Оцінка депозитних портфелів банку та визначення шляхів підвищення ефективності формування депозитних портфелів банку

КУРСОВА РОБОТА

ОЦІНКА ДЕПОЗИТНОГО ПОРТФЕЛЮ БАНКІВ УРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛА РЕСУРСНОЇ БАЗИ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ДЕПОЗИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ ЯК ДЖЕРЕЛО РЕСУРСНОЇ            БАЗИ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………5

1.1. Особливості формування та залучення депозитних ресурсів банку.5

1.2. Формування  депозитного портфелю та визначення оптимальної структури депозитної бази банку…………………………………..17

1.3. Методи управління депозитним портфелем банку……………….22

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДЕПОЗИТНИХ ПОРТФЕЛІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ…………………………………………………………….28

2.1. Аналіз депозитів залучених  комерційними банками  за секторами  економіки…………………………………………………………….28

2.2. Аналіз депозитних портфелів  комерційних банків за групами  активів……………………………………………………………….38

2.3. Аналіз  депозитного портфелю банку АТ «БрокбізнесБанк»…….48

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ……………………………52

3.1. Методи аналізу для формування стабільного депозитного портфеля……………………………………………………………...52

3.2. Сегментація як маркетинговий підхід до формування стабільних депозитних ресурсів…………………………………………………60

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….68

ВСТУП

Актуальність теми визначається тим, що специфіка діяльності банківських  установ полягає в тому, що вони працюють в основному із залученими ресурсами, які є основою банківської діяльності. Депозитні кошти є одним із основних і найбільш стабільних джерел формування ресурсної бази банку. Для їх залучення банки здійснюють активний пошук нових ефективних інструментів і методів стимулювання депозитних вкладень. Упроваджують нові види вкладів як у національній, так і в іноземній валюті, які дають клієнтам найбільш оптимальні і привабливі умови заощаджень та примноження власних коштів. Підвищення ефективності діяльності банків залежить від обґрунтованості та цілеспрямованості прийнятих управлінських рішень щодо залучених ресурсів.

Об’єкт  дослідження - діяльність банку з формування ресурсної бази банку, через залучення ресурсів з депозитних джерел.

Предмет дослідження - механізм управління залученням ресурсів банком з депозитних джерел.

Мета роботи - розгляд основних джерел ресурсів банку, формування та залучення депозитних коштів, оцінка депозитних портфелів банку та визначення шляхів підвищення ефективності формування депозитних портфелів банку.

Для досягнення мети були поставлені та реалізовані такі завдання:

- розкрити суть депозитних ресурсів, депозитного портфелю банку та визначити джерела їх формування;

- дати класифікацію депозитним ресурсам;

- визначити оптимальну структуру депозитної бази банку;

- дослідити сукупність елементів управління залученням ресурсів з депозитних джерел;

- провести  горизонтальний і вертикальний  аналізи депозитних портфелів  банків України.

При написанні курсової роботи був застосований метод абсолютних і відносних показників (горизонтальний та вертикальний методи аналізу).

РОЗДІЛ 1

ДЕПОЗИТНИЙ  ПОРТФЕЛЬ БАНКУ ЯК ДЖЕРЕЛО РЕСУРСНОЇ  БАЗИ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.Особливості формування та залучення депозитних ресурсів банку

Ресурси комерційного банку -  це сукупність грошових коштів, що перебувають у  його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій [1].

Виходячи  з визначення банку, що подано в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ресурси банку - це сукупність власних, залучених та інших фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому  його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної  банківської діяльності [2].

Депозитні (залучені) ресурси банку - це сукупність грошових коштів вкладників, залучених  банком на договірній основі на певний строк або без визначення такого строку, які підлягають виплаті вкладникам, як правило, з процентом, забезпечуючи банку необхідний обсяг коштів для  здійснення активних операцій і виконання нормативних вимог згідно з законодавством.

У банківській  практиці залучені кошти називають  депозитними зобов’язаннями.

Депозит (вклад) - це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.

Залучені  кошти є найбільшою частиною зобов’язань  банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються  на проведення активних операцій.

 До  залучених коштів банку належать  залишки коштів на поточних, бюджетних  рахунках клієнтів, депозитні вклади  фізичних та юридичних осіб, вклади  до запитання, залишки на пластикових  платіжних картах, кредиторська  заборгованість тощо.

Основну суму залучених коштів становлять тимчасово  вільні грошові капітали, що виникають  на основі кругообороту промислового і торгового капіталу, грошові  накопичення держави, особисті грошові  накопичення населення [3].

Депозитні ресурси банку забезпечують основну  масу кредитних та інших активних операцій, забезпечують ліквідність  банку, та виконання ним нормативних  вимог згідно до законодавства.

Банки залучають  вільні грошові кошти юридичних  та фізичних осіб шляхом виконання  депозитних операцій, з допомогою  яких використовують різні види банківських  рахунків [4].

Депозитні операції - основні операції з формування ресурсної бази банку, які спрямовані на залучення коштів населення та юридичних осіб на депозити на визначених договором умовах, на певний строк, під проценти.

Згідно  з Постановою НБУ «Про порядок  здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами»: вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у  валюті України або в іноземній  валюті або банківські метали, які  банк прийняв від вкладника або  які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк  зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід  в іншій формі) і підлягають виплаті  вкладнику відповідно до законодавства  України та умов договору; вкладна (депозитна) операція - операція банку із залучення  грошових коштів або банківських  металів від вкладників на їх рахунки  в банку на договірних засадах  або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою  банківських металів, або без  фізичної поставки банківських металів  відповідно до нормативно-правових актів  Національного банку України  з питань здійснення операцій з банківськими металами [5].

Суб'єктами депозитних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами. Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозитні операції є однією з форм пасивних операцій банків, що дозволяють залучати грошові кошти, які знаходяться  в обігу. За допомогою цих операцій банки залучають кошти юридичних  та фізичних осіб.

Залучені  кошти банків покривають 90% усієї  потреби в грошових коштах для  здійснення активних операцій, перш за все кредитних. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб банки задовольняють потреби господарства у додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал, забезпечують потреби населення у споживчих кредитах [3].

Депозитні операції відіграють значну роль у  діяльності банку:

- депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

- правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

- депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

- ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас  депозитні операції мають певні  недоліки:

- операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

- мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

- загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

Здійснення  депозитних операцій - одна з найважливіших  економічних передумов для організації  діяльності банку, оскільки за рахунок  залученого капіталу покривається основна  частина потреб банку. Поряд із цим  ефективне функціонування ринку  внесків та депозитів неможливе  без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні  централізованого захисту депозитних коштів і з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремого банку.

На формування депозитних ресурсів банку впливають  зовнішні та внутрішні чинники. Ці фактори  приведені на рис.1.1.

До внутрішніх слід віднести: стратегічну політику банку, організацію роботи, праці  та управління банку, фінансовий стан та імідж банку, розмір процентних ставок та інші умови відкриття рахунків, наявність системи страхування вкладів, інформаційні ресурси, матеріальні ресурси тощо. До зовнішніх факторів слід віднести: політичну та соціальну стабільність, економічний стан в країні, державну політику, законодавчу базу, конкурентів та партнерів, фінансовий потенціал домогосподарств, регіональну диференціацію доходів та витрат населення, науково-технічній прогрес, демографічну ситуацію та інше.

Рис. 1.1. Фактори  формування ресурсів банку з депозитних джерел

Зовнішні  чинники, що впливають на здатність  банку формувати ресурси, є соціальним середовищем, з яким взаємодіють банки, - держава, законодавство, а також такими чинниками, які впливають опосередковано, будучи проблемами соціальної політики, наприклад, фінансовий потенціал домашніх господарств, регіональна диференціація доходів і рівня життя населення, яке значно посилюється останнім часом.

Внутрішні чинники є сукупністю потенційних  можливостей банку для того, щоб  залучити тимчасово вільні кошти  населення та підприємств. Серед  них особлива увага повинна бути приділена маркетингу, фінансовому  інжинірингу, депозитній політиці тощо.

У банківській  практиці традиційно пріоритетена роль серед інструментів формування залученого капіталу еналежить депозитам різних видів.

Сучасна банківська практика характеризується великою різновидністю 

депозитів. Це пояснюється тим, що банки прагнуть якнайповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги  та залучити заощадження і вільні грошові капітали на банківські рахунки.

Загальна  класифікація вкладів (депозитів) відображена  нa рис. 1.2.

Розглянемо  більш детальніше види депозитів.

За строками використання коштів рахунки поділяються  на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в  структурі строкових депозитів  виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

 За  категоріями вкладників депозити  поділяються на: депозити банків; депозити за рахунок бюджетних  коштів, депозити суб’єктів господарської  діяльності; депозити фізичних осіб.

За формою грошового обігу можна виділити: депозити внесені готівкою та безготівкові депозити. При цьому депозити від  фізичних осіб, як правило, залучаються  готівкові, а від юридичних осіб - безготівкові.

 За  валютою, у якій номіновано  депозит розрізняють: депозити  у національній валюті та депозити  в іноземній валюті. Останні підрозділяють  на депозити у вільно конвертованій  валюті та у невільно конвертованій  валюті.

Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом  депозитів, як правило, намагаються  не працювати.

Рис. 1.2. Класифікація депозитів

 За  формою визначення власника депозиту  виділяють іменні депозити та  депозити на пред’явника. Так,  наприклад, ощадні депозитні сертифікати  на пред’явника емітуються без  зазначення власника, а вимогу  за ними уступають, просто вручаючи  сертифікат без пред’явлення  будь-якого документа. Ощадні  сертифікати на пред’явника - визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

 За  цільовим призначенням депозити  поділяються на: дохідні депозити  та гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов’язань  виокремлюють: депозити, оформлені  угодою, депозити з наданням ощадної  книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

 За  формою вилучення депозиту та  нарахованих процентів розрізняють:  безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без  попереднього повідомлення та  з попереднім повідомленням. Умовні  депозити можуть бути вилучені  у разі настання певних обумовлених  угодою обставин.

 За  економічним змістом та характером  депозиту розрізняють: пасивні  та активні депозити. Пасивні  депозити виступають джерелом  залучення банківських ресурсів. Активні депозити - засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами [ 6].

Депозити  до запитання розміщуються у банку  на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти  з його поточного рахунку у  будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

 Вклади  до запитання є нестабільними,  що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче від установленого рівня [3].

Одним із видів депозитів до запитання  є залишок коштів на кореспондентських  рахунках, відкритих у даному банку  іншими банками, який можна назвати  міжбанківським депозитом [6].

    Строкові вклади - це кошти, що  розміщені у банку на певний  строк і можуть бути знятими  після закінчення цього терміну  або після попереднього повідомлення  банку за встановлений період (не менше 1 місяця) [4].

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових  вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або  триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також  створює банкам умови для управління своєю ліквідністю [ 6].

Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні  і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється  залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших умов.

Строкові  вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає  змінити суму внеску (зменшити або  збільшити), то він може розірвати  депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових  умовах. При достроковому вилученні  коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого  за вкладами до запитання [4].

Однією  з форм строкових вкладів є  сертифікати. Сертифікати бувають  депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати  надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам.

 Сертифікат - це цінний папір, що може  використовуватися його власником  як платіжний засіб і мати  обіг на фондовому ринку [3].

Депозитний  сертифікат - це документ, що видається  тільки юридичній особі у вигляді  письмового свідоцтва банку про  внесення грошових коштів, яке надає  право власнику сертифіката після  закінчення встановленого терміну  отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат - це аналогічний  документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про  внесення нею грошей на банківський  рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і  процентів [7].

 Сертифікати  мають суттєву перевагу над  строковими вкладами, що оформлені  депозитними договорами. Завдяки  вторинному ринку цінних паперів  сертифікат (крім іменного) може  бути достроково проданий власником  іншій особі з одержанням деякого  прибутку за час зберігання  і без зміни при цьому обсягу  ресурсів банку, тоді як дострокове  вилучення власником строкового  вкладу означає для нього втрату  прибутку, а для банку - втрату  частини ресурсів.

Комерційні  банки можуть залучати вільні кошти  юридичних і фізичних осіб за допомогою  банківського векселя. Банківський  вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту [3].

Ощадні  вклади, що служать для накопичення  коштів і оформлюються видачею вкладникові  свідотства про наявність внеску - ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку [8]. Ощадна книжка - це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка [7]. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях [6].

Таким чином, можна зробити наступний висновок, що ресурсна база банку характеризується великою різноманітністю. Це пов’язано  із тим, що банківська діяльність спрямована на задоволення потреб різних категорій  населення та залучення вільних  грошових коштів на рахунки банку.

У роботі комерційних банків щодо залучення  вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання  прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків [4].

Відсоток  - це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками:

1) сумою  вкладу;

2) строком  розміщення коштів.

Відсоток  має стимулювати вкладників до тривалого  збереження грошових коштів на банківських  рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах [9].

Розмір  депозитного відсотку встановлює комерційний  банк самостійно, виходячи з облікової  ставки НБУ, стану грошового ринку  і власної депозитної політики.

Рівень  прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують  за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі  можуть не нараховуватися. У цьому  разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання  скорочувати до мінімуму залишки  коштів на них і вкладати їх у  прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються  заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених процентів або виплати  клієнтам премій за значні залишки  коштів.

   Хоча за рахунками до запитання,  відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому  порядку, прибуток за ними набагато  нижчий, ніж за терміновими депозитами.

   При встановленні розміру процентної  ставки за терміновими депозитами  визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим  триваліший термін, тим вищі процентні  ставки. Процентна ставка за терміновим  депозитом може залежати і  від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати,  тим вищий рівень процентної  ставки.

   Банки можуть заінтересувати  вкладників шляхом нарахування  й сплати простих і складних  процентів. Прості проценти є  традиційним видом обчислення  прибутку за вкладами. Відповідно  до встановленої періодичності  відбувається нарахування і виплата  прибутку за внеском.

   Одним із способів стимулювання  внесків є застосування процентної  ставки, що прогресивно зростає  залежно від часу фактичного  перебування коштів на вкладі.

З метою  компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати  вкладнику виплату процентів  наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені  проценти банк утримає із суми внеску.

   Важливе значення для стимулювання  внесків має гарантування банком  цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом  страхування депозитів. В Україні  поки що система страхування  депозитів не створена, але діє  механізм, що певною мірою регулює  основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків  банків створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.

   Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів» резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів [4].

Отже, вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

1.2. Формування  депозитного портфелю та визначення оптимальної структури депозитної бази банку

Депозитний  портфель є важливою складовою ресурсної  бази банківської установи. Під депозитним портфелем слід розуміти сукупність коштів на депозитних рахунках клієнтів, залучених банком на договірній основі. Формування депозитного портфеля слід розглядати як безперервний циклічний  процес, що складається з основних етапів:

- аналіз (дослідження «поведінки» грошових  коштів на рахунках клієнтів);

- планування (орієнтація на залучення певних  груп клієнтів,і види депозитів);

- робота  по залученню клієнтів (впровадження  нових продуктів, гнучка тарифна  політика і індивідуальна робота  з клієнтами);

- контроль.

Від ефективності управління депозитним портфелем залежать найважливіші показники діяльності банківської установи - рентабельність та ліквідність. Безпосередній вплив  на рентабельність комерційного банку  здійснює рівень процентної маржі. Процентна  маржа - різниця між процентним доходом  і витратами комерційного банку, між відсотками отриманими і сплаченими. Вона є основним джерелом прибутку банку і покликана покривати  податки, збитки від спекулятивних  операцій і так званий «тягар» - перевищення  безвідсоткового доходу над безвідсотковими  витратами, а також банківські ризики. Верхня межа коридору процентної маржі  залежить від прибутковості активних операцій, яка останнім часом стійко знижується під впливом багатьох чинників, зокрема грошово-кредитної  політики, що проводиться українськими банками. У свою чергу, структура  депозитного портфеля, з одного боку, впливає на нижню межу процентної маржі за рахунок різної вартості окремих видів депозитних ресурсів, що залучаються банком. З іншого боку, стабільність депозитної бази впливає  на верхню межу процентної маржі за рахунок впливу на обсяг і прибутковість  активних операцій.

     На практиці застосовуються різні  підходи до вирішення завдання  формування депозитної бази. Часом  питанням номер один для банку  стає питання «залучення клієнта», тобто за основу роботи банк  ставить маркетинговий принцип  «Банк для клієнта». Стосовно  формування депозитного портфеля, основними результатами застосування  даного принципу є забезпечення  стабільного надходження в банк  вільних грошових коштів і  залучення нових клієнтів. Проте  залучення більшої кількості  клієнтів і постійне відкриття  депозитів не сприяють підвищенню  стабільності ресурсної бази.