Підприємство як суб’єкт господарського права
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Кафедра
Курсова робота
Тема: «Підприємство як суб’єкт господарського права»
Виконала:
Студентка 3 курсу 16 групи
Алексєєва Вікторія Сергіївна
Київ 2013
План
Вступ
- Загальні положення правового становища підприємства
- Поняття «підприємство» за законодавством України
- Види та організаційні форми підприємств
- Порядок створення та функціонування підприємства
2.1 Найменування підприємства
2.2 Державна реєстрація підприємства
2.3 Установчі документи підприємства
3. Порядок припинення діяльності підприємства
3.1 Види припинення діяльності підприємства
3.2 Державна реєстрація
припинення підприємницької
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. Питання щодо правового становища підприємств в Україні все ще залишаються актуальними, незважаючи на прийняття деяких нормативних актів у цій сфері та ГК України, що не вирішило всіх проблем, пов’язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб’єктів господарювання. Вивчення даної проблеми має велике теоретичне та практичне значення, оскільки норми стосовно правового становища підприємств потребують подальшого вдосконалення, адже, удосконалення правового статусу підприємств і підвищення ефективності їх господарювання є невід’ємним елементом стратегії розвитку економіки України.
Окремі питання створення та діяльності певних видів підприємств вивчали О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербина, В. Мамутова, Г. Пронська, Н. Саніахметова та ін.. Їх праці мають важливе значення для вдосконалення правового статусу підприємств. Однак, приймаючи до уваги складність досліджуваної проблеми та соціально-економічні зміни, які відбуваються у суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, можна стверджувати, що вона ще залишається вельми актуальною.
Мета роботи. Комплексно дослідити правовий статус підприємств в Україні на основі діючого законодавства і практики його застосування, висновків та ідей правової науки; проаналізувати правові та організаційні основи формування особливостей правового статусу підприємств в Україні; розкрити особливості юридичної природи правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, його змісту і структури; дослідити проблеми, пов'язані з реалізацією правового статусу підприємств, та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового статусу підприємства.
Об’єктом дослідження виступає сукупність господарських відносин, які виникають у зв'язку із реалізацією правового статусу підприємств на території України і являють собою юридичне складне, комплексне явище, що характеризується якісною визначеністю, характерними ознаками та специфічними рисами.
Предметом дослідження є правові норми, які регулюють комплекс правовідносин, що виникають у процесі господарської діяльності підприємств;
юридична природа, поняття і зміст правового статусу підприємств в Україні.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Закон України «Про господарські товариства» та ін., які визначають правове становище підприємств в Україні, а також відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню правового статусу підприємств в Україні.
У курсовій роботі використані наукові джерела, в яких висвітлюються проблеми нормативного регулювання і стан господарського законодавства України щодо підприємства як суб’єкта господарського права.
1.Загальні положення правового становища підприємства
1.1 Поняття «підприємство» за законодавством України
Серед суб’єктів господарського права найважливіше місце належить підприємству як первинній ланці народного господарства. Підприємство – основна організаційна одиниця господарювання. Це обумовлено особливостями економічних і соціальних функцій підприємства к економічній системі, а саме – функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах, послугах.
Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є Господарський кодекс України. Саме у главі 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості.1
Також серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати закони України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р., «Про фінансовий лізинг» у редакції від 11.12.2003 р., «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. тощо.
Нарівні з ними велике значення мають закони, що регулюють відносини не тільки у сфері підприємництва, однак стосуються цих відносин. Це закони України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р., «Про страхування» від 07.03.1996 р. у редакції від 04.01.2001 р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04,1993 р., « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997 р. тощо.2
Правове становище підприємств в українському законодавстві вперше було визначено Законом України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р., більшість положень якого була врахована при розробці проекту Господарського кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 р..3 Одночасно з Господарським кодексом України також набув чинності Цивільний кодекс України. Але два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування. Існують різні підходи двох Кодексів щодо визначення підприємства. У цивільних правовідносинах підприємство є об’єктом, у Господарському кодексі України – це суб’єкт господарювання. Стаття 62 Господарського кодексу України розкриває поняття підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. На відміну від зазначеного, стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
Проте Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 р. ЦК України доповнено статтею 810-1, якою передбачена оренда житла з викупом, сторонами якої є підприємство-орендодавець та фізична особа-орендар. Цілком очевидно, що тут підприємство виступає суб'єктом договору, що не узгоджується з поняттям "підприємства" наведеного в ст. 191 ЦК. 4 Цілком очевидно, що розв’язання практичних проблем застосування Цивільного та Господарського кодексів України можливе лише шляхом узгодження двох Кодексів.
Підприємство є самостійним суб’єктом права. Самостійність підприємства означає його комерційну свободу, зміст якої розкривається в ст. 43-44 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 67 ГКУ підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність України і регулюються законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами ( ст. 68 ГКУ).
Підприємство є суб’єктом господарювання, тобто, за змістом ч. 1 ст. 55 ГКУ – учасником господарських відносин, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію, має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Однією з найважливіших ознак підприємства є самостійність відповідальності за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦКУ; ч. 2 ст. 219 ГКУ). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов’язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов’язаннями його учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. 5
1.2 Види та організаційні форми підприємств.
Згідно з ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти інші види підприємств, передбачені законом.6
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Розглянемо більш детально класифікацію підприємств.
- За формою власності: державні, комунальні, колективні, приватні та на основі змішаної власності (ГКУ); державні і приватні (ЦКУ).
- Залежно від мети створення: юридична особа, створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.
- Залежно від порядку створення: юридичні особи приватного права та публічного права ( стаття 81 ЦКУ).
Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦКУ та статті 56 ГКУ, а юридичні особи публічного права – на підставі розпорядчого акта Президента України, органу держави або органу місцевого самоврядування.
- Залежно від способу утворення та формування статутного капіталу: унітарні та корпоративні ( ч. 4 ст. 63 ГКУ).
Серед основних ознак унітарних підприємств можна виділити наступні:
1) заснування їх виключно однією фізичною чи юридичною особою;
2)
здійснення управління
3) неподільність закріпленого за ними майна на частки (паї) – це є головною відмінною ознакою унітарного підприємства від товариства однієї особи;
4)
володіння майном на праві
господарського відання або на
праві оперативного управління (за
виключенням приватних
Характерними ознаками корпоративних підприємств є:
1) заснування двома або більше засновниками (як фізичними, так і юридичними особами);
2)
об’єднання майна та/або
3)
здійснення спільного
4)
участь засновників (учасників) у
розподілі доходів
5) вільне володіння, користування і розпорядження підприємством майном, що належить йому на праві власності;
6)
загальна правоздатність, що притаманна
господарюючим суб’єктам
7)
самостійна відповідальність
- Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік: малі, середні або великі підприємства (ч. 7 ст. 63 ГКУ).
Малими (незалежно від форм власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.
Великими підприємствами визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг ) за рік перевищує 100 млн грн.
Усі інші підприємства визнаються середніми.8
- За цілями діяльності: підприємницькі (комерційні) і непідприємницькі (комерційні).
Підприємницькі – організації, основною метою яких є одержання прибутку: підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, виробничі кооперативи.
Непідприємницькі – юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність постільки, оскільки це необхідно для досягнення статутних завдань.
Організаційно-правова форма – це сукупність майнових і організаційних відмінностей, способів формування майнової основи, особливості по відношенню одне до одного та до третіх осіб. Згідно статті 83 ЦКУ юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. До класифікації організаційно-правових форм юридичних осіб за ЦКУ можна додати організаційно-правові форми підприємств згідно ГКУ, а саме:
- державне комерційне підприємство ( ст. 74);
- казене підприємство ( ст. 76);
- комунальне підприємство ( ст. 78);
- підприємство об’єднань громадян, релігійних організацій ( ст. 112);
- приватні підприємства ( ст.. 113);
- фермерське господарство ( ст. 114);
- орендне підприємство ( ст. 115);
- підприємство з іноземними інвестиціями ( ст. 116);
- іноземне підприємство ( ст. 117). 9
Стаття 113 ГКУ вказує на такий
вид юридичних осіб як
Приватні підприємства, які хоча і залишаються організаційно-правовою формою підприємств, проте мають окремі ознаки, що притаманні й іншій організаційно-правовій формі, а саме товариству з одним учасником. Разом з тим між такими підприємствами є і певні відмінності, зокрема щодо ступеню майнової відокремленості, правового режиму майна, відповідальності за своїми зобов’язаннями тощо, що викликані лише загальним регулюванням правового статусу як приватних підприємств, так і товариств з одним учасником. 11 Для доопрацювання правового статусу приватних підприємств та вирішення питання щодо доцільності їх існування к.ю.н. Ісаков М. Г. пропонує розмежувати правовий статус приватного підприємства та товариства з одним учасником як самостійних організаційно-правових форм комерційних підприємств, зокрема щодо таких ознак як майнова відокремленість та межа відповідальності.
Згідно з п. 3 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-ВР від 19.03.96 р. підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція у статутному фонді якого, за його наявності складає не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. 12
Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва та території України і за її межами з дотриманням вимог законодавства України а законодавства відповідних держав.
Іноземне підприємство є одним з видів підприємств, розташованих на території України, майно якого є власністю іноземних громадян або іноземних юридичних осіб на 100%. На іноземні підприємства поширюється національний правовий режим господарської діяльності. Проте створюється таке підприємство відповідно до законодавства тієї держави, до якої воно належить.13
2.Порядок створення та функціонування підприємства.
2.1 Найменування підприємства.
Мета будь-якого підприємства — зайняти лідируючі позиції на ринку товарів і послуг. Для реалізації цих планів необхідна ідентифікація підприємства, а також його товарів і послуг — засоби індивідуалізації товарів і учасників господарського обігу як складові однієї з груп об’єктів інтелектуальної власності. Зокрема, такими засобами є знаки для товарів і послуг (торговельні марки) й комерційні (фірмові) найменування. Використання торговельних марок і фірмових найменувань через недосконалості правового регулювання цього питання іноді вводить споживачів у оману. Чинним законодавством не закріплено визначення комерційного (фірмового) найменування. У цілому останнє на підставі ст.489 ЦК України можна охарактеризувати як найменування, що використовується суб’єктом підприємницької діяльності й дозволяє відрізнити одну особу від інших і не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Як ЦК України, так і судова практика не розділяють поняття комерційного й фірмового найменування.
Право на комерційне (фірмове) найменування виникає з моменту його першого використання й охороняється без обов’язкового подання заявки на нього або реєстрації, а також незалежно від того, чи є воно частиною торговельної марки. Законодавством також передбачається, що комерційні найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких установлюється законом. Проте закон, що визначає порядок ведення реєстру, на сьогодні не прийнятий. Таким чином, при захисті права особи на фірмове найменування виникає багато спірних питань, що підлягають доведенню, оскільки в кожному конкретному випадку таке право вимагає різних механізмів підтвердження. Судова практика також є неоднозначною та суперечливою. 14
Найменування підприємства повинно містити зазначення його організаційно-правової форми, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачає право засновника юридичної особи зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців, та визначає порядок резервування.
Відповідно до Наказу Міністерства Юстиції України №368/5 від 05.03.2012 «Про затвердження вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого розділу»:
- назва юридичної особи не може містити посилання на організаційно-правову форму;
- юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування;
- найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи;
- найменування юридичної особи викладається державною мовою та додатково англійською мовою (за наявності);
- найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності;
- юридичні особи можуть використовувати у своєму найменуванні імена (псевдоніми) фізичних осіб, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій, якщо вони присвоєні у порядку, встановленому Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», та ін..15
2.3 Державна реєстрація підприємства.
Для реалізації суб'єктом права на підприємницьку діяльність в якості обов'язкової умови закон передбачає державну реєстрацію.
У ч. 1 ст. 58 ГК України зазначено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, необхідною умовою здійснення господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання (підприємництва). Згідно з ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.16
Юридичну сутність державної реєстрації можна розкрити лише через наслідки, які з нею пов’язуються. Ці наслідки є різними для фізичних і юридичних осіб. Фізична особа з цього моменту набуває статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Для підприємницьких же організацій державна реєстрація породжує два наслідки: 1) з моменту державної реєстрації у них виникає статус юридичної особи (цивільно-правова суб’єктність); 2) з цього моменту вони визнаються суб’єктами підприємницької діяльності. Загальним наслідком державної реєстрації як для фізичних осіб, так і для організацій є виникнення підприємницької правосуб’єкності. 17
У Господарському кодексі України державна реєстрація суб'єктів господарювання, на відміну від ліцензування і патентування, не названа засобом державного регулювання господарської діяльності. Разом з тим, у ч. 2 ст. 19 ГКУ «Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю» зазначено, що суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до Господарського кодексу та закону. Позиція законодавця полягає в тому, що державна реєстрація розглядається як одна з форм державного контролю за господарською діяльністю. 18 Отже, мета державної реєстрації превентивний (попередній) контроль за законністю набуття, зміни чи припинення підприємницької правосуб’єктності. А змістом державної реєстрації є спеціальна фіксація підприємницької правосуб’єктності громадян та організацій. Державна реєстрація в особі реєструючого органу перевіряє наявність передбачених законом підстав для визнання за особою, яка звернулася, підприємницької правосуб’єктності. 19
Згідно з ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це посвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Таким чином, законодавець трактує поняття державної реєстрації досить широко, пов'язуючи з нею не лише процес створення, придбання статусу, а й припинення суб'єкта, позбавлення його статусу підприємця. 20
Основні ознаки державної реєстрації:
- державний (публічний) характер реєстрації;
- процесуальний характер реєстрації (це регламентована законом процедура, яка може бути поділена на кілька стадій);
- єдність реєстрації (процедура державної реєстрації регламентується законом і є єдиною на всій території України);
- обов’язковість реєстрації ( реєстрація здійснюється не за вільним бажанням суб’єкта, вона є обов’язковою);
- спеціальна фіксація реєстрації ( фіксується шляхом внесення у Єдиний державний реєстр).
Державна реєстрація виконує такі функції:
- контрольну;
- облікову;
- інформаційну;
- статистичну;
- охоронну. 21
Дискусійним питанням у юридичній літературі залишається визначення галузевої належності інституту державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності. Пов’язано це із закріпленням загальних норм стосовно державної реєстрації юридичних та фізичних осіб, що реалізують своє право на здійснення підприємницької діяльності, наряду з Господарським кодексом України, у Цивільному кодексі України.
Незважаючи на різні підходи в дослідженні галузевої належності інституту державної реєстрації, вважаємо, що державна реєстрація суб’єктів господарської діяльності є інститутом господарського права.
Зазначена позиція обумовлена тим, що предметом регулювання державної реєстрації суб’єктів господарювання є відносини щодо організації підприємницької діяльності, що охоплює три види відокремлених відносин: відносини стосовно реєстрації створення, реєстрації змін до установчих документів та змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу-підприємця; реєстрації припинення суб’єктів господарювання. 22
Державна реєстрація розвивається в Україні як міжгалузевий інститут. Норми, що регулюють порядок здійснення такої процедури, містяться у різних нормативних актах. Актуальною є кодифікація законодавства у цій сфері, наслідком якої має стати один закон. 23
2.3 Установчі документи підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.
Установчі документи, поряд з нормами законодавства, визначають правовий статус господарської організації та встановлюють правову основу її господарської діяльності. Розробка і затвердження установчих документів є одним з етапів створення організації. Однак на практиці не завжди враховується важливість цих документів. Формальний підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною скасування судом державної реєстрації суб'єкта підприємництва в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів або несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження. 24
Установчими документами підприємства є комплект документів встановленої форми, згідно з якими підприємство створюється і діє. До них відноситься статут підприємства, і, якщо власників декілька, установчий договір.
Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (приватне, колективне, державне) та інше.
До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше). Зміст установчих документів господарських товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства».
