Модульная керамика

 

Міністерство  освіти і науки України

Луганський  національний університет імені  Тараса Шевченка

 

Інститут  культури та мистецтв

Кафедра образотворчого мистецтва і професійної  майстерності

 

 

 

 

 

Модульна кераміка

як  засіб декорування інтер’єру

 

 

Курсова робота

з предмету

 “Робота  в матеріалі”

студента IV курсу,

спеціальності

“Образотворче та

декоративно-прикладне 

мистецтво”

Корнієнко Євгенії Євгеніївни

Науковий  керівник

викладач  кафедри 

образотворчого  мистецтва

і професійної  майстерності

Боровий Андрій Вікторович

 

Члени комісії:

Галак Н.В.

Сімоненко В.О.

 

 

Луганськ

2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………..........3 РОЗДІЛ I. Історичний аспект розвитку

керамічного мистецтва………………………………………….  4-23

I.1 Історія розвитку художньої кераміки…………………………4-15 

I.2. Художня кераміка в архітектурі та в інтер’єрі………………15-23

РОЗДІЛ II. Модульна кераміка яз різновид оздоблення  інтер’єру………………………………………………………………..24

II.1 Модульна кераміка як різновид художньої кераміки. Гармонізація художньої форми…………………………….............24

ІІ.2 Способи використання модульної кераміки в інтер’єрі

ВИСНОВКИ………………………………………………........ Список використаної літератури……………………............

 

ВСТУП

 

 

Ще здавна людині хотілося бачити біля себе красиві речі, вона прикрашала себе, свої будинки, двори, вулиці. Наявність легкодоступного матеріалу - глини - зумовило ранній й практично повсюдний розвиток керамічного ремесла.

Керамічне виробництво відноситься до числа  найбільш древніх на землі.

Кераміка, з моменту появи технології обробки  глини, використовувалася людиною  для господарських потреб: або  в якості посуду, або в якості будівельних матеріалів.

З вдосконаленням технології обробки, а також з  пізнанням властивостей різних глин, з'являлося все більше керамічних предметів  і матеріалів, які люди використовували  в побуті. Разом з цим, вже в  глибоку давнину, людина усвідомила, що кераміка не просто матеріал, а за допомогою глини можна досить легко створювати гарні предмети повсякденного користування і прикраси для дому.

Археологічні  розкопки, що проводяться на території  багатьох країн Європи, Азії, Африки, Америки, дають великий матеріал для вивчення цієї цікавої області  творчої діяльності людини.

 

Актуальність курсової роботи. Тема курсової роботи дуже актуальна на сьогоднішній день, тому що у майже кожної людини вдома можна знайти якийсь керамічний вироб, який служить для оздоблення його квартири, будинку. Предмет роботи – художня кераміка.

Об'єктом дослідження є модульна кераміка як різновид оформлення інтер’єру

Мета курсової роботи – розкрити особливості розвитку керамічного мистецтва, звернувши увагу на особливості декорування інтер’єру керамікою ще з давніх часів.

 

Історичний  аспект розвитку керамічного мистецтва.

Історія розвитку художньої кераміки 

 

Глина, обпалена у вогні  - перший штучний матеріал, отриманий людиною. Властивості цього матеріалу розкривалися людині поступово.

 

Досі третина  людства живе в глинобитних хілішах.

І це не рахуючи будинків з обпалених  цеглин.

Вперше з'явилися в Месопотамії  клинописні письмена видавлювали на тонких глиняних табличках. Та й у  склад сучасної папери обов'язково входить біла глина.

 

При випалюванні  з глини видаляється волога, розпадаються одні речовини, утворюються інші. Тільки після випалу глина перетворюється на нову, штучну речовину - кераміку.

 

Перші керамічні  вироби (проста посуд, фігурки з глини) відносяться до трипільської культури (III-II тис. до н.е.). Серед найцікавіших є посуд, зроблена без гончарного кола. 

 

У II-V ст. якість керамічних виробів покращився, посуд  формується на гончарному крузі, кераміка декорується по сирому горщика. 

 

IX-X ст. гончарне  заняття в Київській Русі перетворюється  на ремесло. З тих пір помітні  значні зміни - форми виробів стають різноманітними, більш пропорційними. Одночасно розвивається декорування орнаментами. 

 

Найбільш  типовими були:

паралельні  візерунки;

хвилясті  лінії, котрі наносилися паличкою при повороті посуду на колі. 

 

 

 У Київській державі  великих вершин досягло виробництво  кераміки для монументального будівництва (плитка для стін і підлоги в  храмах і будинках князів). 

 

XII-XIII ст. - На  зміну ручному приходить ножний  гончарський круг. На той час  це удосконалення було великим  досягненням в області. Звільнялися  обидві руки - і посуд цього  часу ще різноманітніше, ніж раннє.  

 

Досягнення  ремісників поступово поширюються  в широкі кола населення.

 

Кераміка  в перекладі з грецького означає  гончарне мистецтво. Його витоки виходять від власне гончарства - обробки  глини та створення з неї різних виробів шляхом випалювання. Коріння  цього ремесла сягають у сиву давнину.

 

З незапам'ятних  часів, коли, як стверджує міф, Прометей, порушивши волю богів, дарував людям  вогонь, людина перестала задовольнятися сирими дарами природи і почав  готувати їжу на вогні. І вже тоді виникла необхідність в посуді. Найбільш доступним матеріалом для цього  була глина.

Люди навчилися виготовляти  з неї домашнє начиння - посуд  для варіння, зберігання продуктів, посудини для води, прясла, грузила, різні талісмани та прикраси. Міцно  увійшовши до побут, кераміка стала  ніби матеріальним літописцем історії  розвитку і вдосконалення вмінь  і навичок людини. Форма керамічних виробів, їх оздоблення і прикраса відображали  рівень культури того чи іншого народу в різні історичні епохи. Залишки  матеріального світу минулого, в  тому числі кераміка, можуть повідати про розквіті і занепаді цілих  цивілізацій.

 

 

Найдавніша кераміка

 

Перші фігурки  з глини з'являються в найдавніші часи палеоліту (близько 27 тис. до н. Е..). Дещо пізніше з'являються глиняні  судини, в яких зберігали воду і  продукти харчування. В цей же час  були спроби використовувати обпалену глину.

 

Вже в епоху неоліту широко поширюється  випал. У різних частинах Землі створюються  схожі вироби, ще незграбні, виліплені  зі слідами пальців, здебільшого  відкритих форм, з товстими стінками. Початкові судини повсюдно мали гостре або заокруглене дно, їх розміщували  між каменями вогнища. У пізньому палеоліті з'являються посудини з плоским дном. Вироби прикрашаються  виліпленим орнаментом. Поступово кераміка різних місцевостей знаходить різноманітність  форм і орнаментів. Кераміка цього  періоду є важливим археологічним  ознакою культур, які нерідко  і називають по переважному типу орнаменту.

 

У 6 тис. до н. е.. у ряді регіонів переважає  розписна кераміка (самаррская культура в Середній Месопотамії, егейська кераміка). З'являється лощеная кераміка прекрасної якості (коричневих і червоних, суворо чорних тонів). Керамічні статуетки в Егейському світі чудово передають витонченість дівчат-кор. У цей же період кераміка використовується як будівельний матеріал.

 

У бронзовому столітті в державах Межиріччя і Єгипту ремісники  стали використовувати гончарний  круг, виготовлення кераміки стає спадковою  професією. Завдяки відкриттю глазурі  пористі судини ставали водонепроникними, а різноманітні кольори і прикраси, отримані за допомогою кольорової глазурі, перетворювали керамічні вироби у твори мистецтва. У Китаї  завдяки використанню якісної білої  глини - каоліну вже у 2-1 тис. до н. е.. виготовлялися тонкостінна глазурована  посуд. У Стародавньому Єгипті у 2 тис. до н. е.. з'являється фаянс.

 

Єгиптяни раніше інших народів  Середземного басейну розвинули  свою кераміку. Одним з найдавніших  виробництв в Єгипті було гончарне: глиняні горщики з грубої, погано перемісила глини дійшли до нас від  епохи неоліту (VI-V тисячоліття до н. Е..). Виготовлення керамічного посуду почалося, як і в сучасному Єгипті, з розмішування ногами глини, политій  водою, до якої іноді додавали подрібнену солому - для зменшення в'язкості  глини, швидкого висихання і запобігання  при цьому надмірної усадки судини. Формування судин в неолітичний  і додинастичний періоди проводилося уручну, пізніше в якості підставки, що обертається, стали застосовувати круглу рогожу - попередницю гончарного кола. Процес роботи на гончарному крузі зображений на розписі в гробниці Середнього царства в Бені-Хасані. Під спритними пальцями формувальника глиняна маса приймала форми горщиків, мисок, чаш, глеків кубків, великих судин із загостреним або заокругленим дном.

 

У розписі нового царства збереглося зображення великого глиняного конуса, сформованого на гончарному крузі, - судину роблять з його верхньої частини, яку відокремлюють від конуса линви-кою. При виготовленні великих  горщиків формували спочатку нижню  його частину, а потім верхню. Після  того як судина був сформований, його спочатку сушили, а потім обпалювали. Спочатку це робили, ймовірно, прямо  на землі - на багатті. На рельєфі в  гробниці Тії ми бачимо зображення гончарної печі з глини, що нагадує розширюється догори трубу; дверцята печі, через яку завантажували паливо, розташована внизу. Висота печі на розписі Нового царства в два рази більше людського зросту, а оскільки судини в неї завантажували зверху, то гончарю доводилося підніматися по сходах.

 

Живопис на стінах гробниць у Фівах і Мемфісі, що відноситься до епохи за 3000 років до нашої ери, зображує різні прийоми при обробці та формуванні глини, по суті ті ж, що й нинішні. Найдавніші єгипетські судини зроблені з грубої маси, тяжких форм, але вже далеко перевершують якістю знахідки з примітивних гробниць західної Європи. Пізніше маса стає тонкою, однорідної, форми різноманітяться, але мало характерні, нагадуючи в зародку античні грецькі форми, що представляють як би витончену і закінчену розробку цих грубих моделей. Орнаменти гравіровані або рельєфні. Крім посуду і ваз єгиптяни виготовляли з глини статуетки, годину-то з головами тварин, намиста, зображення скарабеїв, дитячі іграшки, друку, навіть саркофаги і т. д.

 

Найдавніші єгипетські цеглини, жовтого  кольору, знайдені в пірамідах Мемфіса; вони висушені на сонці, але все таки добре збереглися. Крім них, були чорні цеглини із суміші глини з рубаною соломою. Обпалені цеглини з'явилися близько 2800 років до нашої ери. Пізніше на цеглі для пірамід видавлювали рельєфом ім'я фараона за допомогою дерев'яного штампу. Колір кераміки залежав від сорту глини, облицювання (ангоба) і випалення. Для її виготовлення вживали глину в основному двох сортів: коричнево-сірого кольору з досить великою кількістю домішок (органічних, залізистих і піску), яка при випаленні набувала коричнево-червоний колір, і сіру вапняну майже без органічних домішок, набуває після випалення різні відтінки сірого кольору, буре і жовтувате забарвлення. Перший сорт глини зустрічається всюди в долині і Дельті Нілу, другий - лише в небагатьох місцях, насамперед у сучасних центрах гончарного виробництва - в Кенне і Белласе.

 

Найпримітивніша коричнева кераміка, часто з темними плямами в  результаті поганого випалу, виготовлялася у всі періоди. Хорошого червоного тону судин досягали високою температурою при бездимному випаленні в завершальне стадії або облицюванням з рідкої червоної (залізистої) глини. Чорні судини одержували, зариваючи їх розжарений-ними після випалення в полову, яка тліла від зіткнення з ними і сильно диміла. Щоб зробити у червоних судин чорний верх або внутрішні стінки, половою, що коптить, покривали тільки ці частини. До випалення на судини могли накладати світлу глину, розведену водою, яка не тільки підвищувала водонепроникність, але і додавала їм після випалення жовтуватий тон. Врізний орнамент, заповнений білою глиною, і розпис червонувато-коричневою фарбою (окису заліза) на тонкому облицюванні білою глиною наносилися до випалення. З часів Нового царства ясно-жовтий грунт розписували фарбами після випалення.

 

Єгипетські вироби можна розділити  на кілька видів:

 

1. матові, сірі або чорні маси

 

2. дуже тверді, іноді вкриті білим  ангобом, гладкі або злегка  зафлюсованні зовні

 

3. вироби з символічними орнаментами,  нанесеними за допомогою кольорових  мас вогневим або холодним  способом, - це пізніші,

 

4. вироби з твердої, дуже кремнеземистої білуватої маси (більше 90% кремнезему), покриті блискучою зеленою або блакитною легкоплавкою глазур'ю, іноді товстим шаром.

 

Ця глазур або емаль, дуже м'яка, складається з лужного силікату з невеликим вмістом окису  міді, а в зеленій, крім того, констатовано вміст свинцю. Досить імовірно, для  глазурування служило поширене у  єгиптян мідне скло. Вироби ці неправильно  називають «єгипетським порцеляною». Їх маса є, дивлячись, за силою випалу, то пористої, то суцільний, начебто  кам'яною. Нарешті зустрічаються  речі, покриті білою глазур'ю, в  якій з великим мистецтвом і виразністю інкрустовані мініатюрні орнаменти  з емалі чорного, синього, фіолетового, зеленого, жовтого і навіть червоного  кольорів.

 

З «єгипетського порцеляни» готувалися найчастіше статуетки релігійного  і похоронного значення. З Стародавнього  Єгипту веде початок прикраси стін будівель емальованими плитками (кахлями). У руїнах храму Рамзеса III (Felel-Jchoudi поблизу Мемфіса) стіни однієї будівлі, збудованого з сирого цегли, були облицьовані кахлями, розписаними кольоровими емалями і складеними у великі рельєфні зображення людських фігур. У самому Мемфісі знаходили залишки емальованих плит. Для різних періодів мож-но виділити ведучі і в той же час найбільш витончені форми судин, особливо для додинастичного періоду. Для тасийской культури характерні келихоподібних судини, що розширюються чашоподібно у верхній частині, чорного або коричнево-чорного кольору з дряпнутим орнаментом, залитим білою пастою, для бадарийскої - кераміка різноманітних форм, покрита коричневою або червоною глазур'ю, з чорними внутрішніми стінками і краєм.

 

Вже з найдавніших часів єгипетські майстри прагнули кожен предмет  ремісничого виробництва в міру можливості перетворити на витвір мистецтва, вносячи в предмети домашнього вжитку і повсякденного побуту елементи краси та витонченості. Спершу з'явилася  забарвлення судини червоним гематитом, а потім по червоному фону гончар-художник малював білі лінії, що перехрещуються, свого роду грубий і примітивний  візерунок, який, можливо, був віддаленим спогадом техніки плетіння, може бути, з'єднаної в найдавніші часи з  технікою гончарної справи.

 

Поступово також в доісторичну  епоху з'являються і більш різноманітні візерунки: точковий орнамент, спіраль, трикутник і хвилеподібні лінії. Зокрема, в цих двох останніх формах або елементах орнаменту можна  бачити не одне лише просте поєднання  ліній, не один лише простий і безглуздий візерунок, а якусь боязку спробу зобразити ті основні явища і  форми природи, які особливо привертають  до себе увагу і інтерес первісної людини. У трикутниках, заштрихованих паралельними і пересічними лініями, можна бачити зображення гір, а в хвилястих лініях - зображення поверхні води.

 

Нарешті, вивчення єгипетської кераміки свідчить, що вже в архаїчну епоху  торгові зв'язки з'єднували Єгипет з  сусідніми країнами, зокрема з  Палестиною та Сирією. Так, наприклад, було встановлено, що судини з ручками, прикрашені червоно-коричневими смужками, далі, судини у формі тварин і  птахів, нарешті, посудини з хвилеподібними ручками, які з'являються в Єгипті на початку «другої цивілізації», зустрічаються не тільки в Єгипті, але і в Сирії, які, очевидно, вже  в ті віддалені часи були пов'язані  нитками зовнішньої торгівлі.

 

Глина була дешевим і поширеним  матеріалом в Стародавньому Єгипті. З глини, як ми бачили, єгиптяни робили судини самої різної форми. Крім цього, глина, як ми говорили вище, мала велике застосування і в будівельній  справі. З глини єгиптяни починаючи  з доісторичної епохи робили цеглу. До періоду Нового царства єгиптяни майже виключно користувалися необпаленої  цегли, який вони лише обсушували на сонці.

 

Починаючи з періоду Нового царства  єгиптяни стали обпалювати цеглу  в спеціальних печах. Фрески з  гробниці Рехміра часу Нового царства дають нам деяке уявлення про способи виготовлення цегли. Написи, поміщені тут же, вказують на те, що цегла виготовляли «полонені, наведені його величністю для робіт над храмом бога Амона», - одне з яскравих свідчень рабовласницького характеру господарства Стародавнього Єгипту

 

 

 

На території  нашої країни гончарством займалися  вже в часи неоліту (5-е тисячоліття  до н. Е..). У 4-му столітті до н. е.. у стародавніх  слов'ян з'являється гончарний круг. У Київській Русі гончарне мистецтво  стає одним з найважливіших елементів  культури.

Дивовижна майоліка фресок, свіжість фарб і символіка плиткових малюнків, незвичайні властивості «голосників» (судин, що застосовуються в культових  спорудах для поліпшення акустики), плінфа підлоги і стін храмів, що дійшли до нас, - яскраве тому свідчення. З'являються численні фарфоро-фаянсових  підприємств. Найбільш відомі з них - Імператорський фарфоровий завод (нині Ленінградський фарфоровий завод імені М. В. Ломоносова), Межигірська (Київська) фаянсова фабрика, Гжельский і Дмитровський заводи, в нинішній Московській області. Асортимент виробів стає все більш різноманітним, удосконалюються їх форми, художнє оформлення. Творча манера живописців-керамістів і модельєрів набуває тільки їй властиве своєрідність. Український фарфор поступово завойовує визнання, а потім і славу в Європі.

Таємниці майстерності передавалися з покоління в покоління.

Сучасна кераміка переростає в самостійний  вид мистецтва. Її художні достоїнства  розширюють масштаби застосування, зв'язок з архітектурою. Різноманітність засобів вираження, доступність і простота обробки матеріалу, його пластичність, можливості у варіюванні формою, рельєфом, лініями, фактурами, відтінками надають художникам широке поле для творчості.

 

 

Антична кераміка

 

У давнину будь-який предмет надавав  людині поле для художньої діяльності. Однак, особливе місце серед побутових  предметів займає глиняне вмістилище. Відомо, що поява керамічних виробів  провело чітку межу в культурі людини між мезоліту та неоліту. Недарма  археологи часто називають неоліт епохою кераміки. Для людини античності в кераміці природно об'єднує зусилля чотирьох основних елементів світу. Земля (глина) розводиться водою, з неї ліпиться виріб, який спочатку сохне на повітрі, а потім обпалюється на вогні

 

Природно, що в античності з'являються  міфи, що розповідають про те, як боги виліпили перших людей. Одним з таких  міфів стала історія про Пандору (грец. "всім обдарована"). Цю жінку зліпила з глини Афіна і обпік у вогні Гефест, щоб помститися людям за вогонь, вкрадений для них Прометеєм. Ставши дружиною Епнметея. вона, з жіночої цікавості, відкрила даний їй на збереження піфос (великий яйцеподібний посуд для зберігання зерна). З нього вирвалися всі біди людського роду і лише маленька надія залишилася під кришкою судини. Так через ремесло і міф увійшли в культуру керамічні судини.

 

Кераміка в античності - це не тільки судини. Довгий час майстра Коринфа  виготовляли для всієї Греції плоскі керамічні плити, якими облицьовували  стіни будівель і храмів. Їх найчастіше прикрашали об'ємним рельєфом. Сюди ж, до храмів греки приносили керамічні  таблички з обіцянками богам (лаг. vodvue - присвячений богам). Широко була поширена в античному світі крута керамічна скульптура. Особливо прославилося такою скульптурою маленьке містечко Танагра. Тут у III ст. до н.е. досягло розквіту мистецтво маленьких (5-30 см) теракотових статуеток (італ. terra cotta - палена земля). Вони зображували сцени з життя або служили дитячими іграшками, або опускалися в могилу.

 

Кераміка для звичайного городянина часто заміняла дорогі вироби з металу. А багато побутові речі робилися в  античності виключно з глини (веретена ткацьких верстатів, рибальські грузила, вулики і т.д.).

 

В Афінах керамічним виробництвом займався цілий квартал гончарів. Він знаходився в північно-західній частині міста  і частково розташовувався за міською  стіною, поблизу великого некрополя - офіційного поховання полеглих на війні афінян. Судини, що виготовлялися тут, використовувалися і в побуті, і в ритуальних цілях. Технологія була настільки проста, що часто використовувалася дитяча праця. Це дозволяло організовувати як невеликі сімейні майстерні, так і великі виробництва з безліччю рабів. Виготовлення кераміки було настільки широко налагоджено, що назва кварталу (Керамік) стало назвою для всіх виробів з глини.

 

Поступово склалися три способи  виготовлення керамічних судин. Найдавнішим  була ліплення судини вручну. Трохи  пізніше з'явився гончарний круг. а потім деякі невеликі вироби стали виготовляти за допомогою  формувальних штампів (негативів). Природно змінювався і характер оформлення судини. І якщо при першому способі  оформлення ще хаотично і слабо залежить від форми посудини, для другого  характерний ярусний розпис, то дня третього способу - рельєфні прикраси.

 

Сама ж форма посудини дуже рано почала сприйматися як людиноподібна (антропоморфна). Людина відчувала посудину як маленьке вмістилище, на відміну від великого вмістилища - вдома чи міста. В античності основним вмістом керамічних судин було вино - кров землі.

 

Природно, що орнамент,який їх прикрашав, так чи інакше відповідав цьому призначенню - бути вмістилищем душі землі на різних стадіях (саме в крові тоді "бачили" душу). Правда, сьогодні до нас не дійшли численні побутові вази. Ми знаємо лише найдорожчі зразки, зроблені особливо міцно і, головним чином, з етруських поховань.

 

Вже в ранній античності ми застаємо величезну різноманітність форм ваз і їх розпису. У крито-микенскому світі для зберігання зерна використовувалися величезні 2-х метрові піфоси, які заколювали в землю на глибину, що перевищує людський зріст. Так в жарких умовах краще було зберігати продукти. А з іншого боку, в побуті використовували крихітні чашки з тоненькими, практично прозорими стінками. Сьогодні їх влучно називають "яєчною шкаралупою". Тут у розписі переважають біла, чорна, червона і синя фарби.

 

Виготовлення виробів з глини пройшло дуже довгий шлях. Різниця в художніх смаках різних народів позначилося на способах декорування кераміки. Художні твори різних часів і народів настільки відрізняються орнаментацієй і формами, що в більшості випадків можна безпомилково визначити, до якої епохи і якому народу вони ставляться. У той час як єгиптяни, халдеї, перси та інші східні народи застосовували у своєму живописі яскраві фарби, і їх художні керамічні вироби, що відносяться навіть до віддалених періодів, покриті глазур'ю і розмальовані емалевими фарбами найпростішого складу, - в стародавній Греції і Етрурії НЕ знали ні глазурі, ні кольорових емалей.

 

Розквіту  кераміки в Античній Греції передувало розвиток гончарної справи на острові  Крит, одного з провідних центрів  Егейській культури. До нас дійшли критські судини різних періодів, розписний  декор їх дуже різноманітний. Найчастіше розпис відрізняв живий динамічний ритм, вільна плавність малюнка. До числа найбільш відомих і досконалих відносяться вази стилю «камарес» (так називається печера, де вони були знайдені), з витонченими округлими формами, покриті чорним лаком (різновид флюсного ангоба), за яким білою і червоною фарбами нанесені великі, дуже своєрідні візерунки з зірчастих форм, вихрових розеток, листя і пелюсток, вписаних в м'якоскругленні овали (близько 1800 р. до н. е..). Відома і ваза так званого морського стилю з Гурнии (середина II тис. до н. Е..), Форма якої кілька розпливчаста, текуча, підпорядкована розпису, що зображає великого восьминога, немов охопила все тіло вази своїми гнучкими щупальцями; навколо нього - водорості і корали. Образ морської стихій подається зеленуватими тонами фону розпису.

 

У полісах  Стародавньої Греції кераміка стає одним  з головних видів художнього ремесла. Свого розквіту вона досягає в VI-V ст. до н. е.. Вироби грецьких майстрів вивозилися далеко за межі Греції і надавали всюди  великого впливу на місцеву продукцію. Провідне місце серед грецької кераміки займало виробництво різних судин. Знамениті грецькі вази не були предметом розкоші; численна армія гончарів виконувала їх з простої глини, для розпису використовувався тільки лак. Але при всій обмеженості застосовуваних матеріалів (греки не знали ні прозорої глазурі, ні кольорових емалей), розписні вази перетворювалися на справжні витвори мистецтва. У чорнофігурних композиціях розпис робився чорним лаком по зафарбованому фону, в червоно-фігурних - темний лак, навпаки, покривав фон, залишаючи знімок не зафарбованим (його червонуватий колір - це природний колір глиняного черепка).

 

Залежно від призначення були розроблені різні типи сосудів. Кратер мав широке горло, він призначався для змішування вина з водою; килик - плоска чаша з двома ручками - з нього пили вино; стрункий, слабкий, витягнутий догори лекіф з однією ручкою призначався для зберігання масла при похоронних церемоніях. Найбільш прославилася своїми на рідкість гармонійними і благородними пропорціями струнка амфора - ваза з двома високими ручками, що призначалася для зберігання масла і вина. Кожен тип вази відповідав її призначенням, відбивав життєву потребу. При цьому форми і декор були добре продумані з урахуванням пластичних властивостей самого матеріалу, глини.

 

У другій половині VI століття першість у кераміці перейшло до Афін. Афінська кераміка переважала на античному ринку більше двох років. Першим стилем афінської вазопису став чорнофігурний стиль - традиційно чорні фігури на тлі природного забарвлення обпаленої глини. На ще сиру посудину фарбою, приготовлену з глини, води і деревної золи, наносили малюнок. Лінії, які повинні були залишитися червоними (складки одягу, гілки дерев), продряпували стадом. Потім посудину закладали в піч. У певний момент всі отвори в печі закривали, відбувалася реакція і посудину ставав чорним. Потім температуру в печі знижували, отвори відкриваються. Пофарбований місця залишалися чорними, а незабарвлені ставали червоними Так фарба закріплювалася на поверхні судини.

 

На чорнофигурного судинах розписували не всю поверхню, а лише виділені поля. відмежовуючи їх орнаментальними бордюрами. При цьому, вся поверхня судини заливалася тепер блискучим, дзеркальним лаком. Афінський посудину вже перестав таїти в своїй глибині невідоме, все більше стаючи відображенням реального життя. А незабаром на кераміці з'явилися і перші підписи гончарів і вазописцев. Так поступово забувався початковий сенс керамічного судини і він з ритуалу йшов в мистецтво.

 

Основними видами кераміки є теракота, майоліка, шамот, кам'яна маса, фаянс і фарфор. Усі  вони «народжуються» з глини, але  завдяки різної технології її обробки. Склад глини, режим і спосіб випалу, застосовувана глазур, наступна розпис (полив, пензлем і ін) визначають вид керамічної вироби.

 

Теракота являє собою обпалену і не оброблену солями або глазур'ю глину. Вона відрізняється натуральним кольором матеріалу після випалу. У цій техніці сучасні майстри створюють панно, рельєфи, скульптури.

 

Майоліка - найбільш поширений вид  художньої кераміки. Вона характерна тим, що обпечене виріб покривається різнобарвною емаллю, з подальшою  розписом по ній, що надає йому особливу виразність. Красива зерниста структура  відрізняє шамот. Її створюють шляхом додавання в глиняну масу подрібнених  черепків або обпаленої вогнетривкої глини.

 

Шамот незамінний при створенні  великих декоративних ваз, рельєфів, скульптури. Розпис солями тут дає  особливу м'якість кольору.

 

Фарфор і фаянс знаходять  широке застосування в побуті та будівництві.

 

Фарфор - це тонкий, щільний, просвічується  після спікання керамічний матеріал. Крім посуду та творів декоративно-прикладного  мистецтва, з нього виготовляють різноманітні побутові та санітарно-технічні вироби.

 

Фаянс, як і порцеляна, - це також  тонкий, пористий керамічний матеріал білого кольору, але дещо інший структури. Відрізняється високими естетичними  властивостями. Йде на панно, художні  композиції. Особливо красивий фаянсовий посуд: набори, сервізи і т. д. Глазуровані плитки - це також фаянс.

 

 

Художня кераміка в архітектурі та в інтер’єрі

 

Архітектурна кераміка

 

Архітектурно-художня кераміка включає в себе декоративні

садово-паркові вази, монументальну  скульптуру, настінні панно,

деталі ажурних грат, фонтанів, декоративні барельєфи, ізразци і інші архітектурні вироби.

 

Найбільш  ранні свідоцтва про застосування декоративних плиструм з кераміки, покритих глазур'ю або емалями, в обробці будівель відносяться до       Стародавнього Єгипту і Месопотамії. Древня архітектура відрізнялася різноманітними кахлями, на яскраво-синьому тлі яких