Химический анализ соединений бария

ВП НУБіП УКРАЇНИ

 “Заліщицький аграрний коледж  ім. Є.Храпливого”

 

Агрономічне відділення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Хіміко-аналітична характеристика Барію”

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи 21

Ціхановський  Святослав

Науковий керівник:

Перит Валентина Володимирівна

викладач хімії, спеціаліст вищої категорії

Робота допущена до захисту ___________________

Дата захисту  ________________________________

Оцінка  _____________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заліщики - 2010

 

ЗМІСТ

 

Вступ          3

1. Загальні відомості і хіміко-аналітична характеристика барію 4

2. Поширення в природі  і промислове застосування барію  і його       сполук          5

3. Фізичні і хімічні  властивості барію     7

4. Якісне виявлення  барію       8

4.1. Загальна характеристика групи     8

4.2. Реакції для виявлення  барію     10

4.3. Хроматографічне відкриття  барію    24

4.4.Відкриття барію сухим способом      25

Висновки          26

Список використаної літератури      27

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Аналітична хімія барію  небагата класичними методами, з яких довгий час найбільш розповсюдженим був сульфатний гравіметричний.

Удосконалювання техніки  послужило поштовхом до розвитку нових методів визначення барію. У сучасній аналітичній хімії  барію широко представлені комплексонометричні  методи в різних варіантах, досить часто використовуються полум'яно-фотометричний і атомно-абсорбційний методи.

Особлива увага звернена на розвиток методів визначення «слідів» барію. Для визначення домішок барію  в особливо чистих речовинах і  напівпровідникових матеріалах застосовуються сучасні фізичні методи: спектральний, активаційний, радіохімічний і рентгонофлуоресцептні.

В даний час сполуки барію  досить широко використовуються в різних галузях сучасної техніки: сульфід  барію входить до складу фосфорів і люмінофорів, що застосовуються для виготовлення світних фарб; барій вводять в антифрикційні сплави на основі свинцю; пероксид барію є складовою частиною ряду каталізаторів, і т.д.

Оксид, пероксид і гідроксид  барію знаходить застосування для  одержання пероксиду водню й у піротехніці для приготування запалюючих сполук. Сульфід барію служить сировиною для одержання солей барію, фторид барію застосовується у виробництві емалей, при рафінуванні алюмінію. Перхлорат барію — гарний осушувач.

Титанат барію, завдяки  простому способу приготування, знайшов застосування в якості сегнетоелектрика. Цирконат барію — вогнетривкий матеріал, використовується в керамічній промисловості. Ацетат барію знаходить застосування як протрава при фарбуванні вовни.

 

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ І ХІМІКО-АНАЛІТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАРІЮ

Барій знаходиться в  головній підгрупі II групи періодичної  системи елементів Д. І. Менделєєва. Порядковий номер його 56, атомна маса 137,36.

Електронна конфігурація атома барію ls₂2s²2p⁶3s²3p⁶3d^l04s²4p⁶4d¹⁰5s²5p⁶6s². Найбільш характерна для барію ступінь окислнення +2, але відомі сполуки, у яких ступінь окислювання дорівнює +1, наприклад ВаС1.

Природний барій складається  із суміші семи стабільних ізотопів: ¹³⁰Ba, ¹³²Ва, ¹³⁴Ва, ¹³⁵Ва, ¹³⁶Ва, ¹³⁷Ва, ¹³⁸Ва, в якій переважає ізотоп ¹³⁸Ва.

Відомо також 15 радіоактивних ізотопів барію і чотири ізомери. Ізотопи  ¹³¹Ва і ¹³³Ва одержують при опроміненні барію в реакторі. Ізотопи з атомною масою від 138 до 145 є продуктами розпаду урану. Ізотоп ¹³⁸Ва з періодом напіврозпаду 1,77 днів одержують, опромінюючи церій дейтронами. Найважливіший ізотоп барію — ¹⁴⁰Ва. Він утворюється при розпаді урану, торію, плутонію; вихід складає 6,35%, період напіврозпаду 13,4 дні. ¹⁴⁰Ва хроматографічно витягають із суміші продуктів розпаду.

Мінерали барію (важкий шпат, окис барію, сульфат барію) были відомі в XVII в. Металевий барій вперше одержав Деві в 1808 р., потім — А.Гунтц у 1901 р. відновленням оксиду барію металевим алюмінієм . Електроліз розплавлених солей барію через високу розчинність барію в розплавлених хлоридах застосовується тільки для одержання сплавів барію з важкими металами. Промисловий метод одержання металевого барію заснований на алюмотермічному відновленні барію у вакуумі при 1200— 1250° С. Сирий металевий барій очищають перегонкою у вакуумі при температурі 800° С і тиску 1—1,5 мм рт. ст. у спеціальній апаратурі. Металевий барій — м'який метал сріблястого кольору, що швидко руйнується на повітрі, що кристалізується в кубічній гранецентрованій системі.

 

2. ПОШИРЕННЯ В ПРИРОДІ І ПРОМИСЛОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ БАРІЮ І йоГО СПОЛУК.

 

Досить розповсюджений елемент, вміст його в земній корі складає 5^.10^-2 мас. %, у кам'яних метеоритах— 9^.10^-4%. Космічна поширеність дорівнює 3,68 атоми на 10⁶ атомів кремнію.

У природі барій в основному  зустрічається у виді різних мінералів.

Барій знаходить застосування при  металотермічному відновленні америцію і кюрію. Випромінювання ізотопів ¹³⁸Ва і ¹³⁷Ва використовують як стандарти в гамма-спектрометрії.

Радіоактивні ізотопи барію  застосовуються для вивчення переміщень прибережних пісків, дослідження катодних втрат у електровакуумних лампах і процесів каталізу.

Сплави барію з алюмінієм  і магнієм використовують у техніці  глибокого вакууму як поглиначі  газів (геттери). Барій входить також  в антифрикційні сплави на свинцевій основі і застосовується як присадка до нікелю для цементування пухких порід при бурінні нафтових свердловин. Він є складовою частиною типографських сплавів і використовується в радіотехніці.

Оксид, пероксид і гідроксид барію  знаходить застосування для одержання пероксиду водню й у піротехніці для приготування запалюючих сполук. Сульфід барію служить сировиною для одержання солей барію, фторид барію застосовується у виробництві емалей, при рафінуванні алюмінію. Перхлорат барію — гарний осушувач. Титанат барію, завдяки простому способу приготування, знайшов застосування в якості сегнетоелектрика. Цирконат барію — вогнетривкий матеріал, використовується в керамічній промисловості. Ацетат барію знаходить застосування як протрава при фарбуванні вовни.

 

Забарвлені сполуки барію (хромат, манганат) є гарними пігментами, використовуються в якості наповнювачів при виробництві гуми і паперу. Платиноціанід барію використовується для виготовлення флуоресціюючих екранів.

Багато сполук барію поглинають рентгенівські промені і g-випромінювання, служать як захисні матеріали в рентгенівських установках і ядерних реакторах, а також застосовують як контрастну речовину при рентгеноскопічних дослідженнях.

 

3. ФІЗИЧНІ І  ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ БАРІЮ

Барій являє собою  еластичний, ковкий метал сріблясто-білого кольору.

Він існує в двох аллотропних  модифікаціях: a-модифікація стійка до 375° С; b-модифікація виникає при 375 С и стійка до температури плавлення.

Барій кристалізується  по типу кубічної об’ємноцентрованої ґратки; a = 5,01 Å.

По хімічній активності барій перевершує кальцій і стронцій. Він швидко окисляється на повітрі, покриваючись шаром оксиду, пероксиду  і нітриду. Зберігають його під шаром  гасу чи петролейного ефіру. При нагріванні на повітрі барій легко спалахує і згоряє. Енергійно розкладає воду й утворює сполуки з багатьма елементами.

При нагріванні барій  взаємодіє з воднем і азотом, утворюючи  досить міцні сполуки — гідриди  і нітриди (ВаН₂ і Ba₃N₂).

Карбід барію ВаС₂ може бути отриманий у дуговій печі при нагріванні оксиду барію з вугіллям. З фосфором барій утворює стійку сполуку - фосфід барію Ва₃Р₂, одержуваний відновленням фосфорнокислої солі сажею при температурі дугової печі.

При нагріванні сульфату барію до 1200° С в відновній  атмосфері одержують сульфід  барію. Існує ряд полісульфідів барію, що утворюються при взаємодії Ba із сіркою; при 400° С усі ці сполуки знову переходять в односірчисту сполуку.

Барій здатний безпосередньо  реагувати з галогенами, утворювати солі відповідних галогенопохідних кислот. Зі свинцем, нікелем, сурмою, оловом, залізом барій утворює сплави.

При взаємодії барію  з розведеними кислотами (НС1, H₂SO₄, HNO3) виходять відповідні солі (BaCl₂. BaSO₄, Ba(NO₃)₂).

Усі розчинні солі барію  сильно отрутні.

 

4. ЯКІСНЕ ВИЯВЛЕННЯ  БАРІЮ

 

4.1. ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПИ

Барій відноситься до другої аналітичної групи; у звичайному ході систематичного якісного аналізу  після відділення катіонів V-III груп барій замість з кальцієм і  стронцієм осаджується груповим реагентом — карбонатом амонію —  в аміачному середовищі при нагріванні в присутності хлориду амонію. Виділений осад карбонатів розчиняється в оцтовій кислоті. Виявлення барію при цьому можливо з окремої порції отриманого розчину і після розділення суміші катіонів лужноземельних елементів.

У якісному аналізі використовують також низьку розчинність сульфатів, хроматів, оксалатів і фосфатів катіонів II групи. Помітне розходження в розчинності сульфатів дозволяє проводити поділ усередині групи, а також при відповідних умовах відкривати один катіон у присутності іншого. У той час як важкорозчинні у воді карбонати, хромати, оксалати і фосфати катіонів II групи порівняно легко розчинні в мінеральних кислотах, сульфат барію в них практично нерозчинний. Ця властивість широко використовується для відділення і виявлення барію. Розчинність сульфату барію може бути ще більш знижена додаванням етанолу.

Деякі схеми якісного аналізу передбачають осадження  катіонів II групи у виді сульфатів, що потім переводяться в карбонати  багаторазовим кип'ятінням чи сплавлянням  з карбонатами лужних металів.

Обмеженням такого способу  виділення є труднощі переводу BaSO₄ у ВаСО₃ і співосадження основних солей легко катіонів, які легко гідролізуються. Для запобігання гідролізу рекомендується застосовувати при осадженні сірчану кислоту замість сульфатів лужних металів.

Описані способи розчинення сульфату барію в суміші азотної  чи соляної кислоти і пергідролю, а також руйнування сульфату барію  за допомогою ортофосфорної кислоти  і металевого магнію.

Розроблено варіант  аміачно-фосфатного методу якісного аналізу, у якому для поділу катіонів на дві головні групи використовують різне відношення фосфорнокислих солей катіонів до надлишку аміаку. Головною особливістю даного варіанту є те, що для відділення Bi, Fe, Al і Cr від двовалентних катіонів створюється (за допомогою уротропінової суміші) рН, при якому не осаджуються фосфати Са, Ва, Sr, Mg, Mn і Рb. Уротропін застосовується як слабка основа та як реактив, що осаджує Аl³⁺, Cr₃⁺, і Fe³⁺ у виді гідроксидів при 80° С. Одночасне введення з уротропіном надлишку амонійної солі обмежує концентрацію гідроксильних іонів у розчині і цілком утримує в розчині солі двовалентних металів. Друга група далі осаджується й аналізується звичайним способом.

У випадку безсірководневого  способу розділення катіонів барій  частіше попадає в III групу. В одному з варіантів цього методу, заснованого на використанні нерозчинності бензоатів, Ва, Sr, Mg, Са і Рb осаджуються насиченим розчином NaF у слабокислому середовищі у виді відповідних фторидів.

Описано метод якісного аналізу, при якому зразок сплавляється з NaOH, NaNO₃ і Na₂CO₃, а плав вилужується водою. Такий спосіб дозволяє провести поділ на три групи: основну, амфотерну і кислотну, причому барій разом із іншими катіонами знаходиться в основній групі.

Запропоновано швидкий метод якісного аналізу в безводній оцтовій кислоті, заснований на розходженні властивостей у цьому середовищі більшості елементів, у тому числі і барію.

Розроблений екстракційний  варіант систематичного якісного аналізу.

В одному з  них катіони лужноземельної групи осаджують H₂SO₄ у присутності етанолу, сульфати нагрівають з KJ і НCl₄ і проводять екстракцію ацетоном. Ацетоновий розчин перхлоратів випаровують досуха для видалення розчинника, залишок розчиняють у воді, а барій виявляють у виді хромату. Цей спосіб дозволяє визначати 1 мкг Ва в присутності 250 мкг Са і Sr. Аналіз займає від 40 до 75 хв.

2. РЕАКЦІЇ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ БАРІЮ

 

4.2.1. Утворення  осаду

Реакції, зв'язані з утворенням важкорозчинних сполук, одержали найбільше  значення для виявлення барію.

Неорганічні реагенти

Карбонат  амонію і карбонати лужних металів виділяють при нагріванні з нейтральних розчинів білий кристалічний осад карбонату барію, розчинний у мінеральних кислотах і оцтовій кислоті. Оскільки карбонат амонію внаслідок гідролізу у водних розчинах містить суміш бікарбонату і карбамінату амонію, що дають розчинні у воді солі катіонів II групи, осадження проводять у присутності аміаку, що перетворює бікарбонат у нормальний карбонат, і при нагріванні, что усуває утворення карбамінату.

 

Розведена сірчана кислота і розчинні сульфати виділяють з розчинів солей барію білий кристалічний осад сульфату барію, нерозчинний у розведених мінеральних кислотах. Іон Sr²⁺ заважає реакції, тому що утворює важкорозчиннний осад сульфату. Однак на відміну від Sr²⁺ осад BaSO₄ може бути отриманий дією насиченого розчину сульфату кальцію (гіпсової води).

Реакція утворення сульфату барію використовується для дробного виявлення барію в несистематичному ході якісного аналізу й уніфікованих методів.

Завдяки високій чутливості реакція утворення сульфату барію застосовується для виявлення слідів барію в ліках. Барій осаджують 2N H₂SО₄ чи 0,5N Na₂SO₄ і спостерігають опалесценцію за допомогою нефелометра. Проба на іони Ва²⁺ дією надлишку Н₂SO₄ є більш чутливою, тому що солі знижують чутливість реакції. Дослід проводять у такий спосіб.

До 1 краплі розчину ВаСl₂, що містить 100 мкг Ва в 1 мл, додають 10 мл 2N H₂SO₄ і через 1 хв. після перемішування —10 мл досліджуваного розчину, струшують 10 сек. і через 5 хв. спостерігають опалесценцію. Як компенсуючу рідину використовують розчин ВаCl₂ і Н₂SО₄, до якого додають 10 мл води.

Є, однак, думка, oj турбідиметричне  розглядання суспензій важких кристалів, подібних BaSO₄, є більш відтвореним, коли суспензії утворяться з концентрованими розчинами реагентів. Чутливість може бути істотно підвищена проведенням реакції в капілярах із внутрішнім діаметром 0,2—0,8 мм; у цьому випадку мінімум, що відкривається, складає 1,6 мкг Ва, граничне розведення - 1:6500. Слідові кількості барію можуть бути відкриті індукованим осадженням.

Додавання незначної кількості  барію до пересиченого розчину (NH₄)₂Pb(SO₄)₂ викликає випадання часток BaSО₄, що потім діють як ядра для осадження солі свинцю з пересиченого розчину. Реагент дозволяє знайти 0,1 мкг Ва в 0,4 мл розчини по появі помітного помутніння протягом 30 сек. Граничне розведення 1:4^.10⁶; не заважають іони Co²⁺, Ni²⁺, Zn²⁺, Al³⁺, Mn²⁺, Cr³⁺, Cd²⁺, Cu²⁺, J^-, Cl^- до 100 мкг кожного, заважають іони: Рb²⁺>120 мкг, Fe³⁺ і Ag⁺ до 100 мкг і Fe²⁺. Модифікований прийом відкриття барію методом індукованого осадження РbSO₄ передбачає додавання абсолютного спирту і дозволяє знайти 0,1 мкг Ва при розведенні £1^.107. Дослідження проводять у такий спосіб.

До 2 мл розчини PbSO₄ і 6,5М СН₃СООNH₄ додають 1 мл досліджуваного розчину чи води (холоста проба), швидко вносять 2 мл абсолютного спирту спочатку в холостий, а потім у досліджуваний розчин. Осад, що утвориться протягом ~30 сек. у досліджуваному розчині, указує на присутність барію. У холосиій пробі помітне помутніння настає через 3 хв.

Для підвищення чутливості реакції  осадження сульфату барію використана  також його здатність до утворення  забарвленого в рожевий колір  ізоморфного осаду, якщо в розчині  присутній КМnО₄. Кристали CaSО₄ несприйнятливі до такої адсорбції, у SrSO₄ і PbSO₄ ефект менш виражений. Реакцію можна виконувати на краплинній пластинці, фільтрувальному папері чи у вузькій трубці.

Аналізований розчин змішують з насиченим розчином КМnО₄ і додають H₂SO₄; можна знайти 12 мкг Ва при розведенні 1:4200.

 

Хромати й особливо біхромати утворять з барієм жовтий осад хромату барію, легкорозчинного у НС1 і HNO₃, небагато — у CH₃COOH. Реакція краще проходить у нейтральної або слабооцтовокислому середовищі. Чутливість хроматної проби така ж, як реакції утворення сульфату барію; вона служить для відділення Ba²⁺ від Sr²⁺ і Са²⁺ і для його виявлення.

Як реагент застосовується нейтральний  хромат у присутності невеликої  кількості оцтової кислоти чи біхромат з добавкою ацетату натрію, що зв'язує вільну кислоту, що є присутня у реагенті внаслідок гідролізу. Іони Sr²⁺ і Са²⁺ не заважають, тому що хромат стронцію на відміну від хромату барію легко розчиняється в оцтовій кислоті, а хромат кальцію у воді.

Ні один із катіонів лужноземельних і лужних металів не осаджується  з оцтовокислого розчину при дії хромату калію.

Відкриттю барію заважають іони Рb²⁺ і Hg²⁺, хромати які нерозчинні в оцтовій кислоті й аміаку, а також іони Ag⁺, що утворюють хромат, нерозчинний в оцтовій кислоті.

Реакція утворення хромату барію  широко використовується для виявлення барію дробним методом, а також у ході систематичного аналізу.

В одному з варіантів дробного відкриття  барію використана особливість  поводження металевого цинку, що у присутності  нітратів-іонів відновлює деякі  метали цілком до металевого стану, інші — частково, треті, у тому числі барій, залишаються в розчині.

Додаток до досліджуваного розчину  суспензії гідроксиду цинку створює  середовище (рН~6), сприятливе для відкриття  катіонів. Аналіз проводять у такий  спосіб.

До 3—4 мл досліджуваного розчини в пробірці ємністю 15—20 мл прибавляють по краплях розчин Na₂CO₃ до утворення слабкої каламуті, що розчиняють 1—2 краплями розведеної HNO₃. Потім додають суху сіль NaNO₃ до одержання насиченого розчину (на дні пробірки повинна залишитися деяка кількість солі, що не розчинилася,), вносять 0,2 г металевого цинку, струшують і нагрівають до кипіння. Додавши 1—2 мл суспензії гідроксиду цинку, пробірку струшують і розчин фільтрують (осад відкидають). Отриманий фільтрат містить іони К⁺, NH₄⁺, Со²⁺, Ni²⁺, Mn²⁺, Cd²⁺, Ba²⁺, Sr²⁺, Ca²⁺, Mg²⁺, Zn²⁺. До 0,5 мл розчину додають рівний обсяг 2N розчини K₂Cr₄ і 2—3 краплі 2N CH₃COOH. Жовтий осад указує на присутність барію.

 

Описано спосіб виявлення  барію флотаційним методом з  ізобутиловим спиртом у присутності BaCr₄.

До 2 мл розчину зразка додають 0,5 мл 2N NH₄C1, нагрівають, додають 2,5 мл розчину (NН₄)₂S, залишають стояти 5—10 хв.; до чистого розчину (після фільтрування) додають 0,5 мл 85%-ний СН₃СООН, 1 мл 0,1N ВаСrО₄, 1 мл ізобутилового спирту і перемішують (присутність сполук барію виявляється по жовтій плівці між органічним у водяним шарами).  Мінімум, що відкривається, складає 10^-5-10^-6М. Заважають реакції J^- і S^2-.

 

Фторсілікати (H₂Si₆ і (NН₄)₂Si₆) утворять з барієм у слабокислому середовищі білий кристалічний осад, малорозчинний у НС1, HNO₃ і NH₄Cl (розчинність 1:3800) і нерозчинний у спирті. Додавання етанолу знижує розчинність фторосилікату барію. Іони Sr²⁺ і Са²⁺ осади не утворять навіть у присутності спирту; заважають іони К⁺.

 

Тіосульфат  натрію у водно-спиртовому середовищі може служити реагентом на барій. Реакцію проводять у такий спосіб.

До 1 мл досліджуваного розчину додають 8 мл розчину Na₂Si₃, а потім 96%-ного спирту до утворення опалесценції, що не зникає при струшуванні. Барій виявляється в присутності Са²⁺ і Sr²⁺.

 

Ферроціаиід калію (K[Fe(CN)₆]) осаджує в присутності великого надлишку NH₄Cl білий осад Ba(NH₄)₂[Fe(CN)₆]. Реакція малочутлива, мінімум що відкривається 1,1^.10^-2 г Ва; граничне розведення 1:435.

 

Оксалат амонію (NH₄)₂С₂O₄ утворить з нейтральним чи лужним розчином солі барію кристалічний осад Ba₂С₂О₄, добре розчинний у розведених мінеральних кислотах і слаборозчинний — в оцтовій кислоті (при нагріванні з останньою осад розчиняється цілком). Аналогічний осад кальцію не розчиняється в оцтовій кислоті. Чутливість реакції 1,1^.10^-3 г Ва; граничне розведення 1:4400.

 

Гідрофосфат натрію Na₂HPO₄ виділяє білий аморфний осад ВаНРО₄; у присутності надлишку аміаку на відміну від магнію утвориться Ва₃(РО₄)₂, помітно розчинний у NH₄C1, оцтовій кислоті і цілком розчинний у сильних кислотах. Чутливість реакції 8^.10^-4 г Ва; граничне розведення 1:6200.

 

Гідроарсенат  натрію Na₂HAsО₄ діє на барій як відповідний фосфат, виділяючи в присутності NH₄C1 білий осад BaNH₄AsО₄. Чутливість реакції мала (2,8^.10^-2 г Ва; гранична концентрація 1:175), тому вона не знайшла практичного застосування.

 

Йодат калію  КJO₃ утворить з барієм у слабоаміачному чи нейтральному розчині осад, що випадає відразу після додавання реагенту; аналогічні осадки стронцію і кальцію утворяться в часі.

 

Сульфіти лужних металів виділяють з розчинів солей барію осад сульфіту барію, легко розчинний на відміну від сульфатів у розведених мінеральних кислотах і особливо в сірчистій кислоті. Чутливість 3^.10^-5 г Ва; граничне розведення 1:160000. Реакція майже не застосовується через легку окиснюваність реагенту.

 

При виявленні барію використовують нерозчинність його хлоридів і нітратів у відповідних концентрованих кислотах, а також у спирті й ефірі. Так, надлишок димучої соляної кислоти  осаджує білий осад BaCl₂, розчинність якого 1:20000; після додавання води осад зникає. Аналогічно діють ефір .(розчинність 1:120000) і спирт (1 мас. ч. розчиняється в 7000 мас. ч. спирту).

 

Органічні реагенти

Родизонат натрію Na₂С₆О₆ виділяє з нейтральних розчинів солей барію червоно-бурий осад родизонату барію. Ця реакція є чутливою, специфічною і дозволяє знайти 1 мас. ч. Ва в 210000 мас. ч. розчину.

Іон Са²⁺ не утворить осаду, Sr²⁺ утворить, але осад розчиняється на холоді в розведеної НС1 чи в суміші дифеніламіну з НС1, у той час як родизонат барію при цьому переходить у важкорозчинний гідрородизонат яскраво-червоного кольору.

Можливий і інший спосіб відкриття  барію в одній краплі з родизонатом  натрію в присутності стронцію.

Після обробки плями  на фільтрувальному папері розчином реагенту видаляють надлишок останнього промиванням розведеною (1:2) оцтовою кислотою, а потім додають 1N розчин AgNO₃; при цьому родизонат стронцію переходить у блакитнувато-фіолетовий родизонат срібла, у той час як родизонат барію залишається незмінним. Якщо обробити пляму 2%-ним розчином оксалату амонію і парами NH₃, то родизонат срібла і деяка кількість непрореагувавшого родизоната стронцію знебарвлюються, але червоно-коричнева сполука барію залишається незмінною. Метод дозволяє знайти 0,5 мкг Ва в присутності 10-кратної кількості стронцію.

Родизонат натрію дає можливість визначати  барій у сумішах сульфатів  барію і стронцію зі співвідношенням  Ва: Sr=1:250 і 200:1.

Реакція одержала значне поширення  для виявлення й ідентифікації  барію в різних об'єктах і, зокрема, у тканинах живих організмів.

Родизонат широко використовується також  для ідентифікації барію після  відділення методом паперової хроматографії; мінімум, що відкривається, при цьому  складає 0,6 мкг Ва і 0,1 мкг Ва.

4-Нітро-3-оксибензойна  кислота виділяє з розчинів солей барію осад червоного кольору сполуки Ba₇H₃О₅N^.H₂O. Реакція специфічна, але не дуже чутлива ( мінімум, щовідкривається, 1,47 мкг Ва, граничне розведення 1:116). Іон Ва²⁺ можна визначати в присутності помірних кількостей іонів Sr²⁺, Са²⁺, Mg²⁺, Pb²⁺ (табл. 1). Виявлення барію за допомогою 4-нітро-з-оксибензойної кислоти звичайно проводять краплинним методом.

Таблиця 1

Визначення барію з 4-нітро-3-оксибензоною кислотою

Ме2+	Ва2+/Ме2+	Чутливість  реакції, мкг	Граничне розведення
Mg2+	1:3,0	0,3	1:570
Pb2+	1:1,5	0,3	1:570
Sr2+	1:1,5	1,1	1:160
Са2+	1:1,0	0,6	1:285

 

На фільтрувальний папір наносять краплю 1%-ного спиртового чи ацетонового розчину реактиву і після видалення розчинника — краплю досліджуваного розчину.  Пляму, що утворилася, обробляють парами аміаку, а потім обережно нагрівають над електричною плиткою і промивають водою (для видалення забарвленої амонійної солі реактиву). У присутності Ва²⁺ виникає характерне яскраво-червоне кільце чи пляма.

 

Калієва сіль кроконової кислоти в оцтовокислому середовищіу в присутності комплексона осаджує барій у виді блідо-жовтого осаду. Стронцій на холоду цим реактивом не осаджується, якщо його концентрація <0,1 М. Барієва сіль кроконової кислоти практично нерозчинна у воді (знайти барій у фільтраті за допомогою сульфату амонію не вдається). Відкриття барію проводять розчином калієвої солі кроконовой кислоти.

До 5 крапель  досліджуваного солянокислого розчину  додають 10 крапель буферного розчину (30 г комплексону, 140 мл 14N розчину  аміаку і 20мл крижаної оцтової кислоти) і 5 крапель 3%-ного розчину реактиву. У присутності барію швидко утвориться кристалічний ясно-жовтий осад. Інші катіони, що утворять комплексні сполуки з комплексоном, не заважають відкриттю барію.

 

Фталідгідроксиламін при взаємодії з розчином ВаС1₂ в аміачному середовищі утворить об'ємний аморфний осад жовтогарячого кольору. Реагент не взаємодіє з іонами Sr²⁺ і Са²⁺ але зате легко відкриває 0,15 мг Ва в 1 мл розчину. При спільній присутності іонів Ba²⁺, Sr²⁺ і Са²⁺ у кількості 2,8 мг/мл кожного барій виявляється по помутнінню розчину. 0,56 мг/мл Ва в присутності 4-кратного надлишку Са і Sr можна визначити по появі опалесценції розчину після 30 хв. стояння останнього.

До 1 мл досліджуваного розчину, що може містити іони Са²⁺, Sr²⁺ і Мg²⁺, а також лужних металів, додають аміак до слабкого запаху і 0,5 мл 2%-ного спиртового розчину фталілгідроксиламіну. Спостереження ведуть нa протязі 30 хв. Поява жовтогарячого чи жовтого осаду, помутніння чи майже безбарвнаї опалесценціяї свідчить про наявність іонів Ва²⁺.

 

Для відкриття барію  зручною реакцією є також утворення  кільця.

До 1 мл досліджуваного розчину в мікропробірці додають 1 краплю 10%-ного розчину аміаку, 0,5 мл 2%-ного розчину реагенту. У присутності барію в місці зіткнення розчинів з'являється кільце. Визначенню барію заважають Ag, Hg, Pb і Сu.

 

Дибром-2-анілінбензантронсульфонат  натрію утворить з барієм жовтий осад. Аналогічно поводяться Fе, Ni, Mg; Ca і Sr не взаємодіють з реагентом.

 

Крім перерахованих  органічних реагентів, відомі такі реагенти, що випробувані в якості осадників, але не знайшли широкого застосування. До них відносяться деякі похідні флуоресцеїну, що утворять нерозчинні металокомплекси з деякими катіонами, у тому числі з Ва²⁺ (граничне розведення 1:2000), Са²⁺ і Sr²⁺.