Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос»

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ 
 
 
 
 

    Курсова робота:

    «Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального  краю на прикладі газети «Хронос» 
 
 
 
 
 
 
 
 

             Студентки 3 курсу

    Спеціальності «Журналістика»

    Марини  Кемічаджи

    Науковий  керівник: М. А.Корольова 

Маріуполь, 2010                                           

    Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1СПЕЦИФІКА ПЕРІОДИЧНИХ  ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

1. Дефініція термінів «національна меншина» та «етнічна меншина»………………………………………………………………………….6
2. Огляд національних меншин, що проживають на території Приазов’я.  Заселення греків…………………………………………………………………..8
3. Історія відродження національної культури та освіти  еллінів Приазов’я. Специфіка національних свят та фестивалів………………………………………………………………………..11
4. Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я…………………………………………………………………………14
5. Аналіз газет «Коллективістис» та «Елліни України», як попередників газети «Хронос»……………………………………………………………….....17

РОЗДІЛ 2 ГАЗЕТА «ХРОНОС» ЯК ПЕРІОДИЧНЕ ВИДАННЯ  МАРІУПОЛЬСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ

 2.1    Історія виникнення газети «Хронос»…………………………………..  20

 2.2. Аналіз тематики публікацій газети «Хронос» та її основних рубрик…………………………………………………………………………….21

 2.3  Авторська категорія в газеті «Хронос» за роки її існування……………23

 2.4.  Роль  газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні……...26

  2.5 Недоліки газети «Хронос» та перспективи розвитку……………………28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...........................................33 
 
 
 
 

     Вступ

     Зростання рівня свідомості етнічних меншин, пошук ними свого місця в сьогоднішньому поліетнічному суспільстві – це невід'ємні складові національних інтересів в Україні. У цьому контексті дослідження минувшини окремих етносів, аналіз сучасних проблем збереження і розвитку їх самобутності не тільки є необхідними умовами комплексного вивчення історії країни, але й закладають підґрунтя для формування виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного співіснування всіх етнічних спільнот.

            Греки України не належать до групи найбільш чисельних національних меншин. Втім досвід їх буття на українських теренах, започаткований ще античною колонізацією Північного Причорноморя, демонструє як специфіку етнокультурного, соціального розвитку цієї спільноти у відриві від основного ядра, так і значну роль греків у культурному і суспільному житті окремих регіонів. [18,5]

     Одним з основних джерел з вивчання національно-культурного  руху на сучасному етапі є газети грецьких товариств - «Елліни України» (газета Федерації грецьких товариств  України), «Хронос» (газета маріупольського  товариства греків) [1, 216]

     Актуальність  теми. Для Маріуполя питання національних меншин є перманентно актуальним і потребує постійного вивчення та аналізу. Тема актуалізується і тим, що на сучасному етапі спостерігається зростання ролі національних меншин в національно-культурному розвитку  Маріуполя. Підтвердженням цього є створення товариств,періодичних видань окремими національними меншинами (наприклад, греками) та їх участь в суспільному та культурному житті, як самостійних суб’єктів.

     Сьогодні  національні меншини борються за розвиток своєї культури, освіти. І тому тема цього дослідження актуальна, адже для реалізації своїх планів національна меншина випускає свою газету, яка є інформатором для великої частини греків Маріуполя про історію, культуру, побут Греції,

про розвиток грецько-українських відносин, про події, пов’язані з греками Маріуполя.

     Предмет дослідження: передумови і обставини формування періодичного видання національної меншини, умови і проблеми його існування.

     Об’єкт дослідження: газета «Хронос» як періодичне видання національної меншини греків Приазов'я.

     Мета  роботи полягає у аналізі газета «Хронос» як періодичне видання національної меншини греків Приазов'я.

         У відповідності до поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

• дати визначення поняттям «національна меншина» та «етнічна меншина»
• дослідити етапи заселення греків  в Приазов’ї.
• проаналізувати етапи відродження національної культури греків Приазов’я.
• виявити причини створення перших грецьких періодичних видань на території Приазов'я.
• охарактеризувати інші грецькі газети, що видавалися на території Приазов'я.
• дослідити історію виникнення газети «Хронос»
• визначити тематику публікацій, основні рубрики газети «Хронос»
• ознайомитись з авторами публікацій газети «Хронос»
• виявити роль газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні.
• Відзначити недоліки газети «Хронос» та перспективи її розвитку.

     Хронологічні  межі роботи охоплюють період з 1779-го до 2010 року.

     Під час написання курсової роботи були використанні наукові праці К. Балабанова, Н. Пахоменко, Н.Терентьєвої, І. Папуш, С. Темір, І. Пономарьової, Д. Табачника, Т. Сороки, В. Кондрашової, Ю. Пряхина, статті В. Єфременко, В. Помазан, П. Мазура, А. Балджи, О. Смирнової, Л. Кириченко.

     Протягом  написання роботи були використані  такі методи дослідження: діалектичний, дедуктивний, синтетичний – для визначення поняття «національна меншина» та «етнічна меншина», аналізу етапів відродження національної культури греків Приазов’я, виявлення причини створення перших грецьких періодичних видань на території Приазов'я, характеристики інших грецьких газет, що видавалися на території Приазов'я, статистичний, синтез, аналіз, метод моніторингу, систематизація, інтерв'ю, математичний метод - для дослідження історії виникнення газети «Хронос», визначення тематики публікацій, основних рубрик газети «Хронос»,ознайомлення з авторами публікацій газети «Хронос»,виявлення ролі газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні, відзначення недоліків газети «Хронос» та перспектив її розвитку.

     Курсова робота складається з вступу, основної частини, яка містить два розділи: теоретичний та практичний, висновку та списку використаної літератури. Список використаної літератури налічує 32 назви. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА ПЕРІОДИЧНИХ  ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН.

    1.1.Дефініція термінів «національна меншина», «етнічна меншина». Термін "меншина" з´явився в 1947 р., коли Економічна та Соціальна Рада уповноважила Комісію з прав людини ООН розробити рекомендації щодо захисту прав національних меншин. Так, уперше в документах ООН згадуються права етнічних, релігійних та мовних меншин. Визначення ж меншини було розроблене Франческо Капоторті (членом цієї Ради) в 1971 р. і виглядає в перекладі на українську так: "Меншина - порівняно з іншою частиною населення це менша за кількістю, така, що не займає панівного становища, група, члени якої, громадяни цієї держави, володіють з етнічної, релігійної та мовної точок зору характеристиками, які й відрізняються від характеристик іншої частини населення і виявляють нехай не безпосередньо, почуття солідарності з метою збереження своєї культури, традицій, релігії та мови". Таке визначення існує й донині в різних інтерпретаціях. Отже, меншина етнічна - це спільнота людей, яка: 1) існує в поліетнічному суспільстві; 2) якій властиве уявлення про спільне походження (напр., країна первісного проживання), спільні мовно-культурні та національно-психологічні особливості; 3) яка в порівняні з місцевим аборигенним етносом становить меншу кількість. [30]У проекті Декларації Центральноєвропейської ініціативи про захист прав меншин було зроблено спробу юридичного визначення: «Термін 'національна меншина' означає групу, яка має чисельність, меншу ніж решта населення країни, члени якої є громадянами цієї країни, мають етнічні, релігійні або мовні характеристики, відмінні від решти населення і бажають зберегти свою культуру, традиції, релігію або мову». Це визначення дуже схоже на визначення Капоторті, але воно не згадує про здоміноване (дискриміноване) становище меншин. Це визначення стосується тільки національних меншин, і тільки громадян певної країни, а тому може бути інтерпретоване як таке, що не поширюється на інші типи меншин (мовні або релігійні), а також на іммігрантів (негромадян)[31]

    Різні підходи сучасних українських дослідників  щодо тлумачення терміна «національна меншина» можна об’єднати у дві групи. Перша включає такі визначення, яким притаманна диференціація понять «національна» і «етнічна» меншина. Так, В. Архіпов вважає етнічною меншиною групу з власною мовою, культурою й історією, що усвідомлює себе як група і чиї члени бажають підтримувати її особливості. Національній меншині, на думку дослідника, притаманні риси етнічної меншини в поєднанні з бажанням брати участь у процесі визначення політики.[1,8]

     Інший підхід до визначення поняття національні меншини є більш широким. Так, на думку М. Панчука, «…національні меншини – це групи, які відрізняються своєю національною належністю від більшості населення країни»

     У словнику-довіднику «Міжнаціональні  відносини: терміни та визначення»  національними меншинами названі ті групи населення, які складають меншість основної маси населення держави. Вони мають спільну матеріальну та духовну культуру, побут, психічний склад характеру, можуть мати спільну територію, релігію, загальну самосвідомість про уявлення свого національного походження.[1,8]

     Закон України «Про національні меншини  в Україні» інформує, що до  національних  меншин  належать  групи  громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють  почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

     Національні меншини, тобто історично усталені спільноти, мають свою власну мову, культуру чи релігію. Дуже часто вони стають меншинами в результаті змін міжнародних кордонів і передачі територій їхнього мешкання від однієї країни до іншої; або ж вони є такими етнічними групами, які з тих чи інших причин не дійшли до створення власної державності і замість того складають частину однієї чи кількох більших країн.[30]

     Кандидат  політичних наук, Галина Іванівна Луцишин  пропонує таке визначення поняття національні меншини. Це групи населення, осілі в даній

державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність.[29]

     Віл Кімлічка дає своє визначення поняттю. Національні меншини – це «групи, які сформували повні функціональні суспільства на своїй історичній батьківщині, перш ніж опинилися інкорпорованими у більшу державу. Їх можна поділити на субдержавні нації та корінні народи. Субдержавні нації – це нації, які на даний момент не мають власної держави, в якій вони б становили більшість, але які чи то мали таку державу в минулому, чи то прагнуть утворити таку державу. Натомість корінні народи – це народи, чиї традиційні території виявилися захоплені поселенцями, а їх самих силою інкорпорували до держав, що ними керують народи, яких вони вважають чужинцями» [32]

    1.2.Огляд національних меншин, що проживають на території Приазов'я. Заселення греків.

     Етнос — це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу, зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

     Етнос формується здебільшого на основі єдності  території та економічного життя, але  в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території (наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни.[4, 140]

     За  етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн.[15, 239]

     За  даними останнього перепису населення (2001 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх

жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани та ін.

     Конституція України накладає на державу обов’язок підтримки меншинам в їх культурних прагненнях, формуванням у громадян почуття взаєморозуміння, миру, згоди.

     Конституція України зобов’язує державу забезпечити  захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин.[16]

     Закон України «Про національні меншини" забезпечує права національних груп країни і свободу діяльності, спрямованої  на їх духовний і культурний розвиток.

     Донецька  область ї однією з багатонаціональних в Україні, що пояснюється цілим рядом факторів історичного, політичного та економічного характеру. Це видно за національним складом населення Донецької області.

     (Таблиця 1)

     Динаміка  найбільш крупних  етносів, що проживають у Донбасі(2001)

     За  даними відділу у справах національностей  та міграції Донецької облдержадміністрації, на Донеччині зареєстровані і діють 92 національно-культурних формування, що поєднують в своїх рядах греків, євреїв, іспанців,

 поляків,  німців, вірменів, росіян, татар, представників  дагестанських народів 

 загальною  чисельністю понад 70 тис. чоловік.[4, 194-195]

     Перші грецькі поселення у Північному Причорномор'ї з'явилися ще у VIII столітті до н. е.. Елліни принесли на праукраїнську  землю елементи класичної цивілізації, свою культуру, мову, християнство. У 1778-1780 роках відбулося переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов'ї. Сьогодні в Україні за підсумками перепису 2001 року ідентифікували себе греками 91,5 тис. осіб, з яких 85% проживають у Донецькій області.

     У 1779г. за указом Катерини Великої греки переселилися в Приазов'ї і заснували місто Маріуполь, а також близько 20 сіл. Майже третя частина всіх греків (близько десяти тисяч), які залишили свої будинки, загинули, не витримавши випробування долі. Землі, на які вони переселилися, були абсолютно не обжиті.

     Але швидкому і успішному розвитку цього  регіону сприяли економічні пільги, звільнення від сплати податків в  поєднанні з працьовитістю, властивому грецькому етносу.[15, 239]

     У мовному відношенні приазовські  греки діляться на дві відмінні одна від одної групи: румеї, які спілкуються румейським діалектом грецької мови та уруми, мова яких відноситься до групи тюркських мов. У сучасному Приазов'ї греки-румеї і греки-уруми проживають окремо. Ще в Криму у середовищі греків відбувалися складні етнічні процеси, які призвели до формування двох різних у мовному відношенні субетнічних груп — румеїв та урумів. Румеї розмовляють на діалекті, близькому до новогрецької мови, а уруми — на тюркському діалекті.

             Дослідники досі не визначилися повністю із питання походження кожної з цих груп. Так, наприклад, одні дослідники вважають румеїв прямими нащадками давньогрецьких колоністів, які асимілювали місцеві племена скіфів, меотів, таврів. Інші вчені впевнені в тому, що формування румейської групи здійснювалося за рахунок різних хвиль міграції з Малої

Азії  і Балкан впродовж 6-17 століть. Походження урумів найчастіше пов'язують з мовною асиміляцією частини грецького  населення кримськими татарами, в  результаті чого греки перейшли на тюркські діалекти. Незважаючи на мовні відмінності, що збереглися до цих пір обидві групи — румеї та уруми — мають багато спільних рис матеріальної і духовної культури, загальну грецьке самосвідомість і православну віру, що дозволяє їх розглядати як єдиний етнос.[21, 167]

      1.3. Історія відродження національної культури та освіти еллінів Приазов'я. Специфіка національних свят та фестивалів.

Сьогодні  національно-культурні товариства виступають провідниками відродження  і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-художніх надбань національних меншин.

     У середині 1920х показником швидкого розвитку було будівництво церков, шкіл, Педагогічної Академії, а в Маріуполі відкрилося Грецьке Консульство. В цей час було утворено три національних района, 250 сільських національних Рад, виходило 4 газети грецькою мовою, функціонували школи з грецькою мовою навчання, в Маріуполі був Грецький національний театр.[9, 3]

     Всі ці досягнення в розвитку були різко  припинені при сталінському режимі, але все ж таки, 70% грецького  населення зберігали і продовжували говорити на грецьких діалектах, родинних говірці північній Греції з візантійськими коренями. Починаючи з 70х р.р.., А також у часи правління Горбачова, створюються грецькі товариства з метою поширення грецької мови, збереження етнічних традицій, пісень, віршів, національних костюмів греків Приазов'я. [4, 195]

     Історичні зміни, реабілітація національних меншин, демократизація, а також можливість спілкування з Грецією призвели до світанку еллінізму, відродженню  національної культури. У 1991 році було засновано Маріупольський Гуманітарний Інститут, де почав діяти факультет грецької філології. У співпраці з Федерацією грецьких товариств України,

Генеральним консульством Греції в Маріуполі, за підтримки різних приватних і  державних організацій Греції почалося стрімке відродження еллінізму. Міністерство освіти Греції направляє викладачів грецької мови в школи і університети. Місцеві викладачі грецької мови беруть участь в освітніх програмах Грецьких університетів. Видаються книжки про історію греків діаспори, збірники віршів, пісень на грецьких місцевих діалектах.

     У Маріуполі за підтримки грецького  уряду, спонсорської допомоги приватних  осіб, а також греків діаспори США  і Європи відкривається сучасний Медичний Грецьку Центр. [7, 34-35]

     Культурні потреби представників етнічних меншин задовольняють національні свята та фестивалі, Дні національної незалежності, пам'ятні дати нації, релігійні свята. Традиційним в області став фестиваль греків Приазов'я „Мега юрты“, в якому беруть участь і російські, і грецькі, і українські творчі колективи. [4, 140]

     Серед славних імен еллінів України  найчастіше називали ім'я доктора  політичних наук, Почесного консула  Республіки Кіпр в Маріуполі, беззмінного  ректора МДГУ Костянтина Балабанова. І це закономірно. Завдяки тісній співпраці гуманітарного університету з Федерацією грецьких товариств, Міністерством освіти і релігії Греції, Міністерством освіти і культури Кіпру, провідними університетами Греції та Кіпру, САЕ Периферії країн колишнього СРСР сьогодні успішно реалізуються положення Конституції України, Європейської Хартії про мови, спрямовані на вільний розвиток і захист мов національних меншин, а також підтримку грецької культури і національних традицій.

     У 2009-2010 навчальному році новогрецьку  мову планово вивчають 6148 учнів (з них як предмет - 2820 учнів, факультативно - 3328 осіб) в 106 навчальних закладах (у 60 загальноосвітніх школах, трьох спеціалізованих школах з поглибленим вивченням новогрецької мови, в п'яти дошкільних установах, чотирьох ліцеях, 16 недільних школах, 6 гімназіях, в Маріупольському центрі позашкільного виховання. [22]

     При національно-культурних об'єднаннях діють  декілька десятків колективів художньої  самодіяльності. Серед них найбільш відомі: грецькі фольклорні ансамблі „Сартанські самоцвіти“ та „Ілюс“, танцювальний колектив „Танаїр“, хоровий — „Астері“, народний хореографічний ансамбль „Тайфа“, дитячий театр „Анаянісі“.[4, 141]

     У 1925 році в Сартані член Центральної  комісії національних меншин при  Всеукраїнському центральному виконавчому  комітеті, керівник грецької секції комісії Сава Ялі підготував «Доповідну записку про положення грецького населення в Маріупольському повіті»

     «…Своєї культури (літератури, писемності взагалі), - йшлося у доповідній записці, - маріупольські  греки не мають, навчання в школах велося і ведеться на російській мові. Греки звикли дивитися на свою мову як на мову некультурну, а мову російську, оскільки доволилося мати справу з нею в зношеннях з руським, вважається передовим. І грек, який добре знав російську мову, вважається серед греків освітньою людиною». Ось чому в середі тодішньої грецької інтелігенції першочерговим стало вирішення мовної проблеми, створення писемності, розвиток на цій основі національної культури та освіти.[16, 4]

     В результаті мовної реформи  в 1926 році був прийнятий новий грецький алфавіт. Мовна реформа усі роки була в центрі уваги Ялі. У зв’язку з цим виникає інтерес до публікації Ялі «Против реакционной теории, за язык «димотики» в газеті «Приазовський пролетарій» 25 серпня 1931 року. Ось декілька фрагментів з цієї статті.

     «К созданию греческой культуры, нам, мариупольским грекам, приходится идти через восстановление уничтоженной царизмом греческой письменности. Возникает вопрос. На какой язык ориентироваться в этом процессе? В самой Греции до сих пор еще не объединены разбросанные по различным областям страны разнообразные диалекты. Официальным языком признан язык «катаревуса», искусственно созданный, очищенный от народных  слов, язык которого никто не понимает и на котором пишут

 ученые  книги, газеты и законы… Только в художественной литературе Греции полулегально, полуоткрыто нарождается, формируется на базе всех народных диалектов язык «димотика»…У нас этот вопрос правильно решается для греков… Еще в 1926 году у нас среди греков отброшен  в сторону никому не нужный язык  «катаревуса», с его заржавелой, тысячелетиями не реформированной исторической орфографией. Мы об’явили официальным языком – язык «димотики» с новой фонетической орфографией, выбросив ненужные знаки. [16, 4]

     1.4.Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я. На процес етнокультурного відродження греків Приазов'я впливають засоби масової інформації, зокрема періодична преса, а в першу чергу, ті видання, які мають відповідне призначення. У 1990-ті роки продовжувалося видання газети Союзу греків України «Логос». Не вдалося створити міцну фінансову базу для видання, а організоване з цією метою мале підприємство «Логос» із завданням не впоралось. Газета, яка в 1990 р. мала навіть загальносоюзний статус, у 1993 році поширювалася тільки в межах Донецької області. У період 1998-2001 рр. газета призупинила своє існування. Слід зазначити, що видання не було парадним рупором, намагалася підіймати гострі й актуальні проблеми національного руху, надавала місце на своїх сторінках для різних точок зору. [1, 160]

     Життя національних груп, діяльність громадських  національно-культурних формувань  центрів широко висвітлюється в ЗМІ.

           Маленький народ, підхоплений вихором оскаженілої історії, в злякано очікуванні своєї долі. Приблизно так охарактеризував свого часу відомий український письменник і публіцист Скуратівський історичну долю приазовських греків, що переселилися сюди з Криму.

            Ми – маленький народ, вважає Анатолій Балджи, однак наша культура існує не тільки для насолоди етнографів, наша культура - це не тільки пісні, танці та кухня, вона здатна досягати рівня професійної художньої творчості, А практичні справи його соратників дозволяють вирішувати в ім'я