Міністерство  освіти і науки України 

Луцький національний технічний університет

Кафедра економічної  теорії  та

міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “МІЖНАРОДНА  ЕКОНОМІКА”

на тему:

"Масштаби та  напрямки сучасних міграційних  процесів"

Виконала: ст. гр. МЕ–31

Савченюк Ольга

Перевірила: к.е.н., доц.  

               Лютак О.М.

Луцьк 2012

Курсова робота на тему: « Масштаби та напрямки сучасних міграційних процесів»

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Сутність міграційних процесів та види міграції
2. Особливості формування етапів та напрямки сучасних міграційних процесів
3. Характерні риси та наслідки міграційних переміщень

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІГРАЦІЙНИХ  ПОЦЕСІВ

2.1. Інформаційно – аналітичний аналіз міграційних переміщень провідних країн світу

2.2. Особливості регулювання  міжнародних міграційних процесів

2.3. Оцінка міграційних  процесів в Україні

2.4. Наслідки міграційних  процесів в Україні та пропозиції  щодо регулювання потоків

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Друга половина XX століття характеризується подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв'язків між різними країнами, поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн, що не взаємодіяли б між собою економічно, не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей. Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міжнародна міграція робочої сили є однією з об’єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як в політичному, так і в соціальному аспекті. Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція.

Мігрують, як правило, висококваліфіковані  спеціалісти, але лише невеликий  відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня  кваліфікації, які згодні на будь-яку  роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки  країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних  кадрів та підготовлених на сучасному  рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення  економіки країни. Тому дослідження теми: «Масштаби та напрямки сучасних міграційних процесів» є досить актуальною на сьогодні.

Завданням даної роботи є:

• з’ясувати теоретичні аспекти сучасних міграційних процесів;

• визначити чинники посилення міграційних процесів в ринкових умовах ;
• дослідити тенденції розвитку міграційних процесів;
• визначити механізм регулювання міграційних переміщень.

Предмет дослідження є  сукупність методів комплексного аналізу  міграційних процесів.

Об'єкт дослідження є  масштаби та напрямки сучасних міграційних  процесів.

При написанні курсової роботи були використані методи діалектичного  матеріалізму і порівняння, аналізу  і синтезу, а також індукції і  дедукції та ін.

Під час написання курсової роботи було використано наукові  праці Фоміна С., Сохорукова А., Позняка О., Новицького В.М., Мельника С. та ін.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1.Сутність міграційних процесів та види міграції.

Міграція у перекладі  з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. У демографічних та демоекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі, які пов’язані, по-перше, з перетином адміністративних меж населених пунктів, по-друге, із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний строк.

Соціально-економічна суть міграції населення полягає у  забезпеченні кількісної та якісної  відповідності між потребою у  робочій силі та наявністю її у  різних регіонах держави, а також  у реалізації прагнень працівників  задовольнити особисті потреби соціального, професійно-кваліфікаційного та духовного  характеру.

У науковій літературі існує  різноманітна класифікація чинників (часто  взаємозалежних), під впливом яких формуються напрямки та масштаби міграційних  процесів. Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демографічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологічних, військових, екологічних та інших  факторів, але ці чинники діють  одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впливом  одного чи двох факторів, як правило, складно.

Будь-який міграційний акт  відбувається під дією комплексу  мотивів. Вони залежать від суб’єктивних та об’єктивних причин: з одного боку, міграції відбуваються за особистим  бажанням — кожен громадянин має  право і можливість вибирати для  себе місце проживання та праці, тобто  задовольнити свої різноманітні потреби матеріального, професійно-кваліфікаційного і духовного характеру.

Поділяють також фактори  міграції на некеровані і керовані суспільством, іншими словами —  умови (природні умови різних регіонів і поселень, ступінь їх розвитку, обжитості і благоустрою, географічне  положення) і фактори-регулятори (демографічні — інтенсивність природного зростання  населення, його склад за віком і  статтю, співвідношення корінного населення  та приїжджого, старожилів і новоселів, етнічні відмінності між групами  в мові, духовній культурі, побуті, національних обрядах, звичаях тощо; соціально-психологічні — інтенсивність соціального  спілкування людей, соціально-психологічний  клімат, соціальні умови життя  людей).

Виділяють також чинники  міграції за сферою їх прояву: народногосподарські, територіальні, галузеві та внутрівиробничі, а також постійні, тимчасові і  змінні залежно від їх використання в регулюванні міграційних процесів. Міграція значною мірою впливає  на формування, функціонування й розвиток ринку праці. Міграція як чинник розвитку ринку виконує прискорювальну, розподільчу  та селективну функції [1,с.55].

Забезпечення певного  рівня географічної мобільності  робочої сили, змінність складу трудоактивного населення регіону та збільшення місць проживання індивіда протягом життя є результатами здійснення прискорювальної функції. Розподільча функція міграції виявляється у перерозподілі населення між регіонами за рахунок чого досягається більша відповідність між попитом на робочу силу та її пропозицією. Селективна функція міграції полягає у зміні якісного складу населення і робочої сили регіонів унаслідок нерівномірної участі у міграційних процесах представників різних соціально-демографічних груп.

У науковій літературі існують  різноманітні підходи до виділення  типів міграцій.

Класифікуючи міграції стосовно до будь-якої країни, виділяють зовнішню (міждержавну) і внутрішню. До зовнішньої міграції відносять такий рух населення через державні кордони, який пов’язаний зі зміною місця проживання.

Зовнішня міграція за територіальним охопленням включає міжконтинентальні  та внутріконтинентальні переміщення. Зовнішня (міждержавна) міграція існує  в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній та ін. Міждержавна  міграція робочої сили в другій половині ХХ ст. стала важливою частиною процесу  інтернаціоналізації міжнародного господарського життя. Трудовий потенціал, будучи важливим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання не лише в рамках національного господарства, а й у масштабах світової економіки. Зовнішня міграція має два боки: еміграція — виїзд працездатного  населення з країни перебування  для довгострокового чи постійного проживання в іншу країну та імміграція — в’їзд робочої сили в дану країну з-за кордону (на постійне або  тривале проживання для навчання, працевлаштування або з метою  втечі від дискримінації, переслідувань  тощо). Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни [1, с.57].

Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської  місцевості. Розрізняють також і  міграції в межах окремих великих  територіальних одиниць — області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють  на внутріобласні та міжобласні, внутрірайонні та міжрайонні.

За тривалістю міграції поділяються  на постійні (безповоротні) та тимчасові (зворотні).

Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується  зміною постійного місця проживання. Масштаби зазначених переміщень, структура  населення, яке в них задіяне, обумовлюють зміну кількісних і  якісних характеристик населення  конкретного населеного пункту, збільшують чи зменшують його трудовий потенціал. Прикладом постійної міграції є  переселення сільських жителів  до міст, а тимчасової (зворотної) —  навчання, робота на іншій території  за контрактом тощо.

Тимчасові міграції поділяються  на маятникові, циклічні, епізодичні:

Маятникова міграція —  це щоденні або щотижневі поїздки  населення від місць проживання до місць роботи або навчання, що розташовані в різних населених  пунктах. У маятникових міграціях  бере участь значна частина міського й сільського населення. Радіус маятникової  міграції для великих міст дорівнює близько 40—70 км, для середніх — 25—30 км. Маятникова міграція задовольняє  матеріальні та соціальні потреби, але приводить до надмірної втоми, бо пов’язана також з витратами  вільного часу мігрантами, що скорочує можливості їх відпочинку і відновлення  сил, виховання дітей, підвищення освітнього і культурного рівня тощо.

Циклічна (сезонна) міграція — це переміщення працездатного  населення, пов’язане з пошуком  роботи на певний час з поверненням  на попереднє місце проживання (наприклад, сезонні роботи).

Епізодична міграція являє  собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні  та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно  у часі.

Вимушена міграція — це переміщення особи, що супроводжується  перетинанням державного кордону, у  зв’язку з учиненням щодо неї  або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі  або реальною можливістю піддатися  насиллю чи переслідуванню, а також  вимушене переміщення громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, які проживають чи перебувають в  Україні, що супроводжується перетинанням меж адміністративно-територіальних одиниць України у зв’язку  з екологічними, техногенними та іншими обставинами надзвичайного характеру.

За правовою ознакою мігрантів  поділяють на легальних, напівлегальних, нелегальних. Легальні мігранти перетинають  міжнародні кордони на законних підставах, тобто мають візу на в’їзд на певний термін або, перебуваючи в  інших країнах, продовжили термін її дії. Напівлегальні мігранти, маючи  візу, прибувають до країни на законних підставах, але через певний час  з різних причин відмовляються виїхати  до своєї батьківщини і залишаються  у країні перебування. Нелегальні мігранти покидають країни постійного проживання, перетинають кордони держав без  офіційного дозволу, тобто без візи на в’їзд.

За способом реалізації міграції поділяються на організовані та неорганізовані, індивідуальні. Перша здійснюється за допомогою й за участі державних  та громадських органів, другі ж  — силами й коштом самих мігрантів  без матеріальної та організованої  підтримки з боку будь-яких установ.

Для дослідження міграційних  процесів велике значення має визначення соціально-демографічних характеристик  мігрантів, оцінка обсягів міграцій, вивчення кількісних і структурних  характеристик міграційних процесів, прогнозування напрямків та інтенсивності  їх розвитку. Вивчення міграційних  процесів ґрунтується на матеріалах переписів населення, даних поточного  обліку мігрантів, вибіркових досліджень окремих міграційних потоків. Основним джерелом оперативної інформації про  міграцію населення в Україні  сьогодні є поточний облік міграційних  подій. Він здійснюється шляхом безпосередньої реєстрації осіб, задіяних у міграційних  процесах, тих, хто виписується з  попереднього або прописується на новому місці проживання. Ця процедура пов’язана  із заповненням талонів статистичного  обліку до адресних листків прибуття та вибуття [2, с.305].

Структуру загальних міграційних  потоків, їх питому вагу, з якої наочно можна уявити її кількісний і якісний  характер (орієнтовно, тому що ці пропорції  змінюються, хоча й у відносно невеликих  розмірах), дано на рис. 1.1., яку розроблено кандидатом економічних наук Т. П. Петровою.

Рис. 1.1. Структура територіального руху населення в Україні

На даний час є ряд  теорій, які пояснюють причинно-наслідковий  зв’язок міграції робочої сили. За їх допомогою на макрорівні поєднуються  масштаби, напрями, інтенсивність різних міграційних потоків між регіонами  за параметрами соціально-економічного розвитку території (заробітною платою, рівнем зайнятості, розмірами капіталовкладень, житловими умовами, кількістю робочих  місць та ін.). На мікрорівні вивчається міграційна реакція окремих індивідів, сімей або домогосподарств на зміну тих чи інших показників умов життя, важливих з погляду прийняття рішень на міграцію[2,с.308].

Для характеристики механічного  руху населення використовуються такі показники:

• дані про прибуття і вибуття населення конкретного регіону і країни за певний проміжок часу;
• сума прибулого і вибулого населення (міграційний обмін);
• різниця між величиною прибулого і вибулого населення (сальдо механічного руху);
• інтенсивність механічного руху, що визначається як відношення кількості мігрантів до загальної чисельності населення або кількість мігрантів на 1000 осіб населення.

1.2. Особливості формування етапів та напрямків сучасних міграційних процесів

Друга половина XX ст. характеризується різким зростанням міжнародної міграції з економічних причин. Хоча сучасним міграціям властиві, порівняно з  великим переселенням народів у  минулому, відносно скромніші розміри, але, враховуючи їх високу територіальну  концентрацію й специфіку використання праці працівників-мігрантів, вони відіграють досить суттєву роль у  системі міжнародних економічних  відносин, слугуючи засобом міждержавного  перерозподілу робочої сили в  межах всесвітнього господарства.

Міжнародна міграція робочої  сили набуває дедалі глобальнішого  характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну  більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної  й Південної Америки, Африканського  материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі  оцінювалася у 125 млн. чол., що становить  близько 2 % населення планети. Ця цифра  в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок  інтегрування в загальносвітовий міграційний  процес країн Центральної та Східної  Європи.

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої  сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна  виділити такі: Північне - та Південноамериканський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

На досить високому рівні  зберігається приплив іммігрантів  до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової  імміграції населення та робочої  сили. Хоча в повоєнні роки в цих  країнах були прийняті законодавчі  заходи, що обмежують імміграцію, приплив  населення туди з інших країн  значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в США емігрувало 3,3 млн. чол., в  Канаду — більш ніж 2 млн. тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у  СІЛА, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані  із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. Їхня кількість, з урахуванням як легальних, так  і нелегальних емігрантів, перевищує  два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США  і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Міграційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні два десятиліття  імміграція в США зростала також  за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також  країн Південної і Східної  Європи.