Підприємництво та бізнес в Україні

         Міністерство  освіти і науки  України

         Запорізький Національний Університет 
 

    Кафедра економічної теорії

    і підприємництва 
 

    КУРСОВА РОБОТА

    з “Макроекономіки”

    на  тему: “Підприємництво та бізнес в  Україні.” 
 
 
 
 

                                                                       Студента групи 3599-1  2 курсу                                                   

                                                                       Економічного факультету

                                                                       Копил Анни Анатолівни

                                    Науковий керівник

                                             Професор  Дергаль А.В.

                                                                                    Реєстраційний номер ________

             Дата _______

                  Підпис ________ 
 
 
 

    Запоріжжя 2010 
РЕФЕРАТ 

           Курсова робота -  44 с., 6 мал., 2 табл., 1 додаток, 16 джерел.

       Об’єкт дослідження – підприємства, а також державна політика щодо регулювання та підтримки підприємництва.

       Предмет дослідження – вивчення об’єктивних закономірностей становлення і розвитку підприємництва.

       Мета  роботи – з’ясувати сутність, об’єктивні передумови становлення та умови функціонування підприємницької діяльності.

       Метод дослідження – статистичний, бухгалтерський, описовий. 

       В роботі розкриваються сутність та загальноекономічний  зміст підприємництва та бізнесу, основні  функції підприємства та організаційно-правові  форми підприємницької діяльності. Розглядається комплекс проблем, пов’язаних зі становленням та розвитком підприємництва та малого бізнесу в Україні. Значна увага приділяється питанням правового регулювання підприємництва та малого бізнесу в Україні, а також запропоновані шляхи вирішення існуючих проблем у сфері підприємництва. 
 

       ПІДПРИЄМНИЦТВО, ПІДПРИЄМСТВО, МАЛИЙ БІЗНЕС, ПРАВОВА  БАЗА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ВЛАСНІСТЬ, ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ».

       ЗМІСТ 

     Реферат………………………………………………………………………..2

     Вступ…………………………………………………………………………..4

1. Теоретичні основи дослідження підприємництва………………………6

1.1 Суть і функції підприємництва………………………………...........5

1.2 Економічна основа підприємництва……………………………….11

3. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності………13

2. Сучасний  розвиток підприємництва та бізнесу в Україні…………….16

            2.1 Сучасний стан розвитку підприємництва і бізнесу в Україні……16

2. Правове забезпечення регулювання підприємництва в Україні…20

2.3 Проблеми розвитку підприємництва і малого бізнесу в Україні..23 

3. Шляхи вдосконалення  та перспективи розвитку підприємництва та бізнесу в Україні…………………………………………………………30

           3.1 Пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань підприємництва…………………………………………………………………30

3.2 Функціонування малого бізнесу в Україні………………………..33

Висновки……………………………………………………………………..35

Перелік посилань……………………………………………………………37

Додатки………………………………………………………………………39 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       З моменту набуття Україною незалежності відбувалось поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища.

       Розширення  структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення  ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що стоять перед вітчизняним підприємництвом.

       При цьому невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робочих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.

       За  роки незалежності національної економіки  в Україні поступово йшло ствердження  сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики, реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвитку малого бізнесу в країнах ЄС.

       Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

       Окреслені проблеми є надзвичайно важливими. Підхід до їх системного, комплексного аналізу потребує попереднього вивчення широкого кола супутніх з даним макроекономічним феноменом явищ та процесів.[9] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА 

       1.1 Суть і функції підприємництва

       Розвиток  суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Людство  за всю свою історію знало дві  форми організації суспільного  виробництва – натуральну і товарну. [1, ст. 12] Перша існувала в усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральне виробництво.

       Натуральне  виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються  для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині  того господарства, де вони вироблені [1, ст. 12]

       Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами. [1,ст. 13] Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. [2, ст. 13] Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засоби виробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми і методи організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

• Обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.
• Економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

       Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. [2, ст. 20] Без свободи господарської діяльності тобто підприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна від ринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. [2,ст. 22] Головні функції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.

       Підприємництво  – це тип господарської поведінки  підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з  метою отримання прибутку і соціального ефекту. [3, ст. 2] Слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

       По-перше, це самостійна діяльність. Основою  підприємницької діяльності є власність підприємця.

       По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В  основі здійснення підприємницької  діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

       По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

       По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову  відповідальність.

       По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [3, ст. 2] Підприємництво як предмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, а насамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певні напрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані з працею їх учасників. [4. т. 6] Підприємництво треба розглядати не стільки на рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні як цілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальні соціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Підприємницька активність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання, здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення і збагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється від звичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування, за критеріями виміру. Отже, підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації та ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику. [6, ст. 7]

       Сутність  підприємництва більш глибоко розкривається  через його основні функції –  інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.

       Інноваційна функція підприємництва полягає  у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

       Ресурсна  функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах  матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.  [1, ст. 36]

       Організаційна функція підприємництва полягає  у безпосередній організації  виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться  до поєднання ресурсів в оптимальних  пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

       Стимулююча  функція підприємництва зводиться  до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [1, ст. 37]

Мал. 1.1 Основні функції підприємницької діяльності  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           1.2 Економічна основа підприємництва 
 

       Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. [5, ст. 16] Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

       Володіння – відносини фактичного панування  суб’єкта над об’єктом власності.

       Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

       Користування  – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.

       Відносини власності – основна конструкція  економіки, вони охоплюють весь господарський  процес. [5, ст. 45] Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. [5, ст. 48] Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. [7, ст. 12] Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності, тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати, продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність. [8, ст. 10] Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. [7, ст. 15] Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           1.3 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності 
 

       Підприємницька  діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібні володіння, партнерства (товариства), корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

       Одноосібне  володіння. Суть його полягає у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми.

       Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає обєднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

       За  ступенем участі засновників у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні ( з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

       Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності і контролю поділені між акціонерами і менеджерами.[1 cт.100]

       Сутнісні  характеристики, переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в табл.1.2  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності [13].

       РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 
 

       2.1 Сучасний стан розвитку підприємництва та бізнесу в Україні 
 

       Розвиток  сучасного підприємництва в умовах глобалізації і інтернаціоналізації  сучасної економіки – одна з основних проблем вітчизняної економіки, повязана з інтеграційними економічними процессами у світовому господарстві, економічними реаліями, які вже відбулися в Україні, з поглибленням міжнародного співробітництва, що забезпечуе прогресс в економіці.

       Сучасне підприємництво – один з найважливіших  і складних елементів соціально-економічної моделі його інноваційного розвитку, без якого держава не може ефективно виконувати свої функції. Досвід розвинених країн показує, що від стану та ефективності підприємництва багато в чому залежать умови взаємодії національної економіки із зовнішнім світом [14].

       Новий етап розвитку економіки дає уявлення про сучасне підприємництво як специфічну функцію, здійснювану як власником капіталу, так і менеджером або группою менеджерів, спрямовану на отримання підприємницького прибутку за відповідних соціально-економічних умов. Отриманя підприємницького прибутку на інноваційній засаді відображає інтеграцію і високоефективне використання науково-технічного, виробничого та інтелектуального потенціалів шляхом реалізації новаторських ідей з усвідомленням наявності ризику.

       Сучасне підприємництво як особливий вид  діяльногсті, що може виявитися в  потенційних можливостях ініціативних людей у сприятливому економічному середовищі, здатне забезпечити задоволення  досягнутими успіхами. Повноцінна реалізація такої самостійної інноваційної діяльності можлива лише за відповідних соціально-економічних умов.

       Нова  економічна модель може вже функціонувати  з позитивними результатами щодо законів ринку, які регулюють  попит і пропозицію. Економіка  України вже має такі ринкові ознаки: рівновага пропозицій і попиту на товари і послуги здійснюється передусім з використанням цінових механізмів. Це дає можливість задовольняти платоспроможний попит населення. Крім того, існує валютний ринок з визначеними курсами валюти. На їх коливання економіка реагує підтримуючи або обмежуючи цінову конкурентоспроможність [15].

       За  сучасного господарювання обєктивно  існують і взаємодіють такі сфери: товарного виробництва, товарного  обігу, споживання товарів і послуг. Підвищення рівня зрілості економічних відносин повязане із зовнішніми умовами формування і відповідно з ефективним використанням матеріальних ресурсів. Ці умови передусім стосуються законодавчого регулювання сучасної підприємницької діяльності та фінансово-кредитної системи. Кредит як підгрунтя кредитних відносин в умовах ринку необхідний для перерозподілу капіталу між галузями з метою вирівнювання норми прибутку.

         Ніхто не заперечуватиме факт  існування світової кризи, але  не слід всі негаразди списувати  лише на неї. Відомо, що ще далеко до початку кризи підприємництво в Україні розвивалося не найкращими темпами. Його робота більше нагадує нерівний двобій з податковою політикою, змінами до бюджету, масовими реприватизаціями, підвищеннями податків тощо. Всі ці проблеми падають на плечі в основному  малого та середнього бізнесу в Україні. А держава та її органи не лише не допомагають у їх вирішенні, а якраз навпаки. 

         Хоча надія на розквіт і  стабільний розвиток підприємництва  в Україні все ще є. Це  видно навіть із тих досягнень, які Україна здобула в цьому питанні за останні 15 років. По- перше, з'явився соціальний статус таких професій як “підприємець” та “бізнесмен”; кількість зайнятих у малому та середньому бізнесі зросла майже у 6 разів; щорічно збільшується кількість самих суб'єктів господарювання, на сьогоднішній день ця цифра становить більше 2 мільйонів підприємств тощо.

         За останні роки в Україні  прийнято закони, які в принципі, відповідають міжнародним стандартам  регулювання підприємницької діяльності.  Так, 27 січня 2010 року відбулося розширене засідання Уряду, на якому було ухвалено 25 рішень щодо розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. Цього дня було схвалено десять законопроектів, серед яких слід зазначити проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. Згідно цього проекту планується зменшення кількості контролюючих органів, запроваджуючи норму про здійснення функцій державного контролю тільки одним органом у складі центрального органу виконавчої влади. До того ж даним законопроектом закріплюється термін усунення порушень підприємцем — 30 днів.

         Проект Закону “Про спрощену  систему оподаткування, обліку  та звітності суб'єктів малого  підприємництва”, що розроблявся разом з підприємницькими колами (Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України) і відповідними державними органами (Держпідприємництво України) закріплює спрощену систему на законодавчому рівні та встановлює чіткі правила її впровадження для 1 мільйона 137 тисяч підприємців. Новинкою цього проекту стало отримання свідоцтва без обмеженого терміну дії та вирішення питання про сплату страхових внесків.

         Законопроектом “Про внесення  змін до Закону України “Про  ліцензування певних видів господарської діяльності” відміняється приблизно 30 видів ліцензій, ще близько 20 видів постають у новій, скороченій редакції, що в свою чергу заперечує розширення ліцензування за рахунок будь-яких видів робіт, послуг або операцій [16].

               За 18 років існування незалежної України малий та середній бізнес так і не став основним джерелом надходжень до держаного бюджету, що має місце у більшості розвинених країн світу (так наприклад, у Європі 80% надходжень до бюджету приносить саме малий та середній бізнес). По-друге, малий та середній бізнес не є реальною впливовою силою у державі (наприклад, у ВРУ немає жодного представника з цього виду господарювання).

         Не слід забувати про те, що  сьогодні потенціал малого та  середнього підприємництва використовується не в повному обсязі. Адже це ключове джерело робочих місць та сприятливий ґрунт для бізнес-ідей. Сьогодні кожен другий працюючий українець займається саме підприємництвом.

         Для порівняння, в Європі на  сьогоднішній день зареєстровано близько 25 мільйонів підприємств малого та середнього бізнесу (тобто 99% всіх існуючих європейських фірм), 97% населення зайнято саме в цій сфері, 55% нових робочих  місць забезпечуються малим і середнім бізнесом, що в свою чергу впливає на стабільність  ринку праці.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           2.2 Правова база розвитку підприємництва 
 

       Правова база підприємницької діяльності –  це сукупність законів, нормативних  та інструктивних документів, які  визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб – підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його відповідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також які дають підприємцям певні правові гарантії.[1 ст.255]

       Формування  правової бази підприємництва – найголовніша умова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему  як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

       Тому 7 лютого 1991 року Верховною Радою  України було ухвалено Закон України  «Про підприємництво» , який набрав чинності 1 березня 1991 року. Цей закон визначає основні правові, економічні та соціальні засади заняття підприємницькою діяльністю громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.