Характеристика рекреаційних ресурсів запорізької області
Зміст
Вступ
Розділ І. Рекреаційна географія, як частина географічної науки ……………
- Основні поняття рекреаційної географії………………………………..
- Завдання і методи рекреаційної географії………………………………
- Класифікація природних ресурсів………………………………………
- Рекреаційні ресурси, як основа розвитку рекреаційного комплексу території………………………………………………………
………….. - Оцінка рекреаційних ресурсів території………………………………..
Розділ ІІ. Характеристика рекреаційних ресурсів Запорізької області……...
2.1. Загальна географічна характеристика району дослідження…………….
2.2. Характеристика природних ресурсів Запорізької області………………..
2.3. Характеристика історико-культурних ресурсів Запорізької області ……
2.4. Рекреаційне зонування Запорізької області………………………………
Розділ ІІІ. Проблеми і перспективи розвитку рекреації на території Запорізької
області …………………………………………………………
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Відпочинок, як і праця, є невід'ємними складовими життєдіяльності людини. Але, якщо трудова діяльність та її суспільні результати давно досліджуються багатьма науками (економікою, соціологією, географією та ін.), то теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об'єктом спеціального вивчення лише у другій половині XX століття. Таке осмислення здійснюється, зокрема, в межах рекреалогії.
Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали говорити в 90-х роках XX століття. Це було значною мірою обумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв'язані в межах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисциплінарного об'єкта.
Становлення рекреалогії
відбувалося принаймні у двох
напрямах. Один із них представлений
теоретико-методологічними
Об’єктом дослідження є рекреаційна географія.
Предметом дослідження рекреаційне господарство Запорізької області.
Метою дослідження являється надання характеристики рекреаційним ресурсам в цілому і зокрема рекреаційним ресурсам Запорізької області;обґрунтування проблем становлення та перспектив розвитку рекреації в Запорізькій області.
Досягнення поставленої мети ґрунтується на вирішенні комплексу взаємопов'язаних завдань:
- виявлення основних понять , завдань і методів в рекреаційній географії;
- розглянути класифікацію природних ресурсів;
- охарактеризувати рекреаційні ресурси вцілому;
- розглянути оцінку рекреаційних ресурсів території;
- надання характеристики природних та історико-культурних ресурсів Запорізької області;
- виявлення рекреаційного зонування Запорізької області;
- вивчити проблеми і перспективи розвитку рекреації на території Запорізької області;
Розділ I. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ, ЯК ЧАСТИНА ГЕОГРАФІЧНОЇ
НАУКИ
- Основні поняття рекреаційної географії
Рекреаційна географія — комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію (ТО) рекреаційного господарства.
До основних понять рекреаційної географії належать: дозвілля або відпочинок,вільний час, рекреація і туризм, рекреаційні ресурси» рекреаційний потенціал, територіальні рекреаційні системи.
Сутність відпочинку полягає в необхідності реалізації будь-якою людиною трьох видів потреб: 1) як біологічного виду; 2) як соціального організму; 3) як соціальної істоти, що прагне витратити вільний час.
До першого виду належать найелементарніші потреби у виживанні, збереженні біологічного виду, продовженні людського роду. До другого — фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби вищого порядку (пізнання, саморозвиток і удосконалення). До третього — необхідність десь і якось витрачати, навіть без будь-якої користі, а то й зі шкодою для себе (казино, бар тощо) свій вільний час. [7]
Є тут і певні психологічні установки, які змінюються залежно від часу, історичного періоду, віку людини. Так, люди поділяються на окремі категорії за психофізичними особливостями відношення до відпочинку. Деякі особи взагалі не можуть відпочивати (трудоголіки), інші поєднують інтенсивну працю з активним, насиченим відпочинком, а є люди, які можуть відпочивати і розважатися постійно. Кожна з цих категорій людей у принципі може задовольняти свої потреби в рекреації за вмілої, раціональної, в тому числі територіальної, організації рекреаційного господарства.
Поняття вільний час
є доволі неоднозначним. На думку більшості
дослідників, це час протягом доби, якогось
іншого періоду або життя людини, який
не пов'язаний із виконанням нею професійних
обов'язків та задоволенням
фізичних потреб. Зрозуміло, що в різні періоди життя людини і залежно від її професії вільний час або чітко визначений, наприклад, до і після другої зміни на заводі, "від дзвінка до дзвінка", або його взагалі важко визначити, скажімо у людей творчих професій, "вільний" художник тощо.
У середньому до 25% доби у людини припадає на вільний час. Протягом розвитку людства спостерігається постійне збільшення вільного часу. У розвинених країнах тривалість робочого тижня уже менша за 40 годин. У XIX ст. він був більш як удвічі тривалішим. Протяжність і структура вільного часу надзвичайно територіально диференційовані, що робить це поняття одним з основних у рекреаційній географії.
Рекреація і туризм — процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини та її життєвого потенціалу шляхом певних заходів на основі відповідних установ у вільний час.
Хоча в усі періоди історії людства головною була саме відновлювальна функція рекреації, її сутність, структура, аксіологія (ціннісність) суттєво змінювалися. Якщо раніше відпочинок ототожнювався з пасивним "лежанням", а обов'язковою оцінкою ефективності курортного відпочинку було набирання додаткової ваги, то тепер дослідження вказують на те, що лише активний відпочинок суттєво зменшує захворюваність. У першу чергу це стосується психічних, серцево-судинних хвороб і хвороб органів дихання.
Туризм є одним із видів рекреації і пов'язаний з мандрівками, подорожами, міграцією для відпочинку на далекі чи близькі відстані від місця постійного проживання. Рекреація є більш широким і загальним поняттям, ніж туризм.
Для розвитку рекреації і туризму необхідні рекреаційні ресурси. До них належать об'єкти, процеси та явища природного й антропогенного походження, які використовуються для рекреації і туризму. При цьому ці об'єкти, процеси та явища слугують матеріальною базою для відпочинку й оздоровлення людей через їх відповідні параметри.
Рекреаційний потенціал розглядається як сукупність наявних природних, соціально-економічних і культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно-туристичної діяльності. Таким чином, будь-яка територія чи країна постійно знаходиться у більшій або меншій невідповідності між наявним рекреаційним потенціалом і рівнем, характером та ефективністю його використання. [8]
Територіальні рекреаційні системи є певною просторово-територіальною єдністю об'єктів рекреації і туризму на території у визначених межах. Для них характерні складність і відкритість. Основою функціонування ТРС є ТО рекреаційного господарства як розміщення його об'єктів по території у певному порядку, взаємозв'язку і взаємодії.
На відміну від таких загальних понять, рекреаційна географія використовує і більш конкретні, зокрема рекреаційна територія, рекреаційний об'єкт, рекреаційна місткість, рекреаційне навантаження.
Рекреаційна територія є ділянкою Землі у визначених межах, яка використовується для відпочинку та оздоровлення людей, організації екскурсій і туризму. Рекреаційні території за характером їх використання поділяються на дві групи. Одна з них об'єднує рекреаційні території (зелені, зони міст, лісопарки, озера, ставки, річки тощо), які призначені для короткочасно-періодичної діяльності. Друга група складається з рекреаційних територій тривалої рекреації (санаторно-лікувальні комплекси, приморські, гірські райони, туристичні бази тощо).
Рекреаційний об'єкт — локальний об'єкт (місце, територія), який використовується для відпочинку. Сюди зараховують пляж, лісову галявину, пам'ятку природи тощо.
Рекреаційна місткість — здатність певної території забезпечувати здійснення комфортної рекреаційної діяльності без деградації природного та історико-культурного середовища.
Рекреаційне навантаження — рівень сукупного антропогенного впливу на природний комплекс певної території в процесі рекреаційної діяльності (витоптування, ущільнення ґрунту, забруднення поверхні відходами, нищення рослинного покриву, збідніння тваринного світу тощо). [9]
Об'єктивною особливістю сучасного світу є постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства. Розвиток цивілізації приводить до збільшення вільного часу і намагання людей використовувати його для відпочинку та оздоровлення.
Відомо, що за грошовими витратами
в постіндустріальному
Поняття "рекреація" з часом постійно змінюється, але в цьому немає нічого дивного. Наука вимушена адекватно реагувати на зміни самого життя. У минулому рекреацію розглядали як відпочинок, відновлення сил людини, які вона затратила в процесі праці. У різних авторів і в різних країнах у визначенні рекреації все ще зберігаються певні нюанси. Але в цілому нині рекреацію розуміють як відпочинок, розваги, лікування і реабілітацію в умовах певних розрахованих на це господарських структур, туризм і спорт, як організований, так і самодіяльний.
Цей термін також використовується для позначення галузі господарства, яка на певній території організовує і здійснює відпочинок, лікування, розваги і туризм, спрямовані на оздоровлення, розваги, розвиток і удосконалення, навчання людей.
Об'єктом вивчення рекреаційної географії є рекреаційне господарство певної території, країни чи всієї нашої планети. Очевидно, що рекреаційне господарство вивчає не лише рекреаційна географія. Воно є об'єктом міждисциплінарних досліджень. Свою лепту у вивчення рекреації вносять економіка, соціологія, медицина, право та багато інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об'єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Та складова об'єкта дослідження, на яку найбільшою мірою спрямована увага тієї чи іншої науки, і називається її предметом.
Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, розгляд будь-якої рекреаційної території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле. [13]
Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться певними аспектами функціонування рекреаційного господарства, рекреаційна географія інтегрує універсальні знання, які об'єднує певна територія з унікальними комплексними властивостями. Завдяки рекреаційній географії отримують найціліснішу картину рекреаційного буття.
На певній території не просто розташовані ті чи інші об'єкти. Вона надає їм нову, суспільно-географічну якість, що виявляється в найбільшій мірі як географічна форма руху матерії, як певний суто географічний (просторово-територіальний) синергетичний ефект.
Конкретними об'єктами дослідження рекреаційного географії, є галузеві (інтегральні) чи просторово-територіальні форми організації рекреації і туризму певної ділянки нашої планети різного таксономічного рангу. Наприклад, можна вивчати територіальну організацію грального бізнесу США або здійснювати комплексне дослідження рекреаційного господарства Франції чи острова Сардинія в Італії. [1]
- Завдання і методи рекреаційної географії
Завданням рекреаційної географії є дослідження територіальної організації рекреаційного господарства певної частини нашої планети у вигляді територіальної рекреаційної системи (ТРС). Метою такого дослідження є пізнання закономірностей виникнення, функціонування і розвитку ТРС.
На основі пізнання цих закономірностей рекреаційна географія розробляє раціональні напрями вдосконалення ТРС в інтересах усього суспільства, складає прогноз розвитку ситуації в ТО рекреації і туризму на найближчу і віддалену перспективу. У зв'язку зі стрімким розвитком рекреаційного господарства і зростанням його значення в соціально-економічному прогресі людства суспільство ставить перед рекреаційною географією нові складні завдання. Найважливіше з них — розробка моделей "ідеальних" ТРС.
Головним завданням
У цілому рекреаційна географія для реалізації власної мети розвитку теорії науки, розробки методики і технології її реалізації на практиці вирішує завдання, які можна об'єднати в три групи: теоретико-методологічні, методичні, прикладні, або практичні. [17]
Теоретико-методологічні завдання полягають у необхідності якнайповнішого застосування концептуальних наукових надбань сучасної географії для розробки теорії рекреаційної географії, яка була б адекватною нинішньому часу. Особливо актуальними в цьому напрямі є завдання розширення і поглиблення понятійно-термінологічного апарату, створення географічної класифікації рекреаційних ресурсів, встановлення основних принципів картографічного моделювання ТРС тощо.
Методичні завдання рекреаційної географії знаходяться у сфері розвитку методики і технології оцінки ефективності функціонування ТРС, рекреаційно-туристичних ресурсів та їх комплексного використання, застосування в ТО рекреаційного господарства новітніх інформаційних технологій.
Прикладні, або практичні, завдання постають з необхідності перманентного вдосконалення просторово-територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу територій різного таксономічного рангу. З цією метою здійснюються експедиційні дослідження, розробляються практичні рекомендації, проводиться рекреаційне районування тощо. [13]
- Класифікація природних ресурсі
в
Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності їх до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення щодо використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на наступні види: енергетичні, сировинні й допоміжні промислові, їстівні (харчові, кормові, питні), оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси). [4]
Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.
Через загострення: проблеми раціонального використання і природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:
- невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливі, падаючої води, вітру та ін.;
- вичерпні відновлювані:
ґрунтовий покрив, водні ресурси,
лікувальні грязі, лікарські
- вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. [10]
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення. [11]
- Рекреаційні ресурси, як основа розвитку рекреаційного комплексу території
Територія та її географічне положення є ресурсом розвитку рекреаційного господарства. Крім того, кожна територія має певні специфічні ресурси, які називаються рекреаційними.
Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.
Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.
Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні та історико-культурні.
До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об'єкти, явища і процеси, які володіють внутрішніми і зовнішніми властивостями й характерними рисами для організації сезонної або цілорічної рекреаційної діяльності. У межах природних рекреаційних ресурсів можна виокремити кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, біотичні, грязьові, водні та інші ресурси. У свою чергу кожен із цих видів складається з окремих підвидів, наприклад бальнеологічні ресурси поділяються на мінеральні води різного хімічного складу, а отже, і різної лікувальної дії. [5]
Історико-культурні рекреаційні ресурси включають рекреаційно привабливі пам'ятки історії, архітектури, археології, місця, які пов'язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо. Всі ці рекреаційні ресурси приваблюють людей з метою задоволення їх духовних потреб і здатні задовольнити жагу до пізнання, зміни довкілля для психофізіологічного відновлення особистості. [13]
Матеріально-технічно озброєння рекреації і туризму новітніми основними фондами, все більш виразне втручання економічних важелів у цю сферу господарювання, конструктивні зміни в природному та історико-культурному довкіллі, які планомірно здійснює людина, викликають необхідність виділення соціально-економічних рекреаційних ресурсів. До них належить матеріально-технічна база рекреації і туризму, відповідна транспортна інфраструктура, трудові ресурси тощо, а також різні аквапарки, плавальні басейни, стадіони, тенісні корти і т. ін. Частка таких штучно створених людиною рекреаційних ресурсів постійно зростає.
Поняття "рекреаційні ресурси" є не лише географічним, а й історичним. Тому з часом виникали, виникають і будуть виникати все нові види рекреаційних ресурсів. Розуміння цього факту дало змогу відомому українському вченому в галузі рекреаційної географії О. Бейдику виділити уфологічні рекреаційні ресурси
- території, на яких
виявлені аномальні явища,
Будь-яка територія, регіон, країна мають ті чи інші умови для життя і господарювання людей, ті чи інші ресурси для життєдіяльності суспільства.
Природні умови можна розглядати як кількісні та якісні характеристики природного довкілля. При його системному аналізі ми можемо говорити про сприятливі або несприятливі для того чи іншого виду господарської діяльності природні властивості території, які розглядаються в цілому. Покомпонентний аналіз природних умов дає змогу виявити сприятливі або несприятливі умови рельєфу, геологічної будови (висока сейсмічність), клімату, внутрішніх вод, морів, рослинного і тваринного світу, ґрунтового покриву. Географічність природних умов виявляється в їх просторово-територіальному поширенні та поєднанні. В основі цього поєднання і поширення знаходиться фізико-географічне поняття "ландшафт".
Рекреаційну географію цікавлять не лише кількісні та якісні характеристики ландшафту (особливості рельєфу, температурний режим і характер зволоження, кількість сонячних днів або товщина снігового покриву взимку і температура морської води влітку), а й природні чи антропогенні процеси. Вони теж можуть суттєво впливати на розвиток рекреації і туризму. Наприклад, частота стихійних явищ, рівень забрудненості повітря чи вод промисловими викидами; поширення небезпечних хвороб, отруйних комах, рівень забезпечення чистою питною водою тощо.
Вимоги до якості довкілля, стану природних умов в рекреації набагато вищі, ніж в усіх інших сферах господарської діяльності. Якщо в цілому кількісною характеристикою природних умов для життя людей є рівень гранично допустимих концентрацій певних шкідливих елементів у довкіллі, в рекреації ця норма реально набагато нижча. [11]
Кожна територія має також певні суспільно-географічні умови: культурно-історичні, демографічні, соціальні й економічні. Вони теж можуть бути як сприятливими, так і ні.
До культурно-історичних належать культурно-історична спадщина і рівень освоєності території. Наявність історико-культурних пам'яток за відсутності відповідної інфраструктури різко обмежує розвиток рекреації і туризму. Класичний приклад — Україна.
Демографічні умови території в демографічній ситуації, яка на ній склалася. Велика кількість (густота) населення за одних умов сприятлива для розвитку рекреаційного господарства, за інших — лімітує його. Депопуляція, старіння населення, диспропорції в статевому складі, масова еміграція тощо можуть несприятливо відобразитися на привабливості території для рекреантів.
Соціальні умови території визначають співвідношення між багатими, середніми і бідними класами, захворюваність на СНІД, алкоголізм, наркоманія, рівнем злочинності, часткою економічно активного населення, кількістю безробітних. Велике значення також мають рівень урбанізації, релігійний склад населення, освіченість. До соціальних умов належить і етнічний склад населення. Важливе значення має рівень національної свідомості патріотизму й електоральної активності громадян.
До економічних умов території належать рівень і динаміка її господарського розвитку. Стосовно рівня тут загальноприйнятим у світі є показник виробництва валового національного продукту на одну особу. Іншими показниками економічних умов є насиченість території засобами виробництва у вартісному вираженні, інвестиційна привабливість, структура господарства тощо.
Ресурси є матеріальними і нематеріальними засобами, константами, цінностями, певними запасами, які в разі потреби можна використати для вирішення деяких проблем. Так само, як і умови території, ресурси поділяються на природні та історико-культурні, демографічні, соціальні й економічні. [13]
У рекреаційній географії їх оцінка завжди здійснюється крізь призму географічного положення території. Саме воно реально і визначає, разом з історією розвитку території, наявність або відсутність тих чи інших ресурсів. Географічне положення є універсальним ресурсом, значення якого з часом лише зростає. Воно має багато складових. Наприклад, фізико-географічна складова характеризується тим, що природне середовище відіграє суттєву роль у житті суспільства, ефективності функціонування тієї чи іншої країни або регіону. Навіть найпотужніші держави, з їх здавалося б, безмежними можливостями, відступають перед стихійними силами природи у вигляді цунамі, землетрусів, повеней, ураганів, торнадо тощо.
Наявність і якість земельних,
рекреаційних чи інших природних
ресурсів, безпосередній вихід до
незамерзаючих морів, клімат і рельєф
місцевості, наявність повноводних
рік і безліч інших чинників фізико-географічної
складової географічного
Роль економіко-географічної складової в оцінюванні географічного положення як ресурсу розвитку нині весь час зростає. Все більша кількість країн відчуває потребу в ресурсах власного розвитку, які вони не здатні забезпечити зі своєї території. І це не лише корисні копалини і продовольство, а й трудові ресурси. Тому відкритий доступ до регіонів, які володіють надлишками ресурсів соціально-економічного розвитку, у наш час є вирішальним чинником оцінки ресурсного забезпечення країн і регіонів. [19]
Україна має всі необхідні рекреаційні умови і ресурси для розвитку рекреаційно-туристичного господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку. Практично вся територія держави, включаючи Чорнобильську зону, може стати важливим міжнародним санаторно-курортним і туристським районом. До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні.
В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних груп. Деякі з них, зокрема "Миргородська", "Куяльник", "Поляна квасова", "Березівські мінеральні води", "Нафтуся" і радонові води, мають світове значення та є унікальними на нашій планеті. Попереду інтенсивне освоєння сульфідних, залізистих, миш'яковистих та інших мінеральних лікувальних вод. Україна належить до найбагатших на бальнеологічні ресурси країн світу.
Україна володіє практично невичерпними і найбільшими у світі запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним утворенням і лікувальною дією відкладів морських заток, боліт і озер. Ці грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. За нинішньою класифікацією лікувальні грязі України поділяються на мулисті (сульфідні, мінеральні, глини, глинистий мул, сапропелі), торфові (прісноводні, мінералізовані), псевдовулканічні (сопкові та гідротермальні). [15]