Характеристика та зміст галузевих принципів кримінального процесу України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ім. В.І. ДАЛЯ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПРАВОЗНАВСТВА
До захисту допущена
Керівник доцент, к.ю.н Кузнєцов О.О.
«____» ___________________________ 2012 р.
Курсова робота
З дисципліни : «Кримінальний процес»
Тема : ГАЛУЗЕВІ ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Студента 4 курсу
Гр. ЮІ - 192
Вінярського Владислава Олеговича
Луганськ
2012
План
Вступ…………………………………………………………………
1. Поняття галузевих принципів кримінального процесу України………………5
2. Система принципів
3.Характеристика та зміст галузевих
принципів кримінального процесу
України……………………………………………………………
3.1 Принцип презумпції невинуватості………………………………………..
3.2 Принцип забезпеченості доведення вини………………………………….18
3.3 Принцип забезпечення підозрюваному,
обвинуваченому права на захист………………………………………………………………
3.4 Принцип публічності…………………………………………………
3.5 Принцип всебічності, повноти
і об’єктивності дослідження обставин
справи………………………………………………………………
Висновок…………………………………………………………
Список використаної
літератури………………………………………………….
ВСТУП
З прийняттям Конституцiї України створено правову основу для реалiзацiї можливостей демократичного шляху розвитку суспiльства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свiй прояв такi найважливiшi ознаки правової держави, як прiоритет прав та iнтересiв особи над правами та iнтересами держави, взаємна вiдповiдальнiсть держави i особи, пов'язанiсть держави правом, прiоритет права над законом, незалежний суд як гарант прав особи. Так, ст. 3 Конституцiї проголошує людину, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпеку найвищою соцiальною цiннiстю, а утвердження i забезпечення прав i свобод людини - головним обов'язком держави. Правова держава, таким чином, є формою обмеження влади правами i свободами людини, що виступають противагою всесиллю державної влади.
Однак прiоритет прав людини не знiмає з неї вiдповiдальностi за належне використання своїх прав i свобод. Складається особливий правовий зв'язок i взаємна вiдповiдальнiсть держави i громадянина, яка не порушує свободи останнього, а лише прагне розумно поєднувати свободи всiх iндивiдiв суспiльства. Вiдповiдно до ст. 8 Конституцiї в Українi визнається i дiє принцип верховенства права. Права i обов'язки людини визнаються такими, що дiють безпосередньо. Це означає, що законодавець зобов'язаний розробляти тiльки правовi, справедливi закони, такi, що вiдповiдають природним правам людини. При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод (ст. 22 Конституції України). Людина i громадянин можуть здiйснювати свої права i свободи, а також захищати їх у разi порушення, посилаючись на Конституцiю України, незалежно вiд того, чи конкретизованi вони у чинному законодавствi.
У таких умовах надiйним гарантом прав i свобод особи стає незалежний суд, який у цивiлiзованих суспiльствах уособлює дiйсне право, справжню справедливiсть, оскiльки чинить правосуддя, яке є способом забезпечення прав i свобод особи. Кримiнально - процесуальне законодавство має розроблятися вiдповiдно до конституцiйних засад судочинства, якi обумовлюють регулювання кримiнально-процесуальних вiдносин таким чином, щоб здiйснення прав i законних iнтересiв особи поставилося у залежнiсть вiд дiяльностi органiв попереднього слiдства чи суду i мало надiйний механiзм для реалiзацiї правозахисту. Для цього правова держава повинна мати систему процедур, механiзмiв, iнститутiв, що гарантують захист суб'єктивних прав людини.
Для сучасного розвитку державності це стає можливим за умови наявності таких iнститутiв та регуляторів, яким були б притаманні ознаки цивiлiзованостi i загальнолюдських цiнностей, своєрiдних соцiальних орiєнтирiв, якi вiдтворюють закономiрностi суспiльного життя. Концентрований вираз вимог суспiльної моралi, що вiдповiдає певному перiоду розвитку держави, мiститься саме у принципах - приписах вищого ступеня нормативностi, якi вiдображають напрямки соцiальної орiєнтацiї суспiльства.
До проблематики
принципів кримінального
Отже, актуальність
дослідження галузевих
- Поняття галузевих принципів кримінальн
ого
процесу України
Сам термiн «принцип» у перекладi з латинської означає начало,основу. Широке розумiння принципу як основи становлення буття послужило причиною наявностi в юридичнiй лiтературi численних дефiнiцiй принципу права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принцип - категорiя об'єктивна, в iнших юридичний принцип трактують як основну iдею i навiть поняття, яке виражає сутнiсть права.
Стосовно кримiнального судочинства найбiльш поширеним є розумiння принципiв як закрiплених у законi визначальних, фундаментальних положень щодо закономiрностей i найбiльш суттєвих властивостей кримiнального процесу, якi обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав i свобод людини i громадянина, а також для врегулювання дiяльностi органiв та посадових осiб, якi ведуть кримiнальний процес.
Прийняття нової Конституцiї України обумовлює необхiднiсть розроблення нової системи принципiв (засад) кримiнального процесу, якi б вiдповiдали змiнам у соцiальнiй орiєнтацiї суспiльства. З огляду на це залишається актуальним вирiшення проблемних питань щодо наявностi принципiв, притаманних окремим стадiям кримiнального процесу.
Кримiнальний процес, як i всi iншi процеси, протiкає у часi i просторi.
Вiн являє собою систему стадiй, що послiдовно змiнюють одна одну i мають визначене коло завдань, пiдсумкових документiв, суб'єктiв, якi беруть у ньому участь. Тому логiчно буде стверджувати, що певному типу вiдносин притаманнi свої закони, вiдтворенi в уже вiдомих сутнiсних характеристиках - принципах.
Значення принципiв як норм вищого ступеня нормативностi полягає перш за все у тому, що кожне рiшення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, пiдлягає скасуванню, а одержана iнформацiя не має доказового значення. У пізнавальному планi знання принципiв сприяє правильному розумiнню змiсту звичайних правових норм. Нерiдко доцiльнiсть i порядок їх практичного застосування визначається через норму принцип. У подiбних випадках принцип виступає як оцiночний критерiй правильностi реалiзацiї правових норм i засiб для застереження вiд механiчного застосування того чи iншого правового положення.
Значення принципiв полягає також у тiй ролi, яку вони вiдiграють у ходi подолання прогалин у законодавствi. Будучи своєрiдними цiннiсними орiєнтирами, принципи використовуються у разi правозастосування за аналогiєю. Вони вносять впорядкованiсть i при субсидiарному застосуваннi права (цивiльний позов у кримiнальному процесi)1.
Вагомий внесок у розробку поняття принципів кримінального процесу зробив М. С. Строгович, який зазначав, що такими слід вважати найважливіші й визначальні правові положення, на яких базується кримінальний процес2
А. Л. Ривлін при визначенні принципів зробив акцент на переломленні загальнотеоретичного поняття в сфері кримінального процесу, вказуючи, що начала «...регламентують найбільш загальні й найбільш важливі сторони організації та діяльності органів правосуддя»3.
Приблизно таку саму думку висловив і В. Я. Чеканов4.
Досліджуючи проблему
кримінально-процесуальних
У працях інших
авторів також містяться
Наприклад, Ч. С. Касумов визначає критерії кримінально-процесуальних
принципів таким чином: принцип — це основоположне начало, яке визначає сутність, зміст всього процесу, характерні його ознаки; повинен випливати з завдань судового провадження і сприяти їх реалізації; відображати демократизм кримінального провадження; повинен бути закріплений у кримінально-процесуальному законі; може реалізовуватися в одній або кількох процесуальних стадіях, але обов'язково — в стадії судового розгляду; повинен бути тісно взаємопов'язаний з іншими принципами, при цьому не втрачаючи свого змісту.6
Найбільш обґрунтованим здається визначення поняття принципу кримінального процесу в роботах М. М. Михеєнка. До критеріїв визначення принципів кримінального процесу він відносить таку сукупність ознак: 1) це найбільш значимі, загальні вихідні положення й ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального процесу, що визначають його цілеспрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів; 2) вони виражають у даній державі правові і політичні ідеї, що стосуються завдань, способів формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах; 3) вони мають бути закріплені в нормах права; 4) вони повинні діяти у всіх або декількох стадіях кримінального процесу й обов'язково в центральній його стадії — стадії судового розгляду; 5) порушення якого-небудь з них тягне незаконність процесуальних рішень і дій та обов'язкове їхнє скасування7.
Даний підхід найбільш повно відображає сучасний стан розвитку кримінально-процесуального права в нашій країні.
Порушення норм права, в яких містяться положення того або іншого принципу, є однозначним порушенням і самого принципу. У зв'язку з цим зміст п'ятого критерію співзвучний з положенням ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Призначення принципів права полягає в тому, що вони забезпечують однакове формулювання норм права, а також їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання й інших форм правового впливу (інформаційного, психологічного, тощо). Дія принципів права не обмежується тільки через правову систему або механізм правового регулювання, вони, крім того, безпосередньо впливають на виникнення і стабільне існування конкретних правовідносин, природних прав людини8.
Таким чином, принципи (засади) кримінального процесу – це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов’язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.
Це визначення принципів має не лише теоретичне, а й практичне значення. Наприклад, у ході судового провадження у кримінальній справі уповноважені особи та громадяни постійно застосовують положення принципів, не завжди розуміючи їх сутність, що може призвести до недооцінки важливості принципів та збільшення порушень при веденні кримінальних справ9. При вивченні справ, рішення по яких було скасовано, встановлено, що основною причиною їх анулювання було саме недодержання вимог кримінально-процесуальних принципів. У будь-якому випадку порушення положень, закріплених у принципах, повинно вести до скасування будь-якого рішення, прийнятого органом дізнання, слідчим, прокурором і суддею (судом).
Отже, з вище
викладеного можна зробити
2.
Система принципів
Серед процесуалістів
існують різні позиції з
У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо того, які саме принципи входять у систему принципів кримінального процесу. Ю.М. Грошевий і І.Є. Марочкін до них відносять тільки ті, що закріплені у ст. 129 Конституції України11. Існують і більш широкі системи принципів. В.М. Тертишник до них відносить: 1) рівність всіх учасників судового розгляду перед законом і судом; 2) здійснення правосуддя тільки судом; 3) публічність; 4) державна мова судочинства; 5) дотримання конституційних прав і свобод громадян; 6) встановлення об'єктивної істини; 7) презумпція невинуватості обвинувачуваного і добропорядності громадянина; 8) забезпечення обвинувачуваному права на захист; 9) ознайомлення обвинувачуваного з обвинуваченням і матеріалами справи; 10) гласність судового процесу; 11) незалежність і недоторканність суддів, їхнє підпорядкування тільки законові; 12) змагальність; 13) підтримка обвинувачення в суді прокурором; 14) свобода від самовикриття, викриття членів родини і близьких родичів; 15) безпосередність і усність судового процесу; 16) таємниця наради суддів; 17) обов'язковість рішень суду; 18) забезпечення оскарження рішень суду першої інстанції; 19) забезпечення повної реабілітації осіб, що були незаконно і необґрунтовано притягнуті до відповідальності; 20) законність.
За визначенням М.М. Михеєнка, до системи принципів кримінального процесу входять конституційні принципи; 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до достоїнства особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу і особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції; 8) встановлення істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів родини і близьких родичів; 12) здійснення правосуддя винятково судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканність суддів, їх підпорядкування тільки закону; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду.
До інших
принципів кримінального
У юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу: науковість, достатність основ для процесуальних рішень, обов'язковість органів судочинства поважати і дотримувати права, законні інтереси і достоїнство громадян, справедливість і інші.
Уявляється, що в кримінальному процесі знаходять своє закріплення принципи різного рівня узагальненості: загальноправові принципи — принципи, характерні для всіх галузей права (наприклад, законність, справедливість, рівність людей перед законом і судом); міжгалузеві — принципи, характерні для деяких галузей права (наприклад, властиві як цивільному, так і кримінальному процесові принципи гласності судового процесу, об'єктивної істини, незалежності суддів); галузеві принципи — принципи, характерні тільки для окремої галузі права (наприклад, що стосується кримінального процесу, то це презумпція невинуватості обвинувачуваного, публічність,свобода від самовикриття, викриття членів родини і близьких родичів т. ін.).
Поділ принципів кримінального процесу на конституційні й інші можливий тільки з позиції умовності, що вказує винятково тільки на їхнє джерело, місце їхнього нормативного закріплення. Воно не повинно розцінюватися як їхній поділ на конституційні і неконституційні, тому що в такому випадку відразу ж виникає питання про правомірність існування останніх. Віднесення тих або інших принципів до неконституційних є можливим при розгляді допустимості їх існування в змісті відповідності вимогам і положенням Конституції України.
На таких позицiях стоїть бiльшiсть вчених-процесуалiстiв. Тому немає i не може бути пiдстав для визнання окремих принципiв процесу «найважливiшими» або «провiдними», «основними». Принципи тому й є найбiльш узагальненими нормами права, що вони однаковою мiрою важливi, незалежно вiд правового вираження та дiапазону їх дiї. Що стосується принципiв, закрiплених у Конституцiї, то нiяких переваг, окрiм привілею бути джерелом для майбутнього правотворчого процесу, цi принципи не мають.
В юридичнiй лiтературi iснують рiзнi погляди на систему принципiв кримiнального процесу. Один з них полягає у тому, що у кримiнальному процесi дiють двi системи принципiв: судоустрою та суто кримiнально-процесуальнi. До принципiв судоустрою вiдносять тi, що визначають компетенцiю рiзних ланок судової системи у ході розслiдування i вирiшення справи та вимог до органiзацiї самого суду (органiзацiйнi, органiзацiйно-функцiональнi). Суто кримiнально-процесуальними називаються принципи, якi пов'язанi з встановленням правового становища особи у кримiнальному процесi i таким чином відображають державно-правовий статус особи. Автори, що вiдстоюють iншу думку, зазначають наявність двоякого роду принципiв у кримiнальному процесi (судоустрою та судочинства), якi утворюють єдину систему. Суть такої точки зору в тому, що система принципiв судочинства «поглинає» систему принципів судоустрою як таку, що обслуговує систему судочинства при вирiшеннi завдань кримiнального процесу. i в цьому розумiннi система принципiв кримiнально-процесуальної дiяльностi являє собою цiлiсний комплекс взаємопов'язаних елементiв, що iснують в єдностi з середовищем, i тому є елементом системи бiльш високого порядку. При побудовi системи кримiнально-процесуальних принципiв доцiльно не обмежуватися включенням у неї лише специфiчних принципiв судочинства, а вiдносити до системи поряд iз кримiнально-процесуальними загальноправовi та загальнопроцесуальнi принципи.
Загальноправовi принципи закрiпленi у Конституцiї України та вiдображенi у галузевому законодавствi. Їх дiя поширюється на всi галузi права. До них вiдносять: принципи утвердження та забезпечення державою прав i свобод людини, рiвностi громадян та держави перед законом i судом, законностi, вiдповiдальностi держави перед людиною.
Загальнопроцесуальнi принципи - це тi, що дiють у декількох галузях процесуального права та закрiплюють фундаментальнi положення становища особи i забезпечують законнiсть i ефективність вiдповiдних процесуальних процедур. До них можна вiднести принципи: забезпечення права на судовий захист; здiйснення правосуддя тiльки судом; незалежностi суддiв та пiдкорення їх тiльки законовi; змагальностi сторiн; гласностi судового розгляду справи; безпосередностi; обов'язковостi рiшень суду тощо.
До кримiнально-процесуальних принципiв, що дiють виключно у кримiнальному процесi, належать принципи: забезпечення обвинуваченому права на захист; публiчностi, всебiчного, повного, об'єктивного дослiдження обставин справи та iн. Зважаючи на те, що багато з зазначених принципiв є об'єктом вивчення iншими дисциплiнами, зупинемося на характеристицi конкретних принципiв.
3. Характеристика та зміст
кримінального процесу України
3.1 Принцип презумпції невинуватості
В юридичній науці завжди достатня увага приділялась вивченню галузевих принципів кримінального судочинства. Дана тематика, зокрема, висвітлювалась у працях таких учених, як Л. М. Лобойко, М. М. Михеєнко, В. П. Півненко, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, І. В. Тиричев та ін. Разом із тим, слід конкретизувати нормативний зміст окремих галузевих принципів, а саме принципу презумпції невинуватості. Тому мета даної роботи - розкрити сутність і нормативний зміст принципу презумпції невинуватості з позиції науково-практичного узагальнення.
Передусім слід вказати, що презумпція невинуватості є галузевим принципом кримінального судочинства, нормативний зміст якого визначається, по-перше, положеннями ст. 62 Конституції України, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. По-друге, принцип невинуватості закріплено в низці міжнародно-правових актів. Зокрема, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту»13. Частина 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює, що кожний обвинувачений у кримінальному злочині вважається невинним, доки його винність не буде доведена відповідно до закону14.
У чинному Кримінально-
Зауважимо, що нормативний зміст даної засади не обмежується загальними положеннями кримінально-процесуального законодавства, а тому до його складових елементів слід відносити такі:
- ніхто не зобов'язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або менший ступінь вини, або наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи. А тому обов'язок доведення винності особи покладено на органи досудового слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення на потерпілого або його представника;
- забороняється перекладати обов'язок доведення вини на обвинуваченого, а також домагатися його показань шляхом насильства, погроз та іншими незаконними методами;
- обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом;
4) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;
- заперечення обвинуваченим своєї вини не повинне розцінюватися як обставина, що обтяжує відповідальність. Зізнання обвинуваченого може бути покладене в основу вироку лише за умови підтвердження його іншими доказами в сукупності;
- затримання особи як підозрюваної чи притягнення її до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, в тому числі
взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини або покарання винного;
- визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд;
- до офіційного визнання обвинуваченого винним з ним не можна поводитись як із винним, а також публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати про таку вину;
- у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України).
Розглядаючи нормативний зміст даного галузевого принципу, слід також звернути особливу увагу на його дію в часі. Так, принцип презумпції невинуватості діє протягом усього досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи, однак одразу після набрання законної сили обвинувальним вироком суду він втрачає юридичну силу. При цьому не має значення, чи було призначено даним вироком покарання. Обвинувальний вирок, визнаючи вину засудженого, може в силу обставин, передбачених законом, звільнити його від відбування покарання. Однак, таке рішення суду ніяким чином не означає, що особа, яка вчинила злочин, невинна, а тому вирок не втрачає обвинувальності. Хоча, як цілком справедливо зазначає Л. М. Лобойко, все це в жодному разі не означає, що презумпція невинуватості з цього моменту втрачає юридичну силу назавжди15.
Наприклад, у випадках апеляційного чи касаційного оскарження судового рішення заінтересованими суб'єктами кримінального процесу та прийняття внесеної апеляції чи касації до розгляду вищестоящим судом, дія принципу презумпції невинуватості відновлюється, але частково, лише в межах поданого апеляційного чи касаційного оскарження. При постановленні виправдувального вироку презумпція невинуватості діє в повному обсязі під час перегляду справи у всіх інстанціях16.
Разом з тим, треба вказати на невідповідність окремих положень чинного кримінально-процесуального законодавства принципу презумпції невинуватості, а також на неузгодженість у зв'язку з цим окремих норм чинного КПК України між собою. Так, зі змісту ст. 7-3 КПК України можна дійти висновку, що рішення про винність особи може бути прийняте не лише судом, а й слідчим у стадії досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 7-3 КПК України слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою направляється прокурору, який за наявності відповідних підстав дає письмову згоду із зазначеною постановою та в порядку, передбаченому п. 1 ст. 232-1 КПК України, направляє справу до суду. Тобто за умов, визначених у ч. 1 ст. 7-3 КПК України, суд вирішує лише питання про вид та міру покарання, а не про винність особи. Такий висновок є неправильним, адже ч. 1 ст. 448 КПК України закріплює вимогу, відповідно до якої, заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника щодо справи, яка надійшла згідно з п. 1 ст. 232-1 КПК України, суд виходить до нарадчої кімнати для винесення ухвали або постанови, де вирішує низку питань, у тому числі і про винність особи, щодо якої розглядається справа, у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Таким чином, вимоги принципу презумпції невинуватості щодо неповнолітньої особи не порушуються, адже питання про її винність чи невинуватість вирішує суд, але положення ч. 1 ст. 7-3 КПК України не узгоджуються з положеннями інших статей КПК України, якими регламентується порядок розгляду даної категорії
кримінальних справ. Дані суперечності, звісно, повинні бути усунені.
Із принципом презумпції невинуватості також тісно пов'язані й інші складові інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності. В. Півненко та С. Коновалов справедливо відзначають, що при звільненні особи від кримінальної відповідальності суд зобов'язаний беззаперечно встановити факт вчинення злочину, визнати особу винуватою і тим самим здійснити державний осуд того, що сталося17. Але закриття кримінальних справ у порядку, передбаченому ст. 248 КПК України, на стадії попереднього розгляду справи та постановою (ухвалою) суду в порядку, передбаченому ст. 282 КПК України, на стадії судового розгляду справи по суті, тобто без визнання особи винною шляхом постановлення обвинувального вироку, дещо суперечить положенням принципу презумпції невинуватості через те, що без постановлення обвинувального вироку та набрання ним законної сили особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, а значить, і не може притягатись до кримінальної відповідальності, що, у свою чергу, взагалі позбавляє сенсу її звільнення від даного виду відповідальності.