Характеристика основних форм та видів санації підприємств

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………..4

1 ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ………………………..…..…5

     1.1 Фінансова криза на підприємстві ………...…………………………….………...5

     1.2 Економічна сутність санації підприємства ……………………………….……..9

2 УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ………………………………11

3 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ…………………..………..13

4 ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ…………………………………………………...20

    4.1 Характеристика основних форм та видів санації підприємств…………..........22

5 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ  САНАЦІЇ……………………………………………….28

ВИСНОВКИ...……………………………………………………………………….…...35

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………...36

ВСТУП

     На сьогодні надзвичайно актуальним для України є питання залучення іноземних інвестицій. Вони є важливим джерелом фінансування структурних змін в економіці, що, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності функціонування економічної системи.

     Процедура санації підприємства  є новою для економічної теорії  нашої країни. Перші дослідження  цієї проблеми здійснювались  у юридичній площині, шляхом  аналізу законодавчого забезпечення  процесу відновлення діяльності  в Україні та порівняння із  аналогічними законодавствами інших  країн.

     В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат.

     Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20-30.

     Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

     Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.

     Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації (ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.

1 ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

     1.1 Фінансова криза на підприємстві

     Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

     Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: 

1) джерелами (факторами) виникнення;

2) видом кризи;

3) стадією її розвитку.

     Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

     Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання[1].

     Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

     Зовнішні (екзогенні) фактори фінансової кризи на підприємстві:

• значний рівень інфляції;
• спад економіки країни в цілому;
• недосконалість та нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• політична нестабільність;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товару у його конкурентоспроможності;
• міжнародна конкуренція;
• конфлікти між засновниками (власниками) підприємства тощо.

     Вплив зовнішніх факторів кризи має, як правило, стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них.

     Внутрішні (ендогенні) фактори фінансової кризи на підприємстві:

• недоліки в організаційній структурі;
• відсутність заздалегідь визначеної стратегії;
• низький рівень кваліфікації персоналу;
• нераціональне використання ресурсів;
• втрата ринків збуту продукції;
• прорахунки у сфері постачання;
• дефіцит фінансування;
• брак інновацій та раціоналізаторства тощо.

     Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

     Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

1. втрата клієнтів і покупців готової продукції;
2. зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
3. неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
4. підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
5. збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
6. виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
7. підвищення тиску на ціни;
8. істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
2. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
3. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності)[2].

     Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в табл. 1.1. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

     Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.

     Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

     Таблиця 1.1 Фактори,  що зумовлюють різні види кризи 

     Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);                                         

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

     Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

     1.2 Економічна сутність санації підприємства

     У системі заходів, які спрямовані на виведення підприємства з фінансової кризи, основну роль відіграють санаційні заходи.

     Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. дає поняття «санація» та «досудова санація». Згідно зі згаданим законом, досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

     Термін "санація" походить від латинського "sanare", що означає оздоровлення, видужання. У сучасній літературі існують різні трактування даного поняття.

     Санація – це оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності[3].

     Санація – це система заходів, які здійснюються підчас провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації [4]

     Санація – система заходів щодо запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації [5].

     Санація – це оздоровлення неплатоспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги, яка направлена на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству.

     Режим фінансової санації – це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень (Національний банк України),

     Проте суть санації – це не тільки фінансова сторона, слід враховувати також організаційно-правову, матеріально-технічну, управлінську перебудову діяльності підприємств-боржників.

     Санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

      Санація – це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення[6].

2 УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

     Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках:

     1. З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

     2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.

      3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабміну України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцентовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.

     4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України „Про банки та банківську діяльність” установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі:

• передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформований за участю банку;
• реорганізувати боржника;
• змінити порядок платежів;
• спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

     5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

     6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

     7. З ініціативи НБУ — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санацій, передбачених Законом України „Про банки та банківську діяльність”[7].

3 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

     Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

     У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.

     План досудової санації мусить містити:

     - реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

     - відомості про фінансово-господарський стан;

     - заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);

     - відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

     - визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

     - умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);

     - очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

     Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

     Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

     Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.

     Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповноважений орган.

     Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

     Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

     Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

     Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

     Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.

     За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

• про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення

              платоспроможності боржника;

• про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності                боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення

боржника банкрутом і  відкриття ліквідаційної процедури;

• про укладання мирової угоди[8].

     Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

     При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення.

     Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.

     Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення справи. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого - голова комітету кредиторів.

     У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

     Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.

     Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.

     Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.

     З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

     Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

     У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

     Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.

     Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.

     Організаційні заходи передбачають:

• злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
• перетворення підприємства в інше за формою власності;
• закриття нерентабельних виробництв;
• введення зовнішнього управління майном;
• продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
• орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
• перегляд і створення системи контролю затрат;
• зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі підрозділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
• перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
• перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
• створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.