Характер зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

Міністерство  освіти і науки України

Житомирський  державний технологічний університет 
 
 
 
 

                             Кафедра економічної теорії 
 

                                                  
 
 
 

Курсова робота

з політичної економії

“Характер зайнятості та відтворення робочої сили в Україні” 
 
 
 

Виконала:                                                                    студентка І курсу                                                                                                                       

                                                                        

                                                                        

                                                                                           

Перевірив:                                                                   викладач                                                                                                               

                                                                                       
 
 
 
 

Житомир 2009

                                                      

 ПЛАН 

   ВСТУП..................................................................................................................3 

   РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ.

                      ПРОБЛЕМИ   БЕЗРОБІТТЯ………...……………………….……4

             1.1   Людський капітал та  робоча сила....................................................4

             1.2  Поняття та види зайнятості...............................................................10

             1.3   Суть,види та рівень безробіття........................................................15

         

    РОЗДІЛ2.УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ…………….….….25

             2.1.Управління трудовими ресурсами в Україні ……………….…….25

             2.2 Регулювання зайнятістю населення……………………………….29 

    РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ...............................35

            3.1. Національні фактори зростання безробіття..................................35

             3.2. Проблеми зайнятості населення в Україні(в періодичній                                                                                                                                                                                                                                   

                     літературі)………………………………………………………....39

 ВИСНОВКИ........................................................................................................49 

 СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................50

                                                      Вступ

       Однією з найскладніших соціально-економічних  проблем в умовах ринкової  трансформації економіки України  є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

      Зайнятість  і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі.

      Безробіття  вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають  багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

      У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без  активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

      Стан  та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь  та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм  характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями  соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

      Отже, завдання курсової роботи – аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Об’єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом – рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості. 
 
 
 
 

3

РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ.

                   ПРОБЛЕМИ  БЕЗРОБІТТЯ 

          1.1   Людський капітал та робоча сила      

          Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв’язками з іншими ринками.

             Робоча сила - це сукупність фізичних  i духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила - це здатність людини до певного виду діяльності (розумова, професійна i фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

       Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних i духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом.

      Головними елементами ринку праці  є попит, пропозиція, вартість робочої сили.

       Елементи ринку взаємодіють між  собою. Попит пов'язаний зворотнім зв'язком iз ціною: із зростанням ціни на робочу силу попит зменшується i навпаки. Між пропозицією на товар i ціною існує пряма залежність: зростання цін на товар викликає зацікавленість у людей, які є власниками робочої сили, що веде до підвищення пропозиції; зниження цін призводить до зменшення пропозиції.

       Попит на ринку праці - платоспроможність суспільства щодо задоволення потреби в робочій силі. За економічним змістом попит характеризує обсяг i структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих коштів. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічної системи, формуючи властиву для неї організацію зайнятості на ринку праці.

      Попит на ринку праці визначається  обсягом i структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон’юнктурою ринків

капіталів, товарів, послуг та правовими нормами.           

4

          Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію ринку впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці,інтенсивність вивільнення робочої сили,  ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

        Коли попит і пропозиція врівноважуються, то потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально. [1, с.126-128]

      Нерівновага між попитом і пропозицією  зумовлюється дисбалансом між чисельністю  робочої сили, яка формує пропозицію на ринку праці, і кількістю робочих місць, які визначають попит. Для аналізу використовуються такі показники:

  • попит на робочу силу та її пропозиція у галузево-регіональному розрізі та за підприємствами різних форм власності;
  • професійно-кваліфікаційна підготовка робочої сили;
  • коефіцієнт навантаження на одне робоче місце і зворотній йому рівень вакантності.

     Пропозицію на ринку праці формують такі категорії економічно активного населення:

  1. безробітні, чисельність яких поповнюється випускниками навчальних закладів та раніше зайнятих в домашньому господарстві;
  2. ті, хто мають роботу, але незадоволені нею і шукають іншу;
  3. зайняті, які ризикують залишитись без роботи і тому шукають нову.

        Попит на робочу силу змінюється під впливом:

  1. випереджаючих темпів зростання продуктивності праці порівняно з динамікою ВВП, що зменшує попит на робочу силу, і навпаки;

     2) збільшення капіталомісткості виробництва, що зменшує попит на робочу                                                       

       силу, і навпаки.  [2, с.62]

         Робоча сила реально існує в ocoбi людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства. У ринковій економіці робоча сила стає

5

товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який має назву найму,а працівник - найманим працівником. Ринок праці ставить підвищені вимоги до якості робочої сили, piвня освіти, володіння технікою, до знань та вмінь.

           Робоча сила як товар відрізняється  від ycix інших товаpiв цілим рядом специфічних характеристик, а саме:

 • продаж товару,робочої сили, не відмежовується від людини, а лише використовується згідно з умовами договору про найм, що передбачає безперервне відновлення i коригування умов використання робочої сили i плати за працю;

•  найманий працівник i роботодавець - юридично piвноправнi люди i однаковою мірою користуються правами людини й громадянина;

• відносини  між найманим працівником та роботодавцем оформляються трудовим договором (контрактом), де вказуються взаємні права i обов'язки сторін по виконанню ycix умов купівлі-продажу робочої сили;

•     робочу силу не можна скоротити, відкласти до кращих часів;

•   робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу;

•     найманий працівник може відмовитися  від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитись за власним бажанням, страйкувати тощо;

• робоча сила – це різноякіснисний товар, навіть якщо працівники належать до однієї i тiєї ж професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом та технологією.

      Ефективність функціонування ринку праці можлива за таких умов: по-перше, при повній самостійності та незалежності роботодавця i найманого працівника в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів на ринку праці характеризуються як відносини між piвноправними

партнерами; по-третє, повинна бути збалансовують  між робочими місцями, пропозицією  робочої сили та грошовою масою зарплати; має існувати єдність 

6

ринку праці з іншими ринками.

               Ринок праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, прискоренню науково-технічного прогресу, втіленню нових технологій, що покращують умови праці. Він дає людині економічну свободу, змогу обрати не лише місце роботи, але й cпociб життя. Ринок пpaцi сприяє узгодженню особистих, колективних i загальнонаціональних інтересів при суспільному поділі праці, надає необхідну гнучкість підготовці та розподілу робочої сили. [1, с.130-131]

    Становлення теоретичних засад  людського капіталу розглядається  в історичному, соціальному й економічному аспектах.

          Термін "людський капітал" уперше з'явився у працях економіста Теодора Шульца, якого цікавило становище країн зi слаборозвиненою економікою. Він наголошував, що підвищення добробуту бідних людей залежить не від якості землі, техніки чи їxнix зусиль, a скopiшe від знань. Biн назвав цей термін економіки "людським капіталом".[3, с30]

        Дослідження еволюції поглядів  на людину праці пов’язують  з творцем трудової теорії  вартості А. Смітом. А. Сміт  уперше визначав людину на виробництві як носія капіталу, тобто розглядав кожну людину з точки зору власника рівних прав бути багатим і одночасно як носія вартості .

          К. Маркс писав, що під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних i духовних здібностей, які має людина. Марксове поняття робочої сили й сучасне поняття людського капіталу об’єднує наявність у них вартості, а з позиції марксизму - головної властивості робочої сили - створювати додаткову вартість. Цю властивість покладено в основу розгляду людського капіталу як джерела збільшення доходів підприємства та ВВП, а звідси — як умови підвищення заробітної  плати працівників. [4, с.64, 66-67]

        О. Соколова, В. Чекаловець розуміють під людським капіталом запас знань, здоров'я, навичок, досвіду, які використовуються індивідом для

7

одержання доходу.

     Сьогодні найбільш розширене поняття людського капіталу дано В.Ковалевською. На її думку, людський капітал - це нагромадження певних знань, здібностей, енергії, культурного розвитку, певний  рівень здоров'я як конкретного індивіда, групи людей, так i суспільства в цілому. [ 4, с.71]

         Отже, людський капітал – система характеристик, які визначають чи здатна людина до праці.

       Формування людського капіталу  потребує інвестицій. Інвестиції  в людський капітал розглядають  як укладання, результатом використання  яких є підвищення кваліфікації  та здібностей і, в результаті, підвищення продуктивності праці.

     Залежно від виду інвестицій у людський  капітал економісти виокремлюють такі складові:

•  капітал освіти, який формується на двох рівнях - загально-освітньому i на рівні професійної освіти;

 •  капітал здоров'я, де чітко простежується рівень здоров'я (генетично закладений) i набутий упродовж життя;

 •   капітал культури, формування якого потребує додаткових інвестицій;

 •  соціально-психологічний капітал, який характеризує як психологічний стан суспільства в цілому та індивідума зокрема, так i духовні цінності.

         Вартість людського капіталу  визначають на макро- і макрорівні. На мікрорівні людський капітал визначають виходячи з витрат фірми на його відновлення, на підвищення кваліфікації найманих працівників, їхнє медичне обстеження, виплату лікарняних, оплату соціальних послуг. На макрорівні вартість людського капіталу визначають у грошовій формах, відносять пільгове оподаткування,що виступає як цільові видатки держави. [5, с.78,79,82-83,]

        Для поліпшення якості та збільшення людського капіталу в кpaїнi необхідно:

     —для подолання депресивних явищ в українській економіці прискорити

8

створення технопарків;продовжувати модернізацію та реорганізацію підприємств, оскільки без цього українські підприємства не в змозі будуть випускати якісну конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію;

  • запроваджувати процес відтворення, збереження, нагромадження людського капіталу на piвнi держави з розробки заходів, спроможних забезпечити ефективне використання та розподіл державних інвестицій з метою нагромадження якісного людського капіталу в Україні

      —продовжувати нагромадження людського капіталу необхідно водночас на piвнi peгioнів та підприємств, спрямовуючи іноземні та вiтчизнянi інвестиції на перенавчання більш конкурентоспроможних професій, необхідних виробництву, підвищення кваліфікації; заохочувати й підтримувати бажання персоналу здобувати вищу ocвіту, оскільки внесок ocвіти у приріст валового національного продукту сягає майже 30 %; створювати умови для піднесення його культурного рівня та охорони здоров'я, оскільки освіченість нічого не варта, якщо працівники не мають здоров'я, гідного житла, психологічної стабільності та високого рівня культури; .[6, с. 54]

         Існує закономірність, що: чим вищий освітній рівень, тим вищою є економічна активність, зайнятість і нижчим – безробіття. 

      Таблиця 1.1,1 Рівень економічної активності, зайнятості та безробіття    

                                   залежно від  освіти і статі  (2007), %                       

      Рівень  економічної активності Рівень  зайнятості Рівень  безробіття
    жінки чоловіки жінки чоловіки жінки чоловіки
    Разом 57,1 68,9 53,7 64,3 6,0 6,7
    У тому числі: мають освіту            
    Повну вищу 76,7 84,4 73,3 80,3 4,5 4,8
    Базову  вищу 55,4 55,4 52,5 50,4 5,2 9,0
    Неповну вищу 67,1 77,7 63,2 72,8 5,9 6,3
    Повну загальну 54,0 71,3 49,8 65,9 7,7 7,5
    Базову  загальну 31,8 43,1 30,6 39,9 4,1 7,4
    Початкову загальну або не мають освіти 21,3 21,2 21,2 21,1 0,7 0,6

                                                  

[5, с. 86]

— сприяти  підвищенню заробітної плати як джерела ефективного відтворення та нагромадження людського капіталу в ycix сферах докладання праці: на підприємствах, в організаціях, установах, оскільки низька заробітна плата ставить під сумнів якісне відтворення робочої сили не лише у нинішньому, а и у наступних поколіннях.[6, с. 54] 

         1.2   Поняття та види зайнятості

 

        Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна

поляризація суспільства, безробіття.

      Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

      Зайнятість  з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

      Зайнятість  з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

      10

      Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

      Відповідно  до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

      До  зайнятого населення сучасне  законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

  • працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
  • громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів

11

кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

  • обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
  • направлених для виконання платних громадських робіт;

      громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та       підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах; [7, с.108]

      У 2007р. рівень зайнятості осіб, які мали повну вищу освіту складав 76,4%; базову вищу освіту – 51,6%; повну загальну – 58,2%; бузову загальну - 35,1%, а серед тих, хто мав початкову загальну чи взагалі не мав освіти, лише 21,1%. При цьому не спостерігалося значної різниці в показниках між сільськими і міськими мешканцями. [5, с.87]

  • зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
  • працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

      Зайнятість  населення в будь-якій країні, а  тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.