Функціонування ринку праці

Міністерство  освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

Імені Юрія Кондратюка

Кафедра економічної теорії і регіональної економіки 
 
 
 
 

Курсова робота з мікроекономіки

Тема  «Функціонування ринку праці» 
 

                                                    

                                                                   Науковий керівник: Дубіщев В.П.

                                                            Роботу виконала студентка 2 курсу

                            Групи 204 – ЕФ

                          Пелюхня Л. Г.

                        Шифр 10161 
 
 

Полтава

2011

Зміст

  • Вступ                                                                                                        2
  • Розділ 1.Механізм функціонування ринку праці

      1.1 Ринок праці в соціально-економічній системі.                   3

      1.2 Безробіття та його види. Фактори, що впливають на безробіття.                                                                                     9

      1.3 Моделі ринку праці                                                                16

  • Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці

      2.1 Механізм саморегулювання ринку праці                             19

      2.2 Методи державного регулювання                                         21

  • Розділ 3 Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

      3.1 Сучасний стан ринку праці в Україні.                                       26

              3.2 Структура й особливості  ринку робочої сили в Україні.        28

  • Висновок                                                                                                  32
  • Список використаної літератури                                                           33
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Довгий  час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом "хто не працює, той не їсть". Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.

Але і  тоді реалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності  праці. Так, поряд з вимушеною  незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість в інші.

Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, і зі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Ціль  даного дослідження - показати сутність ринку та моделі його функціонування в макроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної  роботи і кола порушених питань структура  роботи дозволяє послідовно освітити на всі поставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми 
 
 
 

    1. Розділ  Механізм функціонування ринку праці
    1. Ринок праці в соціально-економічній системі.

   Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших  ринків є ринок праці система  економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

      Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної  системи, тобто сукупності всіх економічних  процесів і явищ, що відбуваються у  суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання.

      Ринок праці є системою суспільних відносин, соціальних – в тому числі, юридичних – норм та інститутів, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджуються. Тобто ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин. У вужчому трактуванні ринок праці розглядається як система соціально-економічних відносин між роботодавцями – власників засобів виробництва – та населенням – власниками робочої сили – щодо задоволення попиту перших на працю, а других – на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування.

      Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна  функція полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу  робочої сили між галузями та сферами  виробництва та забезпечення роботою всього економічно активного населення, яке в даний конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

      На  ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб’єкти власності  на засоби виробництва) і наймані  працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. В такому випадку товар продається самому собі, фактично для власного споживання.

      Таким чином, слід зазначити, що основними  компонентами ринку праці є:

  • пропозиція робочої сили;
  • попит на робочу силу;
  • вартість та ціна робочої сили.
 

      Пропозиція  товару на ринку праці

      Пропозиція  товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

  • сукупна робоча сила;
  • економічно активне (трудоактивне) населення;
  • попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Таким чином, відмінність між робочою  силою і економічно активним населенням зводиться до періоду спостереження.

      Все населення країни (регіону) у віці 15-70 років розподіляється на 3 взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні та економічно неактивні (поза робочою силою і ринком праці).

      Економічно  неактивне населення – особи, які не можуть бути класифіковані  як зайняті або безробітні (учні, студенти, пенсіонери по інвалідності, особи, які зайняті в домашньому господарстві і ін.

      Таким чином пропозиція робочої сили вимірюється показниками, які відображають не тільки чисельність населення, яке знаходиться на ринку праці – зайняте і не зайняте, але таке, що активно шукає роботу, - а і кількість робочих місць, на які воно претендує.

      Необхідною  передумовою економічної активності і відповідно участі в робочій силі є працездатність.

      Працездатність – здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Поряд з цим існує повна, часткова та залишкова працездатність, під якими розуміється здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Різновидом часткової працездатності є залишкова, характерна для осіб старшого віку чи тих, хто переніс тяжку хворобу і став інвалідом.

      Наявність працездатності є необхідною умовою входження людини до складу робочої сили, але самої працездатності для цього недостатньо – необхідно ще бажання її реалізувати, тобто трудова (економічна) активність.

      Трудова (економічна) активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі.

      Економічна  активність може бути потенційною, що відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю. Потенційна трудова активність є головним чинником формування робочої сили, а реалізована – її зайнятості. Таким чином, співвідношення між потенційною і реалізованою трудовою активністю досить повно і об’єктивно характеризує ситуацію на ринку праці.

      В умовах економіки, що динамічно розвивається, чи не найважливішим фактором оперативного перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці являється трудова мобільність.

      Високий рівень мобільності означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. По суті, саме мобільність є запорукою успіху урядових програм в боротьбі з такими жорстокими формами безробіття як структурне та регіональне. Для оцінки рівня мобільності використовується два принципово різних підходи:

  • по фактичних даних статистичної звітності вимірюється рівень реалізованої мобільності (за допомогою аналізу і співставлення даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху, плинності, кадрових переміщень);
  • по результатах вибіркових соціологічних обстежень населення  з’ясовується рівень потенційної мобільності, тобто потенційної здатності до такого роду змін.

      Як  потенційна, так і реалізована  мобільність вимірюється за допомогою  абсолютних та відносних показників. Серед першої групи слід відзначити чисельність мобільного населення та його розподіл за певними ознаками (віком, статтю, професійною або освітньою підготовкою, зайнятістю в окремих секторах та галузях економіки), обсяг мобільних контингентів (наприклад, загальну сукупність прийнятих на роботу та звільнених за причинами, які відносяться до плинності кадрів). Друга група об’єднує характеристики інтенсивності мобільності (питома вага мобільних контингентів в відповідних сукупностях населення) та середньої кількості подій протягом певного періоду часу (наприклад, середньорічна кількість звільнень в розрахунку на одного працюючого в галузі).

justify">      В умовах ринкової економіки, і особливо на етапі її формування, діють достатньо  вагомі обмежувачі мобільності: територіальні (географічні), інституційні (обумовлені специфікою державного устрою, значною мірою штучні), соціо-демографічні.

      Територіальні обмежувачі скорочують потенційну готовність до міграційних переміщень як в межах  країни, так і за кордон. В Україні  характерний для економічно розвинутих країн вплив факторів, що послаблюють мобільність населення (відсутність інформації, необхідність зміни звичного способу життя тощо), багатократно посилюється інституційними чинниками (збереження „прописки”, відсутністю ринка житла, збереженням діючої практики необхідності одержання дозволу на найм робочої сили, що не має „прописки”).

      Дія соціо-демографічних обмежувачів (вік, сімейний стан, наявність малих дітей  або дітей шкільного віку), що є взагалі типовими принаймні  для європейських країн, також посилюються відсутністю ринка житла і фінансових можливостей для його купівлі або найму.

      В умовах динамічної економіки, істотних структурних зрушень, повсякчасної зміни попиту на робочу силу саме висока мобільність є запорукою забезпечення збалансованості ринку праці, високого рівня конкурентноздатності кожного носія робочої сили.

      Взагалі низька трудова мобільність не обов’язково  призводить до тяжких наслідків. Дуже багато залежить від діючої моделі ринку праці, національних особливостей поведінки населення тощо.

      Цілком  зрозуміло, що відповідно до ринкових законів завжди існує обернена залежність між ціною товару (робочої сили) та величиною попиту, який пред’являють на нього покупці (кількістю робочих  місць). Таким чином, обсяг попиту зростає при зниженні ціни робочої сили (зарплати з нарахуваннями на неї) і навпаки скорочується при її збільшенні. Проте, якщо при визначенні попиту на інші товари вирішального значення набуває можливість зміни одного – більш дорогого – товару більш дешевим, то у випадку робочої сили вступає в дію фактор незамінності товару. Що ж стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то вона також аппроксимується кривою, відмінною від інших товарів.

      Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

  • продуктивності праці;
  • ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

      При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці.

      Загальні  тенденції зайнятості. Скорочення обсягів виробництва і відповідне зменшення сукупного попиту на робочу силу безпосередньо позначилось на зниженні зайнятості, передусім в таких галузях як промисловість, будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринку праці України.

      Так, практично відсутня зареєстрована  зайнятість підлітків, яка до початку  перехідного періоду оцінювалась  приблизно 100 тисячами осіб. Натомість майже вдвічі – з 1577,6 до 2625,8 тисяч осіб – зросла чисельність працюючих пенсійного віку. Що стосується зайнятості населення працездатного віку, то вона скоротилась майже на 20% і становила в 1999 році 19195,8 тисяч осіб.

      Рівень зайнятості населення України протягом 1995-1999 років помітно скоротився (з 64,0 до 54,9%), так і пенсійного (з 28,7 до 19,7%). Характерно, що зазначені процеси відбувались на фоні зниження економічної активності.

      Проте, важливою ознакою зайнятості в Україні є значні масштаби пропозиції робочої сили з боку пенсіонерів, що пояснюється дією соціально-демографічних і економічних чинників:

  • низький пенсійний вік (найнижчий в Європі) дозволяє зберігати досить високу залишкову працездатність;
  • низький рівень пенсійного забезпечення примушує працездатних пенсіонерів шукати додаткові джерела доходів, насамперед в сфері найманої праці.

      Відносно  низькі вимоги до престижності виконуваної  роботи при наявності достатньої кількості вакантних робочих  місць забезпечують можливості реалізації цієї трудової активності. Сільське населення починає працювати раніше, що пояснюється передусім нижчою орієнтацією на навчання після 15 років та поширеністю саме в сільській місцевості зайнятості в особистому підсобному господарстві. Друга причина відіграє важливу роль і більш пізньому припиненні трудової діяльності.

      Що  стосується відмінностей за статтю, то вони є більш істотними: в усіх без винятку вікових групах спостерігаються  більш високі рівні зайнятості чоловіків, але в найбільш активному працездатному віці – 35-49 років – різниця є мінімальною. Відсутнє в Україні і притаманне більшості країн зниження зайнятості жінок після початку репродуктивної діяльності.

      В Україні спостерігається прямий зв’язок (незалежно від статі) між  рівнем освіти та рівнем зайнятості. Така ситуація віддзеркалює і більшу конкурентноздатність освічених людей, і вищу їх економічну активність. При цьому, що гендерні відмінності в рівнях зайнятості знаходяться в оберненому зв’язку з освіченістю.

      Отже, ринок праці є складовою загальної соціально-економічної системи, що розвивається циклічним шляхом за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, обумовлені тим, що вона в результаті купівлі-продажу не відокремлюється від свого власника.

      Пропозиція  робочої сили визначається чисельністю  населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці за винагороду. Попит на робочу силу визначається кількістю робочих місць. Ступінь  збалансованості пропозиції робочої  сили і попиту на неї характеризується зайнятістю. Однак в кожний конкретний проміжок часу частина робочої сили лишається незайнятою, а частина робочих місць – вакантними.

      Зайнятість  в Україні протягом 90-х років  зазнала істотних змін – на фоні скорочення загальної чисельності  працюючих відбулися помітні структурні зрушення, з’явилися нові форми, сформувався гнучкий ринок праці. Однак всупереч очікуванням не відбулося збільшення працюючих в сфері обслуговування.

    1. Безробіття та його види.

   Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

  • спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;
  • структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;
  • рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

      Основний  чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний  прогрес та запровадження нових  технологій – впродовж  90-х років  помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

      Поміж всіма макроекономічними проблемами безробіття є такою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності на половину, двох – в два, три рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є і такі родини) – в два, шість рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

      Водночас  безробіття має вагомі наслідки і  для суспільства в цілому:

  • необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;
  • зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
  • суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

      Визначення  безробітних за методологією Міжнародної  організації праці відрізняється  від прийнятого у вітчизняній  практиці.

      Безробітні  у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

  • не мають роботи (прибуткового заняття);
  • активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;
  • готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

      До  категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

      Згідно  з вітчизняним  визначення безробітними є тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

      Поява масштабного безробіття обумовила  розробку в країнах перехідної економіки відповідних програм підтримки безробітних, які включають пасивні дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

      В Україні своєрідним компенсатором соціальної напруги, викликаним високим рівнем безробіття (за методологією Міжнародної організації праці воно становить близько 12%) є поширення незареєстрованої економічної діяльності.

      Економічні  зрушення 2000 року майже миттєво віддзеркалились  на скороченні рівні безробіття. І це слід визнати особливо важливим з огляду на збільшення масштабів сукупної пропозиції робочої сили. Специфічною ознакою українського ринку праці є зниження протягом 1999-2000 років безробіття населення пенсійного віку.

      В переважній більшості країн – особливо яскраво це окреслене в країнах Середземномор’я – спостерігаються значні гендерні відмінності в рівнях безробіття; за звичай вищим є рівень безробіття серед жінок. Пов’язане це передусім з нижчим в порівнянні з чоловіками рівнем освіти та кваліфікації жінок, більшій їх зосередженості на внутрішньо сімейних проблемах і як наслідок – меншою конкурентоспроможністю на ринку праці. Проте, в Україні – як і в ряді інших країн перехідної економіки – спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого. 

      Природне  безробіття.

      Функціонування  ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється  найбільш ефективним в умовах існування  певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення немаєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.