Оцінка інвестиційного клімату в Україні

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний технічний університет

імені Івана  Пулюя

Факультет економіки  і підприємницької діяльності

Кафедра фінансів

Курсова робота

з інвестування

на тему:

«Оцінка інвестиційного клімату в Україні»

Студента 3 курсу групи БФс-31

Голика Ярослава Володимировича

Науковий  керівник:

Радинський  С.В.

Тернопіль 2011

План.

Вступ.

Розділ 1. Характеристика Інвестиційного клімату.

1.1.     Суть та різновиди інвестиційного клімату .

1.2.     Фактори які визначають та впливають на інвестиційний клімат.

1.3.     Інструментарій оцінки інвестиційного клімату в країні.

Розділ 2. Оцінка інвестиційного клімату в Україні.

2.1.     Оцінка стану та динаміки інвестиційної діяльності в Україні.

2.2.     Чинне законодавство, що визначає  інвестиційну діяльність в Україні.

2.3.     Зведена оцінка інвестиційної привабливості та інвестиційного клімату регіонів України.

Розділ 3.Шляхи  покращення інвестиційного клімату  в Україні.

3.1.     Покращення інвестиційного законодавства  в Україні.

3.2.  Вдосконалення системи державного регулювання інвестиційної діяльності.

3.3.     Зарубіжний  досвід  покращення  інвестиційного клімату в Україні.

Висновок.

Література.

Вступ.

Обґрунтована  інвестиційна політика держави, створення  сприятливого інвестиційного клімату  конче необхідні для виходу економіки  країни з кризового стану. Створення  нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання  за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням  економічних реформ. Досягти такого зростання можна на основі фінансової стабілізації структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів. Особливо складною є проблема відродження  фінансового ринку як саморегульованої системи переливання капіталів, довгострокових інвестицій.

На шляху  до ринкової економіки суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні, кооперативні, акціонерні та інші установи, а також приватні особи, причому всі вони мають  однакові права й гарантії. Активне  вторгнення підприємців на фінансовий ринок, активізація інвестиційної  діяльності населення, погано обізнаного з об’єктивними закономірностями розвитку фінансового капіталу і ринку, за відсутності досвіду саморегуляції  ринку можуть призвести як до великих  втрат індивідуальних заощаджень так  і до кризи ринку загалом. Через  це їх діяльність вже неможливо регулювати адміністративними методами, треба  якнайшвидше розробити й запровадити  такий механізм інвестування, який зробив би цей процес ефективним.

Ефективність  інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що, у свою чергу, зумовлюється виробничим потенціалом їх матеріально-технічної  бази, кваліфікацією виконавців, науково-технічним  рівнем проектних рішень, станом організації  та планування забезпечення інвестиційного процесу фінансовими ресурсами.

В Україні  на сучасному етапі розвитку економіки  необхідною умовою ефективності інвестиційної  діяльності є відродження фінансово-кредитного та інвестиційного ринків. Економічного підсилення та активності інвестиційної діяльності можна досягти шляхом створення ринку капіталів. Виконання цього багатопланового завдання, розрахованого на короткий і довгостроковий періоди, передбачає розв’язання проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів. Останнє досягається заохоченням надходжень та інвестицій, а також коштів від приватизації.

Процеси на фінансовому ринку як з погляду  розвитку його окремих секторів і  сегментів, так і з позицій  розвитку діяльності інвестиційних  інститутів є дуже динамічними. У  цьому зв’язку велику роль відіграє держава як гарант стабільності фінансового  ринку. На основі використання закономірностей  руху фінансового капіталу держава  й учасники ринку цінних паперів  підтримують приватний та організований  ринок, сприяють підвищенню ефективності економіки й економічному зростанню  загалом.

Інвестиційний процес потребує глибоких спеціальних  знань теорії та практики інвестування. Необхідно поглибити вивчення процесу  нагромадження капіталу та його раціонального  використання для розвитку промисловості, що дасть змогу провести її реструктуризацію та оновлення основних фондів з метою  підвищення ефективності її роботи, пристосувати цю роботу до умов господарювання в  Україні.

Розділ 1. Характеристика Інвестиційного клімату.

1.1.Суть та різновиди інвестиційного клімату.

Останнім  часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям “інвестиційний клімат”. Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно  спочатку вияснити, що вкладають в  такі поняття, як “інвестиція”, “інвестор”, “інвестиційна політика ”, “інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Терміном  «інвестиції» позначається багатозмістовне  поняття. Так, під інвестицією розуміють  покупку акцій або облігацій  з розрахунком на деякі фінансові  результати. В широкому розумінні  інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно  розуміють довгострокове вкладення  капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні  проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація  чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які  утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються  зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів  приватних, корпоративних підприємств  і організацій, громадян, включаючи  як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються  на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння  діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в  створення інтелектуального, духовного  продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції  – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком  на збільшення їх вартості або забезпечити  позитивну величину прибутку.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні  папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді  відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною  назвою – акції. Опціони не відносяться  ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають  інвесторам право придбати інший  цінний папір або актив, по заздалегідь  встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції  розрізняються і за ступенями  ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким  рівнем ризику – це вкладення, які  вважаються безпечним засобом для  отримання прибутку. Інвестиції з  високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з  точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання  та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у  майбутньому, будуть невизначеними  величинами.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно  державі, компанії, в цілому, являються  чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники  грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими  покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Є два  типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні –  це спеціалісти, робота яких полягає  в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування  – це процес розміщення грошей в  тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції  дають віддачу, як правило, через  значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних процесів лежить:

- інвестиційна  діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність  по вкладанню грошових засобів  та інших цінностей в інвестиційні  проекти і забезпечення віддачі  вкладень);

- інвестиційна  політика (складова частина економічної  політики, що проводиться державою  і підприємствами у вигляді  встановлення структури і масштабів  інвестицій, спрямованих на їх  використання, джерел отримання  з врахуванням необхідності обновлення  основних засобів і підвищення  їх технічного рівня);

- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь

Протікання  інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався  в державі, тобто від стану  правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління  інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

1.2.  Фактори які визначають та впливають на інвестиційний клімат.

Створення сприятливого інвестиційного клімату  залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу  розуміють рушійну силу цього  процесу. Отже, рушійні сили, які  формують інвестиційний клімат в  країні, можна назвати факторами  інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні  економічного аналізу та фінансового  аналізу, є класифікація факторів, викладена  М.І.Яцківим. Він виділяє групи  факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення":

1) За  економічним змістом (виробничо-економічні  та соціально-економічні фактори);

2) За  ступенем впливу (основні і другорядні  фактори);

3) За  ступенем залучення резервів (інтенсивні  та екстенсивні фактори);

4) За  внутрішнім змістом (кількісні  і якісні фактори);

5) За  часом дії (постійні і тимчасові  фактори);

6) За  ступенем охоплення (загальні  і специфічні фактори);

7) За  характером дії (об`єктивні і  суб`єктивні фактори);

8) За  ступенем кількісного виміру  впливу (фактори, що піддаються  кількісній оцінці, і фактори,  що не піддаються кількісній  оцінці);

9) За  способом визначення впливу (прямі  і розрахункові фактори);

10) За  об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку).

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні  аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове  середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання  економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила  гри, неможливість виконувати контракти  та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших  факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало  очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного  банку недостатньо щоб гарантувати  нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні  суди. Повинні бути контракти, що мають  правову силу. Повинні бути справедливі  закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила  та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але  привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права  і гарантії: право на отримання  попереднього повідомлення про запропоновані  зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних  коментарів та відкритих дебатів. Право  вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

У цій  сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову  систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах  ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або  помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані  через політичні компроміси чи брак часу.

Для інвестора  важлива наявність:

• цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);
• права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права у будь-який момент можуть бути заперечені;
• надійної системи земельної реєстрації;
• права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;
• гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність. У разі необхідності суд має винести належний вирок з цього питання, а уряд ? забезпечити виконання рішення суду. Все це дуже хистке в Україні.

Економічні  реформи – третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення  економіки - це інвестиції. Тобто, з  однієї сторони економічні реформи  – запорука пом'якшення інвестиційного клімату, з другої, - економічні реформи  вимагають інвестицій.

Зацікавленість  в Україні з боку американських  і з боку інших іноземних інвесторів - істотна, і причини цього зрозумілі:

• Україна представляє собою ринок більш ніж п’ятдесяти мільйонів споживачів.
• Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.
• Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.
• Україна володіє рядом вражаючих технологій.
• Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.

Але, попри  все це дійсний обсяг іноземних  інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого  конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти  в іноземні інвестиції, обмежена. У  процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти  ні хвилини. Капітал вкладається  туди, де умови інвестування прозорі  й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними  Державами, де твориться ринкова  економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває  у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз  переживають труднощі; зрештою, у  змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сантиментів, для політики чи для геостратегічних  міркувань. Рішення приймаються  приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної  й комерційної дійсності.

Україна з 1992 по 1998 рр. має в цілому більше 2 мільярдів доларів прямих іноземних  інвестицій. Для країни такого розміру  й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й  близько не схожі на ресурси України, сподівається отримати 10 мільярдів  доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти  до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які  б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.

Адміністрація президента, Кабінет міністрів повинні  запровадити достатню дисципліну в  різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал  і надалі плинутиме до інших країн  замість України.

Особливо  це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто  забувають, може бути колосальним генератором  робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив  два мільйони нових робочих місць  лише за п’ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і  забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.

Серед інших  важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати  наступні:

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається  у справи бізнесу. Це особливо помітно  у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

- щодо  надання позик компаніям (особливо  державним), які зазнали труднощів; 

- щодо  придбання в уряду облігацій  скарбу при конвертації цих  облігацій у довгострокові і  менш прибуткові форми надання  кредиту уряду. 

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

• рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;
• чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);
• антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом (зауважу, що антитрастове законодавство в Україні — це “табула раса”).

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) —  справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших  видів ризику зусиллями уряду  або інших організацій можна  позбутися, забезпечивши сприятливіший  інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди  на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.

• Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:
• діяльність у якомога більшій кількості країн;
• рівень конкуренції;
• рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій  країні. Навіщо компанії інвестувати  в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині  або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими  країнами. І навіть коли в Україні  будуть створені добрі умови для  інвестування, вони можуть виявитися  не досить сприятливими порівняно з  іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.

Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями  інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).

Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним  кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В  цьому аспекті Україна програє  країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної  Європи. Саме у цій сфері український  уряд і парламент мають поліпшити  становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового  тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у вашу країну.

Оже, аналіз факторів, здійснений вище, свідчить, що репутація України як складного  місця для ведення як іноземного, так і українського бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні  фактори на позитивні. Для цього  потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних  рівнів управління.

1.3.Інструментарій оцінки інвестиційного клімату в країні.

Незважаючи  на зусилля уряду і велику кількість  публікацій, проблема залучення інвестицій в Україну залишається не вирішеною, методи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів України практично не визначеними. Саме відсутність відповідних характеристик  та інформації про економічні, фінансові  та юридичні умови здійснення іноземних  інвестицій в України є серйозною  перешкодою на шляху інвесторів.

Основні підходи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів переважно базуються на використанні методу експертних оцінок і на аналізі статистичних даних  по різних економічних показниках. Вони розрізняються переліком пропонованих респондентам питань, методикою збору  інформації, виділенням груп економічних  суб’єктів, а також критеріями, відповідно до яких виробляється групування показників на кожному рівні.

Аналіз  існуючих методик оцінки інвестиційного клімату регіонів свідчить про існування  різноманіття підходів, що використовують різні способи статистичного  збору інформації і різні критерії економічного аналізу. Наприклад, лондонський  журнал „Euromoney” розраховує інтегральний показник надійності, що вимірюється  за стобальною шкалою. У США публікуються індекси, що характеризують рейтинг  штатів за різними критеріями і мають  різну спрямованість. Низка відомих  наукових центрів та інвестиційних  компаній періодично публікують ранговий за рівнем інвестиційної привабливості  перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів. З метою  виявлення нових можливостей  для регіональної диверсифікації вітчизняних  і зарубіжних інвесторів, підвищення гарантії ефективності інвестиційної  діяльності необхідно визначити  методи та методики, що дають достовірну оцінку інвестиційної привабливості  регіонів країни.

Розглянемо  результати досліджень найбільш відомих  рейтингів регіонів, проведених в  Україні. Для оцінки розвитку економіки  й регіональної диференціації В.Романенко, І.Калініченко запропонували інтегральний показник валового регіонального продукту на душу населення. За його відсутності вони пропонують використовувати показник валової доданої вартості.

У рейтингу інвестиційної привабливості регіонів, в якому застосовувалася математична  модель і методика обробки статистичного  матеріалу "Інституту реформ", зроблено спробу використовувати як найважливіші фактори економічного розвитку регіону показники ринкової та фінансової інфраструктури, стану  людських ресурсів. Лідером рейтингу у кожній групі є Київ з істотним відривом від інших областей. По групі показників рівня розвитку фінансової інфраструктури столиця  у 2 рази перевищила інші області-"лідери".

Друге місце  в рейтингу посіла Донецька область. Економіка області є лідером  у країні за обсягами промислового виробництва, найбільшим експортером  серед регіонів України. Третє місце  в рейтингу посів також регіон з розвинутою важкою промисловістю  – Дніпропетровська область. Львівська  область посіла четверте місце в  рейтингу, а за обсягами інвестицій виявилася наприкінці першої десятки. Запорізька область покращила свою позицію, що пояснюється підвищенням  рівня розвитку фінансової інфраструктури і залучення людського капіталу в регіон. Харківська область перемістилася  на одну сходинку вниз – на шосте  місце, що пов'язано з труднощами на підприємствах машинобудівної галузі. Інші області, за винятком Одеської й  Автономної Республіки Крим, за результатами розрахунків загального рейтингу набрали  менше однієї третини балів з  можливих. Наведена методика дозволила  виявити потенційно привабливі регіони  інвестування, провівши їх ранжування відносно груп лідерів, переслідувачів, основного масиву і аутсайдерів.

Рейтинг оцінки інвестиційного потенціалу регіонів України, проведений CAIB Securities, включав  фактор ризику і істотно відрізнявся  від аналогічного рейтингу "Інституту реформ". Показники, що характеризують рівень ризику інвестування в регіони, були підрозділені на групи фінансових, політичних, законодавчих і економічних ризиків.

Аналіз  результатів рейтингу продемонстрував  значну диференціацію інвестиційного потенціалу в окремих регіонах. Максимальний показник у Києві перевершив мінімальний  у Кіровоградській області в 6,2 рази. За ризиком був відзначений  менший розкид отриманих результатів  – 1,7 рази. Потенціал основної маси регіонів був оцінений нижче середнього, причому було визначене зниження інвестиційного потенціалу в напрямку зі Сходу на Захід. Це підтвердило  поглиблення диференціації між  сприятливими і несприятливими регіонами  в економіці України.

Мінімальний ризик був визначений тільки в 11 регіонах, що складало менше половини регіонів, оцінюваних рейтингом інвестиційного потенціалу.

Слід  зазначити теоретичну спрямованість  більшості методик, застосовуваних при оцінці інвестиційного потенціалу. Крім цього, ці методики не враховують оцінку галузевої інвестиційної  привабливості.

Оцінка  інвестиційної привабливості регіонів країни відкриває нові можливості для  регіональної диверсифікації вітчизняних  і зарубіжних інвесторів, підвищує гарантію ефективності інвестиційної  діяльності. Поряд з більш обґрунтованою  регіональною диверсифікацією інвестиційної  діяльності в нинішніх умовах така оцінка дає можливість розробляти інвестиційну стратегію на тривалу перспективу, пов’язувати стратегію з потенціалом  регіональних споживчих ринків і  ринків чинників виробництва; враховувати  можливий період реалізації інвестиційних  проектів у окремих регіонах.

Висновок  до розділу 1.

Розвиток  економіки держави залежить від  ефективності інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в  основні фонди й виробничі  потужності.

Інвестиційний процес складається з трьох послідовних  стадій :

• науково-проектної підготовки,
• будівництва і освоєння проектних потужностей.

Системна  трансформація економіки України  передбачає здійснення активної господарської  політики, проведення прогресивних структурних  зрушень у національному господарстві, створення пріоритетних умов для  розвитку галузей, котрі визначають науково-технічний прогрес, вирішення  питань щодо реконструкції, модернізації об'єктів господарювання у базових  виробничих комплексах.