Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Оцінка землі

Зміст

Вступ………………………………………………………………............3

Теоретична частина……………………………………………............... 5

Розділ 1. Теоретичні основи оцінки земель…………………………..5

Історичні передумови розвитку земельно-оціночних робіт на території України………………………………………………………... 5
Методологічні основи оцінки земель………………………….9
Сучасний стан робіт з оцінки земель у зарубіжних країнах. 11

Розділ 2. Особливості експертної оцінки земельних ділянок ……..16

Земля як базова складова та особливий об'єкт нерухомості.. 16
Загальні положення та принципи експертної оцінки землі... 20
Визначення варіанту найефективнішого використання земельної ділянки……………………………………………………… 27
Підходи експертної оцінки земельних ділянок……………… 29

Практична частина……………………………………………………....37

Висновок………………………………………………………………..40

Список використаної літератури…………………………………….43

Вступ

Сучасний економічний розвиток України супроводжується формуванням та розвитком системи ринків: товарного ринку, фінансового ринку, ринку праці та інше. У складі цієї системи ринків останніми роками інтенсивно розвивається ринок нерухомості, - ринок виробничих і невиробничих об’єктів, житлових будинків, квартир, земельних ділянок.

У ринковій економіці усі фактории та результати діяльності повинні мати вартісну оцінку. Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [14, с.1] визначені положення, які передбачають обов’язкову процедуру проведення оцінки нерухомості та іншого майна.

Міжнародні стандарти оцінки відносять до нерухомості землю та всі речі, які є природною частиною землі, а також речі, приєднанні до неї людьми, - будівлі та заходи покращення земель.

На сьогодні, одним із поширених визначень нерухомості в Україні є поняття, надане у Цивільному Кодексі України: нерухомість – це земельна ділянка, а також об’єкти розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Діяльність у сфері оцінки земель включає: нормативно-методичне забезпечення оцінки земель; навчальну діяльність; розробку документації з оцінки земель та внесення даних з оцінки до державного земельного кадастру; державну експертизу технічної документації з оцінки земель та рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до закону; надання консалтингових послуг з оцінки земель; іншу діяльність у сфері оцінки земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об’єкта оцінки. Вартість земельної ділянки – еквівалент цінності земельної ділянки, виражений у ймовірній сумі грошей, яку може отримати продавець.

Експертна грошова оцінка землі використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться на основі таких методичних підходів: капіталізація чистого операційного або рентного доходу від використання земельних ділянок; зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; врахування витрат на земельні поліпшення.

В даній роботі розглядаються всі загальні положення та принципи, а також методичні підходи експертної оцінки землі в наш час. Також звертається увага на історію виникнення та використання оцінки землі. Досліджується досвід роботи з оцінки землі закордонних країн

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

1.1. Історичні передумови розвитку земельно-оціночних робіт на території України

Земельно-оціночні роботи на території України мають давню історію, пов’язану з пануванням тут царської Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Необхідність проведення оцінки землі зумовлена інтересами пануючих держав і практичними потребами власників землі. Найпершими бонітувальниками землі були землероби, вони хоч і не мали наукових даних про хімічний склад і фізичні властивості ґрунтів, але оцінювали її якість на основі повсякденного досвіду.

Проведення бонітування ґрунтів у Російській імперії, до складу якої входила Україна, було зумовлено потребами імперії щодо встановлення обґрунтованих норм оподаткування і відбування військової повинності служивих людей. Початок цих робіт відноситься до часів царювання Івана IV. В описових книгах містилася цінна інформація про перші земельно-оціночні роботи.

Впродовж декількох століть такі роботи в Росії, національних окраїнах, у тому числі в Україні, проводилися переважно для фіскальних потреб з метою здійснення державних заходів щодо оподаткування і зміцнення поміщицько-дворянського землеволодіння царської Росії.

Зі скасуванням кріпосного права, розвитком капіталістичних земельних відносин та у зв’язку з масовими переділами земель, купівлею, продажем, орендою земель виникла необхідність у розробці нових методичних положень оцінки земель, висунутих і апробованих великим російським ученим-ґрунтознавцем В.Докучаєвим. Ці роботи широко проводилися у багатьох губерніях України з безпосередньою участю вченого. Він розробив науковий напрям оцінки земель, що має два методи порівняльної оцінки: природно-історичний і статистико-економічний.

Наприкінці XIX ст. одночасно з докучаєвським методом застосовувались й інші. Наприклад, Р.Різположенський застосовував морфологічний метод бонітування ґрунтів, тобто тільки за зовнішніми признаками ґрунтів, ігноруючи хімічні властивості ґрунтів і лабораторні аналізи. Ґрунтознавець Г.Нефьодов для оцінки ґрунтів складав карти, відображаючи тільки окремі признаки ґрунту. Він вважав, що між окремими властивостями ґрунту немає і не може бути суворого паралелізму [9, с. 18].

В історії бонітування ґрунтів знайшов своє місце вегетаційний метод, суть якого полягала в експериментального дослідженні ґрунтів у стаціонарному посуді. Авторами такого методу були Д.Віхман, П.Домрачова, П.Сльозкін, В.Курилов.

Отже, врахувавши всі науково-методичні розробки і практичні результати земельно-оціночних робіт у Росії і на значній території України, можна зрозуміти, що незважаючи на деякі їх недоліки, найповніше врахував якість ґрунтів докучаєвський метод.

Давню історію також мають земельно-оціночні роботи як складової частини земельного кадастру на західноукраїнських землях пов’язаних із проведенням австро-угорського, польського і чеського земельних кадастрів. Австрія 1785 року при імператорі Йосифі II розпочала роботи, спрямовані на створення земельного кадастру, які проводило Міністерство землеробства і аграрних реформ. Мета робіт полягала у перепису (обліку) й оцінці земель для розподілу державного податку між землевласниками. Цей кадастр мав назву Йосифіканської (1785-1788рр.), потім (1819-1920рр.) Францисканської метрик.

Захопивши Галичину, австрійська монархія провела певні адміністративні, фінансові та аграрні реформи спрямовані на максимальну експлуатацію західноукраїнських земель. Тому 1785р. австрійський уряд почав перший загальний перепис і оцінку земель. Ці роботи покладалися на місцеві комісії у складі общинного старости (війта), присяжних і обраних общиною шести представників. Робота починалася з опису меж території общини, після чого обмірювалися земельні ділянки, що входили до її складу. Не вимірялися лише скали, недоступні гори, громадянські та польові дороги. Виміри проводилися в одиницях, прийнятих для даної провінції, а потім площа ділянок переводилася в австрійські морги.

Внаслідок проведеної роботи складався протокол обміру та дохідності земель. Він зберігався в старости общини або місцевого пароха (священика). З цими матеріалами міг ознайомитися кожен, хто хотів перевірити достовірність записів.

У Галичині в 1828р. був введений новий земельний кадастр, відомий під назвою «діфінітум». Він піддавався декілька разів ревізіям (переглядам), зокрема 1869р. і 1896р. Цей кадастр з незначними змінами існував на території Галичини аж до 1939р. На відміну від попередніх кадастрів, коли оцінка земель іноді проводилася за валовим доходом, кадастром «дефінітум» оцінка земель виражалася за величиною чистого доходу. Оцінці підлягали такі угіддя: орні землі, сади; виноградники; сінокоси; пасовища;ліси, озера; болота,ставки, непридатні для сільського господарства землі та землі, вилучені з сільськогосподарського використання. Іншими словами, оцінці підлягали всі земельні угіддя, що поділялися на вісім класів залежно від генетичного виду ґрунтів та їх фізико-хімічних властивостей, висоти над рівнем моря, кліматичних умов, меліоративного стану, шляхів сполучення тощо. Класи земель встановлювалися залежно розміру чистого доходу з різних за якістю земель за 15-річний період на підставі таких відомостей: середні ринкові ціни всіх продуктів землеробства; вартість робочої сили і ціна робочої худоби;ціна та орендна плата за окремі земельні ділянки, маєтки і господарства; звіти з господарських книг про валовий і доходи виробництва.

Земельнокадастрові роботи завершуються складанням зведених таблиць площ і дохідності земельних ділянок общин, на основі яких визначалися площі земель , які підлягали оподаткуванню, і суми чистого щорічного доходу. Результати таких робіт відображалися на кадастрових картах.

Важливе місце у проведенні земельнооціночних робіт у Галичині належить створенню польського земельного кадастру (1935). Він ґрунтувався на методиці оцінки землі, розробленій у австро-угорських кадастрах. Оцінці підлягали шість видів земельних угідь: рілля, городи, сінокоси, пасовища, землі під водою і ліси, що у свою чергу поділялися на три класи , а всі інші на шість класів. Класи виділяли за відповідними признаками. Так, при відведенні ріллі до того чи іншого класу брали до уваги гранулометричний склад ґрунту, кліматичні умови, водний режим і можливість меліорації , окремі елементи рельєфу,відповідною кількістю пунктів (балів), звідки і походить назва – «пунктовий» метод оцінки земель.

Розглянуті науково-методичні та практичні аспекти земле оціночних робіт на території Галичини у минулому мають наукову цінність і практичне значення при проведенні їх тепер.

Однак не можна відкидати і позитивних сторін земельнокадастрових робіт минулих часів, а саме: вони характеризувалися комплексністю і достатньо глибокою детальністю польових обстежень для встановлення якості земель їх оцінки залежно від природних і економічних умов території. Також оцінці підлягали не тільки орні землі,а й багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, ліси та інші угіддя. Це засвідчувало повноту і єдність земельнокадастрових матеріалів. Земельний кадастр проводився на точній картографічній основі. Отже, цінність його результатів була високою.

1.2. Методологічні основи оцінки земель

У складі земельного кадастру важливе місце посідає оцінка земель, що виражає її порівняльну цінність як матерії (ґрунту) за природними властивостями, тобто природною родючістю, одержаною внаслідок окультурення ґрунтів, вкладення затрат живої праці у землю. Однак величина затрат на одиницю площі у різних за природною родючістю ґрунтах по різному відбивається на кінцевих підсумках виробництва, тобто продуктивності праці, пов’язаної з природними умовами залежно від продуктивності останніх. Одна і та сама кількість праці може виявитись у більшій або меншій кількості продуктів, споживчих вартостей. В основі методології оцінки земель знаходиться теорія трудової вартості, яка гласить — праця перетворила землю як дар природи у засіб виробництва. На її освоєння суспільство витрачає кошти, ефективність яких виражається величиною вартості землеробської продукції. Протилежними до цього у 50-ті роки були пропозиції, щоб за критерій оцінки землі брати лише природну родючість. Таке твердження викликало суперечки, оскільки родючість ґрунту помітно змінюється залежно від способу виробництва, зокрема інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Іншими словами, методом розв’язання практичних завдань є наукова теорія, що формулює відповідні проблеми і можливості їх розв’язання.

Отримання даних оцінки землі відбувається на основі методів наукового пізнання, що впливають із знання загальних універсальних законів наукового пізнання. Загальним універсальним законом при вивченні, пізнанні оцінки землі є закон діалектики, тобто закону розвитку природи, суспільства і людського мислення. До основного закону матеріалістичної діалектики належать:

Закон переходу кількісних змін у якісні відображає порушення міри явища як даної якості. Так, при оцінці земель за природними властивостями збільшення поживних речовин або валових запасів гумусу в ґрунті внаслідок поліпшення способів використання земель призводить до переводу ґрунту із нижчого класу, бонітету у вищий і навпаки. Процес переходу кількісних змін у якісні може здійснюватися поступово і стрибкоподібно.

Закон єдності й боротьби протилежностей визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та мисленні. Чим більше у структурі посівних площ просапних культур, тим швидше відбувається процес мінералізації ґрунту, його змив у процесі водної ерозії. Це призводить до протилежного (погіршеного) стану та якості землі. Даний процес виражає суперечливу єдність протилежностей, що взаємопроникають, переходять одна в одну, перебувають в стані єдності і боротьби.

Закон заперечення відображає поступовість, наступність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ, який включає у себе певною мірою повторення деяких раніше пройдених етапів, але повторення на вищій основі.

Використання землі з метою створення найсприятливіших умов для життя рослин для отримання високого врожаю ґрунтується на дотриманні багатьох законів землеробства:

Закон автотрофності зелених рослин ;

Закон незамінності та рівнозначності факторів життєдіяльності рослин ;

Закон обмежуючих причин (або закон мінімуму);

Закон мінімуму, оптимуму, і максимуму;
Закону сукупності дії факторів життя рослин;
Закону повернення поживних речовин у грунт;
Закону зростання родючості ґрунту;
Закону плодозміни [4, с. 12 – 14].

Перший закон гласить: для отримання врожаю у ґрунті безперервно має бути вода і всі необхідні мінеральні речовини. Другий закон зазначає, що всі фактори життя рослин рівнозначні. Замінити один іншим неможливо. За законом мінімуму недостача або надлишок у ґрунті одного фактора (наприклад, води) різко впливає на розвиток рослин і врожайність культур.

При проведенні земле оціночних робіт потрібно брати до уваги закон повернення поживних речовин у грунт. Він означає, що взяті з ґрунту поживні речовини необхідно повернути у грунт врожаєм, у протилежному випадку це зумовить зниження, втрату родючості.

Закон плодозміни ґрунтується на необхідності періодичної зміни чергування культур у сівозмінах згідно з вимогами до умов їх проростання.

При виборі методів пізнання оцінки землі необхідно обов’язково дотримуватись названих законів – тому що вони є основою культурного землеробства.

Проведення оцінки земель зумовлене практичною необхідністю суспільства у застосуванні її даних для організації раціонального та ефективного використання земель і їх охорони , з метою забезпечення населення продовольством, а промисловості – сировиною. Процес організації використання земель повинен допомогти державі отримати певні споживчі вартості від власників землі та землекористувачів відповідно до якості наданих їм земель.

1.3. Сучасний стан робіт з оцінки земель у зарубіжних країнах

Функціонування землі у будь-якій державі тісно пов’язане з відповідною системою даних про її правовий, природний і господарський стан, спрямований на забезпечення обґрунтованої плати державі за землю, встановлення ціни при купівлі — продажу землі, а також здійснення вигідних систем її використання. У зв’язку з цим оцінка земель у складі всієї системи земельного кадастру в зарубіжних країнах спрямована на одержання достовірної інформації про якість і дохідність земель з метою:

1. Здійснення державної політики використання земель;

2. Надання платних послуг власникам землі шляхом консультацій, розробки пропозицій щодо організації використання земель.

Оцінка земель проводиться, як і всі земельнокадастрові роботи, на окремих ділянках землі, угіддях і землеволодіннях (фермах, маєтках) загалом. При цьому основним критерієм оцінки є дохідність земель, на основі чого забезпечується пошук шляхів ефективного використання та охорони земель.

Як засвідчує практика, оцінка земель у зарубіжних країнах ґрунтується на матеріалах спеціальних обстежень. До неї входить оцінка якості ґрунтів (бонітування) та економічна оцінка. В принципі суть оцінки земель всюди однакова, проте методи одержання її результатів відмінні. Вони залежать від природно-економічних умов країни. Ці відмінності передусім впливають на вибір предмета оцінки земель, тобто різних таксономічних одиниць (класів, видів, серій, фаз).

Загалом спостерігається однотипний підхід до оцінки земель у США, Канаді, Великобританії, Індії, де предметом оцінки виділяють класи земель на основі ґрунтових груп за факторами, що обмежують продуктивність рослин. Виділення класів земель проводиться на основі різних ступенів обмежень для раціонального вирощування відповідних сільськогосподарських культур при поділі на дрібніші таксономічні одиниці з урахуванням таких факторів, як рельєф, клімат, властивості ґрунтів, урожайність культур.

У США основною земле оціночною одиницею є серія, що являє собою ґрунти, однотипні за глибиною і структурою горизонтів, вмістом солей, засолення тощо. На основі всіх природних властивостей ґрунтів за ступенем придатності для сільськогосподарського використання виділяють вісім класів земель. Перші чотири використовуються з різним ступенем придатності для вирощування основних сільськогосподарських культур. До п’ятого-сьомого класів належать землі, непридатні для обробітку, а лише для випасання худоби та лісонасадження. Землі восьмого класу, як непридатні для сільського господарства, можуть використовуватися для організації відпочинку населення, мисливства. Оцінка ріллі встановлюється за урожайністю основних сільськогосподарських культур, що переважно визначається опитовим методом, або за допомогою спеціальних анкет. На основі даних одержаної оцінки земель, відомостей про систему сівозмін, обробіток ґрунту, застосування добрив, меліорації земель проводиться їх економічна класифікація ґрунту й економічна оцінка.

Найпоширенішим методом економічної оцінки земель у США є метод оцінки земель за величиною чистого доходу від реалізації сільськогосподарської продукції. Оцінка земель проводиться за 100-бальною шкалою. Визначення чистого доходу ґрунтується на розрахунках вартості валової продукції, обліку затрат на насіння, обробіток,удобрення ґрунтів і перевозу продукції до ринків збуту [9, с. 39].

Матеріали оцінки земель у США застосовуються для розробки рекомендацій щодо обґрунтування раціональних сівозмін , заходів з підвищення продуктивності земель тощо.

Методика оцінки земель Канади практично подібна до методики оцінки земель у США. В її основу покладені принципи виділення класів земель, які охоплюють, сім класів щодо сільськогосподарського використання. Основними факторами при виділенні класів земель є: гранулометричний склад ґрунту, кліматичні умови, надлишок або недостатність вологи, крутизна схилу, кам’янистість, ерозійна небезпека, засоленість тощо [9, с. 40].

Оцінка земель проводиться за урожайністю сільськогосподарських культур. За критерій прийнята урожайність пшениці з одиниці земельної площі при загальноприйнятій агротехніці. Для оцінки земель за урожайністю інших культур, необхідно їх урожай за відповідними коефіцієнтами перевести в урожай пшениці.

Аналогічні методичні підходи покладені в основу оцінки земель Англії, Франції, Індії, Нової Зеландії та інших країн. Водночас в окремих країнах спостерігається різний рівень точності і деталізації відомостей про стан земель. Основними фізичними факторами, які впливають на сільське господарство Англії, є: клімат, рельєф і особливо висота над рівнем моря та крутизна схилу, вологість, структура, гранулометричний стан, кам’янистість.

Оцінка земель у Франції передбачає її проведення не за класами земель, а за парцелами. На парцели (земельні ділянки) поділяються сільськогосподарські угіддя, а також землі, зайняті будівлями, промисловими і комерційними підприємствами. Продуктивність парцел сільськогосподарського призначення визначається за урожайністю всіх сільськогосподарських культур, видатках на посівний матеріал, обробіток полів, збір урожаю, зберігання і транспортування його до пунктів збуту. Для визначення чистого доходу збираються дані за останні 15 років, без двох урожайніших і двох засушливіших.

Земельно-оціночні роботи у країнах Східної Європи активно розвивалися у 60-ті роки, основне завдання яких полягало в забезпеченні наукового обґрунтованого розвитку сільського господарства з урахуванням природо-економічних умов відповідних країн.

У країнах Східної Європи склалися неоднакові підходи до оцінки земель, - в одних більше уваги приділялося бонітуванню ґрунтів, а в інших – економічній оцінці земель. Так, якщо у Польщі, Чехії, Угорщині більше обґрунтування давалося бонітуванню ґрунтів, оцінці придатності їх для вирощування різних сільськогосподарських культур, то, наприклад, у Болгарії знайшли глибокий розвиток методичні питання економічної оцінки земель. Тут дане обґрунтування зведено до системи показників економічної оцінки земель, таких як вихід валової продукції на одиницю площі , вихід валової продукції на одиницю виробничих затрат, чистий дохід з одиниці площі [9, с. 41].

Незважаючи на багатогранність підходів до оцінки земель у різних країнах, всі вони зводяться до того, що вихідними даними для бонітування ґрунтів є матеріали спеціальних обстежень, а для економічної оцінки земель – урожайність культур і затрати на їх вирощування.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

2.1. Земля як базова складова та особливий об'єкт нерухомості

Земля - нерухоме речове благо і в цьому значенні землю правомірно розглядати як природну (історично першу) форму нерухомості. Земля входить до складу нерухомості як земельна ділянка (територія), що має певні розміри, фізичні властивості і місце розташування щодо джерел сировини, постачальників та споживачів, центрів концентрації попиту, транспортних ліній. Така фізична єдність землі і нерухомості знаходить вияв у тому, що блага, які створюються людиною, стають поліпшеннями самої землі, її фізичними та економічними властивостями. Частина вкладень може бути пов'язана з природними якостями землі - зміна рельєфу, ландшафту, підвищення родючості. Інший аспект поліпшень пов'язаний з вкладеннями в такі фізичні об'єкти, для яких земля є просторовою базою розміщення. У цьому випадку можна розглядати нерухомість як землю з поліпшеннями. А сама земля характеризується особливим функціональним призначенням - землі житлової забудови, промисловості, транспорту, рекреаційного використання тощо.

Економічна єдність землі і нерухомості знаходить вияв у тому, що, з одного боку, земля переносить на нерухомість свої властивості (передусім вигоди місця розташування), а з іншого - поліпшення, зроблені на землі, зростається з нею, додаючи їй нові вигоди, вартість і цінність. Таким чином, ринок землі є одночасно центральною складовою ринку нерухомості, ринку засобів виробництва і ринку капіталів.

Земля - основний виробничий ресурс сільського господарства, база розташування будь-якого виробництва та просторова основа життєдіяльності людей. Вона - природний об'єкт, що, з погляду трудової теорії вартості, не є товаром. За часів соціалістичного устрою в нашій державі земля не брала участі у ринковому обороті, а в капіталістичного - виступала як товарна категорія. У процесі реформування земельних відносин в Україні у напрямку адаптації їх до ринкових, що домінують у світовій економіці, постало питання про введення землі до єдиного товарного комплексу, надання їй змісту товару.

Земельні ресурси мають ряд властивостей і особливостей, які не залежать від системи суспільних відносин і не притаманні іншим ресурсам, а саме:

1. Земельні ресурси в межах держави є територіальною основою її суверенітету. Це державно-політична характеристика землі.

2. Земля - місце проживання населення, тобто просторовий базис його розміщення. Це суспільне призначення землі.

3. У складі природного середовища земля - базовий природний ресурс, навколо якого формуються водні та повітряні ресурси, рослинний та тваринний світ, формуються природні копалини. Це природне призначення землі.

4. Земля є основним засобом виробництва. При поєднанні її з живою працею здійснюється процес виробництва, створюються продукти та товари. Завдяки своїй ролі у суспільному виробництві земля посідає особливе місце у класичній тріаді факторів виробництва - праця, земля, капітал. Специфічна характеристика землі як засобу виробництва - її родючість і продуктивність. Використання цих ознак, поєднане з працею та капіталом, наукою надає їй особливого статусу в сільськогосподарському виробництві - основного засобу виробництва.

5. Земля є товаром - об'єктом ринкових відносин, тобто майже кожна земельна ділянка може перейти до нового власника і у кожної ділянки є своя ціна. Відповідно, земля як товар (нерухомість) - це об'єкт купівлі-продажу, оренди, застави, що задовольняє різноманітні потенційні потреби та має окремі якісні та кількісні характеристики. У цьому контексті виявляється економічна сутність землі.

Основний засіб виробництва у сільському господарстві, просторовий базис розміщення виробничих сил та соціальних об'єктів, резерв корисних копалин - земля - є універсальним фактором людської діяльності, об'єктивною умовою існування і функціонування будь-якого суспільства.

Земля як товар, згідно з пірамідою А. Маслоу [11, с.279], задовольняє декілька основних груп потреб. По-перше, це земля-годувальниця (фізіологічні, базові потреби). Все, що необхідно людині для виживання, вона отримує в кінцевому рахунку від землі. Земля - це місце та умова життєдіяльності і проживання людини, найважливіший природний ресурс, базис екосистем і виробничих сил.