Оцінка якості скляних побутових товарів
Оцінка якості скляних побутових товарів
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Споживчі властивості скляних побутових виробів
.1 Властивості скла як основа
споживчих властивостей
.2 Характеристика споживчих
.3 Вплив сировинних матеріалів на споживчі властивості скляних побутових товарів
РОЗДІЛ 2. Класифікація й асортимент скляних побутових товарів
.1 Класифікація скляних
.2 Характеристика асортименту
.3 Основні напрямки розвитку асортименту скляних побутових товарів
РОЗДІЛ 3. Оцінка якості скляних побутових товарів
.1 Характеристика дефектів
.2 Вимоги нормативно-технічної
документації до якості
.3 Оцінка якості скляних
.4 Маркування, пакування, транспортування
і зберігання побутових
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
якість скляний товар споживчий
ВСТУП
Актуальність роботи. Товари господарського призначення - це товари складного асортименту, які є досить різноманітними за своїми матеріалами та способами виробництва і включають велику кількість видів та різновидів.
З метою підвищення конкурентоспроможності на ринку асортимент господарських товарів постійно оновлюється за рахунок впровадження новітніх технологій та використання нових матеріалів і сировини, що сприяє покращенню їх споживних властивостей.
Історія скла та виготовлення виробів з нього сягає глибокої давнини. Так, отримання емалей на кам'яному намисті, виробів із скла було відомо майже 12 тис. років до н.е.
В Древньому Єгипті майже 4 тис. років до н.е. було налагоджено скляне виробництво, а в І-IV століттях н.е. воно розповсюдилось на всі країни Західної Європи та Ближнього Сходу. Падіння Римської імперії в V столітті н.е. призвело до занепаду мистецтва і ремесла, в тому числі і скляного виробництва. Відродження виробництва виробів із скла у Венеції відбувається в період між XII і XV століттями.
Наприкінці XVII ст. скляне виробництво у Венеції приходить до занепаду, а лідером в цій галузі стає Чехословаччина. Особливу славу здобуває богемський кришталь, який і нині заслужено користується великою популярністю в світі.
На території Київської Русі скловиробництво зароджується в І ст. н.е., а вже в X-XI ст. тут виготовлялось скляне намисто, браслети, кубки, мозаїчна смальта. В Західній Європі були широко; відомі скловироби стародавніх майстрів Київської Русі, про яких говорили як про достойних конкурентів візантійським.
Майже до середини XIX ст. вироби зі скла в усіх країнах виготовлялись вручну і були доступні лише певним верствам суспільства. З другої половини XIX ст. скляні заводи починають виробляти також і набагато дешевші вироби, замінюючи їх індивідуальне виробництво на масове. Розпочалось використання машин в скловиробництві, що призвело до його механізації, а в подальшому - і автоматизації.
Визначну роль в розвитку наукових основ скловиробництва в Росії відіграли такі відомі вчені: М.В.Ломоносов, К.Г.Лаксман, О.К. Чугунов, Д.І Менделєєв, І.В. Гребенщиков, В.Е.Тищенко, І.І.Китайгородський, О.Н.Бережний та ін.
Сучасна скляна промисловість України освоїла технології виробництва оптичного, світлотехнічного, радіаційностійкого, зміцненого, тугоплавкого, хімічно стійкого, люмінесцентного, волокнистого, тарного, ситалового, посудного скла, яке використовується в різних галузях народного господарства. Значний розвиток одержало промислове виробництво нових конструкційних, оздоблювальних та облицювальних будівельних матеріалів у всьому світі.
Однією з основних матеріальних потреб людини є потреба в їжі. Саме скляний посуд опосередковано призначений для задоволення цієї потреби, оскільки він використовується для прийняття і короткочасного зберігання їжі, або для її приготування та тривалого (або нетривалого) зберігання. Крім утилітарного призначення, скляний посуд має на людину і емоційний вплив, задовольняючи його естетичні потреби. Скляні художньо-декоративні вироби відіграють, як правило, чисто естетичну роль (наприклад, різноманітні скляні прикраси).
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Товарознавча характеристика скляних побутових товарів».
Обєкт дослідження - сучасне товарознавство.
Предмет дослідження - скляні побутові товари.
Мета дослідження - дати товарознавчу характеристику скляним побутовим товарам.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
) охарактеризувати вихідну
) дослідити формування
) розглянути класифікацію та асортимент скляних побутових товарів;
) вивчити вимоги нормативно-
Методи дослідження. Для розвязування
поставлених завдань
РОЗДІЛ 1. Споживні властивості скляних побутових виробів
.1 Властивості скла як основа
споживних властивостей
Для задоволення потреб побутові скляні вироби повинні мати комплекс функціональних, ергономічних, естетичних властивостей, бути надійними в експлуатації, нешкідливими для людини.
Основу цих споживних
Склом називають всі речовини амфорно-кристалітної структури, одержані шляхом переохолодження розплаву, який складається з різноманітних оксидів, і незалежно від їх хімічного складу і температурної зони затвердіння мають при підвищенні в'язкості механічні властивості твердих тіл.
Хімічний склад скла різноманітний в залежності від вимог, що пред'являються до властивостей скловиробів, та від умов їх експлуатації, а також способу виробки. Склад скла може бути виражений загальною формулою трисилікату: К2О КО 6SіO2.
З одновалентних оксидів до складу скла входять Ма2O, К2O, Lі2О та ін.; з двовалентних - СаО, МgО, ZnО, РbО, ВаО та ін.; а також такі оксиди: Аl2O3, ВаO3, В2O3.
В скловарінні на даний час використовується близько 80 елементів періодичної системи Д.І. Менделєєва, в т.ч. і рідкоземельні, які широко використовуються як барвники. Силікатне скло, яке використовують для виготовлення посуду і художньо-декоративних виробів, може бути безсвинцевим (звичайним) і свинцевим (кришталевим). До складу свинцевого скла входить 18-24% або більше РВО. Окремі підприємства виробляють безсвинцевий кришталь (замість РВО містить 2пО) і баритовий кришталь (містить ВаО). Скло є складною системою, яка складається не менше ніж із 5 оксидів. Основними із них є SiO2 - 72-75%, СаО - 8,5-9,5%, N2O - 13-15%, а також оксиди свинцю, бору, алюмінію та ін.
Хімічний склад скла, приведений в табл. 1.1, поданий для виробів різного призначення.
Таблиця 1.1.
Хімічний склад скла для виробів різного призначення
Хімічний склад скла, %
Назва скла залежить від вмісту тих чи інших оксидів: натрій-кальцій - силікатні, фосфатні, свинцеві (кришталеві), барієвий кришталь та ін.
Властивості скла можна згрупувати в такі підгрупи, як фізичні та хімічні. До фізичних властивостей скла, які мають найважливіше значення для споживних властивостей скляних виробів, належать густина, міцність, крихкість, термічні (теплопровідність, теплове розширення, термостійкість), оптичні та електричні властивості скла.
Густина скла залежить від складу
скла та термічної обробки і
На густину скла також помітно впливає і температурна обробка виробів, яка підвищує цей показник на 0,5% у відпаленого скла, порівняно з загартованим склом.
Міцність - це властивість скла, яка визначає можливості використання скляних виробів. Розрізняють міцність при розтягуванні, стискуванні, згинанні, ударі тощо.
Скло неоднаково поводить себе при різних видах навантаження. Так, воно має порівняно високу міцність при стискуванні (50-200 МПа), яка в 15-20 разів більше міцності при розтягуванні (3,5-9 МПа). Міцність скла при розтягуванні підвищується при наявності в склі СаО, ВаО, РbО і Аl2O3. Крім того, наявність на поверхні найдрібніших тріщин і подряпин різко знижують міцність при розтягуванні. Руйнівна напруга при стискуванні збільшується при наявності в склі оксидів алюмінію, магнію та кремнезему. Міцність скла може бути підвищена шляхом термічної обробки -загартування, вогнеполірування, травлення іонним обміном та іншими способами. Так, міцність загартованого скла в 3-4 рази вище, ніж відпаленого. При загартуванні в поверхневому шарі створюються більші, але рівномірно розподілені напруги, котрі послаблюють розклинюючу дію тріщин і подряпин. Мікротріщини та інші дефекти поверхні скла ліквідуються хімічною обробкою (травлення) скла плавиковою кислотою та вогневим поліруванням (оплавлення) поверхні. Крім того, на міцність скла впливають й інші чинники, в тому числі хімічний склад, ступінь однорідності, температура оточуючого середовища.
Крихкість є важливим показником, який характеризує довговічність виробів. Крихкість скла оцінюють його ударною міцністю, під якою розуміють сумарну роботу серії ударів, що викликають руйнування зразка.
Крихкість скла залежить від форми і розмірів зразка, а також від термічної обробки. Введення в скло оксидів - В2О3, Аl2O, МgО - знижує його крихкість. Міцність до удару загартованого скла підвищується в 5-7 разів, що і використовується при виробництві спеціального скла для автотранспорту та інших виробів. В цілому ж скло належить до типових крихких матеріалів, які практично не мають пластичної деформації і руйнуються відразу при досягненні межі пружності.
Твердість - це здатність скла чинити опір вкоріненню в нього іншого тіла під певним навантаженням. Вона визначає придатність скла до різних умов обробки і експлуатації (шліфування, різання, свердлення, дряпання, стирання). Найтвердішим склом є кварцове, високоглиноземне (18-30% Ад2O3) та боросилікатне (до 12% В2O3), а найм'якшим - кришталеве. Чим твердіше скло, тим менше подряпин і пошкоджень утворюється на поверхні виробів, довше зберігається блиск і висока механічна міцність. Твердість скла визначають різними методами: вдавлюванням і дряпанням, шліфуванням тощо. Згідно з мінералогічною шкалою Мооса, твердість скла знаходиться між 5-7.
Термічні властивості скла мають визначальне значення для оцінки якості жаростійкого посуду та інших виробів, які піддаються впливу перепаду температур. Вони включають в себе теплоємність, теплопровідність, термічне розширення, термостійкість.
Теплоємність скла залежить від хімічного складу і природи молекулярних зв'язків. Теплоємність збільшується з введенням в скло ZnO, Lі2O і В2O3 і зменшується при введенні РbО і ВаО. Величина теплоємності скла знаходиться в межах 0,3-1,05 КДж.
Теплопровідність скла становить 0,7-1,34 Вт, що в 400 разів менше цього показника для міді. Вона залежить від хімічного складу скла. Найнижчу теплопровідність має скло свинцеве, а найвищу - кварцове і боросилікатне скло. З підвищенням температури теплопровідність скла збільшується, вона прямо пропорційна теплоємності. Теплопровідність скла позитивно впливає на його термічну стійкість, яка з підвищенням теплопровідності зростає. При різких перепадах температури виникає велике напруження скла, яке має малу теплопровідність.
Термічне розширення твердого скла характеризується коефіцієнтами його лінійного (а), об'ємного (b) розширення, які показують зміну довжини чи об'єму зразка скла при нагріванні на 1°C. Термічне розширення визначає термічну стійкість скла і враховується при його декоруванні склотканинами, склонитками, емалюванні, одержанні кольорових 2-3-шарових виробів, електроламп, спіканні скла з керамікою, металами та ін.
Термічна стійкість - це здатність скловиробів витримувати різкі коливання температури і при цьому не руйнуватись. Побутовий посуд та технічні вироби зі скла в процесі експлуатації постійно відчувають різкі перепади температури, тому ця властивість скла в значній мірі визначає довговічність виробів з нього. Термостійкість залежить від багатьох факторів та властивостей скла: теплопровідності, температурного коефіцієнта розширення, міцності скла при розтягуванні, модуля пружності, теплоємності, товщини та форм виробів, ступеня однорідності скла тощо. Тому термостійкість виробів визначають при перепадах температур, відповідних реальним умовам їх експлуатації, а характеризують їх кількістю теплозмін, що витримує виріб і при цьому не руйнується.
Найбільшою термостійкістю характеризується кварцове скло з малим термічним розширенням, яке витримує значні перепади температури (20-900°С); в той же час термостійкість звичайного посудного скла знаходиться в межах 20-150°С.
Високу термостійкість мають вироби з малим вмістом оксидів бору, оксидів титану та ін. На термостійкість скловиробів впливає також стан їх поверхні: при наявності подряпин, тріщин та інших дефектів вона знижується. Для усунення дефектів і, як результат, підвищення термостійкості, вироби піддають термічній обробці з подальшим травленням плавиковою кислотою. Вироби з потовщеними стінками та дном, з гострими гранями і виступами мають меншу термостійкість, ніж тонкостінні та округлі, овальні скловироби. Скло значно краще чинить опір швидкому нагріванню, ніж різкому охолодженню. Це пояснюється тим, що в зовнішніх шарах виникає напруга розтягування, яка не може протистояти більш високій напрузі при стискуванні у внутрішніх шарах, і скло руйнується. Чим більше перепад температур при охолодженні, тим вище ці напруги. І, навпаки, при швидкому нагріванні в поверхневих шарах скла виникає напруга стискування, а у внутрішніх - напруга розтягування. В цьому випадку напруга стискування легко протистоїть малій напрузі розтягування внутрішніх шарів, тому скловироби не руйнуються. Таким чином, термостійкість скла при швидкому нагріванні вища, ніж при швидкому охолодженні.
Оптичні властивості скла - це заломлення, поглинання, відбиття і світлопропускання світлового потоку, який падає на скло.
Показник заломлення залежить від середовища, довжини хвилі світла і температури; з підвищенням останньої він зростає. Цей показник значно залежить від хімічного складу скла. Так, для натрій-кальцій-силікатного скла він знаходиться в межах 1,48-1,52, а для кришталевого 1,57-1,75. Гра світла кришталевого скла пояснюється саме високим показником заломлення. З цією метою вироби роблять більш товстостінними і прикрашають глибоким алмазним грануванням.
Поглинання світла склом є суттєвим його недоліком. Віконне скло, яке пропускає менше 84% падаючого світлового потоку, неможливо використовувати для заскління житлових приміщень. Віконне скло поглинає до 2% світлового потоку, який проходить через нього, і перш за все - його ультрафіолетову частину. Найкраще пропускають світло, в тому числі ультрафіолетові промені, кварцове скло та увіолеве скло.
Відбиття світла скла залежить від його природи, характеру поверхні. Великий світловий потік відбивається від рівної блискучої поверхні і менший - від матової.
Хімічні властивості скла. Здатність скла протистояти руйнівній дії різних хімічних реагентів характеризує його хімічну стійкість.
Механізм процесу, який протікає при хімічній взаємодії скла з різними хімічними реагентами (атмосферна волога, розчини солей), був вивчений акад. І.В. Гребенщиковим. Суть цього процесу у гідролітичних та іонообмінних реакціях агресивних середовищ зі склом. Продуктами цієї взаємодії є вільні їдкі луги і плівка з гелю кремнієвої кислоти. Луговий розчин з поверхні скла в подальшому вимивається і видаляється, плівка ж геля кремнієвої кислоти з часом зміцнюється, і незважаючи на мізерну товщину (1-7 мкм), захищає скло від подальшого руйнування.
За такою схемою проходить взаємодія скла з такими реагентами, як вода, волога атмосфера, розчини солей, кислот (крім плавильної, фосфорної). Інший вплив на скло мають луги, фосфорна та плавильна кислоти. Вони діють не лише на силікати, але й на вільний кремнезем, який утворює каркас скла. Захисна плівка в цьому випадку не утворюється, і скло руйнується з постійною та помітною швидкістю. Процес руйнування скла проявляється в утворенні на його поверхні іризуючої плівки, а при більш глибокому руйнуванні - в порушенні гладкої поверхні, втратах міцності, появі сіруватих незмиваних напилів. Ці властивості скла мають величезне значення в процесі експлуатації, транспортування та зберігання скляних виробів.
Хімічна стійкість залежить також від складу скла, температури, стану поверхні та інших факторів. Так, скло кришталеве менш хімічно стійке порівняно із звичайним; підвищення температури скла чи діючих на нього реагентів, а також при наявності подряпин, мікроскопічних тріщин, дефектів поверхні, знижують хімічну стійкість. Лужно-вапнякове скло за хімічною стійкістю ділять на 3 групи: з вищою хімічною стійкістю, середньою та низькою.
Скло з високою хімічною стійкістю, як правило, має високі механічні і електроізоляційні властивості. Хімічна стійкість скла збільшується в декілька десятків разів у результаті теплової обробки (400-500°С) його поверхні, при цьому проходить ущільнення кремнеземної плівки. Крім того, хімічна стійкість виробів підвищується в декілька тисяч разів за рахунок отримання на їх поверхні захисних покриттів, які є гідрофобними (оксиди амонію чи цинку, кислотно-парафінові та ін.). Позитивний вплив на підвищення хімічної стійкості скла має відпалювання виробів в середовищі газів (SO2, SO3, СO2). При цьому проходить нейтралізація лужних оксидів і, перш за все, натрію і калію, якими збагачується поверхня скла при нагріванні.
.2 Характеристика споживних
В процесі використання скляних виробів завдяки споживним властивостям задовольняються певні потреби людини. Корисність виробів із скла для споживача визначається насамперед комплексом його функціональних, ергономічних, естетичних властивостей та надійністю.
Аналізуючи функціональні
Конструкційне рішення форми та розмірів скловиробів безпосередньо залежить від їх призначення. Так, для зберігання значних кількостей рідини, що виливається невеликими порціями, розроблена форма графинів з вузьким горлом. Ці ж фактори обумовлюють форми та розміри посуду для вина.
Для виявлення специфічного аромату коньяку функціонально придатні порівняно невеликі (75-100 см3) кулькоподібні фужери, які звужуються доверху, з тонкими стінками, які заповнюються лише на 1/3 і швидко сприймають тепло руки, що підсилює аромат напою.
Навпаки, для насичених вин
Ергономічні властивості характеризують, перш за все, зручність в користуванні скляними виробами і комфортність та їх гігієнічні властивості (рис. 1.1).
Комфортність побутового посуду визначається зручністю його зберігання, транспортування, миття тощо. Для комфортності посуду велике значення має форма виробу і його розмір, наявність, розташування та форма ручки, її розмір. Розміри ручок в усіх випадках повинні відповідати розмірам руки людини.
Для комфортності та гігієнічності посуду також велике значення має діаметр верхнього отвору. Гладка рівна поверхня скляного посуду є кращою, ніж нерівна, яка має шорсткість, гострі, ріжучі і дряпаючі місця. Наявність кутів, виступів і заглиблень також підвищує забрудненість виробів та ускладнює підтримку їх в чистоті. Перевозити, зберігати зручніше вироби, які при цьому займають меншу площу і т.п.
Рис 1.1. Схема групування ергономічних властивостей скляних виробів
Гігієнічні властивості
Естетичні властивості скляних побутових товарів - це така група споживних властивостей, яка виявляє в чуттєво-сприйнятливих ознаках форми виробу суспільну цінність та соціально-культурну значущість і задовольняє естетичні потреби людини. Основними показниками естетичних властивостей скляних товарів є їх інформаційна виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання та товарного вигляду (рис. 1.2).
Інформаційна виразність (інформаційність) форми - здатність виробу через особливості форми відображати соціально-естетичні уявлення, які склалися в суспільстві. Одиничними показниками інформативності є художньо-образна виразність, оригінальність форми, відповідність стилю і моді.
Раціональність форми полягає в єдності форми і змісту, виявленні її відповідності умовам виробництва і експлуатації, правдивості відображення функціонально-конструкторської суті виробів. Саме дизайн товарів, обумовлений їх художнім конструюванням, передбачає раціональне поєднання показників зовнішнього вигляду з функціональними і ергономічними.
Рис. 1.2. Структура естетичних властивостей і показників скляних товарів
Цілісність композиції характеризує, гармонійну єдність частин і цілого, органічний взаємозв'язок елементів форми виробу, його узгодженість з іншими виробами, а також ефективність використання професійно-художніх засобів для створення композиційного вирішення. Комплексний показник композиційної цілісності характеризується такими одиничними показниками як гармонійність об'ємно-просторової структури, архітектонічність, пластичність, колорит, художньо-графічна виразність. Гармонійність об'ємно-просторової структури забезпечує взаємодію всіх елементів форми виробу між собою та з простором. Всі елементи форми повинні бути органічно поєднані один з одним, підпорядковані і мати єдиний характер завдяки належному використанню засобів композиції - пропорцій, масштабності, ритму, симетрії.
Досконалість виробничого
1.3 Вплив сировинних матеріалів на споживні властивості скляних побутових товарів
Сировинні матеріали скловиробництва поділяють на основні та допоміжні. До основних матеріалів належать речовини, необхідні для введення в скломасу кислотних, лужних та лужноземельних оксидів, які забезпечують отримання виробів з необхідними фізичними і хімічними властивостями. Допоміжні матеріали вводять для зміни властивостей скла: одержання різного кольору скла, забезпечення необхідних умов для одержання високоякісних виробів, а також прискорення процесів варіння і просвітлювання скломаси.
До основних матеріалів належать кварцовий пісок, борна кислота чи бура, польовий шпат, каолін, сода і сульфат натрію, поташ , вапняки і крейда, доломіт, сурик, оксиди цинку, алюмінію, кальцію, магнію і барію, нефелін, скляний бій та ін.
Допоміжні матеріали згідно з призначенням - це барвники, глушники, знебарвники, освітлювачі, окисники, відновники і прискорювачі варіння скла.
Барвники скла, в залежності від того, чи в процесі варіння скла вони розчиняються і утворюють з кремнеземом забарвлені силікати, чи зберігаються у вигляді колоїдно-дисперсних частинок, мають відповідно назву молекулярні та колоїдно-дисперсні. Молекулярні барвники - це оксиди металів, які надають склу певний колір без додаткової теплової обробки. Колір скла залежить від виду і кількості барвника, хімічного складу скломаси, середовища та умов варіння. Так, оксид кобальту при невеликій кількості (0,1-0,5%) надає склу синій колір, при великій - фіолетово-синій з червоним відтінком. Сумісне введення сполук кобальту і пероксиду марганцю надають скловиробам пурпурового, фіолетового і чорного кольорів. Калієве скло при цьому забарвлюється інтенсивніше, ніж натрієве. Перекис марганцю забарвлює звичайне скло (натрій - кальцій силікатне) в червоно-фіолетовий колір; оксид нікелю це скло теж забарвлює в фіолетовий колір з коричневим відтінком, а калієве - в червоно-фіолетовий. Оксид міді надає склу блакитного (при вмісті 1-2%) чи зеленого кольору, а оксид хрому - зеленого. Жовтий колір одержуємо при введенні в скломасу сульфід кадмію, сульфіду заліза, оксиду урану. Крім того, широко застосовуються комбіновані барвники для збільшення кольорової гами скла. Білий колір надає поєднання двоксиду олова і кріоліту, чорний - оксиду марганцю (12-13%) і сульфіду заліза. Оксид заліза забарвлює скло в синьо-зелений колір, оксид заліза - в жовтий, а в комбінації вони дають скло зеленого кольору; змішуючи жовті і червоні барвники, отримують скло коричневого кольору тощо. В якості молекулярних барвників в останні десятиліття широко використовують оксиди рідкоземельних елементів: діоксид церію, оксид неодиму і празеодиму, оксид ербію, комбінацію оксидів неодиму та празеодиму (дидим). Ці барвники надають склу такі споживні властивості: високий показник світлозаломлення, світло-проникнення, стійке і рівномірне забарвлення. Так, скло, яке містить діоксид церію в присутності оксиду титану, має лимонно-жовтий колір з незначним червоним відтінком, а оксид неодиму надає склу фіолетово-бузкового кольору. Красивий колір скла - фіолетово-червоний - одержуємо при введенні оксиду празеодиму. Дидим забарвлює скло в синьо-блакитний колір, а оксид ербію - в рожевий.
Колоїдно-дисперсні барвники надають склу певного кольору після теплової обробки (наводка), в результаті якої мікрочастинки барвника збільшуються до необхідного розміру (10-55 мкм). До таких барвників належать золото, срібло, мідь, селен, сурма, а також сульфіди свинцю, заліза, міді, кадмію, селену тощо. Так, для одержання скла рубінового кольору використовують 0,02% хлорного золота і діоксиду олова. В результаті реакції золото відновлюється до металевого і при наводці кристали його збільшуються, надаючи склу червоний (розмір кристалів золота 10-13мкм), рожевий (5-10 мкм) або коричневий (більше 13 мкм) колір. Таким методом наводиться мідний і селеновий рубіни, авантюрин та сульфідне скло, що містить сполуки сірки, які здатні утворювати широку гаму кольорів - від світло-жовтого до чорного. Особливе місце серед кольорового скла належить сульфідно-цинковому, в якому роль барвника виконує сульфід цинку, що утворюється при взаємодії оксиду цинку і сірки, які спеціально вводять в шихту.
Глушники додаються для
Знебарвники застосовуються для усунення небажаних зеленуватих чи жовтуватих відтінків, причиною яких є домішки оксидів заліза в скломасі. Існує два основних методи знебарвлення скломаси: фізичний і хімічний.
При фізичному знебарвленні в скло вводять речовини, які забарвлюють його в колір, додатковий до зеленого (селен, оксид нікелю, оксид неодиму й ін.), що створює ефект безбарвного скла.
Ступінь застосування хімічних знебарвників (селітра, триоксид миш'яку, триоксид сурми й ін.) зводиться до того, що ці речовини при розпаданні виділяють велику кількість атомарного кисню, який сприяє переходу закису заліза в оксид. При цьому інтенсивність забарвлення скла знижується в десятки разів і зеленуватий колір переходить в жовтуватий.
Освітлювачі сприяють видаленню із скломаси видимих різних газових та повітряних включень, які понижують якість готових виробів. Це триоксид миш'яку і селітра, амонійні солі, іноді сира деревина та інші паро- і газоутворюючі речовини, які через товщу скломаси рухаються наверх у вигляді великих бульбашок. При цьому скломаса активно переміщується (кипить) і дрібні бульбашки газу збираються в більш круглі, які легше видаляються з скломаси.
Прискорювачі варіння скломаси, окисники, відновники вводять в склад для одержання відповідного ефекту. Так, прискорювачі (фтористоамонійні й інші сполуки) інтенсифікують процес скловаріння; окисники, наприклад селітра, миш'яковий ангідрид тощо, необхідні для варіння кольорового скла, забарвленого молекулярними барвниками, і для обезбарвлення скла. Відновники (тирса, вугілля, сполуки олова й ін.) необхідні при варінні скла, колір якого одержаний завдяки колоїдним барвникам.
