Оцінка ефективості інвестування у виробничі проекти

     Зміст

І. Оцінка ефективості інвестування у виробничі проекти

    Вступ.

1. Метод розрахунку чистого наведеного ефекту
2. Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій
3. Метод розрахунку норми рентабельності інвестицій..
4. Метод визначення строку окупності інвестицій
5. Метод розрахунку коефіцієнтів ефективності

    Висновок

ІІ. Ефективність системи бюджетування в управлінні фінансами

    Вступ

1. Поняття системи бюджетування
2. Структура та вплив системи бюджетування

    Висновок 

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. Оцінка ефективості інвестування у виробничі проекти

      Вступ

      Ефективність  виробничих інвестицій (капітальних  вкладень) характеризує економічні, соціальні  або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних  витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу, як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

      Офіційна  методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

      • По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і  планових (прогнозних) документів; оптимізації  розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє мства.

      • По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпрозрахункового доходу).

        • По-третє, з метою всебічного  обґрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальнених і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

        • По-четверте, за визначення  ефективності капітальних вкладень  має бути виключений вплив  на сумарний ефект так званих  не інвестиційних чинників, тобто  заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо. 

1. Метод розрахунку чистого  наведеного ефекту

     Центральним складником аналізу доцільності  здійснення та ефективності інвестицій є розрахунок поточної вартості. Метод розрахунку чистого наведеного ефекту прямо пов'язаний з ним. Його розраховують за такою формулою:

     де NPV — чистий наведений ефект;

     Р_п— грошовий потік упродовж п років;

     r — ставка дисконтування;

     1C — сума початкових інвестицій.

     Таким чином, чистий наведений ефект дорівнює - різниці між дисконтованою вартістю та сумою інвестиції. Також очевидно, що якщо: NPV >0, інвестиції дадуть прибуток; NPV<0, інвестиції будуть збитковими; NPV=0, інвестиції не дадуть ні прибутку, ні збитку.

     Можна зобразити схематично грошові потоки та початкові вкладення за« допомогою  системи координат (рис. 1). 

     Рис. 1. Схема грошових потоків та початкових вкладень у капітал

Як видно  з рисунку 7, для інвестора початкові  інвестиції мають знак "-", грошові потоки – знак "+". Якщо NPV>0, сума довжини відрізків дисконтованих грошових потоків повинна перевищувати довжину відрізка початкового вкладення капіталу. Коли ж NPV<0, ситуація буде зворотною, а; при NPV=0 довжина цих відрізків повинна збігатися.

     Розрахунок  за формулою (1) можна проводити, якщо інвестиції здійснюють упродовж невеликого проміжку часу чи одноразово. Така ситуація має місце, наприклад, коли господарство придбало і встановило лінію з  переробки сільгосппродукції. Якщо інвестиції здійснюють не одноразово, а має місце тривалий процес інвестування, розрахунки за формулою (1) будуть не зовсім коректні. Крім того, можливо, що після завершення проекту обладнання, яке відпрацювало запланований період, буде продане за своєю залишковою вартістю. У такому разі необхідно використовувати формулу: 

       (2)

     де RC —ліквідаційна вартість обладнання. 

2. Метод розрахунку індексу  рентабельності інвестицій

     Метод розрахунку чистого наведеного ефекту допомагає розраховувати його абсолютний розмір. Але абсолютний розмір NPV далеко не завжди дає правильне уявлення про економічну ефективність інвестиції. Об'єктивніше ситуацію можна оцінити, якщо зіставити NPV декількох проектів з сумою початкових інвестицій у них. Саме порівняння чистого наведеного ефекту та початкових інвестицій і лежить в основі розрахунку індексу рентабельності інвестиції. Формула його розрахунку така: 

       3) 

     З цієї формули випливає, якщо:

     РІ>1, інвестиції рентабельні;

     РІ<1, інвестиції збиткові;

     РІ=1, інвестиції не збиткові і не рентабельні.

     Таким чином, інвестиції виправдані лише тоді, коли їхня рентабельність вища за ціну цих інвестицій (CС). Тобто РІ>СС.

     Формула (3) має базовий характер і залежно  від конкретних умов можлива її модернізація, як і у випадку з модернізацією  формули розрахунку чистого наведеного ефекту. 

3. Метод розрахунку норми  рентабельності інвестицій

     Інвестиції, перед тим як їх здійснити, потребують визначення джерела їхнього фінансування. Відомо, що існує два можливих джерела  цього фінансування: власні та запозичені. Вартість власних джерел визначають рівнем одержуваних акціонерами дивідендів, вартість запозичених — відсотками з кредитів банків, облігацій. Тобто виникає потреба в зіставленні рентабельності інвестиції та ціни їхнього залучення.

     Нормою  рентабельності (IRR) чи прибутку інвестиції є таке значення коефіцієнта дисконтування, коли NPV проекту дорівнює 0:

     IRR = r при NPV=0. (4)

     Так, якщо підприємство бере в банку довгостроковий кредит під 40% на два роки, то воно має  вкласти його в такий проект, який забезпечить позитивне значення чистого наведеного ефекту при коефіцієнті дисконтування 40% впродовж двох років. Розглянемо умовний приклад.

     Коли  грошовий потік не являється постійною  величиною, тоді необхідно використовувати  таку формулу: 

       (5)

     r₁ — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого NPV>0;

     г₂ — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого NPV<0.

     Точність  розрахунку за цією формулою буде тим  більша, 
чим менша різниця між r₁та г₂. При цьому необхідною умовою є min NPV₂>0 при r₂, та max NPV₂<0 при r₂.

     Норму рентабельності інвестицій можна також  визначити за допомогою графічного методу. Для цього по осі абсцис відкладають значення NPV, а по осі  ординат — значення коефіцієнта  дисконтування (рис. 1). 

     Рис. 1. Графічне визначення норми рентабельності

     Оскільки  значення NPV-прямопропорційне ставці дисконтування, то залежність між ними матиме вигляд прямої. З курсу елементарної математики відомо, що необхідно мати дві точки  на площині XY, щоб побудувати пряму. В цьому конкретному випадку  це означає, що необхідно мати дані про два значення NPV при двох значеннях коефіцієнта дисконтування. Як правило, прийнято брати такі значення цього коефіцієнта, щоб одна величина NPV була додатною, а інша — від'ємною. Розглядаючи проблему визначення норми рентабельності, слід також зазначити, що сьогодні дедалі частіше використовують модифіковану норму рентабельності (MIRR).

     Модифікована  норма рентабельності (MIRR) — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого поточна вартість (PV) проекту дорівнює його кінцевій вартості, деостання перебуває як сума майбутніх вартостей грошових прибутків, компаудированих під вартість капіталу фірми. 

4. Метод визначення строку окупності  інвестицій

     Аналіз  інвестицій з використанням вищевикладених методів дає можливість у цілому оцінити їхню ефективність. Але всі вони залишають поза увагою один важливий аспект — час, упродовж якого буде досягнута окупність початкових вкладень. У фінансовому аналізі цей показник має назву строку окупності інвестицій (РР). Формула його розрахунку має такий вигляд: 

      (6) 

     Як  видно з наведеної формули, зіставлення  інвестицій роблять з грошовим потоком  від проекту. Як тільки він перевищить їх, період, у якому це сталося, і  буде вважатися кінцевим у визначенні строку окупності інвестицій.

     Чому  важливо знати строки окупності інвестицій? Тому що це пов'язано з можливістю реінвестування доходів та одержання відповідно додаткових прибутків. Капітал завжди віддаватиме перевагу тим проектам, які забезпечать найкоротший термін його окупності за інших рівних умов.

     Пропонована формула має й окремі недоліки. Так, вона залишає поза увагою суми грошових потоків, які будуть одержані поза строком окупності інвестицій. Крім цього, аналіз строків окупності  інвестицій роблять, враховуючи недисконтовані грошові потоки. Це теж може значно викривити одержані результати. 

     5. Метод розрахунку  коефіцієнтів ефективності

     В основу цього методу покладено зіставлення  чистого прибутку та початкових інвестицій. Формула його розрахунку має такий  вигляд:

     , (7) 

     де  АRR—коефіцієнт ефективності інвестицій;

     RV—ліквідаційна  вартість обладнання;

     ІС  —середня величина початкових інвестицій;

     PN—  середньорічний прибуток за час  дії проекту.

     Формула розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій має окремі особливості. Перша із них полягає в тому, що як економічний ефект тут використовують чистий прибуток, а не грошовий потік. Друга особливість — чистий прибуток беруть без урахування його поточної вартості. Це, безумовно, з одного боку, спрощує розрахунки, але, з іншого, може призвести до неправильного тлумачення одержаних результатів. 
 

     Висновок

     Інвестування  являє собою один із найбільш важливих аспектів діяльності будь-якого підприємства. Головним напрямком попереднього аналізу  є визначення показників можливої економічної  ефективності інвестицій, тобто віддачі від капітальних вкладень, що передбачається проектом. Як правило, у розрахунках приймається в увагу часовий аспект вартості грошей.

     При аналізі інвестиційних проектів виходять із певних допущень. По-перше, із кожним інвестиційним проектом прийнято зв'язувати грошовий потік. Частіше усього аналіз ведеться по роках. Передбачається, що усі вкладення здійснюються наприкінці року, хоча в принципі вони можуть здійснюватися протягом ряду наступного років. Приток (відтік) коштів відноситься до кінця чергового року.

     Показники, які використовуються при аналізі  ефективності інвестицій, можна підрозділити на засновані на дисконтованих оцінках  і засновані на облікових оцінках. Показник чистого приведеного доходу характеризує сучасну величину ефекту від майбутньої реалізації інвестиційного проекту. На відміну від показника NPV індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень прибутків на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Економічний зміст критерію IRR полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат по проекту.

     При оцінці ефективності капітальних вкладень варто обов'язково враховувати вплив  інфляції. Це досягається шляхом коригування  елементів грошового потоку або  коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції. Точно такий же принцип покладений в основу методики урахування ризику.

     Підводячи підсумок, хочеться відзначити, що застосування будь-яких, навіть самих витончених, методів не забезпечить повної передбачуваності кінцевого результату, тому основною метою використання запропонованої вище схеми є не одержання абсолютно точних результатів ефективності реалізації проекту і його ризикованості, а зіставлення запропонованих до розгляду інвестиційних проектів на основі уніфікованого підходу з використанням по можливості об'єктивних показників і показників, які можна перевірити, і упорядкування щодо більш ефективного і щодо менш ризикованого інвестиційного портфеля. 

ІІ. Ефективність системи бюджетування в управлінні фінансами

      Вступ

      Структурна перебудова економіки держави та прискорення темпів її зростання значною мірою залежать від досконалості системи управління фінансовими ресурсами на мікроекономічному рівні. Ефективна діяльність суб`єктів господарювання за ринкових умов, передбачає перш за все наявність досконалої інформаційної бази як основи прийняття управлінських рішень. За сучасних умов, інформаційна база фінансового менеджменту, на вітчизняних підприємствах, не є досконалою саме внаслідок того що: по-перше, в основі інформаційного забезпечення покладено дані бухгалтерського обліку з орієнтацією переважно на користувачів інформації які не впливають на управлінські рішення; по-друге, переважно при представленні поточної та оперативної інформації управлінському персоналу відсутня її формалізація й систематизація; по-третє, невикористання планування, зокрема фінансового є значною перешкодою щодо побудови

      За умов ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб`єктів господарювання, власна відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об`єктивна потреба постійного контролю, аналізу, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє, що реалізується з допомогою інструментів фінансового менеджменту й, зокрема, бюджетування. Система управління підприємством повинна вдосконалюватись з врахуванням накопиченого світового досвіду, новітніх теоретичних й практичних досягнень у сфері менеджменту. В якості одного з ефективних напрямків удосконалення системи управління на мікрорівні, для вітчизняних підприємств, можливе використання бюджетування, яке позитивно зарекомендувало себе в країнах з розвинутою ринковою економікою.  

      1. Поняття системи  бюджетування

      Економічний зміст терміну "бюджетування" як процесу організації керування фінансово-господарською діяльністю суб'єктів господарювання, який базується на розробці бюджетів стосовно питань центрів відповідальності чи напрямків діяльності, організації контролю за їх виконанням, аналізу відхилень від бюджетних показників і регулюванні на цій базі господарської діяльності з метою узгодження та досягнення намічених результатів на всіх рівнях керування.

      Принцип ефективності бюджетування , який полягає в тому що, витрати з організації й функціонування бюджетування, не повинні перевищувати ефект, який буде отримано від його впровадження. Впровадження бюджетування повинно бути обумовлено необхідністю покращення результатів діяльності підприємства. З метою узгодженості інформаційної системи менеджменту при впроваджені бюджетування, є необхідним поділ фінансового планування на стратегічне, поточне й оперативне, критерієм якого повинно бути – мета та завдання рівнів управління, а не критерії часу, рівня в середені організації чи цільового спрямування планів, як це прийнято нині в практиці планування.

      Бюджетування можна охарактеризувати як процес організації управління фінансово-господарською діяльністю суб`єктів господарювання, що базується на розробці бюджетів у розрізі центрів відповідальності, чи напрямків діяльності, організації контролю за їх виконанням, аналізу відхилень від бюджетних показників та регулюванні на цій основі господарської діяльності з метою узгодження і досягнення намічених результатів на всіх рівнях управління.

      Місце бюджетування в системі фінансового управління як механізму узгодженої взаємодії фінансового планування, обліку, контролю, аналізу й регулювання діяльності з управління фінансовими результатами та фінансовим станом як на рівні підприємства, так і на рівні кожної структурної одиниці (центру відповідальності); координації основних сторін діяльності підприємства (виробництво, збут, фінанси) через узгодження відповідних бюджетів; орієнтації при прийнятті рішень на кожному рівні управління на досягнення загальних стратегічних цілей підприємства. Система бюджетування повинна охоплювати всі рівні управління на підприємстві, а саме, стратегічний, тактичний та оперативний, кожному з яких відповідають певні цілі, завдання, критерії розмежування й оцінки. При формалізації стратегічного, поточного і оперативного рівнів управління з використанням фінансового планування та бюджетування доцільно використовувати критерій ”мета і завдання рівнів управління”. Кожному рівню управління визначено відповідний рівень планування, реалізації і контролю, головними відмінностями яких є масштабність мети, рівень інформованості й деталізації показників. 

      2. Структура та вплив системи бюджетування

      Базовою ланкою бюджетування на підприємстві є операційні бюджети, які трансформують та формалізують кількісні показники у вартісні й характеризують перспективні надходження і використання фінансових ресурсів підприємства. Основна частина операційних бюджетів прямо чи опосередковано впливає на кінцеві показники, й перш за все показники доходів, витрат та ефективності діяльності на кожному етапі фінансово-господарських процесів і структурних підрозділів підприємства.

      На підставі операційних бюджетів розробляються основні та фінансові бюджети, в яких відображується і формалізується вплив прийнятих рішень у виробничій, комерційній, інвестиційній діяльності підприємства на його активи, фінансові ресурси й фінансову стійкість протягом бюджетного періоду.

      В інвестиційному бюджеті формалізуються питання оновлення та вибуття основних засобів, будь-яких інших довгострокових вкладень ресурсів підприємства, що й становить основу інвестиційного циклу.

      З метою вдосконалення системи фінансового управління з використанням бюджетування є доцільним доповнення в частині операційних бюджетів підприємств аналітичними бюджетами, тобто такими, в яких на операційному рівні подається кластер інформації про ефективність виробничої та комерційної діяльності.

      Чотири основних етапи розробки та впровадження бюджетування, з метою підвищення ефективності результатів фінансово-господарської діяльності підприємств: перший етап пов`язаний з розробкою загальних стратегі-чних цілей підприємства та їх узгодженні з тактичними цілями; другий етап – діагностика існу-ючої організаційної структури, інформаційної системи, систем планування та контролю; третій етап полягає у проектуванні й затвердженні змін організаційної структури, визначенні центрів відповідальності, в розрізі яких буде здійснюватись бюджетування і формування фактичної облікової та аналітичної інформації, консолідації бюджетів у загальну систему бюджетів, побудові системи контролю аналізу відхилень бюджетних показників від фактичних результатів; останній, четвертий етап пов`язаний з навчанням спеціалістів, керівників центрів відповідальності й вищого рівня менеджменту, а також з безпосереднім впровадженням бюджетування.

      Бюджетування в західних країнах, базується на традиціях ринкового господарства та високій загальній управлінській культурі компаній, рівень якої в Україні, на сучасному етапі розвитку, поки що недостатній. Тому, в процесі трансформації системи управління, не слід ставити завдання впровадження бюджетування як самодостатнє. Фінансове управління підприємством не поліпшиться, якщо менеджери не будуть розуміти мети та функцій створеної системи, не знатимуть її інформативних і аналітичних можливостей та необхідності активної взаємодії з бухгалтерським персоналом.

      Важливим питанням, є вибір базового підходу до процесу формування бюджетів. Перш за все, слід виділити такі підходи, як бюджетування структурних одиниць та бюджетування програм. Найбільш розповсюдженим підходом в практиці західних компаній є бюджетування структурних одиниць, тобто відокремлених підрозділів. При бюджетуванні програм одиницею бюджетної активності є фіксовані організаційні одиниці, програми (для продуктів, проектів, компаній)

      Вдосконалення планової, облікової та аналітичної роботи суб`єктів господарювання є одним з найактуальніших завдань, яке постає перед системою фінансового управління, з метою підвищення ефективності діяльності та зміцнення фінансового стану підприємств. Однією з важливих причин неефективного управління вітчизняними підприємствами, зокрема фінансового, є відсутність адекватної інформаційної бази, здатної забезпечити менеджерів інформацією, яка необхідна для прийняття своєчасних та обгрунтованих управлінських рішень.

      Встановлено, що відправними точками в бюджетуванні є: бюджет реалізації, який повинен базуватись на результатах досліджень відділу маркетингу, або лімітовані ресурси у випадку їх обмеженості, за умови 100% реалізації. При розробці різних бюджетів доцільним є використання оптимізаційних методів, сутність яких полягає в максимізації прибутку при передбачуваних обмеженнях обсягів попиту, виробництва, рівня цін. Критерієм оптимізації на операційному рівні пропонується використовувати рівень маржинального доходу на товар, що дозволить формувати бюджети, які будуть максимізувати, при заданих обмеженнях, рівень та суму маржинального доходу.

      Зарубіжний і вітчизняний досвід системи фінансового управління свідчить, що незважаючи на ефективність використання бюджетування за кордоном, на українських підприємствах цей сучасний метод управління майже не застосовується, що є одним з суттєвих недоліків вітчизняної системи фінансового управління, й гальмує економічне зростання. 

      Висновок

      Максимальний ефект від впровадження бюджетування можна очікувати на великих підприємствах, саме тому що, вони мають значну кількість різних підрозділів й відділів, які можна класифікувати як центри відповідальності, а також переважна їх більшість здійснює декілька видів діяльності.

      Значні масштаби підприємства призводять до послаблення координації та взаємодії різних структурних одиниць в процесі досягнення основної мети, ускладнення процесів інформаційного обміну і погіршення комунікацій, формалізації та бюрократизації процесу управління, особливо за умов високого рівня централізації. Використовуючи надбання вітчизняного і зарубіжного досвіду з фінансового планування та складання бюджетів при побудові системи бюджетування, досліджено вигоди децентралізації управління (тобто при наданні керівникам підрозділів свободи дій в межах бюджетних показників) з залученням менеджерів всіх рівнів управління до процесу бюджетування, що дозволяє покращити координацію управлінської діяльності на підприємстві, підвищити ефективність процесів інформаційного обміну, послабити тенденцію до бюрократизації, а також підвищити мотивацію керівників центрів відповідальності та всього персоналу в цілому.

      Бюджетування необхідно враховувати принцип ефективності, сутність якого полягає у тому, що витрати, пов`язані з організацією й функціонуванням бюджетування, не повинні перевищувати ефект, який буде отримано від його впровадження. Необхідність вдосконалення системи бюджетування повинна бути обумовлена покращенням фінансових результатів діяльності підприємства.