Оцінка кредитоспроможності позичальника

Тема: Оцінка кредитоспроможності  позичальника

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..1

Розділ 1. Сутність та економічний зміст кредитоспроможності позичальника

1.1 Поняття кредитоспроможності та проблема його визначення………..3

1.2 Система показників кредитоспроможності та їх використання в управлінні підприємством………………………………………………………..6

1.3 Класифікація методів оцінки кредитоспроможності…………………..11

Розділ 2. Методика оцінки кредитоспроможності позичальника на прикладі «Приват Банку»

2.1   Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника «Приват Банком»…………………………………………………………………………..14

2.2 Оцінка кредитоспроможності юридичної особи на прикладі ВАТ «Донбасенерго»………………………………………………………………….17

Розділ 3. Шляхи удосконалення методики оцінки кредитоспроможності

3.1    Недоліки чинних підходів в оцінці кредитоспроможності позичальника……………………………………………………………………..25

3.2 Застосування нових удосконалених методичних підходів в оцінці кредитоспроможності позичальника…………………………………………..26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………31

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….33

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………34

ВСТУП

У підприємств  різних форм власності все частіше  виникає потреба в залученні  позикових грошових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. І тому вони вимушені залучати в  свою діяльність позикові фінансові  ресурси у формі кредиту.

У процесі  надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності  позичальників.

Оцінка кредитоспроможності  відіграє важливу роль, як для банківської  установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності  позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків  від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і  на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних  операцій значною мірою впливає  на положення банку. Наслідком систематичних  помилок в оцінці кредитоспроможності  позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому  випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому  – до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про  надання кредиту та про можливий його обсяг. Тому тема курсової роботи є актуальною.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик  фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення  інвестицій, вибору постачальників, в  підборі кваліфікованих кадрів та отримання  кредитів. Таке підприємство не має  конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки  до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

Завдання даної курсової роботи наступні:

- оцінка кредитоспроможності  позичальника, висвітлити значення  і необхідність.

- проаналізувати методи, які використовуються при оцінці  кредитоспроможності.

- характеристика об’єкта  дослідження 

- проаналізувати показники,  що характеризують фінансовий  стан позичальника

- дати комплексну оцінку  позичальника

- запропонувати шляхи  удосконалення оцінки кредитоспроможності

Об’єктом дослідження є ВАТ «Донбасенерго»

При написанні  курсової роботи були застосовані такі методи: балансовий, статистичний, розрахунково-аналітичний, порівняльний, індексний, монографічний.

В ході написання  роботи були використані наступні джерела: підручники, навчальні посібники, статті, законодавчі акти з питань аналізу  кредитоспроможності та фінансова  звітність ВАТ «Донбасенерго» за 2011рр. 
Розділ 1. Сутність та економічний зміст кредитоспроможності позичальника

1.1 Поняття кредитоспроможності та проблема його визначення

У процесі  надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності  позичальників. Її достовірність істотно  впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Основною метою здійснення оцінки кредитоспроможності  для банківської установи (кредитора) є уникнення кредитних ризиків  від неповернення кредиту. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення  про надання кредиту та про  можливий його обсяг, тобто отримання  позики на найбільш вигідних умовах.

Наслідком систематичних  помилок в оцінці кредитоспроможності  позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому  випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства. Тому слід розробити  і застосувати єдину науково  обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності  позичальників. Але, виявилось, що єдиного  тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.

Під кредитоспроможністю  позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись  за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий  капітал і повертати його в  повному обсязі у передбачені терміни [14].

Кредитоспроможність позичальника – це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому  належним чином обслуговувати свій борг.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для  отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його [22].

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в  повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями [12].

Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” – позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк [17].

Вочевидь, останнє  визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке  міститься в Положенні Національного  банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.

Але існує  ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими  коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [14].

Зважаючи  на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність  – це спроможність позичальника в  повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися  банком як потенційне джерело погашення  кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у  майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним  джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [23].

Висновок  щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших  документах, неодмінно має містити  посилання на конкретні умови  кредитування, у контексті яких здійснювалася  оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність  – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному  обсязі й у визначений кредитною  угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються  позичальником у ході звичайної  діяльності [2].

Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття  кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2 Система показників кредитоспроможності та їх використання в управлінні підприємством

В Україні  НБУ розробляє для комерційних  банків рекомендації щодо вивчення фінансового  стану і кредитоспроможності  позичальників.

Критерії  оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного  аналізу балансів, звітів про фінансові  результати та їх використання тощо. Позичальник  має мати фінансові передумови для  отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку  розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового  стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити  оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності  та фінансового стану клієнта  має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї  фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану  і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені  об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти  ліквідності; грошові потоки (надходження  коштів на рахунки позичальника) для  забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо [10,с. 73].

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати  для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнт  загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань  за кредитами і розрахунками  можна погасити за рахунок  усіх мобілізованих оборотних  активів;

К_зл = Оборотні активи/Поточні зобов’язання                                        (1.1)

Критичне  значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх  боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими  коштами, що може негативно позначитись  на доходності.

- коефіцієнт  абсолютної (термінової) ліквідності,  який характеризує, наскільки короткострокові  зобов'язання можуть бути негайно  погашенні швидко ліквідними  грошовими коштами та цінними  паперами;

К_п = Високоліквідні активи/Поточні зобов’язання                                 (1.2)

Критичне  значення становить 0,2. Значення межах 0,25-0,35 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх  боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника свідчить про  неефективне управління грошовими  коштами, що може негативно позначитись  на доходності.

- коефіцієнт  співвідношення залучених і власних  коштів (коефіцієнт автономності) показує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів. Характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

К_а = Власний капітал / Активи                                                                 (1.3)

Орієнтовне  значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш  фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

- коефіцієнт  фінансової незалежності, який свідчить  про питому вагу власних коштів  у загальній сумі заборгованості;

К_н = Залучені кошти / Власний капітал                                                 (1.4)

Критичне  значення становить 1. Що менший цей  показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.

- коефіцієнт  маневреності власних коштів  показує, яка частина власного  капіталу використовується для  фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні  кошти, а яку капіталізовано. Характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

К_мвк = (Власний капітал – необоротні активи) / Власний капітал (1.5)

Нормативне  значення цього показника знаходиться  у межах 0-1. Зростання цього показника  в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.

Аналіз  і оцінка системи економічних  показників діяльності підприємства є  важливим і невід’ємним етапом аналізу  кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені  економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для  аналізу кредитоспроможності. Банки  мають право самостійно встановлювати  додаткові критерії оцінки фінансового  стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними [12].

Крім  способу оцінки кредитоспроможності  позичальників на основі системи  фінансових коефіцієнтів в банківській  практиці можуть використовуватись  й такі способи:

- на основі аналізу грошових  потоків;

- на основі аналізу ділового  ризику.

Оцінки кредитоспроможності  позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів [21].

Оцінка  кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Під час оцінки фінансового стану  і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності  клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану. [2].

Згідно  з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом  надійності на п'ять класів:

- клас  “А” - фінансова діяльність позичальника  дуже добра, що свідчить про  можливість своєчасного виконання  зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми  боргу та відсотків за ним  відповідно до умов кредитної  угоди;

- клас  “Б” - фінансова діяльність позичальника  цієї категорії близька за  характеристиками до класу “А”,  але ймовірність підтримування  її на цьому рівні протягом  тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до  цього класу, потребують більшої  уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність  надходжень коштів для обслуговування  боргу;

- клас  “В” - фінансова діяльність позичальника  задовільна і потребує більш  детального контролю. Надходження  коштів і платоспроможність позичальника  свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені;

- клас  “Г” - фінансова діяльність позичальника  незадовільна, і спостерігається  її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

- клас  “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не  забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність  виконання зобов'язань з боку  позичальника/контрагента банку практично нульова [2,ст.4.5].

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності  позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

1.3 Класифікація методів оцінки кредитоспроможності

Перебудова  кредитної системи країни, утворення  комерційних банків і перехід  до дворівневої банківської системи, орієнтація на ринковий характер економіки  вимагають більш глибоких підходів до проблеми оцінювання банками кредитоспроможності  позичальників.

Кожен чинник повинен бути визначеним конкретним показником, що досить важливо для  банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника.[5, ст.12-15]

Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності  позичальника і узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для  обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища  клієнта, на основі якого банківський  працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди. [28, ст. 118-123]

Щодо зарубіжного  досвіду, то комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінки кредитоспроможності  позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Але механічне перенесення зарубіжного досвіду проведення фінансового аналізу в багатьох випадках, з нашого погляду малоефективне, тому що не береться до уваги специфіка наших підприємств. [7, с.412]

Вивчення  світового досвіду в цій галузі дозволило нам виділити основні  методичні підходи до оцінки платоспроможності підприємства.[26, с.460]

Метод-коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності і їх подальшому аналізі який може проводитись таким  чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших  підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками форм — провідних у даній галузі (бенчмаркінг);[31, с.30-31]

Метод коефіцієнтів простий у використанні не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:

1. Оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства і таким чином, об’єктивність аналізу падає.
2. Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.
3. Підприємство може використати прийом “прикрашення” звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності розраховані методом коефіцієнтів, були б значно “прикрашені”. Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.[24, с. 286]

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти даного методу отримують в результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

• порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки “здорові” підприємства;
• відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;
• розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Для України  використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з  причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати  обширу статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Дослідження грошових потоків потягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків  витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується  на посудові бюджетів готівки та їх аналізі. [25,с.19-22]

Розділ 2. Методика оцінки кредитоспроможності  позичальника на прикладі «Приват Банку»

2.1 Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника

Оцінюючи  кредитоспроможність позичальника, «Приват Банк» керується власними положеннями та методиками, в основу яких покладено методичні рекомендації Національного банку України. Перелік елементів кредитоспроможності позичальника і показників, які її характеризують, залежить від цілей аналізу, видів кредиту, стану кредитних відносин банку з конкретним клієнтом, результатів господарсько-фінансової діяльності останнього, а також від наявного забезпечення.

Методики  аналізу і система показників кредитоспроможності потенційного позичальника за процедурою «Приват Банку»  визначаються в залежності від позичальника: фізичної особи, юридичної особи та комерційного банку.

Фізичної  особа, що хоче отримати кредит подає  до банку наступні документи:

Для одержання  кредиту позичальник подає такі документи:

• індивідуальна заява (Додаток А);
• паспорт або документ, що його заміняє;
• довідка з місця праці (пенсіонер - пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;
• документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);
• документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;
• інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

 При оцінці кредитоспроможності фізичної особи в «Приват банку»  найбільшу увагу звертають на довідку про доходи за останні півроку, головною умовою задоволення прохання є правдива інформація, надана банку, та достатність ресурсів для погашення кредиту та відсотків за ним.

Для оцінки кредитоспроможності  юридичної особи «Приват Банк» спирається на певну систему фінансових коефіцієнтів – це коефіцієнти ліквідності, ділової активності, фінансової стійкості, рентабельності та показники грошового потоку підприємства.

Підприємство, яке бажає отримали кредити, подає  до банку :

• кредитну заявку з інформацією про: мету кредиту; суму кредиту (Додаток А);
• строк користування кредитом; конкретні дати погашення;
• коротку характеристику заходу, що кредитується, і а економічний ефект від його здійснення.

На  вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші матеріали:

• копії установчого договору, статуту або інших документів, що підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту;
• техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що кредитується, з розрахунками надходжень, які очікуються від його реалізації;
• копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються даного заходу;
• зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (угода застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);
• бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, декларацію про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках.