Характеристика спеціальних інформаційних операцій

 

Національна академія Служби безпеки України

Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки

 

 

 

 

 

     Курсова робота на тему: «Характеристика спеціальних інформаційних операцій»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3-го курсу

Групи І-093

Румак Ольга Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011р.

                                      ПЛАН

 

Вступ

Розділ I.Аналіз спеціальних інформаційних  операцій(СІО):теоретичний та практичний аспект.

1.1Сутність, види та методи спеціальних інформаційних операцій

1.2.Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних

операцій 

1.3.Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій

1.4.Система захисту інформаційного простору від спеціальних

інформаційних операцій

1.5.Схема здійснення спеціальних інформаційних операцій

1.6. Сценарії спеціальних інформаційних операцій

1.7.Використання ЗМІ в спеціальних інформаційних операціях

Розділ  ІІ.Особливості підготовки та ведення спеціальних інформаційних операцій.

2.1 Інформаційно-психологічне забезпечення операцій у зоні Перської затоки(1990-1991рр.)

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Вступ

Історія спеціальних інформаційних  операцій налічує сторіччя. У дослідженні  застосовується термінологія "спеціальні інформаційні операції", а не раніше прийнята "спеціальні психологічні операції" як така, що, більш чітко відповідає сутності об`єкта дослідження.Про їхнє успішне використання свідчить ще Старий Завіт (алегоричне сприйняття епізоду з Ієрехонськими трубами. Чимало прикладів здійснення спеціальних інформаційних операцій можна знайти у середньовічній історії. Класичними спеціальними інформаційними операціями можна вважати будь-які публічні страти, висилання новгородських дзвонів Іваном IV до Москви та їхнє наступне пошкодження через виривання язиків як покарання за заклики до бунту. Подібні дії були традиційними не тільки у Росії, а й в інших країнах Європи та світу взагалі (можна згадати піраміди з черепів ворогів великого Тамерлана); до них вдавалися у скрутну для влади годину.Класичним прикладом спеціальної інформаційної операції вважаються події навколо так званої Емської депеші, що відбулися у липні 1870 р. Канцлер Прусії О. Бісмарк, намагаючись створити привід для франко-пруської війни, викреслив кілька фраз з досить м`якого листа радника МЗС Прусії фон Абакена і передав цей текст до газет. Резонанс від публікації образливого для честі французького імператора Наполеона III документа змусив Францію розпочати воєнні дії у вигідний для Прусії час.Перше питання, що виникає під час дослідження спеціальних інформаційних операцій, стосується визначення цього поняття та його розмежування зі звичайними пропагандистськими кампаніями. Чітке та однозначне розв'язання цієї проблеми надасть можливість окреслити предмет і об`єкт дослідження.

."Пропаганда - це будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку будь-якої спеціальної групи з метою отримання переваг, прямих чи не прямих".

"Інформаційні операції - це наперед сплановані психологічні дії у мирний і воєнний час на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на настанови та поведінку з метою досягнення політичних або воєнних переваг. Вони вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій" . У вузькому розумінні спеціальні інформаційні операції застосовуються збройними силами для деморалізації та дезорієнтації противника.

  За результатами аналізу наведених визначень можна стверджувати, що у технологіях спеціальних інформаційних операцій використовуються пропагандистські методи, але не вичерпуються ними. Суттєвим є те, що до арсеналу інформаційних операцій, зокрема спеціальних, входить не тільки застосування, а й створення подій як псевдо, так і, сказати б, реальних. Наприклад, у пропагандистській кампанії можна використати вже скоєний терористичний акт, а у межах спеціальної інформаційної операції він, терористичний акт, може бути здійснений у пропагандистських цілях.

   Пропагандистські технології є важливим інструментом спеціальних інформаційних операцій. Питання теорії пропаганди викладені та проаналізовані у багатьох роботах.

Огляд літератури.

Перед тим, як розглядати сучасний стан проблеми спеціальних інформаційних  операцій, звернемося до історії та коротко проаналізуємо розвиток цього поняття.

  Історія спеціальних інформаційних операцій, а відповідно, і спроби осмислення набутого досвіду формування теорії налічує тисячі років. Найбільше уваги цьому напряму було, зрозуміло, приділено у воєнній та спеціальній науках.

  Однією з перших робіт можна назвати класичний твір Сунь-цзи "Про війну". Він вважав, що єдність народу і правителів (Шлях - за його термінологією, переклад поняття Дао, що використовував Сунь-цзи, словом "шлях" належить академіку М. Конраду - прим. авт.) є першою з п`яти основ війни . Створивши першу з відомих теорій спеціальних операцій, Сунь-цзи не обминув і проблему інформаційно-психологічних аспектів впливу на масову та індивідуальну свідомість. Запропонована мислителем класифікація агентів розвідки включає "шпигуна, який не повернеться". Основним його завданням є дезінформування противника. Значну увагу Сунь-цзи приділяє гаданням і чаклунству, розглядаючи їх передусім як засіб впливу на свідомість війська.

  Інші давні китайські автори (У, Правитель області Шан, автори "Стратегем" тощо) також приділяють цій темі величезну увагу. Під час аналізу їхньої спадщини перед дослідником спеціальних інформаційних операцій постає завдання виокремлення власної проблематики із загального розгляду морально-психологічної підготовки військ та населення до ведення війн. Проте у роботах тогочасних китайських авторів ще важко розрізнити ці питання.

  Антична традиція цікава своєю увагою до особистості та її поведінки у екстремальних ситуаціях. У таких творах, як "Записки про Галльську війну" Юлія Цезаря та пізніших за часом працях відомого візантійського історика Прокопія Кесарійського можна знайти і конкретні приклади та поради стосовно здійснення психологічного впливу на окремих осіб та військо противника за воєнних та мирних умов.

"Життєпис" Плутарха та грецькі  міфи певною мірою є енциклопедією  людської поведінки у граничних  ситуаціях. Вони репрезентують  зразки найкращих, найвищих та  найганебніших, ницих людських  пристрастей.

  Значну увагу морально-політичній проблематиці, інформаційним основам державної і військової діяльності приділяли практично всі основні філософські школи античності, починаючи від софістів, Платона, Аристотеля до епікурейців і стоїків. Містично-релігійні течії античності чимало зробили для створення методів впливу на свідомість людини, про що свідчить детально розроблений ритуал містерій та неперевершений діоклетіанівський та візантійський імперський церемоніал.

  Дуже велику увагу до дій, що пізніше отримали назву пропагандистських (а у відомому сенсі й спеціальних інформаційних) звертав і один з батьків сучасної політології - італієць Н. Макіавеллі. Багато сторінок його творів, зокрема "Володаря", присвячені проблемам психологічного впливу на підданих та противників . Макіавеллі ретельно розглядає питання доцільності акцій залякування та демонстрації правителем різних чеснот, вважаючи цей бік політичної діяльності одним з найважливіших для володарів.

Можна вважати, що давні та середньовічні  автори порушили проблему, проте тогочасний рівень розвитку суспільства, а, відповідно, і науки не надавав можливості далеко просунутися у її розв`язанні. Проте в їхніх творах можна  знайти багато конкретних порад та прикладів, що придатні для використання і зараз. Йдеться, передусім, про  методи дезінформування воєного  та, за певним припущенням, політичного  противника, правила поведінки політичного  діяча тощо.

Дійсної політичної актуальності проблеми спеціальних інформаційних операцій набули тільки у XX ст. Досвід першої світової війни привернув увагу науковців  до проблематики пропаганди. Результат  їхніх розвідок створив грунтовну  базу для дослідження спеціальних інформаційних операцій надалі

Питання СІО знайшло певне  відображення у науковій літературі. Так, зокрема, дві монографії Литвиненка О.В. “Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії” та “Інформаційні впливи та операції”  досить ґрунтовно розкривають теоретичні аспекти проведення СІО. Зроблено короткий екскурс в історію “м’яких” методів впливу на громадськість. Окреслено  методи захисту  від застосування СІО, розглянуті їхні недоліки та переваги. Проте, в цих працях відчувається великий вплив американської  школи з проблем інформаційних  технологій. Замість того, щоб виробити єдину схему дослідження СІО, автор багато уваги приділяє аналізу  пропаганди і методам її дослідження. Окремої уваги заслуговує книга  російського професора С.Расторгуєва  “Философия информационной войны” в  якій зроблена спроба дослідити феномен  інформаційної війни, а разом  з тим й СІО з точки зору фізичних процесів, які відбуваються у світі. Тут простежується технологічний  підхід до вивчення даної проблематики. Дотичними до теми нашого дослідження  є праці Г.Почепцова, які носять узагальнюючий характер з питань теорії комунікації. Привертає увагу, також, нова книга цього автора “Информационно-политические технологии”, в якій зроблена спроба узагальнити та класифікувати методи інформаційної боротьби, що використовуються в політиці. Наведено ряд прикладів  використання політичних технологій з  політичного життя новітньої  історії Росії та України. В цій роботі описане явище медіа-кризи, що виникає у суспільстві внаслідок здійснення інформаційних впливів. При підготовці до написання дослідження були опрацьовані книга С.Кара-Мурзи “Манипуляция сознанием” та хрестоматія Д.Райгородського в яких досліджені психологічні впливи пропаганди на свідомість громадськості. Стисло викладені рекомендації щодо того як потрібно ефективно проводити пропаганду. Книга С.Кари-Мурзи дає детальний опис того, як здійснюється маніпуляція свідомістю. Проблематика інформаційних операцій та інформаційних впливів ґрунтовно розкрита в колективній роботі російських дослідників “Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны”. Авторами був розроблений новий підхід представлення внутрішньої структури СІО, як комбінації основних її елементів – дезінформація, лобіювання,  маніпуляція, шантаж.

Актуальність  теми в галузі спеціальних інформаційних операцій (СІО), багатогранність форм і методів цієї роботи в науковому і практичному планах визначається тим, що сьогодні будь-яка країна світу потребує створення ефективної системи державної протидії спеціальним інформаційним операціям. Не секрет, що в наш час багато держав розглядають такі операції як ефективний інструмент реалізації зовнішньої політики.СІО дозволяє надавати інтенсивний вплив на різні процеси практично на всіх рівнях державного і суспільного устрою в будь-якій країні чи регіоні.

Сукупність проблем в цій галузі пояснюється невідповідністю між об'єктивною потребою у створенні такої системи і низьким ступенем готовності сучасного суспільства чинити активний опір будь-яким спробам маніпулювання суспільною свідомістю. Справа в тому, що в масовій свідомості громадян ще не зовсім сформувалося розуміння тієї загрози, яку можуть нести сучасні спеціальні операції при їх прихованому інформаційно-психологічний впливі. Особливо якщо використовувати їх у політичних цілях.

Ще одним невирішеним  протиріччям СІО є те, що при інформаційному протиборстві використовуються ті ж новітні комунікаційні технології і базові елементи і способи комунікації, що і в інших соціальних процесах. Таким чином, цілеспрямоване інформаційно-психологічного вплив на людину є різновидом соціальних відносин, у чому, на мою думку, таїться особлива небезпека. СІО набуває все більш приховані форми.

Метою даної роботи є найбільш повне розкриття значення спеціальних інформаційних операцій при протистояннях і конфліктах в сучасному суспільстві з аналізом їх використання і застосування як зброї сучасних інформаційних воєн.

Об'єктом дослідження є комплексні інформаційні потоки, що представляють основу такого явища як спеціальні інформаційні операції.

Предметом вивчення є новітні спеціальні інформаційні операції які використовуються як засоби ведення інформаційних війн в сучасному суспільстві.

Для досягнення поставленої в роботі мети визначаються наступні завдання:

    1. З’ясувати поняття, суть та значення поняття "Спеціальні інформаційні операції".

2. Дослідити алгоритм використання методів СІО

3. Виявити схеми здійснення спеціальних інформаційних операцій та сценарії

4.Вивчити особливості підготовки та ведення спеціальних інформаційних операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I.Аналіз спеціальних інформаційних  операцій(СІО):теоретичний та практичний аспект

1.1.Сутність,види та методи спеціальних інформаційних операціЙ

   

 

Спеціальні  інформаційні операції (надалі – СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Вони вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії  з безпосередньої підтримки бойових  дій. Вони поділяються на такі види:

  1. Операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення.
  2. Операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам.
  3. Операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.

Варто мати на увазі, що СІО  відбувається на макро- і мікрорівні. Тобто, СІО макрорівня – це будь-яка агітаційно-пропагандистська і розвідувально-організаційна діяльність, котра орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана, в основному, через засоби масової інформації та по каналах комунікацій. СІО мікрорівня,зі свого боку, уособлює будь-яку агітаційно-пропагандистську і розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану, переважно, через міжособистісне спілкування. Для цього часто використовується діяльність, що спрямована на поширення чуток чи збудження іншими методами запланованого негативного поводження населення держави-об’єкту інформаційної війни.

    Якщо ж ми зачіпаємо поняття СІО в контексті заходів політичної розвідки, то слід зазначити, що за її допомогою мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямована СІО, мають настати або ж утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. Вплив, як такий, застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і на все суспільство в цілому або певний його соціальний прошарок. Звідси, в контексті інформаційної війни, СІО має бути діяльністю, котра проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останніми роками навіть приватних осіб зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), які уповноважені суб’єктом інформаційної війни здійснювати подібну діяльність. Тобто – це спеціальні служби, насамперед розвідувальні, котрі застосовуються для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

    Отже, СІО – це проведення спецслужбами, насамперед, іноземних держав таємних операцій та акцій негативного чи, навіть, деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство в цілому з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхнути до вчинення протиправних дій в напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу для вирішення завдань здійснення вигідного впливу.

Слід зазначити, що СІО  проводиться шляхом розповсюдження інформації певного роду (правдивої  чи фальшивої) різними способами. Це використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість із довготривалими чи короткотривалими цілями. Треба  підкреслити, що СІО створює загрозу  не стільки своїм існуванням як явище  взагалі, а тим, що вона „вмикає” та запускає в дію речово-енергетичні  процеси, а також контролює їх. Суть якраз і полягає в тому, що вона може збуджувати та скеровувати  такі процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

    Саме зазначений вид інформаційної боротьби, як правило, скерований на переорієнтацію окремих осіб, їх груп чи суспільства в цілому на інші цінності та ідеали для послаблення політичного і соціально-політичного устрою. В разі, коли заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їхня мета також має політичний характер. Отже, СІО передбачає зазначене спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сферах життя держави-супротивника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі.

      Розглянемо тепер в яких конкретних формах здійснюється деструктивний вплив у процесі інформаційного протиборства і які прийоми та методи при цьому використовуються.

       Можна виділити такі основні методи спеціальних інформаційних операцій відповідними структурами для здійснення прихованого вигідного впливу на іноземні держави з метою створення сприятливої політичної, ідеологічної, соціальної, економічної обстановки під час реалізації власною правлячою елітою зовнішньополітичного курсу:

  • дезінформування;
  • пропаганда;
  • диверсифікація суспільної свідомості;
  • психологічний тиск;
  • розповсюдження чуток.

Розглянемо більш детально кожну із форм, її сутність, основні  риси та види.

Дезінформування – форма СІО, котра спеціалізується на обмані чи введенні об’єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб’єктом СІО дій.

      Історичний досвід свідчить, що існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, звичайно має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, котра складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо. Найчастіше в світовій практиці застосовуються такі методи:

  • тенденційне викладення фактів – вид дезінформування, котрий полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об’єкту спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація та підтримується такий напружений стан об’єкта шляхом постійного „підкидання” нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовище інформаційного дефіциту;
  • дезінформування від „зворотнього” – відбувається шляхом надання правдивих відомостей в перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об’єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об’єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;
  • термінологічне „мінування” – полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

В узагальненому вигляді  акції дезінформування можуть проводитися  шляхом створення видимості успіхів  розвідки іноземних партнерів, використання засобів масової інформації, включаючи  власні інформаційні агентства, теле-, радіокомпанії, друковані видання  та окремих „кишенькових” журналістів, або ж створення видимості  випадкового витоку закритої інформації.

Пропаганда – розповсюдження різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх впровадження в масову свідомість суспільства та активізацію, тим самим, використання цих ідей в масовій практичній діяльності населення. Одночасно, до пропаганди відносяться повідомлення, котрі розповсюджуються для здійснення вигідного впливу на суспільну думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення чи поводження певної групи людей в напрямку, прямо чи опосередковано вигідному організаторам.

   За своєю суттю пропаганда розподіляється на „білу”, „сіру” та „чорну”. Так, „біла” пропаганда репрезентує відверто лояльну щодо об’єкта спрямувань позицію, котра проводиться через будь-які ЗМІ офіційними каналами без приховування її спрямованості та джерела. „Сіра” – нелояльна до адресата пропаганди, проводиться через ЗМІ офіційними каналами, але з приховуванням її джерела та достовірної спрямованості. „Чорна” – проводиться офіційними каналами через оперативні можливості спецслужб від імені неіснуючих чи спеціально створених під відповідними легендами підпільних опозиційних організацій.

Методи  проведення пропаганди:

  • пропаганда способу життя (соціологічна) – натуральний показ досягнень, переваг, перспектив і т. ін. конкретної держави;
  • використання засобів масової інформації та друкованих наукових і художніх видань;
  • „резонансна” – коректування вже існуючих думок, а не формулювання та створення нових.

Психологічний тиск – вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз з метою спонукання її до певної запланованої моделі поведінки.

Методи психологічного тиску:

  • доведення до об’єкта відомостей про реальні чи позірні загрози та небезпеки;
  • прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;
  • шантаж;
  • здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інших терористичних чи диверсійних акцій.

Диверсифікація  суспільної свідомості – розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирішення різних штучно акцентованих проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку, котрі необхідні для нормального функціонування суспільства і держави.

Методи диверсифікації суспільної свідомості:

  • дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;
  • активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів у різних міжнародних установах;
  • ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Розповсюдження  чуток – діяльність щодо поширення різної інформації (як правило, неправдивої) серед широких верств населення, в основному, по неофіційних каналах з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

    Одне з тлумачень визначає, що чутки – це циркулююча форма комунікації, за допомогою котрої люди, які знаходяться в неоднозначній ситуації, об’єднуються, утворюючи зрозумілу їм інтерпретацію цієї ситуації, спільно використовуючи при цьому власні інтелектуальні можливості.

    Чутки за своєю характеристикою є саморозповсюджуваними. Їхня природа базується на такого роду інформації, яку важко втримати. Особа обов’язково має розповісти про почуте комусь іншому. Достатньо створити відповідну чутку і запустити її в обіг у потрібному місці в необхідний час. „Людський гомін” зробить решту. Позитивний чинник використання даної форми СІО полягає ще й в тому, що практично не існує ефективних засобів протидії чуткам. На офіційному рівні зупинити їх нереально: офіційні заходи протидії викликають прямо протилежний ефект. Фактично це означає для людей, яких безпосередньо цікавлять ці чутки, підтвердження їхньої правдивості. Чим більше намагань їх спростувати, тим більшою стає впевненість та обґрунтованість достовірності чуток. Єдино можливий варіант подолання ефективності чуток – цілковите їхнє ігнорування. Як правило, через деяких час напруження спадає, зайва активність в обговоренні вже неактуальних новин згасає, інтерес до порушеної в чутках проблеми зникає. Поява нових проблем повністю нейтралізує можливі небезпечні наслідки для дезорганізації суспільства та держави.

    Перераховані вище форми та методи, умови їх застосування на певному проміжку часу і території, завдання, котрі мають бути досягнуті під час їхнього застосування, – обумовлюють використання відповідних сил і засобів, здатних проводити необхідні специфічні заходи безпосереднього підриву чи надання прихованого вигідного впливу. В кожному окремому випадку вони можуть бути різними. Доцільно підкреслити, що всі таємні підготовчі дії та акції такого роду використовуються у політичній розвідці для створення необхідних умов проведення державної політики щодо тієї чи іншої держави, міжнародної структури чи внутрішніх опозиційних кіл. А отже, якщо розвідка піднята до такого високого рівня, то в такому випадку можуть бути залучені як прикриття („піддахові структури”)практично всі державні ресурси, включаючи нерозвідувальні державні органи та заклади, неурядові організації (доброчинні та благодійні організації, фонди підтримки демократичних цінностей, організації культурологічної спрямованості тощо), підконтрольні суб’єкту розвідувальної діяльності.

    У різні часи до здійснення операцій інформаційної боротьби залучалися різноманітні сили з різним ступенем організації і відношення до державно-урядових структур. Зокрема згадувалося, що спеціальні підрозділи інформаційної (психологічної) боротьби в структурі державних органів постали лише під час першої світової війни в державах-учасницях останньої. Подальший досвід організації інформаційної боротьби засвідчив, що сили, які залучаються до створення необхідних сприятливих умов реалізації політичних і військових заходів у межах державної зовнішньої політики, можуть відноситися як до спеціально створених підрозділів спеціальних установ та організацій, так і до таких, що не мають у своїх основних функціональних обов’язках завдань підривного характеру.

    Прикладом першої категорії можуть слугувати спеціальні підрозділи психологічної війни, наприклад, армії США (групи та окремі батальйони психологічної боротьби). На озброєнні зазначених підрозділів сил спеціальних операцій знаходяться пересувні теле- та радіоцентри, типографії, устаткування для проведення усних агітаційних програм на особовий склад і населення іноземної держави, відповідні технічні засоби: так звані „агітаційні” снаряди, бомби, повітряні кулі тощо, за допомогою котрих закидаються на територію супротивника та розпорошуються спецпропагандистські друковані матеріали (листівки, газети, брошури тощо).

    Наявність подібних засобів дозволяє зазначеним підрозділам за короткий проміжок часу налагодити цілеспрямовану роботу щодо здійснення вигідного ідеологічного і психологічного впливу на супротивника на визначених театрах воєнних дій в ході проведення різних спеціальних чи безпосередньо військових операцій збройними силами США. Наочними прикладами оперативної діяльності підрозділів спеціального призначення США можуть слугувати події в роки „холодної війни” навколо СРСР (1945-1991 рр.), НДР (1953-1954 рр.) Угорщини (1956 р.), Чехословаччини (1968 р.), Польщі (1968, 1980-1982 рр.), Румунії (1985-1990 рр.) котрі розгорталися за сценаріями керівництва Сполучених Штатів у напряму повалення комуністичних режимів.

    Доцільно зазначити, що останнім часом спостерігається постійно зростаюча активність неурядових структур, котрі також задіяні до здійснення вигідного психологічного впливу з метою створення сприятливих політико-ідеологічних умов у державі – об’єкті впливу.

    До зазначених організацій та установ відносяться різного роду місіонерські релігійні структури, які нав’язують чужі для нашого народу культи, вірування і віровчення, нерідко навіть протиправним шляхом з використанням методик та технологій нейропсихічного програмування, гіпнозу, із застосуванням наркотичних і психотропних речовин, котрі пригнічують волю людини.

    Активно діють також організації та особи, які беруть участь у гуманітарних програмах співпраці між державами: культурні та освітянські центри, асоціації, фонди тощо. Під виглядом просвітницьких акцій вони займаються ідеологічною обробкою, агітацією та пропагандою власного способу життя як єдино вірного, поширюють чутки щодо неможливості позитивних зрушень у державі без докорінних змін соціально-політичного ладу тощо. Як правило, координацією подібної діяльності зазначених організацій та установ займаються культурно-гуманітарні, науково-технічні відділи при посольствах і консульствах іноземних держав та інших дипломатичних представництвах міжнародних організацій.

    З метою організації протидії СІО, необхідно знати чинники, які сприяють виникненню ризиків, загроз і небезпек в ідеологічно-інформаційній області держави, з’ясувати їхню сутність, вміти оцінювати та визначати реальність і рівень негативного впливу на суспільство і державу.

 

До  головних чинників, котрі впливають  на стан морально-ідеологічної стабільності та безпеки в Україні, відносяться:

  • відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади та управління;
  • руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність існуючої системи освіти до підтримання процесів випереджаючого розвитку держави;
  • повільність процесу усвідомлення прошарком колишньої радянської партійно-господарчої номенклатури, наукової і творчої інтелігенції, паростків нової буржуазії свого місця в суспільстві та формування власно української еліти, що призводить до неможливості сформувати правлячими колами зрозумілої і привабливої для суспільства національної ідеї;
  • низький загальний рівень розвитку інформаційної інфраструктури, що не виключає можливість експансії іноземних компаній на ринку інформаційних послуг; руйнування національного інформаційного простору та виникнення можливості його використання в антидержавних інтересах;
  • недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняних виробників інформаційного продукту та послуг, їхня неконкурентоспроможність на світовому інформаційному ринку;
  • інформаційна експансія з боку провідних іноземних держав; розробка і використання ними, міжнародними чи вітчизняними злочинними організаціями різних сучасних способів безпосереднього підриву, зокрема СІО;
  • малоконтрольована діяльність окремих політичних сил, ЗМІ та осіб, котра спрямована на руйнування моральних цінностей, свідомості, підрив морального і фізичного здоров’я нації; використання засобів масової інформації з позицій, протилежних інтересам громадян, політичних і громадських організацій, держави; маніпулювання інформацією (дезінформація, перекручування фактографічних даних, замовчування правдивих відомостей тощо);
  • утрата довіри до влади з боку значної частини населення внаслідок поширення компромату, застосування брудних політичних технологій, особливо під час виборчих кампаній;
  • нав’язування шляхом інформаційно-психологічного впливу на свідомість та підсвідомість, застосуванням різних інформаційних ресурсів і соціотехнічних систем особам, суспільству бажаних для іноземців рішень певних питань у життєво важливих сферах суспільного і державного життя;
  • конкурентна боротьба за володіння ЗМІ, процес їхньої монополізації і концентрація в їхніх межах інформаційної і політичної влади.

1. 2.Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних

операцій

Суб’єкт, який приймає рішення. Як правило, об’єктами впливу під час СІО виступають суб`єкти, які ухвалюють рішення. Традиційно під поняттям суб`єкт, який ухвалює рішення, розуміють:

– особу, яка ухвалює рішення;

– компактні структури, які ухвалюють рішення (адміністрації, штаби, комісії тощо);

– розподілені структури, що ухвалюють рішення.

Операції, спрямовані проти осіб, які ухвалюють  рішення (ОУР). Їх

можна розділити на два  типи: контактні та позаконтактні. Контактні операції відомі з давніх часів. Вони базуються на ідеї підведення агентів до ОУР, через які і реалізується вплив на прийняття рішення. Подібні операції відносяться до класичних методів спецслужб.

Операції, спрямовані на суб`єкти ухвалення рішень. Для планування і здійснення цих операцій враховують, що навіть суб`єкти ухвалення рішень другого типу, не кажучи вже про третій, мають деяку структуру і "живуть своїм внутрішнім життям", тобто є соціальним "організмом". Тому в даному випадку досліджують внутрішні взаємозв`язки та стосунки в організації і на основі цього реалізують операцію. Зокрема, дуже важливо з`ясувати неформальну структуру, порядок ухвалення рішень, наявність ворогуючих або конфліктуючих партій (фракцій) тощо. Одним з методів врахування подібних характеристик є розробка структурно-інформаційних карт організації.

Операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам.

Подібні операції найчастіше здійснюються з метою послаблення  позицій або,якщо це можливо, "усунення" опонентів перед початком операції з дестабілізації. Зміст поняття "компрометуючий матеріал " істотно залежить від національних, історични та інших умов. Більше того, те, що на даний час є компроматом, завтра може таким не бути.

Операції, спрямовані на дестабілізацію політичного (економічного)

становища. Основною метою є дестабілізація політичної ситуації в регіоні,країні, створення умов для досягнення певних цілей, наприклад, приведення до влади дружньо налаштованих урядів або зміна політичного курсу країни. Необхідно дуже чітко розуміти, що дестабілізація ніде та ніколи не була самоціллю.Сьогодні існує досить широкий набір методик і сценаріїв таких операцій. Практично всі вони побудовані за подібною емпіричною схемою:

– дискредитація влади з метою її подальшої делегітимації;

– створення і подальша підтримка опозиції;





1.3.Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій

Серед класичних методів  аналізу спеціальних інформаційних  операцій розрізняють методи, які стосуються: окремих повідомлень; інформаційних кампаній в цілому; каналів передачі інформації; окремих характеристик елементівоперацій. Практично всі вони побудовані на лінійному математичному апараті,що викликано необхідністю жорсткого управління інформаційними операціямита їхньою спрямованістю.

Схема класичного пропагандистського аналізу  Лассуела ґрунтується на порівнянні підозрюваних на пропагандистськість повідомлень з еталонним пропагандистським потоком і спрямована на перевірку матеріалів суперечливого або невизначеного походження. Перевірка здійснюється за критеріями:

– пряме визначення (пряма ідентифікації джерела з противником);

– паралелізм (визначає наявність збігів з офіційною пропагандою противника);

– пов'язаність (визначає наявність зв'язків з цілями пропаганди противника);

– презентація (визначає баланс позитивного і негативного щодо використання символів сторін);

– джерела (визначає співвідношення між посиланнями на матеріали сторін);

– приховане джерело (визначає баланс між повідомленнями без посилань та повідомленнями з посиланнями);

– своєрідність (характеризує стилістику текстів, її близькість до стилістики противника);

– перекручення (наявність перекручення на користь противника).

Метод Дж.Джовет і В.О'Доннелл.

 Ґрунтується на вивченні не конкретних текстів, а комплексних операцій, кампаній:

– визначення ідеології  і цілей кампанії;

– визначення контексту, в  якому здійснюється кампанія: характеристики аудиторії, ситуації проведення операції, події, що супроводжували психологічну (пропагандистську) операцію;

– визначення інформаційного приводу. З'ясувати, яким чином вибрано привід для кампанії або як його створено;

– ідентифікація пропагандиста. На цьому етапі необхідно визначити  справжнє джерело пропаганди;

– вивчення структури пропагандистської  організації, характеристик пропагандистського джерела;

– визначення цільової аудиторії. Цьому допомагає аналіз текстів, каналів пропагандистського впливу та порівняння отриманих матеріалів з даними, характерними для кожного типу аудиторії;

– визначення техніки ЗМІ, яка використовується пропагандистом – стандартні прийоми пропаганди;

– дослідження спеціальної  техніки, яка використовується. Наприклад, методи сугестивного впливу;

– визначення реакції аудиторії  на техніку впливу;

– визначення каналів пропагандистського впливу, зокрема, поширення чуток, повідомлень  у сучасних електронних мережах (Інтернет) тощо;

– дослідження системи  контрпропаганди, якщо вона ведеться;

– підведення підсумків, визначення ефективності.

Визначення  термінів проведення операції.

Процедура виглядає так:

– обирається інформаційний  канал, який, по-перше, є близьким за жанровими характеристиками, цільовою аудиторією, іншими показниками до каналів пропагандистського впливу; по-друге, він не може бути використаний для вміщення пропагандистських  матеріалів;

– досліджувані матеріали  порівнюються з цим еталоном. Процедура  порівняння подібна до методики Лассуела.

Метод аналізу пропаганди SCAME отримав назву за першими літерами слів: Source – Content – Audience – Media – Effect. За змістом – це спрощена схема О'Доннела і Джовет:

– джерело (source). Досліджуються характеристики джерела пропаганди,його зв'язки із противником, достовірність;

– зміст (content). Необхідно оцінити характеристики повідомлення;

– аудиторія (audience). Визначити цільову аудиторію впливу та оцінити її характеристики;

– медіа (media). Визначення змісту повідомлення: що, як і чому було використано для передачі повідомлення;

– ефект (effect). Визначаються можливі наслідки пропагандистського повідомлення.

Аналіз  каналів пропагандистського впливу. Американський дослідник П.Кац вважає, що використання радіо потребує аналізу за такими 8 позиціями:

– кількість і типи приймачів, наявних у цільовій групі;

– звичний час слухання радіопередач;

– заборони й обмеження  на слухання "ворожих" передач;

– потужність кожної станції;

– характеристики техніки  глушіння;

– види програм, які цікавлять  аудиторію (новини, радіоспектаклі, музичні

програми);

– оптимальна тривалість програм;

– реакція влади і цільових груп на передачі.

Ефективність використання листівок можна оцінювати за нижче вказаними показниками:

– територія, яка покривається розповсюджувачами листівок;

– методи, які використовує "ворожий режим" для боротьби з розповсюдженням листівок;

– покарання, що застосовуються проти розповсюджувачів і читачів  листі-

вок;

– реакція населення на зміст повідомлень;

– реакція влади на зміст повідомлень;

– реакція цільових груп на зміст повідомлень

1.4.Система захисту інформаційного простору від спеціальних

інформаційних операцій

Головна ідея системи захисту інформаційного простору.

 Система наці-ональної безпеки країни гарантує захист лише від тих загроз, проти яких вонаспрямована. Подолати будь-яку систему безпеки, зокрема національну, можливо одним з трьох способів:

– посилити тиск за напрямками, проти яких спрямована система безпеки;

– знайти і створити такі загрози, проти яких система безпеки не спрацює;

– змінити систему інтересів, а відповідно і комплекс загроз, щоб нейтралізувати дії системи безпеки.

    У сучасному світі надійний захист масової свідомості від сучасної пропаганди, а тим більше спеціальних інформаційних операцій, надійний захист національного інформаційного простору може забезпечити лише високорозвинене духовне виробництво, спроможність національної еліти генерувати справ-жні ідеї, здатні надихати людей.

Форми і напрямки контролю власного інформаційного простору.

Вирізняють дві основні форми жорсткого державного контролю (цензури):

– прямий контроль (цензура у вузькому розумінні), який, в свою чергу, поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає утому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає пресу до її виходу у світ ідозволяє або не дозволяє публікацію. Прямий наступний контроль з використанням засобів судового переслідування застосовується у багатьох сучаснихдержавах;

– опосередкований контроль передбачає застосування економічних важелів щодо ЗМI з метою коригування їхньої політичної лінії.

Відомо три основні напрямки розв'язання проблеми контролю національного інформаційного простору в нових умовах:

1). встановлення контролю над приймальними пристроями через неможливість встановити повний контроль над засобами передачі інформації, наприклад, у разі їхнього знаходження на території іншої держави;

2). використання методів глушіння радіосигналу, створення перешкод для поширення його інформаційної складової; до цієї групи методів належить і такий технічний прийом як зміна діапазону поширення радіосигналів (вітчизняний стандарт УКХ і західний FM не повністю збігаються);

3). ведення контрпропаганди, тобто створення модифікованого інформаційного потоку з метою послаблення, а в ідеалі – повної ліквідації ефекту від пропаганди противника.

1.5.Схема здійснення спеціальних інформаційних операцій

Спеціальні інформаційні операції різних типів здійснюються за приблизно однаковою схемою:

1). Попередній етап. Метою є планування операції, зокрема визначення доцільності її проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу тощо.

2). Інформаційний привід. На цьому етапі необхідно вибрати або створити так званий інформаційний привід. Під інформаційним приводом будемо розуміти подію (можливо і "псевдоподію"), яку можна використати як привід дляпропагандистської кампанії або інформаційної операції.

3). "Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої інформаційної операції. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу для досягнення цілей операції, тобто посилення, формування або руйнування певних психічних стереотипів і установок.

4). Вихід зі спеціальної інформаційної операції або етап закріплення. Найважливіше завдання цього етапу – забезпечення плавного завершення пропагандистської кампанії або інформаційної операції після досягнення поставленихцілей або через форс-мажорні обставини.

1.6. Сценарії спеціальних інформаційних операцій

Сценарний підхід є одним  із найпоширеніших методів досліджень сучасної науки. Його основою є уявлення про детермінованість майбутнього системи сучасним. Сценарний підхід дозволяє адекватно формулювати думки фахівцівщодо прогнозування перебігу подій у складних системах. Розглянемо приклади двох сценаріїв.

Сценарій  впливу на особу, що ухвалює рішення. Об'єктом описуваного сценарію має бути особа, бажано авторитарного складу, яка є не ритуальним, а справжнім лідером, може особисто ухвалювати рішення, і в у кризових ситуаціях звикла спиратися на власні відчуття, а не на поради експертів.

Етапи операції за цим сценарієм:

– на підготовчому етапі створюється політичний і психологічний портрет об'єкта, на який буде спрямовано операцію;

– другий етап покликаний вивести об'єкт зі стану психологічної рівноваги.

Для цього необхідно викликати  в об'єкта будь-які сильні емоції. Залежно від цілей кампанії і психологічних характеристик об'єкта це може бути гнів, роздратування, розслабленість, самозаспокоєння, неспокій тощо. Класичними методами дій на цьому етапі є використання дратівливих карикатур, наклепницьких статей та інших подібних матеріалів;

– послабивши, а в ідеалі пригнітивши або вимкнувши, раціональну складову свідомості об'єкта впливу, на третьому етапі в свідомість реципієнта намагаються вкласти вже готові рішення, за витонченіших підходів – бачення, оцінки ситуації;

– завдання четвертого етапу – закріплення досягнутих результатів, поступовий вихід з операції. Залежно від психологічних характеристик об'єкта для закріплення можна використовувати широкий спектр дій, починаючи з похвали.

Сценарії  впливу на великі маси людей за умов дестабілізованої обста-

новки. Ці сценарії спрямовані на зміну політичного курсу держави, передбачають масований політичний та інформаційний вплив із залученням значних ресурсів. Вони можуть використовуватися, наприклад, під час страйків, кампаній непокори тощо. Умови здійснення подібних сценаріїв:

– дестабілізована ситуація, наявність значних груп людей, які висувають будь-які вимоги до центральної влади – від суто економічних до політичних включно (група "протестуючі");

– можливість "протестуючих" контролювати деякий життєво важливий для суспільства (держави) ресурс;

– існує певне політичне угруповання, яке бажає використати потенціал "протестуючих" для досягнення своїх політичних цілей (група "провокуючі");

– контроль "провокуючими" потужних ЗМІ, до аудиторії яких входять "протестуючі" (бажано, щоб з міркувань оперативності ці ЗМІ були електронними).

Сценарій  масованої інформаційної операції стратегічного характеру може мати такий вигляд.

Перший  (підготовчий) етап операції є, точніше може бути, латентним (прихованим). На ньому виявляється або створюється сервільна (кишенькова) опозиція ("п'ята колона").

Другий  етап: нагнітання і "розкручування" – характеризується напівявни ми діями, спрямованими на інформаційне "розкручування" опозиції під гаслами на кшталт "режим веде державу до катастрофи". При цьому використовуєтьсямінімум 2–3 загальнонаціональних видання, 1-2 популярні столичні радіостанції FM-діапазону, також бажано телеканал. Пропаганда опозиції орієнтуєтьсясаме на столицю, конкретно – на столичну молодь, зокрема студентів.

Третій  етап передбачає дестабілізацію суспільно-економічного життя в

столиці. Можливий шлях: організація несанкціонованої емісії великих обсягівнаціональної валюти з виведенням їх на валютну біржу (емоційний ефект відпадіння національної валюти на десятки відсотків за один день), масові крадіжки грошей (це досить легко зробити, практично не втрачаючи коштів, шляхом проникнення через захист системи електронних платежів; технічні подробиці залежать від конкретних характеристик системи).