Характеристика зґвалтування та насильницьких дій сексуального характеру
Аннотация
Курсовая работа « Квалификация изнасилований ». Степаненко Марина, 3 курс, группа «з», 0601. Кафедра уголовного права и процесса . Донецкий Национальний Университет. Донецк , 2010.
В курсовой работе в полном объеме раскрыто понятие изнасилования , причины и условия их совершения . Приведены мысли известных ученых-юристов по поводу этой темы . Также, внесены предложения по поводу усовершенствования законодательства , работы органов государственной власти и местного самоуправления в борьбе с этими преступлениями .
Course work « The kvalification of rape ». Stepanenko Marina, 3 rate, group "З" 0601. Faculty it is state-legal disciplines. Donetsk National University. Donetsk, 2010 .
In course work the concept of offences, the reasons and conditions of their occurrence is in full opened. Ideas of known scientists-lawyers on this theme are resulted. Also are made changes concerning to improvement of the legislation, work of bodies of the government and institutions of local government on struggle against offences.
План
Вступ ……………
- Поняття та кримінально-правова характеристика зґвалтування згідно із кримінальним законодавством України ……………………………
1.1
- Зґвалтування із кваліфікуючими ознаками …………………
- Профілактика злочинності ………….
Висновок …………………………………………………………..
Список літератури …………………………………………….
Вступ
Вибираючи тему для курсової роботи, я, насамперед ,керувалася тим, наскільки вона актуальна для нашого часу , адже проблема насильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство є невід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншої не сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не було насильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-яке насильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальним явищем. Насильство у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різними аспектами людського життя.
Як захисний засіб від насильства людство протиставило йому спочатку мораль, а згодом - право. Найдавніше право визнавало покарання за принципом таліону, згідно з яким воно повинно було бути рівнозначним злочину. Насильство, викликане попереднім насильством, у давніх суспільствах не діставало негативної оцінки і повністю відповідало поняттю норми. Звідси цілком зрозумілим стає явище кровної помсти.
У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело до його зникнення. Можна сказати, що насильство - це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальною проблемою людського суспільства .
Треба зазначити, що не будь-яке фізичне насильство є злочином. За певних умов заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть смерті не вважаються злочинами. Це пов'язано з тим, що основним елементом складу злочину є наявність вини. Отже, за відсутності цього чинника певні дії (в тому числі й фізичне насильство) не вважатимуться злочинними.
Актуальність теми дослідження . Зґвалтування відноситься до найбільш небезпечних злочинів проти статевої недоторканості та статевої свободи особи. Небезпечність його визначається тим, що воно тягне за собою тяжкі наслідки , шкідливо відображається на психіці та здоров’ї потерпілої особи , нерідко призводить до розірвання шлюбів , сприяє розповсюдженню розпусти , знижує культурний рівень суспільства . На проблему знищення насилля по відношенню до жінок ( майже 100 відсотків потерпілих від зґвалтування є жінками ) , в тому числі у сфері сексуальних відносин , звернено увагу міжнародних організацій . Так , у 1993 році була прийнята спеціальна Декларація Генеральної Асамблеї ООН «Про викоренення насильства по відношенні до жінок» , яка констатувала , що насильство по відношенню до жінки є однією із перешкод на шляху досягнення рівності , суспільного розвитку .
Об’єктом дослідження є суспільні відносини , що складаються у сфері застосування кримінально-правових норм про охорону статевої свободи та статевої недоторканості особи .
У якості предмету дослідження виступають норми кримінального законодавства України , а також судова практика , пов’язана із кваліфікацією злочину , передбаченого ст.152 та інших суміжних з ним складів злочинів , передбачених Кримінальним кодексом України.
Методологія дослідження - методологічну основу роботи складають загально логічні методи ( аналіз , синтез) ,діалектичний , історичний , логіко-юридичний , порівняльно-правовий , статистичний , соціологічний та інші .
Ціль дослідження - вивчення загальної та кримінально-правової характеристики зґвалтування та насильницьких дій сексуального характеру . Поставлена ціль визначає задачі дослідження .
- Визначити поняття та основні риси зґвалтування та насильницьких дій сексуального характеру .
- Надати кримінально-правову характеристику зґвалтування та насильницьких дій сексуального характеру .
- Розглянути проблемні питання відмежування зґвалтування від суміжних складів злочинів .
1. Поняття та кримінально-правова характеристика зґвалтування у кримінальному законодавстві України
Зґвалтування, тобто статеві
зносини із застосуванням фізичного
насильства, погрози його застосування
або з використанням
Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо.
Не визнається зґвалтуванням :
- статевий акт із застосуванням обману (брехливої обіцянки одружитися) або зловживання довірою;
- будь-яке інше намагання вчинити статевий акт будь-яким чином , окрім застосування фізичного насильства , погрози чи використання безпорадного стану потерпілої чи потерпілого .
З урахуванням ст. 17 Кримінального кодексу України : добровільна відмова від доведення зґвалтування до кінця виключає кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину (наприклад, заподіяння тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, розбещення неповнолітніх). Про мотиви добровільної відмови від доведення зґвалтування до кінця див. коментар до ст. 17 Кримінального кодексу України .
Основний безпосередній об’єкт злочину — статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здоров’я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-.якого примусу. Статева недоторканість — це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню.
Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
Стаття 152 Кримінального кодексу України не містить обмеження у тому плані, що зґвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.
На кваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.
Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.
Суб’єктивна сторона
зґвалтування характеризується
прямим умислом. Винний
З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:
1) застосуванням фізичного насильства;
2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).
Перелік способів, за наявності
хоча б одного з яких статеві зносини
між особами жіночої і
Поняттям фізичного насильства ( згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 30. 05.2008 року « Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» ) при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безлорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Дія визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинене природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для скоєння статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бути і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов’язані з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й утому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.
Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати. . Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 30. 05.2008 року « Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» , особливо тяжкими наслідками можуть бути : смерть або самогубство потерпілої , втрата будь-якого органу чи його функції , психічна хвороба або інший розлад здоров’я , поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину , непоправне зневічення обличчя , переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження , а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом , що сталося внаслідок зґвалтування .
Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо.
Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні вади (наприклад, параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп’яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.
Стан сп’яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у тому разі, коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідомлювала оточуючу обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові. Згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не свідчить про згоду на статеві зносини.
Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її згоди на це залежить від того, чи усвідомлювала вона характер і значення вчинюваних з нею дій. Сам по собі малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за ст. ст. 152 або ст. 155 необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку малолітньої особи, ступеня її обізнаності та інформованості у питаннях статевого життя.
Важливе значення має з'ясування обставин зґвалтування. Підлягають з'ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо. До обставин, які потребують з'ясування, належить поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити об'єктивні критерії її поведінки, оскільки суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування
2. Зґвалтування із кваліфікуючими ознаками
Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його:
1) повторно, особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 153-155 (ч. 2 ст. 152), а особливо кваліфікуючими:
2) вчинення його групою осіб;;
3) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків;
4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).
1. Частина 2 ст. 152 КК
передбачає відповідальність
Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 152 КК ) :
А) Якщо відносно попереднього зґвалтування ще не закінчилися строки відповідальності за нього (ст. 49 КК Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ) або не знята чи не погашена судимість (ст. 88 КК Правові наслідки судимості, 91 КК Зняття судимості );
Б) Якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи замах на цей злочин;
В) Якщо він у попередньому злочині був виконавцем його або співучасником;
Г) Незалежно від того, чи було його засуджено за попереднє зґвалтування;
Ґ) Незалежно і від того, хто був потерпілою у попередньому та повторному зґвалтуванні: та ж сама жінка чи це були різні особи .
Потерпілою при повторному зґвалтуванні може бути і та сама жінка, якщо умисел її зґвалтувати виник у винного вдруге. Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту ж потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.
При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.
Не утворюють повторності:
а) зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, стосовно яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;
б) якщо особа, яка вчинила
злочин, за попереднє зґвалтування
була у встановленому законом
порядку звільнена від
При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів .
Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.
1.1 Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене:
А) Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК як спввиконавчі, а не як пособницькі.
Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, визнаються співвиконавством цього злочину.
Б) Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи декілька членів групи.
Зґвалтування визнається вчиненим групою осіб і в тих випадках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознаки зґвалтування - вчинення його групою осіб.
В) Групою осіб щодо декількох потерпілих, коли кожен із винних зґвалтував одну із потерпілих, а їхні дії поєднувалися спільністю наміру. Якщо ж насильство було застосоване хоча і одночасно, в одному і тому самому місці різними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.
Співучасть у зґвалтуванні не завжди утворює групу. Дії особи, яка сприяла вчиненню зґвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не вчинила, під час вчинення з нею статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке зґвалтування, вчинене за допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 152 КК. У таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК, а дії пособника - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК.
2. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом
Стаття 153 КК Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:
а) вчинюється з метою задоволення статевої пристрасті, статевої потреби (інстинкту);
б) із застосуванням тих же засобів - фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком або жынки з жынкою законом не визнаються злочинними .
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 153 КК та відповідною статтею про злочини проти особи: ч. 1 ст. 121 КК, ч. 2 чи ч. З ст. 130 або ч. 2 ст. 133 КК).
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої особи завжди кваліфікується за ч. З ст. 153 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опору, то всілякі сексуальні дії щодо них утворюють діяння з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше актів задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією самою потерпілою, то його дії створюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
3. Примушування до статевого зв'язку
Стаття 154 КК Примушування до вступу в статевий зв'язок передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється проти волі потерпілої особи з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки чи чоловіка.
За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише у тих випадках, коли:
1) потерпіла чи потерпілий були у матеріальній або службовій залежності від винного;
2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої чи потерпілого для того, щоб примусити їх до статевого зв'язку.
Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб і засіб його вчинення:
а) спосіб - примусити жінку чи чоловіка до статевого зв'язку;
б) засіб - використовуючи матеріальну чи службову залежність (погрозами позбавити житла, премії, грошової допомоги, голодом, звільнити від роботи, виключити з черги на житло, не дати підвищення по службі і т. ін.).
За ст. 154 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведення, що на потерпілу чи потерпілого здійснювався вплив з використанням їх матеріальної чи службової залежності від винного.
Частина 2 ст. 154 КК передбачає
відповідальність за примушування до
вступу у статевий зв'язок, якщо таке
діяння було вчинене з погрозою знищення,
пошкодження або вилучення
Відповідальність за вчинення цього злочину настає з шістнадцяти років .
Карається примушування до статевого зв'язку за ч. 1 ст. 154 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, а за ч. 2 ст. 154 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
3. Згвалтування неповнолітніх
Неповнолітні - завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси. Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується соціально-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності і насильства. Це особливо загострило проблеми дітей і підлітків .
Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами статевих злочинів.
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років .
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 і КК можуть бути смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування . За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким, лише за ознакою небезпечності для життя, на момент його заподіяння не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 121 КК Умисне тяжке тілесне ушкодження і ч. 1 ст. 152 КК.
Якщо потерпіла при
зґвалтуванні була поставлена під загрозу
зараження вірусом
Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК Умисне убивство та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережністю, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК Вбивство через необережність буде зайвою.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 135 КК Залишення в небезпеці.
Малолітнім потерпілим може бути особа чоловічої статі.
Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.
Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.
Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.
Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.
Карається зґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
- Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості .