Оцінка фінансового стану підприємства та організація його оздоровлення

31

              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРЬЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ В М. МЕЛІТОПОЛІ

КАФЕДРА ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Оцінка фінансового стану підприємства та організація його оздоровлення»

Дисципліна: «Фінанси підприємств»

Спеціальність: 6.050 100 «Фінанси»

Виконала:

Студентка ІІІ курсу

31-А групи

Заочної форми навчання форма навчання

Малєва Інна Віталіївна

Керівник: Ярова Любов Григорівна

Мелітополь, 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

Відхід суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові відносини дуже сильно змінили умови функціонування підприємств Підприємства, для того щоб вижити, повинні проявити ініціативу, підприємливість і бережливість з тим, щоб підвищити ефективність виробництва. В іншому випадку вони можуть опинитися на межі банкрутства.

В ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і , в кінцевому підсумку, до банкрутства, а «надмірна» стійкість буде  гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Разом з тим, фінансовий стан – це важливіша характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал  в діловому співробітництві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим та іншим відносинам. Тому система показників має мету показати його стан для зовнішніх споживачів, оскільки при розвитку ринкових відносин користувачів фінансової інформації значно збільшується. Умовно їх можна поділити на три групи:

1) особи, безпосередньо пов'язані з підприємництвом, тобто менеджери та працівники управління підприємством;

2) особи, які можуть не працювати безпосередньо на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість, – акціонери, інвестори, покупці та продавці продукції (послуг), різноманітні кредитори. Таким чином фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків при рішенні питання про доцільність або недоцільність надання йому кредиту, а при позитивному рішенні цього питання – під який відсоток та на який строк;

3) особи, які мають непрямий фінансовий інтерес, податкові служби, різноманітні фінансові інститути (біржі, асоціації та інші), органи статистики та інші.

Усі ці користувачі фінансової звітності ставлять собі завдання провести аналіз стану підприємства та на його основі зробити висновки про напрямки своєї діяльності по відношенню до підприємства .

Метою даної роботи є розглядання економічної сутності аналізу фінансового стану підприємства, метод аналізу, а також аналіз діяльності ПП «Зоряний» та розробка шляхів підвищення фінансового стану підприємства.

Для досягнення цієї мети необхідно розглянути такі завдання:

1) теоретичні основи фінансового стану підприємства;

2) методику проведення аналізу активів та пасивів підприємства;

3) основні фінансово-економічні показники діяльності ПП «Зоряний»;

4) проаналізувати фінансовий стан ПП «Зоряний»;

5) визначити шляхи підвищення фінансового стану підприємства.

Об'єктом дослідження даної роботи є ПП «Зоряний». Предметом є аналіз структури активів та капіталу підприємства, прибутковості та використання прибутку підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини – як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально – технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв’язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально – речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально – речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально – культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами. [12]

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов’язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов‘язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

1.                  галузева належність суб‘єкта господарювання;

2.                  структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

3.                  розмір оплаченого статутного капіталу;

4.                  величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

5.                  склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств. [23]

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

1.2. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності й платоспроможності.

Платоспроможність — це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами вчасно погасити свої зобов'язання. Оцінка платоспроможності підприємства передбачає вивчення й аналіз причин фінансових утруднень підприємства.

Розрізняють поняття майнової (абсолютної) і фінансової (відносної) ліквідності. Майнова ліквідність означає здатність активу трансформуватися в кошти. Ступінь ліквідності активів визначається тривалістю часу, необхідного для цієї трансформації. Фінансова ліквідність означає готовність і здатність підприємства виконувати свої зобов'язання в повному обсязі й у встановлені кредитним договором строки. Це визначається політикою підприємства щодо збереження ліквідності, основне завдання якої — запобігання неліквідності й неплатоспроможності завдяки пошуку в необхідних обсягах резервів коштів й інших ліквідних активів. Завдання аналізу ліквідності балансу виникає у зв'язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності вчасно й повністю розраховуватися по всіх своїх зобов'язаннях.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, який потрібний, щоб даний вид активів перетворився в гроші, тим вища їхня ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їхнього погашення й розташованими в порядку зростання строків.

Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце такі співвідношення:

                                         (1.1)

Всі активи підприємства залежно від ступеня їхньої ліквідності можна умовно розділити на наступні групи:

А1 - найбільш ліквідні активи: кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному й іншому рахунках; цінні папери. Можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

А2 – швидко реалізовані активи: дебіторська заборгованість й інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна й залежить від суб'єктивних й об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, взаємин • підприємства з покупцями, замовниками і їхньої платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обороту й т.п.

А3 - повільно реалізовані активи: запаси й витрати за винятком витрат майбутніх періодів. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків і т.д.

А4 – важко реалізовані активи: основні кошти, матеріальні активи,  незавершене будівництво, довгострокові фінансові вкладення. Ці активи призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу.

Зрозуміло, що групування досить умовне, оскільки окремі об'єкти основних фондів часто можуть бути більш ліквідними, ніж окремі позиції дебіторської заборгованості або запасів і витрат.

Пасиви балансу залежно від ступеня збільшення строків погашення зобов'язань групуються так:

П1 - найбільш термінові пасиви: кредиторська заборгованість;

П2 - короткострокові кредити;

П3 - довгострокові пасиви: довгострокові кредити й позики;

П4 - постійні пасиви: власні кошти;

Для оцінки ліквідності застосовується розрахунок наступних коефіцієнтів:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує миттєву платоспроможність господарюючого суб'єкта й показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може повернути за рахунок наявних коштів і короткострокових фінансових вкладень, швидко реалізованих у випадку потреби. Короткострокові зобов'язання включають: короткострокові кредити банків та інші короткострокові позики, короткострокову кредиторську заборгованість, включаючи заборгованість по дивідендах, резерви майбутніх витрат і платежів, інші короткострокові пасиви. [20]

Визначає відношення грошових коштів та цінних паперів (ліквідні кошти) до короткострокової кредиторської заборгованості:

                    К = Грошові кошти та ЦП / Поточні пасиви                   (1.2)

Нормальне обмеження >0,2. Це означає, що підприємство може в цей момент погасити на 20% всі свої короткострокові борги; його платоспроможність вважається нормальною.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності необхідний у першу чергу кредиторам. Цей показник доцільніше дивитися в середньому за рік. Розраховуючи на кінець року, підприємство може закрити короткострокову кредиторську заборгованість і показати в балансі як довгострокову, що й дасть нібито гарну оцінку для акціонерів.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт ліквідності уточнений) — характеризує платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів. Показує, яку частину поточної заборгованості організація може повернути найближчим часом при повному погашенні дебіторської заборгованості (ДЗ).Рекомендовані межі (0,5-1,0):

        К = (Грошові кошти та ЦП –ДЗ )/ Поточні пасиви                     (1.3)

Нормальне обмеження — кошти й майбутні надходження від поточної діяльності повинні покривати поточні борги.

Для підвищення показника необхідно сприяти зростанні забезпеченості запасів власними оборотними коштами, для чого варто збільшувати власні оборотні кошти й знижувати рівень запасів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття) відображає прогнозовані платіжні можливості за умови погашення короткострокової дебіторської заборгованості (КДЗ) і реалізації наявних запасів:

                       К = Оборотні активи / Поточні пасиви                          (1.4)

Нормальне обмеження показника >2. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань повинно доводиться не менше, ніж дві гривні ліквідних коштів.

Для підвищення коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал і стримувати зростання позаоборотних активів і довгострокової дебіторської заборгованості. На відміну від попередніх показників, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на відносно віддалену перспективу.

Коефіцієнт маневреності визначає відношення «вільних» обігових коштів до власного капіталу («Вільні» обігові кошти = оборотні кошти – поточні зобов’язання). Показує частку «вільних» обігових коштів, яка міститься у власному капіталі. Якщо обігові кошти зростають, а «вільні» обігові кошти зменшуються, то джерелами поповнення обігових коштів є запозичені. Рекомендовані межі (0,25-0,9).

           К = Вільний оборотний капітал / Власний капітал                 (1.5)

Для того, щоб висновки за результатами аналізу ліквідності й платоспроможності були адекватними й щоб можна було інтерпретувати отримані коефіцієнти, необхідно фактичні значення коефіцієнтів аналізованого підприємства за звітний рік порівняти з фактичними значеннями їх за минулий рік, а також за кілька попередніх років; з нормативами, які прийняті на підприємстві; з показниками платоспроможності підприємств-конкурентів, з галузевими показниками.

У результатах аналізу структури джерел капіталу необхідно показати, на якому переважно капіталі працює підприємство — власному або позиковому, чи має у собі сформована структура капіталу великий ризик для інвесторів, чи сприятлива вона для ефективного його використання.

У теорії й практиці питання оптимального співвідношення власного й позикового капіталу не має однозначного значення. Кожне підприємство визначає його у взаємозв'язку зі структурою основного й оборотного капіталу, швидкістю оборотності оборотних коштів й іншими показниками:

                         К = Власні кошти / Позикові кошти                           (1.6)

Коефіцієнт фінансування показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позикових. Якщо Кф < 100, існує небезпека неплатоспроможності й нерідко утруднюється можливість одержання кредиту. [25]

До основних показників, що характеризують структуру джерел капіталу, відносяться:

Коефіцієнт незалежності (автономії) характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів. Показує частку власного капіталу в загальній сумі джерел засобів підприємства. Рекомендовані межі (0,5-1,0).

                    К = Власний капітал / Валюта балансу.                         (1.7)

Коефіцієнт фінансової залежності підприємства означає, наскільки активи підприємства фінансуються за рахунок позикових коштів. Занадто велика частка позикових коштів знижує платоспроможність підприємства, підриває його фінансову стабільність і відповідно знижує довіру до нього контрагентів і зменшує ймовірність одержання кредиту. Однак і занадто велика частка власних коштів також невигідна підприємству, тому що якщо рентабельність активів підприємства перевищує вартість джерел позикових коштів, то за браком власних коштів вигідно взяти кредит.

Тому кожному підприємству, залежно від сфери діяльності й поставлених на даний момент завдань, необхідно встановити для себе нормативне значення коефіцієнта.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховується за формулою:

                       К = Валюта балансу / Власний капітал                        (1.8)

Коефіцієнт фінансової стійкості визначає відношення власних засобів та довгострокових зобов’язань до суми джерел засобів підприємства. Показує частку стабільних джерел фінансування загальній сумі джерел засобів підприємства. Рекомендовані межі (0,5-0,9):

     К = (Власні засоби + Довгострокові зобов’язання) / Валюта балансу   (1.9)

1.3. Аналіз ділової активності підприємства

Оцінка ділової активності спрямована на аналіз результатів й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й родинних за сферою додатка капіталу підприємств. Такими якісними (тобто неформалізованими) критеріями є: широта ринків збуту продукції; наявність продукції, що йде на експорт; арепутація підприємства, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства, й ін.

Кількісна оцінка робиться по двох напрямках: а). ступінь виконання плану (установленого вищестоящою організацією або самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього зростання; б).рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

При аналізі ділової активності особлива увага повинна приділятися виробничим запасам (ресурсовіддача) і дебіторській заборгованості. Чим менше умертвляються фінансові ресурси в цих активах, тим більш ефективно вони використовуються, швидше обертаються, приносять підприємству все нові й нові прибутки. Оборотність оцінюють, спів ставляючи показники середніх залишків оборотних активів й їхніх оборотів за аналізований період.

До показників обертання дебіторської та кредиторської заборгованості відносяться:

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості – показує відношення виручки підприємства до середньої величини дебіторської заборгованості підприємства за період; показує, у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість. Коефіцієнт повинен постійно збільшуватись, нижня межа 18.

К = Чиста виручка від реалізації продукції/Дебіторська заборгованість  (1.10)

Період погашення дебіторської заборгованості:

                          П = Період (360 днів) / Коб.деб.заб.                            (1.11)

Показує середній термін інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення. Значення повинно зменшуватись ( верхня межа 20 днів, можливе збільшення, якщо додаткова вартість коштів компенсується додатковим прибутком від збільшення обсягів реалізації).

Період погашення кредиторської заборгованості визначає і показує середній період сплати підприємством короткострокової заборгованості.

             П = Поточна заборгованість / Собівартість реалізації.        (1.12)

До показників ресурсовіддачі відносяться:

Коефіцієнт обороту основних засобів визначає відношення чистої виручки від реалізації до балансової вартості основних засобів.

    К = Чиста виручка від реалізації продукції / основні засоби       (1.13)

Показує, на скільки інвестиції, вкладені у засоби виробництва, приносять доход підприємству. Нижня межа 3.

Коефіцієнт оборотності запасів визначає відношення реалізованої продукції до середньої величини запасів у періоді:

                          К = Собівартість реалізації / запаси                         (1.14)