Пауерліфтинг, як параолімпійський виду спорту в Україні

Вступ                   3

I. Літературний огляд.                                                                                           5

1.1. Історія розвитку пауерліфтинга, як параолімпійського виду спорту        5 Україні

1.2. Характеристика нозологічних груп, розподіл спортсменів на класи.       7

1.3. Правила змагань у пауерліфтингу                                                                12

1.4. Форма пауерліфтера                                                                                       18

II. Експериментальне дослідження.                                                                     20

2.1. Цілі та завдання                                                                                              20

2.2. Методи дослідження                                                                                      20

2.3. Організація дослідження                                                                               22

III. Результати власних досліджень.                                                                    24

Висновки                                                                                                                26

Література                                                                                                              27

Вступ

Актуальність теми. Фундатори  розглядали параолімпійський спорт, що почав формуватися в другій половині ХХ століття, як найкращий засіб реабілітації. Проте одним із наслідків розвитку параолімпійського спорту як складової соціального явища «спорт» є зміщення пріоритетів від реабілітаційних до суто спортивних. Сьогодні він набув ознак спорту вищих досягнень і є важливою частиною олімпійського руху. Змагальній діяльності в спорті, як і будь-якій іншій діяльності людини, властиві цільово-результативні відношення: ціль – засіб – результат. Кінцевим продуктом змагальної діяльності та її системоутворючим фактором є спортивний результат. Досягнення результату суворо регламентується правилами змагань, специфічними для кожного виду спорту. Параолімпійського спортові як одній із форм функціонування спорту в сучасному суспільстві також притаманна сувора регламентація змагальної діяльності. Відомо, що в параолімпійському спорті результат залежить не лише від здібностей спортсмена, професіоналізму тренера, матеріально-технічного забезпечення тощо, але значною мірою від збережених рухових можливостей інваліда. Тому специфіка змагань у параолімпійському спорті полягає в необхідності створити спортсменам рівні умови для реалізації власних можливостей, що забезпечується формуванням рівноцінних стартових груп спортсменів для проведення змагань. В окремих видах спорту, за наявності певної диспропорції кількості учасників змагань у різних класах, використовується коефіцієнтно-гандикапна класифікація, що передбачає зрівняння можливостей у досягненні спортивного результату шляхом надання слабшим певної переваги. Досвід використання гандикапу в біатлоні та лижних перегонах довів доцільність його застосування [3].     При цьому в пауерліфтингу проводиться оцінювання рухових можливостей спортсменів, але відсутні способи їх урахування при формуванні стартових груп.

Оцінювання рухових можливостей спортсмена відбувається за допомогою мануально-м’язового тестування (ММТ) і  гоніометрії. Використання цих методів у пауерліфтингу має на меті констатацію порушення моторних можливостей нижніх кінцівок спортсменів для допуску до змагань, а не формування рівноцінних стартових груп.  

I ЛІТЕРАТУРНИЙ  ОГЛЯД

1.1. Історія розвитку пауерліфтинга, як параолімпійського виду спорту в Україні

          Формування спортивного руху інвалідів в Україні бере початок з 1990-х років. Саме в цей час почали створюватися українські фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів. Потім ці об’єднання стали основою для створення національних федерацій спорту інвалідів різних нозологічних груп.           Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване мальовниче озеро. Вперше на території України створено об’єкт національного рівня без бар’єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.         У центрі здійснюється підготовка національних збірних команд з параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій [2].  Нагадаємо, що на феєричному виступі української параолімпійської збірної на іграх  –  2000 у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей. Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки спортсменів-інвалідів.  У Міжнародному параолімпійського русі Україну представляє виключно Національний комітет спорту інвалідів України, що виконує функції Національного параолімпійського комітету. Національний комітет спорту інвалідів України  –  носій параолімпійського руху в Україні і вищий орган, який координує діяльність громадського спортивного руху інвалідів –  об’єднує національні федерації спорту інвалідів з вадами зору, слуху, порушеннями опорно-рухового апарату, розумовими та фізичними вадами. Параолімпійці України беруть участь у Параолімпійських іграх від 1996 р., їхні результати постійно зростають.       Перший успіх відбувся для спортсменів-інвалідів вже незалежної України, які ще поки що були в складі об’єднаної збірної СНД, з гучного виступу спортсменів з сидячого волейболу, причому українець Петро Остринський за підсумками змагань увійшов до символічної збірної світу з сидячого волейболу. Це було на ІХ Параолімпійських іграх в Барселоні, Іспанія, в 1992. Цікаво, що ця Параолімпіада зібрала 3020 спортсменів з 90 країн світу.15 видів спорту були основними видами змагань, причому, близько 50% від загальної кількості атлетів змагались в плаванні та легкій атлетиці. Демонструвались два нових параолімпійських вида спорту - парусний спорт і регбі [6].          Одним з таки видів спорту е пауерліфтинг. Перша жінка в пауерліфтингу Наталія Єжова із Запоріжжя, вона виступала в категорії до 60 кг. Перша поїздка у нас була в Словаччину в 1997р. Головний тренер Босий Алім Петрович. В склад чоловічої команди входили  Іван Алдокімов, Сергій Лук’янов, Андрій Барибін . З 1997 року підготував п’ять майстрів спорту міжнародного класу: Олександр Калузький, Наталя Єжова, Тетяна Фролова, Тетяна Широколава та Ігор Гавриш (сліпий).З інвалідами працював 15 років. Через руки пройшло більше 60 спортсменів. А у важкій атлетиці, як такої, я з 1964 року. Навіть була справа, що я у Султана Рахманова вигравав на змаганнях. Був чемпіоном України і чемпіоном СРСР серед молоді, А якщо врахувати, що був а у Султана був тренер Едуард Бровко, як солдат отримував 3.80, а він в цей час отримував 200 рублів і був заможною людиною.

У параолімпійської збірної України спочатку працював Володимир Сансиев, потім Геннадій Борисович Тагільцев, а був третім тренером збірної. возив команду на перші Всесвітні ігри ДЦП і чемпіонат Європи до Словаччини, де наша Тамара Кулініч стала чемпіонкою Європи. Вона на поміст заходила сама, а тому її на руках виносив разом з Кучером, начальником центру. Він пропрацював близько двох років, потім прийшов Петро Кравцов, перший тренер Людмили Османовій, а потім Шуба. Вважаю, що найкращий варіант - це Алфьоров, який знаходиться в Дніпропетровську. Коли був старшим тренером, у нас команда складалася з 6 чоловік. Зараз-16. Тепер в Дніпропетровську має бути людина поруч з Зайцевої, щоб вона могла керувати і контролювати весь хід робіт. Так їм двом легше працювати. Сушкевич був чемпіоном СРСР з важкої атлетики у Свердловську. Це був 1989 рік. Самий перший чемпіонат України відбувся в 1992 році на станції Урожайна. Там Сушкевич теж був призером. Потім була Полтава, потім Рівне, Запоріжжя та Дніпропетровськ [9].

1.2. Характеристика нозологічних груп, розподіл спортсменів на класи

В параолімпійському спорті класифікація спортсменів на групи для участі у змаганнях має великий гуманістичний, морально-етичний та спортивний сенс. Метою процесу класифікації є створення об’єктивного відправного пункту змагань. Для всіх нозологій і видів спорту класифікація здійснюється у відповідності до «принципу рівності», що забезпечує усім спортсменам-інвалідам рівні можливості для досягнення високого спортивного результату та максимальної реалізації власних можливостей. Класифікація передбачає розподіл спортсменів за типом захворювання чи за функціональними можливостями. Розрізняють загальну – за нозологією (вади зору, церебральний параліч, ампутації, пошкодження спинного мозку, інші пошкодження опорно-рухового апарату тощо), відповідно до критеріїв Міжнародних організацій інвалідного спорту, та функціональні – за специфікою виду спорту – класифікації спортсменів, що відбуваються з використанням комбінації медичних та функціональних критеріїв. До сучасних загальних Параолімпійських класифікаційних груп належать спортсмени з вадами зору (3 класи); пошкодженням спинного мозку (8 класів); ампутаціями (9 класів); наслідками церебрального паралічу (8 класів). Спортсмени, які не мають можливості ходити, в подальшому об’єднуються в стартові групи на колясках відповідно до рівня рухових можливостей. Сліпота – значне зниження зору аж до його відсутності. Розрізняють сліпоту одного та двох очей. При трактуванні сліпоти як медико-соціального поняття розуміють стан, при котрому знижений або втрачений зір обох очей. За рівнем зору розрізняють часткову сліпоту та абсолютну. При частковій сліпоті збережений залишковий зір межах від світловідчуття до 0,05.   При абсолютній сліпоті гострота зору дорівнює нулю і втрачене навіть сприйняття світла. У 1972 р. ВООЗ запропонувала класифікацію порушень зору, що увійшла до Міжнародної класифікації хвороб 9-то перегляду (1975р.). Відповідно до цієї класифікації розрізняють три ступеня сліпоти, що відповідають 3-й, 4-й і 5-й категоріям порушення зору.    До 3-ї категорії порушення зору відносять стани, при яких гострота зору з максимально можливою корекцією дорівнює від 0,02 до 0,05 або межа поля зору від 10 до 5 градусів навколо точки фіксації [1].    До 4-ї категорії порушення зору відносять стани, що характеризуються гостротою зору менше 0,02 або збереженням лише світловідчуття. У цю ж категорію входять порушення зору, при яких межі поля зору знаходяться в межах 5 градусів навколо точки фіксації, навіть якщо гострота зору нормальна. До 5-ї категорії порушення зору відносять відсутність світловідчуття.          Порушення зору, коли показники гостроти зору знаходяться в межах від 0,05 до 0,3 відносять до 1-ї та 2-ї категорії, що позначаеться як «слабобачення».             Практично сліпими вважають людей, у яких гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03 і не може бути корегованою або поле зору обох очей концентрично звужено до 5-10 градусів. Ці люди внаслідок обмеження просторової орієнтації потребують постійного стороннього догляду або допомоги. Основними критеріями розподілу спортсменів з вадами зору на групи є гострота та поле зору [7].      Сучасна класифікація спортсменів з вадами зору має такий вигляд: В1 – спортсмен цього класу не має світлочутливості в одному з очей або ж має часткову світлочутливість при відсутності реакції на рух.  В2 – спортсмен може бачити рухи руками на відстані до 2 м.    В3 – спортсмен може бачити рухи руками на відстані від 2 до 6 метрів. Поле зору спортсмена варіює від 5 до 20 градусів.        Дуже важко класифікувати спортсменів, у яких погіршується зір, особливо коли його характеристики наближаються до класу В1. У випадках виникнення труднощів із класифікацією, або з метою забезпечення рівності умов змагань, проблеми вирішуються через окремі положення і правила змагань. Наприклад, у гандболі правила змагань зобов’язують спортсменів використовувати непрозорі окуляри [4].      Практика організації спортивних змагань серед сліпих свідчить також, що поділ спортсменів на групи згідно з класифікацією не завжди забезпечує справедливість розподілу для змагань, наприклад, змагань між спортсменами тотально сліпими від народження та спортсменами які втратили зір у процессі життя [13].          Спортсмени цієї нозологічної групи є найбільш динамічною ланкою Параолімпійського спорту. Поширюється коло змагань, зростає конкурентна боротьба, з’являються нові види спорту, у змаганнях з яких беруть участь інваліди з пошкодженнями опорно-рухового апарату (спортивні танці, тощо). В програмі літніх параолімпійських ігор переважна більшість (понад 80%) видів змагань – це змагання для спортсменів-опорників. В Параолімпійських Іграх беруть участь спортсмени з такими вадами опорно-рухового апарату як пошкодження хребта і спинного мозку, церебральним паралічем, спортсмени з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату. В межах кожної підгрупи проводяться класифікації інвалідів для участі у змаганнях [2].   Крім того, будь-який вид спорту становить свої вимоги до функціональних та рухових можливостей спортсмена-інваліда, а спортивний результат залежить не від його підготовленості, але й від ступеню збереження моторних функцій. Спортсмени з травмами хребта і спинного мозку розподілені на класи і групи залежно від локалізації пошкодження хребта.             Клас 1А – пошкодження шийного відділу хребта (до С6), тріцепс слабший 3-х балів за мануально-м’язовим тестуванням; верхній парапарез, нижня параплегія; Клас 1В – пошкодження шийного відділу хребта (до С7), м’язи згиначі і розгиначі пальців слабші 3 балів і розгиначі пальців – від 4 балів за мануально-м’язовим тестуванням.       Клас 2 – пошкодження грудного відділу хребта (Th1-Th5), з відсутністю можливості збереження рівноваги сидячи; нижній спастичний парапарез або параплегія.         Клас 3 – пошкодження грудного відділу хребта (Th6-Th10), з можливістю збереження рівноваги сидячі; м’язи тулуба 1-2 бали за ММТ. Клас 4 – пошкодження грудного або поперекового відділу хребта (Th10-L3), чотирьохголовий м’яз не функціонує; м’язи тулуба 3 бали за ММТ. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок за умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок до 20 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 1-15 балів за ММТ.  Клас 5 – пошкодження поперекового відділу хребта до (L5), сила чотирьохголового м’язу від 3 балів за ММТ; сила інших м’язів ніг знижена. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок у межах 21-60 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 16-50 балів за ММТ;. Клас 6 – пошкодження крижового відділу хребта (S1-S3) з поганим володінням м’язами гомілки та із зменшенням сили чотирьохголових м’язів стегна.           Травми спинного мозку можуть супроводжуватися частковим пошкодженням чи анатомічним перерізом спинного мозку, що проявляється у частковому чи повному порушенні його провідності. Деякі травми (струси) спинного мозку є функціонально оборотними формами порушень (1% від загальної кількості травм) [17].          Але, в більшості випадків інвалідність є довічною. Сучасний стан медицини і науки в цілому не дозволяє «зрощувати» розірвані нервові волокна і, таким чином, досягати повної реабілітації.    Церебральний параліч – різноманітні паралічі і парези, що розвиваються в дитячому віці внаслідок ураження головного мозку. Етіологія, клінічна картина тощо при церебральному паралічі дуже різноманітні. Наслідки його можуть коливатися від незначних і майже непомітних рухових розладів до важливих випадків, що викликають інвалідність.           Провідним критерієм оцінки стану осіб з наслідками церебрального паралічу є стан рухових, мовних, інтелектуальних функцій. Тому для детальної характеристики захворювання застосовуються такі основні синдроми, як синдром рухових порушень; синдром порушень інтелекту та синдром мовних розладів.        Міжнародна класифікація спортсменів-інвалідів з наслідками церебрального паралічу, згідно вимог CP-ISRA, побудована на підставі медичної класифікації рухових порушень і передбачає аналіз збереження рухових можливостей. В міжнародній класифікації спортсменів з наслідками церебрального паралічу для визначення рухових можливостей використовуються узагальнені назви спортивних дисциплін.    Трек – види змагань, що пов’язані з циклічними локомоціями, перегонами та пересуваннями.        Поле – види змагань пов’язані з ациклічними рухами, метаннями, штовханнями тощо.          Відповідно до видів рухових розладів та збереження рухових можливостей спортсмени поділяються на 8 класів. Спортсмени, що мають важкі ураження відносяться до 1-4 класів і змагаються у візках, спортсмени 3-8 класів змагаються стоячи. Визначений клас спортсмена за класифікацією CP-ISRA є підставою для включення до відповідної стартової групи.    Ця категорія включає спортсменів, у яких відсутній мінімум один суглоб кінцівки. Класифікаційна система ґрунтується на видах набутої ампутації та уражень кінцівок, що нагадують набуту ампутацію [18].

1.3. Правила змагань у пауерліфтингу

Згідно з правилами, що відносяться до кваліфікаційним вимогам з пауерліфтингу. До змагань допускаються інваліди класів від А1 до А4.До змагань допускаються «інші» з мінімальними порушеннями. До змагань допускаються спортсмени з церебральним паралічем. До змагань допускаються спортсмени з травмою хребта.     Учасники змагань повинні бути здатні повністю розпрямити руки в ліктьових суглобах. Допускається втрата цієї здатності не більш, ніж на 20 градусів у кожному ліктьовому суглобі. Тільки тоді жим буде вважатися виконаним за правилами. Лікар – класифікатор повинен під час змагань постійно бути в місці проведення змагань.       На Параолімпійських Іграх, Чемпіонатах світу, Чемпіонатах і іграх континенту кожній країні дозволяється, за груп інвалідності, виставити максимум 10 учасників у 10 вагових категоріях для чоловіків і 10 учасниць серед 10 вагових категорій для жінок. В одній ваговій категорії повинно бути не більше 3 учасників від однієї країни і не більше 2 групи інвалідності. Наприклад: 2 спинальника + 1 ампутант або 1 спинальник + 2 ампутанта або 2 ампутанта + 1 з церебральним паралічем і т.д.      На чемпіонатах світу і континенту кожній країні дозволяється виставити максимум 10 юніорів в 10 вагових категоріях для чоловіків і 10 серед юніорів 10 вагових категорій для жінок. В одній ваговій категорії повинно бути не більше 2 учасників від однієї країни.     У цьому виді спорту до змагань допускаються атлети з дня досягнення 14-літнього віку.           У цьому виді спорту до відкритим змагань серед чоловіків і жінок допускаються атлети з дня досягнення 14-літнього віку (немає обмежень по верхній вікової границі).          У цьому виді спорту змагань серед чоловіків і жінок юніорів допускаються атлети з дня досягнення 14-літнього віку і до 23 років.  Остаточний підрахунок очок має проводитись у відповідності з кращим жимом, зарахованим суддями. Дозволяються лише три спроби. Будь-яка додаткова спроба поза змагання не може бути зарахована як фінальний результат.(mospagebreak). Правила змагань з пауерліфтингу для інвалідів з (IPC).              Після отримання сигналу спортсмен повинен опустити штангу на груди, з певною і видимій паузою і потім вичавити з рівномірним випрямлянням обох рук на їх повну довжину. Після фіксації в цьому положенні буде дано чіткий сигнал «стійки» разом з рухом руки назад. Тренеру дозволяється надати допомогу своєму спортсменові при входженні на поміст і при вашому помосту. Під час виконання жиму тренери повинні залишатися в межах визначеної для них зони, яка визначається для них журі. З того моменту як спортсмен викликаний на поміст, названі його ім’я, країна і вага, до початку вправи атлетові даються дві (2) хвилини. Повторний виклик і сигнал виробляються на останній хвилині.     Помилка при дотриманні сигналів судді при початку або закінчення вправи.            Будь-яка зміна у вихідному положенні під час виконання вправи, тобто будь-який відрив або переміщення плечей, сідниць або ступень спочатку зафіксованих точок контакту з лавою або пересування рук уздовж грифа. Підіймання та опускання, підскакування або рух штанги вниз після того, як вона була зафіксована в нерухомому стані на грудях. Будь-яке нерівномірне випрямлення рук під час виконання жиму. Руки спортсмена повинні випрямлятися з однаковим ступенем/швидкістю і лікті повинні випрямлятися одночасно, тим не менш штанга не обов’язково повинна бути повністю горизонтально. Будь-який рух штанги вниз під час виконання жиму.

Відсутність жиму штанги на повністю випрямлені руки при завершенні вправи. Торкання штанги страхувальними асистентами між сигналами старшого судді [19].

          Умисне торкання грифом стійок при виконанні жиму для полегшення підйому штанги. Недотримання тимчасових інтервалів [5].   Недотримання будь-якого з вимог, що містяться в загальному описі правил виконання вправи, наведеному в попередньому розділі. Правила змагань з пауерліфтингу для інвалідів з (IPC). Загальні правила і Рекорди світу.             Судді можуть не зарахувати будь-яку незавершену спробу, зроблену з будь-яким очевидним зусиллям.        На зважуванні необхідно надавати паспорт Пауерліфтингу IPC. У разі відсутності паспорта Пауерліфтингу IPC стягується штраф у розмірі 100 (сто) Євро.             Якщо спортсмен з-за анатомічної деформації не може розпрямити руки в ліктьових суглобах, він повинен заздалегідь повідомити про це: у своєму Паспорті Пауерліфтингу IPC. Трьом суддям і журі перед початком кожної спроби під час змагань [8].          На Параолімпійських іграх, Чемпіонатах Світу і континенту, санкціонованих міжнародних змаганнях, а також національних Чемпіонатах, рекорди світу повинні бути визнані без зважування штанги і атлета за умови, що атлет у відповідності з правилами зважений перед змаганнями і що судді або технічний комітет перевірили вага грифа і дисків до змагання .   Після успішного виконання спроби встановлення рекорду світу спортсмен повинен негайно стати для перевірки перед трьома суддями або журі. Якщо з’ясовується, що спортсмен використовує заборонені пов’язки або костюм, то спроба не зараховується і атлет дискваліфікується з даних змагань. Вимоги для офіційного визнання рекорду світу є наступними:  Змагання повинні бути санкціоновані національною федерацією, яка входить у Міжнародний Параолімпійський Комітет  [10].    Кожен суддя, що виносить рішення, повинен мати посвідчення Судді Міжнародної категорії і бути членом національної федерації, яка входить у Міжнародний Параолімпійський Комітет. У випадках спроб встановлення рекордів світу журі може замінити суддів Міжнародної категорії 2 на суддів Міжнародної категорії 1.Чесність і компетентність суддів всіх країн знаходиться поза підозрою. Отже, рекорди світу можуть бути завірені суддями однієї країни [15].         Рекорди світу можуть бути визнані тільки в тому випадку, якщо був проведений допінг-контроль спортсмена. За винятком Параолімпійських ігор та Чемпіонатів Світу для всіх змагань, що забезпечують спроби встановлення рекордів світу, має бути письмовий дозвіл голови МПК з пауерліфтингу. Відразу після успішної рекордної спроби троє суддів повинні зважити штангу і визначити точну вагу. Вони також повинні скласти список, у якому вказати індивідуальний вага грифа і кожного диска, використаних в успішній спробі. Судді повинні підписати документ, який підтверджує, що наступні дані вірні:            Заяву про затвердження рекорду має бути підписана Президентом журі або головою національного комітету з пауерліфтингу. Ця заява має бути підписана секретарем національної федерації. Оригінал заяви має бути надіслано голові МПК з пауерліфтингу. Рекорд вважається зарахованим, тільки якщо голова МПК з пауерліфтингу отримав письмовий доповідь протягом спеціально обумовленого тимчасового ліміту з дня встановлення – одного місяця. Письмовий звіт з результатами допінг-контролю повинен бути висланий голові МПК з пауерліфтингу відразу після виявлення результатів тесту. Якщо спортсмен, беручи участь у змаганнях, в третьому успішному підході показав результат, що відрізняється від рекорду світу не більш, ніж на 10 кг, він може, на розсуд журі, або, у відсутності журі, – старшого судді, бути допущений до четвертого додатковому підходу поза змагання четверта спроба може надаватися у випадку, якщо 3-я, при спробі встановлення рекорду світу, була невдалою. У всіх інших випадках додаткові спроби не надаються [11].          Прохання про надання спроби на встановлення рекорду світу, яка не кратна 2,5 кг. може задовольнятися в кожній спробі.     Тільки спортсмени, фактично беруть участь у змаганнях, можуть спробувати встановити рекорд в четвертому, додатковому підході поза змагань. Як тільки встановлений новий рекорд, будь-який спортсмен повинен перевищити його на 500 р.         В тому випадку, якщо два спортсмени побили існуючий рекорд в один і той же день, але в різних місцях, рекордсменом буде вважатися той спортсмен, власна вага якого при зважуванні на змаганні виявився менше.  В тому випадку, якщо два спортсмени побили існуючий рекорд в один і той же день, але в різних місцях і при зважуванні їх власна вага однаковий, то обидва будуть рекордсменами [14].        Нові рекорди дійсними, якщо вони перевищують попередні не менше, ніж на 500 р. Неповні 500 р. повинні ігноруватися. На Параолімпійських Іграх, Чемпіонатах світу і континенту, журі має призначатися для керівництва кожним потоком (сесією).        Журі має складатися з голови МПК з пауерліфтингу або призначеного представника і чотирьох інших членів. Для кожного журі призначається резервний представник. Голова МПК з пауерліфтингу вибирає не менше 6 членів журі та технічного делегати, які не повинні бути представниками країни, що організовує змагання. Їх транспортні витрати, харчування та розміщення оплачуються організаційним комітетом. Членами журі повинні бути судді 1-ой міжнародної категорії і добре знати (говорити і розуміти) англійська мова.           Члени журі мають бути з різних країн за винятком голови МПК з пауерліфтингу або призначеного представника. Функціями журі є забезпечення дотримання технічних правил. У випадках спроб встановлення рекордів світу журі може замінити суддів Міжнародної категорії 2 на суддів Міжнародної категорії 1.         Під час змагань журі може, більшістю голосів, усунути будь-якого суддю від суддівства, якщо, на думку журі, він некомпетентний. Цей суддя до усунення повинен отримати попередження.    Неупередженість суддів не може ставитися під сумнів, але сумлінні помилки в суддівстві можуть відбуватися. У цьому випадку судді дозволяється дати пояснення своїм рішенням, яке є предметом попередження.           Якщо члени журі заперечують проти рішення судді, то їм слід діяти через Президента і з його схвалення. Для виклику судді до столу журі може бути використана система світлових сигналів. Президент журі повинен проконсультуватися з іншими членами журі і прийняти правильне рішення, ґрунтуючись на думці більшості.        Якщо у суддівстві допущена серйозна помилка, яка суперечить технічних правил, журі може прийняти відповідне рішення для виправлення помилки. Журі може, на свій розсуд, надати спортсменові додатковий підхід. Журі в жодному разі не може скасувати або змінити рішення суддів. Члени журі мають бути розташовані так, щоб вони могли без перешкод бачити хід змагань [16].           

         Перед кожним змаганням Президент журі повинен упевнитися, що члени журі мають повне уявлення про свою роль і про будь-яких нових доповнення, що містяться в чинному виданні правил.     Крім діючих протоколів МПК відбір спортсменів для допінг-контролю повинен проводитися журі за допомогою жеребкування. Якщо у змаганнях немає журі, таку жеребкування повинен організувати секретар змагань, і її проводить офіційна особа при свідках.

1.4. Форма пауерліфтера

Результат кожного вправи кистей рук багато в чому залежить від того, наскільки спортсмен  вміє використовувати форму. Для виступу на змаганнях з пауерліфтингу спортсмени використовують спеціальні костюми, які повинні складатися з цільного по всій довжині трико, виготовленого з одношарового розтягується матеріал. Костюм, який кріпиться на спортсмена не повинен провисати. Лямки костюма повинні бути надіті на плечі спортсмена при виконанні всіх вправ. Довжина штанги у костюма (від середини промежини) – від 3 до 15 см. Для виконання присідання та жиму лежачи під костюм одягається футболка – полурукавка. За бажанням спортсмена на виконання третьої вправи (тягу станову) можна не одягати під костюм футболку.          Для занять можна використовувати бинти, що не перевищують 1 м у довжину і 8 см в ширину. Для колін можна використовувати бинти. Довжина бинтів не повинна перевищувати 2 м., а завширшки 8 см. Коліно бинтується вгору і вниз від його центру [20].          В пауерліфтингу використовуються спеціальні прогумовані бинти, які можуть бути різної жорсткості. Їх можна відрізнити за кольором смуг. Найжорсткішими на сьогоднішній день, є чорні з 3-ма червоними смугами. Ці бинти також добре тягнуться, ніж гарні для атлетів з великими стегнами. Жорсткими є також біло-сірі бинти з двома синіми смужками і білі з двома червоними смугами. Загальна ширина намотування – не більше 30 см. Бинти, не повинні контактувати з атлетичним костюмом або шкарпетками.   Під час виконання вправ спортсмен повинен використовувати взуття з підошвою, що має форму стопи (штангетки, кросівки і ін.).   Заборонено використовувати різні мазі, мастила на тілі, костюм, на предметах екіпіровки.           Можна використовувати дитячу присипку, крейда, каніфоль, тальк або магнезію на тілі або екіпіровці.      Призначення форми         1. Зниження ризику отримати травму.      2. Збільшення навантаження тренувального процесу .   3. Підвищення результативності в кожному русі кистей рук [17].

II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Цілі та завдання  дослідження

Підвищення результатів  у становий тязі залежить від рівня  технічної підготовки, тому метою  нашого дослідження є виявлення  ефективності методики тренування атлетів  у підготовчому періоді.   Відповідно з метою дослідження при її реалізації були поставлені наступні завдання:          1. Виявлення помилок у спортсменів першого юнацької розряду при виконанні становий тяги способом «сумо».      2. Усунути помилки, виявлені в ході дослідження.    3. Зробити порівняльний аналіз результатів дослідження техніки виконання становий тяги способом «сумо».      4. Дати практичні рекомендації щодо усунення помилок у стартовій становій тязі.            Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження:            - теоретичний аналіз і узагальнення даних літератури, що цікавить нас проблеми:             - педагогічне спостереження:         - математична обробка даних.

2.2. Методи дослідження.         

Перший метод використовується для розширення знань, що цікавить нас, проблеми, виявити на якому рівні розвитку складається питання.   Спостереження і запис важкоатлетичних дій проводився з метою виявлення помилок при виконанні становій тязі.     Вівся запис попередніх змагань що складаються з трьох підходів у становій тязі.           У протоколах фіксувалися помилки спортсменів помічених при виконанні вправи.         Методика на виправлення помилок в тяги способом «сумо»   1 тиждень          Понеділок           Розминка – 15 хвилин          1. Жим лежачи широкий хват       2. Жим лежачи гантелей        3. Віджимання на брусах (за вагою)       4. Тяга штанги до поясу         5. Біцепс стоячи          6. Біцепс зворотний хват        Середа          Розминка – 15 хвилин         1. НЧК.           2. Тяга до колін.          3. Жим середній хват.         4. Тяга в ізометричного режимі часу до 10 хвилин.    5. Тяга з плеча (м)         6. Тяга штанги до поясу.       П’ятниця          Розминка – 15 хвилин         1. Тяга до коліна.

Це допоміжний вправа використовується при роботі над зніманням. І воно виконується наступним чином.       1. Вага штанги 90% - 110% max.        2. Спортсмен виконує вправи в середньому темпі.    3. Вправа може виконуватися як у класичній стійці так і способом. «сумо»            4. Спина пряма або з невеликим прогином тому в поперековому відділі. 5. Гриф штанги досягає рівня колін і затримується на 2-3 секунди після чого відбувається опускання снаряда.       2. Тяга в ізометричного режимі.       Вправи ізометричного характеру виконуються в повільному темпі.  1. І.П. на старті (штанга трохи вище піднята від помосту).   2. Рух безперервне і максимальна. Зусилля припадають практично на всі групи м’язів рівномірно. Завдання не знижувати і не збільшувати темпу продовжувати рух за рахунок спини і сили ніг. І збереження загального центру тяжіння.           3. Рух лопаток один до одного і руху тазу вперед в момент прийняття нерухомого положення закінчується. Тривалість повільного підйому може становити 8-10 секунд.          3. Тяга з плеча (б, м)        Штанга з плеча відділяється спокійно, але в подальшому її рух має бути рівноприскореним, тобто підйом повинен проводитися з поступово наростаючим зусиллям. Тут більшою мірою працюють м’язи спини. Розгинання тулуба спрямовано вгору – назад. Вага штанги склав 100-115% від max. Ця вправа використовується для закріплення останньої фази «Фіксації».

2.3. Організація дослідження

Дослідження проводилося  з вересня 2012 року по грудень 2012 року, в період проведення змагань, що передбачає найвищий показник спортивної форми випробовуваних.          У дослідженні брали участь 12 спортсменів з вадами зору . Всього в експерименті взяли участь 12 спортсменів.     Методика проведення дослідження полягає в наступному.   На першому етапі вивчався стан проблеми дослідження в огляді літературних джерел, уточнювалися завдання дослідження (вересень 2012 р.) На другому етапі виявлявся рівень технічної підготовки і методи дослідження (жовтень2012 і грудень 2012 року).      На третьому етапі стежили, вівся запис важкоатлетичних вправ у становій тязі (грудень2012 року).         На четвертому етапі аналізувалися отримані дані експерименту, формувалися висновки (грудень 2012 року).

III. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕННЯ

Метою нашої роботи стало  дослідження ефективності методики тренування станової тяги спортсменів з обмеженими можливостями.   Для цього були проведені тести для виявлення рівня технічної підготовки до параолімпійських ігор . В результаті проведеного дослідження ми виявили, що рівень технічної підготовки нижче середнього. Що говорить про необхідність зміни методики тренування.        Далі проводилися записи, де відстежувалася ефективність методики станової тяги.           В результаті проведеного дослідження нами виявлено, що використання цієї методики дозволило вдосконалити техніку, за рахунок цього збільшити показники в становий тяги.       Тут можна знайти багато причин, чому рівень спортивного місця атлетів недостатньо високий.         1. Головний з яких є недостатній рівень підготовки спортсменів на початковому етапі навчання. Таким чином, можна зробити висновок, що наша гіпотеза підтвердилася:

- Малий обсяг занять

- Низький рівень ОФП

- Недостатній рівень теоретичної  підготовки.

Таблиця 2.1 –  I етап дослідження

Продовження таблиці 2.1

В даній таблиці було досліджено підготовку спортсменів. Після проведення дослідження було виявлено низький  рівень підготовки.  

Таблиця 2.2–  II етап дослідження

         Продовження таблиці 2.2

Після проведення другого  етапу дослідження було виявлено майже у всіх спортсменів помилки в становій тязі. За цього такі малі показники.

                               Висновки

З аналізу літератури і  вивченої проблеми можна сказати, що дана проблема в вивченої області недостатньо розібрана.      Але за тієї літератури, що ми маємо, автори нам говорять про вивчення даної проблеми, в якій основний акцент зосереджений на технічну підготовку.

Остапенко Л.В і Смолов С.Ю. виділяють два основних напрямки:

- Оволодіння досконалою технікою, що дозволяє досягти максимальних результатів у тязі.         

-   Індивідуалізація технічної майстерності на етапі вдосконалення.  З рівня підготовленості видно, що ефективність запропонованих методик знаходиться вище середнього.        В результаті протоколювання змагань, виявлено, що ефективність методики для становий тяги помітно зросла і найбільш результативна.   Рекомендації, запропоновані нами відображають спрямованість на розвиток силових якостей, техніко-тактичних умінь і навичок.    Дану методику ми рекомендуємо для тренерів що займаються зі спортсменами нижче середнього і середнього рівня.

Література

1. Богачевський В.Б. «Хорсенс – 92: точка отсчета» // Олимп .1992г.

2. Верхошанський Ю.В. «Основы специальной силовой подготовки в спорте». М.: Физкультура и спорт, 1977г.       3. Воронина А.М. «Тяжелая атлетика» М.:1988г.     4. Журавський И.Б. «Пауэрлифтинг» // Спорт в школе, 1996г.   5. Коршунова А.В. «Пауэрлифтинг», Хабаровск, 1998г.   6. Луканович М.Е. «Тяжелая атлетика для юношей» // Физкультура и спорт, М.: 1969           7. Муравцев В.Л. «Пауэрлифтинг путь к силе», 1998г.    8. Остапенко Л.Б. «Пауэрлифтинг», «Теория и практика тело строительства»,  1994г.        

9. Роман Р.А. «Тренировки тяжелого атлета», М.: 1986г.    10. Смолов С.Ю.  «Тяги как одно из основных упражнений силового троиборья» // Атлетизм 1990г. №12          11. Фредерик К.В. «Хэтфилу. Всестороннее руководство по развитию силы»  Новый Орлеан, 1983г. // Восток Красноярск, 1992г.    12. Бріскін Ю.А. «Класифікація як детермінуючий     чинник досягнення високого спортивного результату в паралімпійському пауерліфтингу»           13. А. Брискін, И. Ф. Заневський, А. В. Передерій, М. С. Розторгуй // Адаптивная физическая культура. −2008. − № 4