Хозяйственые суды



26

 

Вступ

Метою виконання курсової роботи є вивчення системи господарських судів в Україні, їх розвиток і повноваження, а також статус суддів. 

Ця тема являється актуальною оскільки однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення господарських судів.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», Господарським процесуальним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 6 листопада 1991 р., іншими нормативно-правовими актами України, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

При написані даної роботи я використовувала такі джерела: Дяченко В. І. Система правоохоронних органів, Михайленко О.Р. і Демський Е.Ф. суд, правоохоронні та правозахисні органи України, Тимченко С. М. Судові та правоохоронні органи України, Закон України „Про судоустрій” та інші джерела.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРЫЯ СТВОРЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

Господарський суд є однією з гілок судової влади (поряд із за­гальними судами), на яку законом покладено здійснення правосуд­дя в згаданих відносинах. Він самостійно вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Господарський суд в Україні зазнав великих змін як у правово­му статусі, так і в регламентації його діяльності. З органу, наділе­ного повноваженнями управлінського характеру, його перетворено на такий, що здійснює правосуддя в господарських відносинах і є незалежний під час виконання цієї функції.

 

1.1. „Статут судочинства в комерційних судах” від 20 листопада 1864 року.

 

Історичні корені нинішніх господарських судів сягають глиби­ни століть — до 1727 року. Щоб уникнути ускладнень з розглядом торгових справ, у бага­тьох містах було створено Комерційні суди. В Російській імперії 1864р. була проведена судова реформа „Статут судочинства в комерційних судах” від 20 листопада 1864 року, складався з 15 розділів. При цьому відбулися деякі зміни в су­дочинстві:

а) створення загально рівного відкритого гласного суду;

б) створення установ загальної юстиції(окружний суд, судова палата і сенат);

в) створення установ мирової юстиції(дільничний мировий суддя, повітовий  
     з’їзд мирових судів, сенат);

г) запроваджено інститут присяжних;

д) залучення до судового процесу адвокатів[1].

Головною особливістю здійснення право­суддя в комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справи. Комерційні суди діяли до 1917 року.

 

1.2. „Про державний Арбітраж в СРСР” від 30 листопада 1979 року.

 

Декретом № 1 про суд Радянська влада ліквідувала всі без ви­нятку судові установи. У період грома­дянської війни керівництво господарством здійснювалося військо­во-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалось у головкомах, що вели облік усіх наявних ресур­сів і розподіляли сировину, матеріали й готову продукцію за нарядами. Підприємства ж, не маючи господарської самостійності, не тільки не укладали відповідні договори, а навіть не здійснювали грошові розрахунки між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались головкомами, які керували їхньою роботою. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності підприємств докорінно змінилися. Гос­подарською реформою, що почалася з кінця 1921 року, впрова­джується комерційний розрахунок в якому на зміну майже приходять товарно-грошові відносини та інші категорії. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів такими органами стали арбітражні комісії.

Постановою від З квітня 1922 року Президія Вищої ради народного господарства утворила Арбітражну комісію при ВРНГ і арбітражні комісії при її місцевих органах та затвердила Положення про арбітражну комісію. В Україні Постанову Раднаркому УРСР про організацію Вищої арбітражної комісії УРСР було прийнято 16 листопада 1922 року. Систему республіканських і місцевих арбітражних комісій очолила Арбітражна комісія при Раді Праці й Оборони СРСР, положення про яку було затверджено 6 червня 1924 року. За характером дія­льності дані органи нагадували суди. Один з арбіт­рів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місце­вих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітраж­ну комісію при Економічній Раді союзних республік.

Подальший розвиток арбітражу був пов'язаний з переходом на госпрозрахункові методи господарювання, з організацією зв'язків на основі договорів. До компетенції було віднесено всі спори за укладеними договорами, про якість продукції, а також інші майнові спори між установами, підприємствами й організаціями усуспільненого сектора, крім винятків, установлених законом.

Новий етап розвитку радянського арбітражу пов'язаний із при­йняттям Конституції СРСР 1977 року. Органи Держарбітражу були перетворені в конституційні. Стаття 163 основного Закону передба­чала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, уста­новами й організаціями здійснюється органами державного арбітра­жу в межах їхньої компетенції. Організація і порядок їхньої діяль­ності встановлюється Законом „Про державний Арбітраж в СРСР”. Цей Закон прийнятий 30 листопада 1979 року Верховною Ра­дою Союзу РСР, визначив підвищення ролі органів державного арбітра­жу в зміцненні законності в господарських відносинах. На його основі Рада Міністрів СРСР затвердила положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів і Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами.

Відповідно до перерахованих актів арбітраж повинен був не тільки забезпечувати захист прав та інтересів організацій у процесі вирішення господарських спорів, але й активно впливати на них з метою дотримання законності й державної дисципліни, усувати недоліки в цій сфері діяльності та керівництві організаціями, за­безпечувати однакове і правильне застосування законодавства, здійснювати заходи, спрямовані на вдосконалення юридичного ре­гулювання господарської діяльності.

 

1.3. „Про внесення змін і доповнень у законодавство Союзу РСР про Державний арбітраж” від 18 лютого 1987 року.

 

Правові засади, які застосовував арбітраж, були в основному спрямовані на низові ланки економіки й майже не стосувалися ви­щих органів. Арбітражу надавалося право в разі виявлення в ході ви­рішення господарського спору незаконного відомчого акта не ра­хуватися з ним і приймати своє рішення, діючи виключно на осно­ві закону. Водночас визнавати незаконні акти управління недій­сними Держарбітраж не мав права.

18 лютого 1987 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про внесення змін і доповнень у законодавство Союзу РСР про Державний арбітраж”.

Згаданий орган не входив більше до системи виконавчо-розпорядчих органів. Можливості його впливу на підприємства й організації збільшився, але зв'язок Держарбітражу з Радою Міністрів СРСР зберігся. У вирішенні спорів арбітражі стали цілком незалежними від вищих і місцевих виконавчо-розпорядчих органів держуправління. Постановою Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 року було затвердже­но нове Положення про Державний арбітраж СРСР і нова редак­ція Правил розгляду господарських спорів державними арбітра­жами.

Так, із переходом до ринкової економіки, виникла необхідність кардинально перебудувати систему органів, що вирішують госпо­дарські спори, тим самим забезпечити однаковий захист прав і за­конних інтересів усіх суб'єктів даної сфери. Закон Української РСР «Про державний арбітраж» Верховною Радою України був прийнятий 4 червня 1991 року. Отже, уперше в історії СРСР сформувалася самостійна система арбітражних судів в окремій республіці. У цьому законодавчому акті було визначено прерогативи господарського суду саме як ланки судової влади, що здійснює правосуддя у відповідних юридичних відносинах. Закон України «Про арбітражний суд» уперше з часів революції започат­кував проведення судочинства з господарських справ спеціалізо­ваними судовими установами.

 


РОЗДІЛ 2. СТАТУС, ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ І КОМПЕТЕНЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ.

 

2.1. Статус господарського суду і судді в Україні.

 

Відповідно до Конституції України та Закону України "Про судоустрій" правосуддя у господарських відносинах здій­снюється господарським судом.

Особливості статусу господарського суду визначаються тим, що він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді спорів про банкрутство[2].

Господарські суди, в яких працює 427 суддів, сприяють зміцненню законності і протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляються окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, в діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збіль­шується кількість звернень суб'єктів господарювання за захис­том своїх порушених прав та інтересів.

Господарські суди є юридичними особами, мають самостій­ний кошторис, поточний, а при необхідності — й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням2.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширюється дія Закону України "Про державну службу". Фінансування господарських судів здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджується Верховною Радою України за поданням Голови Вищого господарського суду України. Судді — недоторканні. Цей принцип поширюється на житло даної посадової особи, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне їй майно й документи.

Без згоди Верховної Ради України суддю не повинно бути затри­мано чи заарештовано до винесення обвинувального вироку судом.

Він не може бути затриманий за підозрою у вчинені злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження в справах про адмініст­ративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою в скоєнні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільне­ний після з'ясування його особи.

Проникнення в житло чи службове приміщення судді, у його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшу­ку чи вилучення прослуховування його телефонних розмов, корес­понденції, речей і документів, особистий обшук судді можуть про­вадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду ухвали про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

 

2.2. Принцип діяльності господарських судів в Україні.

 

Відповідно до Конституції України правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарським судом. Він є незалежним органом у вирішенні всіх спорів даної сфери, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

У науці господарського процесу під принципами відповідного процесуального права розуміють основні засади (загальні керівні положення), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя у відносинах цієї сфери.

Проблема способів організації та проведення господарського процесу є однією з центральних проблем, які досліджувалися зга­даною наукою. У літературі часів існування державного арбітражу висловлювалися різні думки стосовно поняття, кількості, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів. Значно мен­ше уваги приділялося дослідженню принципів діяльності госпо­дарського суду. Певне поліпшення у визначення їхнього переліку вносить ст. 4 Закону України «Про господарські суди»(7 лютого 2002р. Втратив чинність), хоч вона й не вирішує проблеми остаточно, оскільки кожний із принципів знаходить своє закріплення, як правило, не в одній, а в низці норм і процесуальних правил, що характеризують зміст даного принци­пу; у статті чітко не розмежовуються способи організації і способи діяльності господарського суду; вона містить неповний перелік принципів, хоч реально можна назвати й інші засади діяльності го­сподарського суду, що закріплюються в нормах права й реалізу­ються на практиці.

Згідно зі Закону України «Про судоустрій» госпо­дарський суд здійснює правосуддя на принципах:

1) законності. Це конституційний принцип, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної вла­ди зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України.

2) незалежності, у тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення тільки законові. Гарантії незалежності суддів закріплено в Законі України «Про статус суддів» відповідно до ст. 11.

3) рівності всіх учасників судового процесу перед законом і господарським судом. Правосуддя в Україні здійснюється на за­садах рівності громадян перед законом і судом незалежно від по­ходження, соціального й майнового стану, расової й національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і харак­теру занять, місця проживання та інших обставин згідно зі ст. 7 Законі України «Про статус суддів»

4) змагальності сторін та свободи в наданні ними господар­ському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої пере­конливості. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, об­ґрунтовують свої вимоги й заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи й правильного застосування законо­давства.

5) повного фіксування судового процесу технічними засо­бами в порядку, установленому законом. Вирішення спорів у господарському суді повністю фіксується технічними засобами, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони держав­ної та комерційної таємниці або коли проти цього є обґрунтовані заперечення однієї зі сторін;

6) гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерцій­ної таємниці або коли проти цього є обґрунтовані заперечення од­нієї зі сторін.

7) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених зако­ном.

8) обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов госпо­дарського суду. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухва­ла, постанова господарського суду набирають законної сили після їхнього прийняття й підлягають обов'язковому виконанню підпри­ємствами, організаціями, посадовими особами.

 

2.3. Компетенція господарських судів в Україні.

 

Завданнями господарського суду є:

—захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських юридичних відносин;

—сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­носин;

—внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення право­вого регулювання господарської діяльності.

Підвідомчість означає розмежування справ між судами, зокре­ма господарськими, і іншими адміністративними органами. Підвідомчість різних категорій спорів визначається господарсь­ко-процесуальним законодавством і нормативними актами матері­ально-правового характеру.

Підвідомчість господарських справ розмежовується за двома ознаками:

а)              суб'єктивною — залежно від суб'єктів спору (за суб'єктив­ним складом);

б)              предметною — залежно від предмета спору (за характером спірних матеріальних правовідносин).

Господарським судам підвідомчі:

1) справи в спорах, що виникають під час укладання, зміни, ро­зірвання й виконання господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів у випадках, уста­новлених законодавством:

2) справа про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення до третейського суду, крім спорів про ви­знання недійсними актів, а також таких, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських догово­рів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Розмежування компетенції господарських судів щодо розгляду справ здійснюється за двома ознаками:

—родова — місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарським судам;

—територіальна — розмежовує предметну компетенцію госпо­дарських судів одного рівня залежно від розгляду спору[3].

Справи в спорах, що виникають під час укладання, зміни та ро­зірвання господарських договорів, про визнання договорів недій­сними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь іншої пев­ні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. А також ті, що виникають під час виконання господарсь­ких договорів та з інших підстав, а також справи про визнання не­дійсними актів розглядаються господарським судом за місцезна­ходженням відповідача. За участю кількох відповідачів спори господарським судом вирішуються за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособ­лений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається за­лежно від місцезнаходження даного підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Ав­тономної Республіки Крим, господарський суд областей, міст Киє­ва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Віднесені до підсудності даного суду справи в спорах, що вини­кають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються ним за місцезнаходженням цього органу.

Справи в спорах про право власності на майно або про витребу­вання останнього з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні ним розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи в спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада мініс­трів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севасто­польська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська місь­кі державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.


Розділ 3. Система господарських судів в Україні.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Вони становлять триланкову єдність спеціалізованих судів, до якої належать:

—місцеві господарські суди;

—апеляційні господарські суди;

—Вищий господарський суд України.

 

3.1. Місцеві господарські суди Україні.

 

Місцевими господарськими судами є судами першої інстанції.

Президент України за поданням Голови Вищого господарсь­кого суду України може утворювати господарські суди: міські, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо.

Голова господарського суду:

1)  здійснює функції судді в порядку, установленому Господар­ським процесуальним кодексом України;

2)  розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призна­чає головуючого колегії;

3)  забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

4)  затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду;

5)  організовує діяльність господарського суду й несе відповідаль­ність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з неї працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення й накладає дисциплінарні стягнення;

6)  вносить Голові Вищого господарського суду України подан­ня щодо призначення та обрання суддів, установлення чисельності працівників і асигнувань відповідного господарського суду;

7)              здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Заступники голови господарського суду:

1)  виконують функції судді в порядку, установленому Госпо­дарським процесуальним кодексом України;

2)  проводять відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду;

3)  здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством.
 

3.2. Апеляційні господарські суди Україні.

 

Апеляційні господарські суди в Україні

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції.

Вони утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження даних судів, їхнього місцезнаходження.

Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здій­снює правосуддя колегією суддів.

У ньому може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Апеляційний господарський суд:

1)  переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих госпо­дарських судів, що належать до території, на яку поширюються його повноваження;

2)  переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

3)  вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропо­зиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності в даній галузі й практики вирі­шення господарських спорів та стосовно порушення перед Кон­ституційним Судом України питання про офіційне тлумачення за­конів України;

4)  проводить роботу, спрямовану на попередження правопору­шень у сфері господарських відносин;

5)              здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Голова апеляційного господарського суду:

1)  здійснює функції судді в порядку, встановленому Господар­ським процесуальним кодексом України;

2)  формує колегії суддів і призначає головуючого колегії;

3)  розподіляє судові справи між колегіями суддів;

4)  розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду;

5)  забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

6)  затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду;

7)  організовує діяльність апеляційного господарського суду й несе відповідальність за виконання завдань, покладених на даний суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призна­чає на посаду та звільняє з неї працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і на­кладає дисциплінарні стягнення;

8)  вносить Голові Вищого господарського суду України подан­ня стосовно призначення та обрання суддів, установлення чисель­ності працівників і асигнувань відповідного апеляційного госпо­дарського суду;

9)  здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Заступники голови апеляційного господарського суду здій­снюють:

1)  повноваження судді в порядку, передбаченому Господарсь­ким процесуальним кодексом України;

2)  відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду;

3)  інші повноваження, передбачені законом.

 

3.3. Вищий господарський суд Україні.

 

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України щодо здійснення правосуддя в гос­подарських відносинах. Його утворено з Голови, першого заступника Голови, заступни­ків Голови та суддів, і діє він у складі колегій суддів. У Вищому господарському суді України утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові даного суду.

Вищий господарський суд України:

1)  переглядає в касаційному порядку рішення апеляційних і міс­цевих господарських судів;

2)  вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення господарським судам з пи­тань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господар­ських спорів;

3)  веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

4)  здійснює організаційне керівництво апеляційними господар­ськими судами, а також господарським судом Автономної Респуб­ліки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севасто­поля, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їхньої діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;