Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Характеристика Італії

ЗМІСТ

Завдання на курсову роботу....................................................................................2

Реферат......................................................................................................................4

Перелік скорочень...................................................................................................5

Вступ ........................................................................................................................6

1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА ІТАЛІЇ…...................7

2 ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВІСТІ ІТАЛІЇ…..............................16

3 СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ІТАЛІЇ………….............................................19

4 ТУРИЗМ ІТАЛІЇ…………….......................................................................…..21

5 СФЕРА ПОСЛУГ ІТАЛІЇ…........................................................................…..24

Висновки…………................................................................................................32

Перелік посилань…………...................................................................................33

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 32 сторінка, 7 джерел

Об'єкт дослідження – галузі міжнародної спеціалізації Італії.

Мета роботи – проаналізувати структуру господарства Італії, її промисловість,сільське господарство, туризм та сферу послуг.

Зовнішньоекономічні зв'язки життєво-важливі для економіки країни, оскільки Італія залежить від імпорту сировини, зокрема енергоносіїв. Понад 15% імпорту складає нафта. Імпортується також сировина для металургії, хімічної промисловості, лісоматеріали, папір, верстати та обладнання, різні види продовольства.

ПРОМИСЛОВІСТЬ, ПАРТНЕРИ ПО ЕКСПОРТУ, ПАРТНЕРИ ПО ІМПОРТУ, ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА, ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР,ПРИВАТНИЙ СЕКТОР, БАНКІВСЬКА СИСТЕМА.

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

ФАО – Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства.

США – Сполучені Штати Америки

ВВП – Валовий внутрішній продукт

ЄС – Європейський Союз

ООН – Організація Об`єднаних Націй

ТЕС – Теплова електростанція

ГЕС – Гідроелектростанція

АЕС – Атомна електростанція

ВСТУП

Основні партнери по імпорту - Німеччина (17,7%), Франція (11,1%), Нідерланди (6,2%), Великобританія (5,1%), США (4,9%), Іспанія 4,3%. Експортує Італія продукцію машинобудування (головним чином транспортні засоби - Феррарі, Мазераті, Ламборгіні, Пагані, Фіат, Апрілія, Дукаті, П'яджио, морські яхти - Группо Ферретті, побутова техніка - Індезіт, аерокосмічне обладнання), продовольство (особливо фрукти, овочі, консервовані помідори, оливкова олія, сири - Ферреро, Барілла, Кампарі, Пармалат), одяг та взуття (Гуччі, Армані, Версаче, Дольче & Габбана, Бенеттон, Прада), продукцію хімії та нафтохімії.

Партнери по експорту - Німеччина (14,5%), Франція (12,2%), США (9,7%), Великобританія (6,7%), Іспанія (6,0%). У 2008 році Італія посіла 6-е місце у світі за обсягом експорту (547 млрд.дол., 412,9 млрд.дол. у 2009-у), обсяг імпорту становив 410,2 млрд.дол. у 2009 році.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА ІТАЛІЇ

Італія належить до групи найбільш високорозвинутих країн світу - "Великої сімки". Проте сучасну роль у світовому господарстві економіка Італії зайняла лише у 20-му столітті, коли відбулась інтенсивна індустріалізація півночі країни. З 1980-их відбувся перехід до постіндустріальної економіки із зростанням частки сфери послуг та зниженням частки інших галузей. Це 7-ома економіка світу та 4-а - у Європі.

Для Італії властиві значні територіальні диспропорції господарського розвитку. Індустріалізована північ країни створює більшу частину випуску промислової продукції, тут зосереджені надавачі фінансово-кредитних послуг країни. ВВП на душу населення в цих регіонах вдвічі перевищує цей показник у південних регіонах, які досі зберігають сільськогосподарську орієнтацію економіки.

Серед країн ЄС в економіці Італії найвища роль державного сектору, хоча загалом приватний сектор переважає. Найпотужнішими державними об'єднаннями є "ІРІ" (об'єднує понад 300 компаній у галузях металургії, машинобудуванні, транспорті, зв'язку, кредитно-фінансовій сфері), "ЕНІ" (понад 150 компаній у енергетичній сфері), "ЕНЕЛ" (контролює електроенергетику) та "ЕФІМ" (машинобудування).

Держава контролює практчно 100% енергетичних об'єктів, 50% транспортних підприємств, 30% гірничодобувної галузі, 45% металургії, 22% машинобудування. Серед приватних компаній з італійським капіталом виділяються "ФІАТ" (монополіст в автомобілебудуванні), та "Монтедісон" (випускає більше половини хімічної продукції Італії), "Піреллі" (електроприладобудування, гумові і пластмасові вироби, автомашини), "Оліветті" (конторське і електронне обладнання), "Італчементі" (будівельні матеріали).

Наразі регіональні відмінності та диспропорції господарстві Італії виявляються у виокремлені 3-ох основних районів:

1 Північ охоплює чотири стандартних райони — Північний Захід, Ломбардію, Північний Схід та Емілію-Романію. В природному відношенні це Італійські Альпи, Паданська низовина і Лігурійське узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП, тобто це найбільша і найрозвинутіша частина країни. За часів Стародавнього Риму Північ довго являла собою майже незаймані ліси і болота. її колонізували лише тільки дві тисячі років тому. Справжні вигоди географічного положення Півночі проявилися в середні віки, коли вона опинилась на шляхах із Північно-Захцшої Європи на Близький Схід. Саме тут зародився торговий капіталізм і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста, ремесла і торгівля, виникли такі політичні об'єднання середньовіччя, як Міланське герцогство, республіки Венеція і Ґенуя.

Розвитку району в наш час сприяють вигідність географічного положення, розвинена транспортна система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних енергоресурсів, постійний притік дешевої робочої сили з Півдня і величезний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогосподарський і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності — управлінської, фінансо¬вої, наукової, культурної і туристичної. В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від Центральної Англії.

Основою Півночі є так званий «промисловий трикутник»: Мілан — Ґенуя — Турін, який включає практично всі галузі італійської промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є металургія, металообробка, загальне і електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі зменшення ролі важкої промисловості роль «промислового трикутника» зменшується на користь Північного Сходу і Центру. Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи.

Густоту міст на одиницю території тут можна порівнювати з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції матеріального виробництва і багато з них залишили значний слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Туріну, Ґенуї, Венеції і Трієсту. Мілан — столиця Ломбардії (4,7 млн жителів) є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним з найбільших міст Європи. Він входить до сімки євроміст «вищої ліги». В 1395-1535 рр. — це столиця середньовічного Міланського герцогства. Сьогодні Мілан виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Центральне розташування його в Північній Італії біля перевалів через Альпи і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні.

Сама назва «Мілан» походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н.е. тут існувало кельтське поселення. В Мілані розміщені штаб-квартири корпорацій, банки, фондова і товарні біржі, страхові заклади тощо. В промисловості переважають машинобудування і металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він був лідером європейської шовкової промисловості), центр книгодрукування, фармацевтики та інших галузей. Мілан має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включаючи знаменитий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Міланський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турін (1,1 млн жителів) — центр П'ємонта. Розташований у і верхів'ях річки По на підходах до перевалів Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість разів був столицею різних державних утворень. Напередодні і в роки другої світової війни — осередок воєнної промисловості. В 1942-1943 рр. значна частина міста була зруйнована. Сучасний Турін — частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Туріна — автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Розвинені й інші галузі промисловості.

Ґенуя — третя частина «промислового трикутника». Вона розташована на вузькій береговій смузі між Апеннінами і Лігурійським морем і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію та Німеччину. Портова діяльність і зараз є головною для Ґенуї. Одночасно це банківсько-комерційний і промисловий центр. Структура промисловості Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті багато архітектурних та історичних пам'яток. В XIII-XV ст. Ґенуя була центром могутньої морської держави, колонії якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже посередині італійської Рив'єри — знаменитої курортної зони Середземномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапапло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI-XV ст. вона була центром багатої і могутньої морської держави. Власне Венеція розташована на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується двома мостами (залізничним і шосейним). Сучасна промисловість, у тому числі й важка, та портова діяльність зосереджені в передмістях на материку, а історичний центр існує за рахунок експлуатації свого минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція — один з найзнаменитіших туристичних центрів світу.

Трієст — прикордонне місто, яке не раз було причиною міжнародних конфліктів. Перевагою його є глибоководний порт, вузьким місцем — відсутність власного хінтерланда в межах Італії. Але протягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я і далі на схід для Австрії і Німеччини, а також для Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер для нього головним є портова діяльність і пов'язані з нею галузі обробної промисловості, включаючи суднобудування.

Відмінності між Північно-Західним та Північно-Східним регіонами зберігаються незначні. Відсоток зайнятих в промисловості тут абсолютно однаковий. Відмінність полягає лише у кількості зайнятих у сільському господарстві та третинному секторі. Північний Захід традиційно є більш розвинутим, де раніше сформувалась потужна промисловість (тут розташований головний промисловий трикутник Італії - Мілан-Турін-Генуя). Північно-Східний регіон набув сучасної промислової структури після 1970-их років, коли там були збудовані потужні підприємства алюмінієвої промисловості, енергетики, нафтопереробки та нафтохімії.

2 Центр включає два стандартних райони — Центр і Лаціо. Його частка в території, населенні та економічному потенціалі країни однакова — 19 %. За рельєфом це вже Апеннінські гори і прибережні рівнини: вузька на сході й ширша на заході. Сільське господарство району є перехідним. Більше значення вже мають південні культури — овочі (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах — вівчарство. Пересічена місцевість, обмеженість водних, енергетичних і мінеральних ресурсів не сприяли промисловому розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося. Зі зменшенням ролі ресурсо- і енергоємних галузей найперспективнішою промисловою зоною Італії стає смуга, що простягається від Рима до Трієста, тобто центральні і північно-східні райони країни. Незважаючи на такі перспективи, роль Центру в Італії і в світі визначається перш за все наявністю тут Рима і, меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Західного світу, виникнення якого, за легендою, від¬носять до 753 р. до н. є. Більш як тисячу років «вічне місто» було столицею Стародавнього Риму і ще тисячу — центром Папської держави. Піднесення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним розташуванням у межах Апеннінського півострова і в межах приморської частини, яка була найсприятливішою для людської діяльності того часу. Тепер Рим є сучасним містом з населенням у 2,8 млн чоловік. Він виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому міститься ФАО (Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і харчова галузі. Дуже значні позиції його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн туристів.

Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. у ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олімпійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ятками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін. Рим лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. В планіровці Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розважальні заклади. У XX ст. здійснені спроби створення спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV-XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музєй. її картинні галереї Уффіці та Пітті — серед найвідоміших у світі. Флоренція — місто-побратим Києва. Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і великий прибуток.

Центру традиційно були властиві середньостатистичні показники по країні, і цей регіон вважався перехідним між індустріальною північчю та аграрним півднем. Зараз Центр так само зберігає ці серединні позиції, але раніше розрив між ним та північними регіонами був значнішим. Розподіл зайнятих за секторами економіки на Півночі та у Центрі Італії вже майже однаковий, і лише за часткою працюючих у сфері послуг Центр випереджає на 8-11%. Проте це відбувається за рахунок столичного району Лаціо, де спостерігається найвища в країні зайнятість в третинному секторі.

3 Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малородючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощування «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплексність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку. Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношеннях. Великобританія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП.

Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції і ціннісні орієнтації населення. Після другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. "Проблема Півдня" в Італії Ще чекає на своє вирішення.

Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка простягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області — Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII—XIX ст. Неаполь неодноразово був столицею різних державних утворень.

Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хінтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різноманітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм мальовничим виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.

Південну частину Італії, яку можна традиційно розділити на острівний та напівострівний регіони, доцільніше буде поділити так само, як і Північ - на Південний Захід та Південний Схід. Перший вирізняється більшим домінуванням в економіці третинного сектора, а на південному сході Італії більша роль належить промисловості. Об'єднуючим же індикатором є висока зайнятість у сільському господарстві.

Таким чином, Центр за показниками зайнятості у секторах економіки наблизився до північних регіонів, а Південь поліпшив структуру економіки і особливо зайнятості за рахунок нарощування потужностей вторинного та третинного секторів.

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВІСТІ ІТАЛІЇ

У галузевій структурі промисловості Італії переважають обробні галузі (76%). Провідна роль належить галузям машинобудування, хімічної промисловості, харчосмакової промисловості. Останніми роками зростає частка наукоємних галузей машинобудування. Змінюється і територіально структура промисловості: відбувається її децентралізація, переорієнтація на довізну сировину із розміщенням у припортових містах, зростання промислового потенціалу центра та півдня країни. В енергетичному балансі країні домінує нафта (понад 70%). Брак енергетичних ресурсів змушує імпортувати переважну кількість потрібних для економіки нафти (95% від споживання) та природного газу (60%). Нафта надходить морським шляхом з країн Перської затоки і переробляється на нафтопереробних підприємствах, розміщених в основному в портових містах. Газ експортується газопроводами з Росії, а також з Алжиру по газопроводу, прокладеному дном Середземного моря. Видобуваються невеликі кількості кам'яного вугілля.

Основна частина електроенергії (понад 200 млрд кВт/годин) виробляється на ТЕС - 65%. Працюють ТЕС на імпортному та власному вугіллі, частково на нафті, розміщуються біля нафтопереробних заводів або у великих містах, де орієнтуються на споживача. ГЕС виробляють 30% електроенергії і розміщені на альпійських річках, повний гідроресурс яких оцінюється у 56 млрд.кВт. АЕС в Італії не працюють після негативного рішення всенародного референдуму у 1987 році. Існують окремі об'єкти альтернативної енергетики.

Чорна металургія не має внутрішніх джерел сировини і орієнтується на імпорт, що зумовлює її розміщення у портових містах: Таранто (найпотужніший комбінат, 10 млн.тон сталі на рік), Неаполі, Генуї, Таранто та Пйомбіно. Переробні металургійні заводи розміщені в Турині, Мілані та Венеції, великих індустріальних центрах де накопичується багато металічного лому, а електрометалургія зосереджена поблизу джерел дешевої електроенергії - Больцано, Брешіа. На джерела електроенергії орієнтуються і підприємства кольорової металургії: алюміній виплавляється у Порто-Весме (Сардинія), Марчері, Больцано, цинк у Порто-Весме, Кротоне, свинець - у Порто-Весме, ртуть - у Тоскані. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу.

Машинобудування є найбільш динамічною галуззю. Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Транспортне машинобудування є ключовою ланкою. Автомобілебудування представлене концерном "FIAT" із штаб-квартирою в Турині. Його виробничі потужності розміщені в Турині, Мілані, Модені, Больцано, містах П'ємонту і Ломбардії (автомобілі), Мілані, Емілії-Романії (трактори). Завод компанії "Alfa-Romeo" збудовано в Неаполі. Щорічно у Італії випускається до 2 млн автомашин. Окрім автомобілів, виробляються мотоцикли, мопеди, велосипеди. Суднобудівна промисловість розміщена в Трієсті, Генуї, Спеції, Ліворно, Таранто. Авіаційний транспорт виробляється в Турині, Неаполі, містах Ломбардії. У післявоєнній Італії набула розвитку електротехнічна промисловість та електроніка. Італія відома брендами пральних машин та холодильників у Комо, Варезе, Бергамо (8% та 12,5% від світового виробництва цих товарів відповідно). Окремі підприємства з виробництва електроніки розміщені у містах Південної Італії.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Італійська хімічна промисловість спеціалізується на органічній хімії - виробництві синтетичних волокон та полімерів. На північному сході в районі Трієста розміщуються нафтохімічні підприємства, на півдні Італії до підприємств хімії органічного синтезу додається виробництво мінеральних добрив. Хімічна галузь представлена державною монополією "ENI", концерном "Монтедісон" та його дочірньою фірмою "СННІА-віскозо".

Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості. Італія є світовим лідером з виготовлення вовняних тканин, що становить понад 15% світового виробництва, і поступається за цим показником лише Китаю. Відповідно Італія належить до провідних світових експортерів продукції легкої промисловості. Країна визнана центром масової моди. Текстильна галузь розвинена найбільше у Північній Італії (Ломбардія, П'ємонт), є такі виробництва і на решті території (Неаполь, Прато). Швейна, взуттєва та шкіряна галузі розвинені на північному заході Італії (лідер за виробництвом взуття - місто Віджевано), у областях Венето, Тоскана, Емілія-Романья.
Харчова промисловість працює на місцевій та довізній сировині. Італія виробляє третину від світового виробництва оливкової олії.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ІТАЛІЇ

Частка сільського господарства в економіці Італії достатньо висока - виробляється понад 8% ВВП та забезпечено робочими місцями 5% зайнятих. Історично селянські земельні наділи в країні не були великими, натомість на півдні поміщики свого часу володіли великими латифундіями. Тому і зараз половина угідь зосереджена у господарствах площею понад 40 га, а три чверті господарств мають наділи до 5 га.

Малі господарства малопродуктивні і малотоварні. Домінує рослинництво (60% вартості продукції). На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих (понад 15 млн.тон/рік). Найбільше значення має культура томатів (5 млн. тон щорічно).

Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. Ще одна важлива галузь - зернове господарство. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Італія виділяється виробництвом рису (1,3 млн.тон), цукрових буряків (12 млн.тон) та картоплі

Тваринництво не забезпечує потреб населення країни. Поголів'я великої рогатої худоби становить 9 млн.голів, свиней 8,5 млн.голів, овець - понад 10 млн.голів. Щорічно виробляється біля 15 млн.тон молока та 5 млн.тон м'яса. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується.

Ряд чинників зумовили виділення двох спеціалізованих сільськогосподарських областей в межах країни. На півночі клімат прохолодніший і вологіший, тут розташовані великі міста та агломерації країни, значну частину території займають гори та передгір'я. У долині річки По збудовні потужні зрошувальні системи. Тому тут сформувались сприятливі умови для інтенсивних форм землеробства, вирощування овочів, зернових культур, рису, цукрових буряків (в основному на Паданській низовині), домінування молочного скотарства та свинарства (Ломбардія, Емілія-Романія). На півдні рослинництво багатоукладне, що уповільнює перехід до інтенсивних форм. Нестача землі призводила до відпливу сільського населення до міст Півночі.

У Середземноморській Італії несприятливі умови для розвитку сільського господарства зумовлені не стільки невеликими річними сумами опадів, скільки невизначеністю термінів їх випадання і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи. У цих регіонах вирощують зернові, зокрема тверда пшениця для виготовлення макаронів (області Апулія, Кампанія, острів Сицилія), тютюн, яблука, маслини, цитрусові, мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Збір винограду - біля 10 млн.т. рік, цитрусових - 3,3 млн.т. На півдні переважає м'ясна форма скотарства, у Апеннінах - вівчарство. На Сицілії та Сардинії - вівчарство, розведення кіз.

ТУРИЗМ ІТАЛІЇ

Туризм має надзвичайно велике значення в житті Італії. Туризм - один з найбільших та швидкоростучих галузей італійської економіки. Щороку біля 44 млн.осіб відвідують Італію з туристичною метою, що приосить прибуток у розмірі 43 млрд.доларів, що виводить Італію на 4 місце в світі за розвитком туризму та 3-є в ЄС - після Іспанії та Франції (біля 12% від ВВП становлять надходження саме від туризму).

На частку Італії припадає 5,6% світового туристичного ринку.
Всесвітньо відома історія Італії, краса її природи, твори мистецтва, культурні пам'ятники, релігійні свята, мода й італійський стиль життя, вино й гастрономія — ось ті ключові пункти, які зробили Італію важливим туристичним центром світового рівня. Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземномор'я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив'єра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.

Італійські міста мають світову славу центрів туризму. Багато з них існують з часів Стародавнього Риму, були столицями середньовічних князівств і зараз є скарбницями творів мистецтва, історичних і архітектурних пам'яток. Серед них Болонья, Падуя, Парма, Піза, Равенна і багато інших. На території Італії величезна кількість визначних пам'яток як природних, так і історико-архітектурних.

У Римі це — храм Пантеон, Колізей, Форум, лазні Каракалла, Тріумфальна арка, собор Св. Павла, Капітолійський музей, Національний музей, галерея Боргезе та інші. У Мілані — знаменита опера «Ла Скала», церква Сан-Амброджо, монастир з фрескою «Таємна вечеря» Да Вінчі. У Пізі — «Падаюча вежа» (1174-1372), у Флоренції, символі епохи Відродження, — палац Строцці, його споруди і площі прикрашають творіння Мікеланджело, Джотто, Челліні. Унікальне місто-музей Венеція, історичний центр якого розташований на 118 островах з 400 мостами, зокрема Ріальто та Міст Зітхань.