Фіскальна політика та її ефективність в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

 

 

 

К У Р С О  В А    Р О Б О Т  А

з основ  економічної теорії, мікроекономіки

та  макроекономіки

 

на тему №135: «Фіскальна політика та її ефективність в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

Науковий керівник – Медведєв Анатолій Іванович, кандидат                        економічних наук, доцент


 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

  1. Соціально-економічна сутність фіскальної політики………………..…5
  2. Нормативно-правова база функціонування фіскальної політики……………...................................................................................11
  3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку держави…………………………………………20
  4. Характеристика фіскальної політики держави на сучасному етапі економічного розвитку…………………………………………………...36

Висновки…………………………………………………………………………46

Список використаних джерел..……………………..…......................................48

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Фіскальна політика відіграє важливу  роль у внутрішніх та зовнішніх процесах економічного розвитку будь-якої країни. В багатьох країнах держава є  відповідальною за досить значну частку економічної діяльності і може непрямо  впливати на розподіл ресурсів в приватному секторі. Така ситуація особливо характерна для країн з перехідною економікою, в яких держава продовжує відігравати  значну роль в економічній політиці та зберігає значні видатки бюджету  на економічну.

Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги

На даному етапі  становлення нашої  країни необхідна  підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти  Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної  теорії для функціонування держави необхідно  дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне  співіснування і  звичайно ж зняття податків з своїх  громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки  приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і  морального становища  її мешканців. Тому обрана тема курсової роботи є досить актуальною та перспективною.

Метою курсової роботи є визначення економічної сутності фіскальної політики, аналізу її еволюції та сучасного стану, а також шляхів її удосконалення.

Об'єктом  дослідження в курсовій роботі виступає державний бюджет, а конкретніше – бюджетно-податкова система України. Об'єкт дослідження є складним, оскільки дана система України тісно пов'язана з іншими – фінансовою, економічною, грошовою, політичною, тощо, та поєднує в собі складові елементи всіх зазначених систем, але функціонує відповідно до принципів та завдань, що зумовлені діяльністю бюджетного механізму України.

Предметом дослідження в курсовій роботі є фіскальна політика, як невід'ємний стратегічний елемент функціонування державного бюджету країни, а також всієї її економічної системи на макрорівні.

При написанні курсової роботи було використано ряд видань спеціальної та періодичної літератури. Також при написанні курсової роботи широко використовувалась нормативно-правова база України, зокрема Закони України про державний бюджет на відповідні роки. Важливим джерелом аналітичної інформації стали статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства   України.

При написанні курсової роботи було використано ряд методів дослідження:

  1. Бібліографічний метод (дослідження літературних джерел та статистичних матеріалів, пошук необхідної інформації);
  2. Аналітичний метод (аналіз окремих складових об'єкта та предмета дослідження);
  3. Статистичний метод (розрахунок відповідних відхилень, темпів приросту, коефіцієнтів, тощо, які є необхідною базою для здійснення узагальнюючих висновків);
  4. Метод порівняння (співставлення подібних параметрів або показників об'єкта дослідження за якимись критеріями – часовими, якісними, кількісними, тощо);
  5. Метод узагальнення (формування відповідних узагальнюючих висновків, що базуються на використанні ряду інших методів дослідження).

 

 

 

 

 

  1. Соціально-економічна сутність фіскальної політики

 

Тепер слід повторно з'ясувати суть фіскальної політики. Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання.

Дискреційна фіскальна політика включає  свідоме використання державного оподаткування  і власних  витрат  для  досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання  податками  і  державними  витратами для  зміни реального обсягу національного  виробництва.

Дискреційна стимулююча політика.

Фіскальна  політика  використовується  для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає  у ліквідації безробіття або  інфляції.  В  період  економічного спаду  застосовується  стимулююча  фіскальна  політика.  Вона включає:

1) збільшення державних  витрат  або  зменшення  податків;

2) сполучення впливу  зростання   державних  витрат  і зменшення  податків.

Тобто, якщо  існував  збалансований  державний бюджет, в період спаду  чи депресії фіскальна  політика зумовлює бюджетний дефіцит.[13, ст 150]

Дискреційна стримуюча  політика.

Якщо в економіці спостерігається  викликана надлишковим попитом  інфляція, застосовуються стримуюча  фіскальна політика, яка  включає: 

1)  зменшення  державних   витрат  чи збільшення податків;

2) сполучення  впливу  зменшення   витрат держави  і  зростання   податків. 

Така  фіскальна    політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть  проблема  контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим  засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний  сектор  в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

Недискреційна  політика  передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну  параметрів національного виробництва  під дією державних  заходів. Витрати  держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати збільшують сукупні  витрати у суспільстві і ведуть  до наступного зростання національного  продукту.

Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими  стабілізаторами.  Під  цим  терміном  ховається засіб для досягнення економічної стабільності,  яка  досягається автоматично при  допомозі фіскальної  політики,  тобто  є вмонтованою в економічну систему. Зокрема, таким  вмонтованим  стабілізатором  є  податкова  ставка, яка змінюється пропорційно  обсягу ЧНП. При  зростанні приросту  ЧНП  (національного  доходу)  застосовується  прогресивний податок на доход і  прибуток,  а  також  зменшуються  трансфертні платежі (виплати держави  населенню, що не  пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи  власністю). Навпаки, в  умовах  спаду  застосовується    регресивний    податок  і  збільшуються виплати по безробіттю, бідності,  державні  субсидії. Так  діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.[18, ст24]

Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід,  що має тенденцію  збільшувати  дефіцит  державного  бюджету  (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне  сальдо (або  зменшувати  його дефіцит) в період інфляційного зростання  цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія  яких зменшує реакцію ВНП на зміни  сукупного попиту.

Автоматична зміна податкових надходжень.

Система податків прогресивно залежить  від особистих доходів та доходів  підприємств. Якщо обсяг виробництва  падає то податкові надходження  автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і  видатків послаблюється. У такому випадку  випуск продукції зменшується не так відчутно.

В інфляційні періоди зменшення  податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання  цін та заробітної плати.[16, ст11]

Засоби фіскальної політики.

Традиційно засоби фіскальної політики  поділяються  на економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є  безпосередність  впливу засобу на  мету.  При  застосуванні  економічних засобів у суб'єктів  економіки залишається певна  свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних  та адміністративних  засобів між  ними є дещо спільне:  жоден  економічний  засіб  не  може здійснитися без  адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.

Економічні засоби.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові ставки та пільги, розподіл податкових надходжень  за  рівнями бюджетної системи(місцевим, середнім та  центральним),  певну  структуру витрат, балансування бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми  банківських  резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями  та терміни їх випуску, регулювання  грошової  бази.  Завдяки  цим  заходам досягається збільшення(або  зменшення)  сукупного  попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через  вплив на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби  використовуються: диференційоване  оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності,  різні  види  соціальної  допомоги.

В результаті  цих  заходів  забезпечується необхідний  мінімум  споживання,  перерозподіляються  доходи, обмежується  безробіття,  гарантується  здійснення  соціальних програм (підтримки  сім'ї,  забезпечення  житлом,  підвищення рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є  податки,  проценти за інвестиціями,  пільги  виробникам,  що  працюють  на експорт, зміни у валютному  курсі. Наслідком використання  цих  засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей  держави.

Адміністративні засоби.

До типових адміністративних засобів  належать: планування обсягів виробництва  та  цін  для  підприємств,   через  які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне  регулювання та протидія затуханню  конкуренції,  розробка  державних  норм та стандартів (мінімальної зарплати,  якості  виробів, шкідливих викидів  у довкілля), ліцензування  експорту,

консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва  щодо деяких його видів чи на певних територіях.[22, ст 254]

Функції та цілі фіскальної політики. 

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської  кон?юктури.

2.Перерозподіл національного  доходу.

3.Нагромадження необхідних  ресурсів для фінансування державних  програм.

Основні джерела доходів.

1.Податки

2.Власні доходи держави  від виробничої та інших форм  діяльності.

3.Платежі за ресурси  згідно діючим законодавствам  належать державі.

4.Позики у формі облігацій.

 

 

Цілі фіскальної політики.

Фіскальна політика і стратегія  регулювання економіки скеровані  на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора  в економічному рості.         

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки.  Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.         

Заходи фіскальної політики базуються  на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних  суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів  на поведінку економічних суб'єктів  низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.[7, ст 421]

 

 

 

 

 

  1. Нормативно-правова база функціонування фіскальної політики

 

Функціонування бюджетно-податкової політики (фіскальної) в Україні  здійснюється на основі як правової, так  і нормативної бази :

Проведемо аналіз правової бази здісн. фіск. пол.. Основними інституціями які здійсн. заходи щодо фіск. пол.. є :

1. Конституція України.

2.  Бюджетний кодекс України.

3.  Закон про державний бюджет  України.

4.  Інші закони, що регулюють  бюджетно-податкові правовідносини.

5.  Нормативно-правові акти Кабінету  Міністрів України.

6.  Нормативно-правові акти центральних  органів виконавчої влади.

7.  Рішення органів АРК, місцевих  державних адміністрацій, органів  місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетно-податкових відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України.

Тепер проведемо аналіз нормат бази. У підручн. висвітл.

Конституція України –  це основний документ країни, який визначає основні завдання, напрями діяльності органів влади, які здійсненюють вплив на економіку країни. Конституції України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.

Законом про Державний бюджет України  визначаються будь-які видатки держави  на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості  бюджету України, який на сьогоднішній день є в дуже критичному стані  та його дефіцит складає млрд. грн.

Регулярні звіти про доходи і  видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Проте, такий орган державної влади, як Державне казначейство, не оприлюднює звітів куди і в якій кількості витрачаються бюджетні кошти.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України  на період з 1 січня до 31 грудня, а  за особливих обставин — на інший  період. Проте, через вибори Президента України, Закон України «Про державний бюджет України  на 2010 рік» був прийнятий лише 27 квітня 2010 року.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає  до Верховної Ради України проект Закону про Державний бюджет України  на наступний рік, в якому також  зазначені основні напрями діяльності органів влади, що здійснюють фіскальну  політику.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.

Розглянемо повноваження державних  органів влади.

Повноваження  Верховної Ради України:

1.  Прийняття законів.

2.  Затвердження Державного бюджету  України та внесення змін до  нього; контроль за виконанням  Державного бюджету України, прийняття  рішення щодо звіту про його  виконання.

3. Затвердження загальнодержавних  програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

4.  Розгляд і прийняття рішення  щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

5.  Затвердження рішень про  надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

6.  Призначення на посади та  звільнення з посад Голови  та інших членів Рахункової  палати.

 

Повноваження  Кабінету Міністрів та інших органів  виконавчої влади:

1.  Кабінет Міністрів України  є вищим органом у системі  органів виконавчої влади. Кабінет  Міністрів України відповідальний  перед Президентом України та  підконтрольний і підзвітний  Верховній Раді України у межах,  передбачених у статтях 85, 87 Конституції  України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

2.  До складу Кабінету Міністрів  України входять Прем'єр-міністр  України, Перший віце-прем'єр-міністр,  три віце-прем'єр-міністри. Прем'єр-міністр  України призначається Президентом  України за згодою більше ніж  половини від конституційного  складу Верховної Ради України.  Персональний склад Кабінету  Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

3.  Забезпечує державний суверенітет  і економічну самостійність України,  здійснення внутрішньої і зовнішньої  політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

4.  Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової  політики; політики у сферах праці  й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

5.  Розробляє і здійснює загальнодержавні  програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку  України.

6.  Розробляє проект Закону  про Державний бюджет України  і забезпечує виконання затвердженого  Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

7.  Спрямовує і координує роботу  міністерств, інших органів виконавчої влади.

8.  Кабінет Міністрів України  в межах своєї компетенції  видає постанови і розпорядження,  які є обов'язковими до виконання.  Акти Кабінету Міністрів України  підписує Прем'єр-міністр України.  Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

9.  Виконавчу владу в областях  і районах, містах Києві та  Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади  у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій  формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні  й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

 

Бюджетний кодекс України. Був опублікований 25 липня 2001 р. Набрав чинності з дня його опублікування, а окремі статті, які регламентують поточні бюджетні процедури, — зі січня 2002 р.

Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі  таємні видатки за основними напрямами  їх витрачання, детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особлива увага приділена ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказані конкретні його стадії. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

Визначені повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Конкретизовано поняття бюджетного правопорушення, визначено критерії, за якими використання бюджетних коштів визнається нецільовим, і передбачена відповідальність за порушення законодавства, а також описано порядок накладення стягнення та оскарження рішення про накладення стягнення. Форма, порядок складання та передання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.

Аналогічно, у  сфері фіскальної політики (бюджетно-податкової) функціонує нищенаведена  законодавча  база :

1. Закон України „Про  податок на додану вартість”,  Верховна Рада України, 03.04.1997, №  167/97-ВР;

2. Закон України „Про  податок з доходів фізичних  осіб”, Верховна Рада України, 23.05.2003, № 889;

3. Декрет Кабінету Міністрів  України „Про податок на прибуток  підприємств і організацій”, КМУ, 26.12.1992, № 12-92;

4. Закон України „Про  акцизний збір на алкогольні  напої та тютюнові вироби”,  Верховна Рада України, 15.09.1995, №  329/95-ВР;

5. Закон України „Про  державний внутрішній борг України”, Верховна Рада України, 16.09.1992, №  2604;

 

3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку держави.

 

Бюджетна система — це сукупність бюджетів різних рівнів, врегульованих  певними нормами, що формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального  поділу країни.

Бюджетна система має дворівневу структуру для унітарних держав (вона включає державний та місцевий бюджети) та трирівневу для федеральних держав (включає ще й третю ланку — бюджети членів федерації).