Підприємство, як суб'єкт господарювання та фінансових відносин

Міністерство  освіти та науки України

Криворізький  технічний університет

 

Кафедра економічного аналізу  і фінансів

 

 

 

 

 

КУРСОВА   РОБОТА

з дисципліни “ Фінансова діяльність суб'єктів господарювання”

на тему: Підприємство, як суб'єкт господарювання та фінансових відносин

 

 

 

 

 

 

Студентки групи ЗФ – 07 – 2

спеціальності –«Фінанси»

ПІБ

Керівник роботи:

посада_______________________

ПІБ

_______________________

 

Кривий Ріг

2012

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………….

Розділ 1 Фінансова діяльність підприємства у сучасних економічних  умовах…………………………………………………………………………….

1.1. Поняття підприємства і його ознаки …………………………….

            1.2.  Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут ….

   1.3. Підприємство, як суб'єкт господарювання у сучасних ринкових умовах ……………………………………………………………………

Розділ 2 Підприемство, як самостійний суб'єкт господарювання на прикладі ЗАТ «Ресурси Кривбасу»…………………………..........................

       2.1. Загальна характеристика діяльності ЗАТ «Ресурси        Кривбасу»……………………………………………………………….

               2.2.  Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства……..

               2.3. Фінансові результати діяльності ЗАТ«Ресурси Кривбасу» ……

Розділ  3 Основні проблеми та шляхи удосконалення господарської діяльності………………………………………………………………………….

  3.1. Правові основи фінансової діяльності підприємств …………….

  3.2. Недоліки господарсько-фінансових відносин …………………….

  3.3. Шляхи вдосконалення господарсько - фінансових відносин…..

Висновки…………………………………………………………………………....

Список використаних літературних джерел……………………………………..

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Зміна командно-адміністративної моделі економіки ринковою моделлю  призвело до виникнення в Україні  специфічних суспільних відносин –  підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від  держави суб’єктом – товаровиробником – діяльності, спрямованої на одержання  прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара ж  господарська система являла собою  регламентацію діяльності державних  підприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування і  планових господарських договірних відносин.

Підприємницькі відносини  складають серцевину ринкової економіки. А головною ланкою, первинним осередком  цих відносин виступає підприємство.

Актуальність даної теми полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб’єкт, на даному етапі становлення в Україні  ринкових відносин, займає своє важливе  місце на рядку з іншими суб’єктами підприємництва.

В даний час підприємства в Україні знаходяться в не найкращому фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком, так і  причиною існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні.

Домінуюче місце серед  суб'єктів підприємництва належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє  суспільні потреби у продукції, роботах та послугах.

На всіх етапах розвитку економіки основною її ланкою є саме підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з  засобами виробництва. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається  продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою  державної реєстрації підприємства. При цьому суб'єктом підприємницької  діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким  чином, підприємство - це самостійний  суб'єкт, що хазяює, створеним чи підприємцем  об'єднанням підприємців для виробництва  продукції, виконання робіт і  надання послуг з метою задоволення  суспільних потреб і одержання прибутку.

Часто в економіці використовується термін “фірма”, під яким розуміється  економічний суб'єкт, що займається різними видами діяльності і володіє  господарською самостійністю. Інакше, фірма - це організація, що володіє і  веде господарську діяльність на підприємстві.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства  приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

    Перехід до ринкової економіки — стратегічний напрям розвитку України. Завдання це складне й багатогранне. Його вирішення включає в себе і перебудову відносин форм власності, і розвиток нормальної конкуренції, і створення відповідної ринкової інфраструктури.

    Освоєння ринкових відносин — це формування нової ідеології економічного мислення і стратегії дій в умовах ринку, а не тільки необхідність розуміння нових термінів, категорій і понять.

Перехід від планової економіки  до ринку має поступальний, еволюційний  характер — від періоду повної економічної кризи до стабілізуючого періоду, що проходить у кілька етапів і вносить докорінні зміни  в структуру державного управління, впровадження інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання внутрішніх накопичень і приплив зовнішнього капіталу.

    Сам процес трансформації складний, неоднозначний і багато в чому суперечливий.

     Найхарактерніші риси сучасного періоду — це поява різноманіття форм власності, децентралізація управління, підвищення ролі основної господарської ланки (підприємств і організацій), що діє на принципах економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності.

     На підприємстві безпосередньо поєднуються різні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси.

     Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни. Кінцева мета економічної діяльності підприємств полягає в розв'язанні суперечності між постійно зростаючими потребами суспільства та обмеженими ресурсами.

     Діяльність підприємств, яка пов'язана із задоволенням потреб кожної людини, підлягає впливу багатьох факторів і охоплює широкий спектр питань організаційно-технологічного, економічного та фінансового характеру, які потребують повсякденного вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    РОЗДІЛ 1

 

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

 

    1. Поняття підприємства і його ознаки

Діяльність підприємств, яка пов'язана із задоволенням потреб кожної людини, підлягає впливу багатьох факторів і охоплює широкий спектр питань організаційно-технологічного, економічного та фінансового характеру, які потребують повсякденного вирішення.

Діяльність підприємств  дуже різноманітна. Оскільки будь-яке  підприємство так чи інакше пов'язане  з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції  і послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживанням, то можна виділити такі види діяльності підприємства: виробничу, комерційну, фінансову, консалтингову. Кожен з названих видів діяльності підприємства, з одного боку, є відносно самостійним, а з іншого — вони взаємно переплітаються, доповнюючи один одного. Однак мета і характер діяльності підприємств різні. За цією ознакою всі підприємства та організації  можна розподілити на дві групи: комерційні і непідприємницькі (некомерційні).

Комерційна організація (ділове підприємництво) — юридична особа, основна мета якої — одержання  прибутку і його розподіл між засновниками (фізичними і юридичними особами). Комерційними організаціями є:

— господарські товариства;

— виробничі кооперативи;

— державні чи муніципальні унітарні підприємства.

Некомерційна організація  — юридична особа, для якої одержання  прибутку і його розподіл між засновниками не ставиться за основу мету, одержуваний  прибуток використовується для саморозвитку, досягнення статутних цілей організації. До них належать:

— споживчі кооперативи;

— релігійні організації;

— благодійні та інші фонди;

— громадські організації;

— асоціації і союзи, утворенні  комерційними і некомерційними організаціями;

— установи, що цілком самофінансуються.

Організації з підприємницьким  характером діяльності являють собою  підприємства.

Згідно з Господарським  кодексом України, підприємство — самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і  особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської  діяльності.

Суб'єктами господарювання є:

— господарські організації  — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані  в установленому законом порядку;

— громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які  здійснюють господарську діяльність і  зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

— філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських  організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської  діяльності.

Підприємства мають такі ознаки:

— виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад  виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного і  обслуговуючого господарства);

— організаційно-соціальна  єдність (наявність єдиного трудового  колективу, керівника та адміністрації  підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної  особи);

— фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначити напрями  економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрями  розподілу прибутку підприємства, форми  і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

Повний перелік ознак  наведено на рис. 1.1.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення  і функціонування підприємства. Головну  мету підприємства прийнято називати місією.

Існує широке та вузьке розуміння  місії. У широкому розумінні місія  — це філософія і призначення, сенс існування організації. У вузькому розумінні — це сформульоване  твердження відносно того, для чого, з якої причини існує організація.

Рис. 1.1. Ознаки підприємства

Якщо місія задає загальні орієнтири, напрями функціонування підприємства, то конкретний кінцевий стан, до якого в кожний момент часу прагне підприємство, фіксується у  вигляді цілей.

Цілі — це конкретний стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаним  і на досягнення яких спрямована його діяльність.

Класифікацію цілей наведено на рис. 1.2—1.3.

Рис. 1.3. Класифікація цілей  підприємницької діяльності залежно  від строку їхнього досягнення

Отже до цілей підприємницької  діяльності відноситься кінцева  мета, що спрямована на одержання прибутку, та проміжні цілі, що включають в  себе підвищення іміджу фірми, обслуговування певного сегменту ринку, зміцнення  позицій на ринку, повне задоволення  споживчого попиту в товарах та послугах та інші цілі.

Сформульовані цілі мають  відповідати таким вимогам:

— бути конкретними, кількісно  вимірюватися;

— зорієнтованими в часі;

— реалістичними, практично  досяжними і збалансованими з  можливостями фірми;

— взаємно узгодженими;

— сформульованими письмово.

Цілі підприємницької  діяльності відображаються в бізнес-плані, засновницьких документах, поточних планах, рекламних заходах та ін.

Ще недавно основною метою  підприємства вважалося задоволення  суспільних потреб. Чи можна сьогодні в умовах ринку відкинути і  виключити цю ціль і вважати, що єдина  ціль — отримання прибутку? Вважаємо, що ні. Тому що ціль діяльності підприємства — задоволення суспільних потреб і отримання прибутку.

Дійсно, основна ціль підприємництва — це отримання прибутку, але  не якою завгодно ціною. Цивілізовані ринкові відносини потребують обґрунтованого поєднання обох цілей. З одного боку, бізнес — це економічна діяльність, яка проводиться за рахунок власних  або запозичених коштів на свій ризик  і під свою відповідальність з  головною метою отримання прибутку і розвитком власного діла. З іншого боку, розвиток бізнесу в умовах ринку сприяє насиченості споживчого ринку товарами і послугами, активізує  структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва.

Створюючи підприємство, будь-який підприємець повинен мати перед  собою чітку та ясну ціль, яка  повинна бути підкріплена системою отримання замовлень на свою продукцію  та послуги. Обсяг випуску продукції  або надання послуг, який планується, має бути забезпечений усіма необхідними  матеріальними ресурсами. Треба  також продумати можливість постійного поповнення свого капіталу. Всі ці питання необхідно відобразити  в бізнес-плані підприємства. Крім того, підприємцю необхідно знайти надійних партнерів і соратників. Потрібно бути готовим до конкурентної боротьби. Для цього необхідно бути компетентним у обраній сфері діяльності, володіти необхідними рисами характеру: цілеспрямованістю, завзятістю, готовністю до невдач, спроможністю вчитися і робити висновки зі своїх помилок.

Підприємець повинен уміти  організовувати логістичну діяльність, підтримувати неформальні зв'язки й  офіційні відношення як з постачальниками  сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, так і  зі споживачами продукції та замовниками. Головні напрямки діяльності підприємства:

— наукова організація  виробництва;

— наукова організація  праці;

— наукова організація  управління.

Наукова організація виробництва  — це створення оптимальної техніко-технологічної  системи на підприємстві. Під цим  мається на увазі надійно і  ефективно функціонуючі виробниче  устаткування і технологія, а також  упорядковані техніко-організаційні  взаємозв'язки працівників.

Наукова організація праці (НОП) — потребує побудови нормальних відносин у колективі. Вона включає  систему заходів зі створення  умов для високопродуктивної, ефективної і творчої праці.

Наукова організація управління — це управління, яке спирається на наукову організацію праці, системний  аналіз науково обґрунтованих методів  прийняття рішень.


 

 

 

1.2. Підприємство як соціально-економічний  і правовий інститут

 

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний  і правовий інститут має певну  сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт  права. За допомогою цих ознак, систематизованих статтей Господарського кодексу  України, уніфіковано визначається правове становище підприємств  усіх форм власності і галузей  народного господарства.

Згідно Господарського кодексу  України підприємство - це самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим  Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської  діяльності.

Підприємство, якщо законом  не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною  особою, має відокремлене майно, самостійний  баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням  та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у  своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму  господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої  сили об'єднують свої виробничі ресурси  для здійснення господарської діяльності. Визначення "основна ланка", з  одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної  діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення  підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон встановлює, що підприємство - це суб'єкт господарювання. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає  в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній  основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання  прибутку. Як господарюючий суб'єкт  підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну іншу господарську діяльність.

Підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійність  у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської  діяльності " підприємства вільні у  виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських  взаємовідносин, що не суперечать законодавству  України."

Як господарюючий суб'єкт  з правами юридичної особи  підприємство починає діяти від  дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому  законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою  задоволення суспільних потреб у  товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє  на підставі статуту, користується правами  і виконує обов'язки щодо своєї  діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

 

1.3. Підприємство, як суб'єкт  господарювання у сучасних ринкових  умовах

Основною ланкою економіки  в ринкових умовах господарювання є  підприємства — суб'єкти господарювання. На підприємствах виробляється продукція і надаються послуги, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство —  це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом  державної влади або органом  місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської  діяльності.

Підприємство, як правило, є  юридичною особою, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю  поточного рахунка в банку  і діє від свого імені при  вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах  управління, суду, прокуратури та ін.

Підприємство як суб'єкт  господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської  діяльності, самостійно розпоряджається  випущеною продукцією, отриманими від  її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності  або повного господарського ведення.

Джерелом формування майна  підприємства є грошові та матеріальні  внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших  видів діяльності; доходи від продажу  цінних паперів; капітальні вкладення  і дотації з бюджетів; надходження  від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших  підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування  організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела.

Конкретні джерела  формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає  у відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами  з приводу створення статутного доходу.

Статутний капітал використовується на придбання основних фондів і формування оборотних активів у розмірах, необхідних для здійснення нормальної виробничо-фінансової діяльності. У цьому разі підприємство вступає у відносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбані сировина, матеріали і основні засоби використовуються підприємством з метою виробництва нового продукту. Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті чого підприємство отримує виручку.

Якщо виручка, що надходить, перевищує витрати підприємства на виробництво і продаж продукції (собівартість), то підприємство одержує  прибуток. Останній є результатом  кругообігу коштів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але цей прибуток не залишається повністю в розпорядженні  підприємства, значна його частина  у вигляді податків вилучається  державою в бюджет. Причому ця частина прибутку вилучається у бюджет першочергово відповідно до чинних законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Як багатоцільове джерело  для фінансування потреб підприємства цей прибуток використовується ним  для накопичення і споживання, тобто створення резервів, виробничого  розвитку, соціально-культурних потреб, матеріального стимулювання працівників  підприємства тощо.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може залучати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може також  придбати цінні папери інших підприємств  і держави, вкладати кошти у статутний  капітал новостворюваних підприємств  або розміщувати вільні кошти  на депозитних рахунках у банках, вступаючи  при цьому у відносини з  відповідними суб'єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається  існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з  метою виготовлення продукції і  отримання прибутку.

Використовуючи власні фінансові  ресурси для розвитку виробництва  і отримання прибутку, підприємство водночас бере участь у формуванні різноманітних державних позабюджетних  фондів, що підтверджує наявність  розподільчих процесів у підприємстві, пов'язаних з використанням його фінансових ресурсів.

Підприємство як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно  мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а  в їх складі — грошові кошти.

Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України  джерелами формування майна і  коштів підприємств є грошові  та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції  та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна  в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні  та благодійні внески, пожертвування  організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін.

Основним видом  доходів підприємств, одержаних  у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, надання послуг та інших видів діяльності. Виторг (дохід) — це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).

Продаж продукції  та надходження виторгу є останньою  завершальною стадією кругообігу коштів підприємства.

Виторг використовується підприємствами для придбання потрібних  для здійснення нового циклу виробництва  сировини, матеріалів тощо, утворення  амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці  працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку  та відсотків за ними, сплату пені, штрафів  тощо.

Отже, виторг є основним джерелом відшкодування витрат на виробництво  і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків у бюджет, пені й  штрафів, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків за ними.

Ураховуючи важливість виторгу у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори  його збільшення. На розмір виторгу  від реалізації товарної продукції  впливають її обсяг, асортимент, якість, рівень цін. Так, збільшення обсягу випуску  товарної продукції підвищеної якості сприяє збільшенню обсягу виторгу, оскільки продукція вищої якості продається за вищими цінами.

Суттєвим фактором впливу на обсяг виторгу від продажу  товарної продукції є ціна. Вищі ціни сприяють збільшенню виторгу, і  навпаки. Ціни на товари мають бути економічно обґрунтованими, забезпечувати  суб'єктів господарювання прибутком, що дає змогу вносити в бюджет податки і формувати внутрішні  фонди коштів. Крім того, вони мають  стимулювати виробництво необхідної суспільству продукції, забезпечувати  зацікавленість підприємств у випуску  технічно прогресивних виробів. Разом  з тим ціни не повинні знижувати  інтерес споживачів у купівлі  новіших, досконаліших виробів. У процесі ціноутворення необхідно враховувати попит та пропозицію на товари.

Нині при продажу  продукції та товарів застосовуються фіксовані, регульовані та вільні договірні  ціни.

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне  значення (ціни на проїзд у залізничному і міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення  тощо).

Регульованими називаються  ціни, підвищення яких обмежене державою за допомогою введення їх граничного рівня або встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням  попиту і пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У цьому  разі розмір прибутку, що закладений у  ціну, не обмежується.

Складовими будь-якої ціни є собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки  і надбавки торговельно-постачальницьких організацій. Нижньою межею будь-якої ціни є собівартість.

Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає  на обсяг виторгу від продажу  продукції, виконання робіт і  надання послуг.

Виторг від продажу  продукції на наступний період (квартал, рік) планується виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Запланована сума виторгу від  продажу продукції господарювання обчислюється, як правило, методом прямого  рахунку. Він полягає в тому, що сума виторгу від продажу товарної продукції розраховується перемноженням  кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді  за кожною номенклатурною позицією, на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

У розрахунку обсягу продажу продукції необхідно  враховувати, що обсяг продажу в  запланованому році, як правило, не збігається з обсягом випуску  товарної продукції за цей самий  період. Це пов'язано з тим, що частина  виробленої товарної продукції в  запланованому періоді залишається  нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної  у звітному році, залишається нереалізованою на початок запланованого року і  входить в обсяг реалізації запланованого  року. При цьому вхідні залишки  включають залишки готової продукції  на складі; залишки відвантажених  товарів, строк сплати яких не настав; залишки відвантажених товарів, не оплачених покупцями у строк; залишки товарів на відповідальному  зберіганні у покупців. Залишки на кінець запланованого року складаються  із залишків готової продукції на складі та залишків відвантажених товарів, строк сплати яких не настав.

Усі складові обсягу продажу продукції для обчислення виручки оцінюються в певних цінах: залишки на початок запланованого  року — у діючих цінах періоду, що передує запланованому; товарна  продукція запланованого періоду  і залишки нереалізованої продукції— у цінах планового періоду.

З урахуванням викладеного  обсяг виторгу від продажу  продукції в запланованому періоді  у грошовому вираженні можна  розрахувати за формулою

де 01, 02— вартість залишків готової товарної продукції  відповідно на початок і кінець запланованого  періоду, грн; Т1— товарна продукція  запланованого періоду, грн.

Наприклад, вартість залишків готової продукції на початок  планового року (вхідні залишки) становить 160,0 тис. грн, а вартість залишків, що переходять на кінець запланованого  року (вихідні залишки), — 140,0 тис. грн, вартість товарного випуску продукції  в запланованому році — 66822,8 тис. грн. Тоді обсяг виторгу від продажу  продукції в запланованому році становитиме (160,0 + 66822,8 - 140,0) = 66842,8 тис. грн. Крім виручки від реалізації продукції основного виробництва методом прямого рахунку обчислюється виручка від продажу іншої продукції (виконання робіт і надання послуг) підсобних та допоміжних господарств, автотранспорту, продажу майна, що вибуває, тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  2

 

ПІДРПИЄМСТВО,ЯК САМОСТІЙНИЙ  СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «РЕСУРСИ  КРИВБАСУ»

 

 

2.1. Загальна характеристика діяльності ПАТ "РЕСУРСИ КРИВБАСУ"

 

Місцезнаходження постійно діючого керівного органу Товариства ЗАТ "РЕСУРСИ КРИВБАСУ":  324086,м. КривийРіг, вул. Телевізійна 3.                   

Публічне акціонерне товариство "РЕСУРСИ КРИВБАСУ"(надалі-Товариство) засновано згідно з Законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну системута особливості електронногообігу цінних паперів в Україні" та на підставі установчого договору про створення публічного товариства "РЕСУРСИ КРИВБАСУ", укладено 25 листопада 1992 р. між громадянами України. Статут акціонерного товариства "РЕСУРСИ КРИВБАСУ", зареєстрований рішенням виконкому Довгинцівського району Ради народних депутатів м. Кривого Рогу за № 60 від 12 лютого 1993 року – втрачає чиність з моменту реєстрації даного Статуту.

     Мета та  предмет діяльності підриємства

     Метою дiяльностi  Товариства с одержання прибутку  та задоволення 

суспiльних потреб фiзичних та юридичних осiб в його послугах, роботах,

товapаxi реалiзaцiiна основі отриманого прибутку iнтересів акцiонерiв

Товариства, а також економiчних та соцiальних iнтepeciв трудового колективу.

      Предметом  дiяльностi Товаристває:

- виробництво будiвельних  матерiалiв;

- розробка автоматизованих  робочих місць з використанням  ЕОМ;

- посередницькi послуги при  купiвлi-продажу товарів народного  споживання;     

Підприємство, як суб'єкт господарювання та фінансових відносин