Оцінка факторингових послуг та шляхи їх розвитку в Україні

4

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Фінансові послуги»

на тему:  «Оцінка факторингових послуг та шляхи їх розвитку в Україні»

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................3

1.      Причини формування попиту на факторингові послуги................................4

2.      Взаємодія суб’єктів факторингових послуг в Україні..................................12

3.      Конкурентне середовище надання факторингових послуг в Україні

2000-2011 рр...........................................................................................................16

4.      Оцінка результативності факторингових послуг в Україні за

2000-2011 рр...........................................................................................................20

5.      Принципи оцінки факторингових послуг та шляхи їх розвитку

в Україні.................................................................................................................31

Висновки................................................................................................................35

Список використаних джерел..............................................................................37

Додатки

Вступ

Факторинг є симбіозом фінансових, страхових і інформаційних послуг, направлених на підтримку зростання об'ємів продажу клієнтами товарів, робіт, послуг. Тема даної курсової роботи дуже актуальна. Факторинг є операцією, орієнтованою на конкуруючий сегмент ринку: якщо на ринку є конкуренти, значить, підприємствам потрібна ця послуга. В першу чергу факторинг вигідний виробникові продукції, який шукає ринок збуту і поспішає отримати оплату за товар з тим, щоб пустити ці засоби в оборот. По-друге, факторинг вигідний крупно-оптовим торговим компаніям, які, реалізовуючи свій товар, не можуть довго чекати оплати постачань, оскільки їм необхідно якнайшвидше купити товар у виробника. Сьогодні по факторинговим схемам працює харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки закусок, пиво і води), тари і упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства сфери освіти, сільського господарства, лізингові компанії.

Метою даної курсової роботи є визначення принципів оцінки факторингових послуг в Україні.

Завданням даної курсової роботи є:

1.      Розглянути загальні положення факторингових операцій, схему дії факторингу та її результат.

2.      Проаналізувати розвиток ринку факторингу в Україні.

3.      Визначити перспективи розвитку видів цієї кредитної операції на ринку України.

Об’єкт дослідження – причини формування попиту на факторингові послуги.

Предмет – взаємодія суб’єктів факторингових послуг в Україні.

Теоретичну базу даної курсової роботи склали законодавство України, міжнародні нормативні акти, інформаційні ресурси мережі Інтернет, періодичні видання, наукова література.

1. ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ПОПИТУ НА ФАКТОРИНГОВІ ПОСЛУГИ

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Бе-лялов, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоз-дєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою інструмент факторингу в Україні через неоднозначність розуміння самої суті факторингу та відсутності єдиної законодавчої бази щодо регулювання факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові компанії.

Нині факторинг — поширена міжнародна посередницька послуга комерційних банків. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в Італії в 74 рази, в Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5 рази. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному кодексі.

Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх осіб виконувати зобов'язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього приєднались інші комерційні банки [1].

Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному грошовому ринку. Але далеко не всі українські підприємства використовують в управлінні вже існуючою дебіторською заборгованістю факторинг. Це пов'язано насамперед із тим, що в Україні дуже поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний кредит, як високо ризиковий. До того ж, факторинг у сучасному варіанті тільки-но починає з'являтися на вітчизняному ринку і можливості цього фінансового інструменту поки недостатньо оцінено.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90% вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну надходження виторгу від покупців [2].

Дещо по-іншому підходить до визначення цього терміна Ю. М. Лисенко. Факторинг — фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника) [3].

Метою ж факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. У нашій країні негайно, або через 2–3 дні, постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений відсоток від суми вимог [4].

Факторинг може виконувати також й інші функції, зокрема покриттям ризиків, пов'язаних зі своєчасним отриманням оплати, управлінням дебіторською заборгованістю клієнта, наданням консалтингових послуг фактором власнику дебіторської заборгованості.

Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість.

Схема факторингової операції досить проста. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк або фінансова компанія (фактор), здебільшого після перевірки платоспроможності покупця, виплачує своєму клієнту, як правило, від 60% до 90% суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10–40% суми боргу фактор тимчасово утримує у зв'язку з прийняттям ризику погашення боргу.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає впродовж 1–2 тижнів економічне і фінансове становище потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт надає факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи платоспроможність покупців. Це триває від 24 годин до 2–3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути зазначений засіб розрахунку обмежуючої суми й описані обставини, за яких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

Коли клієнт починає працювати з фактором, у клієнта з'являється незалежний контролер за дебіторською заборгованістю. Адміністрування дебіторської заборгованості фактором, як правило, включає перевірку платіжної дисципліни боржника; моніторинг дебіторської заборгованості; управління заборгованістю боржника та встановлення лімітів фінансування дебіторів.

У вартість факторингових послуг включається плата за обслуговування (комісія) і плата за надані в кредит кошти. Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певний відсоток від суми ра-хунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеню ризику неплатежу і складності стягнення коштів з покупців; у середньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5–3% від вартості рахунків-фактур. Проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5% і більше). Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, а й через встановлення фіксованої суми.

Існує низка причин, за яких факторинговому відділу невигідно попередньо оплачувати повну вартість боргових зобов'язань. Насамперед, можливі спірні моменти і помилки у рахунках. Якщо постачальник припиняє свою діяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо оплачених сум, окрім самих платіжних вимог. Тобто різниця 10–20% вартості рахунків-фактур потрібна для того, щоб за необхідності можна було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає факторинговій практиці країн із розвиненою ринковою економікою.

Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.

Проте не слід вважати факторинг панацеєю від усіх проблем з дебіторською заборгованістю, наприклад, жоден банк не візьме на обслуговування прострочену або безнадійну дебіторську заборгованість. Зазвичай банки вимагають, щоб із покупцем продукції існували постійні зв'язки, тобто обслуговують лише надійних та перевірених дебіторів.

Якщо оцінювати вітчизняний ринок факторингу загалом, то впродовж останніх двох років він динамічно розвивається, виникають нові факторингові компанії, щоразу більше банків пропонують цю послугу. Серед них ВАТ «Укрексімбанк», АБ «Факторіал-Банк»,  АКБ «ТАС — Комерцбанк» та низка інших.

Отже, факторинг актуальний для підприємств, які:

•    здійснюють поставки товарів (виконання робіт, надання послуг) з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту) терміном від 15 до 60 днів;

•    прагнуть до нарощування обсягів поставок за умов маркетингової та технологічної готовності, але не мають достатнього фінансування обігових коштів [4].

Основними конкурентними перевагами факторингу для постачальників є [5]:

1.  можливість збільшення кількості потенційних покупців за рахунок побудови ефективної системи продажу в кредит;

2.  можливість збільшення обсягів поставок за рахунок збільшення кількості покупців;

3.  можливість трансформації дебіторської заборгованості у грошові кошти та досягнення, таким чином, балансу грошових потоків, збільшення за рахунок цього ліквідності та рентабельності поставок;

4.  можливість здійснення оптових закупівель значних партій товарів та, відповідно, підтримання розширеного асортименту, за рахунок наявності обігових коштів, для миттєвого задоволення вимог покупців;

5.  поліпшення ділового іміджу та платоспроможності через можливість проведення своєчасних розрахунків зі своїми кредиторами;

6.  зміцнення ринкової позиції;

7.  відсутність застави;

8.  гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для покупців є:

1.  можливість проведення розрахунків із постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;

2.  можливість користування товарним кредитом, а тому відсутність необхідності в кредиті банку;

3.  можливість збільшення обсягів закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є (за Ю. С. Скакальським):

•  посилення ділових відносин із клієнтами через пропозицію додаткової конкурентоспроможної послуги;

•   додаткова можливість збільшення клієнтської бази за допомогою залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів)
постачальника;

•  збільшення ресурсної бази банку через збільшення у постачальників (клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні рахунки внаслідок збільшення обсягів їх поставок;

•      диверсифікація кредитного ризику між покупцями (дебіторами);

•      можливість для банку отримати додаткові джерела доходів;

•      зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з кредитними операціями.

              Таблиця 1.1

Функції, що виконують факторингові послуги[10]

Підсумовуючи, варто зазначити, що цей фінансовий інструмент має значно більше плюсів, ніж мінусів, особливо це стосується торгових підприємств, де питання достатності оборотних коштів стоїть дуже гостро. Багато таких підприємств вирішує дилему, коли хочеться залучити нових покупців, стимулюючи їх вигідними умовами товарного кредиту та підтримувати рівень оборотних коштів на належному рівні. У цій ситуації факторинг — оптимальне рішення. Це також стосується і потужних виробників, де проблема реалізації стоїть на першому плані.

Проаналізуємо перешкоди для поширення факторингу в нашій країні. Насамперед, це неврегульованість законодавчої та нормативної бази; в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність. Запровадження факторингу утруднюється також і прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає, як вже згадувалося, передплату та майже повну відсутність комерційного кредиту. Важливу роль відіграє й обізнаність менеджерів, економістів та керівників з факторингом як економічним інструментом. Саме сучасна підготовка спеціалістів та фахівців українських підприємств повинна розкрити їм ефективні методи управління підприємством, які є загальноприйнятими в міжнародній практиці, серед яких і факторинг. Крім того, серед причин недостатньої розвиненості факторингових послуг у нашій країні досить часто зазначають відсутність економічного аналізу розрахунку, дієвого контролю за якістю обслуговування та практичного досвіду ведення факторингових операцій [1].

Використання факторингу не лише дає змогу підприємству уникнути кризових явищ, а й сприятиме подальшому розвитку підприємства, отриманню великих прибутків та збільшенню ринкової вартості підприємства.

2. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ФАКТОРИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації;

3) інкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим до факторингу відносять і облік рахунків-фактур - операцію, що задовольняє лише одному, першій з вказаних ознак.

Фінансові інститути, які надають факторингові послуги називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових операцій і мінімальні витрати для клієнтів.

У операції факторингу звичайно беруть участь три особи: чинник (банк) - покупець вимоги, первинний кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Операція факторингу полягає у тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки фактури) клієнта на умовах негайної оплати до 80%  вартості відфактурованих поставлянь і сплати решти частини, за вирахуванням відсотка за кредит і комісійних платежів, в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів. Якщо боржник не оплачує в строк рахунку факторингу, то виплати замість нього здійснює факторинговий відділ.

Факторинговому обслуговуванню не підлягають:

• підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

• підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузько - спеціалізованої продукції;

• будівельні і інші фірми, що працюють з субпідрядниками;

• підприємства, що реалізовують свою продукцію на умовах після продажного обслуговування, практикують компенсаційні (бартерні) операції;

• підприємства, що укладають з своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють рахунки після закінчення певних етапів робіт або до здійснення поставок (авансові платежі).

Факторингові операції також не виробляються за борговими зобов'язаннями фізичних осіб, філіалів або відділень підприємства. Подібні обмеження обумовлені тим, що у вказаних випадках факторингової компанії достатньо важко оцінити кредитний ризик або невигідно брати на себе підвищений об'єм робіт, а також додатковий ризик, що виникає при переуступці таких вимог, оплата яких може бути не вироблена в строк унаслідок невиконання постачальником яких-небудь своїх договірних зобов'язань.

Крім цього, постачальник повинен виробляти товари або надавати послуги високої якості, мати перспективи швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку (тільки в цьому випадку підприємству вигідно оплачуватиме достатньо високу вартість послуг факторингової компанії) і суто тимчасові причини браку грошових коштів — через невчасне погашення боргів дебіторами, а також недостатнього рівня прибули, надмірних товарних запасів і труднощів, зв'язаних виробничим процесом.

На практиці фінансові інститути, що надають факторингові послуги, (фактори-фірми) створюються найбільшими банками (або спеціалізовані факторингові підрозділи банків виконують функції факторів-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод і мінімальні витрати для клієнтів.

Таблиця 2.1

Характеристика суб’єктів факторигових послуг

Схема факторингу виглядає досить просто (рис. 2.1). Постачальник відвантажує продукцію покупцеві на умовах відстрочення платежу. Накладні передаються у факторингову компанію. Вона у свою чергу платить компанії по накладним за відвантажений товар від 50% до 90% боргу покупця (розмір цієї суми залежить від величини операції, тривалості відстрочення оплати, ризиків, пов'язаних з роботою клієнта, і кількості відвантажуваного товару). Пізніше покупець переводить на рахунок факторингової компанії гроші у розмірі вартості товарів, поставлених компанією на умовах відстрочення платежу. Після цього факторингова компанія переводить залишок суми постачальникові [5, ст. 72].

Рис. 2.1. Схема роботи факторингу

Розглянемо схему взаємодії постачальника, покупця і факторингової компанії на числовому прикладі. Постачальник переуступає факторинговій компанії грошові вимоги до своїх клієнтів на суму 1000 грн. Згідно з угодою, факторингова компанія після надання документів, підтверджуючих виконання зобов'язань постачальника перед покупцями (постачання товарів або надання послуг), перечислює постачальникові перший платіж, наприклад, у розмірі 80% від суми перезданих грошових вимог, мінус комісія, наприклад, у розмірі 3%. Таким чином, постачальник отримує 770 грн (1000*0,8-1000*0,03). Суму (200 грн), що залишилася, факторингова компанія перераховує на рахунок постачальника після отримання грошей від покупців.

Комісія, яку стягує факторингова компанія, зазвичай включає:

1) відсоток від обороту постачальника;

2) фіксований збір за обробку документів по кожній доставці;

3) відсоток за користування грошовими ресурсами (повністю відноситься на собівартість продукції);

4) крім цього факторингова компанія може стягувати і інші платежі, наприклад, за кожен день прострочення платежу покупцями.

3. КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НАДАННЯ ФАКТОРИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ЗА 2000-2011РР.

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та створення конкурентоспроможної економіки є сьогодні найважливішими завдан­нями українського уряду. їх вирішення не можливе без модернізації ви­робничого потенціалу підприємств, без забезпечення їх фінансової під­тримки. Хронічний дефіцит оборотних коштів у реальному секторі еко­номіки України гальмує розвиток інноваційних технологій у сфері ви­робництва та знижує конкурентоспроможність продукції вітчизняних підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках. Держава повинна заохочувати розвиток виробничого сектору шляхом зміцнення фінансо­вого потенціалу підприємств на національному ринку, тим самим виводячи їх на траєкторію економічного зростання.

Для розвитку і навіть звичайного існування в конкурентному ринко­вому середовищі компаніям недостатньо мати якісну й конкурентоспро­можну продукцію, досконалу мережу дистрибуції або сприятливі ринко­ві умови для успішного функціонування. Каталізатором будь-якого біз­несу є гроші. Одним із найдоступніших способів отримання необхідних коштів є факторинг.

Слід зазначити, що в Україні початок становлення ринку факторин­гових послуг розпочався ще в 1988 р., коли Промбудбанк СРСР вперше використав цей інструмент на практиці. Порядок здійснення факторин­гових операцій регулювався листом Державного банку СРСР “Про поря­док здійснення операцій з поступлення постачальником банківських прав отримання платежу згідно з платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги” від 12.12.1989р.