Металургійний комплекс України. 2

                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………З

1. Передумови розвитку металургійного комплексу України………………....5

2. Сучасний стан металургійного комплексу України……………………......11
3. Територіальна організація металургійного комплексу…………………….16

4.Основні проблеми розвитку металургійного комплексу України та шляхи їх

вирішення………………………………………………………………………..19

Висновки…………………………………………………………………………26

Список використаної літератури……………………………………………….28

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   

 

                                      

                                         Вступ

 

Металургійна промисловість - одна з провідних галузей народного господарства. Надзвичайно важливим для економічного зростання є питання ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі. Тобто, ефективним має бути розміщення суб'єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Тому тема курсової роботи є досить актуальною на сьогоднішній день. Багато країн стоять на високому рівні в цій галузі, хоча в деяких випадках мають багато бідніший ресурсний потенціал. Постає актуальність питання вдосконалення розміщення продуктивних сил металургійної промисловості.

Від успішної роботи металургійної промисловості безпосередньо залежить функціонування інших галузей. Закономірно, що глибоке падіння обсягів виробництва у металургії стало одним із найважливіших чинників розгортання кризи. У першому півріччі 2009 року саме металургія внесла більш ніж 10 процентних пунктів у 30-відсотковее загальне падіння промисловості.

Металургійна промисловість України є основою розвитку машинобудування, металообробки та будівництва. Сучасна чорна металургія становить матеріальну базу всього комплексу важкої індустрії України. Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей господарства, є найголовнішим споживачем палива, електроенергії та води. Вона охоплює видобуток, збагачення та агломерацію залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинну переробку чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

 

Сьогодні металургія України переживає не найкращі часи. Для вітчизняної економіки проблеми у галузі, яка створює близько 7% ВВП країни, 10% валового випуску товарів і послуг, 22% промислового виробництва і 40% експорту, стали ключовим чинником розгортання внутрішньої економічної кризи.

Подолання кризових явищ в українській економіці неможливе без стабілізації ситуації у цьому секторі. Будучи стратегічною частиною національного виробництва, вона є ключовою базовою галуззю промисловості і загалом економіки країни, яка поряд з іншими визначає стан соціально-економічного розвитку держави.

Метою даної роботи є аналіз розміщення виробництва металургійного комплексу, а також висвітлення сучасного стану галузі і шляхів виходу з сучасного становища.

Предметом дослідження цієї роботи виступають закономірності розміщення чорної металургії.

Об'єктом дослідження являється комплекс чорної металургії України.

Завданням даної курсової роботи є:

             - дослідити передумови розвитку металургійного комплексу України;

            - охарактеризувати сучасний стан металургійного комплексу України;   

       - визначити територіальну організацію металургійного комплексу              України;

            - проаналізувати основні проблеми розвитку металургійного комплексу                України та шляхи їх вирішення.

 

 

 

 

         

 

 

              1. Передумови розвитку металургійного комплексу України

 

Металургія - це одна з найважливіших галузей у сучасній структурі промислового комплексу України. Металургійний комплекс складається з двох груп галузей: чорної і кольорової металургії.

Металургійний комплекс включає видобуток, збереження й агломерування залізних, марганцевих хромінових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів для них (флюсових ). Провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун - сталь - прокат). Решта виробництв забезпечують основний технологічний процес, проте деякі з них набувають тепер самостійного значення.

Природні передумови і ресурси істотно впливають на особливості територіальної організації металургійної промисловості. Надзвичайно важливою передумовою розвитку металургії є забезпеченість необхідними запасами руд.

Загальні запаси залізних руд в Україні на 2008 рік оцінюються в 27,4 млрд. т (категорія А+В+С1). З 88 родовищ 60 розташовані в Криворізькому басейні, запаси якого становлять 18,7 млрд. т. Запаси залізної руди в Кременчуцькому басейні оцінюють в 4,5 млрд. тон., а в Білозерському залізорудному районі (Запорізька область) вони становлять 2,5 млрд. т. У Керченському родовищі залягає 1,4 млрд. т. Прогнозні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 20 млрд. т. Значна їх кількість залягає близько до поверхні і видобуток ведеться відкритим способом. Зарубіжні експерти оцінюють запаси залізних руд в Україні в 30 млрд. т [2, с. 34].

За запасами і ресурсами марганцевих руд Україна займає 1-е місце в Європі і 2-е місце в світі (після ПАР). Головні запаси (на 2006 рік - близько 2,28 млрд. т.) зосереджені в Нікопольському марганцеворудному басейні (33 % розвіданих запасів країни) і Великотокмацькому родовищі (67 %).

Головні родовища:  Великотокмацьке, Зеленодільське, Орджонікідзівське, Марганцівське.

Мінеральною базою алюмінію в межах України є родовища бокситів, нефелінових руд та алунітів. Україна бідна на боксити - виявлено лише З родовища (всі - на Українському щиті): Високопільське, Нікопольське та Смілянське. Держбаланс запасів враховує лише Високопільське родовище залізистих бокситів. Руда низької якості. Запаси нефелінових руд Мазурівського і Калино-Шевченківського родовищ складають близько 2,9 млрд. т, однак переробка руд цього типу вимагає значних енергозатрат й істотної модернізації технологічного процесу. У зв'язку з цим всі родовища поки не освоєні. Крім того, є запаси алунітів у Закарпатті.

Ресурси і запаси кобальту в Україні незначні: на 2007 рік підтверджені запаси 8 тис. т (0,1 % світових), вміст кобальту 0,04 %. Україна має незначні підтверджені запаси нікелю - 190 тис. т, що складає 0,4 % від світових запасів.

Невеликі родовища кобальт-нікелевих руд виявлені на Побужжі (6 родовищ - Капітанівське, Деренюхське та інші) і в Придніпров'ї (4 родовища - Девладівське, Тернівське та інші). Вони пов'язані з корою вивітрювання серпентинітів. їх розвідані запаси складають близько 200 тис. т нікелю. Рудні поклади складені нонтронітами, бурими залізняками і вохрою з середнім вмістом Ni 1 % і СO 0,1 %. Ресурси силікатних руд нікелю в Побузькому районі становлять на 2007 рік 469 тис. т металу, а в межах Середнього Придніпров’я -1,1млн. т. Сульфідно-нікелеве зруденіння встановлене в габродолеритах Північно-Західного району Українського щита (Прутовська площа), де перспективні ресурси руд (з середнім вмістом нікелю 0,55, кобальту 0,012 і міді 0,254 %) становлять 14,6 млн. т [2, с.35].

Україна має найбільші в Європі запаси та ресурси титану. Державним балансом запасів корисних копалин враховано 15 родовищ титану (з них 4 розробляють, які розташовані в межах Київської, Дніпропетровської, Харківської, Донецької областей.

Запаси цирконію в Україні значні, Держбалансом враховується 7 розсипних родовищ та одне корінне (розробляють Малишівське родовище на Дніпропетровщині).

Єдине в Україні родовище стронцію - Новополтавське рідкіснометалічне (Запорізька область).

Руди олова і вольфраму локалізуються переважно в північно-західній частині Українського щита (Сушано-Пержанська зона, загальні запаси близько 100 тис. т при вмісті олова від 0, 1 до 1-2 %.

За підтвердженими запасами урану і його ресурсами країна займає 1-е місце в Європі (2004). Росія за цими показниками перевищує Україну, але її родовища знаходяться на Євразійському континенті. Україна за зарубіжними оцінками має 1,8 % підтверджених світових запасів урану, що складає 45,6 тис. т. Руди виявлені в межах Українського щита. Держбалансом запасів корисних копалин враховано 17 родовищ (у Кіровоградській - 14, Миколаївській - 2, Дніпропетровській - 1).

За загальними запасами ртуті (1,9 % світових) Україна займає 5-е місце (після Іспанії, Алжиру, Китаю і Киргизії). В Європі за загальними запасами металу Україна займає 2-е місце (після Іспанії, з великим відривом від неї, 2006). Ртутні руди представлені гідротермальними вулканогенними родовищами в Закарпатті (Боркут, Кам'яний кар'єр та інші) і епітермальними в Донецькій ртутній провінції (родовища Микитівського рудного поля).

В Україні виділяють 3 основні золотоносні провінції: Карпатську, Українського щита та Донецьку. Тут виявлено шість золоторудних районів з ресурсним потенціалом в декілька тисяч тон золота при середньому вмісті 6-8 г/т. Близько 75-80 % загальних ресурсів золота зосереджено в Українському щиті, до 15 % - в Карпатському регіоні і до 10 % - в надрах Донбасу.

В Українських Карпатах виявлено 3 золоторудні родовища (Мужіївське, Берегівське, Сауляк) та численні рудопрояви корінного і розсипного золота.

В Україні загальні запаси золота складають 3 200 т, ідентифіковано 236 проявів золота, 10 з яких має по 80-135 т золота кожний (2007) [2, с.36].

На розміщення підприємств металургії впливають соціально-економічні чинники. Майже весь час Україна у складі СРСР була найголовнішою базою металургії. У 1989 р. Україна у ньому становила за виробництвом чавуну - 41%, сталі - 34%, прогону і труб - 40%. А за виробництвом сталі на душу населення (1059кг) Україна посіла перше місце в світі. Тому можна сказати, що найперше чим приваблює металургія України, особливо чорна, це потужність. Майже 50 млн. т. чавуну і більше 50 млн. т. сталі, 40 млн. т. прогону і понад 7 млн. т. труб - це потенціальний рівень виробництва, який їй під силу.

Друга перевага - орієнтація на власну сировинну базу. Поклади залізної та марганцевої руди, що їх ще вистачить та вистачить, власні гірничо-збагачувальні комбінати, можливості яких невичерпні. Третє, що зараховує до активу вітчизняної металургії - здатність власного науково-технічного потенціалу забезпечити передовий рівень технологій. Нарешті, великі енергетичні резерви комплексу. Теоретично на зовнішній ринок металопродукції нам є з чим прориватися.

Але рівень розвитку металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з яких було рішення центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

На території України металургійне виробництва існувало ще в старовину. Найдавніший гірничо-металургійний комбінат знайшли археологи в районі села Новозванівка на території Бахмутської улоговини. Тут близько 4 тисяч років тому добували мідну руду й виплавляли метал.

Початком виробництва заліза в Україні прийнято вважати V-ІV ст. до н.е.; за доби Київської Русі й у ХІV-ХVПІ ст. воно мало кустарний характер і було поширене на Поліссі, в Галичині, також на Полтавщині й Харківщині. 1830 р. в Україні нараховувано 153 кустарні підприємства, які витоплювали чавун з місцевих болотяних руд на деревному вугіллі. Таким чином, Україна має давні металургійні традиції.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила. Розвитку металургійного комплексу України сприяла наявність достатньої кількості кваліфікованих кадрів.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим чинником створення промислових і економічних районів. Супутніми до неї є галузі промисловості, що використовують відходи від виплавлення чавуну й коксування вугілля, відходи від теплової енергетики і металомісткого машинобудування. Потреба в раціональному використанні праці жінок у металургійних районах України зумовлює розвиток тут легкої і харчової промисловості. Отже, чорна металургія впливає на формування багатьох потужних галузей промисловості.

Функціональним ядром металургійного комплексу є чорна і кольорова металургія.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокату кольорових металів, переробку вторсировини і видобуток кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвинена слабше, ніж чорна, і представлена окремими галузями. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева.

Характерними для кольорової металургії є «комплексне використання рудної сировини та висока здатність її комбінуватися з іншими галузями промисловості. Для зниження собівартості виробництва алюмінію, наприклад, доцільно поєднувати його з випуском соди, поташу, цементу, а титаномагнієве виробництво - з випуском титанових білил, смол, соляної кислоти, хлору».

Металургійний комплекс відіграє важливу роль у господарстві нашої країни, оскільки він визначає її економічний потенціал і зумовлює розвиток їхніх галузей господарства, передусім машинобудування і металообробки. Він складається з чорної та кольорової металургії, з такими основними стадіями виробничого процесу як: видобуток сировини, її збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії; виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів; прокатне виробництво; переробку вторинної сировини. Усі галузі металургії мають подібну технологію переробки сировини - пірометалургію і електрометалургію.

Отже, сучасна металургія посідає одне з чільних місць у народному господарстві країни і є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            ^{2. Сучасний стан металургійного комплексу України}

 

 

Гірничо-металургійний комплекс України залишається одним із базових елементів економіки держави. Металургія є основним донором бюджету, головним постачальником валюти в Україну. У докризовий період частка ГМК у валовому внутрішньому продукті (ВВП) України становила 27%.

Більш як 40% валюти надходило в державу від металургів. З діяльністю ГМК мають прямий і зворотний зв'язок енергетика, вуглевидобуток, машинобудування, будівництво, фінансова сфера тощо. Зазначені та багато інших галузей спираються і працюють на металургійну промисловість. Сьогодні галузь забезпечує близько 500 тисяч робочих місць у найбільш густонаселених регіонах України. Донедавна металургійна промисловість України за обсягами виробництва посідала сьоме місце в світі.

Сучасний стан металургійного комплексу можна охарактеризувати як кризовий. Через падіння світового попиту і цін на металопродукцію влітку 2008 року, вітчизняним металургам довелося піти на безпрецедентні кроки. Майже половина доменних печей зупинилися, повністю припинили виробництво усі феросплавні заводи, а склади були переповнені дорогим і нікому не потрібним металопрокатом.

За 2008 рік в цілому обсяги виробництва в галузі знизилися на 13%, з 42 до 37 млн. тонн рідкої сталі (Додаток Б). Але цього року гірничо-металургійний комплекс демонструє перші ознаки виходу із кризи. Експерти кажуть, що не останню роль у відновленні металургійного виробництва зіграла стрімка девальвація гривні. Адже здешевлення національної валюти до долара на більше ніж половину, дозволило експортерам знизити ціну на метал на зовнішньому ринку [14].

Для вітчизняної економіки проблеми у галузі, яка створює близько 7% ВВП країни, 10% валового випуску товарів і послуг, 22% промислового виробництва і 40% експорту, стали ключовим чинником розгортання внутрішньої економічної кризи [8].

Подолання кризових явищ в українській економіці неможливе без стабілізації ситуації у цьому секторі. Будучи стратегічною частиною національного виробництва, вона є ключовою базовою галуззю промисловості і загалом економіки країни, яка поряд з іншими визначає стан соціально-економічного розвитку держави.

Закономірно, що глибоке падіння обсягів виробництва у даному сегменті стало одним із найважливіших чинників розгортання кризи. У першому півріччі саме металургія внесла більш ніж 10 процентних пунктів у 30-відсотковее загальне падіння промисловості.

Вітчизняна металургія, будучи залежною від зовнішніх факторів, чітко прямує за глобальним трендом. Світова ж чорна металургія наразі знаходиться у важкому стані, хоча є підстави говорити про досягнення дна спаду на рівні 80% від обсягів виробництва пікового періоду.

Водночас, різні країни постраждали неоднаковою мірою. Показники виробництва сталі в Україні є дещо кращими, ніж в розвинутих країнах, проте гірші, ніж у її головних конкурентів

Проти національних виробників зіграли наступні чинники:

1. Висока енергоємність продукції через застарілі технології та 
зношеність основних фондів. Загалом українські металурги витрачають 
майже двічі більше енергії, ніж їхні конкуренти. При цьому вітчизняні 
підприємства щорічно споживають 6-7 мільярдів кубометрів газу, тоді як 
більшість світових виробників уже давно відмовилися від використання 
цього енергоносія.

2. Монополізм на сировинних ринках України, передусім у сегментах 
залізної руди, коксівного вугілля та коксу, що призводить до подорожчання 
сировини за її низької якості.

При цьому якщо імпорт вугілля є об'єктивним явищем через відсутність достатнього об'єму потрібних марок цього товару в Україні, то проблема з рудою - політична. Профіцит сировини на внутрішньому ринку сягає 20-22 мільйонів тонн - 30% від загальної потреби, однак українські металургійні підприємства вимушені возити її з Бразилії.

3. Неконтрольований ріст цін на послуги державних монополій. 
Передусім, мова йде про тарифи на електроенергію, залізничні перевезення 
та ставки портових зборів.

4. Відсутність швидкої, адекватної та ефективної антикризової політики 
з боку уряду. Кабмін лише у листопаді 2008 року вжив ряд заходів, 
спрямованих на підтримку сектора. Більшість з них зводилися до зменшення 
фінансового тиску на підприємства [8].

Натомість конкуренти вітчизняних металургів - турецькі, китайські та російські компанії - за допомогою адміністративних заходів домоглися оперативного замороження і навіть зниження цін на сировину і тарифи. Завдяки цьому, стверджують дані «Укрзовнішекспертизи», собівартість продукції у Китаї знизилася з 700 до 510 доларів за тонну, у Туреччині - з 624 до 430 доларів за тонну, у Росії - з 560 до 390 доларів за тонну. Українські металурги зуміли здешевити тонну продукції з650до 550 доларів за тонну. Як наслідок, вітчизняні компанії з вересня 2008 року були часткового витиснуті із світових ринків. Піком падіння стали жовтень та листопад, після чого виробництво почало зростати.

Перше півріччя 2009 року стало для вітчизняних металургів періодом адаптації до нових умов на зовнішніх ринках. В середньому ж у першому півріччі цей товар коштував 260-320 доларів за тонну. Як наслідок, за підсумками першого півріччя 2009 року українські підприємства гірничо-металургійного комплексу скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 39% порівняно з аналогічним періодом 2008 року, залізорудної сировини - на 35%. При цьому виробництво труб знизилося на 43% до 728 тисяч тонн, дрібних металевих виробів - на 50% до 99 тисяч тонн. Водночас, вже у липні висхідна тенденція різко прискорилася. За цей місяць виробництво сталі зросло до 2,7 мільйона тонн, що є найвищим показником з серпня 2008 року. Зараз завантаження виробничих потужностей українських профільних підприємств складає 64%. Це був помірний результат серед металургійних країн світу [8].

Починаючи з другого півріччя падіння призупинилося і за 2009 рік обсяги виробництва у металургії скоротились на 26,7 % (Додаток В).

Дещо наростити виробництво вітчизняним компаніям дозволяє відновлення сприятливої кон'юнктури на світових ринках металопродукції. Аналіз стану справ у галузі свідчить, що найменше виробництво впало на підприємствах, які мають власну сировинну базу та займаються модернізацією. Так, за рахунок інвестиційної активності Алчевський та Дніпровський металургійні комбінати вперше вийшли на третє і четверте місця за показниками виплавки сталі.

Підтримують вітчизняну металургію наступні чинники:

1. Девальвація національної валюти, що створила додатковий ресурс цінової конкурентоспроможності та очистила внутрішній ринок від конкурентів. За п'ять місяців 2009 року імпорт металопродукції до України скоротився на 72,9% порівняно з аналогічним періодом 2008 року до 426,7 тисячі тонн.

2. Замороження і навіть зниження цін на деякі ресурси і тарифи - газ, електроенергію, транспортні послуги, що стало наслідком співпраці металургійних компаній з урядом. Зокрема, у липні 2009 року Кабмін продовжив на 6 місяців - до кінця року - дію постанови "Про заходи щодо стабілізації ситуації у гірничо-металургійному та хімічному комплексах країни". Документ ввів мораторій на підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення і електроенергію, скасував 12-відсоткову цільову надбавку при продажі газу. Також уряд пообіцяв сприяти зниженню цін на основні види сировини для металургійного виробництва і скороченню до п'яти днів термінів відшкодування ПДВ для експортерів.

3. Розширення географії експорту. Зокрема, українські компанії вперше з 2004 року повернулися на ринки Південно-східної Азії, зокрема Китаю. Це стало    можливим    за    рахунок    збільшення    цінового    ресурсу їх конкурентоспроможності внаслідок девальвації гривні.

Підвищення доходів від подорожчання долара дозволило компаніям зменшити вартість металопродукції та збільшити відшкодування ПДВ. Варто зазначити, що основні конкуренти України проводили більш м^!яку девальвацію своїх національних валют, а найбільший конкурент у Південно-Східній Азії Китай взагалі відмовився від девальвації власних грошей.

Це зробило вітчизняну продукцію дешевшою, ніж товар китайських виробників, що дозволило українським металургійним компаніям частково потіснити їх з ринку.

4. Мінімізація собівартості продукції. Якщо до початку кризи собівартість тонни заготовки становила 585 доларів, то зараз вона становить 250 доларів за тонну. Цього вітчизняним металургам вдалося досягти за рахунок зниження вартості сировини: вартість концентрату впала із 125 до 54 доларів, коксу - з 376 до 126 доларів, металобрухту - з 472 до 130 доларів [4].

Наразі можна констатувати стабілізацію виробництва сталі в Україні на рівні 60% від докризових обсягів. Водночас, позитивні фактори мають зовнішнє походження, тоді як внутрішні резерви підтримки галузі не задіяні. Це створює поле дій для української влади.

За прогнозами експертів Україна вийде на докризовий рівень щодобового виробництва сталі у 100 тисяч тонн не раніше 2012 року [13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      3.Територіальна організація металургійного комплексу

 

         Металургійні заводи України зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії - Придніпровському, Донецькому та Приазовському.

Придніпровський металургійний район простягся вздовж Дніпра від 
Дніпродзержинська до Нікополя, поблизу родовищ залізної і марганцевої 
руд. Він лежить в межах перетину важливих залізниць, які зв'язують 
Придніпров'я з Донбасом, Харковом, Києвом, південними областями 
України, і займає проміжне положення між районами видобутку вугілля та 
залізних руд. Головні фактори розміщення металургії у цьому районі - це 
вода і електроенергія. Тут сформувався надзвичайно насичений комплекс з 
великими металургійними і трубними заводами (всього - 14). Центри 
розміщення підприємств з повним циклом - Дніпропетровськ, 
Дніпродзержинськ, Запоріжжя. Трубні заводи працюють у Новомосковську 
та Нікополі. В районі виділяються три великі промислові вузли з 
профілюючими галузями металургії: Дніпропетровський, до якого входять 
металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська; 
Запорізький (заводи «Запоріжсталь», електроплавильний «Дніпроспецсталь», феросплавний завод «Дніпросталь»); Криворізький (кар'єри, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, аглофабрики, металургійний завод, коксохімзавод в Кривому Розі, Південнотрубний і феросплавний заводи у Нікополі).

Донецький металургійний район сформувався на території Донецької і Луганської областей (13 великих заводів). Поряд з металургійними заводами або поблизу них розміщені коксохімічні підприємства. Район добре забезпечений паливом, флюсами. Залізні та марганцеві руди надходять сюди з Придніпров'я. Лімітуючим фактором розвитку металургійного виробництва є недостатня забезпеченість підприємств водою. В межах Донбасу функціонують такі великі металургійні центри і вузли: Донецько-макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький,     Костянтинівський,     Краматорський. Найпотужнішими металургійними заводами є Донецький і Макіївський. Тут працюють установки безперервного розливу сталі, заготівельний стан, у вузлі створено трубопрокатне виробництво, коксохімію, налагоджено виробництво вогнетривів. На підприємствах Донбасу вперше освоєно технологію виробництва сталі в конверторах, на трубному заводі в Харцизську працює трубозварювальний цех, який випускає труби для магістральних газопроводів. Гордістю металургії району є феросплавний завод у м. Стаханов.

Особливе місце посідає Приазовський металургійний район, до складу якого входять два великі комбінати: «Азовсталь» та ім. Ілліча. Ці підприємства використовують переважно збагачені руди Комиш-Бурунського родовища (Керченський півострів), криворізьку руду, коксівне вугілля шахт Донбасу та флюси, що видобуваються в Донецькій області. Вони мають повний цикл і випускають чавун, конверторну сталь, сталевий лист та інші види продукції. Металургія Приазов'я комплексується з хімією і галузями важного машинобудування. У Маріупольському промисловому вузлі споруджено агломераційну фабрику для переробки залізних руд [5, ст.176].

В Україні сформувались два райони кольорової металургії - Донецький і Придніпровський. У Донбасі ще в 1887 році був побудований Микитівський ртутний завод, який використовував місцеві поклади кіноварі. Сьогодні це великий комбінат з рудниками та збагачувальною фабрикою. У Костянтинівні працює цинковий завод «Укрцинк». Сировиною для нього служать девізні цинкові концентрати. Основний фактор, що зумовив розміщення цього підприємства у Донбасі, - висока енергомісткість виробництва. Ще одне підприємство по обробці кольорових металів (латуні, латунного та мідного прокату) розміщене в Артемівську. Цей завод довозить із-за меж України переважну частину міді і свинцю.

У Придніпровському районі кольорова металургія представлена Дніпровським алюмінієвим заводом і магнієвим комбінатом, які були прив’язані до енергетичного комплексу «Дніпрогес». Алюмінієвий завод забезпечується сировиною з Миколаївського глиноземного заводу, що працює на імпортованих гвінейських бокситах. У зв'язку з відкриттям Високопільського (Дніпропетровська обл.) і Смілянського (Черкаська обл.) родовищ бокситів, ніфеліносієнітів у Придніпров'ї і Побужжі, алунітів у Карпатах, в Україні буде збільшуватись обсяг переробки місцевої сировини. У післявоєнні роки Дніпровський магнієвий завод освоїв виробництво титану і його перетворено у титано-магнієвий комбінат. Магнієву сировину для переробки комбінат одержує з Калуша (Прикарпаття), Сиваша (Кримська АР); титанову - з Іршанського (Житомирська обл.) та Самотканського (Дніпропетровська обл.) родовищ та з Кримського заводу діоксиду титану. На Дніпропетровщині збудовано Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат; а на Кіровоградщині - Світловодський завод чистих металів. Ці енергомісткі підприємства використовують енергію Придніпровської теплової та Кременчуцької гідроелектростанцій. В Кіровоградській області споруджено Побузький нікелевий завод, який працює на місцевих нікелевих рудах, донецькому паливі та електроенергії теплових, гідравлічних і атомних станцій.