Підкорення суддів тільки закону
Зміст
Вступ.
Актуальність теоретичних і практичних питань, пов’язаних з незалежністю судової влади, є беззаперечною. На сучасному етапі розвитку України, у період становлення й розвитку правової держави, формування громадянського суспільства актуалізуються дослідження сутності судової влади й гарантій забезпечення її незалежності. Незалежність судової влади є однією з вагомих демократичних засад суспільства, реалізація якої – важлива умова побудови правової держави.
Проблема незалежності судової влади не обмежується окремою державою, а привертає увагу міжнародного співтовариства, тому можливо говорити про інтернаціоналізацію стандартів у галузі судоустрою.
Вступивши в 1995 р. до Ради Європи, наша країна взяла на себе певні зобов’язання щодо забезпечення незалежності судової влади та її носіїв. Міжнародно-правові документи передбачають право на справедливий суд і неодмінно підкреслюють такі властивості суддів, як незалежність, безсторонність і компетентність (ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)). Отже, актуальність теми дисертації зумовлюють потреби конкретизації в національному законодавстві цих, загальних за своїм змістом положень стосовно незалежності судової влади.
Із прийняттям Конституції України (1996 р.) визначено існування судової влади (ст.6), гарантовано незалежність і недоторканність суддів, заборонено вплив на них у будь-який незаконний спосіб. У Законі України “Про судоустрій і статус суддів” зазначається, що незалежність суддів забезпечується передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя, відповідальністю за неповагу до суду чи судді, недоторканністю суддів (ст.11). Зазначене свідчить, що саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, ознак, функцій і змісту незалежності судової влади, удосконалення гарантій її реалізації.
Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження природи і змісту незалежності судової влади в Україні не проводилося. Належне вдосконалення гарантій незалежності судової влади у відповідності з міжнародно-правовими стандартами є вирішальним кроком до становлення самодостатньої гілки влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даного дослідження.
Авторитет судової влади в суспільстві насамперед залежить від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України стає все більш авторитетною, оскільки кількість звернень людей до суду за захистом своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди все більше довіряють саме судові.1
Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що ні для кого не є таємницею, що сьогодні в нашому суспільстві уже немає сфер, які б не підпадали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави, депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на роботі і міністрів, і прокурорів. Більша частина великих підприємств сьогодні функціонує на правовій основі, яка визначена рішеннями судів. Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів. Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.
Кожен обвинувачений, підсудний, потерпілий, кожна людина, що звертається до суду чи судді за захистом своїх прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не має права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності і неупередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим у тому, щоб суд і судді мали такі якості, а кожний суддя повинен дбати про те, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 12 Кодексу професійної етики судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має перспектив позитивного розвитку. Разом з тим об'єктивна, обґрунтована критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання закону, дисциплінованості та порядності суддів та працівників судів.2
Головною метою курсової роботи є дослідження незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Об’єктом дослідження курсової роботи є статус незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Предметом дослідження є правове закріплення та регулювання незалежності суддів і підкорення їх тільки законові.
В роботі автор використовував статистичний метод, за допомогою якого досліджував кількісно-якісні показники роботи судової влади України; документальний метод, а саме вивчення періодичної літератури та судово-слідчої практики; застосовувався метод спостерігання, який допоміг найбільш повно розкрити сутність досліджуваної проблеми.
Перед нами поставлені наступні завдання: 1. Визначити поняття, сутність та особливості судової системи України на сучасному етапі; 2. Проаналізувати особливості незалежності та статус недоторканості суддів; 3. Дослідити Статус недоторканності та інші юридичні гарантії незалежності суду.
Наукова новизна дослідження проблеми, яка розглядається даною курсовою роботою полягає у тому, що з урахуванням діючого процесуального законодавства ще існують помилки, які використовують судді у своїй практиці.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у курсовій роботі теоретичні висновки і рекомендації, розвивають наукові засади кримінально-процесуального законодавства та сприяють вдосконаленню слідчої, прокурорської і судової практики.
1. Принцип незалежності
суддів і підкорення їх тільки
законові у контексті
Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити Право такими якостями, які найбільш повно задовольняли б його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надані Конституцією України (ст. 55).
З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права є важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.
Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають змогу пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.
Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність залежить від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, зв'язку з іншими нормами і юридичними принципами, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття за змістом правових норм та їх удосконалення.
Значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій у цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне і об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.
Точне і неухильне додержання і застосування норм матеріального і процесуального законодавства при розгляді і вирішенні цивільних справ є гарантією їх правильного, справедливого і швидкого вирішення з метою захисту і охорони суспільного ладу і державності України, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб всіх форм власності, дальшого зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян і посадових осіб у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і, свобод, честі і гідності, інших людей.
У процесі розгляду судом цивільних справ особи, які беруть участь у справі (громадяни і організації), можуть у демократичній процесуальній формі активно здійснювати доказову діяльність, спрямовану на досягнення мети процесу, на встановлення судом об'єктивної істини у справі і ухвалення у ній законного і обґрунтованого рішення.3
У процесуальній діяльності суду і учасників процесу у цій стадії розкривається зміст і демократичний характер принципів цивільного процесуального права — справи розглядаються у відкритому судовому засіданні, обраними у встановленому порядку суддями, одноособове і колегіальне, в усній і безпосередній процесуальній формі; судді незалежні і вирішують справи на підставі принципів законності і об Активної істини, а сторони мають рівні процесуальні можливості — можуть використовувати на засадах диспозитивності і змагальності передбачені законом процесуальні засоби для захисту своїх суб'єктивних прав.
Верховний Суд України звертає увагу судів на необхідність підвищення рівня здійснення правосуддя у цивільних справах і культури цивільних процесів, на забезпечення неухильного додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, незалежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян. Суворо додержуватися правил судочинства розгляду кожної цивільної справи у точній відповідності до закону, у встановлені строки і на високому професійному рівні.
Судовий розгляд цивільних справ надає можливість суду активно здійснювати попереджальну (превентивну) і виховну функції, спрямовувати свою діяльність на зміцнення законності і правопорядку в Україні. На досягнення зазначеної мети Верховний Суд України зобов'язує суди підвищувати рівень підготовки і проведення судових процесів, покращувати інформованість населення про прийняті судом рішення А про найбільш актуальні процеси активно оповіщати у пресі, по радіо, телебаченню, доводити до відома трудових колективів, надсилати їм копії рішень. При розгляді цивільних справ виявляти причини правопорушень, постановлювати окремі ухвали і здійснювати контроль за своєчасним їх виконанням.
Правосуддя у цивільних справах є однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція України визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Правосуддя здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціалізованими. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди. Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).
Крім того, захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному, третейському, нотаріальному порядку (статті 16, 17, 18 ЦК України). Вирішення цивільних справ органами державної влади, органами місцевого самоврядування, третейськими судами, іншими органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети щодо захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об’єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції у системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет. Він проявляється у перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення у спорі, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією тощо);
б) суд перевіряє законність рішень третейського суду при її оскарженні і розгляді питання про видачу виконавчого листа для їх примусового виконання; в) суд перевіряє законність і
обґрунтованість рішень і
постанов органів державної влади,
органів місцевого
Юрисдикційні функції щодо розгляду цивільних справ, який здійснюється несудовими органами, становлять самостійну адміністративну, третейську, нотаріальну, процесуальну форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирішувати такі спори, потребують відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок їх розгляду.
Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню діяльності державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.
Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ закріплений у ч. 2 ст. 129 Конституції України, за якою судочинство провадиться суддею одноособове чи колегією суддів. У статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» додано: або суддею і народними засідателями, а також судом присяжних, у випадках, визначених процесуальним законом.
Відповідно до ст. 18 ЦПК
України суддя одноособове
Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться також у складі трьох суддів. У такому ж порядку здійснюється розгляд справ у апеляційному порядку. Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється колегією у складі п'яти суддів Судової палати Верховного Суду України. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати Верховного Суду України не менше як двома третинами суддів палати. При перегляді рішень або ухвал за нововиявленими обставинами судді діють у тому самому кількісному складі, у якому їх було постановлено, якщо інше не передбачено ЩІК України (статті 18, 363). При колегіальному розгляді справ судді мають рівні права з головуючим у судовому засіданні щодо вирішення всіх питань, які виникають при розгляді справи і ухваленні рішення.
Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособове, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (ст. 18 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз функціонування цього принципу на практиці свідчить, що колегіальний розгляд справ створює кращі умови для повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх матеріалів справи і постановления законного рішення. Одноособовий розгляд судом цивільних справ має бути винятком і застосовуватися для незначних і нескладних справ. Чи не цим пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 12-7 Конституції України про те, що у спеціалізованих судах судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з даного конституційного положення, судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції України суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, зобов'язаний застосувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом. Статтею 7 ЦПК України передбачено/що судочинство провадиться українською мовою. Особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечено право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою. Особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечується право робити заяви, давати клопотання, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ст. 55 ЦПК України. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, складаються державною мовою. Якщо при розгляді справи були порушені правила про державну мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (ч. З ст. 309 ЦПК України), якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 338 ЦПК України). Це правило е важливою цивільною процесуальною гарантією додержання принципу державної мови судочинства.
Отже, незалежність судової влади в цивілізованому світі є найважливішою цінністю та гарантією здійснення об’єктивного й неупередженого судочинства, справедливого захисту прав та свобод громадян, прав юридичних осіб. Гарантії незалежності судів та суддів закріплено в Конституції та законах України, міжнародно-правових актах, ратифікованих Україною.
2. Поняття і система правосуддя.
Правосуддя - це один із напрямків правоохоронної діяльності, одне з найважливіших повноважень, здійснення яких зв'язане з функціонуванням судової влади. Аналізуючи його основні ознаки правосуддя, його можна визначити як діяльність суду, здійснювану у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить у встановлених законом процесуальних формах в судових засіданнях, за участю сторін і інших учасників процесу і полягає у встановленні фактичних обставин справи та з'ясуванні істини по розглянутій справі шляхом дослідження доказів та закінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону.
Правосуддю приділяється провідне місце в здійсненні правоохоронної діяльності, що в першу чергу пов'язано з покладеними на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держави завданнями.4
Суд, здійснюючи правосуддя на принципах права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України і законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Правосуддя характеризується рядом ознак, які дозволяють зрозуміти характер, мету і порядок дій всіх осіб, які беруть участь у відправленні правосуддя, відрізнити правосуддя від інших форм здійснення судової влади й інших видів правоохоронної діяльності.
До ознак правосуддя, у процесі здійснення якого відбувається розгляд справи, можна віднести:5
1. Розгляд справи відбувається у формі судових засідань в яких беруть участь склад суду та інші учасники процесу, що проводяться у відкритій і усній формі. Провідне місце в судовому засіданні приділяється головуючому .- професійному судді. На нього покладається обов'язок забезпечення законного розгляду справи.
2. Судові засідання проходять за участю сторін (обвинувачення і захисту в кримінальному процесі, позивача і відповідача в цивільному і господарському процесі і т.д.). Сторони наділені рівними правами й обов'язками для захисту своїх законних інтересів. Судовий процес носить змагальний характер, що дозволяє суду всебічно, повно й об'єктивно розглянути справу і винести правильне рішення.
3. Порядок розгляду справ, обговорення виникаючих питань, прийняття рішень, відбувається в суворій відповідності з процесуальним законом. Недотримання процедурних форм, закріплених у процесуальних законах, може стати предметом нового судового розгляду і навіть привести до скасування винесеного судового рішення.
Дотримання процесуальної форми має принципове значення адже громадяни можуть звертаються чи мають інші відносини з судом не з будь-якого приводу, а тільки в зв'язку: а) з порушенням їх законних прав та охоронюваних законом інтересів (порушення судового процесу шляхом оформлення позовної заяви); б) із залученням до суду як свідка, потерпілого, підозрюваного, підсудного, обвинувачуваного (у кримінальному процесі) та відповідача у цивільному процесі. Процесуальні форми повинні суворо дотримуватися й у ході самого розгляду, адже в цим формуються необхідні умови правильності розслідування і розгляду справи у суді. Процедурний аспект діяльності по розгляду спірних питань служить однією з важливих гарантій ефективності і неупередженості, хоча часом ця обставина стає причиною затягування розгляду справи, а іноді і джерелом значних матеріальних витрат. В той же час держава свідомо іде на це, аби захистить права громадян.
Судова діяльність, з одного боку, призначена для осіб, зацікавлених у вирішенні юридичного спору, тобто носить диспозитивний характер. Такий ЇЇ характер відповідає ідеї про те, що суб'єкти права повинні самі виявляти визначену зацікавленість і докласти деякі старання для захисту своїх прав і інтересів. З іншого боку судова діяльність обов'язкова, імперативна за умови скоєння злочину чи іншого протиправного вчинку та покарання винних
4. В основі всіх судових
рішень лежать докази. Це ставить
за обов'язок суду ретельно
досліджувати всі обставини
5. Суди мають особливу повноту юрисдикції і ніякі інші органи влади не вправі ставити під сумнів обов'язковість виконання судових рішень. Ставши остаточним, судове рішення здобуває незворотного характеру і ніхто, навіть суддя, що його виніс, не може його змінити. Після підтвердження у вищих судових інстанціях воно набуває обов'язкової сили і незаперечного авторитету для усіх без винятку державних органів та посадових осіб; у разі потреби його виконання забезпечується примусово. Цим досягається гарантованість захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, громадських організацій і державних органів.
6. Відправлення правосуддя
в умовах складного і
Під правосуддям розуміється діяльність судів по розгляду і вирішенню судових справ. На відміну від правосуддя, судова влада - це право судових органів, яким вони наділені за законом, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; правовий статус судів, як органів державної влади.6
Поняття судової влади значно ширше правосуддя, тому що судова влада виявляється в багатьох інших діях суду. Так, наприклад, усі суди і судові структури зобов'язані узагальнювати судову практику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень Пленум Верховного Суду України приймає керівні роз'яснення з питань застосування законодавства, обов'язкові для виконання усіма судами загальної юрисдикції. Надалі Пленум контролює виконання судами цих постанов. Голови всіх судів вносять у державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли скоєнню правопорушень. Ці акти зобов'язують тих, кому вони спрямовані, вживати необхідних заходів по усуненню зазначених порушень. Суддя також вирішує скарги підозрюваного, підсудного, їхніх захисників щодо законності й обґрунтованості взяття під варту органами попереднього розслідування.
Судова діяльність зв'язана з дослідженням фактичних даних, матеріалів, доказів, з допитом значного числа осіб, з необхідністю забезпечити їхнього права при участі в справі. Усі ці дії суду проводяться для того, щоб забезпечити винесення законного й обґрунтованого рішення. Тому вся діяльність суду по розгляду справ (цивільних і карних) строго регламентована процесуальним законодавством. Таким чином, правосуддя здійснюється у визначеної законом формі - формі судового процесу. При розгляді кримінальних справ суд керується кримінально-процесуальним законодавством, а розгляд і рішення цивільних справ - регулюється цивільно-процесуальним законодавством. Правову основу організації і діяльності судів в Україні становлять Конституція України, Закон України “ Про судоустрій і статус суддів ”, Закон України “Про Конституційний Суд”. Згідно ст. 3 нового Закону “ Про судоустрій і статус суддів ” - судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. При цьому Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно cт. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації (п.1, ст. 18 Закону). 7
