Функціональна семантика слова then в авторському дискурсі

Курсова робота на тему «Функціональна семантика слова then в авторському дискурсі»

Зміст

Вступ

У останній третині XX століття у зв'язку з розвитком в лінгвістиці комунікативно-функціонального аспекту сформувалися нові напрями досліджень (лінгвопрагматика, прагмастилістика, психолінгвістика та ін.), мета яких полягає в аналізі мовних засобів не з позицій системи, норми, а з позицій варіантів системи, представленої в динамічному застосуванні норми до цілей і завдань спілкування. Усвідомлення закономірності даного процесу зумовило перехід мовознавства до дослідження тексту як мовної одиниці на рівні мовного дискурсу і мовної комунікації.

Індивідуально-авторське  варіативне віддзеркалення загальномовної картини в авторському художньому тексті представляє аспекти мовної особистості письменника, варіант мовної картини миру. Спостерігається взаємодія загального і індивідуально-авторського в творчому ідіостилі, внаслідок чого з'являється авторський текст.

Художній твір привертає увагу дослідників в аспекті своєї антропоцентричної сутності, що дозволяє побачити письменника як мовну особистість і художника, що відображає в своїх творах творчу особистість, індивідуальне сприйняття світу через призму мови його власної когнітивної системи.

Текст представляється  цілісним структурно-смисловим мовним утворенням, аналіз якого на всіх рівнях лінгвістики може проводитися з врахуванням виконуваних ним функцій: знакової, номінативної, комунікативною, психологічною, гносеологічною, естетичною і ін.

Актуальність обраної теми визначена, по-перше, включеністю її в контекст сучасних досліджень антропоцентричної орієнтації; по-друге, необхідністю вирішення завдань розробки теорії дискурсу і реалізації мовної особистості автора в художньому тексті, які в даний час особливо активно аналізуються на тлі зростаючого інтересу дослідників до психолінгвістичної дії авторського слова на сприйняття адресата. Якщо проблеми теорії художньої мови з різною мірою повноти вирішуються в науковій літературі, то питання реалізації мовної особистості окремих авторів вимагають різноаспектного дослідження.

Об'єкт дослідження – текст художньої літератури як лінгвістично і стилістично організована система, в якій виявляються авторське творче сприйняття і інтелектуально-емоційне осмислення навколишнього світу С.Моемом.

Предмет дослідження – функціонально-семантичні особливості вживання слова then у текстах художньої літератури.

Мета роботи – дослідити специфіку функціонування лексеми then в авторському дискурсі С.Моема. Дана мета вимагає вирішення наступних завдань:

• Визначити граматичні та семантичні характеристики лексеми then в англійській мові;
• Визначити сутність поняття авторський дискурс художнього тексту;
• Дослідити характер функціонування лексеми then в авторському дискурсі С.Моема;
• Зробити висновок щодо особливостей використання лексеми then у романах С.Моема.

Методи дослідження визначаються специфікою матеріалу, а також метою і завданнями його вивчення. У дослідженні використовуються такі лінгвістичні методи і прийоми: метод суцільної вибірки, метод аналізу словникових тлумачень, метод виявлення змісту через синтагматичні зв'язки слів і деякі інші прийоми компонентного аналізу. Структура і закономірності функціонування аналізованої лексичної підсистеми досліджувалися за допомогою порівняльного й описового методів.

Теоретичне  значення роботи полягає в узагальненні відомостей про специфічний статус та особливості функціонування займенникових прислівників англійської мови, а також у функціонально-семантичному описі лексеми then.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при подальшому дослідженні особливостей авторського дискурсу С.Моема на більш широкому матеріалі.

Джерелом матеріалу для дослідження є тексти романів С.Моема «Місяць і гріш» і «Театр».

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

Розділ І. Проблема виділення  частин мови в англійській мові.

1.1. Розмежування повнозначних та неповнозначних частин мови.

Мова в цілому утворює  систему значної складності, причому  елементи системи – граматична будова, лексичний склад, звукова будова – також системи, що у свою чергу  складаються з менших систем різних рангів. Словниковий склад залежно від різних формальних і семантичних властивостей слів розділяється на системи, групи або класи слів. Такий поділ може відбиватися або на словниковому складі в цілому, або лише на його частині. Щоб відобразити ці найважливіші характеристики угрупувань лексем термінологічно, в загальних рамках розбиття безлічі лексем слід розрізняти об'ємну ієрархію "під-" і "над-" – відношень.

Клас слів буде визначений як сукупність слів, виділена по таких  ознаках, які є істотними з точки зору організації словникового складу в цілому [13, 18]. Це означає, що підстава, за якою виділяється клас, потенційно розбиває весь словниковий склад на співвідносні класи, хоча фактичного здійснення даного поділу прийняте визначення не вимагає.

Підклас слів, на відміну  від класу слів, слід визначити  як сукупність слів, виділену по заданих  ознаках усередині класу слів.

Надклас, навпаки, є сукупність слів, виділена по певних ознаках, що об'єднують класи. Двома найважливішими надкласами слів є, з одного боку, повнозначні слова, що служать самостійними назвами предметів і відношень дійсності, і, з іншого боку, неповнозначні слова реляційно – уточнюючої семантики. Одним з основних типів класів слів є граматичні класи  [3, 62].

Виходячи з наведеного вище визначення класу слів, визначимо частину мови як окремий клас слів, виділений за граматично істотними властивостями і безпосередньо співвіднесений з іншими класами в розбитті словникового складу на загальних підставах.

Термін "частина мови" слід прийняти як умовний, але міцно усталену назву, що давно загубило мотиваційний зв'язок з явищем, що позначалося. Він виник у старогрецькій граматиці, яка ще не вичленувала поняття речення в лінгвістичному сенсі, не відокремила його від загального поняття "мова" і, отже, не проводила строгої різниці між словом як одиницею лексикону і словом як елементом речення [3, 64].

Навряд чи знайдеться в сучасній теоретичній граматиці  яка-небудь інша область дослідження, яка викликає настільки ж бурхливі суперечки мовознавців, як розподіл слів по частинах мови. Прийняті схеми розбиття звинувачуються в нестрункості, ненауковості, повній відсутності логіки і так далі. Кожен лінгвіст має свою точку зору на цю проблему. Наприклад, Л.В.Щерба писав: «Хоча підводячи окремі слова під ту або іншу категорію, ми отримуємо свого роду класифікацію слів, проте саму відмінність «частин мови» навряд чи можна вважати результатом «наукової» класифікації слів» [4, 75]. А ось М.І. Стеблін-Каменський критикує класифікацію частин мови, він пише: «Нам, лінгвістам, навряд чи доцільно, уподібнюючись страусам, ховатися від того факту, що наші пізнання в області природи слова, і зокрема його граматичної природи, ще не досить глибокі для того, щоб можна було побудувати граматичну класифікацію слів в науковому сенсі цього слова. Розподіляючи слова по частинах мови, тобто стверджуючи, що серед слів є так звані іменники, прикметники, дієслова і так далі, ми приблизно, робимо теж саме, неначебто ми підсумовуючи те, що ми знаємо про людей, що оточують нас, сказали, що серед них є блондини, брюнети, є математики, є професори, а є і розумні люди.» [4, 76].

Розглянемо деякі існуючі принципи класифікації слів.

У сучасному мовознавстві граматичні класи слів (частини мови) виділяються або по декількох, або по одній групі ознак. Ці два принципи можна назвати, відповідно полідиференціальними і монодиференціальними.

Полідиференціальний принцип, що розвиває на новому етапі стару філологічну традицію, розроблений головним чином в радянському мовознавстві. З найбільшою повнотою і послідовністю він сформульований в працях Л.В. Щерби і В.В. Віноградова, присвячених опису російської мови, в працях А.І.Смірніцкого  і Б.А.Ільіша, присвячених опису англійської мови. Відповідно до цього принципу частини мови виділяються по сукупності трьох фундаментальних критеріїв: "семантичного", "формального", "функціонального". Розглянемо дані критерії у вказаному порядку [13, 45].

Семантичний критерій передбачає оцінку абстрактної семантики слів, об'єднуючої їх в словесні сукупності, які в змістовному плані протиставлені один одному з найбільшою мірою явності. Така семантика встановлюється на основі двох аспектів зіставлення: з одного боку, позамовного або денотативного, з іншою внутрішньомовного, або формально-релятивного. За цією ознакою протиставляються слова знаменні, або повнозначні, і слова службові, або неповнозначні. Відмінність полягає в тому, що знаменні слова є елементами будови мови. Що стосується службових слів, то вони є "стройовими елементами лексики" (Л.В.Щерба), вони виконують різні уточнювальні функції. Відмінність між класовим і підкласовим етапами поділу службових слів не є такою важливою, як відповідний поділ повнозначних слів: кожна службова лексема, на відміну відповнозначної, важлива сама по собі саме як елемент будови мови в цілому.

Формальний критерій класового  розподілу слів передбачає виділення  таких елементів їх будови, які, повторюючись в досить великих вукупностях, є їх типовими прикметами в розмежуванні один з одним і тим самим індексами класового пізнання будь-якого випадково обраного слова. Даний принцип затверджує свою життєвість саме для категоріального розпізнавання необмеженої безлічі слів різноманітної, але такої, що відрізняється груповими ознаками, будови. Формальні ознаки частин мови є релевантними для того, що розносити по їх розрядах повнозначних слів, що створюють в мові відкриті системи з характерними категоріально - граматичними формами словозміни і лексичними, але граматично значущими формами словотворення. Що ж до службових слів, то їх форма визначається простим перерахуванням класів.

Функціональний критерій розподілу слів по частинах мови передбачає розкриття їх синтаксичних властивостей в реченні. Для значущих слів – це перш за все позиційно-членні характеристики, тобто здатність виконувати роль самостійних членів речення: підмета, дієслова-присудка, предикатива, доповнення, визначення, обставини. Службові слова в реченні мають залежну функцію. Вони виявляють свою близькість до граматичних афіксів – показників різних категоріальних значень слів (наприклад: прийменники, відмінкові форми і так далі).

Отже, в результаті сукупного вживання трьох критеріїв класової ідентифікації  слів – семантичного, формального  і функціонального –  всі слова  розподіляються по рубриках значущих і службових частин мови з необхідними підкласовими характеристиками. Основними значущими частинами мови в англійській мові зазвичай визнаються, у традиційному перерахуванні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник; основними службовими частинами мови, відповідно: артикль, прийменник, сполучник, частка, модальне слово, вигук. Дана класифікація береться за основу в нашій роботі.

У ході критики полідиференціальної рубрикації словникового складу був висунутий монодиференціальний принцип, заснований на врахуванні лише синтаксичних властивостей слова. Висунення даного принципу було обумовлене тим, що при полідиференціальній класифікації слів виникає специфічна складність у встановленні граматичного статусу таких лексем, які володіють морфологічними характеристиками значущих слів, але різко відрізняються від значущих слів по функції, виконуючи роль службових і допоміжних елементів різної міри лексичної спустошеності (наприклад: модальні дієслова разом з їх еквівалентами, допоміжні дієслова) [8, 23].

Відмічена складність може бути подолана при прийнятті лише одного критерію з трьох можливих. Синтаксична характеристика слова, що встановлюється вже після розкриття його морфологічних властивостей, є на даному етапі розвитку лінгвістики одночасно і актуальною, і універсальною з точки зору потреб загальної класифікації лексикону. Ця характеристика актуальна, оскільки розподіляє слова по функціях, тобто групує їх відповідно до того призначення, яке вони мають в будові мови. Ця характеристика універсальна, оскільки не орієнтована спеціально на флективну сторону мови, і, отже, однаково підходить мовам різних морфологічних типів. Крім того, вона органічно пов'язана з семантичними властивостями слів, оскільки синтаксичні функції формуються на основі узагальнення семантичних.

На матеріалі англійської мови принципи синтаксичної класифікації слів в позиційно – дистрибутивному  аспекті намічалися Л. Блумфілдом і  його послідовниками і отримали розгорнену розробку в системі Ч. Фріза. В основу позиційно – дистрибутивної класифікації слів покладена оцінка їх сполучуваності, що виводиться за допомогою системи тестів в підстановчо – діагностуючих моделях словосполучень і речень. У своїй книзі «Структура англійської мови» Чарльз Фріз  пропонує звернути увагу на той факт, що навіть в позбавленому сенсу реченні можна без зусиль встановити приналежність слів до певних граматичних розрядів – частин мови: Woogles ugged diggles. Встановити ж це можна по тій позиції, яку слова займають в реченні, і по їх формі в зіставленні іншим позиціям і формам. Фріз вважає, що немає єдиної властивості, яка має бути властивою частині мови у всіх прикладах її вживання у висловах англійської мови, тобто слова можуть бути віднесені до однієї частини мови лише в тому сенсі, що в структурних моделях англійської мови всі вони мають лише одне функціональне значення [8, 60].

Відповідно до Фріза, значущі слова розподіляються по чотирьох "формальних" класах, що отримали умовні позначення: N – субстативні слова, V – дієслівні слова, А – ад’єктивні слова, D – адвербальні. Займенники включаються в позиційні іменні класи на правах слів-заступників.

Окрім цих чотирьох позиційних класів Фріз виділяє ще 15 груп формальних слів (Function words). Для груп вводяться буквені позначення (А, В, С...).

Фріз відзначає істотні відмінності між словами чотирьох позиційних класів і формальними словами. Чотири позиційні класи містять тисячі одиниць, слова 15 груп – лише 154. У чотирьох класах лексичне значення легко відділяється від структурного; у 15 класах функціональних слів це зробити надзвичайно важко.

Конкретні класифікації частин мови в англійській мові дуже численні і детальні. У нашій роботі ми дотримуватимемося традиційної класифікації частин мови, яка ділить словниковий склад мови на підставі трьох критеріїв: семантичного, в якому виражений спільне значення, характерне для всіх слів даної частини мови; формального, який зіставляє морфологічні характеристики слова, функціонального, який має справу з функціями даної частини мови в реченні.

1.2. Частиномовна приналежність слова then, його функції у тексті.

Традиційно при визначенні частиномовної приналежності слова then, його відносять до прислівників, іменників або прикметників. Це означає, що в англійській мові існують  кілька ідентичних лексем, що мають  однакову форму – then, проте відрізняються за граматичними ознаками. При цьому одна з цих лексем історично виступає похідною для інших, утворених від неї за допомогою конверсії. Слід зазначити, що конверсія є досить поширеним способом словотвору в англійській мові, тому наявність у ній великої кількості аналогічних за формою лексем, що відносяться до різних частин мови, є характерною рисою англійської мови.

Очевидно, первинною, похідною для  інших слід вважати лексему then, що відноситься до прислівників і має  ряд значень, зокрема «тоді, у той час», «після, пізніше», «тоді, у такому випадку» тощо. Then відносять до прислівників часу, що виконує в реченні функцію обставини часу, наприклад:  We were happy then.

Відповідно, похідними лексемами  виступають прикметний then у значенні «тогочасний, який існував у той час» та іменник then у значенні «той час», на користь того, що саме ці лексеми є похідними від прислівника, говорить те, що вони мають лише одне значення, яке пов’язане семантично з одним зі значень прислівника, а саме «тоді, у той час». У реченні прикметник then зазвичай виступає у ролі означення, наприклад: The Pakistani Government got signed the Government of Swat (Interim Constitution) Act, 1954, by the then Ruler of the State. Іменник then може виконувати синтаксичну функцію додатка, наприклад: Companion of my happy then!

Якщо віднесення зазначених вище іменника та прикметника до відповідних частин мови не викликає сумнівів, то віднесення лексеми then до прислівників дає привід для дискусії. Існує думка, що слова, які не називають ознаку, а лише вказують на неї, наприклад, there, here, then, so тощо, повинні бути віднесені не до прислівників, а до так званих займенникових прислівників, що виступають підкласом займенників [11, 57].

Окрім того слово then у реченні може виступати не лише у функції обставини, але й виконувати функцію службового слова, наприклад: The screw is sometimes made of wood, and then it is mostly nine or ten inches diameter. Такі прислівники іноді виділяють в окрему групу під назвою сполучні прислівники (conjunctive adverbs). Оскільки в англійській мові існує група таких прислівників, що за формою співпадають з прийменниками і сполучниками, тобто аналогічна словоформи відрізняються лише за синтаксичною функцією і позицією в реченні (наприклад, слова since, before, after тощо), професором Івановою І.П. була висловлена думка про те, що їх слід вважати одиницями омонімічними прислівникам. Адже в іншому випадку одна й та сама одиниця розглядалася б і як повнозначна частина мови і як службова (неповнозначна) частина мови, тобто одна й та сама одиниця могла б функціонувати і як член речення і як службовий елемент [11, 59]. Таким чином, окрім виділення іменника і прикметника, аналогічних за формою до прислівника then, вчені розглядають можливість виділення також неповнозначної частини мови then, що виконує в реченні службову функцію сполучника (у складносурядних реченнях, наприклад, We went along the street, then we turned to the left.) або сполучного слова (у складнопідрядних реченнях, наприклад, If it’s locked, then we’ll need the key.).

Питання частиномовної  приналежності одиниць, які традиційно відносять до прислівників, є досить суперечливим у лінгвістиці. Ще В.В.Виноградов зазначав, що стара граматична традиція зближувала прислівник з частками. "Всі частки, первинні прислівники, прийменники, сполучники складають одну лише частку мови, що різниться вживанням", — писав Н. І. Греч. У російському мовознавстві визнання прислівника проміжною, перехідною областю від "знаменних" частин мови до службових, формальних складало загальновизнану тезу граматичних систем майже до епохи Потебні . Окремими російськими лінгвістичними течіями цей погляд на прислівник донесено до сучасності (у якості сучасних йому робіт, що репрезентують такий погляд В.В.Виноградов наводить. книгу А. В. Добіаша "Досвід семасіології частин мови" та "Синтаксис російської мови" А. А. Шахматова). Втім, погляд на прислівник як на проміжну сферу між частинами мови і частками мови взагалі властивий фахівцям з індоєвропейських мов [5, 184].

Аналізуючи прислівники  російської мови, В.В.Виноградов зазначав, що цей погляд не може знайти анінайменшої опори в сучасній російській мові, в якій прислівник , — одна з найбільш продуктивних і семантично повноважних, хоча і дуже широких граматичних категорій. Її центр складають морфологічні типи, співвідносні з іменами, частково з дієсловами. І лише на її периферії спостерігаються перехідні типи слів, близьких до часток, сполучників і прийменників. Звичайно, семантична вага прислівника, його морфологічний склад впливають і на стійкість його граматичного значення. Так, прислівник, не співвідносний з живими граматичними типами іменних або дієслівних форм, а також займенниковий прислівник нерідко дуже розширює свої синтаксичні можливості, зближуючись з частками, або поєднує функції прислівника із значеннями часток (зазвичай з відтінком модальності).

На думку В.В.Виноградова, тісний зв'язок категорії прислівника з частками призводить до утворення проміжних типів між прислівниками і сполучниками [5, 90]. Це вказує на активний процес перетворення прислівника на сполучники. Таким чином, прислівник виступає як широка, багата значеннями і строката категорія, яка , — при всій її граматичній визначеності — включає складну систему досить далеких один від одного типів слів і є сферою взаємодії між частинами і частками мови. Тим граматичним горнилом, за допомогою якого прислівники переплавляються в частки мови, перш за все є дієслово.

Проаналізувавши основні  теорії щодо граматичної характеристики прислівників, ми визначаємо частиномовну приналежність омонімічних лексем then наступним чином: у залежності від позиції та синтаксичної функції в реченні дана лексема може бути віднесена до іменників, прикметників або прислівників. Причому прислівники можуть виконувати у реченні наступні функції: обставини часу, сполучного слова, сполучника (у двох останніх випадках прислівник граматично наближується до неповнозначних частин мови, тому визначення його як прислівника є лише даниною традиції).

1.3. Роль модифікаторів  у структурі речення.

Модифікація – стосунки між двома елементами, коли один елемент є провідним, а другий (modifier — модифікатор) залежним. Тобто,даний термін може використовуватися в широкому сенсі стосовно до будь-якого другорядного члена. Проте найчастіше його вживання обмежене факультативними членами речення – обставиною та означенням (adverbial modifier, attributive modifier).

Термін модифікатор активно  використовувався у працях М.Я.Блоха. Відповідно до його концепції, просте речення в цілому організовано як система функціонально виражених  позицій, зміст функцій при цьому є відображенням ситуації події [3, 173]. Номінативні частини простого речення, кожна з яких має значущу позицію в ньому, це підмет, присудок, додаток, обставина, ввідний член речення, звертання; спеціальна напівзначуща позиція належить вигуку – відокремленому модифікатору емоційності. Ці частини утворюють ієрархію, у якій кожна з них виконує певну модифікуючу роль. Основним об’єктом, що має найвищий рівень у цій системі модифікації, є речення в цілому, через речення і відбувається відображення ситуації (події).

Таким чином, у концепції М.Я.Блоха  підмет виступає модифікатором особи  відносно присудка. Присудок є модифікатором  процесу відносно підмета-особи. Додаток  є модифікатором змісту відносно процесуальної частини (дійової чи статичної). Обставина є модифікатором якості (у широкому значенні) процесуальної частини чи цілого речення (яке виражає процес, невід’ємний від відображуваної події). Означення є модифікатором якості для субстантивної частини. Ввідний член речення є відокремленим, прив’язаний до мовця модифікатором будь-якого члену речення чи речення в цілому. Звертання є субстантивним модифікатором призначення речення певній особі і відповідно, модифікатором речення в цілому. Вигук є прив’язаним до мовця емоційним модифікатором речення [3, 175].

Усі зазначені модифікатори можуть бути виражені як окремими одиницями (одиничні модифікатори), так і кількома (так звана координована комбінація) – спів модифікаторами, зокрема гомогенними.

Говорячи про виконання  прислівниками ролі модифікаторів, слід зазначити що вони є дискурсивними коректорами семантики, інтерес до яких у лінгвістиці в рамках дискурсивно-прагматичних досліджень протягом останнього часу значно посилився. На функціонування прислівників-модифікаторів спричиняє вплив тип дискурсу, у якому вони використовуються, а також цілі і завдання комунікації. На думку дослідників, існує певна залежність між типом прислівника-модифікатора і прагматичним ефектом впливу тексту на адресата: чим більше модифікується семантика одиниць тексту, тим більшим є прагматичний ефект його впливу на адресата.

Функція прислівника як модифікатора виступає дуже важливою у зарубіжній лінгвістиці (англійській, французькій), де при класифікації прислівників враховують передусім синтаксичну поведінку прислівника, яка напряму пов’язується у цій лінгвістичній традиції із значенням прислівника. Окрім прислівників ступеня, виділяють прислівники, що модифікують або все речення, або дієслово(англ. sentence modifiers, sentence adverbials и verb-modifiers, verb-adverbials відповідно) [17, 156].

При цьому у мові може існувати формальний засіб для протиставлення вживання прислівників у ролі модифікатора дієслова vs речення. Так, у англійській  мові таким засобом виступає позиція  прислівника у реченні (модифікатори речення стоять до дієслова). Проте це стосується лише мов із фіксованим порядком слів у реченні. Таким чином зв’язок позиції прислівника і його інтерпретації є лінгвоспецифічною, а не універсальною рисою у поведінці прислівників.

Розділ ІІ. Особливості авторського дискурсу С.Моема (на матеріалі романів «Театр» та «Місяць і гріш»).

2.1. Текст і  дискурс як мовні одиниці.

У сучасній лінгвістичній  літературі терміни «текст» і  «дискурс» використовуються паралельно і недостатньо чітко розмежовуються. Перш за все слід зазначити, що до цього часу не існує єдиної думки серед лінгвістів відносно тих критеріїв, які лежать в основі визначення тексту . Більшість лінгвістів вважають, що поняття текст не може бути визначене чисто лінгвістичним шляхом. Текст є перш за все поняття комунікативне, орієнтоване на виявлення специфіки певного роду діяльності. Текст з його функціонального боку розуміється як мовна реалізація авторського задуму і комунікативна одиниця найвищого рівня, реалізована як в письмовій, так і в усній формі.

Ряд учених вказує на зв'язок тексту не лише з комунікативною, але і з  когнітивною функцією мови. На перший план висуваються ознаки тексту, пов'язані  із смисловим, тематичним, прагматичним аспектами [6], [16].

Спробу відобразити в одному визначенні багатоаспектність тексту зробив І.Р. Гальперін. «Текст, – пише він, –це витвір мовотворчого процесу, що володіє завершеністю, об'єктивованою у вигляді письмового документа; твір, що складається з назви і ряду особливих мовних одиниць (надфразових єдностей), що об'єднані різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв'язку, мають певну цілеспрямованість і прагаматичну установку» [6, 18-19]. Отже, автор вважає, що текст може бути реалізований лише у письмовій формі. Проте, більшість лінгвістів вважають текстами будь-які мовні твори не лише письмового, але і усного (у тому числі спонтанного) мовлення [21].

Розглянемо послідовно ознаки і  властивості тексту.

Однією з найбільш важливих властивостей тексту є цілісність. Сучасні лінгвісти  відносять цілісність до смислової (змістовної) сторони тексту.

У традиційній лінгвістиці цілісність розглядається як структурована  суто текстова категорія, що визначає єдність інформаційного і тематичного  полів тексту. В процесі дискурсивної діяльності цілісність як змістовна категорія набуває якостей впорядкованості і організованості і отримує мовне втілення [6, 10].

Проте всі точки зору на цілісність передбачають, що основним чинником, що визначає статус тексту як такого, є не характер структури  тексту і навіть не його розміри, а співвіднесеність з ситуацією. Співвіднесеність з ситуацією – конкретною або абстрактною – обов’язкова умова цілісності тексту. Слід зазначити, що більшість лінгвістів відзначають комплексний характер цілісності. Цілісність є результатом дії цілого спектру нетекстових параметрів, а також свідчить про можливість виявлення набору чинників, що впливають на формування її як продукту комунікативної діяльності в конкретній сфері.