Підприємство об'єкт організації виробництва в сучасних умовах господарювання

ВСТУП

     Більше  20 років в Україні спостерігається розвиток нових ринкових відносин та організації виробництва, пов'язаних із зміною постійних економічних зв'язків і появою різноманітних суб'єктів господарювання, серед яких значне місце займають підприємства

     Підприємства  беруть участь в господарсько-виробничих, організаційно-господарських і внутрішньогосподарчих  відносинах, які характеризують  їх як суб'єктів господарювання.

     Вони  займають важливе місце в економіці  держави і є основними учасниками господарського обороту, дослідження  питань, пов'язаних з їх функціонуванням  в сучасних ринкових умовах є досить актуальним і має, окрім наукового, суто практичне значення для тих, хто пов'язав свою професійну діяльність з господарюванням.

     Мета : дослідити підприємство як суб’єкт господарювання та виявити основні напрями ефективної організації виробництва

     Завдання:

• визначити сутність, функції та завдання організації виробництва
• охарактеризувати основні принципи організації виробничого процесу
• охарактеризувати методи організації виробництва
• визначити поняття «підприємство» та його сутність
• проаналізувати планування прибутковості підприємства
• визначити ефективність організації виробництва
• дослідити функціонування підприємства в сучасних умовах на конкретному прикладі
• охарактеризувати процес організації виробництва на підприємстві

     Об’єкт курсової роботи: організація виробництва підприємства в сучасних умовах господарювання

     Предмет курсової роботи: сутність, фукції, завданя, методи, принципи організації виробництва та поняття підприємства, його функцій, планування його діяльності.

     Над теорією та практикою з даної теми працювали такі вчені А.Сміт,Д. Рікардо, А. Файоль, Ф. Тейлор К Маркс, Д. Ліндсей, Дж. Робінсон, С Фішер, Р.Шмалензі, Ф.Найт, Г.Форд з радянських вчених - А. Шишкін, О.Орлов, Е. Голубков. Вони зробили великий внесок в історію 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА 

1. Сутність, функції та завдання організації виробництва

     Організація виробництва - це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

     Досвід  роботи промислових підприємств свідчить, що саме  організація виробництва створює умови для найкращого використання  техніки і  людей в  процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність. Ринкові відносини висувають нові вимоги і завдання перед виробництвом, а підприємства несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.

     Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення  виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням  і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна  продукція або послуги підприємства.

     Перехід на ринкові відносини кардинально змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

     Основоположником  організації виробництва є американський  інженер Ф. Тейлор (1856 - 1915), що працював на металургійному заводі в Пенсільванії. Він висунув ряд принципів організації праці:

• заміна рутинних методів раціональними;
• відбір і навчання робочих;
• відокремлення підготовки від виконання;
• диференціація оплати залежно від рівня виконання завдання та ін.

     Згідно  системі Тейлора все слід робити економно і організовано з найменшою витратою сил. Тейлор вперше застосував метод хронометражу при вивченні процесів праці.

     А. Файоль (1841 - 1925) французький інженер металург, створив систему організації, принципи якої сформульовані:

• встановлення програми дії;
• контроль;
• єдине компетентне енергійне керівництво;
• хороший набір персоналу;
• концентрація виробництва за напрямком;
• гармонія праці - пропорційність

     Г. Форд (старший) - впровадив машинну  систему безперервно-потокової організації  праці з максимальним розподілом праці.

     Сучасні теорії побудовані на концепціях подальшої  мобілізації персоналу в управлінні на тому, що людські ресурси представляють головне джерело багатств.

     Організація виробництва на підприємствах повинна  відповідати рівню розвитку техніки  і в той же час сприяти подальшому технічному розвитку. У сучасних умовах подолання застарілих форм організації  виробництва набуває особливого значення, пов’язаного з інтенсифікацією  виробництва.

     Організація виробництва - багатофункціональна  система. Її сферою є різноманітна діяльність людей на виробничому підприємстві, спрямована на створення і виробництво  матеріальних благ.

     Організація виробництва реалізується через ряд функцій:

     Перша функція вирішує завдання організації  виробничих сил, що беруть участь у  виробничому процесі. З її допомогою  забезпечується з'єднання особистих  і речових факторів виробництва  в єдиний виробничий процес.

     Друга функція організації виробництва  спрямована на встановлення між окремими виконавцями і підрозділами, які  беруть участь у створенні та виробництві  матеріальних благ, різноманітних зв'язків, що забезпечують спільну діяльність учасників виробництва.

     Третя функція реалізує створення організаційних умов, які забезпечують взаємодію  на економічній основі всіх виробничих ланок як єдиної виробничо-технічної  системи.

     Четверта  функція покликана вирішувати завдання створення умов для підвищення трудового  життя працівників, постійного професійного та соціально-культурного саморозвитку та самовдосконалення трудових ресурсів підприємства.

     З цього випливає, що сутність організації  виробництва полягає в об'єднанні  і забезпеченні взаємодії особистих  і речових елементів виробництва, встановлення взаємозв'язків і узгоджених дій учасників виробничого процесу, створення організаційних умов для  реалізації економічних інтересів  і соціальних потреб працівників  на виробничому підприємстві.

     Завданнями організації виробництва є:

• поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі;
• пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства;
• інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення;
• оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;
• визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;
• організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;
• створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

     Крім  цього до завдань організації  виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами  при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової  продукції.

     Отже, завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва. 

2. Основні принципи організації  виробничого процесу

     Виробничий  процес і окремі його операції повинні  бути раціонально організовані у  просторі й часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів  при проектуванні та організації  виробничого процесу.

     До  таких принципів належать:

     Принцип паралельності

     Принцип паралельності означає одночасність виконання різнорідних виробничих і технологічних процесів над  різноманітними предметами праці і  випливає з пропорційної побудови та повторення частин виробничих процесів. Паралельність має місце при  виконанні суміжних операцій, стадійних  процесів основних, допоміжних і обслуговуючих  окремих процесів.

     Паралельність процесу обумовлена його організацією. Виробничі процеси на підприємствах  можуть мати складний характер, що пояснюється  складністю продукції, яка має сотні  і тисячі складових частин, і складністю технологічних операцій, здійснюваних по кожному елементу із застосуванням різного устаткування. Складний процес за всіма стадіями повинен відбуватися одночасно. Створення відповідних умов для паралельного ходу виробничих процесів усіма його складовими і постійна підтримка цієї одночасності - одна з головних умов, що дозволяє досягти скорочення тривалості виробничого циклу. Ця умова забезпечується синхронністю виробничих процесів, створенням необхідних (нормативних) заділів і підтримкою їх на заданому рівні.

     Принцип безперервності процесів

     Безперервність  процесів проявляється в безупинному  плині (без простою устаткування і працівників) кожної частини процесу  і безупинного проходження (без  простою і очікування обробки) кожним виробом всіх технологічних процесів. Цей принцип цілком реалізується лише в технологічно безперервних виробництвах (металургійна, хімічна, харчова галузі промисловості). Об'єктивною передумовою безперервності процесів є дотримання принципу пропорційності і ритмічності.

     Принцип ритмічності процесів

     Ритмічність означає виконання рівних обсягів  робіт, випуск однакової кількості  продукції за рівні інтервали  часу, тобто процес повинен підпорядковуватися певному ритму. Ритмічність забезпечується сталістю і рівністю витрат часу на виробництво кожної одиниці продукції, тобто повторюваністю частин процесів через визначені проміжки часу. Ритмічність  основних процесів забезпечується при  узгодженні з ритмом основного виробництва  організації допоміжних і обслуговуючих  процесів.

     Принцип обробки партіями

     Для дискретних виробництв принцип обробки  партіями потребує дотримання певних пропорцій і співвідношень з  кінцевими процесами й обсягом  виробництва. Обробка виробів партіями сама по собі істотно впливає на тривалість циклу виробництва. Тривалість виробничого циклу скорочується при скороченні партії виробів. Ідеальним  варіантом є випадок, при якому  кількість виробів у партії дорівнює одиниці, що досягається при безперервному потоковому виробництві.

     Принцип концентрації операцій

     Концентрація  операцій, як одна з організаційних форм скорочення тривалості виробничого  циклу, може застосовуватися у двох формах. У першій формі концентрація органічно пов'язана зі спеціалізацією і диференціацією праці, коли частина  загального процесу розкладається  на окремі самостійні операції з певним ступенем їх концентрації. Це дозволяє застосовувати спеціальне устаткування і пристрої. В іншій формі концентрація розглядається як об'єднання розрізнених операцій в одну, що виключає перерви між операціями і час на переміщення предметів праці з одного робочого місця на інше.

     Розглянуті  принципи раціональної організації  виробничих процесів тісно пов'язані  між собою, доповнюють один одного, по-різному реалізуються у певних формах і методах організації  виробництва. Повне дотримання вищерозглянутих  принципів дозволяв досягти безперервного, рівномірного і ритмічного здійснення виробничих процесів, а також ефективного  використання виробничих ресурсів. 

3. Методи  організації виробництва

     Метод організації виробництва - це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність засобів та прийомів його реалізації.

     Залежно від виду виробництва, обсягів випуску  продукції, її складності й матеріаломісткості застосовують різні методи організації  виробництва.

     У виробничій діяльності в основному  застосовуються два методи організації  виробництва: непотоковий і потоковий.

     Непотоковий вид виробничих процесів характерний для одиничних типів виробництва з непостійною номенклатурою виробів. Йому властиві такі ознаки:

• на робочих місцях, як правило, обробляються різноманітні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці. Кількість кожного з них є невеликою і недостатньою для повного завантаження устаткування;
• робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без відповідного зв'язку з послідовністю виконання операцій. Наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів
• предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами. Це великою мірою впливає на збільшення перерв між операціями;

     Непотоковий метод може застосовуватись і в серійному виробництві відповідно до номенклатури й асортименту виробів. Залежно від кількості виробів і їх номенклатури непотоковий метод може мати різні модифікації. За умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одинично-технологічного методу. Процес обробки предметів праці проходить індивідуально згідно з наведеним вище порядком одиницями або невеликими партіями. У серійному виробництві цей метод набуває форми партіонно-технологічного або предметно-групового.

     Потоковий метод організації виробничого  процесу - один з найбільш високоефективних. Він здійснюється в максимальній відповідності до принципів раціональної організації виробництва. Потоковий  виробничий процес характеризується такими ознаками:

• за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;
• робочі місця розміщуються послідовно відповідно до протікання технологічного процесу;
• технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці можуть виконуватись одна або кілька схожих операцій;
• предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу.

     При потоковому методі організації виробничого  процесу застосовується переважно  спеціальний міжопераційний транспортний конвеєр, який виконує функції переміщення предметів праці і регулює ритм роботи виробничого циклу. Потокові методи дають можливість виготовляти продукцію в великих обсягах і протягом тривалого часу, тобто застосовувати масове й великосерійне виробництво. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ПІДПРИЄМСТВА ЯК СУБ’ЄКТА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА 
 

     2.1 Поняття «підприємство», його сутність 

     Внаслідок суспільного поділу праці в кожні  країні формується народногосподарський комплекс, який складається з декількох  сотень галузей 

     Підприємство  – це відокремлена, економічно- самостійна сфера народного господарства, яка виготовляє продукцію, виконує роботи та надає послуги.

     Підприємства  можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної  господарської діяльності.

     Підприємство  є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки  в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

     Завдання  підприємства:

     - одержання доходів, його власникам.

     - створення робочих місць для населення.

     - охорона навколишнього середовища.

     - забезпечення підприємства заробітною платою.

     -забезпечення персоналу нормальними, прийнятними умовами праці, а споживачів - продукцією

     Як  економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил  і виробничих відносин.  Воно має  певну кількість засобів виробництва  і робітників, що дає можливість виконувати закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Економічна система підприємства включає економічні відношення підприємства з державою, що вище стоячою організацією, постачальниками і споживачами, фінансовими організаціями.

     У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний  комплекс, систему робочих машин  і механізмів, підібраних пропорційно  по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається (виконуваних робіт, послуг), технологією її виготовлення й обсягами випуску.

     Організаційно підприємство являє собою первинною  ланкою економіки, виробничу одиницю  народного господарства з визначеною внутрішньою структурою, зовнішнім  середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система  підприємства включає його виробничу  й організаційну структуру керування  підприємством, а також зв'язку між  виробництвом і керуванням, між підприємством  і зовнішніми організаціями.

     У соціальному відношенні підприємство виступає в якості соціальної підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних, колективних  і особистих інтересів, укладаються  відношення приятельської взаємодопомоги.

     У інформаційному відношенні підприємство - складна динамічна система, що характеризується великим обсягом, інтенсивністю  і різнонаправленістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, що постійно обмінюється з зовнішнім середовищем

     різноманітного  роду інформацією. Інформаційна система  підприємства включає звітну і нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, що характеризує стан і  напрямок компонентів підприємства.

     У адміністративно-правовому відношенні, підприємство виступає в якості юридичної  особи з установленими державою в законодавчому порядку правами  й обов'язками.

     Діяльність  будь-якого підприємства здійснюється на основі таких функції:

• виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.
• економічні функції підприємства-це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладання контрактів, наймання працівників і раціонально організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітньої плати та прибутку), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.
• соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

• екологічна-вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

• інноваційна  функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва.

     Крім  зазначених функцій, які виконує  підприємство у межах національної економіки, є зовнішньоекономічні  функції. Підприємство бере участь у  міжнародному обміні товарів, спільному  з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві. 
 
 
 

     2.2 Планування прибутковості  підприємства 

     Планування  фінансової діяльності підприємства тісно  пов'язане з кінцевими результатами виробництва, найважливішим з яких в умовах ринкових відносин є загальний  прибуток, або сукупний дохід. Головне  завдання кожного підприємства в  умовах ринку полягає в організації  виробничо-фінансової діяльності з  метою задоволення людей у  своїй продукції та отримання  найбільшого прибутку.

     Прибутковість та дохідність підприємства є одним  з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності.

     Багато  вчених намагались пояснити сутність прибутку. Головними з них були А. Сміт, Д. Рікардо,  К. Маркс, Д. Ліндсей, Дж. Робінсон, С. Фішер,     Р. Шмалензі, Ф.Найт, з радянських вчених - А. Шишкін, А. Лівшиц, О.Орлов, Е. Голубков. Вони зробили великий внесок в історії формування прибутку.

     Прибуток - це основний чинник, який впливає на можливість забезпечення фінансування багатьох програм підприємства, пов’язаних із розширенням потужностей, підвищенням якості продукції, зміцненням конкурентної позиції та виходом на нові ринки.

     За  рахунок прибутку формуються в значному обсязі бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, соціально-культурних заходів, матеріальне  стимулювання працівників тощо.

     Підприємці  намагаються збільшувати прибуток підприємства. Адже саме прибуток змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції, а нововведення стимулюють інвестиції, запровадження  нової техніки і технологій.

     Прибутковість підприємства залежить від багатьох чинників, серед яких найважливішими є:

• обсяги виробництва і реалізації продукції;
• номенклатура і асортимент продукції;
• конкурентоспроможність;
• рівень продуктивності праці;
• витрати на виробництво і збут продукції;
• ефективність цінової політики;
• рівень управління виробництвом.

     Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

• валовий;
• від операційної діяльності;
• від звичайної діяльності;
• чистий.

     Згідно  П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати, а збиток – це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

     Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця  між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і  собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт).

       Рис. 2.1 Розрахунок валового прибутку 

     Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат

     Рис. 2.2 Розрахунок фінансового результату від операційної діяльності 

     Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна  сума прибутку (збитку) від операційної  діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків)

     Рис. 2.3 Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності

     Чистий  прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна  сума прибутку (збитку) від звичайної  діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з  надзвичайного прибутку