Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

Об’єктом дослідження  є порядок господарювання та суть підприємств в Україні, фірми, юридичні особи та інші суб’єкти ринкової економіки.

Для досягнення мети в ході написання роботи необхідно виконати ряд завдань: проаналізувати суть підприємництва, його форми та види, визначити ознаки, функції та суть підприємств в  Україні, розглянути проблеми розвитку підприємництва.

Базисом аналізу прибутковості  підприємництва є загальні способи пізнання такі, як аналіз – метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні цілого поняття на складові, виділенні його окремих частин, зв’язку між ними; синтез – з’єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції ( спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції – спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО, ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1.Сутність, функції  підприємництва

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів  ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є невід'ємною  ознакою ринку, його обов'язковим  атрибутом. Немає підприємців —  немає ринку, і навпаки. Поняття  «підприємництво» надзвичайно широке. Це зумовлено тим, що воно відображує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього формувалося  впродовж тривалого історичного  періоду, змінювалося під впливом  базисних та надбудовних інституцій, психології людей [1, 110].

У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання  і людей, і держави. Підставою  для виникнення та розвитку підприємництва виступає така форма організації  виробництва товарі в і послуг, яка здійснюється тими, кому належать фактори виробництва. Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об'єктивно  обумовлену форму реалізації власності  і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником  засобів виробництва, може, здійснивши найм робочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організувати процес виробництва, керувати цим процесом або доручати керівництво  якомусь іншому працівнику, привласнювати  результати цього виробництва і  розпоряджатись на свій розсуд тією часткою  прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету [2, 178].

Як відомо,термін «підприємництво» ввів у науковий обіг англійський  економіст Річард Кантільйон (1680-1734) під час дослідження формування капіталістичної системи господарювання. Підприємництво, на його думку, пов’язане з ризиком, прийняттям рішень в умовах невизначеності. Він зазначав, що в економічному середовищі з’явився новий прошарок людей,які на власний ризик здійснюють ринковий обмін з метою отримання продукту, здатні передбачати та мають бажання брати на себе ризик.[3,21].

Щоб більш суттєво зрозуміти  сутність поняття «підприємництво», слід розглянути декілька визначень  цього терміну.

У Законі України «Про підприємництво»  зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з  виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг та заняття  торгівлею з метою отримання  прибутку.

Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність [4, 364].

В.Сизоненко,проаналізувавши  цілий ряд видань про підприємницьку діяльність, наводить таке визначення : «Підприємництво – розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищами його функціювання»

[5, 50].

 Найбільш влучно завдання підприємців і їх функції висловив відомий австрійський економіст першої половини XX ст. Йозеф Шумпетер: «Завдання підприємців — реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному змісті — через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів або колишніх товарів, але новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції — аж до реорганізації попередньої і створення нової галузі промисловості» [6, 199].

Суб’єктами підприємницької  діяльності, або, по-іншому, підприємцями, можуть бути:

- Фізичні особи-громадяни України та інших держав;

- Юридичні особи всіх форм власності.

Держава гарантує свободу  підприємництва і його державну підтримку. Це означає, що підприємці мають право  без обмежень самостійно приймати рішення  і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.

Свобода підприємництва виявляється  у :

-вільному виборі видів підприємницької діяльності;

-вільному залучені до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

-самостійному формуванні програми діяльності;

-вільному виборі постачальників та споживачів;

-вільному найму робітників;

-вільному розпоряджанні прибутком, що залишається після виплати обов’язкових платежів, встановлених законодавством [7,69].

У загальному випадку підприємництво виконує такі три основні функції:

• ресурсну–мобілізація капіталу (фінансів), трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;
• організаторську - організація виробництва, матеріально-технічного забезпечення і збуту, маркетингу, реклами;
• творчу - новаторство, генерація і використання ідей та ініціативи, вміння ризикувати.[7,70]

Важливо усвідомлювати, що підприємництво завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами.

     До цих принципів належать:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах;
• залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програми діяльності;
• вільне наймання працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діляьності;
• використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Отже, можна стверджувати, що підприємницька діяльність – праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату і господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.[8,11]

1.2.Форми і види підприємництва

Види підприємницької  діяльності класифікують за кількома ознаками, а саме:

• залежно від змісту діяльності;
• за формою власності;
• за величиною.

Залежно від змісту розрізняють  такі види підприємницької діяльності:

Виробниче підприємництво —  діяльність, пов'язана безпосередньо  з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому  функція виробництва стає для  підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче  підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва  є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в  сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних  витрат.

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами  з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар  користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20—30 % від витрат.

Фінансове підприємництво пов'язане  з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу  фінансових ресурсів з одержанням процентів. Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.

Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого  сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у  товарно-грошових операціях. Головна  мета такого підприємця — знайти й  звести дві заінтересовані в цій  акції сторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми  спеціалізуються також на наданні  інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [4, 369].

Основною складовою підприємницької  сфери є фірма.

Фірма — це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти  й ресурси для виробництва  товару або послуги з метою  отримання прибутку.

Фірми класифікують за різними  ознаками. Головними з них є  дві: форма власності й величина фірми.

За формою власності розрізняють  три види фірм.

Індивідуальним підприємництвом  називається бізнес, власником якого  є одна особа. Власник індивідуального  бізнесу одночасно виступає у  функції менеджера. Він несе повну  майнову відповідальність.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Індивідуальний підприємець  працює від свого імені і на свій ризик. Він має право:

• створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

• придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

• наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків; здійснювати операції з валютою.

Він може також виступати  як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від  інших агентів ринкової економіки, — це прибуток, котрий він отримує  як різницю між витратами на задоволення  попиту і ціною, яку покупець сплачує  за відповідний товар.

Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють  дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять  підприємство юридичною особою, є:

а) створення та реєстрація його згідно з законом;

б) самостійна майнова відповідальність;

в) участь від власного імені  в господарському обороті;

г) власний розрахунковий рахунок у банку [4, 370].

Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької  діяльності як одна юридична особа. Право  на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників  корпорацій називають держателями  акцій, а саму корпорацію — акціонерним товариством.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.

Власний капітал складається  із засобів, отриманих від випуску  та реалізації акцій і облігацій  та резервного капіталу, який утворюється  в результаті відрахувань від  прибутку та інвестування у виробництво. Позичений капітал утворюється  за рахунок банківського кредиту  та коштів, отриманих від випуску  облігацій. У США, наприклад, власний  капітал однієї з наймогутніших  у світі корпорацій «General motors» в середині 90-х років становив приблизно 70 млрд. дол., позичений — близько 55 млрд., прибуток — 4,2 млрд. дол.

 За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих).

Багаторічний досвід країн  Європи, США і Японії свідчить про  те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять  собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу  стали система франчайзингу (від  англ. franchise — пільговий) та венчурного (від англ. venture — ризикувати) підприємництва.

Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так  і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий  бізнес, або перестає існувати. Виняток  становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво інвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).

Великий бізнес відрізняється  більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання  розмірів підприємств була характерною  для першої половини XX ст. Вона пов'язана  з розвитком продуктивних сил, концентрацією  виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах — збільшенні розмірів підприємств  і зростанні частки великих підприємств  в тій чи іншій галузі.

Концентрація виробництва  на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами  виробництва і реалізації на одиницю  продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний  розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.

Концентрація виробництва  сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в  економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено  близько 20 % усіх зайнятих на виробництві  і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У  ФРН налічується близько 3600 великих  підприємств, в Японії кількість  великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості. [4, 373].

Отже, сучасне підприємництво — це синтез великого і малого виробництва. Якщо велике виробництво є «становим  хребтом» усієї виробничої та ринкової системи, то малі й середні підприємства (фірми) — «м'які і гнучкі тканини», без яких велике виробництво в  сучасних ринкових умовах існувати не може. Нині стає очевидним, що становлення  та розвиток підприємництва в Україні  не зможе набрати інтенсивного імпульсу та рухатися безхибним шляхом без узагальнення світового досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинених країн.

У господарському кодексі (ст.63) зазначено, що в Україні залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство,засноване на власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство колективної власності;
• підприємство,засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);
• комунальне підприємство,засноване на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство,що діє на основі державної власності.

Залежно від способу утворення  та формування статутного фонду в  Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється  одним засновником, який виділяє  необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним назначається, управляє підприємством і формує трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання його реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється,як правило, двома або  більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької  чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами,на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі  доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є  кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.[9,30].

1.3.Характеристика об’єднань підприємств , їх особливості та принципи

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання - об’єднання підприємств,утворене за ініціативою підприємств,незалежно  від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність.

Господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми,  концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – договірне  об’єднання, створене з метою постійної  координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації  однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації  і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно їх господарських потреб.

 Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств,що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове  статутне об’єднання підприємств, а  також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого  розвитку,інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.[9,30].

РОЗДІЛ 2.СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

2.1.Сутність підприємництва,його  ознаки та функції

        Ринкова економіка — це економіка вільного підприємництва, тобто система господарювання, заснована на широкому прояві бізнесу. Для того щоб успішно займатися бізнесом, уникнути невдач і провалів, потрібно глибоко розуміти сутність підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

Підприємництво дозволяється у будь-якій галузі господарської  діяльності, яка не забороняється  законом: у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері операції з цінними  паперами, банківській, юридичній, видавничій та інформаційно-консультативній діяльності. Основними сферами підприємницької  діяльності є виробництво (продукції, послуг), комерція (торгівля), фінансове  та комерційне посередництво. Отже, підприємництво - це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на випуск товарів і надання послуг. Основу підприємницької діяльності складає  певна форма чи вид власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна.[10,181]

Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається  у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному сучасному  капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначив, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905-1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії.

Враховуючи це, а також  характеристику підприємництва Й.Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції : новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція –  сприяння процесу продукування нових  ідей (технічних, організаційних, управлінських  та ін..), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція –  впровадження нових форм і методів  організації виробництва, нових  форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне  поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція  – найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних  та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція – виготовлення товарів та послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог  дії основного економічного закону.

Особистісна функція –  самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї  роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з’ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.[8,9]

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

— самостійність;

— новаторство;

— ініціатива;

— творчість;

— ризиковість;

— економічна та соціальна відповідальність;

— масштабність мислення;

— діловитість.[11,269]

Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонування певної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосереднього  відтворення необхідні певні  передумови .

Економічні передумови підприємництва — це функціонування у суспільстві  багато-суб’єктних власників (приватних, колективних, державних, кооперативних). На цьому ґрунтуються свобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. Такими передумовами в Україні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва — створення в країні сприятливого, стабільного політичного клімату. Він можливий завдяки проведенню державою науково обґрунтованої  економічної політики, створенню  сприятливих підприємницькій діяльності податкових, кредитних та митних регуляторів.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавчих та нормативних  актах. Вони мають надати суб'єктам  господарювання гарантії збереження і  захисту власності (капіталу), а також  можливості здійснення усіх видів підприємницьких  акцій у межах закону.

Соціальні передумови підприємництва передбачають підтримку з боку держави  у вирішенні питань, які стосуються формування соціальне орієнтованої ринкової економіки (соціальний захист працюючих у підприємницьких  структурах громадян; соціальне страхування  та державне пенсійне забезпечення; сприяння в охороні праці та здоров'я, зайнятих у приватному секторі громадян).

Психологічні передумови підприємництва — це створення позитивної суспільної думки щодо розвитку підприємницької  діяльності (зайняття бізнесом). Необхідність усунення психологічних перешкод у  цій справі надзвичайно велика, оскільки подолання консервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалися протягом минулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької  діяльності в Україні.

Останнім часом у країнах  із розвиненою ринковою економікою підприємництво перебуває у стані своєрідного  піднесення. Дедалі більше людей входить  у бізнес, починаючи з власної, найчастіше невеликої "справи". Так, якщо в США в 50-ті роки щороку реєструвалося  в середньому приблизно 150 тис. фірм, у 60-ті — 220 тис., у 70-ті — 350 тис., то на початим 90-х років щороку створювалося до 700—800 тис. фірм.

Динамізм цього явища  зумовлювали такі чинники:

по-перше, науково-технічна революція сприяла розгортанню  інформаційних послуг, використанню нової комп'ютерної техніки, якою широко намагається оволодіти в  своїх комерційних інтересах  зростаюча кількість підприємців;

по-друге, оскільки потреби  сучасного суспільства стали  надзвичайно різноманітними, що викликає швидке зростання виробництва все  нових і нових товарів, задоволення  інтересів споживачів і потреб ринку  можуть здійснити ініціативні товаровиробники  — підприємці.

В сучасних умовах підприємницька діяльність — це засіб не тільки доходу а й самовираження для  молодої енергійної людини. Звідси — велике прагнення багатьох людей  молодого віку розпочати свою справу. Звичайно що не завжди ділова акція  приносить успіх. Як правило, більше половини нових фірм закриваються в  перший рік свого існування через  низьку рентабельність. Однак є і  друга статистика: 90 % усіх американських  мільйонерів (близько 2 млн. чол.) зобов'язані своїм достатком створенню особистої фірми.[12,181].

2.2. Форма індивідуального  відтворення підприємства в ринковій  економіці

Формою індивідуального  відтворення підприємства є відтворення  його основних виробничих фондів, тобто  основного капіталу у вигляді  засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення  підприємства в умовах ринкової економіки  забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок  виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).