Художні порівняння
Л.Ф.
Присяжнюк,
аспірантка
(Житомирський державний університет)
Художнє порівняння як засіб актуалізації образного компонента значення мовних одиниць (на матеріалі текстів романів Г.Гріна)
У статті досліджуються особливості актуалізації образного компонента значення мовних одиниць за допомогою художнього порівняння. Аналізується роль цих особливостей в індивідуальному когнітивному стилі.
Образ
як складне та багатоаспектне явище
перебуває в центрі уваги філософських,
літературознавчих та лінгвістичних дисциплін
протягом багатьох століть. У своєму найбільш
загальному тлумаченні це поняття означає
відображення зовнішнього світу в свідомості
людини. Витоки дослідження образу як
естетичної категорії знаходимо ще в Аристотеля,
в його вченні про мімезис. Пізніше цією
проблемою займалися Й.В. Гете та Г.В.Ф.
Гегель, які прагнули розробити цілісну
систему поглядів на природу образу.
У зв’язку з дослідженням внутрішньої
та зовнішньої форми слова звертався до
проблеми образу й О.О. Потебня. Теорія
образу розроблялася й у традиції радянського
мовознавства (В.В. Виноградов, М.М.Бахтін,
О.М. Левидов, А.Н. Дрьомов, А.З. Костенко).
На певних етапах розвитку науки релевантність
категорії образу для наукового дослідження
взагалі заперечувалась, оскільки за своєю
онтологічною природою образ є занадто
абстрактним, дифузним явищем. Ставилися
під сумнів погляди на образ як на істотну
специфічну ознаку мистецтва, за допомогою
якої можна відрізнити його від інших
форм суспільної свідомості (О. Буров,
Е. Берк, Д. Овсяннико-Куликовський).
Вивчення асоціацій при проведенні аналізу
образу як естетичної категорії призвело
до підсилення уваги до образного компонента
значення мовних одиниць у когнітивній
лінгвістиці й, зокрема, в когнітивній
поетиці. Лінгвісти, які працюють у цьому
напрямку, прагнуть відшукати нові підходи
до вивчення сутності образного компонента
значення. Розуміння образу саме як компонента
значення випливає з концепцій образної
основи розумових процесів.
Увага когнітивістів до вивчення функціонування
образного компонента значення мовних
одиниць пояснюється бажанням отримати
за допомогою лінгвістичних даних уявлень
про понятійну систему людського мислення.
Саме дослідження образного компонента
значення могло б стати ключем до опису
та пояснення центральної категорії когнітивної
лінгвістики – "мовної когніції".
Під терміном "мовна когніція" ми,
слідом за ізраїльським ученим Р. Цуром,
розуміємо процес, який включає у себе
перцепцію, пам’ять, увагу, вирішення
проблемних ситуацій, мислення та образність
[1].
Інтерес до образного компонента значення
мовних одиниць викликаний також новими
можливостями, які дослідження такого
напрямку відкривають для аналізу індивідуального
когнітивного стилю. Це поняття включає
в себе підхід до вирішення проблем, притаманний
певній мовній особистості, який характеризує
її поведінку стосовно цілого ряду ситуацій
[2: 27].
Про актуальність дослідження образного
компонента значення свідчить значна
кількість наукових робіт, присвячених
вивченню способів його актуалізації
за допомогою стилістичних засобів та
прийомів. Основними тропами, які беруть
участь у побудові словесного образу,
на думку професора Л.І. Бєлєхової, на різних
етапах культурного розвитку людства
були метафора, метаморфоза, парафраза,
антитеза, зевгма, метонімія тощо [3: 8-9].
У своєму дисертаційному дослідженні
Н.А. Мостова виділяє такі засоби актуалізації
образного компонента значення мовних
одиниць: деталь, повтор, непряме висловлювання,
гіпербола, топоніми, контекст, синоніми,
стилістичний ефект мовних одиниць, двозначність,
антитеза, емоційно незабарвлена лексика
тощо [4]. О.М. Лефтерова розглядає результати
створення своєрідної образної системи
на основі асоціативного комплексу порівнянь
[5: 7].
Метою цієї статті є спроба поповнити
низку досліджень художнього порівняння
як засобу актуалізації образного компонента
значення мовних одиниць.
Для проведення аналізу продуктивності
й специфіки актуалізації образного компонента
значення за допомогою художнього порівняння
було відібрано тексти романів видатного
англійського прозаїка ХХ століття Г.Гріна
"The Quiet American", "The Human Factor" та "Brighton
Rock". Відбір було здійснено на основі
аналізу тропеїчної системи зазначених
творів, який виявив інтенсивність використання
автором художнього порівняння.
Слід зазначити, що сьогодні існує цілий
ряд підходів до пояснення породження
словесного образу. Так, на думку З.Я. Тураєвої,
будь-який словесний образ народжується
при перехрещенні трьох рівнів: вербально-асоціативного
(системно-структурного), тезаурусного
(система знань про світ) та мотиваційного
(діяльнісно-комунікативного) [6: 108]. Н.А.
Мостова пропонує таке пояснення формування
образу: лексико-граматичні категорії,
які несуть на собі відбитки авторського
світосприйняття, стають носіями закодованої
письменником та творчо опрацьованої
ним інформації про навколишній світ,
його життєві реалії, цінності, ідеали,
прагнення [4: 49].
Аналізуючи особливості актуалізації
образного компонента значення мовних
одиниць за допомогою художнього порівняння,
ми керуємося положенням, сформульованим
професором І.В. Арнольд: "…будь-який
образ будується на використанні подібності
між двома далекими один від одного предметами"
[7: 140]. Тому доцільно припустити, що найбільш
інтенсивно актуалізація образного компонента
значення за допомогою художнього порівняння
відбувається за умови гетерогенності
компонентів останнього. Така гетерогенність
зумовлюється тим, що суб’єкт та об’єкт
порівняння належать до різних категоріальних
областей та вербально презентовані словами
різних лексико-семантичних груп (наприклад,
назва істоти / назва неістоти, абстрактне
/ конкретне). У результаті виникнення
певного протиріччя між суб’єктом та
об’єктом порівняння формується так зване
парадигматичне висунення (англ. "paradigmatic
foregrounding") [8: 14]. Під висуненням ми, слідом
за О.С. Кубряковою, розуміємо концепт,
який характеризує важливість розміщення
на першому плані відповідно до своєї
значущості тієї чи іншої мовної форми,
яка виступає як пошуковий стимул у процесах
мовної обробки інформації [9: 21].
У прикладах, відібраних з романів Г.Гріна,
спостерігаємо явище перекатегоризації,
тобто зміни вихідного системного значення
і реалізації прототипових характеристик
іншої категорії [10: 10]. Так, у порівняннях
"You pick up women like your coat picks up dust" [11: 147];
"The taxis began to deliver the other guests like gift-wrapped
parcels at a small toy-pretty house in a crescent" [12: 169] відбувається
взаємодія між категоріями жива / нежива
істота. Напрям переходу зумовлений когнітивними
принципами (людський досвід, вибірковість
сприйняття, надання переваги певним культурним
факторам), а також комунікативними принципами
(принцип ясності та релевантності) [10:
10].Такий перехід може відбуватися й у
зворотному напрямку, тобто назва неістоти
/ назва істоти: ".…patting the portfolio as if it
had been the plump cheek of a promising infant" [13: 145].
Особливості людського сприйняття зумовлюють
найбільш частотне вираження абстрактних
категорій через конкретні. Проте іноді
актуалізація образного компонента значення
відбувається у протилежному напрямку.
У прикладі "…she was the hiss of steam, the clink of
cup, she was a certain hour of the night and the promise of rest"
[11: 25-26] суб’єктом порівняння виступає
жива істота (Фуонг), об’єктом порівняння
є поняття, які виражають різні звуки,
а також абстрактні поняття. Таким чином,
виникає певна асиметрія між двома компонентами
порівняння, яка призводить до актуалізації
образного компонента значення. Напрямок
переходу в цьому випадку зумовлено актуалізацією
частини концептуальної області, яка пов'язана
з відчуттями, емоціями, що викликає цей
об'єкт.Розглянуті приклади свідчать про
відображення у мові певних рис мовної
особистості, тобто на перший план виходить
аспект антропоцентризму, який є центральним
у багатьох сучасних лінгвістичних працях.
Ю.М. Караулов, один з найбільш відомих
дослідників цієї проблеми, розумів під
терміном "мовна особистість" сукупність
здібностей та характеристик людини, які
обумовлюють створення й сприйняття продуктів
мовлення (текстів). На його думку, цілком
правомірно говорити про можливість вивчення
здібностей людини за допомогою особливостей
текстів, які породжуються нею [14: 3]. Закономірним
є й інтерес до розкриття сутності творчого
самовираження. Можливий шлях вирішення
цієї проблеми полягає, на думку Д.М.Колесник,
у вивченні когнітивних параметрів мовної
особистості, яка включається до концептуальної
структури мовної картини світу [15: 58].
Гіпотезою нашого дослідження є припущення,
що особливості актуалізації образного
компонента значення можуть стати важливою
характеристикою індивідуального когнітивного
стилю.
Значення образу як сутнісної характеристики
індивідуального стилю відзначав академік
В.В.Виноградов: "Приёмы и принципы построения
слов образов обнаруживает резкое различие
в стилистических системах разных индивидуальных
стилей, стилей разных литературных объединений
и направлений" [16: 475]. На здатності образів
передавати читачеві авторське бачення
світу, що міститься в тексті, наголошувала
й І.В. Арнольд [7: 140].
Для перевірки нашої гіпотези була використана
методика лінгвокогнітивного аналізу
словесних образів, розроблена професором
Л.І. Бєлєховою. Запропонована методика
включає у себе декілька етапів:
– передкатегоризація (виявлення архетипів,
які лежать в основі концептуальної метафори,
метонімії, оксиморону тощо (в нашій роботі
– порівняння)).
– категоризація (моделювання концептуальних
схем на основі тропів);
– розкриття механізмів вербалізації
концептуальної структури словесного
образу, опис лінгвокогнітивних операцій
та процедур втілення концептуальних
схем образів у словесній тканині художнього
тексту [3 : 17].
Аналіз текстів романів Г.Гріна виявив
наявність прототипових концептуальних
схем ряду образів, об’єднаних спільним
концептуальним референтом, тобто об’єднаних
одним концептом. Лінгвістичною базою
формування таких схем, як уже зазначалося,
є художнє порівняння.
Результати нашого аналізу виявили репрезентованість
у текстах зазначених романів Г.Гріна
таких концептуальних полів, як: СВІТ ДИТИНСТВА,
СМЕРТЬ, ДОРОГА, ВІДЧУЖЕННЯ тощо. Характерним
є те, що такі схеми виявлено в усіх проаналізованих
творах. Цей факт дає змогу робити певні
висновки про особливості індивідуального
когнітивного стилю Г. Гріна.
Отже, проведений аналіз свідчить про
ефективність художнього порівняння як
засобу актуалізації мовних одиниць. Найбільш
інтенсивно така актуалізація відбувається
шляхом вживання гетерогенних порівнянь.
Крім того, дослідження засобів актуалізації
образного компонента значення виявило
його широкі можливості для вивчення засобів
вербальної репрезентації мовної картини
світу автора як організуючого центра
твору.
Список використаної літератури
1. Tsur R. Aspects of
Cognitive Poetics / / http: / / www.tau. ac. il/tsurXX/2 cognitive_
poetics. html
2. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика
как разновидность интерпретирующего
подхода // Вопросы языкознания. – 1994. –
№ 4. – С. 17-33.
3. Бєлєхова Л.І. Образний простір американської
поезії: лінгвокогнітивний аспект: Автореф.
дис. ... доктора філол. наук: 10.02.04 / Київськ.
націон. лінгвіст. ун-т. - Київ, 2002. - 34 с.
4. Мостова Н.А. Лінгвостилістичні засоби
створення художнього образу в драматургічному
тексті першої половини ХХ століття (на
матеріалі п’єс Марселя Паньоля "Marius",
"Fanny", "Cisar"): Дис. канд. філол.
наук: 10.02.05 – романські мови. – Київ, 2002.
– 196 с.
5. Лефтерова О.М. Типи імплікативності
і способи її реалізації в тексті // Мовні
і концептуальні картини світу. Зб. наукових
праць. № 6. – Київ: "Пройм-М", 2002. –
С. 5-10.
6. Тураева З.Я. Лингвистика текста и категория
модальности // Вопросы языкознания. –
1994. – № 3. – С. 105-114.
7. Арнольд И.В. Стилистика современного
английского языка. (Стилистика декодирования).
– Л.: Просвещение, 1973. – 303 с.
8. Peer Willie Van. Stylistics and Psychology. Investigation of Foregrounding.
– Croom Helm Linguistic Series. Great Britain, 1986. – 220 p.
9. Кубрякова Е.С. Краткий словарь когнитивных
терминов. – М., 1996. – 245 с.
10. Анашкина Е.В. Дискурсивный аспект функционирования
стилистического приёма метонимии (на
материале английской художественной
прозы): Автор. дисс. канд. филол. наук: 10.02.04.
– Москва, 2003. – 23 с.
11. Greene Graham. The Quiet American. – Moscow: The Higher School
Publishing House, 1968. – 267 p.
12. Greene Graham. The Human Factor. – London: David Campbell Publishers
Ltd, 1992. – 335 p.
13. Greene Graham. Brighton Rock. – London: David Campbell Publishers
Ltd, 1993. – 299 p.
14. Караулов Ю.Н. Русская языковая личность
и задачи её изучения // Язык и личность.
- Москва: Наука, 1989. - С. 3-8.
15. Колесник Д.М. Концептуальное пространство
авторской метафоры в творчестве А. Мердок:
Дис. … канд. филол. наук: 10.02.04. - Черкассы,
1996. – 260 с.
16. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической
речи. Поэтика. // История современного
языкознания: некоторые аспекты общей
теории языка: Хрестоматия / Сост. Ф.М. Березин.
– М.: Высшая школа, 1988. – С. 52-57.
Матеріал надійшов до редакції 1.04.2004 р.
Присяжнюк
Л.Ф. Художественное
сравнение как
средство актуализации
образного компонента
значения языковых единиц (на
материале текстов
романов Г. Грина).
В статье исследуются
особенности актуализации
образного компонента
значения языковых единиц
с помощью художественного
сравнения. Анализируется
роль этих особенностей
в индивидуальном когнитивном
стиле.
Prisyazhnyuk
L.F. Simile as a Means of Actualization of the Imagery Component in
the Meaning of Linguistic Units (on the material of novels written by
G. Greene).
The peculiarities of the actualization of the imagery component in the
meaning of linguistic units are investigated. The author analyses the
role of these peculiarities in the individual cognitive style.
36 Культура слова №73’ 2010
Лариса Голоюх
ПОРІВНЯННЯ В РОМАНІ
ЛІНИ КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»
Порівняння — традиційний образний засіб художньої мови
й одиниця мовного простору поетичного тексту. Коли говорять
про роль порівняння у поезії, переважно оперують поняттями
експресивність та емоційність.
Жанр історичного роману у віршах має власні естетичні зако-
ни, які не завжди збігаються зі специфікою «малих» поетичних
жанрів. Слід врахувати, що роман у віршах — цілісна художня
структура. Порівняння в такому тексті виступають насамперед
елементом змістової єдності образів та сюжетів твору.
У мові історичного роману у віршах Л. Костенко «Маруся
Чурай» більшість
порівнянь перебуває в
лі людина. Мовне портретування людини через порівняння
створює колоритні зорові образи, як-от: Грицько був красень,
очі — як терночки; Таке обличчя, зразу і не звикнеш, — різке,
як меч. Тонке, як тятива; А в нього сива борода, як дим; Вже
в мене й чуб, як пух на осокорі.
Порівняння увиразнює зовнішній портрет персонажа, до-
даючи до нього психологічні штрихи: Мов колодки, поцюкані
в дровітні, гіркі обличчя в борознах думок; Бо я таки зроби-
лась, як черниця. Порівняння мов колодки, мов черниця не
лише створюють конкретно-зорові картини, а й додатково ін-
формують про причини певного стану людини: важка доля,
трагічні перипетії, душевні травми тощо.
Центральний персонаж роману — Маруся Чурай. Компо-
ненти порівнянь, які моделюють її мовний образ, належать до
конкретно-чуттєвої та зорової сфер, наприклад: І я пішов, бо
я пішов до тебе, бо ти мені світила, як зоря.
Поетичне узагальнення мовного портрета Марусі Чурай
ґрунтується на контекстах із соціально наповненими асоціа-
тивно-змістовими конструкціями, побудованими на зв’язках:
1) людина — народ: Красива я була, правда?/ Схожа на свою
матір./ Смілива я була, правда?/ Схожа на свого батька./
Співуча я була, правда?/ Схожа на свій народ..; 2) людина — Мовосвіт Ліни Костенко 37
пісня. Порівняння як голос України трансформується в розши-
рений метафоричний образ: Вона ж була як голос України, що
клекотів у наших корогвах!
У такому самому контексті представлено й образ Волині,
метонімічним знаком якої поетеса обирає національно-куль-
турний феномен вишита сорочка. Це не випадково, адже Во-
линь — край, де вирощують льон, де тчуть і вибілюють полот-
на, на яких як долю пишуть книгу життя. Пор.: Але й життя
там, Боже, твоя воля./ У них же там і сорочки, як доля./ Там
сосонку, кривульку або човник —/ А рукави ж біліші лебедів —/ Ото
як пустить чорним,/ чорним,/ чорним/ до зап’ястку у декілька
рядів!
У цьому контексті бачимо взаємопроникнення мотиву біле –
чорне в реально-чуттєвій сфері (сорочки) та абстрактно-ідеаль-
ній сфері (доля).
Жанрові історичного роману у віршах підпорядкована опо-
відна манера викладу. Саме з нею пов’язана активність порів-
нянь із дієслівною основою. Інколи суб’єкт порівняння в та-
ких структурах невербалізований, основу його створюють
о б р а з и п р а ц і (Живу, роблю, гарую цілий вік. Та все ж
одна. Тягну, як шкапиняка; Робив, як віл. Трудився без спочи-
ну), п с и х о л о г і ч н о г о с т а н у (Вв ійшов , як грім, обвіт-
рений з дороги; Скрадатись, як звір, у корчах побережних, за-
дихану втому звіряти лісам), с п о с о б у ж и т т я (Так і жи-
ву, минаю, наче хмарка. Вся облітаю, як осінній лист).
Невербалізованість суб’єкта порівнянь зумовлює увиразнен-
ня динамічної ознаки людини. Такі порівняння є компонен-
тами словесного живопису, наприклад: Диви, сидить і нас не
помічає, як той надгробок сивої печалі.
Художнє моделювання образу персонажа в мові роману Ліни
Костенко часто побудоване на контрастах. Мовний портрет
Марусі Чурай доповнює «висока» лексика: на обличчя з янго-
лами схожа; Ця дівчина. Обличчя, як з ікон. Експресивність
мовного портрета Галі Вишняківни забезпечують здрібніло-
пестливі форми і суб’єкта, й об’єкта порівняння: Як реп’яшки,
зелені оченята. «Неестетичне» порівняння як реп’яшки під-
свідомо викликає асоціацію людина з невродливим, неодухотво-
реним обличчям. Здрібніло-пестлива форма об’єкта порівняння
надає образові іронічної тональності.38 Культура слова №73’ 2010
Порівняння увиразнюють психологічний портрет двох
персонажів — Марусі і Галі. Драматичний епізод роману —
оповідь про суд над Марусею — містить кілька показових
зіставлюваних мовних картин. Порівняймо: Сиділа Галя, наче
панська рожа і Але вона ні слова не сказала, усправедливлень
жодних не дала, тілько стояла, яко з каменю тесана; І хто ж
убив хорунжого? Дівчина! А як по ньому тужить! Як вдова!
Автор застосовує у
творі кінематографічний
деталь — великим планом. Крім функції «збільшення» кадру,
порівняння виконує й інше завдання: воно виступає концен-
трованим, лаконічним носієм різної інформації, вказує і на
зовнішні ознаки, і на внутрішній стан людини.
У структурі мовного портрета Марусі Чурай заслуговує на
увагу ще один експресивний
образ — порівняння-
яке логічно узагальнює психологічний портрет: Я маю іншу
гадку. Якась вона не схожа на убивць.
Моделювання внутрішнього простору людини реалізується
в романі через образне розгортання понять душа, печаль, жит-
тя, думки, слова, пісні. У поетичному словнику Ліни Кос-
тенко абстрактне репрезентується через конкретне завдяки по-
рівнянню, наприклад: Душа розм’якла якось, заморилась, хоч
коники ліпи, як з м’якуша; Свою пригаслу душу чи донесу, як
свічечку на Страсть; Душа змарніла, як зів’яле клечання;
Спливло життя, як листя за водою; Вже й так життя,
як льох без душника. Узагальнений образ печалі, туги пода-
ний через матеріальні денотати — назви, пов’язані з природою,
повсякденням, наприклад: Печаль осиплеться, як маки; туга
моя степом аж ген за обріз, чорна, як рілля.
Печаль як невід’ємна ознака психологічного стану Марусі
Чурай, знак внутрішніх випробувань оприявлюється в лексичній
паралелі печаль—слово—кобзар—
в ті дні, несміло, випадково,/ Хоч я вже й пісню склала не одну,/
Печаль моя торкнула вперше слово,/ Як той кобзар торкав
свою струну.
У мовосвіті Марусі Чурай актуалізований глибинний зв’язок
слово–пісня. Це священні реалії, на захист цінності яких стає
героїня роману: одного прошу: у мою дитину не кидайте сло-Мовосвіт Ліни Костенко 39
вами, як багном; Її пісні — як перло многоцінне, як дивен
скарб серед земних марнот.
Мовно-естетичними знаками українського націоментального
простору в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» виступають
номінації земля, вода, зорі, сонце, хмари, ніч та ін., які в конкрет-
них текстових умовах розгортаються за допомогою порівнянь,
наприклад: Земля у росах, як в парчі; А вечір темний. Хмари,
як повісма; Свята вода — як бузинова гуща.
Традиційний засіб локальної характеристики художнього
національного простору — лексема хата. У спогадах Марусі,
пов’язаних із дитинством, номінація хата наповнена лірично-
інтимною конотацією,
інтертекстуальним казково-
змістом, які створює порівняння: і хата, як старенька рука-
вичка, —/ в ній кіт живе, цвіркун живе і дід.
У світовідчуттях дорослої Марусі після втрати близьких
людей хата — це мовний знак смутку: А десь окремо, як болю-
ча згадка,/ стоїть за зиму нахолола хатка./ Над Ворсклою, під
тими яворами,/ де вже ніхто не світить вечорами.
Таким чином, порівняння виступають однією з виразних
ознак поетики роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Вони
розширюють межі художнього опису, увиразнюють авторську
оповідь, надаючи їм додаткових семантичних і стилістичних
відтінків. Естетично ускладнюючи художній образ, порівняння
водночас забезпечують
його цілісність.
Лариса Олексишина
(Чернівці)
ХУДОЖНЄ ПОРІВНЯННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ
РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ МОВОЗНАВСТВА
Подається детальний огляд досліджень художнього порівняння мовознавцями: за
структурними якостями, з погляду можливості існування порівняння, на основі
семантичних зв’язків між tertium comparationis та об’єктом порівняння (comparatum), з точки зору вмотивованості, прагматичного впливу, за частотою вживання,
стилістичним характером та на синтаксичному рівні.
Ключові слова: фразеологія, стилістика, художнє порівняння, метафора
Предлагается детальный обзор исследований художественного сравнения: по
структурным характеристикам, с точки зрения возможности существования
сравнения, на основе семантических связей между tertium comparationis и объектом
сравнения (comparatum), прагматического взаимодействия, по частоте употреб-
ления, стилистическому характеру и на синтаксическом уровне.
Ключевые слова: фразеология, стилистика, художественное сравнение, метафора.
The article provides a detailed survey of various approaches to simile study by linguists: the
study of structural qualities, the study from the point of view of the possibility of simile
existence, the research of semantic relations between tertium comparationis and the object of
comparison (comparatum), the study from the viewpoint of motivation, pragmatic
influence, usage frequency, stylistic character and the study on the syntactic level.
Key words: phraseology, stylistics, simile, metaphor.
Як об’єкт дослідження художні порівняння (далі – ХП) розгля-
далися різними галузями мовознавства. Якщо порівняння утворене
поглибленням і злиттям двох подій (переживань), то воно є есте-
тичним та належить до галузі стилістики. З погляду стилістики
детальний огляд функцій ХП німецької мови та їх класифікації по-
дається в працях І. Чернишової, Г. Пермякова, Г. Зейдлера, Е. Різель та
Е. Шендельс, Р. Дітмара, Й. Кюне, М. Турмаїр, Д. Вундерліха,
Ш. Фельдеш, Г. Бурґера, Р. Хесскі та ін.
Важливим завданням вважається визначення структури ху-
дожнього порівняння. Складові частини можуть вербалізуватися без-
посередньо в порівняльній структурі або їх можна відтворити з
контексту. Для comparandum були запропоновані такі терміни:
“зміст” („tenor” І.А. Річардс [16]), “основний предмет” („principial
subject” М. Блек [8]), “справа” („Sache” Г. Вейнріх [20, c. 325-344]),
“реципієнт образу” („Bildempfдnger” Г. Вейнріх), “суб’єкт, або ком-
парант” (Н.П. Шаповалова [6]). Для comparatum ми знаходимо термі-ни
“засіб” („vehicle” І.А. Річардс), “підпорядкований предмет” („sub-sidiary subject” М. Блек), “образ” („Bild” Вейнріх), “донор обра-зу”
(„Bild-spender” Г. Вейнріх), “порівняльна сфера” (Г. Зейдлер [18,
c. 292]), “об’єкт, або компаратор” (Н.П. Шаповалова). Показник
порівняльних відношень відіграє вирішальну роль у реалізації
компаративного змісту в чотириелементній моделі порівняльної
конструкції (“компарант” – “компаратор” – “основа” – “показник”),
оскільки забезпечує її цілісність. Тобто між компарантом і компара-
тором не існує реального зв’язку, він виникає лише у свідомості
мовця, який прагне відтворити певну ситуацію дійсності.
Іноді порівняння використовуються не в повній формі, а в
скороченій, наприклад, складним словом: Froschaugen, tigerhaft, affen-
ähnlich, або це похідний прикметник: hündisch. Тобто порівнювані
поняття повністю злилися. У таких випадках у стилістиці йдеться не
про порівняння, а про метафору, про художній вислів. У нашому до-
слідженні ми не будемо розглядати даний тип зоонімних порівнянь.
Знаходячись між засобами унаочнення та образності, по-
рівняння створюють деякі проблеми для класифікації. Спроби
класифікацій порівнянь наявні практично в кожній праці, присвя-
ченій даному стилістичному засобу. Наша мета – доповнити існуючі
класифікації, розглядаючи різні аспекти можливості існування та
реалізації порівнянь у мовленні.
За структурними якостями Е. Різель та Е. Шендельс у праці
“Deutsche Stilistik” [17] поділяють порівняння на короткі, поширені та
розбудовані. У німецькій стилістичній термінології є окремий
термін для розбудованих порівнянь, а саме – Gleichnis на противагу
Vergleich. Gleichnis (іномовлення) зустрічається особливо часто в
Біблійних текстах, чому присвячені численні дослідження мово-
знавців-стилістів. Т. Ельм та Г. Гібель у праці „Parabolische For-men
in der deutschen Dichtung“ зіставляють звичайне порівняння з
іномовленням, відзначаючи: „Вищі ступені явища порівняння нада-
ють відтворенню більшої різнобарвності, ущільнюють та розширю-
ють його“ [11, c. 198]. Р. Дітмар дає таке визначення іномовлення:
„Мовна фігура, в якій повинен бути зафіксований ефект думки
завдяки розміщенню поблизу подібного речення, що належить до
іншої сфери“ [10, c. 28]. Г. Зейдлер, зіставляючи іномовлення та
порівняння, використовує терміни “основна сфера” та “порівняльна
сфера” [18, c. 292]. На думку автора, є багато проміжних форм між
коротким порівнянням, де порівняльна сфера висловлена однимсловом чи словосполученням, та поширеним іномовленням, але ми
говоримо про іномовлення,
коли порівняльна сфера є
поширеною одиницею.
Й. Кюне визначає порівняння як стилістичний засіб для під-
вищення наочності та ущільнення значення. На відміну від нього,
іномовлення є „розбудованою формою порівняння, поетичним уна-
очненням поняття через порівнювання“ [15, c. 14]. Він розглядає
іномовлення як риторично-герменевтичний засіб, за допомогою якого
автор твору значно спрощує абстрактні чи „складні“ зв’язки думок.
Художнє порівняння належить до “еквативних порівнянь” [19,
c. 3], це поняття охоплює всі порівняльні структури, утворені за
допомогою “wie”, і служить для відтворення порівняння із чимось
подібним та рівноправним. Цей тип у свою чергу поділяється на
кілька типів, з яких нас цікавлять:
а) порівняння модальності, в якому компарант та компаратор
порівнюються один із одним стосовно віддаленої, невідомої для
мовця реальності: Angela keuchte wie ein sterbender Dinosaurier
(Jelinek, Die Ausgesperrten, S. 230);
б) градуйовані порівняння (термін Д. Вундерліха [21, c. 646]) – це
структури з прикметником як основою порівняння, в яких ком-
парант та компаратор порівнюються стосовно однієї якості: Er ist
flink wie ein Hirsch.
З точки зору можливості існування порівняння ми розгля-
даємо дві групи: реальні: In ihrer weißen Nacktheit standen sie da wie
junge Schwäne (Roth, Hotel Savoy, S. 55) та ірреальні (гіпо-тетичні),
які представлені ірреальними реченнями: Zwei tatsächliche
Schmetterlinge kamen dazu und flogen gemeinsam weg, als wären sie
Vögel (Handke, Die Geschichte des Bleistifts, S. 326). Ірреальні порів-
няння – це особлива форма розбудованих порівнянь. У німецькій
мові вони можуть бути побудовані за допомогою часток „als”, „als
ob” та „wie”, причому дві останні близькі за значенням. У порів-
няннях цього типу
досить чітко спостерігається
сфери від порівняльної. Відносно далеке поняття залучається до
порівняння, щоб відтворити словами незвичний настрій і наповнити
вислів цим настроєм. Ірреальну ситуацію кон’юнктивне порівняння
демонструє синтаксичними засобами. При „визнанні” неможливості
висловлюваного в порівнянні основна та порівняльна сфери порів-
няння зближуються, порівняння виділяється більш невимушено зі
змісту головного речення. Цією формою художнього вислову час відчасу зображується об’єктивний світ, кон’юнктивне порівняння
чіткіше демонструє бачення поетом його всесвіту, воно прикрашає
безпосередній вираз або тлумачить його довільно, перетворює його в
емоційний вислів.
Л. Ройзензон [5] запропонував розподіл художніх порівнянь на
основі семантичних зв’язків між tertium comparationis та об’єк-том
порівняння (comparatum). Слід розрізняти:
Тип 1. Без основи порівняння не розвивається специфічне