Функціонування герундіальних конструкцій у сучасній англійській мові

Функціонування  герундіальних конструкцій

у сучасній англійській мові

ЗМІСТ

ВСТУП

Сучасна синтаксична наука вирізняється розмаїттям тлумачень та концепцій. Це вмотивовує прагнення лінгвістів унормувати синтаксичну термінологію та уточнити таксономію синтаксичних одиниць для їхнього адекватного  застосування й розуміння. Ведуться лінгвістичні дослідження не лише речення як цілісного утворення (І.Р.Буніятова, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко), але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові (Б.В.Бабич, Н.І.Гусар, К.В.Макуца, Н.Г.Самофалова, І.Є.Снісаренко та ін.), які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування.

Для англістики особливий  інтерес становлять синтаксичні  структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього  аналогу в українській мові та створюють певні труднощі при  вивченні англійської мови як іноземної  і при перекладі з неї. До них  належать структури, що традиційно іменуються складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником “for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі.

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися  граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації  (Г.Т.Ісаєва, З.В.Сулимовська). СВП вивчали у межах простого речення (В.І.Коваленко, І.І.Прибиток, Н.М.Сазонова), як предикативні словосполучення (Л.С.Бархударов, Е.Я.Мороховська), як предикативні комплекси (Н.О.Кобріна, О.О.Корнєєва, Д.А.Штелінг) тощо. Однак до цього часу неузгоджене питання інвентарю цих структур, та відсутня їхня  класифікація, яка базувалася б на єдиному критерії. Актуальним є визначення основних функціональних (за В.І.Перебийніс) і структурних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей.

Потреба сучасного мовознавства у  дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних (без втручання людини)/ автоматизованих (з втручанням людини) системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з  необхідністю в обміні мовною інформацією.

Незважаючи на значні успіхи у дослідженні  синтаксичних конструкцій з метою  вдосконалення автоматизованого/автоматичного  опрацювання мовного матеріалу, про що свідчать праці українських (Б.В.Бабич, З.О.Гетьман, Т.О.Грязнухіна, Н.П.Дарчук, Л.І.Комарова, В.І.Перебийніс, Е.Ф.Скороходько), російських (Ю.Д.Апресян, Л.М.Бєляєва, Л.М.Засоріна, О.С.Кулагіна, Ю.М.Марчук, І.О.Мельчук, Р.Г.Піотровський, Р.К.Потапова, І.Й.Ревзін) та інших зарубіжних вчених (І.Бар-Хіллел, Г.Борко, М.Ботт, Г.Брудер, Д.Джурафскі, Г.Сомерс, Дж.Хатчинз, Ст.Хельмрайх  та ін.) [15,4 ].

Таким чином, актуальність курсової роботи визначається необхідністю формалізованого опису синтаксичних структур, зокрема       структур вторинної предикації сучасної англійської мови, а саме: герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction) з урахуванням   їх структурних та функціональних характеристик), для застосування отриманих формальних моделей в програмах, які автоматизовано/автоматично опрацьовують мовні дані.

Мета дослідження полягає у визначенні структурних та функціональних характеристик структур вторинної предикації в сучасній англійській мові на матеріалі герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction) для  їхнього формалізованого опису. Для досягнення цієї мети слід вирішити  такі завдання:

–з’ясувати статус герундіальної  дієслівної форми та поняття предикативності;

– виокремити диференційні ознаки структур вторинної предикації в сучасній англійській мові;

– дослідити особливості герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  сучасної англійської мови на основі входження цієї одиниці до синтаксичної структури речення

– провести прівняльний аналіз структурних   та  функціональних особливостей герундіальних конструкцій у перекладацькому аспекті.

Об’єктом дослідження є структури вторинної предикації, а саме: герундіальні предикативні конструкціі (Gerundial Predicative Construction).

Предмет аналізу становлять структурні і функціональні характеристики герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  та їхніх компонентів у сучасній англійській мові.

Матеріалом дослідження є структури герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction), отриманих методом суцільної вибірки з художніх текстів англомовних авторів ХХ ст..

Методи дослідження. Для опрацювання матеріалу дослідження застосовано такі методи: описовий та зіставний методи.

Наукова новизна полягає в тому, що в курсовій роботі вивчено інвентар герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  та розглянуто їхню класифікацію на основі входження до певної синтаксичної структури в реченні.

Теоретичне значення курсової роботи визначається  тим, що результати комплексного вивчення структур вторинної предикації сучасної англійської мови поглиблюють розуміння специфіки форми, змісту та функціонування досліджуваних структур.

Практичне значення. Результати та методи дослідження можуть використовуватись у навчально-методичних цілях, зокрема при вивченні англійського синтаксису та підготовки до семінарів  із теоретичної       граматики англійської мови (розділи “Частини мови: неособові форми дієслова”, “Синтаксис”); з основ структурної та прикладної лінгвістики; теорії перекладу.

Структура роботи. Обсяг курсової роботи – 33 сторінки.

РОЗДІЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ ГЕРУНДІЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ТА ПОНЯТТЯ ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ

1.1.Статус герундіальної   дієслівної форми

      Сучасний етап розвитку лінгвістичних студій позначений значним інтересом до синхронного та діахронного вивчення мовних явищ. Дослідження мовного явища на певному синхронному зрізі передбачає реконструювання попередніх стадій його розвитку і визначення тих змін, які привели до його теперішнього стану [19:16].

В. Григоренко зазначає, що діахронний аспект вивчення герундія в англійській мові ще й досі залишається нерозкритим, отже існує потреба в його комплексному вивченні. Герундій, як і інші неособові форми дієслова - інфінітив, дієприкметник, - традиційно вважають дискусійними, адже вони вирізняються, через свою гібридність, складною проблематикою їх частиномовного статусу, співвідношення з особовими формами, загальними принципами виділення та класифікації. Помітний внесок у розробку проблематики неособових форм дієслова належить вітчизняним [10; 11; 12; 15] та зарубіжним [1; 4; 6; 7] дослідникам. Історія вивчення герундія в англістиці має свої традиції та досягнення. Проте певні питання, пов'язані зі статусом, класифікацією та функціональними характеристиками герундія в історії розвитку англійської мови залишаються недостатньо висвітленими, що пов'язане з дискусійністю природи герундія, а саме його походження" частиномовним розподілом, функціонуванням у реченні тощо.

Дослідження герундія в лінгвістичній  літературі здійснювали як представники традиційної радянської школи [10; 11; 12; 16], так і зарубіжні дослідники історії англійської мови [4; 6]. Ці розвідки пройшли шлях від традиційної  граматики [8; 9; 11; 13; 15; 17; 18] до новітніх сучасних студій, генеративної граматики (тета-теорії) [1; 7] тощо.

     Н.І. Пушина, аналізуючи неособові форми дієслова, зазначає, що дані більшості історичних досліджень свідчать про те, що всі неособові форми дієслова пройшли через тривалу стадію вербалізації - набуття дієслівних рис, закріплення семантики дії, та що генетично всі вони беруть початок від імені.  Так, в англійській мові та в інших германських мовах інфінітив історично тлумачиться як віддієслівний іменник, який характеризувався у давньоанглійський період парадигмою відмінювання [20, 161].

      І.П. Іванова, JI. П. Чахоян, Т. М. Бєляєва стверджують, що герундій історично розвинувся із давньоанглійських віддієслівних іменників, які утворювались від сильних та слабких дієслів за допомогою суфіксів -ing або -ung , пов'язаних між собою чергуванням по аблауту. У середньоанглійський період із двох суфіксів віддієслівних іменників зберігається один —ing та піддається процесу вербалізації. Початок цього процесу пов'язаний зі зміною типу керування: якщо раніше віддієслівний іменник керував іменником в родовому відмінку, який виконував по відношенню до нього функцію означення, то в середньоанглійський період він набуває здатності керувати додатком та визначається обставиною. На думку дослідників, саме цей перший етап вербалізації колишнього віддієслівного іменника перетворив його на особливу дієслівну форму, герундій, яка мала як іменні, так і дієслівні риси [13, 254].

До кінця середньоанглійського періоду герундій набуває здатності  визначатися прислівником, як і інші дієслівні форми. При цьому сполучуваність з прикметником, характерна для іменних форм, стає для нього неможливою. В ранньоновоанглійський період використання суфіксу -ing стає дедалі частішим. Тим не менш, не лише в сфедньоанглійський, але і в ранньоновоанлійський період герундій та віддієслівний іменник ще не достатньо чітко розмежовані. Лише до кінця 18 століття відбувається остаточне розмежування герундія та віддієслівного іменника за сполучуваністю [13, 256].

У ранньоновоанглійський період герундій піддається подальшій інтенсивній  вербалізації, що виявляється в постійній  віднесеності до діяча, який є його логічним суб'єктом, та в розвитку видо- часових та станових форм [ 13, 256].

Існує також підхід [10, 200], згідно з яким герундій як нова граматична категорія виникає в середньоанглійський період під впливом взаємодії двох форм з суфіксом -ing - віддієслівного іменника та дієприкметника теперішнього часу. Саме в цей період в системі дієслова відбувається уніфікація та спрощення парадигм дієвідмінювання. Дієприкметник теперішнього часу має закінчення -ande в північних діалектах, -ende - в центральних та -inde - в південних; у цей самий час у певних сполученнях продовжує вживатися віддієслівний іменник з закінченням -inge. Поступово форма на -ing поширюється і на дієприкметник теперішнього часу, і в 14 столітті ця форма стає домінуючою. Отже, герундій вперше з'являється в пам'ятках в 12 столітті і отримує широке розповсюдження протягом наступних століть. На відміну від віддієслівного іменника у герундія яскравіше виражені дієслівні риси, так, наприклад, від герундія можуть залежати додатки в формах, типових для дієслівного керування [10, 201].

У новоанглійський період унаслідок  подальшого процесу розпаду флексії  англійська мова стає мовою аналітичного типу, в якій флективна словозміна мінімальна. У цей період нові дієслівні  риси з'являються і у герундія. В 16 столітті починає вживатися пасивний, а потім і перфектний герундій. Відбувається розмежування герундія та віддієслівного іменника [11, 210-212].

На противагу вищезазначеному, Т. А. Расторгуєва відносить появу герундія до пізнього середньоанглійського періоду і вказує на три джерела походження герундія, а саме: давньоанглійський віддієслівний іменник, дієприкметник теперішнього часу та інфінітив, синтаксичні функції яких частково збігались [21, 247]. У середньоанглійський період дієприкметник теперішнього часу та віддієслівний іменник набули формальної ідентичності: обидва закінчувалися на -ing. Це призвело до плутанини в деяких їхніх рисах: віддієслівні іменники почали керувати прямим додатком, як дієприкметники теперішнього часу та інфінітиви. Ця дієслівна риса - керування прямим додатком - так само як і часта відсутність артикля перед -ing-формою в іменній функції перетворила віддієслівний іменник в герундій в сучасному розумінні цього терміна [21, 248].

На думку зарубіжних дослідників [4; 6], основне джерело походження герундія базується на староанглійських формах на -ing та -ung, а другорядне - на староанглійських флективних інфінітивах. Іншими словами, своєю формою герундій повинен завдячувати староанглійським формам на -ing та -ung, а своїм функціям - староанглійському інфінітиву [6, 167].   Цю    думку підтримував і Г.О. Керм, котрий вважав, що герундій походить від віддієслівного іменника на -ing, який мав до 1250 року паралельну форму на -ung. У той час він відрізнявся від дієприкметника теперішнього часу за значенням, оскільки той розвинувся із прикметника і приблизно до 14 століття мав інші закінчення, а саме -ende, -inde, -ynde, - ande. З часом обидві форми набули дієслівних рис, проте герундій функціонально перекликається з іменником, а дієприкметник теперішнього часу - з прикметником [4, 483].

Отже, є очевидним, що в сучасній історичній науці існують певні  розбіжності при визначенні джерела  походження герундія, що в свою' чергу, впливає і на сучасний стан розуміння  цього граматичного явища.

У сучасній англістиці не можна прослідкувати  єдиного підходу щодо розуміння  герундія, оскільки паралельно в мові існує морфологічно омонімічна дієслівна  форма - дієприкметник теперішнього часу. Так, серед радянських дослідників  деякі мовознавці терміни «герундій» та «дієприкметник теперішнього часу» не розрізняють, а вживають термін «-wg-форма» [8; 14]. Дійсно, парадигматична тотожність цих вербалій дає піставу розглядати їх як єдину форму. Проте, Б. А. Ільїш припускав можливість обох способів опису цих форм [14, 142]. На противагу вищезазначеним поглядам, М. Я. Блох вважав, що це дві різні форми дієслова, хоча зовнішня структура цих двох елементів дієслівної системи абсолютно ідентична, якщо розглядати їх окремо. Мовознавець наводив приклади абсолютно чіткої категоріальної диференціації цих форм дієслова за допомогою спеціальних «герундіальних тестів» (gerund-testing) та «дієприкметникових тестів» (participle-testing). Більше того, дослідник зазначав, що питання співвідношення «герундій - дієприкметник» виникає тоді, коли йдеться про так звані конструкції або комплекси з цими формами, підметами яких можуть бути як присвійні, так і об'єктні іменні елементи. Саме тоді виникають проблеми щодо визначення статусу даної дієслівної форми і такі терміни як «напівгерундій» («half-gerund») або «герундіальний дієприкметник» («gerundial participle») [9, 118- 123].

Такої ж самої думки притримуються  і інші представники ірадиційної  школи германістики, вони схильні  вважати герундій та дієприкметник  теперішнього часу окремими дієслівними  формами [13, 17]. Так, Смирницький О. І. вважав, що дієприкметникова конструкція протилежна герундіальній, а в тих випадках, коли форма на -ing є об'єктивно двозначною, пропонував розглядати її як «напівгерундій» чи «стягнений дієприкметник» (fused participle) [23, 278].

Іванова І. П., Почепцов Б. Г., Бурлакова  В. В. розрізняють герундій та дієприкметник  теперішнього часу, хоча й зазначають, що існує так звана вторинно-предикативна конструкція, в якій важко визначити  статус ing-форми. Водночас підкреслюється, що паралельно існує така позиція, в якій герундій та дієприкметник теперішнього часу чітко протиставлені - це позиція препозитивного означення, проте, у цілому, головними диференційними рисами цих неособових форм дієслова, на думку дослідників, є субстантивний характер герундія та ад'єктивний характер дієприкметника теперішнього часу [13, 86-87].

Представники вищевказаної граматичної  течії тлумачать герундій як неособову  форму дієслова, яка поєднує в  собі риси дієслова та іменника. Така характеристика герундія зближує його з інфінітивом, проте герундій відрізняється від  інфінітива тим, що, називаючи дію, зберігає відтінок процесуальності, виражаючи     значення    процесу в    найзагальнішому    вигляді.   Відповідно до характеристики герундія через  категорію   репрезентації,   запропоновану О.І. Смирницким, герундій є формою субстантивної репрезентації процесу в дієслові, з достатньо яскраво вираженим субстантивним характером [22, 252].

На думку Н. І Пушиної, указані  субстантивні риси герундія пов'язані  з його історичним розвитком з  віддієслівного імені, з яким герундій співпадає за способом утворення. У  плані змісту різниця між герундієм  та віддієслівним іменником полягає в «процесуальності» герундія, не зважаючи на його субстантивний характер, та «предметності» віддієслівного іменника [20, 168].

Серед зарубіжних дослідників теж  не існує єдиного підходу. Слід зауважити, що більшість новітніх досліджень відбуваються у рамках синтаксичної теорії, тобто  будь-яке мовне явище розглядають  з позицій його функціонування в  реченні. Так, Е. Редфорд описує - mg-форму як герундій за умови, якщо вона вжита в реченні у функції підмета, додатка до дієслова або прийменника, і якщо має підмет у присвійному відмінку. Коли ж -mg-форма вживається у сполученні з допоміжним дієсловом прогресивного аспекту be, то вона є дієприкметником теперішнього часу [7, 459]. Цікаве визначення герундію дає німецький дослідник англійської мови X. Басман. Власне, він тлумачить герундій як дієприкметник теперішнього часу, вжитий у якості іменника, тобто у такій функції в реченні, яку зазвичай виконує іменник. Дослідник наводить приклад речення, де герундій виконує функцію підмета: Reading spynovels was his favorite pastime [3, 469]. Автори онлайнового проекту «Gutenberg's The Grammar of English Grammars» виокремлюють у реченні слова, які керують та якими керують. Так, вони стверджують, що словами, які керують, можуть бути іменники або дієслова, дієприкметники або прийменники, а словами, якими керують, можуть бути Іменники або займенники, дієслова або знову ж дієприкметники, але а певній модифікації. Саме такою модифікацією дієприкметника, на думку авторів, і є герундій. Таким чином, герундій є дієприкметником, який може керувати додатком, як будь-який дієприкметник, проте сам завжди керується прийменником [2, 528].

Значна кількість зарубіжних лінгвістів приділяють увагу формам на -ing перш за все через те, що в англійській мові є кілька афіксів з фонологічною формою -ing. Цей факт викликав дискусії з приводу того, наскільки багато морфологічно окремих елементів вони насправді репрезентують та як працюють у словотворі. Відомі численні спроби дослідження ( Г. Мілсарк; Дж. Емондз; JI. Сігел) [1], проте очевидний синкретизм цієї проблеми все ще залишається невивченим. Початок обговорення та вивчення герундія в працях представників генеративної граматики датується серединою 20 століття. Першими спробу дати визначення герундію в термінах генеративістики зробили Н. Хомський та Р. Ліс. Їх праці містять спроби встановити походження герундіальних конструкцій від конструкцій, що лежать в основі «ядерних речень», і, таким чином, зблизити їх [1, 393].

Наукові розвідки П. Розенбаума аналізують присутність герундія на глибинному рівні речення, спроби пояснення  природи подвійного феномена —ing-форми робили Б. Фрейзер, А. Марантц, Г. Харлі та Р. Нойер [1, 394].

Голландський дослідник англійської  мови Г. Поутсма, даючи визначення герундію, називає його іменною формою дієслова, проміжною між інфінітивом та віддієслівним іменником, яка має  менш чітку дієслівну природу, ніж  інфінітив, та більш чітку дієслівну  природу, ніж віддієслівний іменник [6, 159].

Таким чином, різноманітність підходів щодо джерела походження герундія та його розуміння на сучасному етапі  підтверджують тезу про дискусійність  проблеми герундія та залишають це питання невирішеним, а відтак, процес вивчення герундія як мовного явища  в цілому відкриває перспективи  до подальших наукових історичних розвідок [11, 235-236].

1.2.Поняття предикативності та її види

Аналіз структур вторинної предикації вимагає передусім визначення співвідношення понять предикативності і предикації, розгляду критеріїв розмежування первинної  та вторинної предикації і встановлення статусу речення, що містять СВП.

При розгляді природи предикативності до уваги взято роль, яку     відіграє предикативність у породженні висловлення як мовленнєвого утворення. З одного боку, предикативність показує зв’язки між ознаками та предметами, а з іншого, є віднесенням змісту висловлення до дійсності. Предикативність є фундаментальною властивістю мови відображати об’єктивну реальність у формі речення (І.П.Іванова, В.В.Бурлакова, Г.В.Колшанський, М.П.Кочерган, Ю.А.Левицький, Г.Г.Почепцов) [25, 35].

Предикація є формою вираження предикативності, граматичним втіленням значення предикативності, що здійснюється в реченні, і є динамічною. Якщо граматичним засобом вираження предикації є двочленна структура “підмет-присудок”, то явище первинної предикації набуває свого вираження в структурі первинної предикації (СПП). Остання характеризується узгодженням підмета та присудка в поверхневій структурі. Наявність суб’єкта та предиката в глибинній структурі отримує інше поверхневе вираження в структурах вторинної предикації.

Вторинну предикацію (термін вперше використано у 1928 р. у праці               Г.Поутсма) в англістиці досліджували: у порівнянні з первинною предикацією (О.І.Бродович, Н.М.Сазонова); у складі вчення про предикативні конструкції (Ю.М.Власова, Е.Я.Мороховська); у теорії синтаксису простого речення (Н.М.Сазонова). Лінгвісти вторинну предикацію розглядають як предикацію “другого” плану, що можлива лише за наявності первинної предикації та залежна від неї. Первинна предикація – тип зв’язку, що формує речення; вторинна предикація не формує речення, а встановлює додаткові ознаки чи відношення між елементами речення[24, 12].

Речення зі структурами  вторинної предикації є не простими, а ускладненими (у структурному і  в семантичному плані водночас), а також          поліпредикативними (М.Я.Блох та О.М.Прохорова). Речення з СВП містять два  плани предикації: первинна предикація – у розгорнутому вигляді, вторинна – у згорнутому, підпорядкована первинній предикації в структурно-граматичному плані, тобто формально, але не завжди семантично. Розглядаючи пропозицію як модель відображуваної реченням ситуації, як семантичний інваріант, спільний  для всіх членів модальної та комунікативної парадигми речень і похідних від речень конструкцій (Н.Д.Арутюнова), вважає, що речення з СВП є також поліпропозиційними утвореннями (С.О.Бельтюкова, В.М.Єрхов, Н.Г.Самофалова)[15, 2].

Створення формалізованого  вираження структур вторинної предикації належить до сфери, що лежить на межі між  власне теоретичною лінгвістикою і  прикладними дослідженнями. Формалізований підхід до розв’язання мовних проблем сприяє глибшому проникненню в природу лінгвальних об’єктів, покращенню процесу дослідження та досягненню більшої доказовості кінцевих результатів (Т.Р.Кияк). Сам тип формальної моделі вказує переважно і на шляхи її алгоритмізації (О.В.Гладкий)[15, 5-6].

  Під моделлю дослідники розуміють конкретний матеріальний засіб фіксації розташування певних елементів структури лінгвального об’єкта.

Для аналізу такого об’єкта як синтаксична структура вторинної  предикації О.В. Борисова запропонувала  методику її формалізованого вираження, яка враховує: 1)компонентний склад  СВП; 2) форму компонентів, зокрема  вторинного присудка; 3) розташування компонентів  у межах самої СВП; 4) дистрибутивні  характеристики, тобто позицію СВП  стосовно інших компонентів речення;  5) графічне вираження СВП.

Щоб дослідити функціональні характеристики герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction) треба з’ясувати поняття герундія та його роль в англійській мові через перекладацький аспект.

       Герундій (Gerund) ['Gerqnd] – це неособова форма дієслова, що виражає назву дії і має, як властивості дієслова, так і іменника.

    У  російській  та українській мовах  немає відповідної форми. Його  функції в реченні багато в  чому схожі з інфінітивом, проте  він має більше властивостей  іменника.

    Двоїста  природа англійського герундія, сполучення в ньому властивостей  іменника і дієслова обумовлює  специфіку, його перекладу українською  мовою. В залежності від виконуваної  функції герундій може перекладатися  українською мовою: 

1. іменником.

Banking on a loss of nerve within the board of trustees may turn out to be misguided. -Сподівання на те, що члени ради опікунів втратять витримку, може виявитися невірним.

2. інфінітивом.

Under the divssure of a national campaign, he showed a positive gift for saying the wrong things in the wrong words at the wrong time.- В умовах проведеної в країні напруженої кампанії він виявляв безсумнівні вміння говорити не те, що треба, не так, як треба, і не тоді, коли треба.

3. дієприслівником.

The divsident and his Chinese hosts parted without signing any official communique.- Президент і його китайські керівники, що приймали, розсталися, не підписавши ніякого офіційного комюніке.

     Перфектний герундій (Gerund Perfect), на відміну від герундія неперфектного (Gerund Indefinite), позначає дію, що передує дії, вираженій особистою формою дієслова.

     After having been colonies for a long time, many Asian and African countries have now become independent states.- Багато країн Азії й Африки, що були протягом тривалого часу колоніями, стали в даний час незалежними державами.

    Однак попередня дія не завжди виражається герундієм у формі Perfect.

   Vietnam thanked the Soviet Union for offering (= having offered) her a helping hand.- В'єтнам висловив подяку Радянському Союзу за те, що він простягнув йому руку допомоги.

     Герундіальний зворот (іменник / займенник + герундій) перекладається підрядним реченням, рідше -іменником.

        Another public dispute concerned the attempt of the Defence department to insist on an allowance being made in the SALT agreement for the cruise missile that is under development. -Ще одне публічне обговорення пов'язане зі спробою міністерств оборони домогтися того, щоб в угоді по ОСВ минулому передбачені крилаті ракети, що знаходяться в стадії виробництва.

     Коли герундій може уживатися  в синтаксичних комплексах разом  з інфінітивом, він виражає  абстрактнішу і постійну дію  (або стан), ніж інфінітив. Наприклад,  в поєднаннях з дієсловом to like: I do not at all like knowing what people say of me behind my back. (O. Wilde)- Мне вовсе не по душе знать, что люди говорят обо мне за моей спиной.

  Навпаки,  інфінітив в аналогічній позиції  виражатиме конкретну, одиничну  дію (стан).

   The spokesman of the TGWU did not like to assume the responsibility of supporting the resolution.-Представитель профсоюза транспортных и неквалифицированных, рабочих не пожелал взять на себя ответственность поддержать резолюцию[23, 106-107].

     Отже, структурна характеристика СВП здійснювалася на основі того, до якої синтаксичної структури вони входять у реченні, а саме: предикації, комплементації, модифікації чи координації. Така класифікація уможливила встановлення повного інвентарю моделей СВП як структурних одиниць речення. Виявлено  16 підтипів СВП, які поділяються на дві великі групи, а саме:

  1) СВП, що виступають компонентом лише одного типу синтаксичної структури;

2) СВП, що виступають компонентами  різних типів синтаксичних структур.

РОЗДІЛ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДИКАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ  У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1.Структурні особливості засобів вираження вторинної предикації

Речення зі структурами вторинної  предикації є імпліцитно носіями  більш ніж одного плану предикації. Специфічність СВП полягає в  можливості конденсації формальних засобів вираження семантичного вмісту порівняно з відповідними підрядними реченнями. Тому для їхнього  розгляду дослідники використали трансформаційний метод із застосуванням правила  предикативізації під час трансформування. Трансформації основних типів СВП  виглядатимуть таким чином:

1. I did hear you call several times for William (Kazuo Ishiguro).

(об’єктно-предикаційна структура) 

I did hear that you called several times for William .

I did hear something. You called several times for William.

Для виділення вторинного підмета  та вторинного присудка як граматичного ядра СВП, а також усталених прийменників, напр., “with”, “for”, що вживаються з  СВП, використано суцільну лінію  та жирний шрифт; пунктирною лінією виділяються  комплементи (complements) як доповнення до вторинного присудка, що допомагають  розкрити лексичну семантику   вторинного присудка. Слово/вираз, що модифікує (modifier) вторинний підмет, вторинний присудок чи комплемент/комплементи (тобто обставина  чи означення), позначається хвилястою  лінією. Наприклад, у реченні I did hear you call several times for William:  for William є об’єктним комплементом (objective complement), що доповнює лексичну семантику вторинного присудка, вираженого інфінітивом call; several times – обставина, яка модифікує вторинний присудок (modifier).

2. I happened to be young man’s godfather (Kazuo Ishiguro).

(суб’єктно-предикаційна структура)

It happened so that I was the young man’s godfather.

It happened so. I was the young man’s godfather.

3)  […] she stood where she was, with tears streaming down her cheeks […] (абсолютна предикаційна структура) (Danielle Steel).