Художні світи сюрреалізму
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ХАРЬКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
КАФЕДРА КУЛЬТОРОЛОГІЇ ТА МЕДІАКОМУНІКАЦІЙ
КУРСОВА РОБОТА
На тему:
Художні світи сюрреалізму
Харків 2014
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………...
РОЗДІЛ 1. СЮРРЕАЛІЗМ ЯК СВІТОГЛЯД І ХУДОЖНІЙ МЕТОД …...…..5
1.1.Передумови зародження сюрреалізму як художньої реальності ……….…5
1.2. Концепція та етапи розвитку сюрреалізму як самостійного
художнього напряму …………………………………………………………....11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ НАЙВИДАТНІШИХ
ПРЕДСТАВНИКІВ СЮРРЕАЛІЗМУ…………………………………………………
2.1. Суть творчого методу і світогляду Сальвадора Далі …………………….17
2.2 Особливості творчості Макса Ернста …………………………………….22
2.3. Фантазії і сновидіння Рене Магрітта ………………….…………………..28
2.4. Містичний сюрреалізм Ремедіос Варо …………………………..………..31
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ІДЕЙ СЮРРЕАЛІЗМУ У СУЧАСНОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ………………………………………….36
3.1. Західний неосюрреалізм …………………
3.2. Сучасний український сюрреалізм ………………………………………38
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………...….43
ДОДАТКИ ………………………………………………………….……………45
ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що з самого свого виникнення і до сьогоднішнього дня сюрреалізм має колосальну значимість для культурного розвитку суспільства. Сюрреалізм, як течія в мистецтві з моменту свого зародження викликав до себе підвищений інтерес, що обумовлено, в першу чергу, тематикою, до якої зверталися сюрреалісти. Сюрреалісти звернулися до тих питань, які були і завжди залишаться актуальними для людства і всіх сфер його дослідження, будь то філософія, мистецтво чи точні науки.
Сюрреалізм чи не єдиний напрям художньої культури, що пройшов майже через все XX століття, досягнув століття XXI і що став життєвою філософією кількох поколінь художників. Будучи, по суті, частиною епохи модернізму, сюрреалізм позначив пік розвитку авангарду в мистецтві середини XX століття і органічно увійшов у поетику постмодернізму.
Найяскравіше сюрреалізм реалізувався у образотворчому мистецтві, яке створювало такий продукт культури як живописне полотно і було засобом переосмислення концепції художнього процесу, коли і суспільство, і мистецтво знаходились у кризі і пошуках нових орієнтирів соціокультурного розвитку.
Дослідження філософії та методології сюрреалізму відображено в роботах таких відомих зарубіжних дослідників, як Г. Пікон, Ж. Шеньє-Жандрон, Р. Леслі, Е.Швінглхурст, Я. Гібсон та ін Частина робіт добре ілюстрована і носить біографічність характер (Г. Пікон) , в інших роботах зроблено акцент на філософську концепцію сюрреалізму(Ж.Шеньє-Жандрон).
Дослідження сюрреалізму також присвячеін праці Л. Андрєєва, Г. А. Лейтеса, І. Куликової, В. Міріамова, Є.Л.Фейнберг, А.В.Волошинова та ін..
Метою даного дослідження є узагальнення та систематизація інформації, пов'язаної з філософією і методологією сюрреалізму та дослідження особливостей художнього світу видатних митців-сюрреалістів.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступне коло завдань:
- охарактеризувати передумови зародження сюрреалізму як художньої реальності;
- описати концепцію та етапи розвитку сюрреалізму як самостійного
художнього напряму;
- виявити суть творчого методу і світогляду Сальвадора Далі;
- показати особливості творчості Макса Ернста і Рене Магрітта;
- визначити основні риси містичного сюрреалізму Ремедіос Варо.
- охарактеризувати західний неосюрреалізм;
- показати сюрреалістичні мотиви у сучасному українському образотворчому мистецтві.
Об’єкт дослідження – сюрреалізм як явище культурного життя суспільства.
Предмет дослідження – творчий спадок художників-сюрреалістів.
В основу дослідження покладено принцип системності, який визначив низку відповідних методів дослідження: інтегративний метод, що дозволяє використовувати дані різних областей гуманітарного знання стосовно до вирішення завдань, поставлених у цьому дослідженні; порівняльно-історичний метод, що дозволяє розглянути різні періоди в розвитку сюрреалізму, його становлення і трансформацію в мистецтві; феноменологический метод, що дозволяє визначити зміст і смислове наповнення досліджуваних явищ; метод інтерпретації, що дає можливість сприйняття і тлумачення творів живопису.
Поставлені мета і завдання курсової роботи визначили її структуру. Курсова робота скаладається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
РОЗДІЛ 1. СЮРРЕАЛІЗМ ЯК СВІТОГЛЯД І ХУДОЖНІЙ МЕТОД
- Передумови зародження сюрреалізму як художньої реальності
Здавна людей цікавив світ, що знаходиться за межею реальності. Люди шукали його, намагалися відтворити в образах і зрозуміти. Отже, витоки формування сюрреалізму як напряму художньої культури можна виявити за століття до того часу, коли відбулося його становлення як мистецького стилю і розробки його теоретичної програми.
Паростки сюрреалістичного бачення світу можна відшукати у книжкових мініатюрах сердньовіччя та Ренессансу, насичених гротесковими образами (додаток 1), а також у орнаментиці «звіриного стилю», у химерах соборів. Гротескні образи не допускають ні їх буквального тлумачення, ні їх однозначної розшифровки, зберігаючи риси загадковості і незбагненності. Гротеск ґрунтується на контрастному, химерному поєднанні фантастики і реальності, прекрасного і потворного, трагічного і комічного. Сфера гротеску включає багатозначні образи, створені фантазією художника, в яких життя отримує складне й суперечливе переломлення [ 9, с.180].
Предтечаю зародження сюрреалізму як жанру був один з найвидатніших художників голландського Ренесансу Ієронім Босх. Слід зазначити, що саме І. Босха Сальвадор Далі, який говорив про себе «Сюрреалізм − це я», вважав своїм вчителем і наставником.
Справжнє ім'я цього видатного художника Ієрон ван Акен, а Ієронім Босх − це псевдонім. Слово «Босх» з голландської мови перекладається як «ліс», тобто Ієронім Ліс. Чому він взяв собі саме такий псевдонім, точно невідомо, і взагалі постать Босха огорнута покривалом таємничості та легенд.
Про біографію Ієроніма Босха відомо небагато. Знаємо лише, що він народився приблизно у 1460 р. у невеличкому Голландському містечку Хертогенбос (знаходиться у провінції Брабант на півдні Голландії) і практично все своє життя прожив у цьому місті. Батьки його походили з німецького міста Аахена, художниками також були його дід і батько. У 1480 році Ієронім одружується на Алейт Гояртс, яка походила з дуже багатої сім’ї, і відтак Ієронім стає одним з найбагатших людей свого міста і може займатись мистецтвом у своє задоволення. У цей період він стає дуже популярним художником, замовлення на картини йому надходять навіть від королів Франції та Іспанії.
Специфічна художня мова Іероніма Босха сформувалася під впливом двох протилежних систем світогляду – ренесансної і середньовічної, причому елементи середньовічного і ренесансного світогляду увійшли до творчості Босха не як еклектична суміш різнорідних уявлень, але як органічний сплав, як якісно новий погляд на світ певного історичного етапу у розвитку європейської культури [ 6, с.9].
Одним з найважливіших творів І. Босха є триптих «Спокуса святого Антонія» (додаток 2). Антоній (251-356 р.) – реальна історична постать, великий християнський святий і подвижник. За легендою, коли Антоній усамітнився в пустелі, диявол зі своїм легіоном бісів намагались неодноразово спокусити святого подвижника, скинути його у пучину гріхів, страху та відчаю, але той стійко переніс всі атаки нечистих сил. На картині святий Антоній зображений в самому її центрі, його спокійне обличчя повернуто до глядачів і ніби промовляє: «Не бійтеся!» – бо всі ці потворні істоти на картині насправді не можуть завдати святому жодної шкоди.
Слід зазначити, що до цієї теми художник не раз повертався у своїй творчості. Святий Антоній – повчальний приклад того, як потрібно опиратися спокусам земним, бути весь час насторожі, не приймати за істину все, що здається, і знати, що омана може привести до Божого прокляття.
Триптих підсумовує основні мотиви творчості
Босха. До зображення роду людського, загрузлого
в гріхах і дурості, і нескінченного розмаїття
пекельних мук, які чекають на нього, приєднуються
тут Пристрасті Христові і сцени спокуси святого, якому твердість віри дозволяє протистояти
натиску ворогів. У ту епоху, коли існування Пекла і Сатани все ще сприймалося за непорушну реальність,
коли пришестя Антихриста очікувалос
Картина І. Босха «Корабель дурнів» сповнена соціально-філософського змісту (додаток 3). Пасажири корабля − представники різних верств суспільства. Головне місце займають чернець і черниця, які пиячать з групою селян, що горланять якусь пісню під бренькіт лютні. Замість щогли− дерево, зламана гілка служить кермом, ківш з довгою ручкою − веслом. На щоглі примостився блазень. Композиційною побудовою своєї картини Босх підкреслює нестійкість і ефемерність корабля, безглуздість того, що відбувається. Фігури плоскі, грубі і потворні, нагадують гротескні маски. Вони кричать, глузують, бешкетують, ризикуючи перевернути корабель. Кожна фігура і кожен предмет мають символічне значення і натякають на людські пороки: нестриманість, розпусту, пияцтво, обжерливість, марнославство. Автор начебто хоче зачепити глядача за живе, шокувати, щоб мимоволі на думку прийшло питання: куди ж пливе такий корабель?
І нарешті найвідоміша та найзагадковіша картина художника – триптих «Сад Божественних насолод» (Додаток 4). Вона була написана Босхом на замовлення іспанського короля. На зовнішній поверхні закритих стулок триптиху художник зобразив Землю на третій день творіння. Вона показана як прозора сфера, до половини заповнена водою. З темної вологи виступають обриси суші. Вдалині, в космічній імлі, постає Творець, що спостерігає за народженням нового світу.
Центральна частина триптиха представляє собою панораму фантастичного «саду любові», населеного безліччю оголених фігур чоловіків і жінок, небаченими тваринами, птахами і рослинами. Закохані безсоромно вдаються до любовних утіх у водоймах, у неймовірних кришталевих спорудах, ховаються під шкіркою величезних плодів або в стулках раковини. Чудовий живопис картини нагадує яскравий килим, витканий з сяючих і ніжних барв. Але це прекрасне бачення оманливе, бо за ним приховуються гріхи і пороки, представлені художником у вигляді численних символів, запозичених з народних повір'їв, містичної літератури і алхімії. Босх малює тут картину помилкового раю, відтворюючи у химерних образах складні символи та алегорії, про значення яких не припиняються суперечки до нашого часу.
Сюрреалісти ХХ століття вважали себе багато в чому нащадками одного з найвидатніших майстрів складних образотворчих метафор – іспанського живописця і гравера Франсіско-Хосе де Гойя (1746 – 1828).
Художня мова Гойї − гостровиразна, малюнок експресивний, композиції динамічні, типажі незабутні. З 1793 по 1797 рр. художник створив серію офортів «Капричос» («Гра уяви, фантазії»). Ці офорти досить складні для сприймання, тематика їх незвична, дуже часто неможливо повністю з'ясувати їх зміст, однак цілком зрозуміла гострота їх соціальної сатири, спрямованої проти безправ’я, забобонності, неосвіченості, тупості.
Найсильніше вражає аркуш «Сон розуму народжує чудовиськ»: людину, що заснула, ніби з усіх боків атакують страшні потвори, страховиська, кажани, сови − чи то сон, чи спотворене буття, незрозуміло, але й прокинутися неможливо. Для передання страшної реальності Гойя використовував алегорії, езопову мову, яка все ж таки була досить зрозумілою, коли йшлося про викриття ницості світу.
На зламі ХІХ-ХХ ст. відбувається зміна раціонального напряму в філософії на ірраціональний. «Людина −це симфонія ірраціонального, − писав у програмній статті «Модернізм» Харі Мартинсон, − з її ірраціональної суті походить її гуманізм, її велич і її ницість, її радість і її печаль. Абсолютно раціональним є лише звір» [8, с. 121].
Існує цілий ряд об'єктивних причин, чому людство на початку XX ст. перестало довіряти розуму та його символічному втіленню в ідеї Бога чи Прогресу. Це насамперед передчуття та наслідки воєн і революцій. Після буремних подій початку XX ст. (Перша світова війна, розпад Австро-Угорської імперії, революції в Росії), після стількох жертв, покладених на вівтар абстрактних світлих ідеалів, у світовій історії вже вкотре настав період втрачених ілюзій. І знову людство відчуло себе ошуканим. «Війна, революція в Росії та біди всього світу здаються мені повінню зла, − писав Ф. Кафка. − Війна відчинила шлюзи хаосу» [4, с. 11].
Ірраціоналізм у філософській думці початку XX ст. репрезентують такі фундаментальні для сюрреалістичної доктрини напрями, як інтуїтивізм А.Берґсона, теорія психоаналізу З. Фрейда, вчення про домінуючу роль фантазії та випадкового у мистецтві В. Дільтея.
Сюрреалізм у культурі ХХ ст. з’явився після Першої світової війни як реакція на глибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час. Сюрреалізм (фр.surrealisme, букв. – надреалізм) джерелом художньої творчості вважав підсвідоме – сновидіння, галюцинації тощо.
У цей період сюрреалізм стає інтернаціональним рухом, що охоплює різні види мистецтва: літературу, живопис, скульптуру, театр, кіномистецтво. До цього ж руху приєдналися письменники, поряд із Бретоном, Суло й Арагоном, П. Елюар, Α. Αρтο, Τ. Тцара, Ρ. Вітрак, Р. Деснос, Ж. Κοκтο, Ρ. Кено, А. Батай, Μ. Періс, художники С. Далі, Μ. Ернст, І. Танґі, Г. Арн, А. Массон, X. Міро, кінорежисер Л. Бунюель, кінокритик Ж. Садуль. Згодом сюрреалізм поширюється за межами Франції. Вже у 20-ті роки у царині сюрреалізму працюють бельгійські художники Р. Магрітт і П. Дельво. Досвід напряму сприймають в Англії Г. Мур і Ф. Бекон. На рубежі 1920-1930-х років сюрреалістична течія виникає у Сербії (М. Рістич, О. Давичо, Дж. Йованович). У 1930-х роках Вітезлав Незвал створює групу чеських сюрреалістів (Ф. Музика, К. Бібл, К. Тейге, Я. Сейферт), а наприкінці тридцятих сюрреалізм проникає у словацьку літературу (М. Бакош, М.Поважай, Р. Фабри, В. Рейсел). Поширюється сюрреалізм і в Японії, США, країнах Латинської Америки.
У «Маніфесті сюрреалізму» перелічуються попередники напряму, «починаючи з Данте й Шекспіра». Так, автор «Маніфесту сюрреалізму» А.Бретон називає Свіфта «сюрреалістом в уїдливості», Е.По − «сюрреалістом у захопливості», Бодлера − «сюрреалістом у моралі», Рембо − «сюрреалістом у життєвій практиці». Генеалогія сюрреалізму охоплює також Маркіза де Сада, Ж. де Нерваля, Лотреамона, Малларме, Жаррі, Аполлінера. Всі вони, хоч і не були, за Бретоном, «у всьому сюрреалістами», але певною мірою підготували виникнення нової авангардистської течії [ 7 ].
Однак безпосередньо ґрунт для народження сюрреалізму підготував дадаїзм.
Дадаїзм чи мистецтво дада (фр. dadaisme, від dada – дитячий коник, переносно – дитячий лепет) − це зухвала, епатуюча «антитворчість», що виникла в обстановці жаху і розчарування художників перед обличчям катастрофи − світової війни, європейських революцій. Ця мистецька течія у 1916-1918 рр. збентежила спокій Швейцарії, а потім прокотилася по Австрії, Франції і Німеччині. Дадаїзм у принципі відкидав усяку позитивну естетичну програму і пропонував «антиестетику». Для дадаїстів усе «розумне, добре, вічне» зазнало краху, світ виявився божевільним, підлим, ефемерним. Програма дадаїстів полягала у руйнуванні будь-якого стилю, будь-якої естетики за допомогою «божевілля» [ 13, с.270].
Головним видом діяльності дадаїстів стало абсурдизоване видовище, войовнича «антихудожність», що, зокрема, виразилася у використанні предметів фабричного виробництва у художніх композиціях. Наприклад, виставка живопису і графіки дадаїстів у Парижі в 1921 р. відбувалася в темряві, глядачі при вході обсипалися лайкою, улаштовувачі виставки нявкали, бігали, запалювали сірники тощо. Дадаїсти першими поклалися на Випадок як на головний робочий інструмент. Художники стали кидати на полотно фарби, надаючи барвистій речовині і силі кидка самим утворювати ірраціональні конфігурації. Сам автор розглядався при цьому як знаряддя, маріонетка якихось світових сил.
Проте бунт дадаїстів був недовгим. Шивдко вичерпавши себе, дадаїзм на початку 1920-х років знаходить своє продовження в сюрреалізмі. І саме дадаїсти складають ядро сюрреалістської школи (Бретон, Араґон, Елюар, Тцара, Супо), так що навіть не завжди можна провести чіткі межі між двома течіями. Проте різниця між мистецтвом дада й сюрреалізмом суттєва: якщо дадаїзм у своїй основі був анти-мистецтвом, антитворчістю, культував бунт, деструкцію й нісенітницю, то сюрреалізм, навпаки, претендує на глибоке проникнення у сутність життя. Епатаж дадаїстів поступається масштабним задумам сюрреалістів, які, за свідченням Луїса Бунюеля, «мало піклувалися про те, щоб увійти в історію літератури або живопису. Вони насамперед прагнули... переробити світ і змінити життя».
- Концепція та етапи розвитку сюрреалізму як самостійного художнього напряму
Термін «сюрреалізм» належить французькому поетові Гійомові Аполлінеру: він назвав свою п'єсу «Груди Тірезія» (1918 р.) «сюрреалістичною драмою». Сюрреалістичний рух очолює Андре Бретон. У 1919 році разом з Луї Арагоном та Філіппом Суло він починає видавати журнал «Література». В цьому ж році Бретон і Суло створюють перший програмний твір сюрреалізму − «автоматичний» текст «Магнітні поля», що був записом потоку видінь. У 1924 році А. Бретон пише перший «Маніфест сюрреалізму»[7], сюрреалізм консолідує свої сили, формується як самостійний художній напрям, виходять перші номери журналу «Сюрреалістична революція»[ 12, с.30].
Теоретики сюрреалізму пов'язували з новою течією надії на побудову нової художньої реальності, яка була б реальнішою («надреальною») за існуючу. Андре Бретон у своєму «Маніфесті сюрреалізму» «раз і ріазавжди» дає визначення сюрреалізмові: «Чистий психічний автоматизм, завдяки якому ми хочемо висловити на письмі, усно чи якимось іншимспособом, фактичне функціонування думки без будь-якого контролю, керованого розумом, поза великою естетичною чи моральною упередженістю». Отже, сюрреалізм прагне до автоматичної фіксації під¬свідомого. Митець-сюрреаліст має спиратися на досвід сно¬видінь, галюцинацій, марень, містичних видінь тощо. Саме у сфері несвідомого, на думку сюрреалістів, криються справжні істини буггя. «Сюрреалізм, — проголошує А. Бретон, — базується на вірі у всемогутність сну, у ворожу будь-якій цілісності гру мислення». Разом із цим сюрреалізм оголошує війну розумові, матеріалізмові, логіці, моралі − усе це гальмує та закріпачує творчі можливості.
Теоретики сюрреалізму пов'язували з ним надії на побудову нової художньої реальності, реальнішої, ніж навколишній світ. Сюрреалісти зовсім не прагнули до створення ще однієї з багатьох мистецьких течій. Вони ставили перед собою глобальну задачу: здійснити революційний переворот у свідомості, поширити свій вплив на всі види творчої діяльності і мислення. У своєму прагненні скинути підвалини класичного минулого сюрреалісти не соромилися ні у виразах, ні у вчинках. Їх головною зброєю були епатаж і скандал. Але не скандальні акції та шокуючі заяви принесли сюрреалістам світову популярність і славу. Зародившись як літературний рух, сюрреалізм майже відразу ж залучив до своєї орбіти безліч художників самих різних естетичних прагнень. При цьому творча індивідуальність і оригінальна художня манера жодним чином не піддавалася коректуванню і внутрішньому тиску. У різні роки до руху приєднувалися такі різні і яскраві художники, як Жан Арп, Ганс Беллмер, Віктор Браунер, Сальвадор Далі, Альберто Джакометті, Оскар Домингез, Андре Массон, Хуан Міро, Рене Магрітт, Мен Рей, Ів Тангі, Макс Ернст, а також такі видатні художники ХХ століття, як Джорджо Де Кіріко, Марсель Дюшан, Василь Кандинський, Пауль Клеє, Франсіс Пикабиа, Пабло Пікассо, Марк Шагал [15].
Сюрреалісти стверджували, що несвідоме (позарозумове) є істиною в останній інстанції. В основі багатьох концепцій сюрреалізму лежать ідеї австрійського психолога Зігмунда Фрейда. Не можна не помітити, що «випадкові» методи раннього сюрреалізму (напр. фроттаж) відповідали фрейдівської методиці «вільних асоціацій», які застосовувалися при вивченні внутрішнього світу людини.
Однією з основ сюрреалізму став метод, відповідно до якого записувалися або замальовували сновидіння відразу після пробудження, галюцинації, підсвідомі образи, поки їх не торкнулося осмислення, реальне свідомість, у процес не включилася логіка, що відповідає дослідженням сновидінь З.Фрейда.
Одна з найбільш загальновідомих ідей фрейдизму, відповідно до якої помилки, обмовки – це неконтрольовані викиди киплячої матерії підсвідомості, яка таким чином прориває застиглий шар «Его», так само знайшла бурхливу підтримку серед сюрреалістів. Наприклад, Сальвадор Далі писав: «Помилки завжди мають у собі щось священне. Ніколи не намагайтеся виправляти їх. Навпаки: їх варто раціоналізувати й узагальнювати. Після того стане можливим сублімувати їх» [11, с.70].
Занурення в світ марень стає наслідком «бунту», в процесі якого відбувається абсолютне, тотальне звільнення «я», оскільки воно («я») скидає з себе (в своїй уяві) пута суспільного існування, тягар соціальних, моральних, політичних, сімейних норм і зв’язків, пересуваючись у площину мрії, марення. Це марення означає існування за межами логіки і моральності, в особливому світі розкутої особистості. Отже, бачимо, що сюрреалістичне переміщення в площину марень корелюється з ніцшеанським переходом «по той бік добра та зла»: бунтівник-сюрреаліст прагне досягти того самого, що й ніцшеанська надлюдина. При цьому не можна не визнати паралельності інтересів, точок зору, методів і висновків сюрреалізму і фрейдизму.
Ставлення сюрреалістів до творчості відбивалося у таких положеннях:
- кожна людина є творцем, принаймні, була таким у дитинстві, а тепер лінується чи боїться;
- довіри заслуговує тільки ірраціональне;
- створювати твори мистецтва треба спросоння, поки розум не обтяжений реаліями, а несвідомі образи ще не поховалися по закуточках свідомості;
- кращі картини малюють діти, медіуми, мешканці клініки для душевнохворих, представники племен на первісній стадії розвитку.
Андре Массон сформулював три умови несвідомої творчості:
- звільнити свідомість від раціональних зв'язків і досягти стану, близького до трансу;
- повністю підкоритися неконтрольованим і внерозумним внутрішнім імпульсам;
- працювати по можливості швидко
Сюрреалізм у живопису розвивався за двома напрямками. Одна частина художників вводила несвідоме начало у процес створення живописних полотен, у яких переважали плинні образи довільні форми, що переходили у абстракцію (Макс Ернст, А. Масон, Х.Міро, Ж.Арп). Інший напрям, який очолював Сальвадор Далі, ґрунтувався на ілюзорній точності відтворення ірреального образу, що виникає у підсвідомості. Його картини відрізняються ретельною манерою письма, точною передачею світлотіні, перспективи, що характерно для академічного живопису. Глядач, піддаючись переконливості ілюзорних образів живопису, втягується у лабіринт обманів і нерозв'язних загадок: тверді предмети розтікаються, щільні набувають прозорості, несумісні об'єкти скручуються і вивертаються, масивні об’єкти набувають невагомості, і все це створює яскравий, вражаючий, але неможливий у реальності образ.
Загальні особливості мистецтва сюрреалізму: фантастика абсурду, алогізм, парадоксальні поєднання форм, зорова нестійкість, мінливість образів. Головною метою сюрреалістів було через несвідоме піднятися над обмеженістю як матеріального, так і ідеального світу, продовжити бунт проти вихолощених духовних цінностей буржуазної цивілізації. Художники цього напрямку хотіли створити на своїх полотнах реальність, що не відбиває дійсність, а є підказаною підсвідомістю, але на практиці це часом виливалося у створення патологічно відразливих образів, еклектику і кітч. Окремі цікаві знахідки сюрреалістів використовувалися і у комерційних областях декоративного мистецтва, наприклад оптичні ілюзії, що дозволяють бачити на одній картині два різних зображення або сюжети в залежності від напрямку погляду.
Сюрреалісти висловлюють невдоволення існуючою дійсністю - вони оголошують її джерелом зла.. Вони виступають проти абстрактного світу цивілізації. Ніякої соціальної революції не потрібно - потрібно тільки відмовитися від розуму, логіки, від звичного сприйняття речей, від незадовільного, навіть абсурдного, з їх розуміння, розмежування прекрасного і потворного, правдивого і неправдивого, хорошого і поганого. Кращий спосіб вигнання логіки з художніх творів сюрреалісти бачать у виключенні з творчого процесу розуму. Так практично крок за кроком сюрреалісти витіснили зі сфери художньої творчості логіку і розум, замінюючи їх напівмістичними, але по суті сліпим »нтуїтивним прозрінням» художника, що впав у стан трансу.
Таким чином, сюрреалізм − «мистецтво вищої реальності» − з'явився блискучим виразником внутрішніх протиріч і душевного розладу людства в період між двома світовими війнами. Цей мистецький напрям підтримувало і схвалювало безліч знаменитих художників, які зробили значний внесок у світове мистецтво. Ставши спадкоємцем ідей символізму, дадаїзму і метафізичного живопису, творчо переосмисливши їх відкриття, сюрреалізм, у свою чергу, дав поштовх до виникнення і розвитку таких напрямків у світовому мистецтві, як магічний реалізм у США і фантастичний реалізм в Австрії, а також значно вплинув на розвиток сучасного мистецтва: своїм народженням йому багато в чому зобов'язаний абстрактний експресіонізм і поп-арт, а також хепенінг, перформанс і концептуальне мистецтво.
У 1930-ті роки основне ядро сюрреалістичного напряму розпадається: Супо, Тцара, Αρтο, Вітрак, Деснос, Елюар залишають лави сюрреалістів. У 1940-ві роки центр сюрреалізму переміщується до США, куди емігрували під час війни Бретон, Далі, Танґі та інші. Спроби відродити напрям у післявоєнні роки у Франції не мали успіху. Проте принципи й прийоми сюрреалістичного напряму і до нашого часу втілюються в різних сферах мистецтва. Сюрреалізм, який від самого свого народження прагнув бути чимось більшим, ніж новим стилем, стає певним світоглядом, певним типом мистецького світобачення.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ НАЙВИДАТНІШИХ ПРЕДСТАВНИКІВ СЮРРЕАЛІЗМУ
2.1. Суть творчого методу і світогляду Сальвадора Далі
Творчість Сальвадора Далі (1904-1989) стала кульмінацією сюрреалізму як мистецького напрямку. «Сюрреалізм це я», – казав Далі, і дійсно – сам Сальвадор Далі був живим втіленням сюрреалізму, його духом та плоттю, не лише у творчості на своїх картинах, а і у цілому житті, яке подекуди просто закипало від чисельних ексцентричних та епатажних витівок художника, що могли просто шокувати навколишніх людей.
Нове мистецтво стверджувало переважання сновидінь і несвідомого над розумом і пізнанням. У картинах Далі здобули зриму плоть категорії «несвідомого» (К. Юнг ), «підсвідомості» (3. Фрейд), «агонії буття» (М. Унамуно). Хаос образів, парадоксальне зміщення смислів, якими наповнені роботи Далі, висловлюють «божевілля» світу, враженого жорстокістю і збоченою чуттєвістю. Лише війна і еротика, на думку Далі, хвилюють людей. Разом з тим художник кидає виклик самовдоволенню здорового глузду, несмаку масової культури, всеїдному гурманству товстосумів.
Щоб хоч якось організувати цей безглуздий, абсурдний потік буття, відтворити образ світу, де все схильне до розкладання, художнику необхідна величезна сила тверезого розуму. «Єдина різниця між мною і божевільним полягає в тому, що я не божевільний», – скаже Далі. «Параноїдально – критичним» назве він свій творчий метод, підкреслюючи цим визначенням, що свідомість враженого тяжкою недугою світу повертається тверезим критичним розумом. Сумнів у реальності реального, як говорив теоретик сюрреалізму А. Бретон.