ззовні коштів для фінансування господарської діяльності підприємств. Якщо у 2001 році банками надано їм довгострокових кредитів на суму 6,025 млрд. грн., то у 2004 році – 11,661 млрд. грн. 28
Відбувається поступова зміна структури капіталу українських компаній, в тому числі і акціонерних товариств. Це обумовлює необхідність наукового підходу до однієї з центральних проблем теорії корпоративних фінансів – вибору структури капіталу акціонерної компанії. Дослідження шляхів оптимізації структури капіталу має як теоретичне, так і практичне значення. Але, незважаючи на актуальність теми, в українській економічній літературі вона досліджена порівняно мало. Основна література з теорії корпоративних фінансів, що пропонується до уваги фахівців в Україні, є перекладною і носить навчальний, а не дослідницький характер. У вітчизняних публікаціях основна увага приділяється питанням корпоративного управління, роздержавлення державних підприємств шляхом корпоратизації, банкрутства тощо. Практично відсутні глибокі дослідження щодо вивчення структури капіталу акціонерних компаній. Враховуючи важливість зазначеної проблеми, ціллю даної статті є висвітлення та узагальнення основних теоретичних підходів до структури капіталу акціонерної компанії з метою доведення до широкого кола фахівців існуючих у світі основних теоретичних підходів з цього питання.
Більшість досліджень у області капіталу корпорацій сфокусовані на розмірах залученого капіталу проти власного (акціонерного) капіталу. Саме це співвідношення визначає оптимальність структури капіталу корпорації.
Управління формуванням структури капіталу представляє собою систему принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залученням з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [25].
Ціллю , яку ставить перед собою підприємство при визначенні шляхів управління капіталом є забезпечення добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.
Визначення оптимальної структури капіталу вимагає вибору компромісу між ризиком та дохідністю, що ґрунтується на положенні того, що:
зростання долі позикового капіталу підвищує звеличує мінливість значень чистого грошового потоку, тобто підвищує фінансовий ризик;
більш високе значення долі позикового капіталу забезпечує більше значення доходності на власний капітал, підвищує рентабельність власного капіталу підприємства, і підвищує величину прибутку, що отримується. Але підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах).
Вирішенні проблеми оптимізації вимагало врахування того, що
з одного боку, зростання долі позичкового капіталу підвищує мінливість чистого грошового потоку, тобто збільшує фінансовий ризик;
але з іншого боку, більш високе значення долі позичкового капіталу забезпечує зростання рентабельності власного капіталу підприємства, і підвищує величину чистого прибутку, що отримується.
Отже формування оптимальної структури капіталу вимагає забезпечення найбільш ефективної пропорції між рентабельністю та фінансовою стійкістю підприємства, тобто максимізації його ринкової вартості.
Для вирішення питання оптимізації структури капіталу потрібно розглянути модель оптимізації на основі критерію максимізації прогнозуємої рентабельності власного капіталу та показника фінансового левериджу.
Загальновідомо, що показник фінансового левериджу дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток, а отже й дозволяє оцінити зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.
Враховуючи з актуальності питання, була обрана тема курсової роботи „ Формування капіталу акціонерних товариств”.
Мета роботи – пошук шляхів оптимізації структури капіталу акціонерного товариства.
Виходячи з поставленої мети, були визначені основні завдання роботи:
- з'ясувати економічну суть поняття структури акціонерного товариства;
- оцінити загальний стан та перспективи розвитку, провести комплексний аналіз акціонерного товариства;
- розкрити перспективні шляхи оптимізації структури капіталу в контексті вітчизняного та світового досвіду.
Інформаційну основу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України; матеріали підприємства (фінансова звітність); монографії, періодичні видання.
Мета, завдання й особливості роботи з інформаційною базою визначили основні методи дослідження — системний, графічний, історичний, прогнозування, порівняння, статистичний та ін.
Об’єкт дослідження – Відкрите акціонерне товариство „Укрімпекс”.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
1.1. Складові капіталу підприємства
Структура капіталу, що використовується підприємством визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і остаточно формує співвідношення в ступенях прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.
Формування структури капіталу нерозривно зв’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.
З метою аналізу та виявлення оптимальної структури капіталу, джерела капіталу розглядаються згідно зі схемою:
КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА | |
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ | ПОЗИКОВИЙ КАПІТАЛ |
статутний капітал (сформований з емісії акцій) додатковий капітал інший додатковий капітал резервний капітал нерозподілений прибуток | довгострокові та короткострокові кредити банків позичкові кошти емісія облігацій і інші боргових зобов'язань прострочена кредиторська заборгованість |
Рис. 1.1 Структура капіталу підприємства
Власний капітал характеризується наступними позитивними особливостями:
1. Простотою залучення, так як рішення пов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів.
2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні непотрібна виплата позикового відсотку у всіх його формах.
3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.
Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:
1. Обмеженість обсягу залучення, а відповідно, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства. В періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.
2. Висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.
3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал 12.
Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:
1. Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності залогу або гарантії поручителя.
2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.
3. Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат на його обслуговування з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).
4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).
В той же час, використання позикового капіталу має наступні недоліки:
1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.
2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового проценту у всіх його формах (проценту за банківський кредит, лізингової ставки; купонного проценту по облігаціям, вексельного проценту за товарний кредит та ін.).
3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. В ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового проценту на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає для підприємства невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.
4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), так як надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), потребує інколи відповідних сторонніх гарантій або залогу (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі).
Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства (які зростають по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі використаного капіталу).
З економічної сутності капіталу випливає його об’єктивна необхідність для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Ця необхідність визначається кількома моментами:
1. Фінансовий капітал необхідний підприємству для його державної реєстрації.
2. Механізмом організації виробничо-збутової та фінансово-інвестиційної та іншої діяльності. З цієї точки зору фінансовий капітал необхідний підприємству для здійснення процесу фінансування господарської діяльності.
3. Виходом на проектні показники розвитку і розміри підприємства.
4. Можливістю розширення масштабів господарської діяльності.
5. Створенням сприятливих фінансових умов підвищення добробуту власників підприємства.
6. Формуванням можливостей задоволення зростаючих потреб найманих робітників.
7. Створенням умов розвитку всієї економічної системи держави, тому що через фінансовий капітал, його формування, використання, відтворення здійснюється реалізація інтересів не тільки підприємців, а й держави, і значить, всього суспільства.
Отже, фінансовий капітал підприємств як об’єктивно існуюча економічна категорія забезпечує процес фінансування господарської діяльності підприємницьких структур, є важливим фактором розвитку національної економіки України, її ринкової трансформації.
1.2. Особливості формування капіталу акціонерного товариства
Власний капітал складається з статутного капіталу, резервного фонду та нерозподіленого прибутку
Привілейовані акції – акції, за якими власнику обіцяно дивіденд, що виплачується з прибутку компанії, але з обмеженим правом участі в управлінні компанією.
У разі банкрутства власники привілейованих акцій мають більше прав на майно, ніж власники простих, але менше, ніж власники облігацій.
Виходячи зі світового досвіду, привілейовані акції бувають таких видів:
Кумулятивні акції – акції, що надають власникам право не тільки на поточний дивіденд, а й на не виплачені з тих чи інших причин дивіденди (дивіденди за такими акціями накопичуються).
Некумулятивні акції – акції, за якими акціонери втрачають дивіденди за період, за який рада директорів не оголосила їм виплату.
Акції з часткою участі надають власникам право на отримання додаткових дивідендів, крім передбаченої суми, якщо дивіденди за простими акціями більші.
Конвертовані акції – акції, які можуть обмінюватися на встановлену кількість простих акцій.
Акції зі змінною ставкою дивідендів , за якими на відміну від акцій з фіксованою ставкою дивідендів коректуються (зазвичай щоквартально) рівні дивідендних виплат на базі обліку тенденцій зміни процентних ставок за державними цінними паперами чи іншими індикаторами ринку фінансових ресурсів.
Викупні акції – акції, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.
Якщо акціонерне товариство випускає кілька категорій привілейованих акцій, їм присвоюють літери А та В. Акції класу А надають їхнім власникам більше привілеїв, ніж В (часто акції класу А надають право на участь).
Прості акції – акції, кожна з яких надає право на один голос під час прийняття рішень на зборах власників (акціонерів) акціонерного товариства.
Акції мають номінальну вартість (Par Vаlue of the Share), балансову вартість (Book Value of the Share) та ринкову вартість (Market Price of the Share).
Номінальна вартість акцій (Par Vаlие of the Share) – показник, за допомогою якого визначають, скільки акцій повинно бути випущено, якщо власний капітал акціонерного товариства повинен бути таким, як визначено у Статуті.
Нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після виплати дивідендів власникам.
Вартість капіталу, залученого за рахунок розміщення привілейованих акцій (Cost of Preferred Stocks), – це дохід, отриманий інвестором, який придбав таку акцію за ринковою вартістю:
де rp – вартість капіталу, залученого за рахунок розміщення привілейованих акцій;
Dp – дивіденд на привілейовану акцію;
Pp – ринкова вартість привілейованої акції.
Вартість капіталу, залученого за рахунок розміщення простих акцій (Cost of Equity), – це дохід, отриманий інвестором, який придбав таку акцію за ринковою вартістю.
1. За орієнтації інвестора на рівномірний приріст дивідендів
(1.2)
де Dс – дивіденд на просту акцію;
Pс – ринкова вартість простої акції;
gс – щорічний приріст дивідендів.
Вартість капіталу, залученого за рахунок позикового та власного капіталу.
Вартість капіталу, залученого за рахунок різних джерел, є середньозважена вартості позикового та власного капіталу (The Weighted Average Cost of Capital (WACC)):
(1.3)
де r – вартість капіталу;
Wb – частка довгострокових позикових коштів;
Wp – частка привілейованих акцій;
Wc – частка простих акцій.
Якщо компанія сплачує податки
Середньозважена вартість довгострокового капіталу (з урахуванням податків)
(1.4)
де r – вартість капіталу;
t – ставка оподаткування прибутку;
Wb – частка довгострокових позикових коштів;
Wp – частка привілейованих акцій;
Wc – частка простих акцій.
Якщо компанія сплачує податки, то за рахунок того, що проценти за кредитами включаються у витрати до оподаткування, за умов, наведених у попередньому прикладі, вартість капіталу буде меншою.
1.3. Критерії та показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою
Важливою складовою частиною механізму ефективного управління капіталом підприємства та його структурою є системи його аналізу. Аналіз управління капіталом підприємства являє собою процес дослідження основних результативних показників ефективності його функціонування на підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення цієї ефективності. Для цього здійснюється аналіз фінансових коефіцієнтів, який базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. В процесі використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, які характеризують результативність використання капіталу підприємства в цілому та окремих його елементів. В системі дослідження ефективності використання капіталу найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:
Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу;
Коефіцієнти оцінки капіталовіддачі;
Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;
Показники фінансової стійкості;
Показники типів фінансової стійкості підприємства;
Показники ліквідності та платоспроможності підприємства;
Коефіцієнт фінансового левериджу;
Показники середньозваженої вартості капіталу.
Коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування) дозволяє встановити, яка сума позикових коштів залучена підприємством на одиницю власного капіталу. Фінансовий леверидж вимірює ефект, який полягає у підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позикового капіталу в його загальній сумі. Для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовується наступна формула:
,
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;
СПП – ставка податку на прибуток;
КВРА – коефіцієнт валової рентабельності активів;
ЗК – сума (або питома вага) позикового капіталу;
СК – сума (або питома вага) власного капіталу.
Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу та рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.
Основною з найважливіших передумов ефективного управління капіталом підприємства є оцінка його вартості.
Вартість капіталу являє собою ціну, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел. Витрати на залучення капіталу або витрати на капітал — це сума постійних виплат, яку повинна здійснювати фірма власникам капіталу (інвесторам, кредиторам) з урахуванням суми залученого капіталу.
Така оцінка виходить з того, що капітал, як один зважливих факторів виробництва, має як і інші його фактори, певну вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат виробництва. Концепція оцінки вартості капіталу не зводиться тільки до визначення ціни залучення капіталу, а й визначає цілий ряд напрямків господарської діяльності підприємства в цілому. Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.
1. Вартість капіталу підприємства слугує мірою прибутковості операційної діяльності. Так як вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути виплачений за використання сформованого або залученого нового капіталу для забезпечення випуску та реалізації продукції, цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів.
2. Вартість капіталу підприємства слугує базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Цей показник дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість або доходність окремих інструментів фінансового інвестування, але й сформувати найбільш ефективні напрямки та види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. І, звичайно, цей показник слугує мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.
3. Показник вартості капіталу у розрізі окремих його елементів використовується в процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового левериджу. Мистецтво використання фінансового левериджу полягає в формуванні найвищого його диференціалу, однією з складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується в процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використання підприємством.
4. Рівень вартості капіталу підприємства є найважливішим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниження рівня вартості капіталу призводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства та навпаки. Таким чином, управління вартістю капіталу є одним із самостійних напрямків підвищення ринкової вартості підприємства, що є однією з цілей управління його прибутком.
Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на наступних основних принципах:
1. Принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу. Так як капітал, що використовується складається з неоднорідних елементів (перш за все — власного та позикового, їх видів, а всередині них — за джерелами формування ). Структура даних джерел суттєво відрізняється за видами підприємств та сферами підприємницької діяльності. Неоднакова також ціна кожного джерела формування, тому в процесі оцінки капітал необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бути об’єктом здійснення оціночних розрахунків, а потім, вартість капіталу зазвичай визначають за формулою середньої арифметичної зваженої. Для деяких джерел вартість капіталу можна визначити майже точно (ціна акціонерного капіталу, банківського кредиту). Для інших джерел виконати такі розрахунки складніше (наприклад, за статтями накопиченого прибутку).
2. Принцип узагальнюючої оцінки капіталу. Поелементна оцінка вартості капіталу слугує передумовою для узагальнюючого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість капіталу.
Середньозважена вартість капіталу представляє собою мінімальну норму прибутку, яку очікують інвестори від своїх вкладень. Обрані для реалізації проекти повинні забезпечити хоча б не меншу рентабельність, ніж середньозважена вартість капіталу.
Розрахунок середньозваженої вартості капіталу підприємства здійснюється за формулами:
,
де CВК – середньозважена вартість капіталу підприємства;
В – вартість окремих елементів капіталу, %;
У – питома вага окремих елементів капіталу у його загальній сумі.
Розрахована середньозважена вартість капіталу є головним критеріальним показником оцінки ефективності управління структурою капіталу. Цей показник складається на підприємстві під впливом багатьох факторів, основними з яких є:
середня ставка процента, яка склалася на фінансовому ринку;
доступність різних джерел фінансування (кредитів банків; комерційного кредиту; власної емісії акцій та облігацій і т.д.);
галузеві особливості операційної діяльності, які визначають тривалість операційного циклу та рівень ліквідності активів, що використовуються;
співвідношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;
життєвий цикл підприємства;
рівень ризику здійснюваної операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Урахування цих факторів здійснюється в процесі цілеспрямованого управління вартістю власного та позикового капіталу підприємства.
3. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної та майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Гранична вартість капіталу — це максимальна вартість додатково залученого капіталу, за межами якої фірма не може забезпечити потрібну норму дохідності. Цей показник характеризує приріст середньозваженої вартості капіталу до суми кожної нової його одиниці, яка додатково залучається підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою: