Характеристика місцевих податків та зборів. 2

Тому, зважаючи на складність та не однозначність проблеми, що досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а саме:

- складання місцевих бюджетів  в сучасних умовах;

- питання розмежування  доходів між державними та місцевими бюджетами;

- проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.

Актуальність проблеми місцевих бюджетів і зумовила вибір теми.

Отже мета курсової роботи - проаналізувати існуючи види доходів  місцевих бюджетів, а також розглянути недоліки сучасної системи функціонування місцевих бюджетів та розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення.

Виходячи з мети потрібно виділити наступні завдання:

- дослідження економічного змісту місцевих бюджетів та їх роль у соціально-економічних процесах;

- дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів;

- розробка пропозицій  щодо вдосконалення існуючого  механізму функціонування місцевих  бюджетів.

Тому вдосконалення системи  і методів впливу місцевих органів  влади на діяльність суб'єктів управління повинно сприяти їх у пошуку джерел поповнення власної фінансової бази.

                                                        РОЗДІЛ 1

1.1 Характеристика  місцевих податків та зборів

До власних доходів  місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 10 Податкового кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:                                                                                                      

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;                         

4) збір за місця для паркування транспортних засобів;

5) туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок  та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують  питання відповідно до вимог цього  Кодексу щодо встановлення збору  за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

 Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Верховною Радою України 18.02.1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України "Про систему оподаткування". У ст. 15 цього Закону визначені місцеві по датки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 56-93 "Про місцеві податки та збори".

Органи місцевого самоврядування згідно Податкового кодексу України встановлюють 2 місцевих податки і 3 місцевих зборів. Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування і в розвинених країнах. Наприклад:

                                                                                                           Рис.1.1

У зарубіжних країнах склалася чисельна розгалужена система місцевих податків та зборів:

- у Бельгії - 100 місцевих  податків та зборів;

- в Італії - 70;

- у Франції - 50.

Але є країни, де застосовується лише кілька, або навіть один місцевий податок як у Англії (подушний податок). Такі країни є винятком, бо значна кількість місцевих податків та зборів є гарантією стабільності надходжень у місцеві бюджети.

В останні роки прослідковується чітка тенденція до зменшення власних надходжень місцевих бюджетів, які вже наполовину складаються з трансфертів з державного бюджету. Планова частка трансфертів на 2011 рік в обсязі доходів становить 51,6%, у т.ч. за загальним фондом – 54,8%.

Питома вага місцевих податків і зборів в податкових надходженнях місцевих бюджетів залишається незначною і в 2010 році становила всього 1,3%. І це при тому, що в більшості країн ЄС місцеві податки становлять 5-30% усіх податкових надходжень до зведених бюджетів. Слід зазначити, що за І квартал 2011 року питома вага місцевих податків і зборів в податкових надходженнях місцевих бюджетів склала 3,7%. Таке зростання забезпечено віднесенням до місцевих єдиного податку, питома вага якого в надходженнях від місцевих податків і зборів складає 80%. В той же час органи самоврядування практично не мають реального впливу на базу оподаткування цим податком, його ставки, правила адміністрування, які визначаються на центральному рівні. Для прикладу: надходження ринкового збору в 2010 р. становили 0,5 млрд. грн.; надходження від запровадженого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в 2012 р. будуть становити за прогнозами експертів близько 0,09 млрд. грн.

Закріплені доходи місцевих бюджетів

До закріплених законодавством ст. 140 Конституції, статті 64- 66 Бюджетного загальнодержавних податків, зборів і що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 25 % прибуткового податку  з громадян, що справляється на відповідній території;

2) 25 % плати за землю,  що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плата за ліцензії  на провадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

До закріплених доходів  на рівні районних бюджетів, які використовуються для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 50 % прибуткового податку  з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 % плати за землю,  що сплачується на території  сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плата за державну  реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних  штрафів, що накладаються районними  державними адміністраціями або  утвореними ними в установленому  порядку адміністративними комісіями.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) прибутковий податок  з громадян на основі таких  нормативів відрахувань:

- до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

- до бюджетів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

- до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань зараховується 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну  реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий  патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів, автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних  штрафів, що накладаються виконавчими  органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для  суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Перераховані податки  і збори (обов'язкові платежі), складають  кошик доходів, що закріплюються  на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

У випадку, коли доходи від закрілених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

1.2 Економічна  суть доходів місцевих бюджетів та джерел їх утворення

Як зокрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають  сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіона.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу - Конституція України, Бюджетний кодекс, Закони України "Про податкову систему України", "Про місцеве самоврядування в Україні", та інші нормативні акти.

У законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах формуються відповідно до обсягів повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У дохідній частині місцевого бюджету починаючи з 1998 року окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 року доходи включають загальний фонд і спеціальний фонд. Сьогодні на формування місцевих бюджетів існує два погляди. Прихильники одного з них вважають, що місцеві бюджети мають формуватися "знизу", тобто, забезпечивши потреби конкретної адміністративно-територіальної одиниці, надлишок коштів передавати до вищих бюджетів. Прихильники іншої точки зору вважають навпаки, стверджують, що необхідно насамперед забезпечити загальнодержавні потреби, тобто місцевим бюджетам залишати тільки для забезпечення мінімальних потреб, і в разі наявності коштів - розподіляти їх між двома відповідними адміністративно-територіальними одиницями.

Для досягнення оптимальної  забезпеченості загальнодержавного та місцевих бюджетів та пропорційності між ними мають бути дотримані такі умови:

- Єдність бюджету та  державного плану економічного  та соціального розвитку.

- Забезпечення кожного  бюджету стійкими доходами, які тісно пов'язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону.

- Збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягів закріплених за ним дохідних джерел.

- Заінтересованість державних  і місцевих органів влади в  успішному виконанні планів загальнодержавних  доходів (податкових і неподаткових) на території конкретного регіону.

- Забезпечення рівномірності надходжень коштів і усунення будь-яких затримок через незбігання термінів здійснення видатків і отримання доходів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства  України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України. Доходи міських, районних, селищних, сільських формується згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

У перше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001 році, були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:

1. Доходи місцевих бюджетів мають плануватися на формульній основі

2. Обласними радами заборонено  збільшувати обсяг доходів понад  ті, що визначені законом України  "Про Державний бюджет України  на 2001 рік".

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

                                                РОЗДІЛ 2

2.1 Аналіз структури  доходів в місцеві бюджетів України

Місцеві податки і збори  в Україні є складовою системи  оподаткування. Засади побудови системи  місцевого оподаткування визначені  Законом України від 4 листопада 2011 року N 4014-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності"

Місцеві ради (сільські, селищні, міські): запроваджують на своїй  території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати.За кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладе ний на органи Державної податкової служби; мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

 Платниками податку  є фізичні та юридичні особи,  в тому числі нерезиденти, які  є власниками об’єктів житлової  нерухомості.

Об’єктом оподаткування  є об’єкт житлової нерухомості.

Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності  держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та  прийомним сім’ям, у яких виховується  троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

Єдиний податок — місцевий (п.10.1.2 Податкового кодексу України) податок, що стягується в Україні  з підприємств і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької  діяльності, які обрали спрощену систему  оподаткування.

Мінімальна ставка податку 20 грн., максимальна — 200 грн.

Переклад поняття «Єдиний  податок» на англійську як «Single Tax»  — неправильний, оскільки в англійській  мові «Single Tax» зазвичай асоціюється  з ідеєю про єдиний податок, заснований на цінності землі.

За весь період дії спрощеної  системи оподаткування ставки єдиного  податку залишались незмінними. Як і у 1998 році максимальна ставка цього  податку для фізичних осіб-підприємців  становить 200 грн. на місяць (у 1998 році 200 грн. = $ 75; у 2009 році = $25,5, у 2011 -320 грн). За результатами 2009 року середнє податкове  навантаження на фізичних осіб-підприємців  зі сплати єдиного податку в розрахунку на місяць становило 184 грн.

Платники єдиного та фіксованого  податку сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування.

Платники єдиного податку  не є платниками таких податків і  зборів, визначених Податковим кодексом України:

податок на прибуток підприємств;

ПДФО (для фізичних осіб –  підприємців);

ПДВ з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання  яких розташоване на митній території  України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

Земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької  діяльності;

Плата за користування надрами;

Збір за спеціальне використання води;

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Платниками збору є  суб'єкти господарювання (юридичні особи  та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому  цією статтею порядку торгові  патенти та провадять такі види підприємницької  діяльності:

 а) торговельна діяльність  у пунктах продажу товарів;

 б) діяльність з  надання платних побутових послуг  за переліком, визначеним Кабінетом  Міністрів України;

 в) торгівля валютними  цінностями у пунктах обміну  іноземної валюти;

 г) діяльність у  сфері розваг (крім проведення  державних грошових лотерей).

Не є платниками збору  за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних  послуг такі суб'єкти господарювання:

 а) аптеки, що перебувають  у державній та комунальній  власності;

 б) розташовані у  селах, селищах і містах районного  значення підприємства та організації  споживчої кооперації та торгово-виробничі  державні підприємства робітничого  постачання;

 в) фізичні особи  - підприємці, які провадять торговельну  діяльність у межах ринків  усіх форм власності;

 г) фізичні особи  - підприємці, які здійснюють продаж  вирощених в особистому підсобному  господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках  продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці  (як у живому вигляді, так  і продукції забою в сирому  вигляді та у вигляді первинної  переробки), продукції власного бджільництва;

 ґ) фізичні особи  - підприємці, які сплачують державне  мито за нотаріальне посвідчення  договорів про відчуження власного  майна, якщо товари кожної окремої  категорії відчужуються не частіше  одного разу на календарний  рік;

 д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями  інвалідів, які мають податкові  пільги згідно із законодавством  та здійснюють торгівлю виключно  продовольчими товарами вітчизняного  виробництва та продукцією, виготовленою  на підприємствах "Українське  товариство сліпих", "Українське  товариство глухих", а також  фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до  закону як підприємці;

 е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність  виключно з використанням таких  видів товарів вітчизняного виробництва:  хліб і хлібобулочні вироби; борошно  пшеничне та житнє; сіль, цукор,  олія соняшникова і кукурудзяна;  молоко і молочна продукція,  крім молока і вершків згущених  із домішками і без них; продукти  дитячого харчування; безалкогольні  напої; морозиво; яловичина та  свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та  інші продукти бджільництва, бджолоінвентар  і засоби захисту бджіл; картопля  і плодоовочева продукція; комбікорм  для продажу населенню;

 є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного  виробництва фізичним особам, які  перебувають з ними у трудових  відносинах, через пункти продажу  товарів, вбудовані у виробничі  або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

 ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із  закупівлі у населення продукції  (заготівельна діяльність), якщо  подальша реалізація такої продукції  відбувається за розрахунками  у безготівковій формі (пункти  приймання склотари, макулатури, відходів  паперових, картонних і ганчіркових;  заготівля сільськогосподарської  продукції та продуктів її  переробки);

 з) підприємства, установи  та організації, які провадять  діяльність у торговельно-виробничій  сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників  таких підприємств, установ та  організацій, а також учнів  і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору  за провадження діяльності у сфері  розваг суб'єкти господарювання, які  провадять комп'ютерні та відеоігри

Ставка збору за провадження  торговельної діяльності (крім провадження  торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

 а) на території  міста Києва та обласних центрів  - від 0,08 до 

0,4 розміру мінімальної  заробітної плати;

 б) на території  міста Севастополя, міст обласного  значення (крім обласних центрів)  і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної  плати;

 в) на території  інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної  плати.

Збір за місця для паркування транспортних засобів (17.02.2011)

Платниками збору є  юридичні особи, їх філії

(відділення, представництва), фізичні особи – підприємці, які

 згідно з рішенням  сільської, селищної або міської  ради

 організовують та провадять  діяльність із забезпечення паркування

 транспортних засобів  на майданчиках для платного  паркування та

 спеціально відведених  автостоянках.

Об’єктом оподаткування  є земельна ділянка, яка

 згідно з рішенням  сільської, селищної або міської  ради спеціально

 відведена для забезпечення  паркування транспортних засобів  на

 автомобільних дорогах  загального користування, тротуарах  або інших

 місцях, а також комунальні  гаражі, стоянки, паркінги (будівлі,

 споруди, їх частини), які побудовані за рахунок  коштів місцевого

 бюджету, за винятком  площі земельної ділянки, яка  відведена для

 безоплатного паркування  транспортних засобів, передбачених

 статтею 30 Закону України  “Про основи соціальної захищеності

 інвалідів в Україні” ( 875-12 ).

Базою оподаткування є  площа земельної ділянки,

 відведена для паркування, а також площа комунальних  гаражів,

 стоянок, паркінгів  (будівель, споруд, їх частин), які  побудовані

 за рахунок коштів  місцевого бюджету. 

Ставки збору встановлюються за кожний день

 провадження діяльності  із забезпечення паркування транспортних

 засобів у гривнях  за 1 квадратний метр площі земельної  ділянки,

 відведеної для організації  та провадження такої діяльності, у

 розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної  плати,

 установленої законом  на 1 січня податкового (звітного) року.

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються  до місцевого бюджету.

Платниками збору є  громадяни України, іноземці,

а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у  тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у  відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів  І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії  та пансіонати.

Cтавка збору встановлюється  сільською, селищною та міською  радою у розмірі від 0,5 до 1 відсотка  до бази справляння збору.

Місцеві податки

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування  до місцевих бюджетів також поділяються  на 3 групи:

* перша група: прямі  й непрямі місцеві податки,  які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії - акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;

* друга група: податки,  що встановлюються місцевими  органами влади як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від Прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);

* третя група місцевих  податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).

Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції - 40 %. У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.

Як правило місцеві  податки і збори (обов'язкові платежі) не відіграють вирішальної ролі у  формуванні консолідованого і місцевих бюджетів. Вони виступають як додаткові  джерела фінансування, що доповнюють надходження від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного і місцевих бюджетів. Перехід регіонів на місцеве самоуправління і самофінансування вимагає створення відповідної системи фінансування регіонального господарства. Тому об'єктивно зростає роль і значення системи місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) у сучасних умовах.

Динаміка та стан надходжень коштів до місцевих бюджетів за рахунок  місцевих податків, зборів (обов'язкових  платежів) свідчить про їх низьку питому вагу у порівнянні з доходами державного бюджету.

З урахуванням особливостей кожного регіону, держава, шляхом правового  регулювання податкових і бюджетних  відносин, надає місцевим органам  самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), які в межах своєї  компетенції також мають право  застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і  збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників  та надавати відстрочки у їх сплаті.