Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Оцінка капітальних інвестицій

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Поняття капітальних інвестицій та їх класифікація………………………7

1.2. Джерела фінансування капітальних інвестицій…………………………..13

1.3. Обчислення необхідного обсягу капітальних інвестицій………………...16

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ВАТ НАСК «ОРАНТА»

2.1. Організаційно-економічна характеристика ВАТ НАСК «Оранта»……...20

2.2. Аналіз фінансового стану ВАТ НАСК «Оранта»…………………………23

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

3.1. Шляхи удосконалення порядку здійснення капітальних інвестицій…36

3.2. Методи оцінки ефективності капітальних інвестицій……………….…...39

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...44

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..46

ВСТУП

Інвестиційна діяльність, пов’язана зі здійсненням капітальних інвестицій, має виключно важливе значення, оскільки створює основи для стабільного розвитку економіки країни. Інвестиційні процеси, пов’язані з інвестиціями в основний капітал, в Україні за останні роки зменшилися. Якщо у 2009 році було освоєно інвестицій в основний капітал на суму 192,88 млрд. грн. капітальних інвестицій, тоді як роком раніше 272,07 млрд. грн. Інвестиції в основний капітал у 2009 році в Україні склали 151,78 млрд. грн., що на 41,5% менше, ніж у 2008 році, повідомив Державний комітет статистики.

Створені та накопичені в країні основні засоби за рахунок здійснених капітальних інвестицій є частиною майнового багатства країни, яке є основною складовою національного багатства. Основні засоби є одним з найважливіших елементів продуктивних сил, визначають їх рівень, а тому в ринкових умовах важливою передумовою забезпечення ефективності господарювання підприємств.

Провідними вченими зроблено значний внесок до методології, теоретичного і практичного обґрунтування питань, пов’язаних з управлінням, обліком, аналізом та контролем операцій з капітальними інвестиціями. Загальні проблеми теорії і практики управління, обсягу та аналізу операцій з капітальними інвестиціями отримали висвітлення в працях таких вітчизняних вчених: І.О. Бланка, С.І. Головацької, З.В. Задорожнього, Г.Г. Сопка, І.Д. Фаріона, С.І. Шкарабана та інших, російських вчених – А.А. Баширова, М.Ф., Я.С. Мелкумова, О.С. Наринського, Я.В. Соколова, а також зарубіжних вчених В. Беренса, П. Хавранека, У. Шарпа та інших.

Метою курсової роботи є: обґрунтування теоретичних і методичних положень, розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення обсягу та оцінки ефективності капітальних інвестицій в сучасних умовах господарювання.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань, пов’язаних з обсягом та оцінкою ефективності капітальних інвестицій.

Об'єктом дослідження виступають процеси капітального інвестування на регіональному рівні.

Для досягнення поставленої мети в роботі сформульовано для вирішення наступні завдання:

– розглянути джерела формування капітальних інвестицій на регіональному рівні;

– проаналізувати і дати оцінку існуючому механізму розподілу бюджетних коштів, що спрямовуються на об'єкти капітального інвестування;

– розробити пропозиції щодо удосконалення організації внутрішньогосподарського контролю ефективності капітальних інвестицій;

– визначити можливості удосконалення обсягу та ефективності операцій з капітальними інвестиціями в умовах застосування комп’ютерних технологій.

В процесі дослідження використовувалися наукові методи, засновані на діалектичному методі пізнання та об’єктивних законах економіки. При дослідженні теоретичних аспектів обсягу капітальних інвестицій застосовувалися методи індукції та дедукції – для визначення місця капітальних інвестицій в загальних інвестиціях підприємства; методи теоретичного узагальнення і порівняння – для розкриття сутності поняття “капітальні інвестиції ”. За допомогою статистичних методів визначено динаміку інвестицій в основний капітал на досліджуваному підприємстві.

Для написання курсової роботи використовувалися: законодавчі і нормативні акти України і АР Крим з питань інвестування, декрети Кабінету Міністрів України, статті, монографії, статистичні дані, фінансова звітність підприємства, дані Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Поняття капітальних інвестицій та їх класифікація

Розпочинаючи вивчення даної теми необхідно, насамперед, визначити сутність ключового поняття “ капітальні інвестиції ” на підставі опрацювання енциклопедичних словників, довідників та іншої літератури.

Інвестиції як економічна категорія виступають первинною категорією, тому що вони є базою побудови ієрархії інших категорій та відображають відтворення суспільного капіталу.

Як зазначив A.B. Мертенса, що між капіталом та інвестиціями існує нерозривний взаємозв'язок, у якому інвестиції виступають змінною потоку, а капітал — змінною запасів. Нове виробництво неможливо розпочати без створення нового капіталу, так само як продовження виробничого процесу потребує витрат на відтворення і оновлення капіталу, пов'язаних з фізичним зносом чи моральним старінням засобів виробництва [3].

Зазначимо, що представники різних шкіл досліджували питання інвестицій та капіталу по-різному. Наприклад, неокласики та маржиналісти аналізували мікро-рівень виробничих процесів, у той час як кейнсіанська та інституціональна теорії грунтуються на аналізі макрорівня. Саме тому сучасна теорія інвестицій виникла як синтез вище перелічених підходів, а інвестиції підлягають аналізу у всіх сферах економіки — на макроекономічному та мікроекономічному рівнях.

Існує навіть дві версії походження поняття "інвестиції". Одні автори стверджують, що цей термін походить від латинського слова "investio", що у перекладі означає "одягати"; інші ж — від латинського "invest", тобто вкладати. Останні десять років більша кількість науковців спирається на першу точку зору, і ми, відповідно, теж.

У вітчизняній економічній літературі щодо розуміння сутності інвестицій досить чітко простежуються протиріччя у поглядах його тлумачення. У матеріалах Комітету ООН з промислового розвитку [4] та у Великій Радянській Енциклопедії [5] інвестиції розглядаються як довгострокове вкладення економічних ресурсів або капіталу у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі господарства як у країні, так і за її межами з метою одержання прибутку і створення чистих вигід у майбутньому. Дане визначення говорить про те, що під інвестиціями розуміють вкладення в основний капітал та приріст оборотного капіталу [6]. І саме завдяки ознаки довгостроковості інвестиції дуже часто розглядають як вкладення лише в основний капітал.

Аналізуючи вищесказане, зауважимо, що більша кількість наведених визначень поняття "інвестиції" ототожнювалась з поняттям "капітальні вкладення", тому що ці два понятті були синонімами і розкривали однаковий зміст. Проте Б.І. Пшик наголошує на деяких недоліках щодо трактування цих понять, серед яких виділяє: неврахування зв'язку вкладень коштів з їх віддачею (доходність чи досягнення відповідного ефекту); звуження сутності інвестицій до однієї з форм їх прояву — капітальних вкладень [11].

Заслуговує на увагу точка зору провідного американського економіста

К.Р. Макконела, який говорить, що до інвестицій належать витрати фірм, що включають три компоненти: усі кінцеві закупівлі машин, обладнання, верстатів; усе будівництво; зміну запасів [12].

Отже, знайти всебічне трактування інвестицій у єдиному економічному понятті практично неможливо, навіть у законодавчій базі України. Так, відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [16]. Визначення інвестицій, що подане у даному законі є одним з найкращих, оскільки, перш за все, враховує характер інвестицій і визначає їх як послідовний процес вкладання цінностей та отримання прибутку (доходу) або соціального ефекту; а також містить певну класифікацію інвестицій. Проте навіть це трактування не позбавлене окремих істотних недоліків. Наприклад, H.A. Хрущ [17], пропонує у визначенні інвестицій терміни "прибуток" та "соціальний ефект" замінити на більш узагальнений термін — "позитивні результати". Пояснити це можна тим, що у якості результату інвестицій розглядаються соціальний ефект та прибуток, а у разі неотримання підприємством прибутку чи соціального ефекту від інвестицій зникає і поняття "інвестиції". Але ж на практиці здійснення інвестицій, як правило, не програмує майбутній результат, а лише передбачає його.

У сучасній українській фінансовій літературі підхід до поняття інвестицій в основному такий самий, що і в західній — інвестиції передусім розглядаються як спосіб збереження і примноження грошей. Слід нагадати, що інвестування як процес, метою якого є приріст заощаджених грошей, має не таку вже й тривалу історію. Ще сотню років тому не було ніякої необхідності спеціально відшуковувати спосіб для зберігання заощаджених грошей — вони спокійно могли дочекатися свого часу бути використаними, просто лежачи в надійній схованці, при цьому ще й "приростали" самі собою. Принципова відмінність заощадження від інвестування полягає в тому, що при нагромадженні гроші не стають капіталом, тобто не залучаються в економічний обіг і не отримують можливості взяти участь у створенні прибутку. Цей факт не мав особливого значення аж до кінця XVII ст., доки гроші більшості держав мали реальне золоте забезпечення й дорожчали у процесі зберігання.

Під поняттям інвестиційної діяльності розуміють взагалі просто ризикову гру, причому цей аспект всебічно вивчається, існують фундаментальні праці й підручники.

Із позицій суспільства інвестиції є ніщо інше, як вилучення економічних благ із поточного споживання й використання їх як ресурсів для

збільшення можливостей створення благ у подальшому. Тому економічна наука, вивчаючи інвестиції як суто фінансове явище, не має права забувати про їх виробничий аспект: "Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки — виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну й інтелектуальну основу його розвитку"[18].

Однак це твердження стосується не інвестицій взагалі, а лише тої складової, яка вкладається безпосередньо у збільшення національного багатства — у капітальні інвестиції.

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

а) Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій:

• інвестиції у вигляді грошових коштів у національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національним банком України;

• інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів;

• інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

• інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

• інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• інвестиції у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ ноу-хау ”);

• інвестиції у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

• інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

б) Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

в) За методами господарювання розрізняють:

- реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

- фінансові інвестиції – вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” (п. 1.28 ст. 1) дає дещо інший поділ інвестицій на види в залежності від методів господарювання на:

- капітальні,

- фінансові

- реінвестиції.

Капітальна інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з названим Законом.

Фінансова інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів [19].

г) Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб – інвестиційних або фінансових посередників).

д) Залежно від періоду інвестування виділяють:

короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік).

е) Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють:

приватні інвестиції (здійснюються фізичними особами та юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів);

державні інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів);

комунальні інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів);

змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності)[7].

1.2. Джерела фінансування капітальних інвестицій.

В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, що здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найприйнятнішим для вирішення цієї проблеми є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз, який має визначити граничний розмір капітальних витрат, виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестування.

Необхідно підкреслити, що останніми роками гостру потребу в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності відчувають найрозвинутіші регіони України, що значно відрізняються часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включно із м. Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни характеризуються найбільшою часткою у ВВП, перевищуючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська [8].

Ринкові відносини в інвестиційній діяльності, насамперед, стосуються її джерел.

Зростання обсягів капітальних вкладень у виробничу сферу зумовлене, у першу чергу, збільшенням обсягів власних та залучених коштів підприємств і деяким зменшенням капітальних вкладень, що фінансуються з бюджету

(табл. 1.1., додаток А).

Аналізуючи дані таблиці 1.1 можна зробити висновок, що основним джерелом капітальних інвестицій є власні кошти підприємств та організацій - до 60,9% у структурі освоєних капітальних інвестицій. Питома вага коштів державного бюджету підвищилась - з 3,1 до 8,2%. Найменшу питому вагу займають кошти іноземних інвесторів - близько 2%.

Такі показники свідчать про недостатню розвиненість інфраструктури інвестиційного ринку, недовіру іноземних інвесторів та фізичних осіб до процесу інвестування в країні.

В табл. 1.2.наведено дані щодо обсягів інвестиційних вкладень за видами економічної діяльності.

Таблиця 1.2.

Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності

Найважливішу роль у структурі інвестицій за видами економічної діяльності відіграє промисловість, питома вага якої дещо знизилась з 37,3% у 2005 р. до 32,9% у 2009 р. Значну питому вагу займають операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям -20,9% у 2009 р., що на 6,1% більше, ніж у 2005 р.

Катастрофічно низькими є інвестиції в освіту, охорону здоров'я, надання соціальної допомоги та державне управління.

Так, інвестиції в освіту знизились з 1,3% у 2005 р. до 0,9% у 2009 р.; питома вага інвестицій у галузь охорони здоров'я та надання соціальної допомоги знизилась з 1,9% у 2005 р. до 1,5% у 2009 р.; питома вага інвестицій у державне управління скоротилась з 1,5 до 0,8% відповідно.

В даний час для підприємств недержавної форми власності можна виділити наступний перелік джерел, що можуть застосовуватися для фінансування капітальних вкладень :

власні засоби підприємств-забудовників (чистий прибуток, що залишається в їхньому розпорядженні);
засоби Державного і місцевого бюджетів, отримані підприємствами і поворотній або безповоротній основі;
засоби пайовиків чи паї інших підприємств;
кредити банків і інші позики;
іпотечний кредит;
цільові облігації;
фінансування будівництва житла Фондами фінансування будівництва і Фондами операцій з нерухомістю;
засобу цільового фінансування й ін.

1.3. Обчислення необхідного обсягу капітальних інвестицій

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: перший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — визначення конкретних джерел їхнього фінансування. Масштабність і складність розрахунків на першому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:

1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;

2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;

3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом. Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення).

Розробці програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва.

Програма (план) складається звичайно за розділами:

1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;

3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи:

перший — попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності);

другий — прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).

За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні) :

а) обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (К_р) та виявленого попиту ринку на продукцію (П_р):

N_cp = П_р: К_р (1.1)

б) визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, ∆Ν_cp за відомої реальної потужності підприємства, що становить (П_п):

∆Ν_cp = N_cp— П_п (1.2)

в) розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства ∆Ν_a6c, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який дорівнює (К_сп):

∆Ν_a6c =∆Ν_cp : К_сп (1.3)

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. В такому варіанті потрібно додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців.