Оцінка та вдосконалення формування стратегічних і тактичних завдань у ПАТ «Кий-Авіа»

43

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...........3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНИХ І ТАКТИЧНИХ ЦІЛЕЙ У СИСТЕМІ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ……………………….……………….………………………5

1.1. Суть і місце місії організації, її цілей та завдань у системі операційного менеджменту……………………………………………………………………..…5

1.2. Особливості стратегічного управління як способу реалізації цільового підходу у системі операційного менеджменту………………………………..…8

1.3. Система тактичного управління та його взаємозв’язок зі стратегією організації………………………………………………………………………..…13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ І ТАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ У ПАТ «КИЙ-АВІА»………………………………………………………………...17

2.1. Загальна характеристика ПАТ «Кий-Авіа», його місія та пріоритети………………………………………………………………………….17

2.2. Основні цілі, стратегія і тактика ПАТ «Кий-Авіа»..….………….…..21

2.3. Поєднання стратегічних і тактичних цілей як основний чинник успіху  «Кий-Авіа»……………………………………………………………………….....25

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ І ТАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ У СИСТЕМІ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ………………………..……………...28

3.1. Оцінка та вдосконалення формування стратегічних і тактичних завдань у ПАТ «Кий-Авіа»…………………………………………………………….…..28

3.2. Удосконалення реалізації стратегії на підприємствах……….………...30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………....40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…..42

ДОДАТКИ……………………………………………………………………44

ВСТУП

Кожне підприємство, що існує на сучасному ринку, ставить перед собою безліч цілей і завдань, що формують загальну стратегію і тактику його діяльності.

Самостійне «відкрите» підприємство у перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:

- дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпечення існування підприємства в довгостроковій перспективі;

- самостійне визначення стратегічних і тактичних цілей розвитку та підтримки власної життєздатності;

- визначення необхідних обсягів виробництва, структури постачання та постачальників;

- налагодження ефективних зв’язків з партнерами;

- забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки вибору адекватних стратегій.

В даному переліку вказані лише основні завдання, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності. Проте і вони свідчать про важливість правильного вибору фірмою стратегії і тактики діяльності, а отже – і про актуальність обраної мною теми курсової роботи.

Зарубіжні теорії менеджменту за останні 30 років пройшли досить складний шлях формування. Як визнають провідні спеціалісти, однією з найбільш плідних ідей у менеджменті за цей період стало вже традиційне для процвітаючих підприємств світу, однак все ще домінуюче та ефективне — стратегічне мислення. Зміст цього явища полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, в ствердженні необхідності формування стратегій та рішень, що з них випливають, а також налагодження діяльності з метою їх здійснення. Важливим для реалізації стратегічних рішень є також вибір менеджером правильної тактики діяльності організації.

Головне в операційному менеджменті - ставити перед собою цілі, що відповідають інтересам підприємства. Для вирішення оперативних і стратегічних завдань необхідна участь менеджерів усіх рівнів управління. Однак форми і методи цих рішень на різних рівнях управління різні. Необхідність вирішення різних оперативних завдань з урахуванням інтересів підприємства вцілому вимагає участі керівника в оперативному управлінні. Тому важливо визначити конкретне коло оперативних завдань, у рішенні яких повинен брати участь керівник організації, форми і ступінь його участі.

Для детальнішого з’ясування проблем постановки цілей на підприємстві було обрано тему курсової роботи, що стосується формування взаємозв’язків між стратегічними і тактичними завданнями у системі операційного менеджменту.

Основними завданнями роботи є:

- охарактеризувати теоретичні основи розробки стратегічних і тактичних цілей на підприємстві, проаналізувавши суть місії організації, а також особливості стратегічного і тактичного управління;

- проаналізувати взаємозв’язок стратегічних і тактичних завдань, використовуючи як приклад ПАТ «Кий-Авіа»;

- запропонувати шляхи удосконалення процесу формування стратегічних і тактичних рішень на підприємствах України.

Метою курсової роботи є розглянути особливості формування взаємозв’язків між стратегічними і тактичними завданнями у системі операційного менеджменту.

Об’єкт дослідження роботи – стратегічні і тактичні цілі ПАТ «Кий-Авіа».

Предмет роботи - формування взаємозв’язків між стратегічними і тактичними завданнями у системі операційного менеджменту ПАТ «Кий-Авіа».

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, в яких послідовно розкривається і досліджується зазначена проблема, висновків та додатків. Загальний обсяг роботи – 42 сторінки.

У процесі дослідження було використано 31 джерело.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНИХ І ТАКТИЧНИХ ЦІЛЕЙ У СИСТЕМІ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Суть і місце місії організації, її цілей та завдань у системі операційного менеджменту

Менеджмент як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та внаслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці шляхом випробувань та практики в галузі управління методом спроб та помилок відповідають на запитання: "У чому виявляється успіх організації?". Відповідь на це запитання дозволяє відповісти на більш прагматичне: "Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?". Для пошуку відповідей для менеджера необхідним є визначення місії організації, формування її цілей. [27, c. 11-12]

У менеджменті функцією цілевстановлення є функція планування, в процесі реалізації якої визначаються цілі та способи їхнього досягнення. Однак ціль не можна ототожнювати з планом або прогнозом. Прогноз визначає напрямок розвитку, ціль — найбільш прийнятний стан системи в межах цього напрямку, а план — шлях досягнення цілі, етапи та окремі «сходинки» руху до них. Мета потребує всебічної якісної оцінки майбутнього стану системи, для якої вона розробляється й має давати закінчене та комплексне уявлення про майбутній стан системи.

Встановлення мети - це:

- початок будь-якого управлінського впливу або дії, основний зміст планів;

- основа побудови критеріїв, стандартів, нормативів, що використовуються для оцінки діяльності організації загалом, окремих її підсистем, робіт і виконавців;

- одна з основних складових, що застосовуються для виявлення проблем;

- загальний, попередній варіант рішення, що задає джерела та «поле рішень», а також їхній зміст в узагальненому вигляді;

- стрижень організаційно-практичної діяльності, оскільки усвідомлення мети допомагає згуртувати персонал і мотивувати його на досягнення результату. [19, c. 124-125]

Генеральна мета підприємства (ГМП) чи організації стосується її довгострокової спрямованості та орієнтації на конкретний тип діяльності. У ринковій економіці тип діяльності задається ринковою ситуацією, потребами ринку, а також іншими чинниками середовища: ГМП у ринковій економіці трактується як місія.

Місія — мета, задля якої існує організація.

Місія тісно пов’язана з такими категоріями, як «бачення» розвитку фірми, «філософія існування фірми» тощо, і майже завжди є особистим поглядом керівників найвищого рівня на перспективу розвитку підприємства.

Управлінська цінність формулювання місії полягає у визначенні довгострокової орієнтації підприємства та основних рішень стосовно узгоджених дій з реалізації «бачення» його розвитку. [28, c. 34-36]

Рис. 1.1. Роль місії організації

Місія може бути обґрунтована та визначена лише за умови чіткого уявлення про продукцію чи послугу, яка може знайти збут на конкретному сегменті ринку, про організаційно-технологічні можливості виготовлення конкурентоспроможного продукту, про існування суспільної відповідальності фірми, що поряд з ідеєю самовизначення та формування неповторного позитивного іміджу є основою філософії існування підприємства в сучасних умовах.

Існують чіткі правила вибору місії підприємства чи організації, які дають змогу досить жорстко пов’язати об’єктивні та суб’єктивні її сторони.

Правило 1. Забезпечити відкриту розробку та обговорення мети серед співробітників та інших зацікавлених у діяльності підприємства осіб.

Правило 2. Встановити, оцінити та обговорити альтернативні варіанти мети в межах організації, що допомагає співробітникам усвідомити, чим є насправді організація, де вони працюють.

Правило 3. Визначити в процесі обговорення прихильників і супротивників. Перші об’єднуються навколо мети, інші — усвідомлюють, що їхні джерела економічного та морального задоволення перебувають за межами цієї організації, і приймають рішення про звільнення.[28, c. 54-57]

Важливим кроком до виконання місії є встановлення цілей — складний та трудомісткий процес, у якому поєднуються знання та досвід осіб, відповідальних за формулювання цілей, а також урахування об’єктивних чинників, що відображають ситуацію у середовищі, стан виробничого потенціалу підприємства та вплив інших об’єктивних факторів.

Функції цілей, що випливають з ролі, можна сформулювати так:

   виправдовують існування, законність організації;

   регулюють поведінку організації та її членів;

   сприяють розподілу відповідальності між структурними підрозділами;

   зменшують невизначеність, сприяють пристосуванню до середовища;

   забезпечують основу для конструювання організації та взаємодію між окремими її підсистемами. [27, c. 21-27]

Правильно сформульовані цілі мають відповідати таким вимогам:

   реальність, конкретність, досяжність;

   вимогливість, орієнтація на високий результат, успіх (а не на процес) ;

   наукова обґрунтованість, погодженість;

   вимірюваність (мета має бути представлена кількісно чи іншим способом для оцінки ступеня її досягнення);

   однозначність для сприйняття, ясність;

   гнучкість (можливість і необхідність внесення коректив у зміст мети та структуру цілей організації під впливом змін у середовищі);

   прийнятність (необхідність урахування звичаїв, потреб, бажань, традицій та цінностей, що склалися в суспільстві);

   відображення змісту діяльності (процес цілевстановлення задає організації загалом, а також окремим її складовим певний зміст та порядок дій, який має сприяти досягненню цілей).

Прикладом погано сформульованих цілей можуть бути: «Ми намагаємося бути лідером у галузі» або «Наша мета — вести жорстку конкурентну боротьбу».

Забезпечення вимог щодо цілей управління пов’язано з технологією їхнього формування.

Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов’язкових етапів:

1) виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в оточенні;

2) встановлення загальної мети організації;

3) побудова ієрархії цілей («дерева цілей»);

4) встановлення індивідуальних цілей та задач як інструменту забезпечення їхнього виконання. [28, c. 120-123]

У наступних підрозділах детальніше досліджено особливості стратегічного і тактичного управління.

1.2. Особливості стратегічного управління як способу реалізації цільового підходу у системі операційного менеджменту

Менеджери процвітаючих організацій орієнтуються на стратегічне мислення. Воно базується на усвідомленні насамперед керівниками та всім персоналом власної відповідальності за довгострокове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду.

Стратегічно орієнтоване підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою в діяльності персоналу підприємства і насамперед вищого керівництва, де існує система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів. Таке підприємство має досить суттєві переваги порівняно з «нестратегічними організаціями». Основні фактори, що впливають на стратегічний рівень підприємства, розглянуто в рисунку 1.2. [9, c. 14-17]

Рис. 1. 2. Фактори, що формують стратегічний рівень підприємства     [9, c. 13]

Стратегічне управління - це процес розробки стратегії управління організацією для успішної її реалізації. [24, c. 13-20]

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальне завдання полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується і цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. [25, c. 26-28]

Стратегія підприємства – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства – це довгостроковий плановий документ, тобто це результат стратегічного планування. [9, c. 80-82]

В свою чергу стратегічне планування – це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів. Розробка стратегій підприємств – це досить складний і тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого підприємства.

Найбільш визначальним та суттєвим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей діяльності підприємства. Існує система стратегічних цілей, яка має певні вимоги до себе.

Система стратегічних цілей:

- повинна бути багаторівневою – це означає, що повинна бути визначально головна ціль та ряд підрядних цілей;

- неоднорідно за періодом часу;

- різноманітною за змістом або предметом відображення, тобто має бути вказано конкретне виробництво. інвестиційна діяльність;

- нерівнозначною за об’єктом характеристики. [10, c. 170]

Основне завдання, тобто загальну ціль підприємства прийнято називати місією підприємства. Її вибір залежить від зовнішнього середовища та чинників існування конкретного підприємства. На основі загальної місії підприємства формулюються його стратегічні цілі. Від їх характеру буде залежати реальність та ефективність вибраної стратегії підприємства. Якщо стратегічні цілі будуть конкретними, вимірюваними, чітко орієнтовані в часі, досяжними, збалансованими, взаємопідтримуючими та ресурсозабезпеченими, то і стратегія підприємства буде визначена правильно та ефективно.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства.

Мета стратегічного планування — встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

   цілевстановлення та цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;

   багатоваріантність, альтернативність та селективність — реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;

   глобальність, системність, комплексність і забалансованість — орієнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об’єкта та взаємозв’язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;

   спадковість і послідовність — стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;

   безперервність — стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;

   наукова та методична обґрунтованість — використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;

   реалістичність, досяжність — врахування особливостей функціонування об’єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;

   гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію — урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов’язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв’язку;

   ефективність і соціальна орієнтованість — забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачених плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого — розв’язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом’якшенні суспільних проблем;

   кількісна та якісна визначеність — планування має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;

   довгостроковість заходів — орієнтація на розв’язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обґрунтованих, послідовних, складних заходів. [12, c. 134-136]

Основними етапами стратегічного планування на підприємстві є:

   визначення місії підприємства;

   формулювання стратегічних цілей;

   аналіз зовнішнього середовища та оцінка актуальності і реальності діяльності підприємства;

   аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку;

   вибір генеральної стратегії;

   аналіз стратегічних цілей;

   розробка функціональних та ресурсних стратегій;

   впровадження, контроль та оцінка результатів вибраної стратегії. [12, c. 140]

Отже, стратегічне управління — багатоплановий, формально поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей. [17, c. 58-59]

Засобом впровадження стратегії підприємства є виконання тактичних завдань.

1.3. Система тактичного управління та його взаємозв’язок зі стратегією організації

Для здійснення мети організації важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії.

Модель планування реалізації стратегії наступна. Реалізація стратегії здійснюється у двох напрямках: з використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил і за допомогою економічних важелів шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління за цілями. [22, c. 257-260]

У даному випадку необхідно розглянути тактичне планування як інструмент реалізації стратегії. Подібно до того, як керівництво виробляє короткотермінові цілі, що узгоджуються з довготерміновими та полегшують їх досягнення, воно також часто має розробляти короткотермінові плани, що узгоджуються із загальними довготерміновими. Такі короткотермінові стратегії називаються тактикою. Для тактичних планів характерні такі властивості:

-   розробляються з метою розробки стратегії;

-   створюються на рівні середньої ланки управління;

-   діють в коротший строк, ніж стратегії;

-   мають властивість досить швидко показувати результати. Наприклад, суть стратегії Львівського автобусного заводу полягає у виході на міжнародний ринок автобусів - в Африку, країни Європи тощо. А тактичні плани повинні спрямовуватися на поступове поліпшення якості автобусів, з реалізацією їх в Україні та країнах СНД. [10, c. 125-126]

Тактичне планування — це сукупність дій, процедур, господарської політики, спрямованих на досягнення поставлених поточних цілей і завдань. Тактичне планування можна розглядати як засіб реалізації стратегії підприємства, інструмент забезпечення взаємозв'язків цілей з можливостями підприємства, визначення послідовності і способів ефективного їх досягнення, чіткого розподілу завдань між кожним функціональним і лінійним підрозділом підприємства, обумовлення їх місця та ролі в досягненні загальних цілей. [7, c. 44-57]

Тактичне планування істотно відрізняється від стратегічного за певними ознаками. Основна відмінність полягає в охопленні сфер впливу. Стратегічне планування справляє ширший і глибший (глобальний) вплив на діяльність підприємства, визначає його успіх в майбутньому. Тактичне — враховує поточну внутрішню і зовнішню ситуацію, передбачає необхідні і можливі заходи для того, щоб їх реалізація забезпечила успіх сьогодні та сприяла досягненню стратегічних цілей і завдань.
Важливим є і часовий аспект відмінності. Стратегічне планування розраховане на тривалу перспективу і його наслідки проявляються через певний період часу та впливають на результати діяльності підприємства впродовж тривалого періоду. [9, c. 18-20]

Тактичне планування розробляється і здійснюється для реалізації стратегічних планів. Термін "тактика" запозичений із військової лексики і першочергово означав маневрування силами, необхідними для найближчих цілей. Якщо стратегічне планування відповідає на питання чого хоче досягти підприємство (організація), то тактичне планування акцентує увагу на тому, як підприємство (організація) може досягти бажаного результату. Тактичне планування — це організована послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Якщо стратегічне зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, то тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності. Незважаючи на те, що тактичне планування залежить від багатьох чинників, які відрізняються в кожній конкретній ситуації, головну його лінію можна окреслити:

1) менеджеру слід з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування;

2) коли стратегічний план змальовує ціль у загальному, то тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети. [28, c. 78-95]

Крім того, тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Тактичні результати базуються звичайно на конкретній інформації, рішення в тактичних планах в меншій мірі схильні до ризику, так як вони стосуються головним чином внутрішніх проблем фірми. Показники тактичних планів відображають певні цифри і конкретні факти. Тактичне планування зосереджено на середніх і нижчих рівнях управління і тяжіє до рівнів конкретних підрозділів.

Тактична плани мають короткострокові (до року) і середньострокові (до трьох років) періоди, тобто створюються і реалізуються на нижчих і середніх рівнях управління. Таким чином, весь процес планування слід уявити у вигляді наступних взаємопов'язаних етапів:

1-й етап. Оцінка підприємством (організацією) внутрішнього і зовнішнього середовища і формування стратегічних цілей.

2-й етап. Оцінка і аналіз стратегічних альтернатив розвитку підприємства (організації).

3-й етап. Вибір стратегії.

4-й етап. Розробка стратегічного плану.

5-й етап. Розробка середньострокових планів.

6-й етап. Короткострокове планування.

7-й етап. Перевірка результатів, їх співставлення з поставленими задачами, корегування. Для поєднання стратегічних і тактичних цілей організації розробляються середньострокові плани, до числа яких відноситься бізнес-план, який є основою внутрішньофірмового планування. Коли підприємець вибрав галузь діяльності і з'ясував, на яких конкурентних перевагах потрібно сконцентруватися, він складає бізнес-план. Бізнес-план — це документ, у якому підприємець підсумовує стратегію бізнесу і можливості її втілення. Такий план повинен відображати взаємозв'язок між можливостями підприємця та потребами виробництва й продажу конкретного товару чи послуги. Він повинен визначати стратегії для виробництва й продажу, правові та організаційні аспекти, бухгалтерський облік і фінанси. Зокрема, у бізнес-плані повинні бути відповіді на три запитання:

1. Які цілі та завдання у підприємця?

2. Які стратегії він використовуватиме для їхнього досягнення?

3. Як підприємець втілюватиме ці стратегії?

Бізнес-план — це документ, в якому: описуються всі основні аспекти підприємницької діяльності, аналізуються головні проблеми, з якими може спіткнутися підприємство і визначаються основні способи вирішення цих проблем. В залежності від конкретного характеру і умов майбутньої діяльності, виробництва, виду продукції (послуги), її новизни тощо склад і структура бізнес-плану можуть істотно змінюватися, але істотна сторона повинна бути однією і тією ж. [28, c. 156-158]