Характеристика химической промышленности

ЗМІСТ

ВСТУП

Для свого розвитку Україна має міцну сировинну базу: власну хімічну сировину (сірка, солі, фосфорити), відходи від інших галузей промисловості, а також нафту, вугілля, природний газ.

Світова економічна криза  не оминула Україну, болісно зачепивши  майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза  загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

Для виводу української  економіки з кризи Урядом на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки.

Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої  й конкурентоспроможної у світовому  масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян. Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

1. Створення базових  передумов економічного росту  через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

2. Формування режиму  максимального сприяння бізнесу  шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

3. Модернізація інфраструктури  й базових секторів економіки шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

4. Збереження й розвиток  людського й соціального капіталу  шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

5. Підвищення ефективності  державного управління шляхом  реформування державної служби й виконавчої влади.

Індикаторами успіху виконання урядової програми має стати:

– скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3% ВВП у 2010 р., надалі щорічно – не менш ніж на 1% ВВП і доведення його рівня до 2% ВВП у 2013-2014 рр.

– стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45% до кінця 2013-2014 рр.

– збільшення частки капітальних  видатків зведеного бюджету принаймні до 4% ВВП у 2011 р., починаючи з 2012 р. – до 5% ВВП.

Метою здійснення цієї курсової роботи є опрацювання заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування підприємства лакофарбової промисловості у структурованому ринковому середовищі на основі управління його витратами.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

• визначити місце підприємства в ієрархічному ринковому середовищі згідно з його галузевою належністю;
• охарактеризувати його ринковий потенціал;
• здійснити аналіз ефективності чинного на підприємстві внутрішнього економічного стану;
• винайти резерви щодо його поліпшення та удосконалення;
• опрацювати дієві напрямки підвищення ефективності господарювання підприємства на відповідному ринковому сегменті;
• сформувати ефективний вмотивований механізм стимулювання діяльності підприємства.

1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ГАЛУЗЕВІЙ СТРУКТУРІ РЕГІОНУ (КРАЇНИ)

1.1. Частка лакофарбової промисловості у хімічній промисловості України.

Хімічна промисловість  належить до складних галузей. У структурі  хімічної та нафтохімічної промисловості виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів); побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Найкрупнішими підрозділами названої галузі за даними статистичних спостережень є виробництва основної хімії (49% всієї товарної продукції галузі), лакофарбова (6%), промисловість пластмасових виробів, скловолокнистого лиття (5%), шинна (10%), гумо-азбестова (7%) та багато ін. На власне хімічну промисловість припадає близько 80% випуску продукції всієї галузі, на нафтохімічну – 20%.

Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.

До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої  сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

Основна хімія  як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив. Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується, ґрунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів (3, с. 145-147).

Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.

1.2. Найважливіших види продукції лакофарбової галузі.

Лакофарбовими матеріалами називають в’язко-рідкі матеріали, що наносяться на поверхню конструкції тонким шаром, який через кілька годин тверднуть утворюючи плівку, міцно зчіплюються з підставою. До лакофарбових матеріалів відносяться:

1. Ґрунтовки та шпаклівки для підготовки поверхні до фарбування; наносячи їх, отримують однорідні і рівні поверхні.
2. Барвисті склади (фарби), які застосовуються у в'язко-рідкому або вигляді пасти, що утворюють покриття потрібного кольору.
3. Сполучні речовини та пігменти, з яких формують барвисті склади.
4. Лаки, що створюють плівку, що відрізняється блиском.
5. Розчинники та розріджувачі лаків і фарб.
6. Пластифікатори, отверджувачі полімерних фарб та інші спеціальні добавки.

Лакофарбові матеріали  застосовують для архітектурного оздоблення фасадів будинків, вони додають приміщенням гарний вигляд, створюють в них необхідні санітарно-гігієнічні умови. Нерідко лакофарбові матеріали допомагають охоронити матеріал конструкції від руйнівних впливів середовища.

Оздоблювальний шар фасаду будівлі першим зустрічає дію дощу, вітру, агресивних газів, що містяться в повітрі, зміни температури середовища. Надаючи лакофарбового покриття водовідштовхувальні властивості і еластичність, можна значно збільшити термін безремонтної служби самої обробки, підвищити довговічність конструкції і поліпшити експлуатаційні якості будівель.

Все ширше застосовують лакофарбові  матеріали спеціального призначення. Одні з них є хімічно стійкими, ними покривають металеві та залізобетонні конструкції для запобігання від корозії, інші необхідні для захисту деревини (антисептичні і вогнезахисті фарби для дерева).

Є жаротривкі лаки, якими фарбують промислове обладнання. Санітарно-технічне обладнання, металеві трубопроводи також  потребують захисної забарвленні.

Лакофарбова промисловість випускає в основному готові матеріали, перед  їх вживанням додають лише розчинники. Збірні конструкції і деталі повинні надходити з заводів на будівництво з повною готовністю, тобто в остаточно обробленому вигляді. Для цього на заводах збірних будівельних конструкцій передбачається конвеєрна лінія обробки елементів.

1.3. Обсяги вироблення лакофарбової продукції.

У до кризовий період ринок лакофарбових матеріалів в Україні відносився до найбільш привабливого ринку, як у сегменті промислової, так і у сегменті будівельно-декоративної продукції. Щорічний приріст виробництва лакофарбової продукції був на рівні 10-15%. За результатами 2003-2008 рр. темпи приросту виробництва лакофарбових матеріалів в Україні склали більше 50%. За підсумками минулого року зменшення обсягів виробництва лакофарбової продукції по відношенню до 2009 року склало 0,7%, а до 2008 – 22,5%. У 2010 році на 35,8% знизилось виробництво ЛФМ в порівнянні з до кризовим 2007 р. У 1-му півріччі 2011 р. також спостерігалось падіння виробництва на 0,3% (92,6 тис. т проти 92,9 тис. т)

Вітчизняний ринок лакофарбових матеріалів розвивається так само, що й світовий. Як і скрізь, приріст українського ринку ЛФМ відбувається за рахунок водно-дисперсійних фарб. Частка вітчизняного ринку, зайнятого сьогодні цими матеріалами становить 40%. Для порівняння: 2005р. вони дорівнюють близько 26%, а 2003р. – 22%. В Європі водно-дисперсні ЛФМ займають близько 75-80% ринку ЛФМ.

На рис. 1.1 графічно наведено динаміку та структуру лакофарбових матеріалів в Україні за їх видами у 2003-2010 рр.

Рис. 1.1. Динаміка та структура лакофарбових матеріалів в Україні за видами у 2003-2010 рр., тис. т

Важливим фактором формування внутрішнього ринку є імпорт лакофарбових матеріалів. За даними Державного комітету статистики України загальний обсяг імпорту ЛФМ з 2003 по 2010 рр. збільшився на 39,4%, з 40,9 до 57 тис. т. З 2009 р. спостерігається зменшення імпорту на 24,2%, до 42,4 тис. т у 2010 р.

Експорт становить 5% загального ринку ЛФМ в Україні. Загальний  обсяг експорту лакофарбової продукції з України з 2004 по 2008 р. виріс на 23,.9% з 9,2 до 11,4 тис. т. У 2010 р. в порівнянні з 2008 р., експорт ЛФМ зменшився на 24,6% до 8,6 тис. т, та у 2011 р. спостерігалась позитивна тенденція збільшення на 52,3% до 13,1 тис. т в порівнянні з 2009 р.

Робота галузі у 2010 р. була ускладнена дефіцитом та значним  здороженням сировинних компонентів для виробництва лакофарбових матеріалів, що привело до підвищення цін на готову продукцію. За різними оцінками на сьогоднішній день в Україні нараховуються не більш 70 реально працюючих лакофарбових виробників. У період стагнації економіки, процес витиснення малих підприємств проходить дуже інтенсивно, але це торкається і достатньо великих виробників.

Криза у світовій економіці, безсумнівно, вносить свої корективи і може як прискорити всі ці процеси, так і уповільнити деякі з них, наприклад внаслідок залучання інвестицій. На думку експертів, сьогодні важко робити будь-які прогнозування у розвитку ринку лакофарбових матеріалів, тому що він залежить від багатьох зовнішніх факторів: стану світової економіки, цін на сировину, відродження будівельної  галузі, купівельної спроможності населення та інших факторів.

1.4. Пропорційність розміщення лакофарбової галузі відповідно до адміністративно-територіального устрою України.

Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їхня потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу й нафтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обґрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане із урахуванням факторів, що випливають з структури витрат на одержання й споживання хімічної продукції. Це передусім: сировинний чинник - частка сировини й матеріалів один т готового продукту; енергетичний чинник - витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту; водний чинник - розміри водоспоживання і кількості стічних вод, котрі потребують очищення; трудовий чинник - виділення виробництв із високими витратами живої праці на одиницю готової продукції; споживчий чинник - наявність споживача готової продукції.

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю чи цинку. Загалом норми витрат води у хімічній промисловості коливаються від 50 м³ - у виробництві хлору і соди, до 6000 м³ - у виробництві синтетичних волокон. Чинник водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості  спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий чинник поширюється переважно  на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.

На форми розташування хімічної промисловості також впливає  технологічний чинник. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим чинником, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких й газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення шкірного чинника випливає із структури витрат на виробництво продукції в хімічній й нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний  прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їхній граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології та автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих  підприємств у хімічній промисловості  прямо залежить від форм організації  виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, та й завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів й технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення які призводить до зниження її ефективності. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива і води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так. підвищення за рік потужності агрегатів для виробництва етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – лише на 7%.

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів – розвитку транспорту, забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати  одночасно із кооперуванням, що створює  сприятливі умови для організації  безперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації роботи, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, підвищує рівень використання устаткування й виробничих потужностей, спрощує виробничу структуру хімічних підприємств, удосконалює матеріально-технічне постачання й збут, активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості  різний. У багатьох із них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яка зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що ґрунтуються на послідовній й комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, котрі характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих й допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується  із його концентрацією й зменшує  в нафтохімічній промисловості  використання нафти і газу на 25-31%, а промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ чи комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

Основними галузями хімічної промисловості в Україні являються:

1. Гірнича хімія - займається видобутком природної хімічної сировини: калійні солі (джерела у Калуші та Стебнику), кухонні солі (Слов'янськ, Артемівськ, Солотвине, Сиваш), сірка (Яворів, Новий Розділ), фосфорити (Середнє Придністров'я), озокерит (Борислав). Укрупнено можна виділити три райони гірничої хімії: Донбас, Прикарпаття, Присивашшя.
2. Основна хімія - виробляє кислоти, мінеральні добрива, соду та інше:
• калійні добрива - виробництво тяжіє до сировини - видобутку калійних добрив (Калуш, Стебник);
• азотні добрива - виробництво тяжіє до коксохімічних і металургійних підприємств, газопроводів. Центри: Сєвєродонецьк, Горлівка, Дніпродзержинськ, Черкаси, Рівне;
• фосфатні добрива - виробництво тяжіє до споживача. Центри: Вінниця, Суми, Одеса;
• сода - виробництво тяжіє до сировини (до кухонної солі) (Донбас, Крим);
• сірчана кислота - сировиною є сірка Прикарпаття та сірчисті гази металургійних підприємств. Центри: Суми, Вінниця, Сєвєродонецьк, Одеса, Горлівка.

3. Хімія органічного синтезу - розвивається на основі переробки нафти, газу, вугілля. Орієнтується на сировину, електроенергію, воду: пластмаси (Донецьк, Запоріжжя, Сєвєродонецьк ,Луцьк), хімічні волокна (Київ, Черкаси, Чернігів), лаки і фарби (Київ, Львів, Одеса, Харків, Чернівці, Дніпропетровськ).

4. Фармацевтична (ліки) і мікробіологічна (вітаміни, добавки) промисловість орієнтуються на споживача, розміщена у таких містах: Київ, Харків, Горлівка, Одеса, Львів.
5. Хімволокно виробляють у Києві, Сєвєродонецьк, Черкасах, Житомирі. Виробництво кінофотоплівки зосереджено у Шостці.

1.5. Частка лакофарбових підприємств в промисловому комплексі регіону.

Хімічна та нафтохімічна промисловість Дніпропетровського регіону представлена 46 підприємствами, частка яких у виробництві продукції в області – 5,5%.

Широко відомі в Україні  та за її межами лакофарбові матеріали, мінеральні добрива, шини. На ВАТ «Дніпрошина» виробляється 20% загальнодержавного виробництва шин.

Лакофарбове виробництво  є одним з найбільших по Україні (43% від загального обсягу виробництва). З урахуванням екологічно чистих нових технологій на ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», ВАТ «Завод «Спектр», ТОВ ПП «ЗІП» освоєно понад 120 видів лакофарбової продукції. На ВАТ «Дніпроазот» виробляється 13,8% загальноукраїнського випуску мінеральних добрив і 10,6% – аміаку. В регіоні також виробляються нові синтетичні матеріали, конструкції, гумотехнічні вироби для багатьох галузей – космосу, повітряного транспорту, науки та ін.

1.6. Внесок лакофарбових підприємств в сукупний обсяг промислової продукції регіону.

За різними оцінками експертів, лакофарбова промисловість України до 2008 р. налічувала майже 150 підприємств, близько 50 з яких були здатні виробляти понад 1000 т лакофарбової продукції на рік. Лише 15 підприємств виготовляли майже 60% вітчизняних лакофарбових матеріалів, серед яких найбільшими були ВАТ "Дніпропетровський ЛФЗ", ВАТ "Сумихiмпром", ЗАТ "Лакма", ТОВ ПП "ЗIП", ЗАТ "Химрезерв" та ін. До провідних вітчизняних виробників ЛФМ належить низка великих фiрм iз іноземними iнвестицiями, організованих протягом останніх років, зокрема "Снежка-Україна", "ЙОБИ-Україна", "Мефферт Ганза Фарбен" i "Полiфарб Україна". Особливо швидкими темпами зростала кількість малих фірм із обсягами виробництва до 500 т продукції на рік. За оцінками ДП "Черкаський НДIТЕХIМ", на ринку була присутня значна частина нелегальних виробників, частка яких становила від 15 до 25%.

Унаслідок кризи 2008-2009 рр. значно скоротилася кількість підприємств-виробників лакофарбових матеріалів. На сьогодні їх залишилося приблизно 70.

Скрутне становище не витримали не лише малі підприємства. У червні 2010 року визнано банкрутом найбільшого вітчизняного виробника лакофарбових матеріалів – "Дніпропетровський лакофарбовий завод". Серед основних виробників матеріалів на основі органічних розчинників експерти сьогодні називають "Композит сервіс", "Омега", ПП "Олейников" та ін.

Станом на жовтень 2010 р. до найбільших виробників лакофарбової продукції віднесено 10 підприємств, які випускають майже 70% всієї лакофарбової продукції в Україні, серед них: ВАТ ПП "ЗІП", ЗАТ "Поліфарб Україна", компанія "Хенкель Баутехник", ПП "Олейников". ДП "Черкаський НДІТЕХІМ" було прогнозовано, що в сегменті лакофарбових матеріалів у 2009 р. в Україні продовжуватиметься диференційоване скорочення попиту, яке торкнеться насамперед сегменту ЛФМ промислового призначення та дорогого цінового сегменту. Відносно незначна рецесія буде характерною для водорозчинних фарб середнього цінового сегменту, орієнтованих на споживчий ринок.  (9, с. 78-79)

Починаючи з 2001 р. поставки до України імпортованих лакофарбових матеріалів постійно зростали і в 2008 р. досягли 58 тис. т.

У 2009 р. показники імпорту  ЛФМ знизилися на 30%, експорту – на 25%. Сьогодні лакофарбові матеріали завозяться до України переважно з Німеччини та Польщі.

Частка експортованих  із України лакофарбових матеріалів не перевищує 6% загального виробництва продукції декоративно-будівельного призначення. Основними споживачами її є Молдова, Росія, Румунія, Грузія, Азербайджан, Білорусь. За 9 місяців 2010 р. експорт зріс удвічі порівняно з відповідним періодом 2009 р., на відміну від імпорту, який скоротився на 5%.

Щодо перспектив галузі, то в 2010 р. фахівці не прогнозували суттєвих змін на ринку лакофарбових матеріалів. Складність полягає в тому, що основні галузі-споживачі ЛФМ досі не подолали наслідків економічної та фінансової кризи. У 2011 р. очікується значне зростання обсягів ринку ЛФМ через закінчення строків підготовки до проведення чемпіонату з футболу в 2012 р.

Головним завданням  для операторів ринку лакофарбових матеріалів у 2011 р. буде повернення до обсягів до кризового періоду. При подоланні кризи ринок ЛФМ розширюватиметься і посилюватиметься конкуренція, особливо серед виробників водорозчинної продукції, обсяг якої на європейському ринку становить сьогодні 70%. В Україні ЛФМ на основі органічних розчинників завжди значно перевищувала частку водорозчинних матеріалів. Останнім часом ситуація поступово змінюється: в 2009 р. обсяг водорозчинних ЛФМ оцінено в 40%. Прогнозується, що така позитивна тенденція збережеться й надалі. 

2. РЕСУРСНЕ ОБГРУНТУВАННЯ  ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Ресурсне обґрунтування  виробничої програми підприємства включає  оцінку ступеня витратності виробництва за показником собівартості виготовленої продукції. Розрахунки виробничої собівартості обсягу товарної продукції та одиниці продукції здійснюються сумуванням всіх витрат, які виникають в ході її виготовлення. Дані про витрати заносимо до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Калькуляція собівартості продукції (фактична)

Найменування продукції – фарба ПФ-133

Обсяг виробництва за рік (фактичний) – 1 000 000 т

Калькуляційна одиниця – 1 тонна