Пареміологія у складі фразеології
ВСТУП
У центрі уваги сучасної лінгвістики знаходяться проблеми, пов'язані з відображенням національної культури та історії у мовах. Роль мови в накопиченні культурних здобутків є очевидною і значною. При цьому вона, як одна з основних ознак нації, виражає культуру народу, який говорить цією мовою, тобто створює національну культуру.
За допомогою мовних засобів формуються концепти часу, простору, різноманітних об'єктів та явищ, моделюються способи організації всесвіту. Мова віддзеркалює як матеріальні сторони життя народу, так і духовні сторони носіїв мови. Мова – скарбничка культури, що зберігає культурні цінності – у лексиці, у граматиці, в ідіоматиці, у прислів'ях, приказках, у фольклорі, у художній і науковій літературі, у формах письмового й усного мовлення. При вивченні іноземної мови відбувається поринання в культуру народу. Важливим історико-лексичним пластом кожної мови являється фольклор, в тому числі прислів'я та приказки. Наша увага буде зосереджена на компонентах фразеологізмів, а саме тих лексемах, які відображають культуру та психологію народу – носія української та англійської мов – паремій (прислів'їв та приказок).
Проблема паремій, зокрема історія виникнення й походження прислів'їв та приказок, їх функціонування та класифікації здавна привертали увагу дослідників. Зацікавленість цим жанром усної народної творчості зумовлена сучасним станом лінгвістики. Дослідженням паремій, з'ясуванням їх історії та значення, займалося багато дослідників різних країн, як вітчизняних так і зарубіжних, таких як В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.М. Мокієнко, В.П. Жуков, О.М. Мелерович, Л.Г. Авксентьєв, М.Т. Демський, Н. Шанський, В. Флейшер, В. Мідер, В. Айсманн, Ш. Баллі та Л.П. Сміт. Такі лінгвісти як О.І. Смирницький, О.В. Кунін, Н.М. Амосова, А.І. Альохіна досліджували фразеологію англійської мови. Але на сучасному етапі розвитку пареміології, порівняльний аналіз паремій різноспоріднених мов є явищем новітнім, тому тема нашої роботи є актуальною.
Об’єктом роботи є англійські та українські прислів'я на позначення руху.
Предметом дослідження є порівняльний аналіз семантики прислів'їв на позначення руху в англійській та українській мовах.
Мета дослідження полягає у порівнянні та комплексному аналізі семантики прислів'їв на позначення руху.
Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:
- Розглянути загальне поняття фразеологізмів, паремій, прислів'їв.
- Проаналізувати особливості прислів'їв як фольклорного елементу окремо в кожній мові.
- Порівняти та зробити аналіз вибірки прислів'їв на позначення руху в українській та англійській мовах.
- Зробити висновки щодо схожості та відмінності семантики прислів'їв на позначення руху в обох мовах.
За матеріал дослідження було обрано суцільну вибірку прислів’їв на позначення руху з фразеологічних словників української та англійської мови у кількості 55 одиниць. Методи дослідження представлені методом суцільної вибірки, описовим, порівняльним та кількісним.
Теоретична значущість полягає у тому, що результати даної роботи є внеском у порівняльну пареміологію української та англійської мов. Робота може бути використана при викладанні таких курсів, як «Фразеологія англійської мови», «Порівняльна лексикологія», в чому і полягає її практична цінність.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що відбувся порівняльний аналіз українських та англійських прислів’їв на позначення руху щодо семантики та плану змісту прислів’їв. Результати роботи були презентовані на декаді студентської науки Маріупольського державного університету 2013 року.
Структура роботи. Наша робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків. У першій частині ми розглянули проблему визначення паремій, зокрема, прислів’їв, визначили, як прислів’я відображають світогляд народу та проаналізували погляди дослідників щодо даної проблеми. Друга частина присвячена безпосередньо аналізу українських та англійських прислів’їв на позначення руху.
РОЗДІЛ I
ПАРЕМІОЛОГІЯ У СКЛАДІ ФРАЗЕОЛОГІЇ
1.1 Класифікація фразеологічних одиниць
Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття.
Предмет фразеології – це сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями. Часто значення фразеологізму не зводиться до суми значень слів, що входять у нього. Фразеологізмам властива метафоричність та образність, вони можуть належати до стилістично забарвленої лексики.
Дослідження цього розділу лексичної системи доводить що, як і слова, вони можуть входити до синонімічних рядів, можуть мати антоніми та можуть мати варіанти.
Визначення фразеологізму як структури, семантично цілісної, відтворюваної у готовому вигляді у мовленні і ідіоматичної, є загальноприйнятим.
Тож фразеологізм – це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями [17].
Існують різні підходи
щодо принципів класифікації фразеологізмів:
структурно-семантичний, граматичний,
функціонально-стилістичний. Найбільш
поширеною є структурно-
– фразеологізми – зрощення ;
– фразеологічні єдності;
– фразеологічні сполуки [5].
Як пояснює М.П. Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії аналітичності фразеологізму.
П.Г.Єрченко класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на фразеологічні одиниці (ФО), ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні [8].
У О.В. Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених [7].
Та все ж таки, як правило, при класифікації фразеологізмів учені нашої країни використовують запропоновану ще в 1977 році російським академіком В.В. Виноградовим систему виділення з-посеред фразеологічних одиниць трьох основних класів за ознакою їх умотивованості чи то збереження словами-компонентами в тій чи іншій мірі значень цих слів. Зазвичай поділяються:
- фразеологічні зрощення – немотивовані одиниці, значення яких нібито зовсім не виводиться зі значень компонентів. Звичайно приводяться приклади таких сполучень, що або мають у своєму складі слово-архаїзм, відсутнє в активному словнику мовця, або метафоричність виразу настільки відсунула значення слова у складі фразеологізму від основного, що він уже ніяк не асоціюється з певною денотативною семантикою слів-компонентів. Такі фразеологізми у реченні виступають своєрідним синтаксичним монолітом, не допускають ніякої реструктуризації чи вкраплень у вигляді додаткових означень чи уточнень.
- фразеологічні сполучення – це такі, один з компонентів якого є зв’язним, а інший зберігає своє денотативне значення і легко дешифрується. До таких сполучень часто входять слова що мають обмежену валентність. Кількість фразеологічних сполучень у такому розумінні надзвичайно велика; сюди звичайно відносять дієслівно-іменні перифрази простих дієслів, прикметникові сполучення з постійним епітетом, прийменникові групи з усталеним порядком слів у функції прислівника чи прикметника.
- фразеологічні єдності – це такі фразеологізми, що є семантично неподільними, але загальне значення мовцями все ж таки сприймається як мотивоване, асоціації [5].
До них додаються ще фразеологічні вислови за класифікацією М. М. Шанського – це стійкі звороти мови, які семантичне не діляться і складаються з слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо.
За походженням (етимологією) Л.А. Булаховський поділив фразеологізми на:
1. Сталі вислови з народної
мови (побутового народного
2. Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому; лити воду на млин; зняти полуду з очей; закласти фундамент; відігравати роль; знімати стружку; на космічній швидкості; дати гарантію; підкласти міну; гірка пілюля; спіймати на гачок.
3. Переклади з інших мов або
запозичення фразеологізмів
4. Вислови з античної культури:
гордіїв вузол; прокрустове
5. Біблійні та євангельські вислови: не одним хлібом живе людина; лікарю, вилікуй себе самого; козел відпущення; притча во язицех; пісня пісень.
6. Вислови відомих людей (
Є й інші класифікації, в яких ураховано семантичні й стилістичні відтінки [2].
Невисоким ступенем ідіоматичності характеризуються парні сполучення слів будь-якої частини мови, компоненти яких є або синонімами чи антонімами, або словами спорідненими за значенням у якомусь іншому сенсі. Експресивні та емфатичні, вони зустрічаються як в англійській, так і в українській мовах, хоча ступінь мотивованості може бути різним.
Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:
- іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка;
- прикметникові — називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути [1].
Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі [7].
1.2. Паремії – приказки та прислів'я як складова фразеології
Неможливо зрозуміти теперішнє та побачити минуле будь-якого народу, коли його історія невідома. А історія кожної мови унікальна та дуже цікава. Зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні. Тож одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу являються паремії.
Паремія (грец. рareimia – прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я) – це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування [18]. Саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.
Сучасні лінгвісти вирізняють понад десять різновидів паремій:
Першим видом є вітання
– сталі вислови-кліше, які
говорять при зустрічі
В даній роботі ми аналізуємо паремії на прикладі прислів’їв та приказок. При вивченні будь-якої іноземної мови відбувається зіткнення з історією та культурою народу, які, крім інших чинників, виражаються через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Прислів'я та приказки – це безмежне мовне багатство народу, що створювалось впродовж віків. В них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму.
Видатний російський письменник М. Горький називав прислів’я та приказки «мисленням афоризмами» і вважав, що вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід народу.
Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом і відбивають найрізноманітніші сторони людського життя. Виникнення прислів’їв, за думкою дослідників, бере початок з часів первіснообщинного ладу. Воно пов’язане з трудовою діяльністю людей. Прислів’я та приказки мали утилітарно-практичне значення, носили повчальний характер. В майбутньому тематика прислів’їв значно розширилась. Проте, їх повчальний зміст зберігся та незабаром став однією з їх відмінних жанрових ознак [18].
Лінгвісти стверджують, що поряд з фольклорними прислів’ями та приказками широко вживаються образні вирази, створені письменниками та окремими громадськими діячами. Згодом вони стають так званими «крилатими виразами» й починають уживатися як звичайні прислів’я та приказки. Встановити авторство окремих паремій можливо. Наприклад, в англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено В. Шекспіром, Дж. Байроном, Дж. Мільтоном та іншими відомими письменниками та поетами.
Справжній науковий підхід до студіювання їх був намічений тільки в другій половині XIX століття. Початок цьому поклав О. О. Потебня. І це цілком зрозуміло. Саме в XIX столітті до питань мови застосовано порівняльно-історичний метод. У цей час до явищ мови почали підходити історично, мову стали розглядати як категорію історичну. О. О. Потебні вже було ясно, що без історичного підходу до вивчення прислів'їв і приказок не можна розкрити суть і закономірності їх розвитку. Досліджуючи паремійні одиниці, О.О. Потебня, прийшов до висновку, що прислів'я і приказки не є чимсь навіки застиглим. Багато з них за певних історичних умов зазнають і структурних і семантичних змін.
Незважаючи на значний вклад О. О. Потебні у вивчення прислів'їв і приказок, ще й досі є чимало суперечливих суджень, немає єдиної думки щодо їх походження і розвитку, повною мірою не розкрито їх структурно-семантичного характеру, ще мало досліджена їх стилістична роль у різних жанрах літератури тощо [13].
Різне тлумачення суті прислів'їв та приказок свідчить про існування різних напрямів у сучасному мовознавстві, різних підступів, підходів до розв'язання цього важливого питання, що ускладнює дальшу розробку загальної теорії фразеології . Отже, дослідження парєміологічпих висловів є важливим, вартим серйозної уваги завданням.
Різні дослідники припускають або не припускають можливість розгляду прислів’їв та приказок як одиниць фразеології, бо у відношенні об’єму фразеології вчені додержуються різних точок зору. За думкою О.В.Куніна, прислів’я повинні вивчатися у двох площинах: як у фразеології, так і у фольклорі [7]. Значення прислів’їв та приказок формується у фольклорно-оціночній сфері, оскільки їх денотація – не денотація до світу, а привід для віднесення до системи цінностей . Однак, В.Н. Телія бачить протиріччя у тому, що прислів’я та приказки, водночас будучи одиницями фразеології, відносяться і до фольклору, бо використовуючи цей критерій, можна зробити висновок, що і всі інші види фразеологізмів можна віднести до одиниць фольклору. Але з цим не можна погодитись. По-перше, фразеологізми, на відміну від паремій, не укладаються в поняття «жанру». По-друге, вони не мають повчального характеру [10].
Н.М. Шанський називає прислів’я та приказки «фразеологічними виразами», вважаючи, що від фразеологічних сполучень вони відрізняються тим, що в них немає слів з фразеологічно пов’язаним значенням. На його думку, необхідно звертати увагу на те, що в процесі спілкування вони не формуються мовцем, а відтворюються як готові одиниці з постійним складом та значенням [8].
Е.А. Іванчикова ділить прислів’я та приказки на два класи: частина прислів’їв, що вживаються в якості різного роду повчань, нагадувань про здобутий в житті досвід, не відносяться до фразеології; друга частина – це прислів’я, які втратили зв’язок із ситуацією, що була їх першоджерелом, - має безпосереднє відношення до фразеологічних одиниць [12].
Враховуючи думки вищезгаданих дослідників, ми дійшли висновку, що на даному етапі привалює широке розуміння об’єму фразеології, тому ми вважаємо, що прислів’я та приказки являються частиною фразеології, але формуються як окремий клас.
Окрім фразеології, українська пареміографія досить широко вивчається у сучасній фольклористиці. Однак на сьогодні ще остаточно не розв´язане питання наукової класифікації прислів´їв і приказок. Це пов´язано з тим, що, незважаючи на стислість форми, паремії – явище багатоаспектне, їх вивчення ведеться під різними кутами зору. Важливими є проблеми дослідження їх внутрішнього змісту (пошуки джерел їх походження, еволюція форми і змісту, вивчення історичного підґрунтя, тематична характеристика, семантика, визначення жанрових різновидів та ін.). Не менш важливе питання форми (композиція прислів´їв, поетика). Мало вивчена й проблема варіантності приказок (їх розгалуження і зміна значення на різних територіях, утворення тематичних гнізд і т. п.), полісемантичності значень, міжнаціональних запозичень (етнічні, типологічні зіставлення) та ін.
З огляду на багатогранність фольклорного матеріалу та багато-аспектність дослідження постає нелегка проблема його впорядкування та класифікації.
Традиційно у вітчизняній фольклористиці утвердилось кілька принципів класифікації паремій:
1. Алфавітний, розроблений І. Снєгирьовим, найдавніший і бере початок від найперших збірок. Він для упорядкування матеріалу найпростіший, але його недолік в тому, що руйнується цілісність тематичних макро- і мікрополів; упорядник вимушений близькі за змістом тексти розміщати у різні частини книги. Зараз цей принцип використовується переважно у лінгвістичних дослідженнях, при створенні словників фразеологізмів.
2. Тематичний, вперше застосований М. Номисом у книзі «Українські приказки, прислів´я і таке інше. Всі прислів´я групуються за темами (напр., віра, війна, братство, сім´я, страх). Переваги тематичного групування в тому, що воно дає можливість скласти уявлення, як те чи інше явище життя знайшло своє відображення у цьому фольклорному жанрі. Недоліки такого підходу пов´язані з тим, що прислів´я групуються за якоюсь одною ознакою, хоча багатозначність ряду вимагає розгляд одного і того ж прислів´я в кількох тематичних аспектах. Крім того є паремії, які тематично не вписуються в жодну з визначених груп, і укладачі вимушені подавати їх окремо у розділі «Різні». Чим більше матеріалу систематизується, тим більше паремій, які можна помістити в кілька груп, як і тих, які виходять за тематичні рамки всіх груп. Це ускладнює користування книгою і вказує на недосконалість такої класифікації.
3. Опорно-гасловий (опорно-стрижневий), за яким упорядкована праця І. Франка «Галицько-руські народні приповідки». За цією системою формуються паремійні гнізда — усі варіанти одного стрижневого слова чи висловлювання. Наприклад:
За вовка промовка, а вовк іде;... а вовк і тут;... а вовк у хату; За вовка промовка, а то лис кобилу стис; На вовка промовка, а вовк спідтишка; Про вовка промовка, а чорт пана несе; Про вовка промовка, а ведмідь назустріч; Про вовка річ, а вовк навстріч та ін.
Така система класифікації науково обґрунтована і практично зручна, одержала підтримку сучасних пареміологів.
4. Історико-тематичний, характерний для більшості видань радянського часу, де поділ на теми здійснений не за суто історичним, а суспільно-ідеологічним принципом.
5.Структурний, на основі якого виникли спроби міжнародних класифікацій паремій — за відповідними моделями-формулами.
Цей принцип виник у мовознавстві на основі синтаксичної побудови паремій. Окрім перелічених є й інші принципи класифікації, але вони не набули поширення [19].
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
У результаті нашого дослідження ми дійшли наступних висновків. Дослідивши спочатку фразеологію ми дізнались, що предмет фразеології – це сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні. А входять у нього як готові блоки з певними значеннями. Фразеологізмам властива метафоричність та образність, вони можуть належати до стилістично забарвленої лексики.
Також дізнались, що існують
різні підходи щодо принципів
класифікації фразеологізмів: структурно-семантичний,
граматичний, функціонально-стилістичний.
Найбільш поширеною є структурно-
Ураховуючи те, як класифікував
фразеологізми Л.А.
Пареміологія є складовою частиною фразеології, але формується як окремий клас.
Окрім фразеології паремії
також розглядає і
РОЗДІЛ II
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПРИСЛІВ'ЇВ НА ПОЗНАЧЕННЯ РУХУ
2.1. Компонент руху в пареміях
Паремії відображають спосіб
мислення народу, його матеріалістичні
погляди на явища природи і
виняткову спостережливість та допитливість.
Паремійна творчість
З давніх давен з рухом тіл люди мають справу буквально на кожному кроці. Мчать по шосе автомобілі, пливуть по річці пароплави, рухається в річці вода. Вітер несе листя, падають краплі дощу. Усі тіла Всесвіту перебувають у безперервному русі – навіть ті, які на Землі нам здаються непорушними – дерева, будинки, гори.
Рухається все: Земля з
усіма предметами, що знаходяться
на ній, рухаються інші планети, рухаються
штучні супутники Землі і Сонця,
рухається і саме Сонце: обертається
навколо своєї осі й
Отже, рух - це поняття, яке охоплює в загальному сенсі будь які зміни та перетворення. які відбуваються у Всесвіті. Також рух — це процес переміщення, зміна положення тіла відносно інших тіл у просторі.
В філософській традиції рух — це спосіб існування матерії, який полягає в безперервній зміні всього сущого і виявляється в безпосередній єдності перервності й неперервності простору і часу. В філософії поняття руху семантично диференційовано: воно може бути рухом «взагалі», стоячи в одному ряді з такими поняттями як «простір», «час», «енергія», механічним пересуванням, воно може мати направленість, може віддзеркалювати якісну зміну або розвиток (прорес, регрес).
Народні прислів'я і приказки – то спостереження народу. Вони дають великий матеріал для майбутніх поколінь, а ще проникають у мову науки й збагачують її. З ранніх часів люди помічали безперервний рух речей у світі, скаладючи велику кількість прислів'їв та приказок, які мають у своєму змісті тий чи інший компонент руху [3].
Характер будь-якого об'єкту вивчення,у тому числі і мови,краще за все пізнається у порівнянні. Важливу роль в цьому займає лінгвістична типологія, яка займається «системним вивченням міжмовних відмінностей та міжмовних універсалій» [9].
Дослідження проблеми паремій в англійській та українській фразеології передбачає введення основного базового поняття для усіх паремій для виведення семантики кожної паремії. Тому в нашому дослідженні найвдалішим компонентом буде «моральні якості», який представлений значним обсягом паремій, які в сукупності складають «пареміологічний портрет людини». Ми обмежуємося скороченим портретом, який представлений лише англійськими та українськими прислів'ями на позначення руху.
2.2. Аналіз семантики англійських прислів'їв на позначення руху
Характерні риси характеру жителів Великобританії знайшли своє відображення у прислів'ях на позначення руху. Ми відібрали дев'ять категорій найбільш поширених рис характеру, які позначаються прислів'ями з елементом руху.
1.Цілеспрямованість, впертість, амбіціозність, рішучість у таких прислів'ях:
A journey of a thousand miles begins with a single step. – Дорогу осилить той, хто йде.
If the mountain won't go to Mohammed, Mohammed must go to the mountain. – Якщо гора не йде до Магомета, Магомет іде до гори.
It’s better to travel hopefully than to arrive. – Ціль - ніщо, рух – усе.
Faith will move mountains. – Віра гори зверне.
2. Нестриманість, поспіх, цікавість:
Don’t try to walk before you can crawl. – Не лізь поперед батька в пекло.
Haste makes waste; Haste is from the devil; Hasty climbers have sudden falls; nothing must be done hastily but killing of fleas; Anger and haste hinder good counsel. – Поспішиш – людей насмішиш.
Don’t cross the bridge till you come to it. - Не кажи «гоп», доки не перестрибнеш.
4. Лінь, бездійство:
Everybody wants to go to heaven but nobody wants to die. – Хочеться рибку з'їсти, та не хочеться у воду лізти.
A rolling stone gathers no moss. – Під лежачий камінь вода не тече.
If you dance you must pay the fiddler. – Любиш кататися люби й саночки возити.
Flies go to the lean horse . – Мухи липнуть до худої кобили.
5. Корисливість, жадібніть:
Go farther and fare worse. – Від добра добра не шукають.
He who chases two hares catches neither; One cannot run with the hare and hunt with the hounds; Dog that put up many hares kill none. – Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
First catch your hare. – Не діли шкіру невбитого ведмідя.
Every miller draws water to his own mill. – Кожен до своєї нори тягне.
6. Гордість, зарозумілість:
Don’t ride a high horse. – Не сідай не в свої сани; Не задирай носа.
A fool always rushes to the fore. – Дурний завжди шукає більше місця, а розумного й в кутку побачиш.
7. Обережність, поступовість кроків:
More haste – less speed; Drive gently over the stones; Fool’s haste is no speed. – Тихіше їдеш – далі будеш.
If you cannot see the bottom, do not cross the river. – Не знаючи броду, не лізь у воду.
Better ride an ass that carries us than a horse that throws us. – Краще їхати на ослі, що везе, ніж на кобилі, що може скинути.
8. Боягузтво, нікчемність:
When the cat's away the mice will play. – Кіт з хати – миші в танок.
9. Нерішучість:
To beat about the bush. – Ходити коло та навколо.
2.2. Аналіз семантики українських прислів’їв на позначення руху
Ми розподілили прислів’я у десять груп стосовно їх семантики, а саме стосовно того, які риси характеру уособлює компонент руху у даних прислів’ях:
