Підприємництво в контексті сучасних теорій

Університет економіки та права «КРОК»

Факультет міжнародних відносин

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Підприємництво в контексті сучасних теорій»

Студентки ІІ курсу, групи___                                                       Керівник курсової роботи

_________________________                                                     _________________________

(прізвище, ім’я, по-батькові)              (посада, вчене звання,

               науковий ступінь)

___________________

(підпис  студента)                                                    ____________________________________

                                                                                     (прізвище, ім’я, по-батькові)

          ______________________

                                                                                                  (резолюція «До захисту»)

_______________           ____________

                                                         (дата)       (підпис)

Київ-2007

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Фірма та підприємницька діяльність в ринковій економіці………………..5

1.1. Підприємництво, його характерні  ознаки………………………………………………....5

1.2. Види та головні функції  підприємницької діяльності………………………………...….9

1.3. Підприємець та підприємницьке  середовище…………………………………………....15

РОЗДІЛ 2. Сучасна теорія фірми……………………………………………...………….....19

2.1. Фірма як економічний суб’єкт………………………………………………………….…19

2.2. Теорії фірми……………………………………………………………………………...…22

РОЗДІЛ 3. Аналіз підприємницької діяльності в Україні……………………………….28

3.1. Нормативне забезпечення підприємницької  діяльності в Україні……………………..28

3.2. Основні напрями підвищення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні…………………………………………………………………………………….……..33

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………........38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..

Перші кроки становлення і розвитку підприємництва в Україні свідчать про те, що проблема підприємницької діяльності досить багатогранна. Її економічні і правові основи знаходяться в стані формування. Наукова розробка пов’язаних з підприємництвом питань, а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду значно відстають від практики підприємництва. Як перешкоди виступають не тільки недостатність знань, досвіду, але і відсутність організаційного початку, нерідко елементарного порядку, почуття партнерства. Так, формування й удосконалення підприємницького середовища – це шлях до виходу з кризового стану, стабілізації економіки країни, подальшого економічного і соціального розвитку кожного регіону. Саме правильна організація суспільного виробництва в кожнім регіоні, ефективне використання виробничого і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів, залучення активної частини населення, особливо безробітних, у сферу підприємницької діяльності на нових основах мотивації ініціативної економічної діяльності допоможе відродити економіку країни, створити нові робочі місця і на цій основі поступово підвищити рівень життя населення, вирішувати соціальні проблеми і т. д. На жаль, дотепер справжнього класичного підприємництва не досягнуто, тому що відповідної бази для господарювання в умовах економічної свободи і конкуренції, що становить економічний зміст підприємництва, не створено.

Це і визначає нагальну потребу наукового дослідження, обґрунтування й узагальнення висновків для усебічного використання підприємництва як економічного механізму.

Процеси перетворень, інтенсивний пошук способів становлення і розвитку ринкової системи господарювання значно прискорили аналіз проблем підприємництва, формування нової системи мотивації до ініціативної праці. Зусиллями учених сформульовані теоретичні положення і практичні рекомендації, що стосуються формування підприємницького сектора в перехідній економіці, ринкового і державного регулювання цих процесів. Але разом з констатацією значних наукових досліджень необхідно відзначити, що теорія і практика сучасного підприємництва дотепер не стали об’єктом послідовного і глибокого аналізу. Питання розвитку підприємництва розглядаються в контексті загальних ринкових перетворень. Відсутність системного, комплексного розгляду дій підприємця в логічній послідовності основних кроків його діяльності не дозволяє усвідомити справжню природу цього явища, досліджувати тенденції розвитку підприємництва в умовах переходу до ринкової системи господарювання.

Усі ці обставини й обумовлюють актуальність теми, необхідність більш глибокого вивчення проблем підприємництва в Україні як одного з основних напрямків господарської діяльності в умовах ринкової економіки.

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження і методологічне обґрунтування соціально-економічних основ мотивації підприємницької діяльності у напрямку удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємницькою діяльністю в умовах ринкових відносин.

Реалізація поставленої мети обумовлює вирішення таких задач:

- провести  узагальнення існуючих теорій  і практики підприємництва і  системи його мотивації;

- визначити  роль підприємця і суті підприємництва в умовах ринкових відносин;

- розглянути  основні організаційноправові форми  підприємницької діяльності в України;

- запропонувати  й обґрунтувати основні положення  підвищення ефективності підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм управління підприємницькою діяльністю і соціально-економічні основи її мотивації.

Об’єктом дослідження є процеси управління підприємницькою діяльністю в Україні в умовах ринкових відносин.

Обгрунтованість результатів дослідження, висновків і рекомендацій, що стосуються підвищення мотивації підприємницької діяльності в сучасних умовах, обумовлена використанням системного підходу, при якому всі явища і процеси, зв’язані з розвитком підприємництва в Україні, розглядаються й аналізуються як взаємопов’язані і взаємозалежні від сучасного розвитку національної економіки, статистичних методів аналізу, нормативно-методичних документів з питань створення і регулювання діяльності малих підприємств, особистих досліджень і спостережень.

1.1 Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво являє собою самостійну ініціативу і є законною, систематичною, новаторською, ризикованою діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, торгівлі з метою одержання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Підприємництво забезпечує життєдіяльність економічної системи та її динамічний розвиток. За рахунок підприємницьких здібностей особистості руйнуються усталені принципи, впроваджуються новації в техніці, технології, організації та управлінні виробництвом. У результаті зростає ефективність, розширюється зайнятість, створюються нові товари, нові ринки, нові послуги, формуються більш гнучкі структури на ринку, що дозволяє раціонально використовувати ресурси, стимулюється перерозподіл суспільного багатства.

Властива підприємництву функція нововведення дає підстави для здійснення підприємницької діяльності в різних організаційних структурах, у тому числі в державних установах. Це діяльність з пошуку і створення нових можливостей, творча руйнація стереотипів, що характеризується певними принципами і методами. 

Становлення підприємництва як складного і багатоаспектного соціально-кономічного явища пройшло тривалий історичний шлях. 
Протягом багатьох століть формувалися найбільш доцільні його організаційно-правові форми, тип соціально-економічних взаємозв'язків з державою, громадянами, відпрацьовувалася нормативно-правова база. 
Розвиток підприємництва історично пов'язаний з еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин, що відповідають рівню їх розвитку. Зростання суспільних потреб вимагало переходу від найпростіших індивідуальних форм взаємодії з природою — збирання, звіроловства, бортництва до більш досконалих — цехового ремісництва, торгівлі, фабричного виробництва. Поступово дедалі більші маси людей залучалися до процесу виробництва й обміну. Найбільш яскраво підприємництво почало виявлятися у сфері торгівлі й обміну: спочатку 
між общинами, міськими і сільськими поселеннями, потім, у процесі поділу праці, — між виробниками різних товарів.

З часом підприємництво довело, що воно є найбільш ефективним засобом організації виробництва, обміну й споживання, стає системоутворюючим фактором ринкової економіки, сприяє досягненню продуктивної зайнятості, зростанню добробуту населення, надає можливість певному прошарку громадян реалізувати свої господарські здібності, нахили, таланти.

Підприємницька діяльність має характерні ознаки. Це, по-перше, елементи ініціативи; по-друге, процес організації або реорганізації соціально-економічних механізмів, що дає можливість вигідно використовувати фактори виробництва з урахуванням конкретної ситуації; по-третє, властивість і вміння брати на себе відповідальність за можливу невдачу (тобто готовність до ризику).

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.  У  першому   випадку центральною  проблемою  є встановлення  суб'єктів  і  об'єктів підприємництва.У другому - головною  умовою  підприємництва   виступає самостійність суб'єктів, наявність у них визначеної сукупності прав  і  воль. У третьому підприємництво  характеризується сукупністю  оригінальних  поглядів  і  підходів  до  прийняття рішень.

Підприємницька діяльність грунтується на таких принципах:

• Економічна свобода, що передбачає вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; встановлення цін відповідно до законодавства та економічної доцільності; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення необхідних платежів; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності з використанням належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

• Економічна зацікавленість - головна рушійна сила підприємницької діяльності. Підприємець працює заради збільшення власних доходів і його активність тим вища, чим більша особиста вигода. Одержання прибутку за умови позитивної підприємницької діяльності можливе через задоволення інтересів споживачів, а, отже, суспільних інтересів.

• Економічна відповідальність. Даний принцип передбачає, що суб'єкти підприємництва в разі невдачі відшкодовують всі збитки і несуть майнову та іншу визначену законом відповідальність. При неефективній діяльності вони можуть бути визнані арбітражним судом банкрутами у порядку, передбаченому законом. Тому підприємницька діяльність вимагає чіткого планування, обліку витрат і доходів.

• Принцип еквівалентності обміну. Поняття економічності адекватне еквівалентності. Підприємництво може розвиватись лише в умовах еквівалентності обміну.

• Принцип порівняльних переваг. У ринковій економіці є поняття альтернативності витрати як суми альтернативних грошових витрат і неодержання грошових доходів за умови використання ресурсів з іншою метою. Суть принципу порівняльних переваг полягає в здатності виробляти товари з відносно меншими альтернативними витратами. Завдання підприємця - пошук такого виду діяльності, в якому він володіє порівняльними перевагами.

• Ризик. Підприємницька діяльність за своєю суттю є ризикованою. Підприємницький ризик - це можливість втрати ресурсів чи неодержання доходів, що не можуть бути покриті ніякими системами засторог порівняно із запланованим варіантом. Разом з цим нестрахований ризик - це і джерело прибутку. До проблеми ризику слід підходити з двох позицій: оцінки ризику та управління ризиками.

• Конкуренція. Підприємницька діяльність здійснюється при наявності певних, адекватних її суті відносин, якими є конкуренція. Останню в сучасному розумінні трактують як суперництво, боротьбу за досягнення результатів. Вона виступає як особливий тип взаємовідносин між ринковими агентами, що характеризується постійним прискоренням процесу оновлення в усіх сферах відтворювального процесу, прагненням першим досягти успіху. Виділяють різні моделі конкуренції: вільна конкуренція, монополія, олігополія, монопсонія. В реальній економіці ці моделі, як правило, існують у взаємозв'язку, хоч в основі може бути одна з них. Особливо це стосується рівня прояву (внутрішньогалузевого, галузевого, міжгалузевого, міжнародного). Конкуренція спонукає до опрацювання стратегії і тактики поведінки господарюючих суб'єктів (підприємців) як таких, що спрямовані на постійний пошук нового, рух вперед, маневрування ризиком, забезпечуючи таким чином не тільки виживання, але й одержання максимального прибутку і в кінцевому підсумку - прогрес соціально-економічного розвитку. Конкуренція між підприємцями є джерелом інновацій. Разом з тим конкуренція - могутній механізм відбору підприємців. Тому важливим принципом підприємницької діяльності є конкурентоспроможність її результатів -вироблених товарів та наданих послуг.

Можна виділити чотири групи необхідних умов для формування і розвитку підприємництва: економічні, політичні, юридичні та психологічні.  
            Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. У зв'язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності. 
           Політичні умови визначаються стабільністю і демократизацією суспільного життя. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці. 
           Юридичні умови полягають у створенні нормативної бази підприємництва та його правової захищеності.  
            Психологічні умови підприємництва полягають у створенні сприятливого психологічного клімату серед населення.

1.2 Сутність підприємництва розкривається в його функціях. У сучасній науковій та навчальній літературі називають кілька основних функцій підприємництва. 
Це зокрема ресурсна функція, зміст якої полягає у формуванні та найбільш ефективному використанні капіталу, трудових, матеріальних фінансових, інтелектуальних та інших формаційних ресурсів. Організаційна функція передбачає організацію маркетингу, реклами, впровадження прогресивних форм і методів організації виробництва, нових форм оплати праці та їх оптимальне поєднання з традиційними, успішне поєднання форм одиничного поділу праці, основних факторів виробництва. Новаторська функція полягає в генеруванні та активному використанні нових прогресивних ідей технічного, організаторського, управлінського характеру, здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг. 
Дія соціальної функції передбачає виготовлення таких товарів і надання послуг, які потрібні суспільству, забезпечують задоволення особистих та суспільних потреб. Особистісна функція означає самореалізацію мети кожного конкретного підприємця, його задоволення своєю діяльністю.

Суб'єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи, які не обмежені законом у правоздатності чи дієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право без обмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічну діяльність, яка не суперечить законодавству. Водночас забороняється здійснювати підприємницьку діяльність представникам влади і охоронних структур, військовослужбовцям. Ці обмеження пов'язані з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захисту населення від зловживань і недобросовісної діяльності. 
 
           Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації).  
Необхідно відзначити, що підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпеку для суспільства, шкодить здоров'ю людей.

З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремі види підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичної практики та ін.

Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання. В країнах з ринковою економікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння; 
2) партнерство (товариство); 
3) корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства. 
 
            До підприємств з одноосібним володінням належать індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватне підприємство з правом наймання робочої сили. 
 
           Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіння має певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва. 
 
            Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко). 
 
            Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві. 
 
           Партнерство - це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки.  
 
За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства. 
 
           Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, учасники якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх внесків (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.).  
 
           Товариство з додатковою відповідальністю - це підприємство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмір відповідальності партнерів зазначається в статутних документах.                                                                                                  

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. 
          Командитне товариство - це підприємство, що поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства. 
           На підприємствах, що ґрунтуються на партнерстві, виявляється ряд переваг: завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективність виробництва, об'єднуються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства і створює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому, що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інтересах, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів.

Третім типом організації підприємництва, що за обсягом продажу товарів, надання послуг домінує у діловому світі, є корпорація або акціонерне товариство. 
Акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. 
Перевагами акціонерних товариств є можливість значного розширення фінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарських зв'язків між підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульовані кошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідок швидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цих галузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої праці тощо. 
Незважаючи на явні преваги акціонерної форми організації підприємницької діяльності, доцільно згадати і про її недоліки. Це можлива втрата акцій дрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності й контролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.  
            Акціонерні товариства поділяються на два види:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржах;

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати чи купуватися та продаватися на біржі.

Відмінність між ними полягає в тому, що АТ закритого типу можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість та склад акціонерів товариства відкритого типу не обмежені.

Прибуток, що залишився після сплати податків вважається чистим і розподіляється на розсуд АТ. Частина його може спрямовуватися на виробничий і соціальний розвиток колективу, виплати % за облігаціями і до резервного фонду. Чистий прибуток що залишився, використовується для виплати дивідендів акціонерам.. Розміри вищевказаних відрахувань з Пч встановлюються загальними зборами акціонерів товариства.Порядок формування і використання резервного фонду визначається статутом тов-ва.Кошти резервного фонду використовуються на покриття непередбачених збитків АТ. За рахунок цього фонду в разі нестачі Пч можуть виплачуватись дивіденди за облігаціями і дивіденди за привілейованими акціями, а також викупатися акції у акціонерів за відсутності інших коштів.

Поряд із приватним сектором, до якого входять індивідуальні і колективні підприємства, в ринковій економіці існує і державне підприємництво.  
 
           Державне підприємництво - це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки. Такі підприємства функціонують на поєднанні комерційних і некомерційних начал.  
Таким чином, сучасне ринкове господарство демонструє різнобарв'я видів і організаційних форм підприємництва. Кожна з форм організації підприємницької діяльності має не тільки відповідні фінансові переваги і соціальну привабливість, а й недоліки. Вибір конкретної форми, виду господарської діяльності, її масштабів залежить від конкретних підприємців, які є ключовими фігурами ринкової економіки.

Підприємницька діяльність досить різноманітна. За фактором новаторства виділяють два її види: науково-технічне, або інноваційне підприємництво; ринкове підприємництво, або арбітражування.

Науково-технічне (інноваційне) підприємництво передбачає діяльність щодо економічної реалізації нововведень і винаходів у різних сферах економіки, включаючи організацію та управління. Це діяльність з розробки і комерційного використання результатів науково-технологічних нововведень.

Арбітражування поширене насамперед у сфері обміну, торгівлі, на ринках сільськогосподарської продукції, цінних паперів тощо. До арбітражування інколи відносять діяльність із закупівлі сировини за низькими цінами, її переробки та продажу готових продуктів за максимально високими цінами.

За способом організації виділяють залежну та незалежну підприємницьку діяльність.

Залежна підприємницька діяльність, або франчайзинг (від французького franchese - пільга, привілеї) здійснюється на основі ліцензії. Виділяють три її види:

• товарний франчайзинг, коли підприємець отримує право у провідної фірми на продаж товарів з її торговельною маркою;

• виробничий франчайзинг здійснюється на основі ліцензії на виробництво товару незалежної фірми (сировина і матеріали купуються у фірми);

• діловий франчайзинг, коли купується франшиза на вид діяльності. Така підприємницька діяльність має певні переваги: підприємець користується вже перевіреними методами; зменшується ступінь ризику; нагромаджується підприємницький досвід.

Незалежна підприємницька діяльність здійснюється самостійно і грунтується на власних підприємницьких ідеях.

За організаційними формами виділяють такі види підприємницької діяльності: діяльність із створення і функціонування нових підприємств; підприємницька діяльність в уже створених і функціонуючих організаційних структурах; об'єднання існуючих підприємств на основі спільних інтересів.

Підприємницька діяльність класифікується також за сферою організаційних новацій: наукова, аграрна, фінансова, промислова, страхова, посередницька, торговельна.

З огляду на способи та методи досягнення цілей підприємницька діяльність поділяється на позитивну і негативну. Перший тип пов'язаний з цивілізованим шляхом одержання прибутку за рахунок наданих суспільством можливостей обміну і називається конструктивним підприємництвом. Така діяльність асоціюється з поняттям економічної культури і спрямована на забезпечення інтересів суспільства. Другий тип характеризується насильницькою поведінкою, насильницькими методами отримання максимального прибутку, несумісними з існуючими нормами моралі та етики.

Виділяють два види негативного підприємництва: насильницька діяльність, пов'язана із силовими методами одержання благ, та тіньова економіка з такими складовими: неофіційна економіка- легальна діяльність, не фіксована офіційною статистикою; фіктивна економіка - пов'язана з ошукуванням, так зване шахрайство. За висновками американських вчених, вона завдає значно більших збитків суспільству, ніж насильницька діяльність; "підпільна економіка" включає заборонені законом види діяльності.

За складом учасників виділяють спільну підприємницьку діяльність, яка здійснюється за участю партнерів двох або декількох країн. Спільне підприємництво забезпечує доступ до новітніх технологій, машин, устаткування.