Хореографічне мистецтво

План

І. Вступ.

Як і всі інші види мистецтва, танець відображає дійсність, що нас оточує, розкриває навколишнє життя у всіх його проявах. Специфіка  танцю, як виду мистецтва, полягає в  тому, що виразником засобів танцю  є пластичний рух тіла людини, жести і т.ін.

Музикою для танців можуть служити не тільки мелодії, що їх виконують  на музичних інструментах, але й  пісні. Пісню може виконувати хор, соліст, чи сам виконавець одночасно з  танцем, або чергуючи з ним. Наприклад: коломийки, частівки, гагілки, хоровод „Марена” (укр. нар. пісня). Супроводжувати танець можуть також ритми, що виконуються на музичних інструментах.

Танець – це мова. Танцюючи, ми «розмовляємо» на сцені. І тому танець повинен бути настільки виразним, щоб глядач зрозумів все що відбувається.

Танець і шляхи  його розвитку.

Ще в сиву давнину  люди виражали радість не тільки вигуками, але й стрибками, іншими різними  рухами. Це ж саме спостерігалось і  при вираженні горя, нудьги. Такі рухи виражали емоційний стан людини у певний момент. Ідучи на полювання. Люди наслідували рухи різних звірів, птахів. Робилося це для того, щоб показати, що мисливець

вивчив звички звіра  чи птаха, а отже і полювання мало б бути вдалим. Це були початкові  елементи танцю

         Після полювання люди збирались біля вбитого звіра і, взявшись за руки, стрибали навколо нього, виражали таким чином радість. Це були перші танці, що поступово ставали обрядовими, тобто такими, які супроводжували кожен вихід на полювання і повернення з нього.

           Поступово все більше різних почуттів стали знаходити відображення у танцях. Люди вносили до них жарти, гумор, сатиру. Згодом з'явилися танці, в яких відображалися не тільки ті чи інші види діяльності людини, а й певні риси їхнього характеру.

            У кожного народу є дуже багато різноманітних танців. Тому закономірно виникає питання про те, що вплинуло на формування танцю в окремих народів? Чому грузини танцюють на підігнутих пальцях, а узбеки акцентують увагу на рухах рук, чому росіяни використовують дрібушки, а українці — присядки і т.д.? На це, передусім, впливає географічне розташування, тобто місце, де проживає той чи інший народ.

Багато народних танців пов'язано з трудовим процесом (білоруський  танець "Бульба", українські танці "Лісоруби", "Косарі", "Шевчики", литовський танець "Млин" та ін.).

Південне небо, теплий клімат, легкий костюм сприяли створенню  яскравих "Тарантели", "Жоку", "Молдовеняски", а   суворий  клімат, важкий костюм — дуже стриманого, статичного танцю народів півночі. Отже, клімат також значно вплинув на формування танцю. Такі фактори, як сусідство інших народів, соціально - економічний стан мали значний вплив при створенні народних танців.

Танець в усі часи супроводжував народ у його радості  і в горі. Люди танцювали коли народжувалась дитина, на весіллі, коли йшли у бій і на похоронах. В Іспанії колись навколо померлого танцювали зі свічками, а в гуцулів також був звичай забавлятись і танцювати біля померлого.

У народних танцях відображалися  і військові мотиви. Так, у грузинському танці "Хорумі", українських танцях "Аркан", "Опришки", "Запоріжці", у "Гопаку" та в інших демонструється сила, твердий характер, розум і непохитність.

Народний танець тісно  пов'язаний з народною музикою та іншими видами народного мистецтва. З давніх-давен він був невід'ємною  складовою народних свят і обрядів (веснянки, купальські ігри, масляничні ігри та ін.). У старовинних народних святах та обрядах беруть початок хороводи.

Щодо характеру виконання, народні танці дуже різноманітні: швидкі і повільні, масові і групові, парні і сольні. Виконання народних танців у побуті найчастіше супроводжується грою на музичних народних інструментах. Велику роль для виконання народних танців відіграють національні костюми.

У зв'язку з розподілом праці і ростом міст, із середовища народу виділилися перші професійні танці і виконавці. На Русі це були скоморохи.

Про них відомо з XI-XVII століть. Вони були першими представниками театрального мистецтва на Русі.

На основі народних танців виникли так звані бальні танці (полька, вальс, мазурка, чардаш, коломийка та ін.). Стандартні латиноамериканські танці віднесено тепер до розряду спортивних. Характерними є танці оперних та балетних вистав.

Йшов час, танець поступово  набував громадського значення. Із суто розважального він став розповідним, висміювальним, повчальним. Танець починає відігравати роль не тільки в естетичному, але й у моральному, етичному і соціальному вихованні народу.

Завдяки зацікавленню відомих  балетмейстерів народним мистецтвом, характерний танець посів одне з  провідних місць у низці виразних засобів танцювальної вистави. Цьому значно сприяли Ф.Лопухов, К.Голейзовський, В.Чабукіані, а також ті балетмейстери, які працювали на мистецькій ниві національних республік. Там характерний танець використовували дуже широко (наприклад, балетні театри України).

"Характерними" вважали танці, що йшли в операх чи балетах (гротескові, комедійні, жанрові сценки, стилізовані національні танці-польські, угорські, українські, російські і т.д.). Незважаючи на це характерний танець довший час вважався деякими теоретиками хореографії найнижчою сходинкою балетного мистецтва і "спотворенням" художнього смаку.

Класична термінологія для характерного танцю була і  залишається істинною.

Сюжетні танці — це вершина здобутку народу і вони найдосконаліші за формою (музикою, лексикою та композицією).

У сюжетних танцях відображаються явища природи, звички, характер, темперамент  звірів, птахів, тварин, трудові процеси, використання знарядь праці, сімейний побут, громадське життя, чітко окреслюється характер людини у її вчинках, у взаєминах з довкіллям (ліричні, жартівливі, героїчні).

Народно-сценічний танець вважається своєрідним різновидом народного  танцю з ускладненою лексикою і доволі складною композиційною  побудовою. Безперечно, класичний танець впливає на його розвиток. У багатьох творах П.Вірського відчувається філігранне поєднання класичного та народного танців. Саме у цьому виявляється стильовий напрям творчості видатного майстра народно-сценічного танцю. Він досконало володів двома хореографічними мовами. Крім того, він добре розумів закономірність та розвиток його форм.

Найбільше розвинену, узагальнену  і закінчену систему екзерсису  має класичний танець в який входять  рухи "...не в емпірично поданій  формі, а в абстрагованому до форми  виді". Саме ця основна особливість класичного танцю має великий вплив на створення і розвиток характерного танцю, вона служить фундаментом для театралізації і узагальнення фольклорного матеріалу, формування стилістичних особливостей танців різних народів.

Для того, щоб діти правильно виконували хореографічні рухи вчителеві потрібно навчити дітей перешиковуватись з колони у великі лінії, повертати голову в сторону, з лінії легко перешиковуватись у ланцюжок. З перших занять необхідно навчити дітей приймати вихідне положення, виконувати маршові кроки на місці.

За допомогою вправ  ми розвиваємо м’язи ніг та спини, діти швидко втомлюються, їм важко довгий час зберігати правильну поставу, підтягнутість. Тому з дітьми потрібно проводити різноманітні тренувальні  вправи, надавати їм ігрового характеру, більш складні поєднувати з більш легкими, намагатися, щоб на уроці була активна, дружна, весела атмосфера. Найголовніше, щоб вправи, які вивчаються, сприяли правильному формуванню дитячого організму і розвиткові основних рухливих навичок.

З перших уроків дітей потрібно знайомити з основними позиціями ніг та з положенням рук.

ІІ. Основна частина.

Розділ 1. РОСІЙСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО.

1.1. Загальна характеристика російських танців.

Російський народ любить музику, пісню і танець. Танець, як і музика, народжується з життя. Рухи російського танцю відображають риси національного характеру російської людини.

В основі російського  національного танцювального мистецтва  лежать народні ігри, старовинні обряди, пісні і хороводи. Розвиток російського народного танцю проходив за трьома напрямами: хороводи, пляси імпровізаційного характеру і танці, що мають визначену, точно встановлену послідовність фігур.

Російські народні танці  мають велику різновидність. Вони мають  назви чи за піснею, під яку виконуються (наприклад "А я по лугу", "Камаринська",

"Сени"), чи за  кількістю виконавців ("Шестёра", "Семёра", "Восьмёра", "Парная", "Напарочка"), чи за назвою персонажа, якого показують у танці ("Медведь", "Чиж", "Дергач", "Рыбка").

Дуже часто зміст  російського танцю і його основна думка закладені в самій назві. Танці "Лебёдушка", "Петухи", "Заинька", "Журавель", "Гусачок" і т.д. можна було б назвати ігровими, сюжетними танцями, оскільки ігровий початок у них виражений дуже яскраво. В цих танцях проявляється спостережливість і мудрість народу. В своїх рухах виконавці не тільки імітують, наслідують повадки звірів і птахів, а намагаються передати більш глибокий зміст, який висвітлює ті чи інші сторони людського життя.

При одній лише назві  танцю "Лебёдушка" можна уявити образ російської дівчини.

У багатьох танцях головну  роль відіграє композиційна побудова—малюнок танцю, що і характеризує його назву. Наприклад "Цепочка", "Плетень", "Улитушка", "Корзина", "Воротца" та ін.

Танець "Улитушка" нагадує  своїми малюнками раковину равлика. Танцюристи то закручують "улитку", то розкручують її. В танці "Плетень" виконавці з'єднують руки, зображаючи пліт.

Є танці, що отримали назву  від характерних рухів, які входять  до нього. Це — "Топотуха", "Толкушка", "Дрибушечка". В таких танцях головне — оригінальність того чи іншого руху.

У багатьох російських танцях своєрідно відображається праця  людей. "Возьмите пляску народную, — писав в одній із статей М.Калінін, — мы ею все восхищаемся — народ, отбирая лучшее, показывает трудовые процессы в пластической форме".

Майже всі російські  танці нерозривно пов'язані з  народними піснями, які дуже різноманітні в ритмічному і мелодійному аспекті. Звідси і велика різновидність російських народних танців.

Найпростішою формою російських народних танців були хороводи — невід'ємна складова частина всіх весняних і літніх забав та свят.

Хороводи у російському  народному побуті надто різноманітні. їх характерною ознакою є зв'язок рухів великої кількості учасників  з піснею, а подекуди - розігруванням  змісту цих пісень.

Найчастіше хоровод  будується по колу, в якому учасники тримаються за руки або за кінці  хусточок, інколи їх руки вільно опущені.

Основні виконавці, які  розігрують дійових осіб із пісні, під  яку виконується хоровод, переважно  виходять на середину. В інших хороводах — заспівувач починає кожен куплет, інші підспівують.

Хороводи майже повсюдно збереглись у народі до наших днів, але в кожній області вони мають  певні особливості. У хороводах  північної Росії притаманна строгість, навіть подекуди манірність, неприродна вимушеність рухів. Дівчина рухається плавно, „як пава", на хлопця вона може подивитись тільки після закінчення гри.

Хороводи середньої  Росії відрізняються великою  жвавістю, вільністю різноманітних  рухів. У середині хороводу навіть може відбуватись пляс. Ті, що йдуть по колу, рухаються більш весело, інколи пританцьовуючи.

Поруч з хороводами у  побуті російського народу широко розповсюджені танці імпровізованого характеру. У них відсутня послідовність фігур і рухів. Вони можуть бути одиночні, парні і масові.

Рухи хлопців відрізняються  силою, спритністю і завзятістю. Танцюючи, вони намагаються показати майстерність, чіткість у виконанні різних дрібушок, оплесків і присядок. Дівчина рухається скромно, плавною ходою, інколи махнувши хусточкою, а ще може і позмагатися з хлопцем складними рухами.

Найбільш характерний  вид російських танців — перепляс. Як показує сама назва танцю, це є змагання у віртуозності рухів, силі, спритності, виносливості і винахідливості. Переплясу притаманне завзятя, інколи легкий гумор.

На відміну від плясів, російські танці мають суворо встановлену послідовність фігур. У кожній фігурі рухи також заздалегідь фіксовані.

Російська кадриль, що десятиліттями  складалася самим народом, у кожній місцевості має відмінні особливості, певний малюнок і характер рухів. Існують кадрилі з чотирьох, п'яти, шести і більше фігур. Виконуються  вони під супровід пісні чи гармошки, причому кожній фігурі відповідає певна мелодія.

Із російських танців повсюдно побутують кадрилі з  їх різноманітними „ланце", „метелиця". Окрім того, у багатьох областях Росії існують свої танці, які  не виконуються в інших краях. Серед них варто назвати „Гусачка" (Смоленщина), ,Нижика" і „Шину" (Архангелыцина), „Тимоню"( Курська обл.), „Толкушу" (Ленінградська обл.), „Подгорку" (Сибір) та ін.

Російські танці мають  багато спільного з танцями сусідніх народів України і Білорусії, але поруч з тим танець кожного народу має певні особливі риси і національний колорит.

Після Другої світової війни  культура самодіяльних колективів підвищувалась  з року в рік. Російський народний танець став широко використовуватись  професійними колективами. Серед них  найбільш визначною була танцювальна група при державному російському народному хорі ім. М. П'ятницького (балетмейстер Т.Устинова). Вона вела велику роботу з вивчення і дослідження російського народного фольклору.

Великих творчих здобутків  досягнули також танцювальні  групи інших російських народних хорів. В Уральському народному хорі під керівництвом О.Князевої, у Волзькому народному хорі завдяки балетмейстеру В.Таранову.

Широко використано  матеріал російського народного  танцю в ансамблі народного танцю СРСР Ігоря Мойсеєва. У 1948 p. створено в Москві хореографічний ансамбль з поетичною назвою „Берізка" під керівництвом     Н. Надєждиної. Він прославився виконанням ліричних жіночих хороводів і красою їхніх танцювальних малюнків.

Широко використовується багатство народного танцю і в постановках оперних театрів. Це підтверджується цілим рядом балетних вистав у яких на основі російського фольклору поставлено багато сценічних характерних танців.

Нові виразні засоби, основані на поєднанні класики з  характерними рухами російського танцю, використовуються балетмейстерами при створенні балетів на сучасні теми.

1.2. Класифікація російських народних танців

Найпростішою формою російських народних танців були хороводи — невід'ємна складова частина всіх весняних і літніх забав та свят.

ХОРОВОД—це масова народна дія, що об'єднує велику кількість людей. У Росії мали велике розповсюдження дівочі хороводи. Водили їх дівчата і молоді жінки, рухаючись плавно, статечно, стримано. Якщо використовувались у таких хороводах дрібушки, то частіше всього це були дрібушки дрібні з легким притупуванням каблуками.

Хороводи, як повільні, так  і швидкі, будуються на простих, лаконічних танцювальних рухах: простий крок, перемінний крок, припадання та ін. Композиції хороводів  є різних видів і часто нагадують мудровані малюнки російських мережив. Зустрічається побудова хороводу у два ряди — "стіна на стіну". Хороводи можуть будуватися ланцюжком, змійкою і т.д.

У числі російських народних танців великим успіхом користуються танці — КАДРИЛІ. В Росії це один із найулюбленіших танців сільської молоді. В кожній окремій області і навіть місцевості кадриль виконують по-різному, де в чотири пари, а де — лише у дві. Кадриль Калінінської області виконується в чотири пари квадратом: одна пара танцює проти іншої.

Дуже різноманітні і цікаві в кадрилі малюнки побудов окремих фігур: прямі лінії, кола, зигзаги, равлики, ворітця. Назви "проходная", "косичка", "цепочка", "прощальная" та ін. підкреслюють особливість тієї чи іншої фігури.

Поряд з танцями, в  яких є закінчена форма, широко розповсюджені в народі більш вільні ПЕРЕПЛЯСИ, які не сковують танцюриста визначеною композицією, даючи кожному можливість виконати будь-яке колінце (па), показати на що він чи вона здатні. При виконанні перепляса виконавці часто змінюють колінця, вносячи в них щось нове, незвичайне, несподіване для глядача.

Таких танців-імпровізацій хлопці і дівчата навчаються з  малих років. Виконавцю не хочеться повторюватись, робити те, що робить його товариш. Звідси і більша різновидність, самобутність російських танців-переплясів.

Кращі старі традиції допомагають народженню нових, сучасних танців, починаючи від простих  і закінчуючи складними хореографічними  постановками.

Які риси відрізняють  сучасний російський танець від старого? Головне тут — глибокий зміст і високий художній рівень. Російський танець став сьогодні гострішим, енергійнішим і динамічнішим. Хлопці виконують дуже складні різноманітні танцювальні комбінації. Дівчата танцюють сміло і енергійно. І ті й інші танцюють як рівні, змагаючись у майстерності.

1.3. Позиції рук

Вихідна позиція. Обидві руки вздовж корпуса опущені донизу.

1-ша позиція. Руки перед корпусом підняті вперед долонями вверх.

2-га позиція. Руки широко розведені в сторони трохи перед корпусом долонями вверх.

3-тя позиція. В російському танці вона не характерна. Через неї проводять руки у різі положення.

1.4. Положення рук

1-ше положення. Обидві руки в кулачках лежать по боках на талії.

2-ге положення. Руки схрещені перед грудьми, лікті підняті вверх.

3-тє положення  (жіноче). Руки розведені в сторони нижче 2-ї позиції.

4-те положення  (жіноче). Права рука зігнута в лікті і піднята трохи вверх, ліва рука опущена донизу.

5-те положення. Одна рука знаходиться в кулачку на талії, друга    вільно опущена донизу.

6-те положення. Права рука знаходиться у третій позиції, частіше з хусточкою, ліва лежить в кулачку на талії.

1.5. Кроки і рухи на місці рекомендовані для вивчення дітьми початкових класів.

1. Простий побутовий  крок.

2. Перемінний крок  на всю ступню.

3. Перемінний крок  на каблук.

4. Перемінний крок  із ковзним ударом за 1-ю позицією.

5. Човгаючий крок.

6.  Боковий крок  „Припадання".

7. Крок з підскоком  і ударом носка ззаду (з уральської „Шестёры).

8.  Крок назад із  танцю „Шестёра".

9. Крок простої дрібушки.

10. Перемінний крок  дрібушки.

11.  Молоточки.

12. Ключі та кінцівки.

13. Рухи з оплесками  (різні варіанти).

14. "Верьовочки" (різні  варіанти).

15. Моталочка.

16. Гармошки (різні варіанти).

17.  Присядки (різні  варіанти).

18. Оберти (різні варіанти).

1.6. фрагмент уроку «Вивчення російського танцю «Карусель».

- Діти, сьогодні на уроці ми вивчимо російський танець «Карусель».

1. Вступна  бесіда.

Російський народ любить музику, пісню і танець. У багатьох російських танцях відображається праця  людей. Майже всі танці нерозривно пов’язані з народними піснями. Російські танці мають багато спільного з танцями сусідніх народів України, Білорусії, але поруч з тим танець кожного народу має певні особливі риси і національний колорит. Ось погляньте на російський хороводний костюм. (Додаток 1). Хороводи танцюють плавно, стримано. У танці використовують перемінний крок, припадання, простий крок та ін. А ось погляньте кадрильний костюм. (Додаток 2). В Росії «Кадриль» - це один із найулюбленіших танців сільської молоді. Дуже різноманітні і цікаві в кадрилі малюнки побудови окремих фігур: прямі лінії, кола, зигзаги, равлики, ворітця.

Російська народна хореографія  має великий танцювальний словник, в якому зафіксовано багато різних рухів:

Рух №35. Біг.

Музичний  розмір  2/4.   Вихідне  положення:   ноги  в  шостій   позиції.

На «раз» — злегка стрибнути  на праву ногу вперед. Ліву, зігнуту  в коліні, трохи підняти назад.

На «і» — повторити рух  з лівої ноги.

На «два» — повторити рух, що виконувався на «раз».

На «і» — притупнути лівою  ногою поруч з правою. Рух продовжити з іншої ноги.

- Діти, вихідне положення: ноги в шостій позиції:

На «раз» - злегка виконуємо  стрибок на праву ногу вперед, а  ліву одночасно згинаємо в коліні і трохи піднімаємо назад.

На «і» - повторюємо те ж саме тільки з лівої ноги.

На «два» - повторюємо цей же рух тільки з правої ноги.

На «і» - притупнути лівою ногою поруч з правою.

Так само виконуємо рух з іншої ноги.

Рух № 53. Відбивка № 1

Музичний розмір 2/4. Вихідне положення: ноги в шостій позиції. Виконується на 2 такти.

1-й такт. На «раз» — притупнути правою ногою.

На «і» — підстрибнути на лівій  нозі, одночасно праву трохи підняти  над підлогою.

На «два» — праву ногу з  ударом опустити на підлогу, одночасно  ліву трохи підняти.

На «і» — ліву ногу з ударом опустити на підлогу.

2-й такт. На «раз» — підстрибнути на правій нозі, одночасно ліву трохи підняти над підлогою.

На «і» — ліву ногу з ударом опустити на підлогу, одночасно праву  невисоко підняти над підлогою.

На «два» — притупнути правою ногою.

На «і» — пауза.

- Вихідне положення: ноги в шостій позиції. Виконується цей рух на два такти.

1-й такт. На «раз»  - виконуємо притуп правою ногою.

На «і» - підстрибуємо на лівій нозі, одночасно праву ногу трохи піднімаємо над підлогою.

На «два» - виконуємо  удар правою ногою, одночасно ліву ногу трохи піднімаємо над підлогою.

На «і» - ліву ногу з ударом опускаємо на підлогу.

2-й такт. На «раз»  - виконуємо стрибок на правій  нозі, одночасно ліву трохи піднімаємо над підлогою.

На «і» - виконуємо  удар лівою ногою, одночасно праву  піднімаємо над підлогою.

На «два» - виконуємо  притуп правою ногою.

На «і» - пауза.

Рух № 54. Крок зі сплескуванням

Музичний розмір 2/4. Вихідне положення: ноги в шостій позиції. Руки широко розкрити в сторони. Виконується  на 2 такти.

1-й такт. На «раз» — крок правою ногою вперед.

На «і» — крок лівою ногою  вперед.

На «два» — крок правою ногою  вперед, одночасно ліву ногу, зігнуту  в коліні, підняти невисоко попереду правої.

На «і» — ударити долонею  правої руки по коліну лівої.

2-й такт. На «раз» — крок лівою ногою вперед.

На «і» — крок правою ногою  вперед.

На «два» — крок лівою ногою  вперед, одночасно праву ногу, зігнуту в коліні, підняти невисоко попереду лівої.

На «і» — ударити долонею  лівої руки по коліну правої.

- Діти вихідне положення: ноги в шостій позиції. Руки широко розкриті в сторону. Виконуємо на 2 такти.

1-й такт. На «раз» — робимо крок правою ногою вперед.

На «і» — виконуємо  крок лівою ногою вперед.