Пам'ять в різних теоріях психології
Зміст
Вступ.........................
Розділ 1. Проблема пам'яті в психологіі....................
1.1 Поняття про пам'ять.......................
1.2 Процеcи пам'яті.......................
1.3 Види пам'яті..................
Розділ 2. Пам'ять в різних теоріях психології....................
2.1. Розуміння пам'яті в асоціативній
теорії........................
2.2 Пам'ять з точки зору гештальтпсихології............
2.3 Підхід до пам'яті в психоаналізі..................
2.4 Біхевіористичний підхід до вивчення
пам'яті.......................
2.5 Пам'ять в культурно-історичній теорії........................
2.6 Память в теорії діяльності……………………………………………...
2.7 Футурогенна теорія пам’яті…………
Висновки......................
Список використаної
літератури....................
Вступ
Враження, які людина має про світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності і можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'ятю. «Без пам'яті, - писав С.Л. Рубінштейн, - ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Теперешнє, по його перебігу, безповоротньо зникало у минулому» [6, с. 258].
Пам'ять - запам'ятовування, збереження і наступне відтворення індивідом його досвіду. Фізіологічною основою пам'яті є утворення, збереження та актуалізація тимчасових нервових зв'язків у мозку. Тимчасові зв'язки та їх системи утворюються при суміжній в часі дії подразників на органи чуття і при наявності у людини орієнтування, уваги, інтересу до цих подразників. В даний час виділяють дві фази пам'яті: лабільну, якій відповідає утримання сліду в формі реверберації нервових імпульсів (так звана короткочасна пам'ять), і стабільну фазу, яка передбачає збереження сліду за рахунок структурних змін, викликаних до життя в процесі консолідації (так звана довготривала пам'ять).
Пам'ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягає у людини. Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, придбання знань, формування вмінь і навичок. Без неї неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Пам'ять визначають як здатність до одержання, зберігання й відтворення життєвого досвіду. Без постійного оновлення такого досвіду, його відтворення в зручних умовах, живі організми не змогли б адаптуватися до поточних, швидко мінливих подій життя. Не пам'ятаючи про те що було, вони б не мали можливості удосконалюватися далі, а те що вже набули, безповоротньо втрачали [5, с. 218-219].
Індивідуальні особливості пам'яті виражаються в різній швидкості, точності і міцності запам'ятовування. Вони певною мірою пов'язані з відмінностями сили збудження і гальмування нервових процесів, ступеня їх врівноваженості і рухливості. Однак саме ці особливості вищої нервової діяльності змінюються під впливом умов життя і діяльності людей. Таким чином, проблема вивчення пам'яті не втратила актуальності і в наш час.
Об'єкт дослідження - пам'ять.
Предмет – теорії пам'яті.
Гіпотеза: теорії пам'яті в психології розглядають різні аспекти вивчення пам'яті.
Завдання:
1) дати загальне уявлення про пам'ять;
2) розглянути процеси
та види пам'яті, їх
3) розглянути особливості вивчення пам'яті в різних теоріях психології.
1. ПРОБЛЕМА ПАМ'ЯТІ В ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Поняття про пам’ять
Пам'ять – це процеси організації та збереження минулого досвіду, що дозволяють його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання. Пам'ять лежить в основі будь-якого психічного явища.
У первинних організмів є тільки два види пам'яті: генетична і механічна. Перша проявляється у передачі генетичним шляхом з покоління в покоління життєво необхідних біологічних, психологічних і поведінкових властивостей. Друга виступає у формі здібності до навчання, до придбання життєвого досвіду, який інакше, як в самому організмі, ніде зберігатися не може і зникає разом з його відходом з життя. Можливості для запам'ятовування у тварин обмежені, вони можуть пам'ятати і відтворювати лише те, що безпосередньо може бути придбано методом умовнорефлекторного, оперативного або вікарного навчання, без використання яких-небудь мнемічних засобів.
У людини є мова, як могутній засіб запам'ятовування, спосіб збереження інформації у вигляді текстів та різного роду технічних записів. Їй немає необхідності покладатися тільки на свої органічні можливості, так як головні засоби вдосконалення пам'яті та збереження необхідної інформації знаходяться поза нею і одночасно в її руках: вона у змозі удосконалювати ці засоби, не змінюючи своєї власної природи [5, с. 218-219].
Проблема пам'яті - ровесниця психології як науки. Вже Аристотель присвячує їй спеціальний трактат «Про пам'ять і спогад». Заслуговує великої уваги, висловлена ним думка, що пам'ять є ставлення до образів, як до копій, подібностей колишніх вражень [1, с. 54].
Поряд з матеріалістичної концепцією Аристотеля, в античності існувала ідеалістична концепція пам'яті, викладена в трактаті Платона «Про відчуття і пам'ять». Сутність теорії Платона добре виражена наступним його положенням:
«І відчуття, і пам'ять - якась сила». У даній концепції пам'ять відірвана від матерії, вона є «справою душі», що черпає за допомогою спогадів знання з самої себе
[1, с. 59].
Дослідження пам'яті велися, як у руслі психології, так і у філософії. У другій половині XIX ст. емпірична психологія стає експериментальною психологією. І проблема пам'яті, стає тією проблемою, над якою посилено працює експериментальна психологія.
Епоху створює 1885 р. експериментальне дослідження Г. Еббінгауза «Про пам'ять». В основу свого вчення про пам'ять він кладе «загальний закон асоціації», який він формулює так: «Якщо будь-які психічні новотворення одного разу наповнили свідомість одночасно або у близькій послідовності, то потім повернення деяких членів колишнього переживання викликає і уявлення інших членів, причому немає потреби в тому, щоб були в наявності первинні причини». «Загальну здатність душі до цього називають пам'яттю... Репродукція та пам'ять відносяться між собою приблизно так, як робота і енергія». З цієї точки зору ставиться експериментальне вивчення пам'яті [1, с. 5].
Майже одночасно почалося вивчення пам'яті як складного осмисленого матеріалу. На початку XX ст. французький філософ А. Бергсон протиставив «пам'ять звички», що формується при механічному повторенні, і «пам'ять духу», що фіксує осмислені одиничні події біографії суб'екта. Роль організації матеріалу при запам'ятовуванні підкреслювалася гештальтпсихологією. У психоаналізі робилася спроба пояснення забування «витісненням» неприємних, травмуючих вражень зі сфери свідомості. Інші дослідники показали складний реконструктивний характер процесу пригадування оповідань і залежність його від існуючих культурних норм, значимість соціокультурних факторів у формуванні вищих форм пам'яті. Вітчизняними психологами було розроблено уявлення про пам'ять як про «дію у власному розумінні слова», що має свідому мету і спирається на суспільно вироблені знакові засоби (культурно-історична теорія
Л. С. Виготського). Поряд з довільним запам'ятовуванням вивчалося і мимовільне, досліджувалася залежність успішності процесів запам'ятовування від їх місця в структурі діяльності [3, с. 155].
В ході онтогенетичного розвитку, способи запам'ятовування змінюються, зростає роль процесів виділення в запам'ятовуванні осмислених, семантичних зв'язків. Різні види пам'яті - моторна, емоційна, образна, словесно-логічна - іноді описуються як етапи такого розвитку. Аналіз порушень пам'яті і сприйняття в клініці локальних уражень мозку дозволили встановити переважний зв'язок процесів в лівій півкулі головного мозку (у правшів) з словесно-логічними способами запам'ятовування, а в правій півкулі - з наочно-образними.
В основі явищ пам'яті на фізіологічному
рівні лежать зміни активності окремих
нейронів і їх популяцій, а також більш
постійні зміни на біохімічному рівні
(в молекулах РНК і ДНК). Ці процеси зазвичай
вважаються субстратом двох форм пам'яті
- пам'яті короткочасною і довготривалою,
що підтверджується експериментально-
Помітний вплив на постановку проблеми пам'яті справила відома аналогія між етапами переробки інформації людиною та структурними блоками комп'ютерів, що розроблялась в когнітивній психології. Але функціональна структура пам'яті виявляє значно більшу гнучкість. Так, про відсутність жорсткого зв'язку довгострокового запам'ятовування з процесами словесного повторення в короткочасній пам'яті свідчать дані про можливість успішного впізнання величезних масивів складноорганізованого зорового матеріалу [7, с. 387].
Розглянемо питання індивідуальних особливостей пам'яті. Пам'ять у людей розрізняється за багатьма параметрами: швидкості, міцності, тривалості, точності і обсягу запам'ятовування. Все це кількісні характеристики пам'яті. Але існують і якісні відмінності. Вони стосуються як домінування окремих видів пам'яті - зорової, слухової, емоційної, рухової та інших, так і їх функціонування. Відповідно до того, які сенсорні області домінують, виділяють такі індивідуальні типи пам'яті: зорову, слухову, рухову, емоційну та різноманітне їх поєднання.
Одна людина для того, щоб краще запам'ятати матеріал, обов'язково повинна його прочитати, так як при запам'ятовуванні і відтворенні їй легше всього спиратися на зорові образи. В іншої переважають слухове сприйняття і акустичні образи, їй краще один раз почути, ніж кілька разів побачити. Треття найлегше запам'ятовує і відтворює рухи, і її можна рекомендувати записувати матеріал чи супроводжувати її запам'ятовування будь-якими рухами.
«Чисті» види пам'яті як безумовне домінування одного з перелічених рідкі. Найчастіше на практиці ми стикаємося з різними поєднаннями зорової, слухової і рухової пам'яті. Типовими їх змішаннями є зорово-рухова, зорово-слухова і рухово-слухова пам'ять. Однак у більшості людей все ж домінуючою виступає зорова пам'ять. Найбільшого розвитку в людини зазвичай досягають ті види пам'яті, які найчастіше використовуються. Великий відбиток на цей процес накладає професійна діяльність. Наприклад, у вчених відзначається дуже гарна смислова та логічна пам'ять, але порівняно слабка механічна пам'ять. В акторів і лікарів добре розвинена пам'ять на обличчя.
Таким чином, при
психологічному аналізі пам'
Отже, будь-який прояв минулого і майбутнього в сьогоденні пов'язують з пам'ятю. Пам'ять - це слідове відображення минулого, яке полягає в запам'ятовуванні, збереженні і подальшому розпізнанні та відтворенні запам'ятованого раніше. Безліч підходів до вивчення пам'яті випливає з великого розмаїття концепцій та моделей пам'яті, обумовлених розробкою проблем представниками різних наук.
1.2 Процеси пам'яті
До процесів пам'яті відносять запам'ятовування (закріплення), відтворення (актуалізацію, відновлення), пізнання а також збереження і забуття.
Запам'ятовування являє собою процес фіксації отриманої інформації. Якщо запам'ятовування відбувається само собою, то говорять про мимовільне чи ненавмисне запам'ятовування - так нам запам'ятовується цікавий фрагмент фільму або цікаві факти з газетної статті, незвичайний жест або манера одягатися. У подібному випадку запам'ятовується щось емоційно забарвлене - несподіване, яскраве. Мимовільне запам'ятовування зазвичай протікає природно і не потребує вольових зусиль. При довільному, навмисному запам'ятовуванні людина керується свідомою метою, як мнемічною: вивчити урок; запам'ятати, щоб передати. При цьому, природно, людина докладає вольові зусилля, свідомо вдається до використання спеціальних мнемічних або мнемотехнічних прийомів. Іноді довільне запам'ятовування може реалізовуватися механічним шляхом (багаторазове повторення матеріалу або його окремих частин) [3, с. 217].
Механічне запам'ятовування часто дозволяє досить повно відтворити заучений матеріал, проте при перших же питаннях, що вимагають розкрити розуміння його внутрішньої структури, людина зазвичай губиться або механічно повторює цілі уривки тексту. Пов'язано це, звичайно, з тим, що матеріал не був осмислений і особисто переструктурований, не були виділені основні поняття, взаємовідносини між ними. Найчастіше до механічного заучування вдаються в разі нерозуміння або небажання зрозуміти запам'ятоване. Механічне заучування вимагає і вольових зусиль і великих витрат часу. Крім того, без належного мотиву навіть багаторазове повторення не забезпечує ефекту запам'ятовування.
Осмислене запам'ятовування грунтується на розумінні логіки матеріалу, на розкритті його внутрішніх логічних зв'язків і обумовлюється особливостями особистості - широтою його інтересів, наполегливістю, цілеспрямованістю. Для полегшення осмисленого запам'ятовування застосовують ряд спеціальних мнемічних або мнемотехнічних спроб.
Найбільш відомі методи: словесних посередників, асоціацій. Метод словесних посередників заснований на співвідношенні двох рядів об'єктів - призначеного для запам'ятовування і опорного ряду слів, організованих в осмислену фразу. Цей метод теж давно використовується. Так, для запам'ятовування черговості проходження різних кольорів у сонячному спектрі заучується пропозиція «Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан», в якому перші літери слів збігаються з першими літерами назви кольорів сонячного спектра, розташованих в порядку зменшення довжини хвилі. Метод штучних асоціацій - свого роду виверт, що полегшує запам'ятовування складних слів. Як свідчать дані психологічних досліджень, успіх запам'ятовування залежить і від наукової організації умов роботи.
Розглянемо процес збереження - це утримання в пам'яті отриманої інформації протягом часу. Воно може бути зрозуміле, як функція участі матеріалу пам'яті в діяльності індивіда. Ця участь може бути неусвідомленою.
Впізнання - встановлення подібності між сприйманим об'єктом і способом об'єкта, що зберігається в нашій пам'яті.
Відтворення - актуалізація інформації, закріпленої в пам'яті. При мимовільному відтворенні актуалізація відбувається без вольових зусиль, як би сама собою. Довільне відтворення є свідомим процесом; ми навмисне викликаємо у своїй пам'яті необхідну інформацію - потрібний номер телефону або складну хімічну формулу. Відтворення - це своєрідний результат запам'ятовування і збереження; воно відображає індивідуальні якості пам'яті.
Інформація, сприйнята
людиною, але в процесі
Можна сказати, що вся пам'ять є багатоскладовий, але єдиний і безперервний процес. Неможливо уявити собі такий стан свідомості, який би обходився без пам'яті. Перебіг процесів пам'яті детермінується діяльністю особистості, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей. При звичайному аналізі окремих процесів пам'яті ми абстрагуємося від їх складних діалектичних зв'язків та визначаємо той або інший процес відповідно до його домінуючих характеристик.
Більш точно і строго пам'ять людини можна визначити як психофізіологічний і культурний процес, який виконує у житті функції запам'ятовування, збереження, відтворення інформаціі та інші. А без цих функцій пам'яті не може бути ні предметночуттєвого, ні відстороненого розумового образу навколишнього світу.
1.3 Види пам'яті
В якості найбільш загальної підстави для виділення різних видів пам'яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам'ятовування і відтворення. При цьому окремі види пам'яті вичленяють відповідно трьом основним критеріям:
1) за тривалістю закріплення
і збереження матеріалу (у зв'
2) за характером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять ділять на рухову, емоційну, образну і словесно-логічну;
3) за характером цілей діяльності - на мимовільну і довільну та ін.
Останнім часом
пильну увагу дослідників
Довготривала пам'ять
здатна зберігати інформацію
протягом практично
Генетична пам'ять обумовлена генотипом і передається з покоління в покоління. Очевидно, що вплив людини на цей вид пам'яті дуже обмежений (якщо він, взагалі, можливий).
Миттєва (іконічна) пам'ять – безпосереднє відображення способу інформації, сприйнятої органами почуттів. Її тривалість від 0, 1 до 0, 5 секунд [5, с. 219-221].
Залежно від
переважного в процесі
Образна пам'ять – це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою, смаковою.
Якщо зорова і слухова пам'ять зазвичай добре розвинені і відіграють провідну роль в життєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикальна, нюхова і смакова пам'ять особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку зі специфічними умовами діяльності.
У людини переважним є зорове сприйняття. Так, наприклад, ми часто знаємо людину в обличчя, хоча не можемо згадати, як її звуть. За збереження та відтворення зорових образів відповідає зорова пам'ять. Вона безпосередньо пов'язана з розвиненою уявою: те, що людина зорово може собі уявити, вона, як правило, легше запам'ятовує і відтворює.
Слухова пам'ять – це гарне запам'ятовування і точне відтворення різноманітних звуків, наприклад, музичних, мовних. Особливий різновид мовної пам'яті становить словесно-логічна, яка тісно пов'язана зі словом, думкою і логікою. Можливості такльної, нюхової, смакової та інших видів пам'яті порівняно з зорової, слухової, рухової та емоційної дуже обмежені, і особливої ролі в житті людини не грають [5, с. 219-221] .
Рухова пам'ять є запам'ятовуванням і збереженням, а при необхідності, і відтворенням з достатньою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових вмінь і навичок. Яскравим прикладом рухової пам'яті є рукописне відтворення тексту, що припускає, як правило, автоматичне написання колись вивчених символів.
Емоційна пам'ять – це пам'ять на переживання. Вона бере участь у роботі всіх видів пам'яті, але проявляється в людських відносинах. На емоційної пам'яті заснована міцність запам'ятовування матеріалу: те, що в людини викликає емоції, запам'ятовується без особливих зусиль і на довший термін. Емоційна пам'ять у відомому сенсі може надаватися сильніше інших видів пам'яті.
Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки. Думки не існують без мови, тому пам'ять і називається не просто логічною, а словесно-логічною. Оскільки думки можуть бути втілені в різну словесну форму, та відтворення їх можливо орієнтувати на передачу тільки основного сенсу матеріалу, або його буквального словесного оформлення. У словесно-логічнії пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі. Словесно-логічна пам'ять специфічна людськiй пам'ятi, на відміну від рухової, емоційної і образної, які у своїх найпростіших формах властиві і тваринам.
У розглянутих вище видах пам'яті відображені такі характеристики, які, сформувавшись у діяльності, стають потім як би конституціональними її особливостями. Існує, однак, і такий поділ пам'яті на види, який прямо пов'язаний з особливостями самої актуально виконуваної діяльності. Так, залежно від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну і довільну. Запам'ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, називається мимовільною пам'ятю. У тих випадках, коли ми ставимо таку мету, ми можемо говорити про довільну пам'ять. У випадку з довільною пам'яттю, перед людиною ставиться спеціальне мнемічне завдання (на запам'ятовування, впізнавання, збереження і відтворення), що здійснюється завдяки вольовим зусиллям. Мимовільна ж пам'ять функціонує без особливих на те зусиль з боку людини. [3, с. 217].
Отже, пам'ять – це процеси організації та збереження минулого досвіду, що дозволяють його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свiдомостi. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, збереження, забуття і пізнавання. В якості найбільш загальної підстави для виділення різних видів пам'яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності. Тому виділили такі види: довготривалу, короткочасну, оперативну, миттєву, образну, словесно-логічну, емоційну та інші.
2. ПАМ'ЯТЬ В РІЗНИХ ТЕОРІЯХ ПСИХОЛОГІЇ
2.1 Розуміння пам'яті в асоціативній теорії
Однією з перших психологічних теорій пам'яті, яка не втратила свого наукового значення до теперішнього часу, була асоціативна теорія. Вона виникла в XVII ст., активно розроблялася в XVIII і XIX ст., переважне поширення і визнання отримала в Англії і в Германії. В основі даної теорії лежить поняття асоціації - зв'язку між окремими психічними феноменами, розроблена Г. Еббінгаузом, Г. Мюллером, А. Пільцекером та ін.
Пам'ять у руслі
цієї теорії розуміється як
складна система короткочасних
і довготривалих, більш-менш
Завдяки цій теорії було відкрито і описано багато механізмів і законів пам'яті, наприклад закон забуття Г. Еббінгаузом. Відповідно до цього закону, виведеним на основі дослідів із запам'ятовуванням трибуквених безглуздих складів, забуття після першого безпомилкового повторення серії таких складів йде спочатку досить швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через 6 днів залишається менше 20% від загального числа спочатку вивчених складів. Окремі елементи інформації згідно асоціативної теорії запам'ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових асоціаціях з іншими [3, с.10].
Згодом асоціативна теорія зіткнулася з низкою складних проблем, основною з яких стало пояснення вибірковості людської пам'яті. Асоціації утворюються на випадковій основі, а пам'ять з усієї інформації, що знадходиться і зберігається в мозку людини, вибирає завжди певну. Знадобилося ввести в теоретичне пояснення мнемічних процесів ще один фактор, що пояснює цілеспрямований характер відповідних процесів.
Тим не менш, асоціативна
теорія пам'яті дала багато
корисного для пізнання її
законів. У руслі цієї теорії
було встановлено, як
2.2 Пам'ять з точки зору гештальтпсихології
В кінці XIX ст. на зміну асоціативній теорії пам'яті прийшла гештальт теорія. Для неї вихідним поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснювати феномени пам'яті, виступила не асоціація первинних елементів, а їх початкова, цілісна організація - гештальт. Саме закони формування гештальту, на переконання прихильників цієї теорії, визначають пам'ять. У руслі даної теорії особливо підкреслювалося значення структурованостi матеріалу, його доведення до цілісності, організація в системи при запам'ятовуванні і відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє призначалося для того, щоб пояснити вибірковість мнемічних процесів).
Головна думка, що проходила червоною ниткою через дослідження прихильників обговорюваної концепції пам'яті, полягала в тому, що при запам'ятовуванні і при відтворенні, матеріал зазвичай виступає у вигляді цілісної структури, а не випадкового набору елементів, сформованого на асоціативній основі.
